Політична карикатура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У 1922 році вперше була вручена Пулітцерівська премія в номінації «Карикатура». Першим її удостоївся американець Роллін Кірбі за карикатуру під назвою «Дорога на Москву»[1].

Політична карикатура — малюнок який зазвичай містить текстовий коментар, сюжет якого, як правило, пов'язаний з поточними, в основному політичними подіями або особистостями. Художня майстерність у таких зображеннях поєднується з гіперболою і сатирою, щоб висміяти і привернути увагу влади та суспільства до корупції та інших соціальних проблем.

Історія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Першими зразками політичної карикатури є мальовничі сатири Вільяма Гоґарта. Його картини поєднували критику негативних соціальних явищ з послідовними художніми сценами. Часто його мішенню ставала корупція в британській політиці на початку XVIII століття. Однією з перших карикатур-гравюр була його робота під назвою «бульбашка Південних морів» про крах фондового ринку в 1720 році.

Розвиток[ред. | ред. код]

Свого бурхливого розвитку політична карикатура зазнала в другій половині XVIII століття — особливо в період Великої Французької революції — силами англійських художників, такими як Джеймс Гілрей та Томас Роулендсон. Об'єктом їх критики стала правляча верхівка країни, а пізніше діячів Французької революції та Наполеона.

Сатиричні журнали[ред. | ред. код]

Мистецтво політичної карикатури отримало подальший розвиток після початку в 1841 році публікації журналу «Панч», заснованого Генрі Мейхью.

Подальший розвиток[ред. | ред. код]

До середини XIX століття політичні карикатури, які виражали думки видавців з тих чи інших політичних питань, стали характерним атрибутом більшості великих газет.

Сучасні політичні карикатури[ред. | ред. код]

Політичні карикатури зустрічаються в інформаційних виданнях та на інформаційних сайтах. Незважаючи на те, що в карикатурах цього типу також присутні елементи гумору, вони є більш серйозними; у них зустрічаються іронія та сатира. Мистецтво виступає ніби метафорою, яка дає пояснення багатьом соціальним та політичним темам. До політичних карикатуристів належать Херблок, Девід Лоу, Джеф Макнелі, Майк Пітерс і Джеральд Скарф.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Железнов, Алексей. ​​​​​​​ Самые опасные карикатуры. fakeoff.org (рос.). Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 4 травня 2019.