Індефатігебл (газоконденсатне родовище)
| Індефатігебл | ||||
| 53°20′00″ пн. ш. 2°35′00″ сх. д. / 53.33333333336077686226417427° пн. ш. 2.58333333336107795474845261° сх. д. | ||||
| Країна |
.svg){kind=small} Велика Британія[1] | |||
|---|---|---|---|---|
  Індефатігебл (газоконденсатне родовище) (Велика Британія)  | ||||
Індефатігебл (Indefatigable) — газоконденсатне родовище у британському секторі Північного моря. Станом на 2016 рік третє за величиною запасів газу родовище у Великій Британії.
Характеристика[ред. | ред. код]
Відкрите у 1966 році компанією Amoco (зараз ВР) у 75 км від південного-східного узбережжя Британії в районі з глибинами моря близько 30 метрів. Східна частина родовища опинилась не території ліцензійного блоку, що належав Shell/Esso. Колектор — пісковики. Виявлено 15 покладів у відкладеннях нижньої пермі в колишніх дюнах, створених еоловими процесами. Останнє забезпечило високі характеристики резервуару, такі як пористість та проникність. Початкові видобувні запаси оцінюються у 132 млрд м3.[2]
Розробка[ред. | ред. код]
Обидві сторони, що володіли ліцензіями на родовище, створили свої виробничі потужності:
А. У західній частині родовища (Amoco/ВР, на початку 2000-х права продані компанії Perenco):
- центральний процесинговий блок платформ — AT (трубопровідний хаб, встановлена у 1971), AC (компресорна, введена в дію у 1980), AQ (житлова, з 1979);[3]
- виробничі потужності у центральному, північному та південному блоках — спарки з бурової патформи та платформи для розміщення фонтанних арматур AD-AP, BD-ВP та CD-CP (виробництво запущене у 1971-му, група «В» виконана у дистанційно керованому варіанті). Також ці потужності носили найменування 49/18A, 49/18B і 49/23С (внаслідок того, що ділянка компанії Amoco в свою чергу складалась з двох лцензійних — 49/18 та 49/23);
- дистанційно керована інтегрована платформа D у південно-західній частині ділянки Amoco, під'єднана до спарки CD-CP у 1989 році;[4]
- три малі платформи, сполучені з центральним блоком, для розробки родовищ-сателітів Bessemer (49/23E, встановлена у 1995, також обслуговувала родовище Bell NW), Davy (49/30А, встановлена у 1995-му, також обслуговувала родовища Boyle, Brown, North Davy, Tristan NW)[5] та Wenlock (запущена у 2007, до 2015 видобула трохи понад 1 млрд м3).[6]
Крім того, через потужності родовища Indefatigable розроблялись такі сателіти як SW Indefatigable та Barid.
В. У східній частині родовища (Shell):
- запущений в 1971 році комплекс у складі двох платформ — інтегрованої бурової/виробничої Juliet-D (JD) та з'єднаної з нею містком платформи-сателіту для розміщення фонтанних арматур Juliet-P (JP), до якої у 1977 році приєднали через трубопровід ще одну платформу-сателіт Lima (L);
- введена в дію у 1973-му інтегрована бурова/виробнича платформа Kilo (К). На ній, як і на Juliet, розміщувалось обладнання з осушки видобутого газу за допомогою гліколю;
- додані в другій половині 1980-х ще дві платформи для розміщення фонтанних арматур Mike (М, з'єднана з Juliet) та November (N, працювала через Kilo). У тому ж десятилітті весь комплекс у східній частині родовища перевели на дистанційне керування.[3][7]
Хоча західна та східна частини Індефатігебл розроблялись різними компаніями, проте вони були технологічно пов'язані між собою у плані вивозу продукції. До розташованої в західній частині платформи-хабу АТ підвели газопроводи від установок з підготовки на платформах Juliet та Kilo. Надалі ж весь обсяг видобутого на родовищі газу спрямовувався на береговий термінал у Бактоні через газопровід-перемичку до розташованого ближче до берега найбільшого газового родовища Великої Британії Леман.
Демобілізація[ред. | ред. код]
Розробку східної частини родовища компанія Shell завершила у 2005 році. На цей період накопичений видобуток склав 49,9 млрд.м3 газу та 0,57 млн.м3 конденсату.[8] Всі встановлені тут раніше платформи та прокладені трубопроводи підлягали демонтажу відповідно до вимог охорони навколишнього середовища. Після виконання відповідних проектних розробок, у 2010 році було укладено контракт на здійснення демонтажу.[7] В 2011-му шість платформ було демонтовано плавучим краном великої вантажопідйомності Stanislav Yudin.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ GEOnet Names Server — 2018.
- ↑ McCrone, C. W.; Gainski, M.; Lumsden, P. J.; Gluyas, J. G.; Hichens, H. M. (1 січня 2003). The Indefatigable Field, blocks 49/18, 49/19, 49/23, 49/24, UK North Sea. geoscienceworld.org (англ.). Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
- ↑ а б Danish Sustainable Offshore Decommissioning Project (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 січня 2017.
- ↑ List Of Oil and Gas Production Platforms In The UK - A Barrel Full. abarrelfull.wikidot.com. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
- ↑ Login. www.ogj.com. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
- ↑ Wenlock. www.alphapetroleum.com. Архів оригіналу за 23 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
- ↑ а б Indefatigable Gas Field - A Barrel Full. abarrelfull.wikidot.com. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
- ↑ Decommissioning Programmes for Shell-Operated Side of Indefatigable Field (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2015.