Інтерференція (лінгвістика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інтерфере́нція (від лат. inter — між, взаємно та ferens, ferentis — який несе, переносить)[1] — взаємодія мовних систем в умовах білінгвізму, яка виникає або у процесі мовних контактів, або у процесі індивідуального засвоєння нерідної мови[2]. Відповідно, розрізняють колективну та індивідуальну інтерференцію. У процесі інтерференції відбувається процес мимовільного, спонтанного перенесення (звідси й латинська назва поняття), накладання ознак системи однієї мови на систему іншої. Результат такого перенесення виявляється в появі відхилень від норми та системи однієї мови під впливом іншої. Головне джерело інтерференції — розбіжності в системах взаємодіючих мов. У науковій літературі, зокрема, уживають терміни мовна інтерференція та лінгвальна інтерференція. Поняттям інтерференція також безпосередньо позначають її наслідок.

Лінгвальна інтерференція може виявлятися абсолютно на всіх рівнях мови: від фонологічного до синтаксичного. Однак інтерференція особливо помітна у фонетиці. Кожна людина володіє притаманною її рідній мові артикуляційною базою, яка часто стає на заваді вивчення фонетики іншої мови, спричиняючи, таким чином, акцент. Скажімо, ті, для кого російська мова є рідною, спілкуючись українською, пом'якшують у вимові шиплячі [ч'ай], [ч'ого], оглушують кінцеві приголосні [сказаф], [написаф], що порушує українську орфоепічну норму. В українців та росіян виникають труднощі з вимовою англійських інтердентальних звуків [ð] та [θ], французького увулярного (язичкового) [r].

Залишкова інтерференція[ред.ред. код]

Інтерференцію розглядають як на рівні синхронії, так і діахронії. Мови, що зазнали інтерференційного впливу в минулому, можуть містити його сліди у вигляді субстрату та суперстрату.

Дослідження інтерференції[ред.ред. код]

Мовну інтерференцію активно досліджували та досліджують як вітчизняні, так і зарубіжні лінгвісти. До питань мовної інтерференції зверталися Ю. О. Жлуктенко, С. В. Семчинський, У. Вайнрайх, Pieter Muysken, Peter Auer, François Grosjean та багато інших.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / [уклад. : С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор]; за ред. С. Я. Єрмоленко. — К. : Либідь, 2001. — 224 с.
  2. Языкознание. Большой энциклопедический словарь / [главн. ред. В. Н. Ярцева]. — 2-е (репринтное) издание «Лингвистического энциклопедического словаря» 1990 года. — М. : Большая Российская энциклопедия, 1998. — 685 с. : ил.

Література[ред.ред. код]

  • Вайнрайх У. Языковые контакты / Уриэль Вайнрайх. — К. : Вища школа, 1979. — 263 с.
  • Семчинський С. В. Семантична інтерференція мов (На матеріалі слов'яно-східнороманських мовних контактів) / С. В. Семчинський. — К. : Вища школа, 1974. — 256 с.
  • Pieter Muysken. Bilingual Speech: A Typology of Code-mixing. Cambridge University Press. 2000
  • François Grosjean. Studying Bilinguals. Oxford: Oxford University Press. 2008


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.