Три оберти колеса Дгарми

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будда робить «Дгармачакра мудру», що означає приведення в рух Закону (Дгарми). Бородур, ступа № 11. 1873 рік.

Три оберти колеса Дгарми[К 1] (санскр. त्रिधर्मचक्रप्रवर्तन, трансліт. tri-dharma-cakra-pravartana, тиб. ཆོས་ཀྱི་འཁོར་ལོ་གསུམ, трансліт. chos kyi 'khor lo gsum) — поняття, що виникло в першій проповіді історичного Будди Сіддгартхи Ґаутами, в якій кожна з Чотирьох Благородних Істин розглядається трьома способами. Пізніше вона була підхоплена і розвинута в махаянському буддизмі, зокрема в школі Йоґакара, в розділі VII основної сутри цієї школи під назвою «Сутра розкриття глибинного сенсу» (Сандхінірмокана-сутра[en]), де йдеться про класифікацію буддійських сутр за ступенем їхньої досконалості. Згідно з цим текстом, Будда викладав свої вчення у трьох основних циклах, які називаються «обертами колеса Дгарми»[К 2]. Згідно з «Сутрою Сандхінірмочани», існувало три послідовні серії вчень: перші дві були недосконалими, тому потрібна була третя серія, яка є досконалою, оскільки розкриває глибинний зміст концепцій Будди.

Три оберти колеса[ред. | ред. код]

Перший оберт[ред. | ред. код]

Перший поворот відбувся в Сарнаті в «Оленячому парку», де Будда навчав Чотирьох Шляхетних Істин.[1] Ця перша бесіда є основою вчення, зверненого до всіх, яке він продовжував розвивати й поширювати до самої смерті. Повністю це вчення можна знайти в палійському каноні, а також, з деякими відмінностями чи варіаціями, в китайському та тибетському канонах. Тексти, які відтворюють це вчення, є єдиними, прийнятними для течій тхеравади, махаяни та ваджраяни.[2]

Другий оберт[ред. | ред. код]

Другий поворот відбувся на горі Гриф поблизу Раджаґри (нині Раджгір). Будда передав своїм найбільш просунутим учням вчення Праджняпараміти, в якому було викладено вчення про Порожнечу. Це вчення, надто складне для людей того часу, мало бути розкрите пізніше. Вони складають так звані «сутри праджняпараміти», найвідомішими з яких є «Сутра серця» і «Сутра діаманта». Ці тексти доповнюються іншими відомими сутрами, такими як Лотосова сутра та Вімалакірті сутра[en].

Третій оберт[ред. | ред. код]

Будда навчав третьому повороту Дгарми, зосереджуючись на світловому аспекті розуму, у Вайшалі, Сравасті та на горі Малая. Він ввів такі поняття, як свідомість-сховище, три природи і Татхагатагарбха, природа Будди в усіх істотах. Пізніше Асанга розвинув ці вчення у своїх П'яти трактатах Майтреї, які включають Махаяна-сутраланкару, Абхісамаяланкару, Мадх'янтавібхангу, Дгарматавібхангу та Махаяноттаратантра-шастру.

Дебати[ред. | ред. код]

Слід також додати, що в індо-тибетській махаяні серед усіх текстів трьох етапів руху проводиться нове розрізнення між сутрами попереднього значення (neyārtha IAST) і сутрами остаточного значення (nīthārta IAST). Цей новий поділ призвів до дискусій і розбіжностей між філософськими школами.[2]

Таким чином, друге колесо Дгарми слугує основою для школи мадг'ямаки, заснованої Наґарджуною, тоді як третє належить до течії йоґачари, заснованої двома братами Асанґою та Васубандгу. Загалом, школа Йоґачари і школа Мадг'ямака вважають, що третє коло є остаточним, тоді як друге коло є тимчасовим, і тому має бути інтерпретоване і доповнене текстами третього кола. Для школи мадг'ямака ранґтонґ, і зокрема для Цонґкхапи (1357-1419) правильним є протилежне.[2]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Також можна почути інший переклад, а саме «Три повороти колеса Дгарми»
  2. «Колесо Дхарми» — символ, що уособлює буддійську доктрину та поширення вчення Будди про шлях до просвітлення з початку періоду індійського буддизму. Археолог Альберт Грюнведель так говорить з цього приводу: «Колесо (дхармачакра), як уже згадувалося, було прийняте учнями Будди як символ його вчення, і в поєднанні з іншими символами — розміщеним над ним тризубом тощо — уособлює його на скульптурах індійського буддійського храму. — в Albert Grünwedel (James Burgess, Ed.), Buddhist art in India (trans. by Agnes C. Gibson), London, Asian Educational Services, 1901, 228 p. ISBN 8120613880, с. 67

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Buswell Jr. 2014, p. 750
  2. а б в Cornu 2006, p. 583-584

Література[ред. | ред. код]

  • Buswell, Robert E. Jr., and Donald S. Lopez Jr. The Princeton Dictionary of Buddhism. Princeton: Princeton University Press, 2014.
  • Cornu, Philippe. Dictionnaire encyclopédique du bouddhisme. Paris: Seuil, 2006.
  • Powers, John. Hermeneutics and Tradition in the Samdhinirmocana-sûtra. Delhi: Motilal Banardsidass Publishers, 2004.
  • Chenique, François, trans. Le Message du futur Bouddha (Mahāyānottaratantra-śastra) ou La Lignée spirituelle des trois joyaux. Paris: Dervy, 2001.