Бухтарминська ГЕС

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бухтармінська ГЕС

Вид на греблю
Країна Казахстан Казахстан
Статус діюча
Річка Іртиш
Каскад Іртишський
Початок будівництва 1953
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 1960/1966
Основні характеристики
Встановлена потужність 738 МВт
Середнє річне виробництво 2,6 млн кВт·год
Тип ГЕС греблева
Розрахований напір 61,0 м
Характеристики обладнання
Тип турбін радіально-осьові
Кількість та марка турбін 9хРО 70/0937-В410
Кількість та марка гідрогенераторів 9хСВБ-850/190-48
Потужність гідроагрегатів 9х75 МВт
Основні споруди
Тип греблі бетонна водоскидна
Висота греблі 87 м
Довжина греблі 430 м м
Шлюз є
ЛЕП 220 і 110 кв
Власник
Власник Казцинк

Координати: 49°39′40″ пн. ш. 83°20′52″ сх. д. / 49.66111° пн. ш. 83.34778° сх. д. / 49.66111; 83.34778 Бухтармінська гідроелектростанція — ГЕС на річці Іртиш, нижче гирла річки Бухтарма поблизу міста Серебрянськ, Східно-Казахстанська область, Казахстан. Входить до Іртишського каскаду ГЕС.

Загальні відомості[ред.ред. код]

ГЕС побудована за греблевим типом. Склад споруд ГЕС:

  • правобережна бетонна дамба максимальною висотою 80 м;
  • руслова бетонна дамба максимальною висотою 87 м з одним поверхневим водозливним прольотом * довжиною 18 м;
  • пригреблева будівля ГЕС довжиною 212 м;
  • чотирикамерний однонитковий судноплавний шлюз.

Гідроелектростанція спроектована інститутом «Ленгідропроект».

Потужність ГЕС до реконструкції становила 675 МВт, після реконструкції 2010р. — 738 МВт [1][2], середньорічне вироблення 2,6 млрд кВт · год [3]. ГЕС здійснює покриття пікових навантажень в енергосистемі Казахстану. У будівлі ГЕС встановлено 9 гідроагрегатів з радіально-осьовими турбінами РВ 70/0937-В410, працюючими при напорі 61 м, і генераторами СВБ-850/190-48 потужністю по 75 МВт. Виробник турбін — Ленінградський металевий завод, генераторів — новосибірське підприємство «Елсіб». До реконструкції, на станції стояли радіально-осьові турбіни РО-211-ВМ-410 і діагональна турбіна Д45-5-ВМ-435 (станційний номер 7). Один з гідроагрегатів обладнаний експериментальною спіральною камерою з подвійним підведенням води. Напірні споруди ГЕС довжиною 430 м утворюють велике Бухтармінське водосховище, що має у своєму складі озеро Зайсан.

Історія будівництва та експлуатації[ред.ред. код]

Будівництво ГЕС почалося в 1953 році, перший агрегат пущений в 1960 році, на повну потужність станція введена в 1966 році. Після спорудження греблі утворився підпір висотою 67 м, який поширився по Чорному Іртишу на 100 км, в результаті чого рівень озера Зайсан піднявся на 7 м, площа озера збільшилася в 3 рази і воно стало частиною Бухтармінського водосховища.

Спочатку на ГЕС були встановлені турбіни потужністю по 75 МВт, в тому числі, вперше в СРСР, була встановлена ​​експериментальна діагональна гідротурбіна (пізніше турбіни цього типу були встановлені також на Зейській і Колимській ГЕС). З 1960 року станція входила до складу «Алтайенерго», з 1996 року — до складу АТ «Бухтармінська ГЕС», що входить до державного холдингу «Самрук».[4] З 1997 року станція передана в довгострокову концесію АТ «Казцинк», яке і здійснює управління станцією.

На ГЕС здійснена масштабна програма технічного переозброєння та реконструкції. Зокрема, в 2001-2010 роках були замінені робочі колеса гідротурбін і реконструйовані гідрогенератори, що дозволило збільшити потужність станції до 738 МВт[5][6].

Примітки[ред.ред. код]

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]