Німецька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німецька мова
Deutsch
Розповсюдження німецької мови:     Офіційна мова    Широко вживана та зрозуміла і/або друга офіційна    Вживана на регіональному рівні
Розповсюдження німецької мови:
   Офіційна мова
   Широко вживана та зрозуміла і/або друга офіційна
   Вживана на регіональному рівні
Поширена в: Австрія, Бельгія, Італія (Південний Тіроль), Ліхтенштейн, Люксембург, Німеччина, Швейцарія, Франція (Ельзас і Лотарингія), Данія (Північний Шлезвіґ), Намібія, ПАР, Чилі.
Регіон: Центральна та Західна Європа
Носії: (перша мова) 120 млн.
(друга мова) 22 млн.
Місце: 9
Класифікація: Індо-Європейська
 Германська
  Західно-германська
   Верхньонімецька мова
Офіційний статус
Державна: Австрія Австрія, Бельгія Бельгія,
Ліхтенштейн Ліхтенштейн, Люксембург Люксембург,
Німеччина Німеччина, Швейцарія Швейцарія

,
Європейський Союз Європейський Союз

Офіційна: (на регіональному рівні):
Данія Данія, Італія Італія, Польща Польща.
Регулює: -
Коди мови
ISO 639-1 de
ISO 639-2 ger (B) / deu (T)
ISO 639-3 deu
SIL GER

Німе́цька мо́ва (нім. Deutsch або deutsche Sprache; австро-баварська Deitsch, алеманська Dütsch і Deitsch, нижньнонімецька Düütsch, нижньосаксонська Duuts, ріпуарська Dütsch, фризька Dútsk, західнофризька Düütsk, люксембурзька Däitsch, лімбурзька Duits, їдиш דײַטש) належить до германської групи мов, індоєвропейської сім'ї мов, державна мова в Федеративній Республіці Німеччині, Австрії, Швейцарії, Ліхтенштейні, Люксембурзі та Бельгії.

Спорідненими мовами є нідерландська, данська, шведська, норвезька, англійська.

Німецька мова, поряд з англійською, іспанською, італійською та французькою, є однією з найвідоміших та найпопулярніших європейських мов у наш час, якою написана друга за величиною після англійської кількість наукових праць, художніх творів та публіцистичних текстів. У другій половині XIX ст. — на початку XX ст. німецька мова була чи не найпопулярнішою мовою вчених.

Поширення і статус[ред.ред. код]

Німецька мова в Європі до 1945 р.
Німецька мова в Європі після 1945 р.
Історичний розвиток німецькомовної області
Індоєвропейські мови в 500 р.

Як офіційна головна мова[ред.ред. код]

Як одна з офіційних мов[ред.ред. код]

Як мова національних меншин[ред.ред. код]

Рівень знання німецької мови в ЄС та Швейцарії

Варіанти мови[ред.ред. код]

Діалекти[ред.ред. код]

Карта німецьких діалектів (Karte der deutschen Mundarten von 1894)
Нижньонімецькі діалекти
Середньонімецькі діалекти
Південнонімецькі діалекти

Усі німецькі діалекти належать до західногерманського діалектного континууму, до якого входить також нідерландська мова. На території сучасних Німеччини, Австрії, Швейцарії, Люксембурга, Ліхтенштейна, Італії і Нідерландів вирізняють три великі групи діалектів: нижньонімецькі (Niederdeutsch), середньонімецькі (Mitteldeutsch) і південнонімецькі (Oberdeutsch), причому останні дві групи прийнято розглядати у складі верхньонімецьких діалектів, мовним кордоном яких на півночі є Лінія Бенрат[1]. Окремі діалекти та мовні варіанти, що входять в кожну з цих груп, мають окрім географічних також мовні відмінності, що виникли під впливом багатьох чинників: культурних, географічних та історичних. Свої особливості у фонетиці і лексиці мають австрійський та швейцарський[2] варіанти, для яких характерні інша артикуляція початкових p-, t-, k-, вживання в мові іноземних слів, австріцизмів і гельвецізмів та інші особливості, не характерні для німецької мови Німеччини.

Нижньонімецькі діалекти[ред.ред. код]

Нижньонімецька група діалектів (Niederdeutsch,Plattdeutsch) поширена на півночі Німеччини і в східній частині Нідерландів. Ніжньофранкські діалекти зазвичай виділяють (як діалекти нідерландської мови) в окрему групу[3]. У списку наведено всі великі діалекти цієї групи без розрізнення області їхнього поширення. Нижньосаксонські, які також називають західно-нижньонімецькими, і східно-нижньонімецькими діалектами, об'єднуються поняттям нижньонімецька мова. Західні діалекти цієї мови відрізняються від східних насамперед у історичному контексті, оскільки мови сходу певний час зазнавали потужного впливу слов'янських мов[4]. Деякі діалекти східно-нижньонімецького простору перетинаються з східно-середньонімецькими діалектами.

* Голландський (Holländisch)
* Брабантський (Brabantisch)
* Фламандський (Flämisch)
* Лімбургійська (Limburgisch)
* зеландські (Seeländisch)
* Нижньорейнський (Niederrheinisch)
* Вестфальський (Westfälisch)
* Остфальський (Ostfälisch)
* Північно-нижньосаксонський (Nordniedersächsisch)
* Марксько-бранденбурзький (Märkisch-Brandenburgisch)
* Мекленбурзько-померанський (Mecklenburgisch-Vorpommersch)
* Задньопомеранський (Hinterpommersch)
* Ніжньопрусський (Niederpreußisch)
Німецькі діалекти
Поширення німецької мови

Середньонімецькі діалекти[ред.ред. код]

Середньонімецька група діалектів поширена в середній частині Німеччини, причому область її розповсюдження являє собою вузьку смугу, що відокремлює нижньонімецький діалекти від південнонімецьке. Средньонімецькі діалекти, як і північна група, діляться на дві частини — західну і східну. Західна здебільшого включає франкські діалекти, що тривають до південнонімецького простору. У східній частині переважають тюрінгському-верхньосаксонські діалекти, що займають великі території на захід від лужицької діалектної групи.

* Середньофранкський (Mittelfränkisch)
* Рейнсько-франкський (Rheinfränkisch)
* Гессенський (Hessisch)
* Берлінсько-бранденбурзький (Berlin-Brandenburgisch)
* Лужицький (Lausitzisch)
* Тюрінгсько-верхніосаксонський (Thüringisch-Obersächsisch)
** Саксонський (верхньосаксонський) (Obersächsisch, вкл.: ‘‘Meißenisch, частково ‘‘Osterländisch)
* Сілезький (Schlesisch)
* Верхньопрусський (Hochpreußisch)

Південнонімецькі діалекти[ред.ред. код]

Південнонімецька група діалектів поширена в південній частині Німеччини, в Швейцарії та Австрії. Північна частина південнонімецького простору охоплена східно- і південно-франкськими діалектами, що належать до великої групи франкських діалектів[5], продовжуються на північно-заході до Нідерландів та Бельгії. Відповідно, західну і східну частину займають дві найбільші групи — алеманські[6] і баварські діалекти[7]

* Східно-франкський (Ostfränkisch)
* Південно-франкський (Südfränkisch)
* Швабський (Schwäbisch)
* Ніжньоалеманський (Niederalemannisch)
* Верхньоалеманський (Hochalemannisch)
* Гірськоалеманський (Höchstalemannisch)
* Північно-баварський (Nordbairisch)
* Средньобаварський (Mittelbairisch)
* Південно-баварський (Südbairisch)

Історія[ред.ред. код]

Розвиток[ред.ред. код]

Карта поширення. У німецькому мовному ареалі впродовж усього середньовіччя існували територіально роздроблені політичні структури. Це призвело до утворення і паралельного розвитку великого числа різних діалектів німецької

Слово Deutsch утворено від давньогерманського thioda, thiodisk і означає «говорить мовою народу», «народний», на відміну від "говорить латиною". Латинське theodisce, утворене на його основі і що вперше з'явилося в доповіді нунція Грегора синоду в 786 році н. е., описувало народи, що не говорять на латинській, зокрема німецькі (у тому числі і голландською мовою).

Сучасна літературна німецька мова (Hochdeutsche Sprache, або Hochdeutsch) розвинулась на основі верхньо-(південно-) і середньонімецьких діалектів (докладніше див Німецькі діалекти), які зазнали у VI—VIII століттях н. е.. так званого другого пересування приголосних, поступово вона також чинила вплив на діалекти, які не піддалися цьому процесу. Варто зауважити, що вживання прикметників hoch (нім. високий , верхній ) і niedrig (nieder-) (нім. низький , нижній ) в даному випадку описує регіональної мови, а не його якісну оцінку.

Середньовіччя послужило початком розвитку нової письмової та усної літературної німецької мови.

У 1521 Мартіном Лютером було перекладено на тоді ще не усталену новонімецьку письмову мову ( Neuhochdeutsch) Новий, а в 1534 — Старий Заповіт, що, на (спірну) думку вчених, вплинуло на розвиток мови цілих поколінь, тому що вже в XIV столітті було помітно поступовий розвиток загальнорегіональної письмової німецької мови, яку також називають ранньою новою німецькою мовою ( Frühneuhochdeutsch). Створення літературної письмової німецької мови було в основному завершено в XVII столітті .

На відміну від більшості європейських країн, літературна мова яких ґрунтується на діалекті столиці, німецька літературна мова є чимось «середнім» між середньо- і верхньонімецькими діалектами і вважається місцевою тільки в Ганновері. У північній частині Німеччині ця мова поширилася у сферах державного управління і шкільної освіти під час Реформації. В епоху розквіту Ганзи по всій північній Німеччині панували нижньонімецькі діалекти і нідерландська мова. З часом літературна німецька в північних регіонах Німеччини практично витіснила місцеві діалекти, які лише частково збереглися до сьогоднішнього часу. У центрі і на півдні Німеччини, де мова спочатку була більше схожа на літературну, населення зберегло свої діалекти.

Етнолінгвістична карта Австро-Угорщини 1910 р.

Періоди історії німецької мови[ред.ред. код]

Німецькі мови в 962 р.
Німці в Центральній Європі 1880 р.

Перші словники[ред.ред. код]

Фонетика і фонологія[ред.ред. код]

Німецька фонетика та фонологія — це насамперед фонетична і фонологічна системи літературної німецької мови, оскільки сама німецька мова неоднорідна, має декілька стандартних варіантів у залежності від країни поширення і багато діалектів, кожен з яких має свої власні фонетичні особливості[8].

Наприкінці XVIII століття еталонною німецькою вимовою вважалася саксонська, що пояснюється сильним впливом саксонських діячів мистецтва і науки на німецьку культуру. Уже в XIX столітті вимова, характерна для мови жителів північної Німеччини, істотно зміцнила свої позиції, що, з одного боку, було пов'язане з посиленням Пруссії і створенням під її егідою об'єднаної Німецької імперії, з другого — стандартами північнонімецької вимови, що вже зміцнилися в усному мовленні.

Ця вимова вперше було кодифікована в «Сценічній вимові» (Deutschen Bühnenaussprache) Теодора Зібса в 1898 році. Сучасні орфоепічні словники загалом лише з невеликими відхиленнями відповідають нормам, встановленим Зібсом. Так, наприклад, сучасна вимова звуку [r] вже не відповідає фонемі /r/. Сьогодні визнаними нормами вимови вважаються норми Конрада Дудена, які були наведені в його «Орфоепічному словнику» (Duden-Aussprachewörterbuch)[9], що розкриває всі основні правила фонетики і фонології, але водночас, не завжди відображає сучасний стан німецької вимови. Причиною цих невідповідностей є зміна в мові німців, пов'язана з низкою факторів, серед яких чільне місце займає вплив сучасної західної культури. Проте норми літературної німецької мови та її фонетики та фонології продовжують викладатися в німецьких школах та вищих навчальних закладах[10].

Система голосних і приголосних звуків[ред.ред. код]

Фонетика німецької мови нараховує 44 звуки, серед яких розрізняють 16 голосних, 3 дифтонги, 22 приголосні і 3 африкати (звукосполучення [kv] та [ks] часто розглядають як африкати, проте в МФА вони не враховуються)[11]. Крім стандартного набору звуків в німецькій можуть бути використані також звуки [ʌ] ( D 'u blin), [æ] ( C 'a nberra), [ə:] (New Jer sey), [ɔ:] (Hall), [ɶ:] (Chef d'ɶuvre), [w] (Waterproof), [θ] (Commonwealth), [ð] (CiudadTrujillo), [ʤ] (Gin), які використовуються переважно в словах іноземного походження.

У залежності від положення язика німецькі голосні поділяються на голосні переднього (i, e, ä, ö, ü) і заднього ряду (a, o, u). Вони бувають довгими і короткими, причому 8 голосних літер дають 16 голосних звуків. Тривалість голосних пов'язується з якістю складу, який вони утворюють. Тож розрізняють відкриті (що закінчуються на голосний або складаються з одного голосного) і закриті склади (що закінчуються на одну або кілька приголосних). Дифтонгом називається злита вимова в одному складі двох голосних. Залежно від участі голосу німецькі приголосні поділяються на глухі, дзвінкі (проривні та щілинні) і сонорні (звучні). Африкатом називають злиту вимову двох приголосних.

Наголос[ред.ред. код]

Словесний наголос в німецькій мові носить фіксований характер і майже не змінює свого положення в слові. У кореневих словах наголос падає, як правило, на перший склад, в словах з префіксами наголос падає або на префікс, або на корінь. Тож виділяють наголошені (un-, ur-, ab-, auf-, aus-, bei-, ein-, mit-, nach-, vor-, zu-) і ненаголошені префікси (be -, ge-, ent-, emp-, er-, miss-, ver-, zer-), які ще називають напівпрефіксами і префіксами (наголошеність є однією з причин протиставлення цих афіксів). Більшість німецьких суфіксів ненаголошені, проте існує ціла група наголошених суфіксів (-ist,-ent,-ant,-ee,-eur,-ion,-tät,-ur,-at,-it, -ot,-et). У складних словах наголос буває головним (зазвичай падає на перший компонент слова) і другорядним. Другорядний наголос зазвичай падає на другий компонент (наприклад, як у слові Zeít-verschiébung), проте існують і винятки (наприклад, як у слові Jáhr-húndert), а в абревіатурах наголос часто падає на останню літеру (die BRD [be: 'ɛr'de:]).

Наголос в реченні падає на смислові слова, тобто службові слова є ненаголошеними. Наголос, рух тону, темп і паузи в сукупності утворюють інтонацію. Головний наголос у всій фразі називається фразовим наголосом, для якого характерні зниження або підвищення тону: Was "machen Sie?. Логічний наголос вказує на слово, яке мовець хоче логічно виділити: "Er kommt heute — Er "kommt heute.

Граматика[ред.ред. код]

Морфологія[ред.ред. код]

За своєю морфологічною структурою німецька мова є флективна-аналітичною. Флективність та аналітизм переважають у мові і утворюють домінанту його морфологічного ладу[12].

  • Флективність

Дієслово в німецькій мові відмінюється синтетично в теперішньому (Präsens) і минулому часі (Präteritum); синтетично відмінюється і прикметник, виступаючи в атрибутивній функції; субстантивовані прикметники також мають закінчення і відмінюються за відмінками. Практично всі займенники відмінюються синтетично, проте зустрічаються і суплетивні форми (особливо у особових займенників): ich — meiner — mir; er — ihm; wir — uns. Стосовно відмінювання іменників спостерігається досить своєрідна ситуація: іменники, залежно від приналежності до тої чи тої відміни (в німецькій їх чотири), відмінюються або флективно-аналітично, тобто за відмінками відмінюється не тільки іменник, але й артикль (сильне, слабке і змішане відмінювання), або тільки аналітично, коли змінюється тільки артикль, тоді як іменник залишається у всіх відмінках незмінним (жіноче відмінювання). Тільки порядкові числівники змінюються за відмінками і мають ті самі закінчення, що й прикметники.

  • Аналітизм

Аналітично утворюються в німецькій мові:

  • Інкорпорація

Інкорпорація хоча й не є домінуючим морфологічним типом німецької мови, але зустрічається в ньому доволі часто. Прикладом інкорпорації в німецькій мові є:

  • Всі складні слова: Damenschuhabsatz — каблук жіночих черевиків.
  • Злиття прийменників з артиклями: im ( in + dem), ins ( in + das), zum ( zu + dem), zur ( zu + der), vom ( von + dem), am ( an + dem), ums ( um + das) тощо.
  • Інтерпозиція частки zu між префіксом і коренем дієслова: Wir haben keine Zeit, unsere Freunde anzurufen.
  • Аглютинація

Аглютинація зустрічається в німецькій мові досить рідко. Приклад аглютинації: der Bär — die Bärin — die Bärinnen. Суфікс -in (-inn) передає лише жіночий рід, а суфіксом -en виражається тільки множина.

Артикль[ред.ред. код]

Артикль в німецькій мові — це службове слово, яке вказує на рід, число і відмінок іменника (тому його ще називають родовим словом)[13]. Розрізняють означені (der, die, das, die) і неозначені артиклі ( ein, eine, ein, множини у неозначеного артикля немає) . Вони можуть відмінюватися як вказівні ( dieser, jener), присвійні (mein, dein, sein), питальні (welcher?, was für ein …?) і неозначені (jeder, mancher) займенники, заперечний займенник kein, а також займенники, що вживаються тільки у множині ( alle, viele, einige, mehrere)[14].

Відмінювання артиклів
Відмінок Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Множина
Nominativ der (ein) die (eine) das (ein) die
Genitiv des (eines) der (einer) des (eines) der
Dativ dem (einem) der (einer) dem (einem) den
Akkusativ den (einen) die (eine) das (ein) die

Неозначений артикль найчастіше виступає перед іменниками, які згадуються вперше або мало відомі. Означений артикль вживається, якщо предмет вже був згаданий, а також при наявності узгодження (іменник у формі родового відмінка, порядковий числівник, прикметник в Superlativ). Артикль може опускатися у випадках, якщо перед іменником стоїть займенник або кількісний числівник, якщо іменник — назва країни (винятки: die Ukraine — Україна, die USA — США) або міста (середній рід), абстрактне поняття чи воно позначає речовину в невідомій кількості.

Іменник[ред.ред. код]

Німецькі іменники в однині мають чотири типи відмінювання: сильне для чоловічого і середнього роду, слабке — для чоловічого роду, жіноче — для жіночого роду і змішане — для деяких іменників чоловічого та середнього роду. Власні назви мають закінчення -s тільки в родовому відмінку[15].

Відмінювання іменників в однині
Відмінок Сильна відміна Слабка відміна Жіноча відміна Змішана відміна
Nominativ der Berg der Mensch die Frau der Name
Genitiv des Berg(e)s des Menschen der Frau des Namens
Dativ dem Berg dem Menschen der Frau dem Namen
Akkusativ den Berg den Menschen die Frau den Namen

Множина іменників утворюється за п'ятьма типами (1 тип — суфікс -e; 2 тип — суфікс - (e) n (завжди без умлаута); 3 тип — суфікс -er (по можливості з умлаутом); 4 тип — без суфікса (з умлаутом і без); 5 тип — суфікс -s (для скорочених і складноскорочених слів, а також запозичень; без умлаута)[16].

Множина іменників
Тип Число Чоловічий рід Жіночий рід Средній рід
I Однина — множина der Platz — die Plätze die Stadt — die Städte das Jahr — die Jahre
II Однина — множина der Junge — die Jungen die Uhr — die Uhren das Bett — die Betten
III Однина — множина der Mann — die Männer
das Bild — die Bilder
IV Однина — множина der Vogel — die Vögel die Tochter — die Töchter das Gebäude — die Gebäude
V Однина — множина der Park — die Parks die Mutti — die Muttis das Hotel — die Hotels

У множині все іменники відмінюються однаково. У давальному відмінку до форми множини додається -n, якщо ця форма ще не має такого закінчення (або закінчення -s) в називному відмінку.

Відмінювання іменників у множині
Відмінок Чоловічий рід Жіночий рід Средній рід
Nominativ die Männer die Frauen die Kinos
Genitiv der Männer der Frauen der Kinos
Dativ den Männern den Frauen den Kinos
Akkusativ die Männer die Frauen die Kinos

Прикметник[ред.ред. код]

Німецькі прикметники змінюються лише тоді, коли виступають як означення до іменників. Вони мають три типи відмінювання[17]:

  • Слабкий тип — прикметник стоїть після означеного артикля або займенників dieser, jener, jeder, welcher; він має закінчення -en у всіх відмінках однини, крім називного; знахідний відмінок для жіночого і середнього роду має закінчення -e, а в множині всіх відмінків має -en;
  • Сильний тип — перед прикметником немає означальника, означеного артикля, за винятком родового відмінка чоловічого та середнього роду в однині, де використовується слабке закінчення -en;
  • Змішаний тип — прикметник стоїть після неозначеного артикля, присвійного займенника або заперечного займенника kein; сильні закінчення для називного і знахідного відмінка, слабкі — для родового і давального.

Німецькі прикметники і прислівники можуть змінюватися за ступенями порівняння. Як і в українській, існує три ступені порівняння[18]:

  • Позитивний (Positiv) — звичайний прикметник або прислівник;
  • Порівняльний (Komparativ) — до прикметника або прислівника додається суфікс -er, і коренева голосна a, o або u приймає умлаут;
  • Найвищий (Superlativ) — додається суфікс -est, і коренева голосна приймає умлаут; прикметники й прислівники в найвищому ступені завжди супроводжуються означеним артиклем або артикульованим прийменником am.

Займенник[ред.ред. код]

Німецькі займенники можуть замінювати іменники там, де це необхідно. До них відносяться особові (ich, du, er, sie, es, wir, ihr, sie, Sie), питальні (wer?, Was?), неозначені (man, etwas, jemand, alle, alles, viele, einige) і заперечні займенники (nichts, niemand), а також безособовий займенник es і займенникові прислівники[19]. Всі інші займенники супроводжують іменники. Питальні та особові займенники відмінюються за трьома відмінками[20], оскільки форми родового відмінка перейшли в розряд присвійних.

Деякі прикметники й прислівники не утворюють ступені порівняння за загальними правилами: hoch — höher — höchste, gut — besser — beste.

Присвійні займенники відповідають на питання wessen? (Чий?, Чия?, Чиє?, Чиї?). Вони відповідають особовим займенникам у родовому відмінку: mein, dein, sein, ihr, sein, unser, ihr, sie, Sie. Кожний присвійний займенник узгоджується в роді, числі й відмінку з іменником, з яким він пов'язаний. В однині він відмінюється як неозначений артикль, а в множині як означений[21].

Неозначено-особовий займенник man вживається, коли особа лише мається на увазі, він не перекладається українською мовою. Вся конструкція перекладається як безособове речення. Дуже часто цей займенник вживається з модальними дієсловами (man kann, man darf і т. д.)[22]. Безособовий займенник es вживається як підмет у поєднанні з безособовим дієсловом (Es regnet. Es ist Sonntag. Wie geht es Ihnen? Es ist etwas passiert?). Займенникові прислівники[23] служать для позначення неживих предметів. Вони бувають вказівними (утворюються з вказівного прислівника da і відповідного прийменника: dabei, dafür, damit, darüber, dazu тощо) і питальними (питальний прислівник wo і прийменник: wobei, wofür, womit, worüber, wozu). Питання про іменники-назви істот утворюють інакше. Для них використовується поєднання прийменника і питального займенника wer у відповідному відмінку (Um wen geht es?).

Числівник[ред.ред. код]

Німецькі числівники поділяються на кількісні (eins, zwei, drei, vier, fünf, sechs і т. д.) та порядкові (erste, zweite, dritte, vierte, fünfte, sechste). Субстантивовані числівники, що виконують часто функцію підмета, не завжди вважаються числівниками.

Перші відповідають на питання «скільки?» і можуть бути простими (1-12, 100, 1000), складними (13-19; утворюються від одиниць і числа zehn) і похідними. Кількісні числівники від 20 до 99 утворюються поєднанням в одне слово назви числівника першого порядку, прийменника und і числівника другого порядку (наприклад, 35 — fünfunddreißig)[24][25]. Утворення числівників сотень і тисяч відбувається через поєднання в одне слово кількості тисяч, потім сотні, потім вказівки складової частини числівника, відповідного числівника другого або першого порядку. Числівники, починаючи з мільйона і більше, пишуться окремо із зазначенням їхньої кількості на початку складеного числівника (наприклад, 1364819 — eine Million dreihundertvierundsechzigtausendachthundertneunzehn)[26].

Порядкові числівники відповідають на питання «який?» і поділяються на дві групи: до 19 (до відповідного кількісного числівника додаються суфікс -t- і закінчення, наприклад, fünfte — п'ята) і від 20 і далі (до відповідного кількісного числівника додають суфікс -st- і закінчення; einundzwanzigste — двадцять перша)[27].

Для утворення числівника, що виражає дріб, до кількісного числівника потрібно додати суфікс -tel (1/4 — Viertel, 3/5 — drei Fünftel). Десятковий дріб читається з комою (0,348 — Null Komma dreihundertachtundvierzig)[28].

Прийменник[ред.ред. код]

Німецькі прийменники вживаються перед іменниками і особовими займенниками, таким чином визначаючи їхній відмінок. Виділяють три групи прийменників, які керуються відповідно давальним (mit, aus, nach, zu, bei, von, außer, seit, gegenüber), знахідним ( für, gegen, durch, ohne, um, bis, entlang) або родовим відмінками (während, trotz, wegen, (an) statt, unweit)[29].

Подвійному керуванню підпорядковані прийменники in, an, auf, vor, hinter, über, unter, neben, zwischen, які можуть вживатися з знахідному і давальному відмінках. При цьому враховується, яке значення в реченні має присудок. Наприклад: Sie hängt ein Bild über die Couch (Akk.) — Das Bild hängt über der Couch (Dat.). В даному випадку важливо, яке питання слід ставити до прийменника — wohin? або wo?.

Дієслово[ред.ред. код]

Часові ступені німецької мови

Німецька дієслово мають п'ять основних категорій[30] особа (1-е, 2-е, 3-е), число (Однина та Множина), час (минулий, теперішній та майбутній), стан (Активний станактивний та пасивний) і спосіб (дійсного, наказовий та умовний). Крім особово-часових форм у дієслова є також неособові форми: Infinitiv I, Infinitiv II, Partizip I та Partizip II[31]. Залежно від особливостей формоутворення розрізняють слабкі, сильні й неправильні дієслова[32]. У залежності від керування розрізняють перехідні, що вживаються лише з додатком у Akkusativ, і неперехідні дієслова, які додатків не мають. Дієслова можуть бути зворотніми (позначають дію, спрямовану на дійову особу), а також модальними (дієслова dürfen, können, mögen, müssen, sollen, wollen і дієслово lassen, яке часто до модальних не відносять)[33].

У німецькій мові шість часів:

  • Präsens — простий теперішній час, який утворюється від інфінітивного кореня дієслова з допомогою особового закінчення. Наприклад: Ich schreibe einen Brief[34].
  • Präteritum — простий минулий час, що складається з одного смислового дієслова. Утворюється від основи другої (претерітної) форми дієслова за допомогою особового закінчення. Наприклад: Ich machte schon die Tür auf. Особові закінчення у дієслів у цьому часі близькі до Präsens, за винятком першої та третьої особи однини[35].
  • Perfekt — складний минулий час. Складається зі смислового дієслова в Partizip II і допоміжного дієслова haben або sein в Präsens. Наприклад: Ich habe die Geschichte erzählt; Ich bin zu schnell gefahren. Допоміжні дієслова відмінюються, а їхній вибір залежить від лексичного значення смислового дієслова[36].
  • Plusquamperfekt — складний минулий час, що складається зі смислового дієслова в Partizip II і допоміжного дієслова haben або sein у формі Präteritum. Наприклад: Er hatte den Regenschirm nicht genommen[37].
  • Futur I — складний майбутній час, що складається зі смислового дієслова в Infinitiv I і допоміжного дієслова werden. Наприклад: Ich werde um jeden Preis kommen[38].
  • Futur II — складний майбутній час, що складається зі смислового дієслова в Infinitiv II і допоміжного дієслова werden. Наприклад: Morgen um neun Uhr abend werde ich gekommen sein[39].
Відмінювання дієслів в активному стані дійсного способу
Präsens Aktiv Präteritum Aktiv Perfekt Aktiv Plusquamperfekt Aktiv Futur I Aktiv
ich mache ich machte ich habe gemacht ich hatte gemacht ich werde machen
du machst du machtest du hast gemacht du hattest gemacht du wirst machen
er (sie, es) macht er (sie, es) machte er (sie, es) hat gemacht er (sie, es) hatte gemacht er (sie, es) wird machen
wir machen wir machten wir haben gemacht wir hatten gemacht wir werden machen
ihr macht ihr machtet ihr habt gemacht ihr hattet gemacht ihr werdet machen
sie (Sie) machen sie (Sie) machten sie (Sie) haben gemacht sie (Sie) hatten gemacht sie (Sie) werden machen

Стан дієслова залежить від характеру підмета. Він може бути активним (Aktiv — дія виходить від підмета) і пасивним (Passiv — дія спрямована на себе). У пасивному стані є всі ті самі часові форми, що й у активному. Вони утворюються за однією схемою. Präsens Passiv утворюється за допомогою допоміжного дієслова werden в Präsens і смислового дієслова в Partizip II. Präteritum Passiv — werden в Präteritum і Partizip II. Perfekt і Plusquamperfekt Passiv — werden у відповідній формі (особлива форма worden) і Partizip II. Futur Passiv — werden в Futur і Partizip II.

Відмінювання дієслів в пасивному стані дійсного способу
Präsens Passiv Präteritum Passiv Perfekt Passiv Plusquamperfekt Passiv Futur I Passiv
ich werde gefragt ich wurde gefragt ich bin gefragt worden ich war gefragt worden ich werde gefragt werden
du wirst gefragt du wurdest gefragt du bist gefragt worden du warst gefragt worden du wirst gefragt werden
er (sie, es) wird gefragt er (sie, es) wurde gefragt er (sie, es) ist gefragt worden er (sie, es) war gefragt worden er (sie, es) wird gefragt werden
wir werden gefragt wir wurden gefragt wir sind gefragt worden wir waren gefragt worden wir werden gefragt werden
ihr werdet gefragt ihr wurdet gefragt ihr seid gefragt worden ihr wart gefragt worden ihr werdet gefragt werden
sie (Sie) werden gefragt sie (Sie) wurden gefragt sie (Sie) sind gefragt worden sie (Sie) waren gefragt worden sie (Sie) werden gefragt werden

Статив (пасив стану, або короткий пасив) передає вже не процес дії, а його результат. Він утворюється за допомогою допоміжного дієслова sein у відповідній формі та Partizip II перехідного смислового дієслова.

Умовний спосіб (Konjunktiv — висловлює бажання або можливість) має ті самі часові форми, що й дійсний (Indikativ)[40]. Präsens Konjunktiv утворюється за допомогою інфінітивної основи, суфікса -e та особового закінчення, але коренева голосна при цьому залишається незмінною. В 1-ій та 3-ій особі однини суфікс і особове закінчення зливаються, що не допускає подвоєння приголосних. Форми Präteritum Konjunktiv слабких дієслів збігаються з формами претерита дійсного способу. Форми претерита кон'юнктива сильних дієслів утворюються з основи дієслова в Претериті дійсного способу за допомогою суфікса -e і особових закінчень претерита. Кореневі голосні a, o, u отримують умлаут. Існує також цілий ряд дієслів, Präteritum Konjunktiv яких не підпорядковується загальним правилам: це неправильні дієслова sein (wäre), tun (täte), gehen (ginge), stehen (stände); неправильні дієслова haben (hätte), werden (würde), bringen (brächte); претерито-презентні дієслова (крім sollen і wollen): dürfte, könnte, möchte, müsste, wüsste). Perfekt Konjunktiv утворюється за допомогою допоміжних дієслів haben або sein, які стоять в Präsens Konjunktiv, і смислового дієслова в Partizip II. Plusquamperfekt Konjunktiv утворюється за допомогою тих самих допоміжних дієслів в Präsens Konjunktiv та смислового дієслова в Partizip II. Futurum I і Futurum II Konjunktiv утворюються за допомогою допоміжного дієслова werden в Präsens Konjunktiv та смислового дієслова відповідно в Infinitiv I та Infinitiv II. Крім цих форм є ще дві, що не мають аналогів українською мовою. Це Konditionalis I і Konditionalis II. Вони утворюються за допомогою допоміжного дієслова werden в Präteritum Konjunktiv і смислового дієслова в Infinitiv I і Infinitiv II.

Наказовий спосіб (Imperativ) має чотири форми[41]: 2-а особа однини (arbeite, nimm), 1-а особа множини (arbeiten wir / wollen wir arbeiten, nehmen wir / wollen wir nehmen), 2-а особа множини (arbeitet, nehmt) та ввічлива форма (arbeiten Sie, nehmen Sie). Також наказовий спосіб можна утворити за допомогою інфінітива (Nicht aus dem Fenster lehnen!) або Partizip II (Hiergeblieben!). Наказовість в німецькій можуть висловлювати деякі граматичні конструкції (наприклад, haben/sein + zu + Infinitiv, модальне дієслово + Infinitiv).

Інфінітив (Infinitiv) і прислівник (Partizip) беруть участь у творенні різних граматичних конструкцій і часових форм.

Інфінітив утворює інфінітивні групи й конструкції з прийменником zu (інфінітивні групи типу um zu, ohne zu, (an) statt zu; конструкція haben/sein + zu + Infinitiv)[42] і без нього (з модальними дієсловами, дієсловами руху та іншими дієсловами-винятками). Інфінітив відіграє різні синтаксичні ролі: підмет (Es ist eine Vergnügen, zu reiten), присудок (Vielleicht haben Sie die Absicht, auch unsere Vororte mit ihren schönen Palästen und Parks zu besuchen), додаток (Marion war von Herzen froh (darüber), in diesem schrecklichen halbzerstörten Haus nicht allein zu sein) і обставина (Er fährt nach Moskau, um seine Eltern zu besuchen).

Німецький дієприкметник буває двох видів: Partizip I (основа дієслова в Präsens і суфікс  — (e) nd) і Partizip II (основа дієслова, перфікс ge- і суфікс  — (e) t (для слабких дієслів) або -en (для сильних дієслів))[43]. Перший дієприкметник часто виступає в ролі означення до іменника (Das zu lesende Buch) і обставини (Aus dem Kino zurückgehend, besprachen die Leute den Film). Другий дієприкметник вживається при утворенні складних часових форм Perfekt і Plusquamperfekt (Mein Freund hat das Institut absolviert)[44], у всіх часових формах пасивного стану (Der Text wird / wurde nacherzählt, nachdem er zweimal vorgelesen worden ist / worden war) і як означення до іменника в причетних групах (Die von mir gekaufte Zeitung liegt auf dem Tisch)[45].

Синтаксис[ред.ред. код]

Німецькі речення бувають простими та складними. Просте речення зазвичай складається з двох слів — Підмета і присудка (непоширене речення), проте може включати і другорядні члени речення (поширене речення). Складні речення складаються з двох або кількох простих речень. Відповідно, вони бувають складносурядними (безсполучникові та сполучникові), які складаються з двох незалежних речень, і складнопідрядними, які складаються з головного і одного або декількох підрядних)[46].

Зв'язок в складносурядному реченні здійснюється за допомогою сурядних сполучників und, aber, oder, denn, deshalb, darum, doch, dann, so, also, а також за допомогою парних сполучників bald … bald, nicht nur … sondern auch, sowohl … als auch, entweder … oder. Підрядне речення в складі складнопідрядного вводиться за допомогою підрядних сполучників ( dass, wenn, als, weil), відносних займенників ( der, die, das, die), питальних займенників ( wer, was, welcher ), прислівників ( wo, wann), питальних займенникових прислівників ( woran, wovon, worüber) тощо.[47]. Їхній вибір залежить від виду підрядного речення. Ці речення бувають: додатковими, означальними, обставинними (місця, часу, способу дії, порівняння, ступеня, наслідку, причини, цілі, умови та поступки) і приєднувальними[48].

Порядок слів у німецькому реченні безпосередньо залежить від його характеру. У простому розповідному реченні розрізняють прямий і зворотний порядок слів. В першому випадку мається на увазі, що всі члени речення займають лише свої чітко встановлені позиції: спершу підмет, потім присудок і другорядні члени речення[49]. Наприклад, Der Lehrer kommt bald. При зворотному порядку слів відбувається інверсія: Bald kommt der Lehrer. При складеному або складному присудку змінна частина стає на своє місце, а незмінна переходить в кінець речення: Ich stimme zu.

У питальних речень без питального слова присудок стає на перше місце в реченні: Hat er das gemacht?. У питальних речень з питальним словом ( wer?, Was?, Wann?, Wo?, Wohin?, Woher?, Wie?, Warum?, Wozu? Та ін) на першому місці стоїть саме питальне слово, а присудок йде за ним: Was hat er gemacht?[50].

У заперечних реченнях найчастіше зустрічається заперечна частка nicht, яка зазвичай використовується перед заперечуваним словом: Nicht alle verstehen das. Однак якщо заперечується присудок, то частка опиняється в кінці речення перед незмінною частиною: Das weiß ich nicht. Якщо заперечується іменник, то перед ним ставиться заперечний займенник kein, який заміщає невизначений артикль і узгоджується з іменником в роді, числі і відмінку: Ich habe keine Zeit. Подвійного заперечення в німецькій мові немає, тобто конструкції «нічого / ніколи не …» передається тільки одним запереченням (у цьому випадку словами nichts (ніщо) або niemand (ніхто))[51].

Лексика[ред.ред. код]

До питомих слів німецької мови відносяться лексеми, які зустрічалися ще в прагерманській мові, з різних діалектів якої виникли сучасні германські мови, в тому числі й німецька. Велика кількість цих слів була успадкована прагерманською мовою з праіндоєвропейської мови. До питомих німецьких слів відносяться, наприклад, такі, як zwei, Zaun, hundert, Liebe, Zahn або Vieh — найчастотніші лексеми, що зазнали невеликих змін.

Запозичені та іноземні слова проникли в лексичну систему німецької мови з інших індоєвропейських мов, що пояснюється історичними зв'язками, а також територіальними змінами держав, де німецька мова використовувалася офіційно. Серед інших причин можна виділити схожість деяких структур цих мов, що дозволяло запозиченням простіше проникати в німецьку мову.

Іноземні слова можуть зберігати свої первісні вимову і орфографію. Прикладами запозичень з латинської мови є: Finale (лат. fīnis), Wein (лат. vīnum), Straße (лат. sternere), Prozess (лат. cēdere), Schrift (лат. scrībere)[52]. З давньогрецької були запозичені: Meter (дав.-гр. μετρώ), Thron (дав.-гр. θρόνος),' ' Biologie ' '(дав.-гр. βίος), Theologie (дав.-гр. θεός), Mathematik (дав.-гр. μαθηματικός), Historie (дав.-гр. ἱστορία), Chronometer (дав.-гр. χρόνος), Demokratie (дав.-гр. δῆμος), Arithmetik (дав.-гр. ἀριθμός)[53]. Деякі запозичення потрапили в німецьку мову з івриту, наприклад: Duft (від івр. טוֹב‎ — добре) або Pleite (від івр. פלטה‎ — втеча).

З італійської мови прийшли слова Bank, Bilanz, Melone; з ​​французької походять Garderobe, Toilette , Pissoir[54]. У свій час великий вплиив мала арабська мова, з якої прийшли такі слова, як Matratze (араб. مطرح‎), Elixir (араб. الإكسير‎), Arsenal (араб. دار الصناعة‎), Ziffer (араб. صفر‎) та інші.[55].

Словотвір[ред.ред. код]

Словотвір німецької мови розвивався дуже динамічно. Велика кількість елементів слів, як власне німецьких, так і запозичених, дозволяє «конструювати» найрізноманітніші слова. В 1999 році парламент німецької землі Мекленбург — Передня Померанія розглянув проект закону під назвою «Rinderkennzeichnungs-und Rindfleischetikettierungsüberwachungsaufgabenübertragungsgesetz» («Закон про передачу обов'язків контролю маркування яловичини»). Це слово офіційно є найдовшим у німецькій мові (63 літери, 7 частин). У Німецькій вікіпедії наводяться посилання на слово з 79 літер, створене за правилами німецького словотвору — «Donaudampfschiffahrtselektrizitätenhauptbetriebswerkbauunterbeamtengesellschaft» («Товариство службовців молодшої ланки органу з нагляду за будівництвом при головному управлінні електричного обслуговування дунайського пароплавства»)[56]. В останньому слові за новими правилами правопису слід додати ще одну літеру (… schifffahrt …). Подібних складних слів в німецькій мові дуже багато[57].

Місце німецького словотворення в системі мови досі до кінця не визначене. Зазвичай воно розглядається в рамках лексикології[58] або граматики, однак, будучи пов'язаним і з граматикою, і з лексикою, словотвір має власні, тільки йому притаманні риси[59]. Словотвір може розглядатися як з діахронного, так і з синхронного погляду.

Німецький словотвір виділяє прості, похідні та складні слова. Словотворчі моделі є класифікацію цих слів і включають вісім рівнів: модель кореневих слів, модель безафіксного словотвору, префіксальна, суфіксальна, префіксально-суфіксальна, модель основ з напівпрефіксами і напівсуфіксами та означальний словотвір[60].

Німецька абетка[ред.ред. код]

Докладніше: Німецька абетка
Прописні літери німецького алфавіту з окремими буквосполученнями

У німецькому алфавіті використовуються 26 пар латинських літер (рядкові та прописні)[61]; літери, які позначають умлаутовані звуки (ä, ö, ü) та лігатуру ß (есцет) до складу алфавіту не входять. При алфавітному сортуванні ä, ö, ü як правило не розрізняються з відповідно a, o, u, за винятком слів, що відрізняються тільки умлаутом, — в цьому випадку слово з умлаутом йде пізніше; ß прирівнюється до поєднання ss. Часом умлаутовані літери ä, ö, ü прирівнюються до ae, oe, ue. При перерахуванні німецьких літер літери ä, ö, ü стоять не поруч з відповідними літерами a, o і u, а в кінці списку.[62]. Зазвичай у словниках німецькі слова розташовуються без урахування умлаута.

літера назва   літера назва   літера назва   літера назва   літера назва
A a а F f еф L l ель Q q ку (Ü ü) у-умлаут
(Ä ä) а-умлаут G g ґе M m ем R r ер V v фау
B b бе H h ха N n ен S s ес W w ве
C c це I i і O o о (ß) есцет (ss) X x ікс
D d де J j йот (Ö ö) о-умлаут T t те Y y іпсилон
E e е K k ка P p пе U u у Z z цет

До використання латиниці в німецькій мові для письма застосовувалися руни, які після християнізації німецьких земель повністю вийшли з ужитку. До початку XX століття офіційно використовувався готичний шрифт (зокрема і в словниках, що видавалися в інших країнах)[63]. Існував також особливий готичний рукописний шрифт та фрактура, які викладалися в школах до 1941 року. Антиква використовується спершу неофіційно з XIX століття, а після листопадової революції 1918 року запроваджується офіційно. За часів нацистського режиму готичний шрифт було повернуто і він вживався офіційно, але згодом нацистська пропаганда почала переслідувати використання готичних шрифтів, мотивуючи це гіпотетичною подібністю до єврейського квадратного письма[64]. Зараз готичні шрифти використовуються лише з декоративною метою (назви газет, вивіски).

Правопис[ред.ред. код]

Німецький правопис формувався протягом XIX століття. Значний прорив у створенні спільного правопису досягнутий завдяки Конраду Дудену, який випустив «Орфографічний словник німецької мови» в 1880. У процесі реформи німецького правопису в 1901 цей словник був у дещо зміненій формі визнано основою німецького офіційного правопису.

Сучасна реформа правопису[ред.ред. код]

У Німеччині набув чинності остаточний варіант закону про реформу німецького правопису, що має спростити мову. Рішення про реформу письмової німецької мови ухвалено 1 липня 1996 у Відні під час зустрічі міністрів освіти німецькомовних країн. На розробку оновлених правил експерти витратили понад десять років. Нові правила пунктуації та орфографії обов'язкові для всіх без винятку державних установ і системи освіти. Реформа скасовує 87 з 212 правил орфографії. Окремі слова, що писалися із прописної букви, тепер мають писатися з рядкової й навпаки. Замість 52 правил пунктуації залишилось 12. Коми тепер можна ставити, керуючись здебільшого особистим чуттям, аніж правилами, а запозичені слова дозволяється писати як у німецькій, так і в іншомовній транскрипції.

Наприкінці XX століття (після об'єднання Німеччини) керівники німецькомовних країн — ФРН, Австрії, Швейцарії та Ліхтенштейну, а також представники держав, де компактно проживають німецькі меншини (Італія, Румунія та Угорщина), ухвалили рішення про впровадження реформи німецької орфографії, яку планувалося завершити в серпні 2005.

Однак за рік до цього терміну відразу декілька провідних газет і журналів ФРН (в першу чергу ті, що входять до найбільшого видавничого концерну Axel Springer AG) заявили про повернення до традиційних правил.

Одна з найконсервативніших і шанованих газет ФРН, " Frankfurter Allgemeine Zeitung ", у 1999, як і вся країна, перейшла була на нову орфографію, але вже за рік повернулася до звичного правопису. Також від нової орфографії відмовився найважливіший суспільно-політичний журнал країни " Der Spiegel «.

На думку журналістів, нові правила правопису тільки погіршили ситуацію з німецькою мовою й призвели до масової плутанини, оскільки, згідно з опитуваннями, лише 38% населення ФРН знайомі з новими правилами. Самі чиновники також порушують нові правила, навіть в офіційних документах.

Як стверджують, більшість письменників з самого початку відмовилися прийняти нові орфографічні правила. З усіх починань колишнього федерального канцлера ФРН Шредера цю реформу називають «найсумнівнішим» здобутком. У більшості держав людям надано право самим вирішувати, які правила правопису їм застосовувати. У Німеччині ж це питання стало предметом внутрішньопартійної боротьби й способом одержання дивідендів у виборців.

Населення землі Шлезвіг-Гольштейн ще в 1998 провело референдум і проголосувало за відмову від проведення реформи. Проте, федеральний уряд, з огляду на кошти, вже витрачені на навчання школярів за новими правилами, не бажає задкувати в проведенні реформи правопису. Наразі реформа правопису частково переробляється, тобто проводять «реформу реформи».

З 1 серпня 2007 набув чинності остаточний варіант закону про реформу німецького правопису, що спростив письмову мову. Нові правила пунктуації й орфографії обов'язкові для всіх без винятку державних установ і закладів системи освіти.

Вплив німецької на українську мову[ред.ред. код]

Докладніше: Германізм

Серед лексичних запозичень із західноєвропейських мов німецькі слова в українській мові посідають чільне місце. Перший період контактів староукраїнської та германських мов припадав на період Київської Русі (X—XI ст.), коли між нею і німецькими землями існували династичні, політичні, та економічні зв'язки. У діалектах цього часу, а пізніше і в писемних пам'ятках фіксуються давньоверхньонімецькі та готські запозичення бук, князь, котел та ін[65]. Нова хвиля запозичень з німецької спостерігалася за часів Галицького (Х-ХІІ ст.), а згодом і Галицько-Волинського (XIII — XIV ст.) князівств (напр. ерцог (герцюг), біскуп (пискуп))[66]. У ХІІІ-XIV століттях через польську мову, а також завдяки торговельним зв'язкам із прибалтійськими німцями були запозичені такі слова як бровар, парта, верстат, клямка тощо[67]. З початком німецької колонізації Галичини й Буковини (друга пол. XIV ст.), поширенням на теренах України Магдебурзького права, розвитком західної торгівлі та утворенням переважно вихідцями з Німеччини численних цехових організацій значно посилився приплив в українську мову слів німецького походження. У XX столітті проникнення в українську мову германізмів сприяла військова повинність, яку відбувала чоловіча частина населення Галичини в польській, а згодом у австрійській арміях (пор. мову творів Юрія-Осипа Федьковича). Німецька окупація 19411944 років також спричинилася до проникнення в лексику західноукраїнських говірок німецьких слів. У XX столітті лексика і фразеологія української мови збагатилася німецькими словами і виразами в галузі філософії, літературознавства, мистецтва, науки і техніки: аскетизм, емпіріокритицизм, трансцендентальний, колективізм, культуртрегер, публіцистика, макулатура, авторитет, конфлікт та ін., частина з яких була утворена в німецькій мові на основі латинських і грецьких коренів[66]. За даними українських словників сучасна українська мова має близько 1000 німецькомовних лексем, повністю засвоєних українською мовою. Окрім того, великий шар лексики німецького походження представлений в українській спеціальній та науковій термінології[68].

Приклад[ред.ред. код]

«Заповіт» Т.Шевченка німецькою мовою (переклала Ґедда Ціннер)

VERMÄCHTNIS
Wenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr
Den Kurgan mir bereiten
In der lieben Ukraine,
Auf der Steppe, der breiten,
Wo man weite Felder sieht,
Den Dnepr und seine Hänge,
Wo man hören kann sein Tosen,
Seine wilden Sänge.
Wenn aus unsrer Ukraine
Zum Meer dann, zum blauen,
Treibt der Feinde Blut, verlaß ich
Die Berge und Auen,
Alles laß ich dann und fliege
Empor selbst zum Herrgott,
Und ich bete… Doch bis dahin
Kenn’ ich keinen Herrgott!
So begrabt mich und erhebt euch!
Die Ketten zerfetzet!
Mit dem Blut der bösen Feinde
Die Freiheit benetzet!
Meiner sollt in der Familie,
In der großen, ihr gedenken,
Und sollt in der freien, neuen
Still ein gutes Wort mir schenken.

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Eckhard Eggers. Moderne Dialekte - neue Dialektologie. Akten des 1. Kongresses der Internationalen Gesellschaft für Dialektologie des Deutschen (IGDD) am Forschungsinstitut für Deutsche Sprache "Deutscher Sprachatlas" der Philipps-Universität Marburg vom 5. bis 8. März 2003.. — 2005. — ISBN 3-515-08762-1.
  2. «Website zu den Deutschschweizer Dialekten» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  3. Arend Mihm. Sprache und Geschichte am unteren Niederrhein. Jahrbuch des Vereins für niederdeutsche Sprachforschung.. — 1992.
  4. William Foerste. Geschichte der niederdeutschen Mundarten . Deutsche Philologie im Aufriss.. — Erich Schmidt Verlag, 1957.
  5. Friedrich Engels. # Kap_III «Fränkische Zeit. Anmerkung: Der fränkische Dialekt» (німецькою). Процитовано 2011-11-12. 
  6. «Alemannisch» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-12. 
  7. «Bayerische Landesbibliothek Online. Sprechender Sprachatlas von Bayern» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-12. 
  8. König, Werner. Phonologische Regionalismen in der deutschen web.
  9. Seminar für Sprachmethodik: Phonologie. Ein sprachwissenschaftliches Lehrbuch.. — Verlag für Kultur und Wissenschaft, 2000.
  10. Hirschfeld U. Welche Aussprache lehren wir? In: Jahrbuch Deutsch als Fremdsprache.. — 1997. — С. 175-188.
  11. Носков С. А. Німецька мова для вступників до вузів.. — 2002. — 415 с. — ISBN 985-06-0819-6.
  12. [http:// wwwg.uni-klu.ac.at/eeo/Deutsch.pdf «Germanische Sprachen: Deutsch»] (німецькою). Процитовано 2011-11-06. 
  13. = 351 «Німецька мова для всіх: Der Artikel. Артикль». Процитовано 2011-11-06. 
  14. Heinz V. {{{Заголовок}}}. — ISBN 3-484-10359-0.
  15. «Study German. Граматика німецької мови (довідник): Ім'я іменник (Substantiv)». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  16. Смирнова Т. Н. Deutsch Intensiv. Початковий етап.. — М., 2005. — 352 с. — ISBN 5-329-01422-0.
  17. «Прикметник (Das Adjektiv). Схиляння прикметників.». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  18. «Ступені порівняння прикметників і прислівників (Die Komparationsstufen der Adjektive)». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  19. «Study German. Граматика німецької мови (довідник): Займенник (Pronomen)». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  20. «Особові займенники в німецькій мові - Personalpronomen». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  21. «Лінгвотек. Присвійні займенники (Possesivpronomen)». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  22. Михаленко А. О. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-5-699-20204-1.
  23. «ЦДО: Местоименные наречия в немецком языке». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  24. [http:/ / www.trilinguis.ru / linguistic / chisl / nemec-chislitelnie.aspx «Trilinguis: Мовний портал. Німецькі числівники»]. Процитовано 2011-11-06. 
  25. / 2009/03/zahlwort.html «FunnyGerman.com. Числівник (Zahlwort)». Процитовано 2011-11-06. 
  26. -info.org/index.php? go = Pages & in = view & id = 9 «Числівники в німецькій мові». Процитовано 2011-11-06. 
  27. [http :/ / www.langinfo.ru/index.php?sect_id=1989 «LangInfo: Числівник (Zahlwort)»]. Процитовано 2011-11-06. 
  28. deutlang/200907/19000947.html «Німецька мова - це просто. Числівник (Zahlwort)». Процитовано 2011-11-06. 
  29. «Study German. Граматика німецької мови (довідник): Прийменник (Preposition)». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  30. Мышковая И. Б. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-5-91281-007-7.
  31. «Німецькі прислівники (Partizip)». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  32. «Audio-class.ru. Німецькі дієслова сильного дієвідміни». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  33. «Study German. Грамматика немецкого языка: Модальные глаголы». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  34. «Deutsch.lingo4u.de. Präsens (Gegenwart)» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  35. «Deutsch.lingo4u . de. Imperfekt (Präteritum, Vergangenheit)» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  36. «Deutsch. lingo4u.de. Perfekt (vollendete Gegenwart)» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  37. «Deutsch.lingo4u.de. Plusquamperfekt (Vorvergangenheit)» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  38. 1 «Deutsch.lingo4u.de. Futur I (Zukunft)» (німецькою). Процитовано 2011-11-06. 
  39. / futur-2 «Deutsch.lingo4u.de. Futur II (vollendete Zukunft)» (німецькою). Процитовано 2011-11-06. 
  40. .de / grammatik / verben / konjunktiv «Deutsch.lingo4u.de. Konjunktiv» (німецькою). Процитовано 2011-11-06. 
  41. «Повелительное наклонение (Imperativ)». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  42. «Конструкція «zu + інфінітив»». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  43. «Мышкова И. Б. Времена немецкого глагола. Глава 8. Немецкое причастие». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  44. «Deutsch-Online. Причастия настоящего и прошедшего времени (Partizip 1, Partizip 2)». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  45. «LangInfo.ru. Причастные обороты». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  46. P. Eisenberg. Das Wort (Bd. 1), Der Satz (Bd. 2) - Grundriß der deutschen Grammatik.. — 2004.
  47. O. Behaghel. Deutsche Syntax.. — 1928.
  48. Снєгірьова Н. С. Синтаксис німецької мови.. — ОмГУ, 2004. — 149 с.
  49. Локштанова Л. ? ids = 1752_all_285_ «О системних відмінностях в граматичному ладі німецької мови». Partner. Процитовано 2012-01-28. 
  50. Носков С. А. Німецька мова для вступників до вузів. § 3. Порядок слів у питальних речень.. — 2002. — С. 268-269. — ISBN 985-06-0819-6.
  51. Носков С. А. Німецька мова для вступників до вузів. § 5. Порядок слів у реченнях із запереченням.. — 2002. — С. 270-273. — ISBN 985-06-0819-6.
  52. Harald Wiese. Eine Zeitreise zu den Ursprüngen unserer web.
  53. Friedrich Wolff. Latein und Griechisch im deutschen Wortschatz.. — Wiesbaden: VMA-Verlag, 1999. — ISBN 3-928127-63-2.
  54. «Fremdwörter und Lehnwörter» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-08. 
  55. Nabil Osman. Kleines Lexikon deutscher Wörter arabischer Unger.. — Reclam, 2007. — ISBN 978-3-15-010609-9.
  56. «Wie ist das längste deutsche Wort (ohne Gedankenstriche)?» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  57. Rainer Perkuhn. «Das längste deutsche Wort? Ein fiktives Gespräch mit wahrem Hintergrund» (німецькою). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  58. Schmidt W. Deutsche Sprachkunde. 7. Aufl.. — 1972.
  59. Jung W. Grammatik der deutschen Gegenwartssprache.. — Leipzig, 1996.
  60. Зуєва А. Н., Молчанова І. Д. та ін Словник словотворчих елементів німецької мови.. — М., 1979. — 536 с.
  61. «Німецький алфавіт: Study German». Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2011-11-06. 
  62. «Das deutsche Alphabet» (німецькою). Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-01 -17. 
  63. / german_general.html «Види немецького письма». Процитовано 2011-11-06. 
  64. Burke, Christopher (1998), Paul Renner: the Art of Typography, New York: Princeton Architectural Press, сторінки 165-167, ISBN 9781568981581 
  65. Див.: Енциклопедія «Українська мова», Київ, 2000 — стаття «Українсько-німецькі мовні зв'язки».
  66. а б Приклади за Енциклопедією «Українська мова», цитована стаття.
  67. Кочерган M. П. Німецькі лексичні запозичення в південно-західних говорах української мови // Мовознавство. — 1997
  68. Енциклопедія «Українська мова», Київ, 2000, цитована стаття

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Довідники, підручники[ред.ред. код]

  • Cathrine Fabricius-Hansen, Peter Gallmann, Peter Eisenberg: Der Duden in 12 Bänden — Das Standardwerk zur deutschen Sprache: Band 4. Grammatik der deutschen Gegenwartssprache. — Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus; Auflage: 7., völlig neu erarbeitete Auflage. — 1344 S. ISBN 3-411-04047-5 — одна з найповніших граматик сучасної німецької мови, що вийшла друком як 4-ий том у класичній 12-томній серії видавництва Дуден, присвяченій всім аспектам німецької мови.
  • Погадала, В. А. Німецька мова. Короткий довідник. М., «Слово», 2003, 318 с. ISBN 5-8123-0155-7
  • Погадала, В. А. Німецька мова. Екзаменаційний збірник. Більше 100 тем. М., «Слово», 2003, 192 с. ISBN 5-8123-0164-6

Словники[ред.ред. код]

  • Список найважливіших німецьких словників
  • Малоруско-нїмецкий словар: У 2 т. / Уложили: Євгений Желеховский та Софрон Недїльский. — Львів, 1886. — VIII + 1118 + 10 с.
  • Ruthenisch-Deutsches Wörterbuch / verfasst von Eugen Żelechowski und Sophron Niedzielski. Lemberg, 1886. Band I—II. Словник у форматі DjVu
  • Українсько-німецький словник : 100,000 слів / Уклад. Я. Рудницький, З. Кузеля. — Ляйпціґ, 1943. — 1494 с.
  • Німецько-український словник: Близько 50000 слів / Уклад. В. М. Лещинська, О. Г. Мазний, К. М. Сільвестрова. — Київ: Рад. школа, 1959. — 1053 с.
  • Новий німецько-український, українсько-німецький словник: 45000 слів / Уклад. О. П. Пророченко. — Київ: Вид. «Аконіт», 1997. — 683 с.
  • Великий німецько-український словник: Близько 170000 слів / Уклад. В. Мюллер. — Київ: Вид. Дім «Чумацький шлях», 2005. — 788 с.
  • Великий сучасний німецько-український українсько-німецький словник / Уклад. О. В. Чоботар, В. Д. Каліущенко, В. В. Оліфіренко. — Донецьк: БАО, 2009. — 944 с.

Посилання[ред.ред. код]

Словники[ред.ред. код]

  • Німецько-німецькі:
* wortschatz.Uni-Leipzig.de
* Німецька Вікіпедія
* dwds.de
* woerterbuchNetz.de
* Duden (зараз Видавництво словникової літератури Duden).
  • Німецько-українські:
* німецько-український перекладач
* Перекладач від Гугла
* Перекладацькі інструменти від Гугла
* українсько-німецький перекладач
  • Німецько-російські:
* dict.yandex.ru
* ozali.org — німецько-російський російсько-німецький словник — 145'500 переказів
* Російсько-німецький словник (Он-лайн версія)
  • Німецько-англійські:
* німецько-англійський перекладач

Інші корисні ресурси[ред.ред. код]