Синянський Олег Григорович
| Синянський Олег Григорович | |||
|---|---|---|---|
| 1-й Голова Служби зовнішньої розвідки України | |||
| 14 жовтня 2004 р. — 28 лютого 2005 р. | |||
| Президент | Леонід Кучма | ||
| Попередник | не було | ||
| Наступник | Микола Маломуж | ||
| Президент | Віктор Ющенко | ||
| Народився |
11 липня 1970 (53 роки) Харків | ||
| Відомий як | дипломат, розвідник | ||
| Нагороди |
| ||
Синянський Олег Григорович — Генерал-майор, перший Голова Служби зовнішньої розвідки України. Член Антикризового центру (листопад 2004 — червень 2005); член Ради національної безпеки і оборони України (листопад 2004 — лютий 2005).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 11 липня 1970 року в Харкові.
- У 1992 році він закінчив Військовий інститут іноземних мов в Москві, володіє англійською, арабською та івритом.
- У 1992–1994 працював перекладачем в Міністерстві оборони.
- З 1995 року — в МЗС України: 3-й секретар, 2-й секретар відділу Близького Сходу та Африки, 2-й секретар, 1-й секретар з політичних питань Посольства України в Державі Ізраїль.
- З 2000 — в президентській адміністрації: заступник керівника-завідувача протокольно-організаційного відділу, 1-й заступник керівника Управління Протоколу Президента України, заступник керівника Управління Державного Протоколу та Церемоніалу Президента України — завідувач відділу.
- З листопада 2003 по березень 2004 р.р. — начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України.
- З березня по жовтень 2004 року — начальник Департаменту розвідки Служби безпеки України[1].
- З 14 жовтня 2004 по 28 лютого 2005 р.р. — Голова Служби зовнішньої розвідки України[2].
Нагороджений орденами іноземних держав.
Дипломатичний ранг — радник 1-го класу (2001), Надзвичайний і Повноважний Посланник 2-го класу (12.2002)[3].
Шпигунський скандал[ред. | ред. код]
У лютому 2004-го Олег Синянський опинився в центрі шпигунського скандалу. Генерал СБУ Валерій Кравченко, заявив, що саме начальник Головуправління розвідки Олег Синянський і голова СБУ Ігор Смешко віддавали йому незаконні накази стежити за кордоном за депутатами Верховної Ради України з числа опозиції, а також за міністрами уряду[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2004 року № 1241/2004 «Про призначення О. Синянського Головою Служби зовнішньої розвідки України»
- ↑ Указ Президента України від 28 лютого 2005 року № 386/2005 «Про звільнення О. Синянського з посади Голови Служби зовнішньої розвідки України»
- ↑ Указ Президента України від 23 грудня 2002 року № 1198/2002 «Про присвоєння О.Синянському дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу»
- ↑ Доля резидента Олега Синянського // [[Коментарі]], 18.10.2004. Архів оригіналу за 22.02.2014. Процитовано 12.02.2014.
Джерела[ред. | ред. код]
- Служба зовнішньої розвідки України. Офіційний сайт
- Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!
- Інтернет-довідник «Офіційна Україна сьогодні»
Посилання[ред. | ред. код]
- Українська розвідка. Перед вживанням збовтати // Дзеркало тижня, № 9 (537), 12.03.2005
- Про нових «захисників» Президента // Інтернет-видання «ХайВей», 10.04.2007
