Барк (ракета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Барк
Походження СРСР СРСР/Росія Росія
Історія використання
Оператори ВМФ СРСР
Історія виробництва
Розробник Макеєв Віктор Петрович
Виробник КБ ім. Макеєва
Характеристики
Довжина 16,1 м
Діаметр 2,42 м

Паливо ОПАЛ-МС ІІМ
Пускова
платформа
ПЧ

Р-39УТТХ («Барк») — радянська/російська розробка твердопаливної балістичної ракети призначеної для розміщення на підводних човнах (БРПЧ) у складі комплексу Д-19УТТХ. Створювалася в 1980-х роках як відповідь на розробку ракет Трайдент-2.

Розробка та випробування[ред. | ред. код]

Розробка велася з 1986 року в КБ ім. Макеєва — традиційним розробником БРПЧ. Передбачалося, що ракета могла нести 10 бойових блоків у ядерному оснащенні середнього класу потужністю 200 кТ та мати дальність польоту понад 10 000 кілометрів. Озброювати «Барком» планувалося ПЧАРБ 955-го проєкту «Борей».

У конструкції ракети передбачалася спеціальна система проходу крізь лід, що забезпечує пуск із-під крижаного панцира північних широт. Також «Барк» міг би використовуватися як за оптимальною траєкторією, так і за настильною; у першому випадку ракета летить з акваторії Баренцевого моря на Камчатку за 30 хвилин, а в другому — за 17 хвилин[1][2].

У травні 1987 року затверджено графік переобладнання підводних човнів проєкту 941 ракетним комплексом Д-19УТТХ на «Севмашпідприємстві»:

  • замовлення 711, жовтень 1988—1994 роки,
  • замовлення 712, 1992—1997 роки,
  • замовлення 713, 1996—1999 роки,
  • замовлення 724, 725, 727 — постановка та здача після 2000 року.

До 1991 року завершено наземне відпрацювання ракети, проте розпад СРСР змусив розпочати додаткові роботи із заміщення елементів ракети, виробництво яких відбувалось за межами Росії. Зокрема, довелося замінити тип палива РДТП із ТТФ-56/3 (із використанням гідриду алюмінію) на ОПАЛ-МС ІІМ. Наземне відпрацювання зміненої ракети закінчилося в 1996 році[3].

У 1998 році, після третього невдалого пуску[4], Міністерство оборони вирішило припинити роботи над готовим на 73 % комплексом. Це зумовлено не тільки невдалими пусками, а й незадовільним фінансуванням: за словами генерального конструктора, для повного відпрацювання комплексу потрібно було ще приблизно 8 пусків із підводних човнів, але в силу високої складності та наявного рівня фінансування, будівництво однієї ракети займало близько трьох років[1], що затягувало процес відпрацювання пусків та випробувань комплексу до неприйнятно тривалих термінів.

Розробити альтернативну, менш дорогу та менш габаритну твердопаливну БРПЧ, яка отримала назву «Булава», доручили Московському інституту теплотехніки, розробнику «сухопутної» МБР «Тополь-М».

Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

  • Тип ГЧ: РГЧ ІН[5]
  • Кількість бойових блоків: 10 потужністю 200 кТ кожен[6]
  • Довжина: 16,1 м.
  • Діаметр корпусу макс.: 2,42 м
  • Стартова вага, кг: 81 000[5]
  • Вага, що закидається, кг: 3 050[5]
  • Максимальна дальність, км: близько 9000[5]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б «Синева» поднимется над морем. Дмитрий Литовкин, «Независимая газета». nvo.ru. 12.05.2000. Архів оригіналу за 21 вересня 2011. Процитовано 06.10.2007.
  2. Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 25 серпня 2007. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=да (довідка) new-factoria.ru, «Баллистическая ракета подводных лодок Р-39 (РСМ-52)»
  3. Твёрдотопливная межконтинентальная баллистическая ракета морского базирования РСМ-52В «БАРК» (SS-N-20). Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 3 січня 2014.
  4. Грянул гром – с «Булавой» облом. Олег ХИМАНЫЧ, «Северная неделя». vdvsn.ru. 27.02.2008. Архів оригіналу за 18 квітня 2010. Процитовано 22.03.2008.
  5. а б в г От противопоставления к сочетанию, nvo.ng.ru, 2007-11-16. Архів оригіналу за 26 листопада 2007. Процитовано 16 січня 2008.
  6. Р-39УТТХ / 3М91 Барк - SS-NX-28 (рос.). MilitaryRussial.Ru. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 23 вересня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]