Пінігін Генадій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пінігін Генадій Іванович
Народився 19 травня 1943(1943-05-19)
Акутіха
Помер 26 серпня 2020(2020-08-26) (77 років)
Країна  СРСР
 Росія
 Україна
Діяльність науковий співробітник, астроном
Alma mater Томський державний університет
Заклад Пулковська обсерваторія
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Нагороди Заслужений діяч науки і техніки України

Геннадій Іванович Пінігін — фахівець у галузі позиційної астрономії та астрономічного приладобудування, професор, доктор фізико-математичних наук (1992), заслужений діяч науки і техніки України (2002), іноземний член Російської Академії природничих наук (2001).

Після закінчення аспірантури Г. І. Пінігін працював молодшим науковим співробітником у Головній (Пулківській) астрономічній обсерваторії Академії наук СРСР (1967). З 1986 року за рішенням Президії АН СРСР призначений завідувачем Миколаївського відділення ДАТ, з 1992 року Г. І. Пінігін - директор Миколаївської астрономічної обсерваторії, яка з 2002 року є науково-дослідним інститутом.

Основна наукова діяльність Пінігіна пов'язана з питаннями вивчення оптимальних конструкцій та створення нових меридіанних телескопів для наземних визначень координат небесних об'єктів. За успіхи в галузі астрономічного приладобудування Г. І. Пінігін був нагороджений срібною медаллю Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР (1974).

У 1995 році в НАО було створено новий автоматичний телескоп конструкції Г. І. Пінігіна (разом із співавторами) — Аксіальне меридіанне коло (АМК) [1], яке в 2001 році було внесено до списку об'єктів національного надбання України [2] [3] [4].

Під керівництвом Пінігіна в Миколаївські обсерваторії широко розгорнулося міжнародне співробітництво з астрономічними обсерваторіями Росії, Франції, Туреччини та КНР щодо уточнення зв'язку між радіо- та оптичною опорними системами координат, створення високоточного зведеного каталогу в обраних майданчиках небесної сфери, за спостереженнями та визначенням мас обраних астероїдів.

Пінігін веде активну педагогічну роботу, читаючи лекції студентам вузів Миколаєва та Санкт-Петербурга. Він автор понад 300 наукових публікацій. Пінігін є членом Міжнародної астрономічної спілки з 1979 року, очолює з 1992 року Вчену раду Миколаївської астрономічної обсерваторії. Мала планета Сонячної системи № 7976 має ім'я «Пінігін».

Біографія[ред. | ред. код]

Геннадій Іванович Пінігін народився 19 травня 1943 року в селі Акутіха, Бистроістокського району, Алтайського краю.

У 1960 році закінчив середню школу в Бійську.

У 1960 - 1965 роках навчавс в Томському державному університеті.

У 1962 році нагороджений Почесною грамотою та знаком Астрономічної Ради АН СРСР.

1965 року закінчив Томський державний університет за спеціальністю «Астрономогеодезія».

У 1965 - 1968 роках був аспірантом Пулковської обсерваторії.

У 1968 - 1985 працював молодший науковим співробітником Пулковської обсерваторії.

У 1973 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук за спеціальністю «01.03.01 – Астрометрія та небесна механіка». Тема дисертації – «Дослідження Пулковського горизонтального меридіанного кола Л. А. Сухарєва за результатами спостережень прямих сходжень зірок».

У 1974 році закінчив Ленінградський інститут авіаційного приладобудування за спеціальністю "Радіоелектронні пристрої".

У 1976 - 1977 роках був начальником полярної експедиції на острові Західний Шпіцберген (Баренцбург, Норвегія).

У 1979 році обраний членом Міжнародного астрономічного союзу.

У 1985 - 1986 роках - старший науковий співробітник Пулковської обсерваторії.

У 1985 - 1991, 1994 - 2000 р.р. - член організаційного комітету комісії № 8 «Позиційна астрономія» МАС.

У 1985 році нагороджений срібною медаллю Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР, Москва.

В 1986 прийнятий в члени Європейського астрономічного товариства[5].

З 1992 року по теперішній час – директор Миколаївської астрономічної обсерваторії[6].

У 1992 році присвоєно науковий ступінь доктора фізико-математичних наук за спеціальністю «01.03.01 – Астрометрія та небесна механіка ». Тема дисертації – «Визначення прямих сходжень і відмін зірок за допомогою автоматичного меридіанного інструменту горизонтальної конструкції». Науковий ступінь присуджено спеціалізованою вченою радою Головної астрономічної обсерваторії Національної Академії наук України.

У 1993 році прийнятий до членів Української астрономічної асоціації[7].

У 1997 році присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «астрономія та фізика». Звання надано рішенням вченої ради Миколаївського державного педагогічного інституту ім. В. Бєлінського (з 2001 року - Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського).

З 2000 року по 2003 рік – заступник голови, а далі член експертної вченої ради з астрономії Міністерства освіти і науки України.

З 2000 року до цього часу – член спеціалізованої ради ДАТ Національної Академії наук України.

З 2006 року - член комісії № 41 "Історія астрономії" МАС.

У 2009 році - член Національного комітету України зі святкування Міжнародного року астрономії.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Национальное достояние Украины: Аксиальный меридианный круг (АМК). Архів оригіналу за 7 серпня 2012. Процитовано 24 травня 2012.
  2. Постанова КМУ від 18 лютого 1997 р. N 174 «Про затвердження Положення про порядок визначення наукових об'єктів, що становлять національне надбання». Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 24 травня 2012.
  3. Науковий об'єкт, що становить національне надбання
  4. Перелік наукових об'єктів, що становлять національне надбання
  5. European Astronomical Society. Архів оригіналу за 7 вересня 2018. Процитовано 27 травня 2019.
  6. Сотрудники НИИ НАО. Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 4 березня 2011.
  7. Українська Астрономічна Асоціація. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 24 травня 2012.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Жуков В. Ю. 70 лет директору Николаевской обсерватории академику РАЕН Г. И. Пинигину // Клио: Журнал для ученых. СПб.: ООО «Полторак», 2013. № 11(83). С. 149–151.