Анна Клевська (1552—1632)
| Анна Клевська | |
|---|---|
| нім. Anna von Jülich-Kleve-Berg | |
 Анна Клевська на гравюрі роботи Кріспіна де Пассе-старшого, кінець XVI сторіччя, міський музей Дюссельдорфа | |
| пфальцграфиня та герцогиня Нойбургу | |
| Початок правління: | 27 вересня 1574 |
| Кінець правління: | 22 серпня 1614 |
|
| |
| Попередник: | Анна Гессенська |
| Наступник: | Магдалена Баварська |
|
| |
| Дата народження: | 1 березня 1552 |
| Місце народження: | Клеве, Юліх-Клеве-Берг |
| Країна: | Священна Римська імперія |
| Дата смерті: | 16 жовтня 1632 (80 років) |
| Місце смерті: | Гекстедт-ан-дер-Донау, Пфальц-Нойбург, Священна Римська імперія |
| Чоловік: | Філіп Людвіг |
| Діти: | Анна Марія, Доротея Сабіна, Вольфганг Вільгельм, Оттон Генріх, Август, Амалія Ядвіґа, Йоганн Фрідріх, Софія Барбара |
| Династія: | Ла Марки, Віттельсбахи |
| Батько: | Вільгельм Юліх-Клеве-Берзький |
| Мати: | Марія Австрійська |
Анна Клевська (нім. Anna von Kleve), повне ім'я Анна Юліх-Клеве-Берзька (нім. Anna von Jülich-Kleve-Berg), також Анна фон дер Марк-Клеве (нім. Anna von der Mark-Kleve; 1 березня 1552 — 16 жовтня 1632) — принцеса Юліх-Клеве-Берзька з дому Ла Марків, донька герцога Юліх-Клеве-Бергу Вільгельма Багатого та ерцгерцогині Австрійської Марії, дружина пфальцграфа та герцога Нойбургу Філіпа Людвіга.
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство та юність[ред. | ред. код]
Народилась 1 березня 1552 року у Клеве другою дитиною та другою донькою в родині герцога Юліх-Клеве-Бергу Вільгельма Багатого та його другої дружини Марії Австрійської. Мала старшу сестру Марію Елеонору. Згодом сімейство поповнилося п'ятьма молодшими дітьми.
Виросла у Дюссельдорфському замку. Також сім'я мала мисливський замок Хамбах на східному краю Пфальцького лісу. Час від часу відвідували замки Юліху та Клеве. Принцеси виховувались у дусі протестантизму неодруженою тіткою Амалією, сестрою батька.[1] Загалом при дворі, як і у всьому герцогстві, панувала атмосфера ліберального католицизму.[2] Виключенням став закон про вигнання з країни євреїв у 1554 році.
Анна, як і її сестри, через привілеї, надані донькам Вільгельма Багатого імператором Карлом V щодо можливості подальшого успадкування земель, вважалася вигідною партією.
Шлюб та діти[ред. | ред. код]
У 22 років стала дружиною пфальцграфа та герцога Нойбургу Філіпа Людвіга, якому за кілька днів виповнювалося 27. Весілля пройшло 27 вересня 1574 року в Нойбурзі. Від початку герцог мав намір одружитися зі старшою сестрою Анни, однак та восени 1573 року вступила в нлюб з герцогом Пруссії Альбрехтом Фрідріхом.[3] Як удовину долю Анна отримала Лутцинген і Гохштедт. За шлюбним контрактом Філіп Людвіг також зобов'язувався збудувати для дружини відповідну її статусу удовину резиденцію.[4]
Оселилися у Нойбурзькому замку на березі Дунаю. Також мали мисливський замок Ґрюнау у тугайових лісах. У шлюбі народила восьмеро дітей:
- Анна Марія (1575—1643) — дружина герцога Саксен-Веймару Фрідріха Вільгельма I, мала шестеро дітей;
- Доротея Сабіна (1576—1598) — одружена не була, дітей не мала;
- Вольфганг Вільгельм (1578—1653) — пфальцграф та герцог Нойбургу, а також герцог Юліх-Бергу у 1614—1653 роках, був тричі одруженим, мав трьох дітей, з яких дорослого віку досяг лише старший син;
- Оттон Генріх (1580—1581) — прожив 4 місяці;
- Август (1582—1632) — пфальцграф та герцог Зульцбаху у 1614—1632 роках, був одруженим із Ядвіґою Гольштейн-Готторптською, мав семеро дітей;
- Амалія Ядвіґа (1584—1607) — одружена не була, дітей не мала;
- Йоганн Фрідріх (1587—1644) — пфальцграф та герцог Гільпольштайну, був одруженим із Софією Агнесою Гессен-Дармштадтською, мав восьмеро дітей, які померли в ранньому віці;
- Софія Барбара (1590—1591) — прожила півтора роки.
Релігійна байдужість Дюссельдорфу призвела навіть до того, що після шлюбу принцеси виникли сумніви у її релігійній приналежності. Втім, вони швидко припинилися. Протягом усього життя Анна віддано вивчала Біблію та вчення протестантської церкви. Також полюбляла прогулянки у сільській місцевості, виявляла великий інтерес до світу рослин і тварин, цікавилася фармацевтичними питаннями.[3]
Зі смертю бездітного молодшого брата герцогині у 1609 році, Юліх-Клеве-Берг залишився без спадкоємця, й Філіп Людвіг заявив про свої права на ці землі. Чоловіки або родичі сестер Анни зробили те саме, й це дало початок війні за Клевський спадок. Конфлікт був частково вичерпаний Ксантенським миром у листопаді 1614 року, за яким Пфальц-Нойбургу відійшли герцогства Юліх і Берг, а також землі Равенштайну, а решту отримав Бранденбург.[5] Втім, війська союзників виведені не були, і фактично суперечка тривала до 1666 року.[6][7]
Останні роки[ред. | ред. код]
Оскільки Філіп Людвіг помер у серпні 1614 року, Анна передала свої права на батьківське герцогство їхньому старшому синові, незважаючи на перехід того у католицтво, хоча й була глибоко вражена цим вчинком.[8] Вольфганг Вільгельм у договорі від 5 травня 1615 року підтвердив удовині землі матері. Сама герцогиня до кінця життя сповідувала протестантизм, про що свідчить розпис замкової каплиці Гохштедту, який зберігся до нашого часу. Від 1615 року і до самої смерті Анна мешкала в Гохштедті.[4]
Пішла з життя 16 жовтня 1632 року у розпал Тридцятилітньої війни. Була похована у 1633 році у князівській крипті церкви Святого Мартіна в Лауїнгені.[9]
Вшанування[ред. | ред. код]
- У дворі Нойбурзького замку встановлена статуя герцогині Анни.[10]
Генеалогія[ред. | ред. код]
Йоганн II | Матильда Гессенська | Вільгельм Юліх-Берзький | Сибілла Бранденбурзька | Філіп I Красивий | Хуана I Божевільна | Владислав II Ягелончик | Анна де Фуа | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Йоганн III | Марія Юліх-Берзька | Фердинанд I_-_Emperor_Ferdinand_I_-_WGA02326.jpg) | Анна Богемська | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Вільгельм Юліх-Клеве-Берзький | Марія Австрійська | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Анна | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Woldemar Harleß: Wilhelm V. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 43, Duncker & Humblot, Leipzig 1898, стор. 106–113. [1] [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Hugo Weidenhaupt. Kleine Geschichte der Stadt Düsseldorf. — 10. — Düs: Triltsch, 1993.
- ↑ а б Профіль на Genealogics.org [2] (англ.)
- ↑ а б Офіційний сайт замку Гохштедт. Історія. [3] [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Peter Fuchs: Philipp Ludwig. In: Neue Deutsche Biographie. Band 20, Duncker & Humblot, Berlin 2001, ISBN 3-428-00201-6, стор. 383. [4] [Архівовано 2 липня 2016 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Юлих-Клевское наследство и борьба за него // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. [5] [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Kaps W. Das Fürstentum Pfalz-Neuburg. — Neuburg, 2008. [6] [Архівовано 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Портрет Анни Клевської, герцогині Пфальц-Нойбурзької [7] [Архівовано 6 березня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Церква Святого Мартіна в Лауїнгені [8] [Архівовано 28 лютого 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Wolfgang Kaps: Das Fürstentum Pfalz-Neuburg. Kurze geschichtliche Einführung. Neuburg an der Donau 2008.
Література[ред. | ред. код]
- Andreas Thiele: Erzählende genealogische Stammtafeln zur europäischen Geschichte. Band I, Teilband 2: Deutsche Kaiser-, Königs-, Herzogs- und Grafenhäuser II. Fischer, Frankfurt am Main 1994, Tafel 485.
- Siegrid Westphal: Konversion und Bekenntnis. Konfessionelle Handlungsfelder der Fürstinwitwe Anna im Zuge der Rekatholisierung Pfalz-Neuburgs zwischen 1614 und 1632. In: Vera von der Osten-Sacken, Daniel Gerth (Hrsg.): Fürstinnen und Konfession. Beiträge hochadeliger Frauen zu Religionspolitik und Bekenntnisbildung. Veröffentlichungen des Instituts für Europäische Geschichte, Mainz, Beihefte, Band 104, Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2015, ISBN 978-3-525-10136-0, стор. 317.
Посилання[ред. | ред. код]
- Профіль на Genealogics.org (англ.)
- Профіль на Thepeerage.com [Архівовано 17 квітня 2012 у WebCite] (англ.)
- Генеалогія Анни Юліх-Клеве-Берзької [Архівовано 7 квітня 2012 у WebCite] (англ.)
- Генеалогія Філіпа Людвіга Пфальц-Нойбурзького [Архівовано 8 липня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
|
