Роберт Фріпп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберт Фріпп
англ. Robert Fripp
Народився 16 травня 1946(1946-05-16)[1] (77 років)
Вімборн Міністерd, Велика Британія
Країна  Велика Британія
Діяльність гітарист, композитор, мотиваційний оратор, музичний продюсер, автор пісень, джаз-гітарист, студійний музикант
Знання мов англійська[2]
Членство Fripp & Enod, King Crimson і Giles, Giles and Frippd
Роки активності 1966 — тепер. час
Жанр прогресивний рок і рок-музика[3]
У шлюбі з Toyah Willcoxd
IMDb ID 0295800
Сайт dgmlive.com/robert-fripp

Роберт Фріпп (англ. Robert Fripp; 16 травня 1946(19460516), Англія) — британський рок-музикант, гітарист, автор пісень і звукорежисер, найбільше відомий як один із засновників і єдиний постійний учасник рок-гурту King Crimson[4]. Записав також сольні альбоми й активно співпрацював із багатьма музикантами й гуртами, зокрема Девідом Бові, Девідом Сильвіаном●, Енді Саммерсом, Браяном Іно, Стівеном Вілсоном, Пітером Ґебріелом, Дерілом Голлом[en], The Roches[en], Talking Heads та іншими. Крім того, Роберт Фріпп разом із Такером Мартіном[en] та Стівом Боллом (Steve Ball) створив звукову заставку операційної системи Windows Vista[5][6]. Взяв участь у понад 700 офіційних релізах.

Композиції Роберта Фріппа часто вирізняються незвичними ритмами і впливом класичних та фольклорних традицій. Фріпп — розробник стрічкової системи звукової петлі, відомої як Frippertronics, і так званого нового стандартного строю[en].

Журнал Classic Rock включив Фріппа до списку найкращих гітаристів усіх часів. Займав 42-ге місце у списку «100 найкращих гітаристів усіх часів» за версією журналу Rolling Stone у 2003 році (у списку 2011 року посідав 62-ге місце)[7].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Роберт Фріпп народився у Вімборн-Мінстері[en], графство Дорсет, Англія[4]. Він був другою дитиною в сім'ї робітників. Його мати Едіт (уроджена Грін; 1914—1993) походила з валлійської шахтарської родини; Фріпп вважає себе наполовину валлійцем[8]. Її заробітки від роботи в Борнмутському архіві дали його батькові, Артуру Генрі Фріппу (1910—1985), змогу розпочати бізнес агента з нерухомості[9].

У 1957 році, коли Робертові було 11 років, батьки подарували йому на Різдво гітару. Пізніше він згадував:

Я майже одразу зрозумів, що ця гітара стане моїм життям[10].

Згодом він почав брати уроки гри на гітарі у Кетлін Гартелл (Kathleen Gartell) і Дона Страйка (Don Strike)[11]. Скотті Мур, гітарист Елвіса Преслі, надихнув 11-річного Роберта на гру в стилі рок[12], у 13 років він почав грати класичний джаз, а в 15 — сучасний джаз. Своїми тогочасними музичними натхненниками він називав джазових музикантів Чарлі Паркера та Чарльза Мінґуса.

У 1961 році 15-річний Фріпп вперше став учасником гурту, який називався The Ravens; на бас-гітарі в ньому грав Гордон Гаскелл[en]. Наступного року гурт розпався. Фріпп зосередився на навчанні та почав працювати у компанії свого батька на посаді молодшого перемовника. У цей час він мав намір вивчати управління нерухомістю[en] і згодом перейняти бізнес батька[13]. Однак у 17 років Фріпп вирішив стати професійним музикантом. Він став гітаристом у джазовому колективі The Douglas Ward Trio, який грав у готелі Chewton Glen у Нью-Мілтоні[en], після чого приєднався до рок-н-рольної групи The League of Gentlemen, до складу якої входили також двоє колишніх учасників гурту Ravens.

У 1965 році Фріпп пішов з гурту і вступив до Борнмутського коледжу[en], де вивчав економіку, економічну історію та політичну історію з наміром отримати атестат зрілості[14].

У лютому 1965 року Фріпп поїхав на концерт оркестру Дюка Еллінгтона; те, що він там почув і побачив, глибоко його вразило[15]. Наступні три роки Фріпп грав легкий джаз в оркестрі Majestic Dance Orchestra в борнмутському готелі Majestic, замінивши там майбутнього гітариста гурту The Police Енді Саммерса, який відправився до Лондона з Мані Зутом[en]). Саме в цей період Фріпп познайомився з музикантами, з якими співпрацюватиме протягом своєї подальшої музичної кар'єри, — Джоном Веттоном, Річардом Палмером-Джеймсом[en] і Грегом Лейком[16].

У віці 21 року, повертаючись пізно ввечері з коледжу додому, Фріпп увімкнув Radio Luxemburg і почув останні хвилини пісні A Day in the Life з альбому «Бітлз» Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band[17]. Зачарований нею, він перетворився на слухача і почав слухати найрізноманітнішу музику — струнні квартети Бели Бартока, Симфонію № 9 Антоніна Дворжака, альбом Are You Experienced Джимі Гендрікса, гурт John Mayall & the Bluesbreakers[en][17]. Багато років по тому Фріпп згадував:

…Хоча всі діалекти були різні, голос був однаковий… Я знав, що не можу сказати «ні»[17].

Кар'єра[ред. | ред. код]

1967—1974 роки: Giles, Giles and Fripp і King Crimson[ред. | ред. код]

Докладніше: King Crimson

У серпні 1967 року брати Майкл[en] і Пітер[en] Джайлзи — відповідно ударник і вокаліст/басист, професійні музиканти, які ще у підлітковому віці грали в робочих гуртах у Дорсеті, Англія, — оголосили про пошук «співаючого органіста» до гурту, який вони формували[18][19]. На пропозицію відгукнувся Роберт Фріпп, який, за іронією, не грав на органі і не співав. Тріо переїхало до Лондона і стало називатися Giles, Giles and Fripp[en]. Їхній єдиний студійний альбом The Cheerful Insanity of Giles, Giles and Fripp вийшов у 1968 році[20]. Гурт балансував на межі успіху і навіть з'явився в одній телепрограмі, але комерційного прориву так і не здійснив[21][22][23].

Намагаючись розширити діапазон свого звучання, тріо залучило Іена Макдональда[en] гри на дерев'яних духових інструментах і клавішних. Той, своєю чергою, привів із собою ще двох музикантів: свою тодішню дівчину, колишню вокалістку гурту Fairport Convention[en] Джуді Дайбл[en] (чиє коротке перебування в гурті закінчилося одразу, як тільки вони розійшлися[24][25]) і автора текстів, адміністратора турне та розробника декорацій Пітера Сінфілда[en], з яким він писав пісні.

Фріпп швидко відчув, що переростає ексцентричний поп-підхід Пітера Джайлза, і почав віддавав перевагу більш амбітним композиціям, які писав Макдональд. У 1968 році гурт розпався.

Майже одразу, у середині 1968 року, Фріпп, Макдональд і Майкл Джайлз сформували перший склад King Crimson. Вони запросили старого друга Фріппа по Борнмутському коледжу Грега Лейка вокалістом і бас-гітаристом, а також закликали партнера Макдональда з написання пісень Пітера Сінфілда[en] виконувати роль автора текстів, дизайнера світлового шоу і загального творчого консультанта.

Дебютний альбом King Crimson, In the Court of the Crimson King, у якому поєднувалися ідеї року, джазу та європейської народної й класичної музики, вийшов наприкінці 1969 року[26] і відразу став великим успіхом: його досі вважають одним із найвпливовіших альбомів в історії прогресивного року[27]. Гурту пророкували славу, але його учасники надто по-різному підходили до написання музики: Фріпп, який, хоча й не був ані основним композитором, ані фронтменом, став рушієм і «виразником дум» гурту, спрямовував його у дедалі похмуріші й напруженіші нетрі депресивної музики, тоді як Макдональд і Джайлз віддавали перевагу легшому й тоншому романтичному звучанню і тому відчували дедалі більший дискомфорт від свого становища. Урешті-решт у січні 1970 року, після завершення туру по США, вони пішли з гурту.

Щоб вберегти гурт від розпаду, Фріпп пропонував варіант його збереження: він сам іде, а Макдональд і Джайлз залишаються. Але Макдональд заявив, що King Crimson — це «більше (він), ніж вони», і тому піти мають саме він і Джайлз[28]. Пізніше Макдональд казав, що «ймовірно, був недостатньо емоційно зрілим, щоб впоратися з цим» і ухвалив «необдумане рішення піти, ні з ким не порадившись»[29].

Роберт Фріпп на гастролях із King Crimson, 1974 рік.

Під час запису другого альбому King Crimson, In the Wake of Poseidon (1970)[30], Грег Лейк пішов з гурту (і невдовзі став одним із засновників Emerson, Lake & Palmer), через що Фріпп і Сінфілд залишилася єдиними учасниками-засновниками King Crimson. Вони випустили ще два альбоми (Lizard[31] і Islands[32]) і були єдиними постійними учасниками складу King Crimson. Участниками гурту в різний час були Гордон Гаскелл[en], саксофоніст/флейтист Мел Коллінз, барабанщики Енді Маккаллох[en] та Іен Воллес[en] і майбутній басист Bad Company Боз Баррелл[en], а також ціла низка запрошених музикантів із Soft Machine, гурту Кіта Тіппетта[en], і гуртів Brotherhood of Breath[en] і Centipede[en]. У цей час Фріпп був єдиним автором музики гурту, яка будувалася на основі першого альбому, але розвивалася в напрямку джаз-року та фрі-джазу, а також набувала форми езотеричних ліричних та міфологічних концепцій Сінфілда.

У 1971 році Фріпп, по суті, витіснив Сінфілда і став фактичним керівником King Crimson. Примітно, що він завжди формально відкидав цей «ярлик», вважаючи за краще характеризувати свою роль як «контроль якості» або «своєрідний клей». Починаючи з цього моменту Фріпп став єдиним постійним учасником гурту, і надалі його розвиток визначався насамперед композиційними та концептуальними ідеями Фріппа, які спиралися на авангардний джаз, імпровізацію, хард-рок та вплив європейської музики, зокрема музику Бели Бартока.

Упродовж кількох наступних років King Crimson випустив ще три альбоми новаторського і дедалі більш експериментального року — Larks' Tongues in Aspic, Starless and Bible Black і Red. До гурту приєднувалися й з нього виходили авангардний перкусіоніст Джеймі М'юр[en], скрипаль Девід Кросс[en], басист і співак Джон Веттон і колишній ударник гурту Yes Білл Брюфорд. У 1974 році Фріпп офіційно розпустив гурт. Як з'ясувалося пізніше, це було лише перше припинення його діяльності в серії тривалих перерв і подальших трансформацій[33].

1974—1981 роки: співпраця, сторонні проєкти та сольна кар'єра[ред. | ред. код]

Коли King Crimson зменшував свою активність, Роберт Фріпп приділяв час стороннім проєктам. Він працював із Кітом Тіппеттом[en] (та іншими музикантами, які з'являлися на записах King Crimson) над проєктами, далекими від рок-музики, — зокрема, був музикантом і продюсером альбому Septober Energy[en] (1971)[34] гурту Centipede[en] та альбому Ovary Lodge (1973)[35]. У цей період він також працював із гуртом Van der Graaf Generator: у 1970 році він грав на альбомі H to He, Who Am the Only One[en] (1970)[36], а в 1971 році — на Pawn Hearts[en][37]. У 1972 році Фріпп продюсував альбом Matching Mole's Little Red Record[en][38] гурту Matching Mole[en][39][40]. Перед тим як сформувати склад King Crimson епохи Larks' Tongues in Aspic, він став співавтором розмовного альбому, співпрацюючи із жінкою, яку характеризував як «відьму»; альбом дістав назву Robert Fripp & Walli Elmlark: The Cosmic Children of Rock, але офіційно він так і не був випущений[41][42].

Фріпп записав два альбоми з Браяном Іно — (No Pussyfooting)[en][43] у 1973 році та Evening Star[en][44] у 1975-му. Вони експериментували з кількома авангардними музичними прийомами, які в ті часи ще були новими. У пісні The Heavenly Music Corporation з альбому (No Pussyfooting) Фріпп вперше використав систему закільцьовування стрічки на двох модифікованих котушкових магнітофонах Revox A77. Ця техніка стала відігравати центральну роль у подальшій творчості Фріппа й отримала назву «Фріппертроніка»[45].

У 1973 році Фріпп виконав гітарне соло у пісні Baby's on Fire[en] — можливо, найвідомішому треку сольного дебютника Браяна Іно Here Come the Warm Jets[en][46]. У 1975 році Фріпп і Браян Іно відіграли живі концерти в Європі, а Фріпп також взяв участь у створенні гітарних соло для знакового альбому Іно Another Green World[47][48].

У 1975 році Фріпп вирішив піти у тривалу «творчу відпустку», під час якої він через роботи Джона Беннетта[en] зацікавився вченням Георгія Гурджиєва (ці дослідження пізніше вплинули на його роботу з Guitar Craft[en]). У 1976 році Фріпп повернувся до музичної роботи як студійний гітарист на першому альбомі Пітера Ґебріела, який так і називався — Peter Gabriel[en][49], і вийшов наступного року. Фріпп гастролював із Ґебріелом на підтримку альбому, але вирішив за краще залишатися поза увагою (і на сцені, і поза сценою) і використовував псевдонім Dusty Rhodes[50].

Фріпп грав на другому альбомі Ґебріела[en] 1978 року[51] і продюсував його. Ґебріел захоплювався:

Роберт особливо добре зберігає новизну, і мені це дуже подобається. Мене дуже зацікавило вміння Роберта експериментувати; це чітко відповідало тому, що я хотів зробити на цій другій платівці… Там є два соло [Фріппа] — на On the Air і на White Shadow. А потім він грає на Exposure. Він додає колориту цьому твору; це на 50 % його творіння. А ще він час від часу грає на класичній гітарі. Він музикант, яким я дуже захоплююся, адже він один із небагатьох, у кого до суміші дисципліни й божевілля доданий такий великий талант[52].

Фріпп та Іно співпрацювали над альбомом, який вийшов у 1975 році під назвою Evening Star[en][53]. На цьому альбомі звучать композиції (зокрема An Index of Metals, яка зайняла всю другу сторону), які два роки по тому вплинуть на новий проэкт Бові, особливо на його другу частину. У 1977 році Фріппові зателефонував Браян Іно, який працював над альбомом Девіда Бові Heroes. Гра Фріппа на цьому альбомі стала підґрунтям для низки спільних робіт з іншими музикантами. Незабаром Фріпп співпрацював з Дерілом Голлом[en] над альбомом Sacred Songs[en][54].

У цей період Фріпп почав працювати над матеріалом для сольного альбому, до створення якого долучилися поетеса-лірик Джоанна Волтон (Joanna Walton) та кілька інших музикантів, зокрема Іно, Ґебріел і Голл, партнер останнього Джон Оутс (John Oates), а також Пітер Геммілл[en], Джеррі Маротта[en], Філ Коллінз, Тоні Левін і Терре Рош (Terre Roche). Цей матеріал зрештою став першим сольним альбомом Фріппа Exposure[en][55], випущеним у 1979 році, за яким того ж року послідувало турне Frippertronics[56].

Живучи в Нью-Йорку, Фріпп брав участь у записі альбомів і концертних виступах Blondie (Parallel Lines[en][57]) і Talking Heads (Fear of Music[en][58]), а також продюсував перший і третій альбоми The Roches[en], на яких з'явилося кілька характерних гітарних соло Фріппа. Друга серія творчих сесій із Девідом Бові призвела до створення характерних гітарних партій на альбомі Scary Monsters (and Super Creeps[59] (1980), а до цього — третього сольного альбому Пітера Ґебріела, відомого під назвою Melt[en][60]. 12 січня 1980 року Фріпп виступив наживо з Blondie на сцені Hammersmith Odeon, взявши участь у кавер-версії альбому Бові Heroes. Цей запис увійшов до 12-дюймового синглу Atomic, випущеного того ж року, а пізніше з'явився як бонус-трек на CD-версії альбому Blondie Eat to the Beat[en][61].

У 1980 році Фріпп випустив God Save the Queen/Under Heavy Manners[en][62] — сольний альбом, у якому поєдналися два різних музичних підходи до «фріппертроніки». Перша сторона платівки, God Save the Queen, була спробою обійтися під час запису музики «чистою фріппертронікою» — тобто створити альбом, «де використовується тільки фріппертроніка»[63]. Друга сторона платівки, Under Heavy Manners, являла собою співпрацю з басистом Бастою Джонсом[en], ударником Полом Даскіном (Paul Duskin) і Девідом Бірном[64] (Бірн фігурував під псевдонімом Абсальм ель-Хабіб[65]). Звуки, записані на другій стороні платівки, Фріпп називав «дискотронікою» — так він визначив «музику, яка виникає на стику фріппертроніки та диско»[66].

Паралельно з цим Фріпп зібрав, за його словами, «гастролюючий інструментально-танцювальний гурт нової хвилі»[67] під назвою The League of Gentlemen[en] (LOG) із басисткою Сарою Лі[en], клавішником Баррі Ендрюсом[en] та ударником Джонні Еліхоффом (Johnny Elichaoff) на прізвище Johnny Toobad. Пізніше Еліхоффа замінив Кевін Вілкінсон[en]. 1980 рік «Ліга» провела в гастролях.

У 1985 році Фріпп спродюсував альбом Journey to Inaccessible Places[68] класичного піаніста Елана Сікроффа[en], випущений на лейблі E.G. Records[69].

1981—1984 роки: відновлення King Crimson[ред. | ред. код]

Пізніші версії альбому Discipline мали цей дизайн Стіва Болла.

1981 рік ознаменувався формуванням нового складу King Crimson, возз'єднанням Роберта Фріппа з ударником Біллом Бруфордом і початком нового партнерства з двома американськими музикантами — бас-гітаристом і гравцем на стіку Чепмена[en] Тоні Левіном (який грав із Фріппом на альбомі Exposure[55] і в першій гастрольній групі Пітера Ґебріела) та Адріаном Белью, співаком і гітаристом, який до цього грав із Девідом Бові, Talking Heads і Френком Заппою.

Спочатку гурт планували назвати Discipline, але швидко з'ясувалося, що його учасники вважали більш доречною назву King Crimson: для Фріппа King Crimson завжди був «способом щось робити», а не конкретним колективом музикантів, і нинішній склад гурту відчував, що їхня музика якраз відображає цю методологію. Під впливом ідей більше схильного до попмузики Белью, який став головним автором текстів (на додаток до Фріппа як головного композитора) гурт змінив своє звучання. Відтепер натхненням для створення музики для нього стали гамелано-подібний мінімалізм, нью-йоркська музика від постпанку до гоу-гоу[en], а також експерименти з гітарними синтезаторами. У 1984 році, випустивши три альбоми (Discipline, Beat, Three of a Perfect Pair), цей новий King Crimson розпався.

Під час цієї паузи Фріпп записав два альбоми зі своїм старим другом Енді Саммерсом із гурту The Police. На альбомі I Advance Masked[en][70] 1982 року Фріпп і Саммерс грали на всіх інструментах. На альбомі Bewitched[71] домінував Саммерс, який був продюсером альбому і співпрацював з іншими музикантами, окрім Фріппа.

У 1982 році Фріпп став продюсером і гітаристом на альбомі Keep On Doing[en] гурту The Roches[en]. Як і під час його попередньої роботи над альбомом Девіда Бові Scary Monsters (and Super Creeps), у якому також брали участь Піт Таунсенд і Чак Гаммер[en] на гітарному синтезаторі, характерний гітарний стиль і звучання Фріппа, які характеризують його музику цього періоду, звучать разом з піснями і гармонією сестер[72]. Рок-критик «Вілледж войс» Роберт Крістгау писав:

Це звучить настільки добре, що я починаю вірити: Роберт Фріпп був посланий на землю, щоб продюсувати The Roches[73].

Guitar Craft[ред. | ред. код]

Докладніше: Guitar Craft
Перший курс Guitar Craft розпочався 25 березня 1985 року в Клеймонт-Корт у Чарльз-Тауні, штат Західна Вірджинія[74].

У 1984 році Фріппу запропонували посаду викладача в Американському товаристві неперервної освіти (ASCE) в Клеймонт-Корт[en], Західна Вірджинія. Він співпрацював з ASCE з 1978 року, з часом навіть увійшовши до ради директорів, і вже давно обмірковував ідею стати викладачем класу гітари. У 1985 році він розробив курс Guitar Craft («Гітарна майстерність»), відгалуженням якого стала перформанс-гурт The League of Crafty Guitarists, який випустив кілька альбомів. У 1986 році Фріпп випустив перший із двох спільних альбомів зі своєю дружиною, Тоєю Вілкокс[en][75]. Колишніми учасниками The League of Crafty Guitarists є учасники гурту California Guitar Trio[en]; вони також гастролювали разом із King Crimson. Фріпп є патроном заснованого у 2007 році Guitar Circle of Europe[76], а також Seattle Circle Guitar School, заснованої у 2010 році[77].

У лютому 2009 року Фріпп порекомендував закрити Guitar Craft у 2010 році, на його 25-ту річницю[78]. 1 вересня 2022 року Фріпп опублікував книгу The Guitar Circle, збірку статей про Guitar Craft[79].

«Звукові ландшафти»[ред. | ред. код]

У 1994 році Фріпп повернувся до сольних записів, використовуючи оновлену версію техніки своєї «фріппертроніки», яка передбачала зациклювання музичних фрагментів, але за допомогою вже не аналогових, а цифрових технологій. Фріпп випустив низку записів, які він назвав «звуковими ландшафтами» (soundscapes), зокрема 1999, Radiophonics[80] (1994), A Blessing of Tears[81], That Which Passes[82] (1996), November Suite[83] (1997), The Gates of Paradise[84] (1998), Love Cannot Bear[85] (2005) і At the End of Time[86] (2007), а також численні живі записи, доступні лише в електронному вигляді. Збірка Pie Jesu[87] (1997) складається з матеріалу виступів A Blessing of Tears і The Gates of Paradise.

Співпраця з Девідом Сильвіаном та іншими у 1990-х роках[ред. | ред. код]

Співпраця Фріппа з Девідом Сильвіаном● — один із найяскравіших зразків його гітарної гри. Фріпп взяв участь у створенні 20-хвилинної композиції Steel Cathedrals з альбому Сильвіана Alchemy: An Index of Possibilities[en] 1985 року. Пізніше Фріпп зіграв на кількох треках з альбому Сильвіана 1986 року Gone to Earth[en].

Наприкінці 1991 року Фріпп запропонував Сильвіану приєднатися до переформатованого King Crimson у ролі вокаліста[88]. Той відхилив запрошення, але запропонував можливу співпрацю між ними, яка врешті-решт вилилася у турне Японією та Італією навесні 1992 року.

Також у 1991 році Фріпп випустив альбом із проєктом Sunday All Over The World (SAOTW), у якому також взяли участь його дружина Тоя Вілкокс[en], колишній учасник League of Crafty Guitarists Трей Ганн[en] на стіку Чепмена[en] і ударник Пол Бівіс (Paul Beavis)[89]. Раніше цей гурт називався Fripp Fripp і гастролював під такою назвою у 1988 році. Потім він перейменувався на SAOTW і знову гастролював під цією назвою у 1989 році.

У липні 1993 року Сильвіан і Фріпп випустили спільну роботу The First Day[en][90]. У записі також взяли участь Трей Ганн, який невдовзі став учасником King Crimson, і Джеррі Маротта[en] (який, як і Сильвіан, ледь не став учасником King Crimson) на барабанах. Коли гурт вирушив у турне на підтримку диска, місце ударника зайняв майбутній учасник King Crimson Пет Мастелотто[en]. У 1994 році був випущений концертний альбом Damage[91], а також спільна робота Redemption — Approaching Silence[92], яка складалася з ембієнтних «звукових скульптур» Сильвіана (Approaching Silence), що супроводжували читання Фріппом його власного тексту (Redemption)[93].

На початку та в середині 1990-х Фріпп долучився до створення гітарних партій та «звукових ландшафтів» для альбомів Lifeforms[en][94] (1994) гурту The Future Sound of London та Cydonia[en][95] (2001) гурту The Orb, а також FFWD[en][96], спільного проєкту з його учасниками. Крім того, Фріпп співпрацював з Браяном Іно, написавши й записавши гітарні партії для двох треків для CD-ROM-проєкту Headcandy[en][97] (1994), створеного Крісом Джулом (Chris Juul) і Дагом Джипсоном (Doug Jipson). Після завершення роботи Іно дійшов висновку, що візуальне оформлення диска було розчаровуючим, і пошкодував про участь у цьому проєкті. У цей період Фріпп також брав участь у створенні альбомів Flowermouth[en][98] (1994) гурту No-Man[en] і X[99] (1996) гурту The Beloved[en]. Він також створив «звукові ландшафти» та гітарні партії для двох альбомів британського гурту Iona[en] — Beyond These Shores[en][100] (1993) та Journey into the Morn[en][101] (1996).

1994—2010: відродження King Crimson[ред. | ред. код]

Трей Ганн, Адріан Белью і Роберт Фріпп на виступі King Crimson у 2003 році

Наприкінці 1994 року Роберт Фріпп уп'яте відродив King Crimson, знову переформувавши його: до складу 1981 року приєдналися Трей Ганн та ударник Пет Мастелотто. Нову конфігурацію неофіційно назвали «подвійне тріо», оскільки в гурті стало два гітаристи, два бас-гітаристи і два ударники. У цьому складі гурт випустив мініальбом Vrooom[102] (1994) та альбом THRAK[103] (1995).

Незважаючи на музичний і комерційний успіх подвійного тріо King Crimson, підтримувати його діяльність довгостроково виявилося складно. З 1997 по 1999 рік гурт, не розпадаючись офіційно, розділився на п'ять експериментальних інструментальних підгруп, відомих як ProjeKcts[en]. До 1998 року Білл Бруфорд взагалі покинув гурт. У 2000 році Фріпп, Белью, Ганн і Мастелотто знову возз'єдналися як «повноцінний» King Crimson (Левін був зайнятий сесійною роботою). Цей склад випустив два студійні альбоми: The ConstruKction of Light[104] (2000) та The Power to Believe[105] (2003), який набув більш металевого, сильно електронного звучання. Наприкінці 2003 року Ганн пішов з гурту.

Хоча Тоні Левін одразу ж повернувся до гурту, почалася чергова перерва в діяльності King Crimson, поки у 2007 році не з'явилися другий ударник — Гевін Гаррісон[en] із гурту Porcupine Tree. У цьому складі гурт відіграв короткий тур по східній частині США у 2008 році, переосмисливши свій репертуар 1981—2003 років і підхід до написання музики, а також запровадивши тривалі перкусійні дуети ударників. Нового оригінального матеріалу записано не було, і у 2010 році Фріпп оголосив, що King Crimson знову беруть перерву на невизначений термін[106].

Останні роботи: G3, Porcupine Tree, Slow Music, Theo Travis, The Humans, Якко Якшик та інші[ред. | ред. код]

Цікавий факт: на додаток до 200 мільйонів користувачів Vista із заставкою на 4 ноти, цього року уривок із сеансів Soundscapes у Vista, за оцінками, прозвучить у 91 % з 32 трильйонів разів у новій програмі MS Mail. Отже, найчастіше у 2008 році звучатиме музичних форм, яка є однією з найменш популярних на планеті. Це буде своєрідний рекорд.

Онлайн-щоденник Роберта Фріппа на dgmlive.com[107]

У 2004 році Роберт Фріпп гастролював із Джо Сатріані та Стівом Ваєм у складі гітарного тріо G3[en]. Він також працював у студії Microsoft над записом звуку запуску операційної системи Windows Vista: Фріпп розробив звуковий ландшафт і написав мелодію, Такер Мартін[en] створив ритм, а співробітник Microsoft Стів Болл (Steve Ball) додав гармонію і здійснив остаточне аранжування[108][109].

Наприкінці 2005-го та на початку 2006 року Фріпп приєднався до імпровізаційного проєкту Slow Music ударника гуртів R.E.M. і Nine Inch Nails Білла Ріфліна[en]; іншими його учасниками були Пітер Бак, Фред Чаленор[en] (акустичний бас), Метт Чемберлен (барабани) та Гектор Зазу (електроніка). У травні 2006 року цей колектив музикантів гастролював західним узбережжям Америки.

У 2006 році Фріпп записав свою композицію At the End оf Time до благодійного альбому Guitarists 4 the Kids[en] групи музикантів Artists for Charity. Альбом був випущений лейблом Slang Productions; він мав на меті допомогти організації World Vision Canada[en] у допомозі знедоленим дітям[110]. Протягом 2006 року Фріпп давав багато сольних концертів-саундскейпів в камерній обстановці в церквах Англії та Естонії[111].

У жовтні 2006 року учасники King Crimson у складі ProjeKct Six (Роберт Фріпп, Адріан Белью) виступили на кількох майданчиках на східному узбережжі США на розігріві перед виступами гурту Porcupine Tree. Того ж року Фріпп створив «звукові ландшафти» до двох пісень з альбому Porcupine Tree Fear of a Blank Planet — Way Out of Here і Nil Recurring[112], друга з яких вийшла у вересні 2007 року як частина мініальбому Nil Recurring[en][113]. Часу від часу Фріпп також виступав зі «звуковими ландшафтами» на розігріві у Porcupine Tree у різних турах з 2006 по 2009 рік.

У 2008 році Фріпп працював із Тео Тревісом[en] над альбомом дуетів гітари та флейти або саксофона під назвою Thread[114]; у 2009 році дует також відіграв короткий тур по Англії. У 2012 році продовженням цієї співпраці став альбом Follow[115]. У 2009 році Фріпп зіграв концерт із гуртом The Humans[en], до складу якого входять його дружина Тоя Вілкокс[en], Білл Ріфлін[en] та Кріс Вонг (Chris Wong). Крім того, Фріпп взяв участь у створенні альбому Джуді Дайбл[en] Talking with Strangers[en] (разом із Петом Мастелотто та іншими) і зіграв на двох треках альбому Якко Якшика[en] The Bruised Romantic Glee Club[116]. У 2010 році Фріпп виконав гітарне соло в розширеній версії пісні Heathen Child[en] гурту Grinderman, випущеної як бі-сайд на синглі Super Heathen Child.

У 2021 році вийшов альбом Leviathan[117] у стилі ембієнт/електроніка. Фріпп виступив його продюсером і гітаристом у співпраці з британським EDM-дуетом The Grid[en].

A Scarcity of Miracles, відхід від музики та новий склад King Crimson[ред. | ред. код]

У травні 2011 року Якко Якшик, Роберт Фріпп і Мел Коллінз випустили пісенний альбом під назвою A Scarcity of Miracles[en][118] на лейблі Panegyric. У записі альбому також брали участь Тоні Левін і Гевін Гаррісон[en], що дало привід припустити, що цей проєкт був пробною версією нового гурту King Crimson.

В інтерв'ю, опублікованому 3 серпня 2012 року, Фріпп, посилаючись на давні розбіжності з Universal Music Group (UMG), заявив, що припинив працювати професійним музикантом і що робота в музичній індустрії стала «безрадісною вправою у нікчемності»[119][120]. Ця відмова від музики виявилася недовгою і тривала лише до владнання непорозуміння з UMG.

У своєму онлайн-щоденнику Фріпп 6 вересня 2013 року оголосив про відновлення King Crimson у складі «чотири англійці плюс три американці». До нового складу увійшли Фріпп, Левін, два ударники — Мастелотто і Гаррісон, Мел Коллінз, який грав у гурті ще в 1970-х роках, і двоє нових учасників — Якко Якшик як вокаліст і другий гітарист, і Білл Ріфлін як третій ударник[121]. У 2014 і 2015 роках ця версія гурту відправилася в турне із сет-лістом, переробленим і переаранжованим на основі матеріалу 1960-х і 1970-х років (плюс пісні з альбому A Scarcity of Miracles і кілька нових композицій). На початку 2016 року було оголошено, що колишній ударник гуртів The Lemon Trees[en] / Noel Gallagher Джеремі Стейсі[en] замінить Ріфліна в турі того року, поки той перебував у річній відпустці. Відтоді King Crimson продовжували гастролювати у складі із семи або восьми музикантів; Стейсі був постійним учасником на ударних і клавішних, а Ріфлін, коли був вільний, — на клавішних і «феєричному витиранні пилу». Востаннє Ріфлін грав із King Crimson у турах 2018 року; він помер 24 березня 2020 року у віці 59 років[122].

Музичне обладнання[ред. | ред. код]

У перші роки існування King Crimson (1968—1974) Роберт Фріпп використовував дві гітари Gibson Les Paul, вироблені у 1957 і 1959 роках. Гітара 1957 року мала три звукознімачі (з одним регулятором гучності на грифі, який контролював середній звукознімач). У 1980-х роках Фріпп віддавав перевагу гітарам Roland GR-303 і GR-808 як для гри на звичайній гітарі, так і для керування синтезатором. У наступні роки Фріпп використовував кастомізовані гітари в стилі Les Paul від Tōkai Gakki[en], 48th St Custom і Fernandes Guitars[en] (остання є його нинішнім вибором).

Фірмова модель, названа на честь гітариста (Crimson Guitars Robert Fripp Signature)[123], обладнана звукознімачами Fernandes Sustainer і MIDI і корпусом у стилі Les Paul. Істотна відмінність від Gibson Les Paul полягає в тому, що в цій моделі використовується не традиційний, а глибоко посаджений гриф.

Учням Guitar Craft Фріпп рекомендував використовувати гітару Ovation 1867 Legend зі сталевими струнами, яка мала неглибокий корпус[124][125]. Ерік Тамм (Eric Tamm) стверджував[126]:

Фріппу подобалося, як Ovation 1867 прилягала до його тіла, даючи змогу зайняти ту позицію для гри правою рукою, яку він виробив на електрогітарах протягом багатьох років; на гітарах із більш глибоким корпусом позиція Фріппа неможлива без незручних викривлень.

Модель 1867 Legend більше не випускається, проте вона вплинула на дизайн гітар Guitar Craft Pro, схвалений Фріппом[127].

Техніка гри на гітарі[ред. | ред. код]

Докладніше: Новий стандартний стрій та Guitar Craft
Вузол — символ Guitar Craft

Фріпп почав грати на гітарі у віці 11 років[128]. На початку він не мав ні слуху, ні почуття ритму. Ці недоліки пізніше змусили його прокоментувати:

Музика так хоче, щоб її чули, що іноді дає голос навіть малообіцяючим особистостям[129].

Крім того, Фріпп від природи шульга, але він вирішив грати на гітарі як правша[130].

Навчаючись основ гри на гітарі у свого вчителя Дона Страйка (Don Strike)[131], Фріпп почав освоювати техніку кроссіпікінгу[en], яка стала однією з особливостей його гри[132][133]. Фріпп навчав кроссіпікінгу своїх учнів у Guitar Craft[134].

У 1985 році Фріпп почав використовувати гітарний стрій, яку він назвав «Новим стандартним строєм[en]» (C2 — G2 — D3 — A3 — E4 — G4). Він теж набув популярності в Guitar Craft[135][136].

Гітарна техніка Фріппа, на відміну від більшості рок-гітаристів його епохи, заснована не на блюзі, а скоріше сформована під впливом авангардного джазу та європейської класичної музики. Фріпп поєднує швидкий почерговий та перехресний перебір, використовує цілотонові та зменшені акорди й тривалі фрагменти шістнадцятих нот у вигляді perpetuum mobile[en] (безкінечний рух)[137].

Під час виступу Фріпп не стоїть, а напівсидить на спеціальній високій табуретці, що незвично для рок-виконавця. За це в травневому номері журналу Guitar Player за 1974 рік його назвали «гітаристом, який сидить на сцені»[138].

Відгуки інших музикантів[ред. | ред. код]

Своє захоплення творчістю Роберта Фріппа і про його вплив згадувала велика кількість гуртів і окремих музикантів: Едж (U2)[139], Стівен Вілсон[140], Омар Родрігес-Лопес[en][141] Трей Анастасіо[en] із гурту Phish[en][142], Енні Кларк[143], Кірк Гемметт із Metallica[144], Майкл Анджело Батіо[en][145], Джефф Тейт[en] із Queensrÿche[146], Нельс Клайн[en] із Wilco[147], Адам Джонс із Tool[148], Merzbow[en][149], Рід Вернон[en] із Living Colour[150], Бен Вейнман[en] із The Dillinger Escape Plan[151][152], Пол Масвідал[en] із Cynic[en][153], гітарист Біллі Айдола Стів Стівенс[en][154], Кріс Гаскетт із Rollins Band[155], Івар Бйорнсон[en] з Enslaved[156], Ділан Карлсон з Earth[en][157], Ден Бріггс[en][158], Деніс Д'Амур[en] of Voivod[159], Деніел Монгрейн[en][160], Маркус Гендерсон[en][161], Пол Лемос із Controlled Bleeding[en][162], Річард Пінгас[en][163], Нік Рейнгарт (Nick Reinhart) із Tera Melos[en][164], Леопольд Росс[en][165], музикант-«електроник» Расті[en][166], кінорежисер Гел Гертлі[en][167], Шон Бівен[en][168].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Вид спереду на Червонуватий будинок у Вілтширі.

16 травня 1986 року в Пулі, Дорсет, Англія, Роберт Фріпп одружився зі співачкою й акторкою Тоєю Вілкокс[en][169][170][171]. З грудня 1987 року до липня 1999 року після невеликого ремонту вони жили в Червонуватому будинку[en], колишньому будинку Сесіла Бітона[en], у селищі Броуд Чок[en] у Вілтширі[172][173].

Дискографія[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ Montreux Jazz Festival Database
  4. ↑ а б Internet Archive (1997). The Virgin encyclopedia of popular music. London : Virgin in association with Muze Inc. ISBN 978-1-85227-745-1.
  5. ↑ Robert Fripp - Behind the scenes at Windows Vista recording session | scobleizer | Channel 9. web.archive.org. 13 жовтня 2010. Архів оригіналу за 13 жовтня 2010. Процитовано 17 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  6. ↑ Robert fripp's vista sounds are here- The Inquirer. web.archive.org. 30 червня 2011. Архів оригіналу за 30 червня 2011. Процитовано 17 березня 2024.
  7. ↑ 100 Greatest Guitarists. Rolling Stone. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 15 травня 2023.
  8. ↑ ms230411 (22 грудня 2023). Strange And Uncertain Times. Guitar Craft & Guitar Circle (амер.). Процитовано 18 березня 2024.
  9. ↑ Fripp, Robert (1995). «Basis of Eulogy for Edie Fripp delivered at Wimborne Minster on July 30th. 1993 during the service to celebrate her life and commemorate her death.». A Blessing of Tears: 1995 Soundscapes — Volume Two — Live in California (Media notes). Discipline Global Mobile. DGM 9506
  10. ↑ Robert Fripp. prabook.com (en-EN) . Процитовано 18 березня 2024.
  11. ↑ Interview with Robert Fripp in Rock and Folk - ETWiki. www.elephant-talk.com. Процитовано 18 березня 2024.
  12. ↑ Shteamer, Hank (9 квітня 2019). King Crimson's 50th Anniversary Press Day: 15 Things We Learned. Rolling Stone (амер.). Процитовано 18 березня 2024.
  13. ↑ «Robert Fripp: New York•Wimborne». Late Night in Concert. 1985. BBC Television. BBC Two.
  14. ↑ https://web.archive.org/web/20160531172741/http://www.dgmlive.com/diaries.htm?entry=9547
  15. ↑ Shteamer, Hank (9 квітня 2019). King Crimson's 50th Anniversary Press Day: 15 Things We Learned. Rolling Stone (амер.). Процитовано 20 березня 2024.
  16. ↑ Sid Smith. In the Court of King Crimson. London: Helter Skelter Publishing, 2002, pp. 16-18.
  17. ↑ а б в «Robert Fripp: New York•Wimborne». Late Night in Concert. 1985. BBC Television. BBC Two.
  18. ↑ Giles, Giles & Fripp Songs, Albums, Reviews, Bio & More. AllMusic (англ.). Процитовано 23 січня 2024.
  19. ↑ Interview with Robert Fripp in Musician - ETWiki. www.elephant-talk.com. Процитовано 23 січня 2024.
  20. ↑ https://www.discogs.com/master/50691-Giles-Giles-And-Fripp-The-Cheerful-Insanity-Of-Giles-Giles-And-Fripp
  21. ↑ Giles, Giles & Fripp Songs, Albums, Reviews, Bio & More. AllMusic (англ.). Процитовано 23 січня 2024.
  22. ↑ Giles, Giles & Fripp - The Cheerful Insanity of Giles, Giles & Fripp Album Reviews, Songs & More | AllMusic (англ.), процитовано 23 січня 2024
  23. ↑ Live, D. G. M. (30 листопада 2005). Digging Giles, Giles & Fripp. DGM Live (англ.). Процитовано 23 січня 2024.
  24. ↑ King Crimson Songs, Albums, Reviews, Bio & More. AllMusic (англ.). Процитовано 23 січня 2024.
  25. ↑ Smith, Sid (2002). In The Court of King Crimson. Helter Skelter Publishing. Retrieved on 12 June 2009.
  26. ↑ https://www.discogs.com/master/406634-King-Crimson-In-The-Court-Of-The-Crimson-King-An-Observation-By-King-Crimson
  27. ↑ 100 Greatest Progressive Rock Albums. digitaldreamdoor.com (амер.). Процитовано 25 березня 2024.
  28. ↑ Eric Tamm (1990). Robert Fripp: From King Crimson To Guitar Craft.
  29. ↑ Shteamer, Hank (11 лютого 2022). Ian McDonald, King Crimson and Foreigner Co-Founder, Dead at 75. Rolling Stone (амер.). Процитовано 25 березня 2024.
  30. ↑ https://www.discogs.com/master/406645-King-Crimson-In-The-Wake-Of-Poseidon
  31. ↑ https://www.discogs.com/master/498-King-Crimson-Lizard
  32. ↑ https://www.discogs.com/master/436-King-Crimson-Islands
  33. ↑ The day the music died. www.ft.com. Процитовано 27 березня 2024.
  34. ↑ https://www.discogs.com/master/23718-Centipede-Septober-Energy
  35. ↑ https://www.discogs.com/master/65565-Ovary-Lodge-Ovary-Lodge
  36. ↑ https://www.discogs.com/master/33422-Van-Der-Graaf-Generator-H-To-He-Who-Am-The-Only-One
  37. ↑ https://www.discogs.com/master/33426-Van-Der-Graaf-Generator-Pawn-Hearts
  38. ↑ https://www.discogs.com/master/15069-Matching-Mole-Matching-Moles-Little-Red-Record
  39. ↑ Little Red Record:2cd Expanded Edition. www.cherryred.co.uk (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  40. ↑ Little Red Record - Matching Mole | Album | AllMusic (англ.), процитовано 28 березня 2024
  41. ↑ Live, D. G. M. (1 квітня 2014). Perry, Fripp & Eno. DGM Live (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  42. ↑ Robert Fripp Would Like a Word. Trouser Press (амер.). 1 липня 2020. Процитовано 28 березня 2024.
  43. ↑ а б в https://www.discogs.com/master/9824-Fripp-Eno-No-Pussyfooting
  44. ↑ https://www.discogs.com/master/9799-Fripp-Eno-Evening-Star
  45. ↑ Osborne, Luka (6 серпня 2022). Frippertronics: how Robert Fripp and Brian Eno brought looping to life. Happy Mag (амер.). Процитовано 29 березня 2024.
  46. ↑ https://www.discogs.com/master/6152-Eno-Here-Come-The-Warm-Jets
  47. ↑ https://www.discogs.com/master/6659-Eno-Another-Green-World
  48. ↑ The Quietus | Features | Anniversary | Brian Eno's Another Green World, Revisited By William Doyle. The Quietus (en-us) . Процитовано 31 березня 2024.
  49. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/29615-Peter-Gabriel-Peter-Gabriel
  50. ↑ Robert Fripp Discography: Other Unauthorized Releases. web.archive.org. 11 жовтня 2007. Архів оригіналу за 11 жовтня 2007. Процитовано 1 квітня 2024.
  51. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/29636-Peter-Gabriel-Peter-Gabriel
  52. ↑ Best magazine, May 1978; translated in Gabriel fanzine White Shadow (#1, pp13) by editor Fred Tomsett
  53. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/9799-Fripp-Eno-Evening-Star
  54. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/98628-Daryl-Hall-Sacred-Songs
  55. ↑ а б в https://www.discogs.com/ru/master/30578-Robert-Fripp-Exposure
  56. ↑ Live, D. G. M. (27 листопада 2007). Robert Fripp, 1st of January 1980 at Arny's Shack. DGM Live (англ.). Процитовано 4 квітня 2024.
  57. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/3337-Blondie-Parallel-Lines
  58. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/39260-Talking-Heads-Fear-Of-Music
  59. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/50983-David-Bowie-Scary-Monsters-And-Super-Creeps
  60. ↑ Peter Gabriel — Peter Gabriel (1980, 53 — Keel Pressing, Vinyl) на Discogs (рос.)
  61. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/32790-Blondie-Eat-To-The-Beat
  62. ↑ а б God Save the Queen/Under Heavy Manners
  63. ↑ https://sinistersaladmusikal.files.wordpress.com/2013/08/100_7028.jpg
  64. ↑ ROBERT FRIPP - God Save the Queen / Under Heavy Manners (1980). Progarchives.com (англ.). Процитовано 7 квітня 2024.
  65. ↑ Absalm el Habib Discography на Discogs
  66. ↑ https://sinistersaladmusikal.files.wordpress.com/2013/08/100_7034.jpg
  67. ↑ Robert Fripp Songs, Albums, Reviews, Bio & More. AllMusic (англ.). Процитовано 8 квітня 2024.
  68. ↑ https://www.discogs.com/master/390327-G-I-Gurdjieff-And-Thomas-de-Hartmann-Elan-Sicroff-Journey-To-Inaccessible-Places-And-Other-Music
  69. ↑ Bio. Elan Sicroff (англ.). Процитовано 8 квітня 2024.
  70. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/12197-Andy-Summers-Robert-Fripp-I-Advance-Masked
  71. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/966-Andy-Summers-Robert-Fripp-Bewitched
  72. ↑ Maggie Roche: The Hidden Heart of The Roches. Paste Magazine (амер.). Процитовано 15 квітня 2024.
  73. ↑ Robert Christgau: CG: Artist 1532. www.robertchristgau.com. Процитовано 15 квітня 2024.
  74. ↑ Помилка скрипту: Функції «harvard_core» не існує.
  75. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/1007-Toyah-Fripp-Featuring-The-League-Of-Crafty-Guitarists-The-Lady-Or-The-Tiger
  76. ↑ The Guitar Circle Of Europe. web.archive.org. 16 грудня 2011. Архів оригіналу за 16 грудня 2011. Процитовано 16 квітня 2024.
  77. ↑ A Few Words from the Patron | Seattle Circle Guitar School (амер.). Процитовано 16 квітня 2024.
  78. ↑ Robert Fripp's Diary for Saturday, 14th February 2009. web.archive.org. 18 лютого 2012. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 17 квітня 2024.
  79. ↑ Live, D. G. M. (22 серпня 2022). The Guitar Circle book by RF. DGM Live (англ.). Процитовано 17 квітня 2024.
  80. ↑ а б Robert Fripp — Radiophonics (1995 Soundscapes Volume 1 — Live In Argentina) (1999, CD) на Discogs (рос.)
  81. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/396474-Robert-Fripp-A-Blessing-Of-Tears-1995-Soundscapes-Volume-Two-Live-In-California
  82. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/846317-Robert-Fripp-That-Which-Passes-1995-Soundscapes-Live-Volume-3
  83. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/773964-Robert-Fripp-November-Suite-Soundscapes-Live-At-Green-Park-Station-1996
  84. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/310003-Robert-Fripp-The-Gates-Of-Paradise
  85. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/66158-Robert-Fripp-Love-Cannot-Bear-Soundscapes-Live-In-The-USA
  86. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/740976-Robert-Fripp-At-The-End-Of-Time-Churchscapes-Live-In-England-Estonia-2006
  87. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/419888-Robert-Fripp-Pie-Jesu
  88. ↑ Live, D. G. M. (13 червня 2014). Sylvian & Fripp Reissued. DGM Live (англ.). Процитовано 20 квітня 2024.
  89. ↑ Sunday All Over The World Discography на Discogs
  90. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/9779-David-Sylvian-Robert-Fripp-The-First-Day
  91. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/9772-Sylvian-Fripp-Damage
  92. ↑ а б David Sylvian And Robert Fripp — Redemption — Approaching Silence (1994, Cassette) на Discogs (рос.)
  93. ↑ Live, D. G. M. (13 червня 2014). Sylvian & Fripp Reissued. DGM Live (англ.). Процитовано 21 квітня 2024.
  94. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/6526-The-Future-Sound-Of-London-Lifeforms
  95. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/7475-Orb-Cydonia
  96. ↑ а б https://www.discogs.com/ru/master/56689-FFWD--FFWD-
  97. ↑ Brian Eno — Headcandy (1994, MAC, CD) на Discogs (рос.)
  98. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/44612-No-Man-Flowermouth
  99. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/10545-The-Beloved-X
  100. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/380645-Iona-Beyond-These-Shores
  101. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/438122-Iona-Journey-Into-The-Morn
  102. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/699-King-Crimson-VROOOM
  103. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/592-King-Crimson-THRAK
  104. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/674-King-Crimson-The-ConstruKction-Of-Light
  105. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/478-King-Crimson-The-Power-To-Believe
  106. ↑ Robert Fripp's Diary for Sunday, 5th December 2010. web.archive.org. 27 вересня 2013. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 29 квітня 2024.
  107. ↑ Saturday, 8th November 2008. Robert Fripp's Diary. Redmond: Discipline Global Mobile. Архів оригіналу за 9 січня 2014. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  108. ↑ Robert Fripp - Behind the scenes at Windows Vista recording session. web.archive.org. 6 травня 2008. Архів оригіналу за 6 травня 2008. Процитовано 30 квітня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  109. ↑ Making Windows Vista Sing: Robert Fripp and the Vista Melody. web.archive.org. 13 лютого 2008. Архів оригіналу за 13 лютого 2008. Процитовано 30 квітня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  110. ↑ Artists For Charity - Guitarists 4 the Kids | Slang Productions. slangproductions.com. Процитовано 2 травня 2024.
  111. ↑ Live, D. G. M. (3 квітня 2007). DGM HQ A grey day. DGM Live (англ.). Процитовано 2 травня 2024.
  112. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/63496-Porcupine-Tree-Fear-Of-A-Blank-Planet
  113. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/63502-Porcupine-Tree-Nil-Recurring
  114. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/59658-Travis-Fripp-Thread
  115. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/586963-Travis-Fripp-Follow
  116. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/471160-Jakko-M-Jakszyk-The-Bruised-Romantic-Glee-Club
  117. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/2209726-The-Grid-Fripp-Leviathan
  118. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/346625-Jakszyk-Fripp-And-Collins-A-Scarcity-Of-Miracles-A-King-Crimson-ProjeKct
  119. ↑ https://planetradio.co.uk/planet-rock/news/rock-news/king-crimsons-robert-fripp-quits-music-biz/
  120. ↑ The day the music died. www.ft.com. Процитовано 5 травня 2024.
  121. ↑ Robert Fripp's Diary for Friday, 6th September 2013. web.archive.org. 28 березня 2014. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 6 травня 2024.
  122. ↑ Aswad, Jem (25 березня 2020). Bill Rieflin, Drummer for King Crimson, Ministry, R.E.M., Dies at 59. Variety (амер.). Процитовано 6 травня 2024.
  123. ↑ Robert Fripp Guitars | crimsonguitars.com. web.archive.org. 25 листопада 2011. Архів оригіналу за 25 листопада 2011. Процитовано 8 травня 2024.
  124. ↑ Robert Fripp - Chapter 10. web.archive.org. 26 жовтня 2011. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 9 травня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  125. ↑ Guitar Craft Monographs - Introduction. web.archive.org. 5 серпня 2004. Архів оригіналу за 5 серпня 2004. Процитовано 9 травня 2024.
  126. ↑ Robert Fripp - Chapter 10. web.archive.org. 26 жовтня 2011. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 9 травня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  127. ↑ | | | Guitar Craft Guitars | | |. www.guitarcraftguitars.com. Процитовано 9 травня 2024.
  128. ↑ «Robert Fripp: New York•Wimborne». Late Night in Concert. 1985. BBC Television. BBC Two.
  129. ↑ http://www.progressiveears.com/frippbook/ch02.htm
  130. ↑ Sid Smith. In the Court of King Crimson. London: Helter Skelter Publishing, 2002, p.15
  131. ↑ Steve Ball - History of the Guitar Craft Plectrum. www.steveball.com. Процитовано 11 травня 2024.
  132. ↑ Robert Fripp - Chapter 2. web.archive.org. 24 травня 2013. Архів оригіналу за 24 травня 2013. Процитовано 11 травня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  133. ↑ Baldwin, Douglas (November 2007). «Guitar Heroes: How to Play Like 26 Guitar Gods from Atkins to Zappa», edited by Jude Gold and Matt Blackett, Guitar Player, p.111.
  134. ↑ http://www.progressiveears.com/frippbook/ch10.htm
  135. ↑ Robert Fripp's Diary for Friday, 5th February 2010. web.archive.org. 25 лютого 2010. Архів оригіналу за 25 лютого 2010. Процитовано 11 травня 2024.
  136. ↑ Fripp, Robert (2011). Pozzo, Horacio (ed.). Seven Guitar Craft themes: Definitive scores for guitar ensemble. "
  137. ↑ Baldwin, Douglas (November 2007). «Guitar Heroes: How to Play Like 26 Guitar Gods from Atkins to Zappa», edited by Jude Gold and Matt Blackett, Guitar Player p.111.
  138. ↑ Interview with Robert Fripp in Guitar Player (1974) - ETWiki. www.elephant-talk.com. Процитовано 12 травня 2024.
  139. ↑ Happy Birthday to the Edge: Revisiting a Classic 1984 Interview with U2's Iconic Guitarist.
  140. ↑ Prasad, Anil (2010). Porcupine Tree | Dream logic. Innerviews. Процитовано 20 February 2017. Fripp is my number one influence, no question. […] When I was very young and first heard those King Crimson records, I would think «That's just wrong. You're playing the guitar wrong, mate!» But the more you start to listen to Fripp's playing, the more you appreciate his choices of notes. Fripp is a very unique man and his guitar playing reflects that. He doesn't pick notes in any sort of logical way, but he plays them with conviction. He blew my mind open when I heard his solos on King Crimson's «A Sailor's Tail» and Brian Eno's «Baby's on Fire.» Just extraordinary stuff. I'll never be able to play like that because you have to have the mind of Fripp to do that, but there is certainly an influence from him in terms of choosing unique notes and making them sound beautiful.
  141. ↑ Larzen, Geir. Mars Volta. MonsterMagazine.no (норв.). Архів оригіналу за 14 February 2005. Процитовано 20 February 2017. Q: Dette til tross, du kan ikke nekte for å være utpreget influert av King Crimson og Robert Fripp.
    Omar Rodríguez-López: Selvfølgelig ikke! Jeg gjør faktisk ingen forsøk på å skjule min affekt for Fripps arbeider. [...] ble jeg introdusert for King Crimson, og på nytt kollapset alt, men på en konstruktiv måte. [...] Fripp tryllet i alle fall fram de vakreste toner jeg hadde hørt, og han kunne ikke ha gitt seg til kjenne på et mer gunstig tidspunkt i mitt liv. [...] Ingen kan nekte for at Robert Fripp, også helt tidlig i karrieren, var opptatt av jazz eller de blå notene. Durskalaer og oppstemte gjengroprefrenger har aldri appellert til meg, så da King Crimson ble meg til del var det som å smake på en bit av himmelriket.
    (Q: You can't deny that you're influenced by Robert Fripp and King Crimson, right?
    Omar Rodríguez-López: No, of course not! I make no attempt to hide my affection for Fripps work. [...] I was introduced to King Crimson and again everything collapsed, but in a constructive way. [...] Fripp made the most beautiful notes that I had heard, and he couldn't have been introduced to me at a better time in my life. [...] As soon as someone discovers jazz, it will influence their approach irrespective of which style or band the person concerned contributes to. It can't be denied that Robert Fripp was into jazz throughout his career or the blue notes. The major-scales and euphoric stadium-rock choruses have never appealed to me so when I got familiar with King Crimson's music it was like getting a taste of heaven.)
  142. ↑ Phish Scales: Trey Anastasio Breaks Down His Improvisation Techniques. Guitar World. New York City. 30 September 2013. Процитовано 24 February 2017. I’m a big fan of Robert Fripp [guitarist and founder of Sixties/Seventies progressive rock masters King Crimson—GW Ed.], and I still love a lot of his stuff. I was especially into his work with Brian Eno, on albums such as Another Green World, and I was really into King Crimson’s Larks Tongues in Aspic, which is one of my all-time favorite albums. I like Red, too. Then there’s the stuff he did later for his Discipline Records label. The "patterny" thing that Fripp is known for had a big influence on me.
  143. ↑ Jim (20 January 2017). Video: Annie Clark of St. Vincent Talks Gear and Influence at NAMM 2017 (video). Reverb.com. Подія сталася на 1:34. Процитовано 24 March 2017.
  144. ↑ Gore, Joe (1 October 1996). Kirkus Maximus: The Expanding World of Kirk Hammett. Guitar Player. Т. 30, № 10. с. 58—62, 66. Interviewer: In the past it was always riffs front and center, interspersed with hard solos. Now you explore the middle ground and distance with coloristic parts that are neither monster riffs nor flashy solos.
    Kirk Hammett: There are fewer 30-part orchestrated guitar sections, fewer massive, bludgeoning riffs perfectly replicated by lames. There are more flexible ideas, more artistic flourishes, more colors. I've probably been influenced in that direction by people like Robert Fripp, Adrian Belew and David Torn. I'm more interested in using guitar sounds as textures and using effects in a more textural fashion. To paraphrase Robert Fripp, I'm more interested in painting a soundscape like he and Adrian Belew do in King Crimson, on Bowie records and in Fripp's solo stuff. Fripp is one of the most interesting guitar players I've ever heard--and I've just discovered him!
  145. ↑ Pusey, Andre (1 December 2011). World's Fastest Guitarist Michael Angelo Batio: "I Absolutely Love What I Do". Theedgesusu.co.uk. Процитовано 23 February 2017. [...] A few years after that, I was really influenced by Al DiMeola, Robert Fripp, John McLaughlin and keyboardist Keith Emerson.
  146. ↑ Schwartz, Greg M. Revolution Now | An Interview with Queensryche. PopMatters. Процитовано 15 April 2017.
  147. ↑ Erickson, Anne (15 April 2010). Interview: Nels Cline. Premier Guitar. Процитовано 13 March 2017.
  148. ↑ Angle, Brad (15 January 2015). Tool's Adam Jones: My 10 Favorite Guitarists. Guitar World. Процитовано 20 February 2017. Fripp’s playing caused me to “wake up” to music when I was younger.
  149. ↑ Hensley, Chad (1999). The Beauty of Noise: An interview with Masami Akita of Merzbow. EsoTerra. № 8. Процитовано 19 April 2017.
  150. ↑ Interview:Musician's Friend's Artist Spotlight Exclusive Interview- A conversation with Vernon Reid. www.musiciansfriend.com. 27 July 2010. Архів оригіналу за 30 травня 2017. Процитовано 26 April 2017. [...] Robert Fripp is definitely another one who I would consider an influence.
  151. ↑ Rosen, Steven (23 June 2014). Ben Weinman: 'Guitarists Are Not Creative Anymore - They're Playing Around With Presets'. Ultimate Guitar. Процитовано 20 February 2017. [...] when I got into more technical guitar playing and things like that, I jumped right to fusion. So things like Crimson and stuff like that. [...] I was really heavily into Robert Fripp [...]
  152. ↑ Massie, Andrew (15 July 2015). The Rockpit interviews - Ben Weiman - Dillinger Escape Plan. The Rockpit. Процитовано 20 February 2017. I guess some of my biggest influences are people like John Mclaughlin from Mahavishnu Orchestra, Robert Fripp from King Crimson [...]
  153. ↑ Laci, David (April 2005). Interview with Paul Masvidal - Mirgilus Siculorum. EmptyWords.org. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 February 2017. [...] At the time I wrote the introduction to "Textures", I was a big fan of Robert Fripp and his Crafty League of Guitarists records. I later learned about King Crimson having that side too, because of Robert's influence. All that counterpoint madness he wrote was brilliant. Also the use of loops and ambient environments as backdrops to these sonically beautiful pieces. Much of our progressive jazz/fusion influences found their way into the songs in the form of our chord choices and harmony.
  154. ↑ Steve Stevens-The Korea Guitar Interview. koreaguitar1.wordpress.com. 17 October 2014. Архів оригіналу за 16 September 2016. Процитовано 8 March 2017. [...] For me, people are surprised to know, my true guitar heroes were Robert Fripp and Steve Howe and guys who were playing all different styles within the context of a rock band. I always loved the idea of how they approached guitar, which is to orchestrate the song with different guitar sounds and different guitar styles. [...]
  155. ↑ INTERVIEW. 041 - Chris Haskett (Rollins Band). Thisisfubarproductions.tumblr.com. 2012. Процитовано 23 February 2017. [...] the biggest ones that influenced the playing I did in the Rollins Band would have to be the “Red/Starless & Bible Black/Lark’s Tongue”-era King Crimson work of Fripp [...]
  156. ↑ Benek (11 May 2013). Enslaved Interview. Metalist.co.il. Процитовано 25 February 2017.
  157. ↑ Hughes, Rob (September 2014). My Prog Hero: Dylan Carlson. Prog. № 49. TeamRock.com (опубліковано опубліковано 28 October 2014). Процитовано 4 April 2017.
  158. ↑ New "What's In My Bag?" Episode With Dan Briggs of Between the Buried and Me (video). Amoeba.com. Los Angeles, California: Amoeba Music (опубліковано опубліковано 5 February 2014). 3 February 2014. Подія сталася на 1:32. Процитовано 31 August 2017. Robert Fripp is one of the biggest inspirations on me as a musician, someone who's had a career since the 60s and he's like constantly been an innovator, constantly pushing himself, trying new things, just constant source of inspiration [...]
  159. ↑ Williams, Rob (29 July 2009). Metal legends still soldiering on four years after guitarist's death. Winnipeg Free Press. Barcelona, Spain. Процитовано 25 February 2017. [...] They are very Voivodian and we can tell the influences of Piggy more than (his work for) Voivod. He was an Alex Lifeson fan, and a fan of Robert Fripp [...]
  160. ↑ Ben (13 January 2003). Entretien avec Daniel le 13 janvier 2003 (par Ben). Grimparacelse.free.fr (фр.). Процитовано 25 February 2017. Mes guitaristes préférés sont Allan Holdsworth, Jason Becker, Piggy (Denis D'amour, VOIVOD), Marty Friedman, Devin Townsend, Robert Fripp [...] (My favorite guitarists are Allan Holdsworth, Jason Becker, Piggy (Denis D'amour, VOIVOD), Marty Friedman, Devin Townsend, Robert Fripp.)
  161. ↑ Adel, Mohamed (25 January 2014). Exclusive: An Interview with Guitar Hero Lead Guitarist "Marcus Henderson". Rockeramagazine.com. Архів оригіналу за 24 лютого 2017. Процитовано 23 February 2017. I have so many favorite guitar players; Piggy from Voivod, Randy Rhoads, Robert Fripp, Ty Tabor, Dime, I can't list them all here but they continue to shape my playing and note choices long after they have turned off their amps.
  162. ↑ Controlled Bleeding's Paul Lemos Discusses the Ten Albums that Most Influenced Him. Heathen Harvest. 30 June 2016. Архів оригіналу за 2 July 2016. Процитовано 2 March 2017.
  163. ↑ Walcroft, Justin (2 November 2016). The Way Forward: An Interview With Electronic Music Pioneer Richard Pinhas. subrewind.com. Washington, D.C. Архів оригіналу за 4 November 2016. Процитовано 7 March 2017. Q: Who were your guitar influences?
    Richard Pinhas: [...] As a music composer, it would be Robert Fripp and King Crimson, yet I was more incensed by [Fripp & Eno's] Evening Star and the first one, No Pussyfooting. [...]
  164. ↑ Guitarist Interview with Nick Reinhart of Tera Melos. QRD. № 43. Silbermedia.com. August 2010. Процитовано 20 February 2017.
  165. ↑ Schultz, Scott (9 September 2009). IO Echo: Got Me a Gun for Christmas. L.A. Record. Процитовано 5 March 2017. Q: What is your favorite David Bowie period?
    Leopold Ross: Scary Monsters could rival Master of Puppets as my favorite album ever. What I like about that is that without a blueprint, it's just really weird music. Robert Fripp is an astonishingly good guitar player. Just doing the wierdest shit. You listen to the guitar in 'Fashion' and you're like, 'What the fuck is that?' He played on Scary Monsters, Low and I think Lodger as well. Low is one of my favorite albums ever.
  166. ↑ Five minutes with… Rustie. Fact. 5 October 2010. Процитовано 13 March 2017.
  167. ↑ Schamus, James (Fall 1992). THE SIMPLE LAWS OF FILMMAKING. Filmmaker. Процитовано 12 March 2017. Hal Hartley: I made a list of all the influences I could remember from the time I was 18 to the present. Here it goes: Robert Fripp and King Crimson [...]
  168. ↑ DeRosa, Nicole (12 October 2015). Q&A with Musician + Record Producer – SEAN BEAVAN – Talks "Death Valley", Working with MARILYN MANSON, TRENT REZNOR and More. music.allaccess.com. Процитовано 5 March 2017.
  169. ↑ Toyah Willcox - Biography. Marriedwiki (en-gb) . 18 травня 1958. Процитовано 14 травня 2024.
  170. ↑ Toyah Willcox says she was ‘negotiating’ monogamy during marriage to Robert Fripp. The Independent (англ.). 16 січня 2023. Процитовано 14 травня 2024.
  171. ↑ updated, Jo Kendalllast (26 січня 2021). Robert Fripp: How I met Toyah and why I love her. louder (англ.). Процитовано 14 травня 2024.
  172. ↑ Robert Fripp's Diary for Wednesday, 4th April 2007. web.archive.org. 7 червня 2011. Процитовано 14 травня 2024.
  173. ↑ Broad Chalke, A History of a South Wiltshire Village, its Land & People Over 2,000 years. By 'The People of the Village', 1999
  174. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/9917-Robert-Fripp-The-League-Of-Gentlemen-The-League-Of-Gentlemen
  175. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/901-Robert-Fripp-Let-The-Power-Fall
  176. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/33697-Robert-Fripp-Network
  177. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/9913-Robert-FrippLeague-Of-Gentlemen-God-Save-The-King
  178. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/167769-Robert-Fripp-And-The-League-Of-Crafty-Guitarists-Live
  179. ↑ Robert Fripp & The League Of Crafty Guitarists — Intergalactic Boogie Express — Live In Europe 1991 (1995, CD) на Discogs (рос.)
  180. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/66124-David-Sylvian-And-Robert-Fripp-Darshan
  181. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/218247-Robert-Fripp-David-Sylvian-Kings
  182. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/262352-The-Robert-Fripp-String-Quintet-The-Bridge-Between
  183. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/343955-Robert-Fripp-The-League-Of-Crafty-Guitarists-Intergalactic-Boogie-Express-Live-In-Europe-1991
  184. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/396475-Robert-Fripp-Radiophonics-1995-Soundscapes-Volume-1-Live-In-Argentina
  185. ↑ https://www.discogs.com/ru/release/183279-Brian-Eno-Lightness-Music-For-The-Marble-Palace-The-State-Russian-Museum-St-Petersburg
  186. ↑ https://www.discogs.com/ru/master/1113084-Bill-Rieflin-Robert-Fripp-Trey-Gunn-The-Repercussions-Of-Angelic-Behavior
Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
King Crimson
Студійні альбоми
Альбоми ProjeKcts
Мініальбоми
Концертні альбоми
Звичайні
Колекційні
Збірки
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роберт_Фріпп&oldid=42573507