Анорексія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аноре́ксія (від грецького ανορεξία = без апетиту) — захворювання, що характеризується критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя, втратою апетиту.

Це розлади харчування, які можуть мати доволі подібні вияви і різне походження (іноді ендокринологічне, іноді психологічно-психіатричне, іноді терапевтичне). В основі усього лежить спотворене уявлення про власне тіло та змінене ставлення до процесу харчування.

Причини[ред.ред. код]

Анорексія часто виникає на нервовому ґрунті (нервова анорексія, вона ж — невротична анорексія), особливо у дівчат і молодих жінок, одержимих бажанням схуднути. Анорексію часто супроводжує підвищене почуття голоду, булімія.

Анорексія найчастіше трапляється в осіб жіночої статі і виявляється «добровільним» схудненням. Здебільшого все починається в підлітковому віці, особливо в періоді статевого дозрівання. Дитина починає худнути, апетит зникає, навіть виникає відраза до їжі, починаються розлади менструального циклу. І все це супроводжується підвищеною, збудженою фізичною активністю. Людині здається, що її вага надмірна, і така особа починає багато часу присвячувати різним дієтам. Часто виникають вкрай патологічні типи поведінки, наприклад провокування блювання, приховування їжі, надмірні виснажливі фізичні вправи, навіть зловживання проносними, сечогінними препаратами та засобами, що пригнічують апетит.

Родинна модель анорексії вказує на таку сім’ю підвищеного ризику виникнення анорексії:

  1. Так звана порядна родина високого культурно-освітнього рівня, де батьки творять стабільну пару. Батько найчастіше є емоційним суб’єктом, часто дуже амбітним, натомість мати надмірно дбає про дітей, захищає доньку від усіх можливих небезпек. У такій сім’ї дитина з анорексією росте іноді з амбіціями, проте завжди з почуттям непотрібності. Часто анорексична поведінка виступає як форма протесту проти влади матері чи, рідше, батька. Отже, психолог, оцінюючи хвору на анорексію, мусить спершу дослідити стосунки, які панують у родині.
  2. Родина, в основі якої лежить конфлікт між матір’ю та донькою, в якому донька заперечує в собі все жіноче й материнське. Часто матері дівчаток, які мають аноректичні прояви, є жорсткими, суворими у вихованні дітей. Такі мами нерідко «мають по декілька чоловіків» і є «чоловіком без чоловічих ознак».

Класифікація[ред.ред. код]

Сучасна психіатрична класифікація розрізняє два типи анорексії:

  1. перший тип — «рестриктивний» — відзначається обмеженням споживання їжі без застосування проносних чи провокування блювання;
  2. другий тип — «проносний», при якому з’являються згадані вище вчинки. Страх поповніти не зменшується. Особа постійно бачить себе надто опасистою, навіть тоді, коли починає нагадувати собою кістяк. Серцебиття стає рідким, тиск крові знижується, втрачається статевий потяг, починається облисіння. Такий стан треба диференціювати з органічним захворюванням — синдромом Симондса (пухлина в гіпофізі), при якому, як звичайно, спочатку виникає схуднення, без втрати апетиту, який іноді може навіть не порушуватись.

Етапи розвитку нервової анорексії[ред.ред. код]

Ззовні часто все розпочинається з невинного бажання схуднути. Для дітей підліткового віку дуже важливою є зовнішність. І найменші відхилення від надуманої норми стають для них катастрофою. Для початку — легка дієта, дотримання якої з першого разу може завершитися невдачею. Відтак дитина замикається в собі, їй здається, що батьки не розуміють її, друзі глузують, а той, хто їй подобається, не звертає на неї уваги.

Під час другої спроби схуднути підліток психологічно готує себе до того, що доведеться боротися з неабияким фізичним бажанням з'їсти щось — і тоді харчі стають ворогом. Якщо не вдається побороти бажання з'їсти бодай найменшу канапку, з'являється інший план. Він полягає в тому, що дівчинка починає виснажувати організм надмірними фізичними навантажуваннями, а також викликати блювоту після їжі. Зазвичай батьки неправильно поводяться, помітивши, що з їхньою дитиною щось коїться. Замість того щоб вислухати проблеми та «душевні болі» свого чада, вони влаштовують скандали з різними докорами. Таким чином хворий вбачає в батьках перших ворогів на своєму шляху. Дитина відразу ж перестає довіряти рідним, і чимраз більше на неї тиснути, то більше вона віддалятиметься. Жодні переконування чи вмовляння почати їсти не дадуть результатів. Понад те, якщо хворому постійно говорити про їжу, це лише може погіршити ситуацію і ще більше віддалити від рідних, котрі хочуть допомогти, проте не знають як.

Згодом у хворого на нервову анорексію порушується обмін речовин, відбуваються гормональні зміни, дуже випадає волосся, в дівчат припиняється менструальний цикл. Попри те, що відмова від їжі стає небезпечною для життя, дитина не змінює своєї поведінки та відмовляється визнати себе хворою. Якщо батьки помітили якісь вияви анорексії, то потрібно звертатися за допомогою до лікарів. До тих, які знаються на цій проблемі, або хоча б стикалися. Також потрібно звертатися до психологів, які, можливо, змінять погляди хворого на свої пропорції та масу тіла.

Див. також[ред.ред. код]