Маунт-Гаррієт (національний парк)
 | |
| 11°42′57″ пн. ш. 92°44′02″ сх. д. / 11.71610000002777774° пн. ш. 92.7339000000277878° сх. д.Координати: 11°42′57″ пн. ш. 92°44′02″ сх. д. / 11.71610000002777774° пн. ш. 92.7339000000277878° сх. д. | |
| Країна |
 Індія |
|---|---|
| Площа | 4662 км² |
| Засновано | 1979 |
  Маунт-Гаррієт (національний парк) (Індія) | |
 | |
Національний парк Маунт-Гаррієт, офіційно перейменований на Національний парк Маунт-Маніпур, є національним парком, розташований на території союзу Андаманських і Нікобарських островів Індії.[1] Парк, заснований у 1969 році, охоплює близько 4,62 км2 (18.00 mi2).[2] Гора Маніпур (гора Гаррієт) (383 metres (1 257 ft)[3]), яка є частиною парку, є третьою за висотою вершиною на Андамансько-Нікобарському архіпелазі поряд із Піком Седл (732 metres (2 402 ft)) у Північному Андамані та гори Туллієр (568 metres (1 864 ft)) у Великому Нікобарі.[4]
Парк названо на честь Гаррієт К. Тайтлер, другої дружини Роберта Крістофера Тайтлера, офіцера британської армії, адміністратора, натураліста та фотографа, який був призначений наглядачем поселення каторжників у Порт-Блері на Андаманських островах із квітня 1862 року до лютого 1864 р.[5] Гаррієт запам'ятали своєю роботою з документування пам'яток Делі та своїми нотатками під час повстання 1857 року в Індії.[6]
Добре відомими видами фауни парку є андаманські дикі свині (зникаючий вид), морські крокодили, черепахи та кокосові краби.[7] Парк також є гарячою точкою для метеликів.[3] Зображення на зворотному боці банкноти номіналом 20 ₹ було зроблено в парку.
Географія[ред. | ред. код]
Національний парк Маунт-Гаррієт спочатку був заповідним лісом, який у 1979 році був перетворений на національний парк. Він охоплює територію в 4 662 hectares (11 520 acres), яка, ймовірно, буде розширена, щоб охопити додаткову територію в 1 700 hectares (4 200 acres)[8], щоб включити прилеглі гірські хребти та морську екосистему на східному узбережжі. Гори в парку вирівняні в напрямку північ-південь, а хребти та відроги, що походять від них, вирівняні в напрямку схід-захід. Діапазон висоти парку становить від нуля на узбережжі до пікового рівня 481 metres (1 578 ft).[8] Східна сторона парку має круті схили, і пляжі тут також утворені скелями з вкрапленнями невеликих піщаних ділянок. Парк дренується багатьма струмками, які здіймаються на пагорбах і впадають у море на сході.[8] Парк переживає морські кліматичні умови[2], а також жаркі та вологі умови з огляду на його близькість до екватора.[8]
Примітна особливість 2 kilometres (1,2 mi) далеко від парку розташований Калапатар, де в'язнів зіштовхували в яр на смерть.[3]
Парк розташований за 20 kilometres (12 mi) від Порт-Блера, столиці території Союзу, де також є аеропорт.
Похід через парк популярний, оскільки він проходить через привабливий пляж; можна спостерігати за ендемічною орнітофауною, тваринами та метеликами, які літають навколо, а також побачити слонів, що несуть пиломатеріали.[9]
Племінна громада, що живе в тропічному лісі парку, — це люди Негріто, які є мисливцями-збирачами.[7]
Флора[ред. | ред. код]
У парку є вічнозелені первинні ліси, а в Чиріятапу — змішані листяні ліси, поєднання первинних і вторинних лісів.[10] Три типи лісів класифікуються як тропічні вічнозелені, тропічні вічнозелені на вершинах пагорбів і прибережні. Загалом відомо про 134 види рослин і дерев, у тому числі 74 місцеві та 51 інтродукований вид.[8] Деякі види рослин тропічного різновиду: Dipterocarpus gracilis, Dipterocarpus grandiflorus, Dipterocarpus kerrii, Endospermum chinensis і Hopea odorata, включаючи Araucaria columnaris, яка є хвойною рослиною, що походить з Каледонських островів. Види рослин тропічного різновиду на вершині пагорба: Canarium manii, Cratoxylum formosum і Dipterocarpus costatus. Види прибережних лісів — це переважно Manilkara littoralis і Moringa citrifolia.[9]
Похід по 7-kilometre (4,3 mi) шлях від Bambooflat до вершини гори на висоті 365 metres (1 198 ft), видно дерева зі звисаючими ліанами.[11]
Тваринний світ[ред. | ред. код]
Орнітофауна, визначена Bird Life International, включає сім «майже зникаючих» видів, а саме: андаманський лісовий голуб (Columba palumboides), андаманська зозуля (Macropygia rufipennis), андаманський сич (Otus balli), андаманський пугач (Ninox affinis), андаманський дятел (Dryocopus hodgei), андаманський дронго (Dicrurus andamanensis) і андаманський древопис (Dendrocitta bayleyi); є також два види, які викликають найменше занепокоєння, а саме коукал андаманський (Centropus andamanensis) і білоголовий шпак (Sturnus erythropygius).[8]
Інтродуковані види становлять азіатського слона (Elephas maximus) і чітала (Axis axis), окрім здичавілих. Зареєстровано 28 видів рептилій (у тому числі 14 видів, ендемічних для Андаманських островів), переважно ящірок і змій. Фауна земноводних нараховує 6 видів; 2 види андаманської бичачої жаби (Kaloula baleata ghoshi) і андаманської жаби рисового поля (Limnonectes andamanensis) є ендемічними.[8]
Водна фауна, про яку повідомляється з потоків, складається з 16 видів; деякі з цих видів — вугор, сом, бичок, елеотрові і змієголов.[8]
Наземні молюски налічують шість видів. Відомо про 355 видів безхребетних, серед яких 70 % становлять комахи.[8] Добре відома комаха шовкопряд, Samia cynthia, була зареєстрована в парку в низинних лісових районах до 365 metres (1 198 ft). Крім того, личинки Samia fulva поїдали листя Zanthoxylum rhetsa (Rutaceae) і Heteropanax fragrans (Araliaceae).[10]
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ Celebrations in Manipur for renaming Andman's Mount Harriet Park. www.daijiworld.com (англ.). Процитовано 18 жовтня 2021.
- ↑ а б Negi, 2002, с. 52.
- ↑ а б в Outlook, 2008, с. 38.
- ↑ Venkataraman, Raghunathan та Sivaperuman, 2012, с. 7.
- ↑ Robert Christopher Tytler. britishempire.co.uk. Процитовано 17 June 2015.
- ↑ Dalrymple, 2009, с. 443.
- ↑ а б Husain, с. 4.
- ↑ а б в г д е ж и к Mount Harriet National Park. Bird Life International. Процитовано 17 June 2015. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>; назва «IBA» визначена кілька разів з різним вмістом - ↑ а б Negi, 1993, с. 189.
- ↑ а б Peigler та Naumann, 2003, с. 131.
- ↑ Abram та Edwards, 2003, с. 589.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Abram, David; Edwards, Nick (2003). South India. Rough Guides. ISBN 978-1-84353-103-6.
- Dalrymple, William (17 August 2009). The Last Mughal: The Fall of Delhi, 1857. A&C Black. ISBN 978-1-4088-0688-3.
- Husain, Majid. Understanding Geographical Map Entries. Tata McGraw-Hill Education. ISBN 978-0-07-009099-6.
- Negi, Sharad Singh (1 January 1993). Biodiversity and Its Conservation in India. Indus Publishing. ISBN 978-81-85182-88-9.
- Negi, Sharad Singh (2002). Handbook of National Parks, Wildlife Sanctuaries, and Biosphere Reserves in India. Indus Publishing. ISBN 978-81-7387-128-3.
- Peigler, Richard Steven; Naumann, Stefan (2003). A revision of the silkmoth genus Samia. University of the Incarnate Word. ISBN 978-0-9728266-0-0.
- Outlook Traveller. Outlook Publishing. January 2008.
- Venkataraman, K.; Raghunathan, C.; Sivaperuman, C. (2 June 2012). Ecology of Faunal Communities on the Andaman and Nicobar Islands. Springer Science & Business Media. ISBN 978-3-642-28335-2.