Сташкевич Володимир Омелянович
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (вересень 2018) |
| Сташкевич Володимир Омелянович | |
|---|---|
 Полковник | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 3 березня 1939 (85 років) |
| Військова служба | |
| Роки служби | 1959—1989 |
| Приналежність |
 Україна |
| Вид ЗС | Війська ППО СРСР |
| Формування | 28-й корпус ППО (Львів) |
| Війни / битви | Місія військових спостерігачів у Сирії 1974—1975 рр. |
Сташкевич Володимир Омелянович (нар. 3 березня 1939 року) — кадровий військовий, полковник у відставці, Війська ППО СРСР, начальник штабу. Активний учасник розбудови національних Збройних Сил України.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 3 березня 1939 року в селі Сташкевичі Овруцького району Житомирської області. Батько Омелян Олександрович (05.08.1918—15.12.1988) — ветеран ІІ світової війни, де був важко поранений, кавалер Ордену вітчизняної війни. Мати Єлизавета Пилипівна (03.10.1915—21.11.1998) працювала у Зарічанській сільській раді (село Заріччя Овруцького району Житомирської області).
У 1956 році закінчив Овруцьку середню школу № 4 (м.Овруч, вул. Князя Олега, 11-К (колишня вул.Фрунзе).
1956—1959 студент Мироцького ветеринарного технікуму (сьогодні - Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України “Немішаївський агротехнічний коледж”[1].), де активно займався спортом у складі футбольної команди технікуму.
Військова служба[ред. | ред. код]
У 1959 році призваний до лав Збройних Сил СРСР, де проходив строкову службу у 150-му окремому гвардійському батальйоні зв'язку (128 гв. мсд 38 А).
У 1960 році зарахований у Горьковськоє (сьогодні — Нижній Новгород) вище військове командне училище зв'язку, яке закінчив з відзнакою у 1963 році.
1963—1989 рр. проходив військову службу у військових частинах та з'єднаннях Військ ППО.
1966—1970 рр. проходив військову службу у складі Групи радянський військ у Німеччині м.Франкфурт на Одері.
1974—1975 рр. проходив військову службу у складі місії військових спостерігачів у Сирі́йській Арабській Республіці (військовий радник).
1975—1980 рр. проходив військову службу у складі Групи радянський військ у Німеччині. Відзначений Головнокомандувачем Групи радянських військ у Німеччині генералом армії Івановським Є. П. «за багаторічну сумлінну плідну працю, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток Збройних Сил…».
У 1989 році звільнений у запас (з правом носіння військової форми одягу із знаками розрізнення).
З серпня 1991 року приймав активну участь у питаннях розбудови національних Збройних Сил у складі Всеукраїнської громадської організації «Спілка офіцерів України» (ВГО СОУ), а саме у розробці плану спільних дій з повного введення української мови навчання і спілкування у військових частинах, штабах, навчальних закладах та інших військових формуваннях.
З 1999 року звільнений у відставку.
Має сина, доньку і трьох онуків.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Грамота Президії Верховної Ради УРСР
- Відзнака Почесний радист СРСР
- Почесна відзнака «Війська ППО країни»
- Медаль «За воїнську доблесть»
- Медаль «Ветеран Збройних Сил СРСР»
- Почесна відзнака Товариства німецько-радянської дружби
- Почесна грамота Центрального правління Товариства німецько-радянської дружби (DSF)
- 8 медалей Міністерства Оборони і Генерального штабу Збройних Сил СРСР.