Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЄГИПЕТ

ЄГИПЕТ, Арабська Республіка Єгипет (Jumhuriat Mişr al-’Arabiya) — д-ва на Бл. Сході. Займає пн.-сх. ч. Афр. континенту й Сінайський п-ів в Азії. Омивається Середземним (на пн.) і Червоним (на сх.) морями. Тер. — 1001,4 тис. км2. Адм. поділ — 27 губернаторств (мухафаз), які поділяються на округи (маркази), округи — на райони (нахії). Нас. 72 млн осіб (2005), 93 % мешканців — єгип. араби. Столиця — м. Каїр. Держ. мова — араб. Грошова одиниця — єгип. фунт. Більша ч. нас. сповідує іслам, переважно сунітського напряму.

Є. — президентська республіка. Діє конституція 1971 з поправками, внесеними на референдумі. Глава д-ви — президент (кандидатура на пост президента висувається третиною складу Нар. зборів і затверджується двома третинами і лише після цього виноситься на заг. референдум). Строк повноважень президента — 6 років. Вищий законодавчий орган — Нар. збори — однопалатний парламент, який обирається терміном на 5 років. До вищих органів влади належить також Консультативна рада (3/4 депутатів якої обираються, а 1/4 — призначаються президентом). Виконавча влада належить президентові. Він призначає РМ, разом із якою розробляє заг. держ. політику й контролює її здійснення.

Дипломатичні відносини України з Є. встановлені 25 січ. 1992. Основу експорту з України до Є. складають чорні метали й металовироби, мех. пристрої та електрообладнання, засоби наземного транспорту й рибопродукти. У свою чергу Є. імпортує одяг, текстильні вироби, взуття та вироби з хлібних злаків. Активно розвиваються зв’язки Є. з Україною і в туристичній сфері.

Є. — чл. Організації Об’єднаних Націй (з 1945).

Тер. Є. є колискою однієї з перших землеробських цивілізацій світу. Знахідки, що засвідчують наявність тут землеробської к-ри, датуються 7 тис. до н. е. Історію Стародавнього Є. умовно поділяють на такі періоди: Стародавнє царство (3 тис. до н. е.; III—IV династії); Середнє царство (до 16 ст. до н. е.; XI—XII династії); Нове царство (до 11 ст. до н. е.; XVIII—XX династії). Окремо виділяють т. зв. Ранній період (правління I та II династій) і два перехідних періоди.

Протягом 4 тис. до н. е. на тер. Є. сформувалося дві великі д-ви — Верхній Є. (Пд. царство) і Нижній Є. (Пн. царство), які постійно ворогували між собою. Цар Верхнього Є. Менес (Міна) об’єднав країну і заснував I династію єгип. фараонів. Столицею об’єднаної д-ви стало місто Хет-Ка-Птах (Помістя двійника бога Птаха, в грец. транскрипції назва звучала як Айгюптос, звідки й походить сучасна назва країни — Є.). Завдяки грец. джерелам це місто відоме також під назвою Мемфіс (так грец. звучало давньоєгип. слово «мен-нефер» — «благий притулок» — назва піраміди царя Піопі II, що була збудована поряд з Хет-Ка-Птахом). У Ранній період виникло ієрогліфічне письмо.

Період Стародавнього царства позначився будівництвом пірамід. Першою вважається піраміда фараона III династії Джосера в Саккарі (бл. 2620  до н. е.). За часів правління фараонів IV династії було побудоване «одне з семи див світу» — великі піраміди в Гізі. Після смерті у 2192 до н. е. фараона Піопі II розпочався період смути, відомий як 1-й перехідний період.

Є. у цей час було знову поділено на окремі державні утворення, в яких паралельно правили дві династії: одна мала центр у Фівах (Верхній Є.), інша — у Гераклеополісі (Нижній Є.). Війна між ними закінчилася перемогою правителів Верхнього Є., що поклало початок новій епосі — Середньому царству. Центром вдруге об’єднаної д-ви стали Фіви. Після завойовницьких походів фараонів XII династії під єгип. контроль були поставлені Нубія, Куш, Сирія-Палестина та ін. землі. В цей період посилилася центр. влада, провадилися значні роботи з удосконалення іригаційної системи.

Послаблення наприкінці 17 ст до н. е. Центр. влади привело до завоювання Нижнього Є. кочовими племенами Передньої Азії — гіксосами. 1662 до н. е. фараон Верхнього Є. Камес вигнав гіксосів з країни (кінець 2-го перехідного періоду).

Епоха Нового царства стала періодом найбільшого розквіту давньоєгип. цивілізації. Були побудовані храми в Карнаку, Луксорі, Абу-Симбелі,  гробниці в Долині царів поблизу Фів. За правління Тутмоса III (1504—1450 до н.е.) були розбиті всі зовн. вороги Є. й завойована Сирія-Палестина. Аби послабити владу жерців фараон XVIII династії Аменхотеп IV (бл. 1365—1348 до н. е.) здійснив реліг. реформу: єдиним богом було оголошено сонячний диск Атон, а всі ін. культи заборонено. Аменхотеп IV узяв собі нове ім’я — Ехнатон (давньоєгип. «Корисний Атону») — і збудував нову столицю Ахетатон (давньоєгип. «Горизонт Атона»; сучасна назва — Тель Ель-Амарна). Але вже після смерті Ехнатона реформу було відмінено. Протягом 1200—1085 до н. е. Є. став об’єктом постійних нападів «народів моря» та лівійців. У черговий раз розпочалася громадян. війна, це сприяло посиленню в країні влади жерців, вони фактично стали керувати д-вою. Давньоєгип. цивілізація почала поступово занепадати.

525 до н. е. країна була завойована персами. 332 до н. е. Є. підкорив Александр Македонський. Він проголосив себе фараоном й заклав нову столицю Александрію. Після смерті Александра Македонського один з його полководців — Птолемей Лаг — заснував у Є. власну династію. Є. став одним з найбільших центрів елліністичної к-ри (див. Еллінізм). В Александрії знаходився відомий Александрійський музейон (низка наук. та навч. закладів) і б-ка, у фондах якої було 500 тис. сувоїв. За часів правління Птолемеїв був побудований Фароський маяк, який антич. греки вважали одним із семи див світу. Остання цариця з династії Птолемеїв — Клеопатра — за допомоги Гая Юлія Цезаря та Марка Антонія змогла розширити свої володіння, однак уже у 30  до н. е. Є. був завойований Гаєм Юлієм Цезарем Октавіаном (від 27 до н. е. — Гай Юлій Цезар Октавіан Август) і перетворений на рим. провінцію. Після розділу Рим. імперії 395 Є. відійшов до Сх. рим. імперії (див. Візантія). В цей час в Є. активно поширюється християнство.

639 Є. завойовують араби, він стає частиною Арабського халіфату, починається ісламізація (див. Іслам) нас. країни. У 9 ст., з ослабленням влади халіфів, намісники Є. все частіше відмовляються сплачувати податки. Протягом 2-ї пол. 9 ст. — 1-ї пол. 10 ст. в Є. змінилося дві династії тюркського походження (Тулунідів та Іхшидідів). 969 Є. захопили представники династії Фатімідів. Війни з тюрками-сельджуками та хрестоносцями (див. Хрестові походи) істотно ослабили Фатімідів, чим скористався Салах-ад-дін, який з 1175 став єгип. султаном й заснував династію Айюбідів. 1250 до влади приходять мамлюки — воїни-невільники, з яких складалася привілейована гвардія Айюбідів. 1260 мамлюкський султан Бейбарс розгромив у Палестині монгол. війська і цим забезпечив Є. тривалий період стабільності й процвітання. 1517 Є. стає частиною Османської імперії. 1798 тер. Є. була окупована франц. військами на чолі з Наполеоном Бонапартом (див. Наполеон І), який прагнув створити тут плацдарм для подальшої боротьби з Великою Британією. 1801 брит. та турец. війська змусили франц. експедиційний корпус, що перебував у Є., капітулювати. Один з турец. полководців, відправлених до Є. для боротьби з франц. військами, — Мухаммед Алі, скориставшись антитурец. настроями в Є., захопив тут владу і вже 1811 став абсолютним правителем країни, хоча де-юре визнавав себе васалом Осман. імперії. Мухаммед Алі провів модернізацію єгип. армії, здійснив низку екон. реформ та розпочав індустріалізацію країни. 1840 він отримав статус спадкоємного правителя Є.

1869 був відкритий Суецький канал і Є. знову стає зоною стратегічних інтересів світ. д-в. 1882 брит. війська окупували країну, а 1914 тут було встановлено брит. протекторат.

1922 Є. проголосив незалежність (хоча Велика Британія зберегла у країні свою військову присутність), на чолі д-ви став монарх. В роки Другої світової війни Є. виступив на боці антигітлерівської коаліції.

Створення Д-ви Ізраїль змінило баланс сил на Бл. Сході. В ході арабо-ізраїл. війни 1948—49 Є. окупував сектор Газа. 23 лип. 1952 організація «Вільні офіцери» скинула з престолу короля Фарука I, а 18 черв. 1953 Є. проголошений республікою, президентом став Гамаль Абдель Насер. 1956 він спробував націоналізувати Суецький канал, що стало причиною висадки в Є. франц. та брит. військ. десанту та окупації Ізраїлем Сінайського п-ова. Кризу було подолано завдяки втручанню у цей конфлікт СРСР і США, інозем. війська були виведені з Є. Гамаль Абдель Насер у своїй політиці почав орієнтуватися на СРСР. 1 лют. 1958 відбулося об’єднання Є. і Сирії в складі нової д-ви — Об’єднаної Арабської Республіки (ОАР). 1961 Сирія вийшла зі складу ОАР, проте Є. до 1971 зберігав стару назву (ОАР; від 1971 офіційна назва Є. — Арабська Республіка Єгипет). 1967 внаслідок чергового арабо-ізраїл. збройного конфлікту (Шестиденна війна) Ізраїль знову окупував Сінайський п-ів. 1970 новим президентом країни став Мухаммад Анвар Садат, який переорієнтував політику країн на співпрацю з Заходом. 1973 Є. у союзі з Сирією робить спробу знищити Ізраїль (війна «Судного дня»), в результаті було звільнено частину Сінайського п-ова. У верес. 1978 Мухаммад Анвар Садат та прем’єр-міністр Ізраїлю М.Бегін підписали у Кемп-Девіді (США) угоду, що стала основою для підписання 1979 мирного договору між цими країнами. Згідно з угодою Ізраїль мав повернути Сінайський п-ів, що й було зроблено 1982. Угода була негативно сприйнята араб. світом. 6 жовт. 1981 Мухаммад Анвар Садат був убитий групою ісламських фундаменталістів. Новим президентом країни став Х.Мубарак. Він продовжив політ. курс свого попередника. Під час військ. операції «Буря в пустелі» 1991 уряд Є. виступив на стороні антиіракської коаліції, це викликало невдоволення в країні, і 1993 тут прокотилася хвиля антиурядових військ. виступів, які невдовзі були придушені. Однак Верхній Є. й досі залишається базою для ісламських фундаменталістів.

Є. — один з активних учасників мирного процесу на Бл. Сході. Х.Мубарак намагається повернути втрачені позиції серед араб. країн. 1997 він поліпшив відносини з Іраном, Іраком, Лівією. Під час військової кампанії США проти уряду Іраку 2003 Є. дотримувався нейтралітету. 2005 після змін до конституції Х.Мубарак знову був обраний (п’ятий раз поспіль) президентом країни.

Література

• Гуцало С. Арабська Республіка Єгипет (наша довідка). «Урядовий кур’єр», 1995, 16 верес.;
• Соколов О. Перспективний партнер. Там само;
• Бікваєв Р., Шепенков Г. Українське посольство на берегах Нілу. «Час-Time», 1996, 12 квіт.;
• Нагайчук В.А. Нові мости. Дні культури та мистецтва України в Єгипті. 1996, 24 трав.;
• Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. В кн.: Україна крізь віки, т. 15. К., 1999.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: М.С. Бур’ян.; url: http://history.org.ua/?termin=Egypet; том: 3