Іслам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іслам

   
Islam

Історія ісламу

Основи Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МагометПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазгабШаріатІджтигад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридітиМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава
Термінологія


Ісла́м (араб. الإسلام, буквально означає сумирність, покірність) — одна з найпоширеніших світових релігій, що сформувалася у 7-му столітті в Аравії. Засновником вважається пророк Магомет (570-632 рр.).

Іслам характеризують як монотеїстичну релігію, що має авраамічне коріння. Прихильникив ісламу називають мусульманами. Наразі, загальна кількість вірян цієї релігії в світі коливається в межах від 1,1 - 1,8 мільярдів, що робить іслам другою за чисельністю релігією після християнства.[1] Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії й Африки. Характерною ознакою ісламу є його роль як соціального і культурного регулятора . В мусульманській громаді всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією[2].

Етимологія (Походження) слова[ред.ред. код]

Іслам у дослівному перекладі з арабської означає смиренність — тобто життя в злагоді зі світом, життя в мирі з Всевишнім, покірність його волі. Слово в арабській мові має корінь слм — однокореневі слова:

салам — світ, мир,

салім — мирний, умиротворений,

саліма — бути умиротвореним,

муслім — мусліман — той хто змирився зі світом, покорився Всевишньому (Богу, Аллаху).

Тут також доречно згадати мусульманське привітання — Салам алейкум або ассаламу алайкум, що дослівно перекладається як Мир Вам!

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія ісламу

Доісламські часи[ред.ред. код]

Про чесноти арабського народу до ісламу можна сказати, що матеріальні цінності були для них основоположними, люди ці були користними. Більше за все вони любили волю і ненавиділи все, що її обмежувало. Мораль у арабів була такою, що вони знали — відважність — це добра чеснота, але для них той, хто міг вбити більше, був відважнішим. Похоронити новороджених дівчат вважалося високою честю для них. Ці люди думали тільки про жінок, про вбивства, війну і вони постійно пиячили і руйнували все, що могли.
Доісламські араби були багатобожниками і Кааба була домом їх ідолів, в якому кожне племя тримало свій або свої ідоли. Всього їх було близько 360. На стінах Кааби також були зображені фрески і ікони Авраама, Деви Марії і Ісуса. Ідолам "Лат", "Узза" і "Манат", які вважалися божествами курайшитов, поклонялися більше інших. "Лат" вважалася богинею, матіррю всіх богів і була створена з білого каменю. Її храм знаходився в місті Таіфа. "Манат" вважався божеством долі і смерті. Його храм знаходився між Мєккою та Медіною.
Окрім цих ідолів, кожна сім’я поклонялася ще окремим речам, як різні фігурки Місяця, Сонця, дерев і так далі. Ці люди приносили пожертвування своїм ідолам і щорічно призначали одну людину зі свого племені, різали його і дарували своїм богам, після чого його тіло хоронили поряд з Каабою.
Таким чином, багатобіжжя було найрозповсюдженішою вірою в Хіджазі (Північ Аравії), і лише незначна кількість євреїв, котрі проживали в Йасрібі й Хейбарє, і християни, які жили на півночі Хіджаза, вірили в єдиного Бога. Мусульмани вважають, що пророк Авраам вперше призвав арабов Хіджаза до поклоніння єдиному Богу і з тих пір дуже мала кількість людей, яких називали ханіфітами, теж вірили в Бога і Авраама як його пророка. Важається, що тоді Авраам здійснив священий обряд на честь Кааби, котрий потім продовжував виконуватися, а після ісламу дещо змінився. Цей обряд і до сих пір щорічно виконують мусульмани[3].

Зародження та становлення ісламу[ред.ред. код]

Іслам як релігія формується у VII столітті на Аравійському півострові[4], що пов'язане з життям та діяльністю пророка Мухаммада, який вважається посланцем Всевишнього, Його пророком, через якого людям було передано текст Корану (з араб. «аль-кур'ан» — «читання»).

Ідейні розходження серед мусульман призвели до того, що вже у середені 8 ст. в ісламі утворилось не менше п'яти основних релігійно-політичних угруповань. Це — харіджити, шиїти, мурджиїти, мутазиліти і суніти. Кожне з угруповань відстоювало своє вчення як єдино вірне, звинувачуючи своїх супротивників у відході від істиної віри. Проблема правовірності стала однією з центральних проблем мусульманського богослов’я[2].

Розповсюдження[ред.ред. код]

Мусульманське населення країн світу (відсотки)

Іслам — панівна релігія на Близькому Сході, також як і в деяких місцевостях в Африці і Азії. Велика ісламська громада є в Китаї, на Балканському півострові у Східній Європі і Росії. Є також великі ісламські громади серед іммігрантів в інших частинах світу, як наприклад у Західній Європі. Близько 20% мусульман живуть у країнах арабського світу.[5]

Карта поширення ісламу за країнами. Зелений колір — суніти, синій — шиїти.

Майже всі мусульмани належать до однієї з двох головних течій, Сунізму і Шиїзму. Сьогодні у світі приблизно 85% сунітів і 15% — шиїтів.

Історія ісламу в Україні[ред.ред. код]

Докладніше: Іслам в Україні

Переважним регіоном поширення ісламу в Україні є Крим, що пов’язано історично з 1242 роком, коли його було завойовано татаро-монголами, після чого він увійшов до складу Золотої Орди. Оскільки хани Золотої Орди були сунітами, там набув поширення сунізм.

У XIV ст. на Русі, яка тоді входила до Великого Князівства Руського і Литовського при князівських замках виникають спільноти служивих русько- і тюркомовних людей, які сповідували іслам і яких, незважаючи на їхнє походження, об'єднували під назвами «татари» або «козаки». У їхньому середовищі здобули значне поширення кітаби — книги релігійного змісту, написані староруською мовою, але за допомогою арабської абетки. В 1350 році Литовський князь запросив «татар» (в ті часи так часто називали всіх мусульман, не лише тюркомовних) приєднатися до його війська. Кількість татар була настільки великою, що в 1591 році їхня кількість становила близько 100 000 і вони мали близько 400 мечетей у Західній Україні, Польщі і Білорусі.

У 15 ст. у зв’язку з розпадом Золотої Орди в Криму виникло самостіне Кримське ханство, яке з 1475 року ввійшло до складу Османської імперії. На чолі мусульманського духовенства Кримського ханства був муфтій як вища духовна особа після халіфа — турецького султана. Всім життям релігійної громади керував імам. У 18 ст. тільки в Бахчисараї було 32 мечеті. Відкривалися мектеби і медресе. У 60-х рр. 19 ст. в Криму було 23 медресе і 131 мектебе (школа початкової освіти). У 1774 Кримське анство після війни Росії з Туреччиною отримало самостійність, але у 1783 вона була втрачена і Крим був приєднаний до Російської імперії, яка утискувала татар, що сповідували іслам. У 2-й половині 19 ст. Крим залишило 161 тис. татар. У 1917 татари становили лише 36,6% сільського населення і 11,3% міського населення Криму. В цей же час розгортається дискусія між кадимістами (прихильниками догматичного ісламу) і джадідами, які виступали за реформу старої системи мусульманської освіти, за європейський одяг і побут, політичні реформи. Зазнавало утисків татарськ населення Криму і за часів Радянського Союзу. У травні 1944 з Криму було виселено 188 626 татар. В Україні на початок 1996 року діяло 176 мусульманських громад[2].

В короткому викладі інформаційного звіту Міністерства культури України «Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні», опублікованому на офіційному сайті 11 квітня 2013 року, зазначається, що загальна кількість релігійних структур прихильників ісламу налічує 1233 релігійні організації. Це складає 3,3 % від загальної релігійної мережі держави. При цьому на початок 2009 року кількість мусульманських релігійних організацій становила 1135 одиниць, що також складало 3,3 % релігійної мережі країни. Тобто впродовж останніх 4 років питома вага мусульманських релігійних організацій в загальнодержавній складовій залишається постійною. Проте фактичний приріст їх релігійних громад за 4 роки становив 96 одиниць, з яких 26 засновано впродовж 2012 року. Здебільшого мусульманські релігійні організації діють в Південно-Східному регіоні, зокрема в Автономній Республіці Крим (1007 організацій), Херсонській (60 одиниць) та Донецькій (37 одиниць) областях та в м. Києві (25).[6]

В звіті зазначається, що єдиної структури управління в маштабах України мусульмани не мають, проте є 6 духовних мусульманських центрів, які зареєстрували свої статути, а саме[6]:

  1. Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), що об'єднує 935 релігійних організацій, 576 з яких діють без реєстрації. З них 929 громад, які обслуговуються 361 священослужителем, серед яких є 25 іноземців. Також є 5 духовних навчальних закладів з 237 слухачами, 74 недільні школи та 2 періодичні видання. Муфтієм цього об'єднання мусульман є Еміралі Аблаєв.
  2. Духовне управління мусульман України (ДУМУ) має 154 релігійні організації, 30 з яких діють поза реєстрацією, 151 громада (79 священослужителів, серед яких є 8 іноземців), 1 духовний навчальний заклад (82 слухача), 39 недільних шкіл та 4 періодичних релігійних видання. Муфтієм цієї організації є Ахмед Тамім
  3. Незалежний духовний центр мусульман України нараховує 24 релігійні організації, 21 громаду (24 священослужителя, в т.ч. 6 іноземців), 1 духовний навчальний заклад, 13 недільних шкіл.
  4. Управління незалежних мусульманських громад України «Київський муфтіят»[7]
  5. Духовне управління мусульман України «Умма» (ДУМУ «Умма») налічує в своєму складі 16 релігійних організацій, 25 релігійних громад в 16 регіонах України[8], муфтієм ДУМУ "Умма" є Шейх Саід Ісмагілов (Ісмагілов Сергій Валерійович[9])
  6. Духовний центр мусульман Криму

Віровчення і релігійна практика[ред.ред. код]

Джерелами ісламського віровчення вважаються Коран та Сунна. Де Коран — це святе письмо, одкровення Бога, що передане людям через його пророка, а Сунна — це святе Передання, зібрання текстів («хадісів»), які містять свідотцтва про висловлювання та дії пророка Мухаммада за час поки Коран був переданий через пророка повністю. Саме віровчення можна поділити на три основні блоки, а саме:

  • Істина віра - іман;
  • Покора, богобоязненість - таква;
  • Щирість у всіх діях перед Аллахом, прагнення ідеалу в ім’я Бога - іхсан.

Іман (істина віра)[ред.ред. код]

Докладніше: Іман

Істина віра мусульманина спирається на шість стовпів віри[10]:

  1. віра в Аллаха, його імена та його атрибути;
  2. віра в ангелів - істот, створених Аллахом із світла, позбавлених волі, які є виконавціями волі Бога;
  3. віра в Священі Книги. Маються на увазі вссі Божествені одкровення, які надсилалися Його посланникам у різні періоди історії людства. Мусульмани визнають щирі тексти стародавніх сувоїв Ібрахіма (Авраама), Таури (Тори), Зубура (Псалмів), Інджіла (Євангелія) та Коран. Однак мусульмани вірять в те, що попередні писання скасовуються Кораном.
  4. віра в Пророків. За Кораном та Сунною приймаються всі попередні посланці Аллаха. Є твердження, що їх існувало близько 124000, серед них й пророки Дауд (Давід), Муса (Мойсей), Іса (Ісус) і Мухаммад вважається останнім з пророків.
  5. віра в Кінець світу, воскресіння, Божий суд, рай та пекло.
  6. віра у передвизначення.

Віра в єдиного Бога[ред.ред. код]

Докладніше: Аллах
Аллах означає Бог арабською

Фундаментальне богословське поняття ісламу — таухід— віра, що є тільки один Бог. Арабський термін для Бога — Аллах, це є одним з Його 99 відомих імен; більшість дослідників вважають, що був отриманий від скорочення слів Ал- і ілах (божество, чоловіча форма), маючи на увазі «Бога», але інші простежують за його походженням до арамейської мови Алаха.[11]

Перший з П'яти фундацій ісламу, таухід виражений Шахада (свідчення), яке оголошує, що немає жодного бога крім Єдиного Бога, і що Магомет — посланник Бога. У традиційній ісламській теології Бог вище всього розуміння; очікується, що мусульмани невиразно представляють собі Бога, але поклонятимуться й обожнюватимуть його як захисника. Хоча мусульмани й вважають, що Ісус був пророком, але вони відкидають християнську доктрину Трійці, порівнюючи це з політеїзмом. У ісламській теології, Ісус був тільки людиною, а не сином Бога.[12] Бог описується в розділі (сура) Корану, як «Бог, Один і Тільки; Бог, Вічний, Абсолютний; Він ні рождений, Він ні породжений; І немає нічого подібно до однинності Його.»[13]

Віра в янголів[ред.ред. код]

Віра в янголів критична для ісламу. Арабське слово для янголів (малак) має на увазі «посланця», подібно до його аналогу в івриті (малакх) і грецької (ангелос). Згідно з Кораном, янголи не володіють свободою волі, і вклоняються Богу в досконалій покорі.Обов'язки янголів включають передачу одкровень від Бога, прославлення Бога, записування кожної дії персон, і забирання духу персон під час смерті. Вони також піклуються особистими інтересами людей. Коран описує янголів як «посланців з двома, або трьома, або чотирма (парами): Він [Бог] додає Створенню, оскільки Він задовольняє.»[14]

Віра в одкровення Бога[ред.ред. код]

Докладніше: Коран

Мусульмани вважають, що Коран є буквальним словом Бога; він є центральним релігійним текстом ісламу.[15]

Мусульмани вважають, що вірші Корану були повідомлені Магомету Аллахом через янгола Гавриїла, в багатьох випадках між 610 роком і його смертю 6 липня 632. Коран записали соратники (Сахаба) Магомета поки він був живий, хоча головний метод передачі був усний. І склав в часі Абу Бекр, перший халіф, і був стандартизований в часі Усманом, третім халіфом. Коран в його фактичній формі загалом розглядається академічними дослідниками, як записаний зі слів Магомета, тому пошук варіантів в Західній академії не знайшов ніяких відмінностей над великим значенням слів і історично дискусія над вмістом Корану ніколи не ставала головним пунктом.[16]

Коран ділиться на 114 сур, або розділів, які об'єднані, містять 6,236 аятів або віршів. Хронологічно раніші сури, винайдені в Мецці, перш за все стурбовані етичними і духовними темами. Пізніші, Меддинські сури, здебільшого обговорюють соціальні і моральні проблеми, доречні для ісламського суспільства..[17] Ісламські адвокати консультуються з записами життя Магомета, що наповнюють Коран і допомагають з його тлумаченням. Наука коментаря Корану і тлумачення відома як тафсір.[18]

Слово Коран має значення «декламація». Коли мусульмани говорять абстрактно про «Коран», вони зазвичай мають на увазі священне писання, яке декламується арабською мовою замість надрукованої роботи або будь-якого перекладу. Для мусульман Коран досконалий тільки в оригінальній арабській мові; переклади обов'язково недостатні через відмінності мови, помилки перекладачів, і неможливість збереження оригінального інспірованого стилю. Переклади тому розцінюються тільки як коментарі Корану, або «інтерпретацію його значення», не як Коран безпосередньо.[19]

Віра в пророків[ред.ред. код]

Докладніше: Магомет

У ісламі, пророки — чоловіки, вибрані Богом, щоб бути його посланцями. Мусульмани вважають, що пророки є люди і не божественні, хоча деякі можуть зробити чудеса, щоб довести свою правду. Вважається, що мусульманські пророки є найдосконалішими з усього людського, і — унікальні отримувачі божественного одкровення — кожен безпосередньо від Бога або через янголів. Коран згадує імена численних особистостей, що розглядаються як Пророки ісламу, зокрема Адам, Нух, Ібрагім, Муса і Іса.[20] Ісламська теологія твердить, що всі посланці Бога, починаючи з Адама, проповідували повідомлення через ісламське месіанство волю Бога. Іслам описується в Корані як «відвічна природа, на якій Бог створив людство», і Коран стверджує, що власне ім'я Мусульманин надав Авраам[21] Магомет (570 — 6 липня 632) був арабським релігійним, політичним, і військовим лідером, який заснував ісламську релігію як історичне явище. Мусульмани розглядають його не як творця нової релігії, але як реставратора оригінальної, непідкупної монотеїстичної віри Адама, Авраама та інші.[22] Протягом останніх 23 років його життя, починаючи з віку 40, Магомет оголошував одержані одкровення від Бога. Зміст цих одкровень, відомий як Коран, записаний його учнями.[23]

Масджид аль Набаві (Мечеть Пророка) в Медіні, Саудівська Аравія, могила Магомета.

Спочатку, Магомет проповідує до людей Мекки, і благає їх полишити політеїзм, розбещеність. Хоча дехто сприйняв іслам, Магомет і його послідовники зазнали переслідування з боку влади Мекки. Після 13 років проповідування, Магомет і мусульмани зробили хіджру (переселення) до Медини в 622.

За час життя Магомета в Медіні відбулось декілька битв: 624 — битва при Бадрі між мекканцями (Абу Суф'ян) і мусульманами, яка скінчилась перемогою мусульман. В 625 — битва при Ухуді, керманич мекканців Абу Суф'ян розбиває загін Магомета. Пророк поранений. Конфлікт з єврейським кланом у Медіні, що протидіяв мусульманам і закликав до їхнього вигнання, поневолення або смерті призвів до битви при Хайбарі і єврейський анклав був підкорений. В той же час, мекканці були відрізані від маршрутів торгівлі, оскільки Магомет взяв під свій контроль навколишні племена пустелі.[24] У 629 Магомет здійснив майже безкровне Завоювання Мекки, і в рік його смерті — 632, він керував всією Аравією.[25]

В ісламі норма за прикладом життя Магомета зветься Сунна. Цей приклад зберігається в традиціях, відомих, як Хадис («повідомляє»), який перераховує його слова, його дії, і його особисті характеристики. Класичний ісламський адвокат Мухаммед ібн Ідріс аш-Шафі (помер у 820) зробив наголос на важливості Сунн в законах шаріату і заохочував, мусульман наслідувати дії Магомета в їхньому щоденному житті. Сунни є основою до керівництва інтерпретації Корану.[26]

Віра в воскресіння і страшний суд[ред.ред. код]

Віра в день Воскресіння, кияма також є основною для мусульман. Вони вважають, що час киями зумовлюється Богом, але є невідомим для людини. Випробування і страждання, напередодні і протягом киями описуються в Корані і хадисах, а також в коментарях ісламських дослідників. Коран наголошує на воскресінні після смерті, що зламало уяву про смерть в доісламській Аравії. Коран стверджує, що воскресіння буде завершено збором людства, на суд Божий.[27]

Коран містить список кількох гріхів, які можуть привести особу до пекла, як наприклад невір'я, лихварство і нечесність. Мусульмани розглядають рай (в ісламі — Джаннат) як місце радості і блаженства. В Корані є опис його особливостей і фізичних задоволень після прибуття. Є також посилання щодо більшого спілкування з Богом (ридван). Містичні традиції в ісламі розміщують ці високі захоплення в контексті несамовитого усвідомлення Бога.[28]

Віра в напередвизначенність (доля, приреченість)[ред.ред. код]

Докладніше: Кадар (приречення)

Відповідно до ісламської віри в передвизначення, Бог має повне знання і управляє всім що відбувається. Це пояснюється у віршах Корану як наприклад «Говорять: Нічого не трапиться до нас окрім того, що наказав Аллах для нас: Він — наш захисник»[29]

Для мусульман, все у світі, що відбувається, добре або зле, все передбачено і нічого не може трапитися, окрім того що вирішується Богом. В ісламській теології, божественне попереднє відзначення не пропонує відсутність обурення Бога проти зла, тому, будь-яке зло, яке відбувається, кінчається надалі відплатою, і люди можливо, не можуть це побачити. Згідно з ісламськими богословами, хоча події зумовлені, чоловік володіє свободою волі в цьому, він має здатність, щоб вибрати між злом і добром, і тому відповідальний за свої дії. Згідно з ісламською традицією, наказом Бога все це записується в «аль-Лавх аль-Мафхуз».[30]

Ші'а, має значення «Божественне правосуддя» (Адалах). Ця доктрина, спочатку розвинена мутазилітами, підкреслює важливість внутрішнього стану людини і відповідальність за його власні дії. У контрасті, суни підкреслюють роль індивідуальної свободи волі в контексті створення Бога і передбаченні всіх речей.[31]

Таква (покірність)[ред.ред. код]

Сенс покори в ісламі полягає в тому, що в усіх своїх справах і вчинках людина відмовляється від своє незалежності і особистої свободи. У своїй діяльності людина підкорюється волі Аллаха, в якого глибоко вірує[10].

Іхсан[ред.ред. код]

Ісхан передбачає прагнення до ідеалу в ім’я Бога та щирість у всіх діях перед Аллахом. Це полягає в тому, що бажання і прагнення віруючого повинні повністю збігатися з бажаннями Аллаха. Людина повинна любити лише те, що потрібно Аллаху і ненавидіти те, що йому ненависне. Усі свої сили віруючий повинен віддати прагнучи досягти цього ідеалу. Таким є шлях піднесення і духовного розквіту в ісламі, який є обов’язковим для всіх. Фактично йдеться про релігійну практику або духовну систему яка спирається на П’ять стовпів ісламу, що не є тотожним іману (шести стовпам віри). П'ять стовпів ісламу (арабська: اركان الدين;) — п'ять фундаментальних засад сунітського ісламу. Мусульмани-шиїти послуговуються вісьмома пунктами, що сутнісно збігаються з п'ятьма стовпами.[32]

П'ять стовпів ісламу[ред.ред. код]

Основне кредо (Шахада) ісламу, написане на настінній тарілці в Great Mosque of Xi'an, Китай
  • Шахада є основним принципом ісламу: "([Ашхаду] Аль-ля Іллаха Иль-ла Аллах, уа [Ашхаду] анна Мухаммаду расулю Аллах) або «Немає Бога крім Аллаха, і Мухаммад посланець його»[33]. Цей заповіт — фундація для всієї віри і практикується в ісламі (хоча технічно шиїти не вважають, що шахада є окремою фундацією, тільки вірою). Мусульмани повинні повторювати шахаду в молитві, і потрібно, щоб немусульмани, охочі перейти в іслам, декламували цей вислів.[34]
  • Салят або ритуальна молитва (намаз), яка повинна виконуватися п'ять разів на день. (Проте, шиїтам дозволяється один раз опівдні з молитвою після обіду, і увечері з нічними молитвами). Кожен салят робиться, у напрямку до Каабаи, священого храму у Мецці. Салят обов'язковий, але іноді дозволяється перенести молитви в особливих випадках, як то дорога, або хвороба. Проте, це не бажано. У багатьох ісламських країнах, можна почути Азан — заклик або призив до молитви. Саме для Азану раніше будували мінарети, — щоб у відповідний час це почули якмого більше людей.[35] Намаз поділяється на обов’язкові молитви (фарз і ваджиб), схвалювані молитви (сунна), додаткові молитви (нафіля);[10]
  • Закят — або милостиня. Ця практика надання милостині заснована на накопиченому багатстві, і обов'язкова для всіх мусульман, які можуть надати її. Виправлена частина витрачається, щоб допомогти бідному або такому, що має потребу, а також, щоб допомогти розповсюдженню ісламу. Зякат вважається релігійним зобов'язанням (в протилежність добродійності добровільної дії), тому що їхнє багатство вважається як «довіра від щедрості Богів». Коран і хадис також пропонують мусульманам надати навіть більше, — акт надання милостині добровільної дії (садака). Багато шиїтів платять додатковий податок у формі податку хумс, який, вони вважають, є окремою ритуальною практикою.[36]
  • Саум. Мусульмани не повинні їсти або пити від світанку до сутінків протягом місяця, і повинні бути уважними від інших гріхів. Піст заохочує відчуття близькості до Бога, і протягом нього мусульмани повинні принести свою подяку і залежність від нього, викупають минулі гріхи, і думають про тих, що мають потребу. Саум не обов'язковий для декількох груп, для яких це невчасний тягар. Для інших гнучкість дозволяється залежно від обставин.[37]
Ритуали Хадж (паломництво) включає обхід сім раз навколо Кааба у Мецці.
  • Хадж паломництво в місяць -хіджжа в місті Мекка. Кожен фізично здоровий мусульманин повинен зробити паломництво до Мекки щонайменше один раз у своєму житті. Коли паломник — близько десяти кілометрів з Мекки, він повинен одягнути одяг Іхрам, який складається з двох білих цілісних листів. Ритуали Хаджу включають обхід сім разів навколо Кааба, торкаючись Чорного каменя, семиразовий біг між пагорбами Сафа і Марва, і символічне побиття камінням диявола в Міні. Паломник, або хаджа, шанується суспільством, хоча ісламські викладачі говорять, що Хадж повинен бути виразом відданості Богу замість засобу, щоб придбати соціальне положення.[38]

На додаток до податку хумс, шиїти мають ще три додаткові фундації ісламу. Перший є газават, який також важливий для сунітів, але не розглядається як фундація. Друга є Амр-Біл-Маруф, «Наказ, щоб зробити добре», який закликає кожного мусульманина прожити добродійне життя і заохочувати інших робити те ж саме. Третя є Нахі-Аніл-Мункар, «Напуття, щоб утриматись від зла», яка говорить мусульманам утримуватися від злих дій і також заохочувати, щоб інші зробили те ж,.[39]

Ісламські тексти зображають іудаїзм і християнство як традиційні наступники вчення Авраама. Коран звертається до євреїв і християн «Люди Книги» (ahl al-kitāb), і відрізняє їх від політеїстів. Мусульмани вважають, що частини заздалегідь виявлених священних писань, Таура (Тора) і Інджил (Євангеліє), спотворені— кожен в обговоренні тексту.

Теологія[ред.ред. код]

Коранічні науки[ред.ред. код]

  1. Причини дарування аятів (асбаб ан-нузуль);
  2. Скасовані та ті, що скасовують аяти Корану (насіх ва мансух);
  3. Ясні та неясні за змістом аяти (аль-мухкам і аль-муташабіх);
  4. Неповторність Корану (іджаз Аль-Куран);
  5. Вживання слів Корану в прямому та переносному значенні (хакіка і маджаз);[40]

Мусульманське право[ред.ред. код]

Докладніше: Фікх

Фікх, або «юриспруденція», визначається як знання практичних правил релігії. Ісламські адвокати використовують кодекс усул Аль-фік («законна теорія», або «принципи юриспруденції»). Згідно з ісламською законною теорією, закон має чотири фундації, які є найважливішими: коран, сунна (дії і розмови Магомета), згода ісламських адвокатів (іджма), і аналогічне судження (кияс). Для ранніх ісламських адвокатів, теорія була менш важлива, ніж прагматичний додаток закону. У 9-м сторіччі, адвокат аш-Шафі забезпечив теоретичну основу для ісламського закону записав принципи юриспруденції (зокрема чотири фундації) в його книзі ар-Рісалах.[41]

Правові школи в ісламі[ред.ред. код]

Докладніше: Мазхаб

Зміни традиційних правил[ред.ред. код]

На думку ісламських вчених, нововведення в традиційних правилах поділяються на:

  1. Нововведення «ваджіб» (обов'язкові) — використання сучасних технологій (техніки) для поширення ісламу (наприклад, використання сучасних наукових знань для відповідей атеїстам, використання мережі інтернет для поширення знань з ісламу і т. д.)
  2. Нововведення «халяль» (дозволені) — збори Корану у вигляді книги, точки і посилання в Корані, міхраб (поглиблення в мечеті, що визначає напрямок для молитви), мінарет, тасбіх, читання Таравіха в Рамадан джамаатів і т. д.
  3. Нововведення «харам» (заборонені) — прикраса могил мармуром з зображенням померлого, святкування Навруза, Нового року, 1 квітня, дня народження; віра в прикмети, ворожіння тощо
  4. Нововведення «мубах» (вільно дозволені) — приготування різних нових страв, не заборонених Шаріатом (наприклад, йогурт).
  5. Нововведення «мандуб» (бажане для вчинення) — написання книг з сучасних наук, використання сучасних досягнень технологій для будівництва будинків, шкіл, будинків і т. д.

Шаріат[ред.ред. код]

Докладніше: Шаріат

Шаріат (буквально: «шлях, що приводить до води») — ісламський закон, сформований традиційною ісламською ученістю. В ісламі, шаріат — богословський вираз, «складає систему обов'язків, які виконує мусульманин завдяки його релігійній вірі».[42]

Ісламські закони перекривають всі аспекти життя, від державних питань, управління і міжнародних відносин, до проблем щоденного життя. Коран визначає худуд як покарання за п'ять специфічних злочинів: незаконний зв'язок, наклеп на незаконний зв'язок, споживання алкоголю, крадіжка, і грабіж на великий дорозі. Коран і Сунни також містять закони про спадкоємство, шлюб, і покарання за пошкодження і вбивства, також як і правила для посту, добродійності і молитви (Салят і Дуа). Проте, ці розпорядження і заборони, вельми широкі, так їхнє застосування на практиці змінюється. Ісламські дослідники детально розробили систему законів на підставі цих правил і їхніх інтерпретацій.[43]

Етикет і харчування[ред.ред. код]

Багато методів містяться в категорії адаб, або ісламський етикет. Це включає вітання інших «Ас-Салям-Алейкум» («мир вам»), кажучи басмала («в ім'я Аллаха») перед їжею, і використовуючи тільки праву руку для їжі і пиття. Ісламська гігієна турбується переважно особистою чистотою і здоров'ям, як наприклад обрізання чоловічої плоті. Ісламський ритуали поховання включайте вислів Салят Аль-Джаназах («поховальна молитва») над омитим і закутаним трупом, що ховають в могилі. Мусульмани, подібно до євреїв, обмежуються в їжі, заборонені харчі включають свинину, кров, мертвечину, і алкоголь. Все м'ясо повинне бути від травоїдних тварини зарізаних в ім'я Аллаха мусульманином, євреєм, або християнином. Харчі, дозволені мусульман, відомі як халяль.[44]

Релігія і держава[ред.ред. код]

Теократичний характер вчення пророка Мухаамада й досі є ідеалом «мусульманського правління», стверджує неподільність духовної і світської влади в руках глави мусульманської громади. Ототожнення релігії і нації у масовій свідомості мусульман, з одного боку, і уявленні про мусульманську єдність, засновану на головних ідеях ісламу про єдинобожжя, з іншого, зумовили формування теорії «ісламського шляху» розвитку. У сучасному світі ці ідеї пропагуються багатьма міжнародними організаціями (Організація ісламської конференції, Всесвітній ісламський конгрес та ін.)[2]

Ісламський закон не розрізняє між «питання церкви» і «державні питання»; улема функціює як для адвокатів, так і для богословів. На практиці, ісламські правителі часто обходили шаріатські суди з паралельною системою так званих «Судів Образи», над яким вони мали особистий контроль. Оскільки ісламський світ вступив в контакт із Західними світськими цінностями, ісламські суспільства відповіли в різних спосіб. Туреччина є світська держава з часу реформ Ататюрка. У Ірані — навпаки, Іранська революція 1979 року замінила більш світський шахський режим теократичною ісламською республікою під проводом аятоли Хомейні.[45]

Іслам та наука[ред.ред. код]

Фази Місяця. Креслення Аль-Біруні, 11 століття.
Анатомія ока

Багато ісламських богословів вважає, що Коран заохочує розвиток науки і наукового знання, закликає людей замислитися про природні явища і вивчати їх. Мусульмани вважають наукову діяльність актом релігійного порядку, обов'язком мусульманської громади[46]. В ісламі наука і навколишній світ нерозривно пов'язані. Цей зв'язок означає священний обов'язок осягнення наукових знань для мусульман, оскільки сам Коран розглядає навколишній світ і природу як знамення Аллаха[47]. Саме з таким розумінням наука розвивалася в ісламській цивілізації, протягом багатьох століть, до колонізації мусульманського світу[48]. На думку більшості істориків, сучасні наукові методи були вперше розроблені саме ісламськими вченими, такими як Ібн ал-Хайсам (відомий на заході як Альхазен). Роберт Бріффаулт стверджує, що сама наука, у сучасному розумінні цього слова, виникла всередині ісламської цивілізації[49]. Вважається, що на розробку наукових методів вони були натхненні Кораном і Сунною[50][51].

Мусульманські вчені розвинули такі науки як математика (включаючи сферичну геометрію і тригонометрію), логіка, біологія, медицина, астрономія, фізика, географія. Історики стверджують, що наука в ісламській цивілізації процвітала, але од 16 століття починається спад. Дослідники виділяють такі причини спаду:

Є зовнішні чинники, більшість з яких зводиться до спадщини колоніалізму, які заважали ісламським країнам активно розвиватися. Колоніалізм грабував колонії, розкрадаючи їхні блага, що призвело до їхнього зубожіння і культурної відсталості, сліди яких залишилися до сьогоднішнього дня. Більшість народів ісламського світу ще страждає від проблем, які залишив після себе колоніалізм.

Джихад[ред.ред. код]

Джихад має сенс «намагання або боротьба»; меншість ісламського світу розглядає його як «шосту фундацію ісламу».[52]. Залежно від об'єкта, що є ворогом, дияволом, джихад має різний сенс.[53] Джихад, коли використовується без будь-якого визначника розуміється в його військовому аспекті.[54][55] Джихад також вживається до людей прагнучих досягти релігійного і морального вдосконалення..[56] Деякі ісламські керманичі, особливо серед шиїтів і суфіїв, розрізняють «Великий джихад», який має відношення до духовного вдосконалення себе, і «Малий джихад», в значенні — війна.[57]

В межах ісламського законодавства, джихад зазвичай має на увазі військову напругу проти немусульманських військ в захисті або наступі ісламської держави, остання мета, якої, — встановити повну перевагу ісламу. Джихад, як форма війни, дозволена в ісламському законі, використовується проти держав, які відмовляються перейти до ісламу або підкоритися повноваженням ісламу.[58] Більшість мусульман сьогодні вживають джихад, тільки в сенсі захисна війна: наступальний джихад включає сенс боротьби, яка змушує ісламські суспільства підкоритися ісламському законодавству.[59]

В більшості випадків і для більшості мусульман, газават — колективний обов'язок (фард кіфайа): його виконання одними звільняє інших. Тільки, у тих хто має повноваження, особливо монарх (імам), може газават стати індивідуальним обов'язком. Для решти частини простого народу, це трапляється тільки під час загальної мобілізації.[58] Для більшості шиїтів, наступальний газават може тільки бути оголошений імамом ісламського суспільства, першим його оглосив Магомет аль-Магді у 868 році від Р. Х.[60]

Частовживані словосполучення і привітання[ред.ред. код]

  • Ассаламу алейкум! — Мир вам!
  • Ваалейкум уссалам! — І вам мир!
  • Іншалла! — Якщо захоче Всевишній! Якщо буде воля Всевишнього!
  • Машалла! — Чудово! Саме те, чого хоче Всевишній!
  • Ассаламу алейкум ва рахматуллахі ва баракатуху! — мир вам і милість Всевишнього і його благословення!

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Major Religions of the World—Ranked by Number of Adherents» (HTML). Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2007-07-03. 
  2. а б в г Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А.Колодного і Б.Лобовика.. — Київ: Четверта Хвиля, 1996. — 392 с. — ISBN 966-529-005-3.
  3. Салим Хамид Реза Пророк Магомет. — Киев: Дорадо, 2007. — С. 7-14. — ISBN 978-966-8330-35-3.
  4. «Islam», Encyclopedia of Religion
  5. See:
    • Esposito (2002b), p.21
    • Esposito (2004), pp.2,43
  6. а б ««Інформаційний звіт Міністерства культури України Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні»(Короткий виклад)». Процитовано 25 жовтня 2014. 
  7. kievmuftiyat.wordpress.com — офіційний сайт Управління незалежних мусульманських громад України «Київський муфтіят»
  8. сайт Духовного управління мусульман України «Умма» офіційний сайт Духовного управління мусульман України «Умма» — офіційний сайт Іслам
  9. «Муфтій ДУМУ «Умма»». офіційний сайт. Духовне управління мусульман України «Умма». Процитовано 2.10.2014. 
  10. а б в http://risu.org.ua/ua/index/reference/major_religions/34135/ "Релігійно-інформаційна служба України." Довідник релігій. Іслам. Підготувала Тетяна Хазир-Огли
  11. See:
    • «Islam and Christianity», Encyclopedia of Christianity (2001): Arabic-speaking Christians and Jews also refer to God as Allāh.
    • L. Gardet. «Allah». Encyclopaedia of Islam Online. 
  12. David Thomas. «Tathlith, Trinity». Encyclopaedia of the Qur'an Online. : Contrary to Muslim understanding, some scholars have suggested that the Qur'an only opposes certain deviant forms of Trinitarian belief.
  13. See:
    • Esposito (2002b), pp.74-76
    • Esposito (2004), p.22
    • Griffith (2006), p.248
    • D. Gimaret. «Allah, Tawhid». Encyclopaedia Britannica Online. 
  14. See:
    • Esposito (2002b), pp.26-28
    • W. Madelung. «Malā'ika». Encyclopaedia of Islam Online. 
    • Gisela Webb. «Angel». Encyclopaedia of the Qur'an Online. 
  15. «Qur'an». Encyclopaedia Britannica Online. 
  16. See:
    • William Montgomery Watt in The Cambridge History of Islam, p.32
    • Richard Bell, William Montgomery Watt, Introduction to the Qur'an, p.51
    • F. E. Peters (1991), pp.3-5: «Few have failed to be convinced that … the Quran is … the words of Muhammad, perhaps even dictated by him after their recitation.»
  17. See:
    • «Islam». Encyclopaedia Britannica Online. 
    • «Qur'an». Encyclopaedia Britannica Online. 
  18. See:
    • Esposito (2004), pp.79-81
    • «Tafsir». Encyclopaedia Britannica Online. 
  19. See:
    • Teece (2003), pp.12,13
    • C. Turner (2006), p.42
    • «Qur'an». Encyclopaedia of Islam Online. : The word Qur'an was invented and first used in the Qur'an itself. There are two different theories about this term and its formation.
  20. See:
    • Momem (1987), p.176
    • «Islam». Encyclopaedia Britannica Online. 
  21. See:
    • «Islam», Encyclopedia of Religion
  22. See:
    • Esposito (1998), p.12
    • Esposito (2002b), pp.4-5
    • F. E. Peters (2003), p.9
    • «Muhammad». Encyclopaedia Britannica Online. 
  23. See:
    • F. Buhl; A. T. Welch. «Muhammad». Encyclopaedia of Islam Online. 
  24. See:* F.E.Peters(2003), pp.78,79,194
    • Lapidus (2002), pp.23-28
  25. F. Buhl; A. T. Welch. «Muhammad». Encyclopaedia of Islam Online. 
  26. See:
    • Encyclopedia of Islam and the Muslim World (2003), p.666
    • J. Robson. «Hadith». Encyclopaedia of Islam Online. 
    • D. W. Brown. «Sunna». Encyclopaedia of Islam Online. 
  27. See:
    • «Resurrection», The New Encyclopedia of Islam (2003)
    • «Avicenna». Encyclopaedia of Islam Online. : Ibn Sīnā, Abū ʿAlī al-Ḥusayn b. ʿAbd Allāh b. Sīnā is known in the West as «Avicenna».
    • L. Gardet. «Qiyama». Encyclopaedia of Islam Online. 
  28. See:
    • Smith (2006), p.89; Encyclopedia of Islam and Muslim World, p.565
    • «Heaven», The Columbia Encyclopedia (2000)
    • Asma Afsaruddin. «Garden». Encyclopaedia of the Qur'an Online. 
    • «Paradise». Encyclopaedia Britannica Online. 
  29. See:
    • D. Cohen-Mor (2001), p.4: «The idea of predestination is reinforced by the frequent mention of events 'being written' or 'being in a book' before they happen: 'Say: „Nothing will happen to us except what Allah has decreed for us…“ ' »
    • Ahmet T. Karamustafa. «Fate». Encyclopaedia of the Qur'an Online. : The verb qadara literally means «to measure, to determine». Here it is used to mean that «God measures and orders his creation».
  30. Див.:
    • Farah (2003), pp.119-122
    • Patton (1900), p.130
  31. Momen (1987), pp.177,178
  32. See:
    • Momem (1987), p.178
    • «Pillars of Islam». Encyclopaedia Britannica Online. 
  33. Кишеньковий словник атеїста. - К., 1978. - 263 с
  34. See:
    • Farah (1994), p.135
    • Momen (1987), p.178
    • «Islam», Encyclopedia of Religious Rites, Rituals, and Festivals(2004)
  35. See:
    • Esposito (2002b), pp.18,19
    • Hedáyetullah (2006), pp.53-55
    • Kobeisy (2004), pp.22-34
    • Momen (1987), p.178
  36. See:
    • Esposito (2004), p.90
    • Momen (1987), p.179
    • «Zakat». Encyclopaedia Britannica Online. 
    • «Zakat». Encyclopaedia of the Qur'an Online. 
  37. See:
    • Esposito (2004), pp.90,91
    • «Islam». Encyclopaedia Britannica Online. 
    • «For whom fasting is mandatory». Compendium of Muslim Texts. USC-MSA. Процитовано 2007-04-18. 
  38. See:
    • Farah (1994), pp.145-147
    • Goldschmidt (2005), p.48
    • «Hajj». Encyclopaedia Britannica Online. 
  39. Momen (1987), p.180
  40. Ісмагілов С.В Священий коран та коранічні науки в Ісламі // Аль-Калям Випуск №3 // Збірка наукових праць Українського центру ісламознавчих досліджень // Бібліотека ісламознавства. — Донецьк: Донбас., 2014. — С. 12-24. ISBN 978-617-638293-5
  41. Weiss (2002), pp.xvii,162
  42. «Shari'ah». Encyclopaedia Britannica Online. 
  43. See:
    • Menski (2006), p.290
    • B. Carra de Vaux; J. Schacht, A.M. Goichon. «Hadd». Encyclopaedia of Islam Online. 
    • N. Calder; M. B. Hooker. «Sharia». Encyclopaedia of Islam Online. 
  44. See:
  45. See:
    • Esposito (2004), p.84
    • Lapidus (2002), pp.502-507,845
    • Lewis (2003), p.100
  46. Qur'an and Science, Encyclopedia of the Qur'an
  47. Toshihiko Izutsu (1964). God and Man in the Koran. Weltansckauung. Tokyo.
  48. Situating Arabic Science: Locality versus Essence (AI Sabra)
  49. Robert Briffault (1928). The Making of Humanity, p. 190–202. G. Allen & Unwin Ltd.
  50. Ahmad, I. A. (June 3, 2002), The Rise and Fall of Islamic Science: The Calendar as a Case Study
  51. C. A. Qadir (1990), Philosophy and Science in the lslumic World, Routledge, London)
  52. Esposito (2003), p.93
  53. Firestone (1999) pp. 17-18
  54. Reuven Firestone (1999), The Meaning of Jihād, p. 17-18
  55. Britannica Encyclopedia, Jihad
  56. See:
    • Brockopp (2003) pp. 99-100
    • Esposito (2003), p.93
    • «jihad». Encyclopaedia Britannica Online. 
  57. See:
    • Firestone (1999) p.17
    • «Djihad», Encyclopedia of Islam Online.
  58. а б «Djihād». Encyclopaedia of Islam Online. 
  59. Knowing the Enemy: Jihadist Ideology and the War on Terror, Mary R. Habeck, Yale University Press, p.108-109, 118
  60. cf. Sachedina (1998) p. 105 and 106

Джерела і література[ред.ред. код]