Іслам
|
Іслам |
| Фундації Ісламу |
|
Єдинобожність • Символ віри |
| Основні представники |
|
Мухаммад • Пророки ісламу |
| Книги і закони |
| Течії ісламу |
|
Сунізм • Шиїзм • Суфізм • Ваххабізм |
| Ісламська культура |
| Теологія • Джихад Ісламізм • Панісламізм • Умма |
|
Іслам (араб. الإسلام, буквально означає підкорення, покірність) — одне з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) віровчень, які сповідують віру у єдиного Бога. Прихильники ісламу нині живуть у всьому глобальному суспільстві, на всіх континентах і в більшості локальних суспільств країн світу.
Символ Віри (шахада) в ісламі звучить як "Немає бога крім Бога і Мухаммад - пророк його" або на староруській (мові, якою користувались білоруські татари - перші мусульмани на старій Русі - "«Нямаш іншага, толькі адзіни Пан Бог, і Мухаммад – Пасол Божи»")
Іслам також називають мусульманством, магометанством, а людей, що її сповідують — мусульманами, магометанами. В українській мові також збереглися такі нині маловживані форми як басурманин— запозичена через тюркські мови, агарянин та ізмаїлтянин - тобто людина з племені нащадків Агарі і її спільного з Авраамом сина Ізмаїла.
Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії й Африки. Ісламське віровчення відіграє помітну роль у сучасному політичному житті глобального суспільства.
На руських землях, зокрема в Україні про ісламське віровчення стало відомо практично після його появи, оскільки з тих часів збереглися згадки про арабських купців з Арабського халіфату, які відвідували Русь. Іслам також мав значний вплив у Волзькій Булгарії — сусідові Русі. Значення ісламу підтверджується також тим, що серед віровчень, серед яких Володимир Великий обирав офіційне державне віровчення для своєї держави нарівні з грецькими і латинськими християнськими віровченнями знаходимо також іудаїзм й іслам — тобто основні чотири напрямки єдинобожжя у тогочасному світі.
У XIV ст. на Русі, яка тоді входила до Великого Князівства Руського і Литовського при князівських замках виникають спільноти служилих русько- і тюркомовних людей, які сповідували іслам і яких, незважаючи на їхнє походження, об'єднували під назвами «татари» або «козаки». У їхньому середовищі здобули значне поширення кітаби — книги релігійного змісту, написані староруською мовою, але за допомогою арабської абетки. В 1350 році Литовський князь запросив «татар» (в ті часи так часто називали всіх мусульман, не лише тюркомовних) приєднатися до його війська. Кількість татар була настільки великою, що в 1591 році їхня кількість становила близько 100 000 і вони мали близько 400 мечетей у Західній Україні, Польщі і Білорусі.
Всі ці факти дають підстави розглядати Русь, а пізніше Україну як важливий центр розвитку і поширення єдинобожжя у Європі і світі, оскільки всі основні його напрямки — християнство, іудаїзм, а також іслам мають в Україні давні традиції і коріння.
Іслам — це монотеістична Авраамічна релігія походить від вчення Мухаммаду, арабського релігійного і політичного діяча 7-го століття. Термін Іслам має на увазі «підпорядкування», або повну віддачу себе Богу (Арабська: الله, Allāh).[1]Прихильники ісламу відомі, як мусульмани, маючи на увазі «той хто представляє Бога».[2][3] Зараз кількість мусульман між 1,1 мільярдами і 1,8 мільярдами, роблячи іслам, другою світовою релігією після християнства.[4]
Мусульмани вважають, що Бог зробив одкровення в Корані Мухаммаду, Бог навернув пророка, і беруть до уваги Коран і сунна (слова і справи Мухаммада) як фундаментальні джерела ісламу.[5]Вони не розцінюють Мухаммеда як засновника нової релігії, але як реставратор оригінальної монотеїстичної віри Авраама, Мойсея, Ісуса, і інших пророків. Мусульманська традиція вважає, що юдеї і християни спотворили одкровення, Бог надав цим пророкам змінений текст, вводячи різновид брехні.[6]
Іслам включає багато релігійних фундацій. Загалом потрібно, щоб прихильники виконували П'ять фундацій ісламу, які є п'ятьма обов'язками, які об'єднують мусульман в суспільстві.[7] На додаток до П'яти фундацій, ісламський закон розвинув традицію управлінь, які торкаються фактично всіх аспектів життя і суспільства. Ця традиція містить у собі все від практичних питань від регламентації їжі, шлюбних зносин й банківської справи до джихаду.[8]
Майже всі мусульмани належать до однієї з двох головних течій, Сунізму і Шиїзму. Єресь розвивалася наприкінці 7-го сторіччя, через розбіжності в керівництві ісламського суспільства в релігійних і політичних питаннях.
Сьогодні в світі приблизно 85% сунітів і 15% — шиїтів. Іслам — домінуюча релігія на Близькому Сході, також як і в деяких місцевостях в Африці і Азії. Велика ісламська громада є в Китаї, на Балканському півострові у Східній Європі і Росії. Є також великі ісламські громади серед іммігрантів в інших частинах світу, як наприклад у Західній Європі. Близько 20% мусульман живуть у країнах арабського світу.[9]
[ред.] Походження слова
Іслам у дослівному перекладі з арабської означає смиренність — тобто життя в злагоді зі світом, життя в мирі з Всевишнім, покірність його волі. Слово в арабській мові має корінь слм — однокореневі слова:
салам — світ, мир,
салім — мирний, умиротворений,
саліма — бути умиротвореним,
муслім — мусліман — той хто змирився зі світом, покорився Всевишньому (Богу, Аллаху).
Тут також доречно згадати старовинне мусульманське привітання — Салам алейкум або ассаламу алайкум, що дослівно перекладається Мир Вам!
Виникнення та поширення мусульманської релігії пов'язане з життям та діяльністю пророка Мухаммада. Мухаммад — посланець Всевишнього, через якого людям було передано текст Корану (з араб. «аль-кур'ан» — «читання»).
Іслам виник на початку VII століття на Аравійському півострові. Пророк Мухаммад приблизно з 610 р. закликав у своїх проповідях вірити лише в одного Бога (Аллаха) і бути покірним волі Бога.
Основні джерела ісламу: Коран — священна книга мусульман, яка не є створеним письмом, а є словами Бога, які Він послав до Свого пророка; Сунна — зібрання текстів («хадісів»), які містять висловлювання, дії пророка Мухаммада щодо норм права, звичаїв, правил поведінки.
Основа ісламу — єдинобожжя, у словесній формі це шахада: «Немає нікого, гідного поклоніння, крім Єдиного Бога, і Мухаммад — посланець Його». Аллах — у перекладі з арабської означає «Єдиний Бог», це також є одним з Його імен, яких є 99. Такі як Милостивий для всіх на цьому світі, Милостивий тільки для віруючих на Тому Світі, Той, що Дає, Забирає, Вибачає, Карає і так далі. Основні напрями в ісламі: ортодоксальний — сунізм і опозиційний — шиїзм.
[ред.] Основні догмати та культові особливості ісламу
- Всевишній один (ла іллахa ілла ллах — немає вищого за Всевишнього, немає бога крім Всевишнього)
- Мухаммад — пророк, посланий Всевишнім (ва мухаммаду расулу ллахі — і Мухаммед посланий Всевишнім)
- Доля кожного мусульманина вирішена на небесах.
- Віра в рай та пекло.
- Визнання священної книги Коран.
Кожен мусульманин, якщо він здоровий, не має боргів і має достатньо коштів для мандрівки, хоча б один раз у житті повинен виконати Хадж — паломництво у Мекку до мечеті Аль-Харам, де знаходиться святилище Кааба. Це один із основних п'яти обов'язків мусульман. Чотири інших — сповідання віри, молитва, піст і діяння на користь бідних. Кожен мусульманин повинен молитися п'ять разів на день, тримати піст у місяць Рамадан (вдень утримуватися від їжі та не пити).
[ред.] Етимологія і значення
Слово іслам походить від трибуквеного кореневого с-л-м, походячи від арабського дієслова Аслама, який має значення «згоджуватися, підкорятися або відмовлятися.» Тому, іслам має на увазі згоду і підпорядкування Богові, і віруючі повинні продемонструвати це поклоняючись йому, слідуючи за його командами, і відмовою від політеїзму. Слово отримує ряд значень в Корані. У деяких віршах (аятах) з якості ісламу, внутрішнє засудження підкреслюється: «Кожного Бог бажає вести, Він розширює свої груди до ісламу.»[10]Інші вірші з'єднують іслам і арабський термін дін (зазвичай перекладається як «релігія»): «Сьогодні, я удосконалив вашу релігію (Дін) для вас; Я завершив Своє благословення вас; Я схвалив іслам для вашої релігії.»[11] Інші описують іслам як позов повернення до Великого Бога, аніж тільки усне підтвердження віри.[12]
[ред.] Статті про віру
Згідно Корану всі мусульмани мають вірити в Бога, його одкровення, в янголів, в їхніх посланців, і в «Страшний суд».[13] Є інші віри, які відрізняються від сунізму і шиїзму — специфічні секти. Сунізм звертається до предвизначення,[14]шиїзм звертається до божественного правосуддя. Унікальне в шиїзмі — доктрина Імамату, або політичне і духовне керівництво імамів..[15]
Мусульмани вважають, що Бог одкровення його завершальне повідомлення гуманності передав ісламському пророку Мухаммеду через янгола Гавриїла. Для них, Мухаммед був пророком фіналом Божого одкровення і Коран — одкровення, які він отримав більш ніж двох десятиліть.[16]
У ісламі, пророки — чоловіки, вибрані Богом, щоб бути його посланцями. Мусульмани вважають, що пророки є люди і не божественні, хоча деякі можуть зробити чудеса, щоб довести свою правду. Вважається, що мусульманські пророки є найдосконалішими з усього людського, і — унікальні отримувачі божественного одкровення — кожен безпосередньо від Бога або через янголів. Коран згадує імена численних особистостей, що розглядаються як Пророки ісламу, зокрема Адам, Нух, Ібрагім, Муса і Іса.[17] Ісламська теологія твердить, що всі посланці Бога, починаючи з Адама, проповідували повідомлення через ісламське месіанство волю Бога. Іслам описується в Корані як «відвічна природа, на якій Бог створив людство»,[18] і Коран стверджує, що власне ім'я Мусульманин надав Авраам[19]
Як історичне явище, іслам відбувся в Аравії на початку 7-го сторіччя.[20]
Ісламські тексти зображають іудаїзм і християнство як традиціні наступники вчення Авраама. Коран звертається до євреїв і християн «Люди Книги» (ahl al-kitāb), і відрізняє їх від політеїстів. Мусульмани вважають, що частини заздалегідь виявлених священних писань, Таура (Тора) і Інджил (Євангеліє), спотворені— кожен в обговоренні тексту.[6]
[ред.] Бог
Фундаментальне богословське поняття ісламу — таухід— віра, що є тільки один Бог. Арабський термін для Бога — Аллах; більшість дослідників вважають, що був отриманий від скорочення слів Ал- () і ілах(божество, чоловіча форма), маючи на увазі «Бога», але інші простежують за його походженням до арамейської мови Алаха.[21]
Перший з П'яти фундацій ісламу, тавгід виражений Шахада (свідчення), яке оголошує, що немає жодного бога крім Аллаха, і що Мухаммед — посланник Бога. У традиційній ісламській теології Бог вище всього розуміння; очікується, що мусульмани невиразно представляють собі Бога, але поклонятимуться й обожнюватимуть його як захисника. Хоча мусульмани й вважають, що Ісус був пророком, але вони відкидають християнську доктрину Трійці, порівнюючи це з політеїзмом. У ісламській теології, Ісус був тільки людиною, а не сином Бога. [22] Бог описується в розділі (сура) Корану, як «Бог, Один і Тільки; Бог, Вічний, Абсолютний; Він ні рождений, Він ні породжений; І немає нічого подібно до однинності Його.»[23]
[ред.] Коран
Мусульмани вважають, що Коран є буквальним словом Бога; він є центральним релігійним текстом ісламу.[24]
Мусульмани вважають, що вірші Корану були повідомлені Мухаммеду Аллахом через янгола Гавриїла в багатьох випадках між 610 і його смертю 6 липня 632. Коран записали соратники (Сахаба) Мухаммеда, поки він був живий, хоча головний метод передачі був усний. І склав в часі Абу Бекр, перший халіф, і був стандартизований в часі Усманом, третім халіфом. Коран в його фактичній формі загалом розглядається академічними дослідниками, записаний зі слів, Мухаммеда, тому пошук варіантів в Західній академії не знайшов ніяких відмінностей над великим значенням слів і історично дискусія над вмістом Корану ніколи не ставала головним пунктом. [25]
Коран ділиться на 114 сур, або розділів, які об'єднані, містять 6,236 аятів або віршів. Хронологічно раніші сури, винайдені в Мецці, перш за все стурбовані етичними і духовними темами. Пізніші Меддинські сури здебільшого обговорюють соціальні і моральні проблеми, доречні для ісламського суспільства..[26] Коран більш стурбований моральним кодексом, ніж законна інструкція, і вважається «Записником ісламських принципів і значень» [27] Ісламські адвокати консультуються с записами життя Мухаммеда, що наповнюють Коран, так і допомагають з його тлумаченням. Наука коментаря Корану і тлумачення відома, як тафсір.[28]
Слово Коран має значення «декламація». Коли мусульмани говорять абстрактно про «Коран», вони зазвичай мають на увазі священне писання, яке декламується арабською мовою замість надрукованої роботи або будь-якого перекладу. Для мусульман, Коран досконалий тільки, в оригінальній арабській мові; переклади обов'язково недостатні із-за відмінностей мови, помилковості перекладачів, і неможливості збереження оригінального інспірованого стилю. Переклади тому розцінюються тільки як коментарі Корану, або «інтерпретацію його значення», не як Коран безпосередньо..[29]
[ред.] Янголи
Віра в янголів критична для віри ісламу. Арабське слово для янголів (малак) має на увазі «посланника», подібно до його аналогу в івриті (малакх) і грецької (ангелос). Згідно з Кораном, янголи не володіють свободою волі, і поклоняються Богу в досконалій покорі.[30] Обов'язки янголів включають передачу одкровень від Бога, прославлення Бога, записання кожній дії персон, і забирання духу персон під час смерті. Вони також піклуються особистими інтересами людей. Коран описує янголів як «посланників з двома, або трьома, або чотирьма (парами): Він [Бог] додає Створенню, оскільки Він задовольняє.»[31]
[ред.] Мухаммед
Мухаммед (c. 570 — 6 липня 632) був арабським релігійним, політичним, і військовим лідером, який заснував ісламську релігію як історичне явище. Мусульмани розглядають його не як творця нової релігії, але як реставратора оригінальної, непідкупної монотеїстської віри Адама, Авраама та інші. В ісламській традиції, Мухаммед розглядається як витримка і найбільший серед ісламських пророків — як чоловік найдосконаліший, володар всіх чеснот.[32] Протягом останніх 23 років його життя, починаючи з віку 40, Мухаммед оголошував одержані одкровення від Бога. Зміст цих одкровень, відомий як Коран, записаний його учнями.[33]
Спочатку, Мухаммед проповідує до людей Мекки, і благає їх полишити політеїзм, розбещеність. Хоча дехто сприйняв іслам, Мухаммед і його послідовники зазнали переслідування з боку влади Мекки. Після 13 років проповідування, Мухаммед і мусульмани зробили хіджру (переселення) до Медини в 622.
За час життя Мухаммеда в Медині відбулось декілька битв: 624 — битва при Бадрі між мекканцями (Абу Суф'ян) і мусульманами, яка скінчилась перемогою мусульман. В 625 — битва при Ухуді, керманич мекканців Абу Суф'ян розбиває загін Мухаммеда. Пророк поранений. Конфлікт з єврейським кланом у Медині, що протидіяв мусульманам і закликав до їхнього вигнання, поневолення або смерті призвів до битви при Хайбарі і єврейський анклав був підкорений. В той же час, мекканці були відрізані від маршрутів торгівлі, оскільки Мухаммед взяв під свій контроль навколишні племена пустелі..[34] У 629 Мухаммед зробив майже безкровне Завоювання Мекки, і в рік його смерті — 632, він керував всією Аравією.[35]
В ісламі норма за прикладом життя Мухаммеда зветься Сунна. Цей приклад зберігається в традиціях, відомих, як Хадис («повідомляє»), який перераховує його слова, його дії, і його особисті характеристики. Класичний ісламський адвокат Мухаммед ібн Ідріс аш-Шафі (помер у 820) зробив наголос на важливості Сунн в законах шаріату і заохочував, мусульман наслідувати дії Мухаммеда в їхньому щоденному житті. Сунни є основою до керівництва інтерпретації Корану.[36]
[ред.] Воскресіння і Страшний суд
Віра в день Воскресіння, кияма також основний для мусульман. Вони вважають, що час кійама зумовлюється Богом але невідомо до чоловіка. Випробування і страждання, на передодні і протягом кійами описуються в Корані і хадисі, а також в коментарях ісламських дослідників. Коран наголошує на воскресінні після смерті, що зломало уяву про смерть в доісламській Аравії. Коран стверджує, що воскресіння буде завершено збором людства, на суд Божий.[37]
Коран має список декількох гріхів, які можуть привести особу до пекла, як наприклад невір'я, лихварство і нечесність. Мусульмани розглядають рай (рай в ісламі) як місце радості і блаженства, Коран має опис його особливостей і фізичних задоволень після прибуття. Є також посилання до більшого спілкування з Богом (ридван).[38]Містичні традиції в ісламі розміщують ці високі захоплення в контексті несамовитого усвідомлення Бога.[39]
[ред.] Передвизначення
Відповідно до ісламської віри в предвизначення, Бог має повне знання і управляє всім що відбувається. Це пояснюється у віршах Корану як наприклад «Говорять: Нічого не трапиться до нас окрім того, що наказав Аллах для нас: Він — наш захисник»[40]
Для мусульман, все в світі, що відбувається, добре або зле, все передбачено і нічого не може трапитися, окрім того що вирішується Богом. В ісламській теології, божественне попереднє відзначення не пропонує відсутність обурення Бога проти зла, тому, будь-яке зло, яке відбувається, кінчається надалі відплатою, і люди можливо, не можуть це побачити. Згідно ісламським богословам, хоча події зумовлені, чоловік володіє свободою волі в цьому, він має здатність, щоб вибрати між злом і добром, і тому відповідальний за свої дії. Згідно ісламській традиції, наказом Бога все це записується в «аль-Лавх аль-Мафхуз».[41]
Ші'а, має значення «Божественне правосуддя» (Адалах). Ця доктрина, спочатку розвинена мутазилітами, підкреслює важливість внутрішнього стану людини і відповідальність за його власні дії. У контрасті, сунни підкреслюють роль індивідуальної свободи волі в контексті створення Бога і передбаченні всіх речей.[42]
[ред.] Обов'язки і вчинки
[ред.] П'ять стовпів ісламу
П'ять стовпів ісламу (арабська: اركان الدين;) — п'ять фундаментальних засад сунітського ісламу. Мусульмани-шиїти послуговуються вісьмома пунктами, що сутнісно збігаються з п'ятьма стовпами.[43] Це:
- Шахада є основним принципом ісламу: "([Ашхаду] Аль-ля Іллаха Иль-ла Аллах, уа [Ашхаду] анна Мухаммаду расулю Аллах) або «[Свідчу що] нема Бога крім Аллаха, і [свідчу що] Мухаммад посланець його». Цей заповіт — фундація для всієї віри і практикується в ісламі (хоча технічно шиїти не вважають, що шахада є окремою фундацією, тільки вірою). Мусульмани повинні повторювати шахаду в молитві, і потрібно, щоб немусульмани, охочі перейти в іслам, декламували цей вислів.[44]
- Салят або ритуальна молитва, яка повинна виконуватися п'ять разів на день. (Проте, шиїтам дозволяється один раз опівдні з молитвою після обіду, і увечері з нічними молитвами). Кожен салят робиться, у напрямку до Кааба, що є у Мецці. Салят має сенс сконцентрування розуму на Бозі, і вважається особистим спілкуванням з ним, приносячи подяку і поклоніння. Салят обов'язковий, але гнучкість дозволяється залежно від обставин. У багатьох ісламських країнах, нагадування, Азан (закликають до молитви), — передача йде публічно від місцевих мечетей у відповідний час. Молитви декламуються і складаються з віршів з Корану на арабській мові.[45]
- Закят — або милостиня. Ця практика надання милостині заснована на накопиченому багатстві, і обов'язкова для всіх мусульман, які можуть надати її. Виправлена частина витрачається, щоб допомогти бідному або такому, що має потребу, а також, щоб допомогти розповсюдженню ісламу. Зякат вважається релігійним зобов'язанням (в протилежність добродійності добровільної дії), тому що їхнє багатство вважається як «довіра від щедрості Богів». Коран і хадис також пропонують мусульманам надати навіть більше, — акт надання милостині добровільної дії (садака). Багато шиїтів платять додатковий податок у формі податку хумс, який, вони вважають, є окремою ритуальною практикою.[46]
- Саум. Мусульмани не повинні їсти або пити від світанку до сутінків протягом місяця, і повинні бути уважними від інших гріхів. Піст заохочує відчуття близькості до Бога, і протягом нього мусульмани повинні принести свою подяку і залежність від нього, викупають минулі гріхи, і думають про тих, що мають потребу. Саум не обов'язковий для декількох груп, для яких це невчасний тягар. Для інших гнучкість дозволяється залежно від обставин.[47]
- * Хадж паломництво в місяць -хіджжа в місті Мекка. Кожен фізично здоровий мусульманин повинен зробити паломництво до Мекки щонайменше один раз у своєму житті. Коли паломник — близько десяти кілометрів з Мекки, він повинен одягнути одяг Іхрам, який складається з двох білих цілісних листів. Ритуали Хаджу включають обхід сім разів навколо Кааба, торкаючись Чорного каменя, семиразовий біг між холмами Сафа і Марва , і символічне побиття камінням диявола в Mіні. Паломник, або хаджа, шанується суспільством, хоча ісламські викладачі говорять, що Хадж повинен бути виразом відданості Богу замість засобу, щоб придбати соціальне положення.[48]
На додаток до податку хумс, шиїти мають ще три додаткові фундації ісламу. Перший є газават, який також важливий для сунітів, але не розглядається як фундація. Друга є Амр-Біл-Маруф, «Наказ, щоб зробити добре», який закликає кожного мусульманина прожити добродійне життя і заохочувати інших робити те ж саме. Третя є Нахі-Аніл-Мункар, «Напуття, щоб утриматись від зла», яка говорить мусульманам утримуватися від злих дій і також заохочувати, щоб інші зробили те ж,.[49]
[ред.] Закон
Шаріат (буквально: «шлях, що приводить до води») — ісламський закон, сформований традиційною ісламською ученістю. В ісламі, шаріат — богословський вираз, «складає систему обов'язків, які виконує мусульманин завдяки його релігійній вірі».[50]
Ісламські закони перекривають всі аспекти життя, від державних питань, управління і міжнародних відносин, до проблем щоденного життя. Коран визначає худуд як покарання за п'ять специфічних злочинів: незаконий зв'язок, наклеп на незаконий зв'язок, споживання алкоголю, крадіжка, і грабіж на великий дорозі. Коран і Сунни також містять закони про спадкоємство, шлюб, і покарання за пошкодження і вбивства, також як і правила для посту, добродійністі і молитви (Салят і Дуа). Проте, ці розпорядження і заборони, вельми широкі, так їхнє застосування на практиці змінюється. Ісламські дослідники детально розробили систему законів на підставі цих правил і їхніх інтерпретацій.[51]
Фікх, або «юриспруденція», визначається як знання практичних правил релігії. Ісламські адвокати використовують кодекс усул Аль-фік («законна теорія», або «принципи юриспруденції»). Згідно ісламській законній теорії, закон має чотири фундації, які є найважливішими: коран, сунна (дії і розмови Мухаммеду), згода ісламських адвокатів (іджма), і аналогічне судження (кияс). Для ранніх ісламсьських адвокатів, теорія була менш важлива, ніж прагматичний додаток закону. У 9-м сторіччі, адвокат аш-Шафі забезпечив теоретичну основу для ісламського закону записав принципи юриспруденції (зокрема чотири фундації) в його книзі ар-Рісалах.[52]
[ред.] Релігія і держава
Ісламський закон не розрізняє між «питання церкви» і «державні питання»; улема функціонує як для адвокатів, так і для богословів. На практиці, ісламські правителі часто обходили шаріатські суди з паралельною системою так званих «Судів Образи», над яким вони мали особистий контроль. Оскільки ісламський світ вступив в контакт із Західними світськими цінностями, ісламські суспільства відповіли в різних спосіб. Туреччина є світська держава з часу реформ Ататюрка. У Ірані — навпаки, Іранська Революція 1979 замінила більш світський шахський режим теократичною ісламською республікою під проводом Аятоли Хомейні.[53]
[ред.] Іслам та наука
Багато ісламських богословів вважає, що Коран заохочує розвиток науки і наукового знання, закликає людей замислитися про природні явища і вивчати їх. Мусульмани вважають наукову діяльність актом релігійного порядку, обов'язком мусульманської громади [54]. В ісламі наука і навколишній світ нерозривно пов'язані. Цей зв'язок означає священний обов'язок осягнення наукових знань для мусульман, так як сам Коран розглядає навколишній світ і природу як знамення Аллаха [55]. Саме з таким розумінням наука розвивалася в ісламській цивілізації, протягом багатьох століть, до колонізації мусульманського світу[56]. На думку більшості істориків, сучасні наукові методи були вперше розроблені саме ісламськими вченими, такими як Ібн ал-Хайсам (відомий на заході як Альхазен). Роберт Бріффаулт стверджує, що сама наука, у сучасному розумінні цього слова, виникла всередині ісламської цивілізації[57].Вважається, що на розробку наукових методів вони були натхненні Кораном і Сунною[58][59].
Мусульманськими вченими були розвинені такі науки як математика (включаючи сферичну геометрію і тригонометрію), логіка, біологія, медицина, астрономія, фізика, географія. Історики стверджують, що наука в ісламській цивілізації процвітала, але од 16 століття починається спад. Дослідники виділяють такі причини спаду:
Є зовнішні чинники, більшість з яких зводиться до спадщини колоніалізму, які заважали ісламським країнам активно розвиватися. Колоніалізм грабував колонії, розкрадаючи їхні блага, що призвело до їхнього зубожіння і культурної відсталості, сліди яких залишилися до сьогоднішнього дня. Більшість народів ісламського світу ще страждає від проблем, які залишив після себе колоніалізм.
[ред.] Етикет і харчування
Багато методів містяться в категорії адаб, або ісламський етикет. Це включає вітання інших «Ас-Салям-Алейкум» («мир вам»), кажучи басмала («в ім'я Аллаха») перед їжею, і використовуючи тільки праву руку для їжі і пиття. Ісламська гігієна турбується переважно особистою чистотою і здоров'ям, як наприклад обрізання чоловічої плоті. Ісламський ритуали поховання включайте вислів Салят Аль-Джаназах («поховальна молитва») над омитим і закутаним трупом, що ховають в могилі. Мусульмани, подібно до євреїв, обмежуються в їжі, заборонені харчі включають свинину, кров, мертвечину, і алкоголь. Все м'ясо повинне бути від травоїдних тварини зарізаних в ім'я Аллаха мусульманином, євреєм, або християнином. Харчі, дозволені мусульман, відомі як халяль.[60]
[ред.] Джихад
Джихад має сенс «намагання або боротьба», і розглядається як «шоста фундація ісламу» меншистю ісламського світу.[61]. Залежно від об'єкта, що є ворогом, дияволом, джихад має різний сенс.[62] Джихад, коли використовується без будь-якого визначника розуміється в його військовому аспекті.[63][64] Джихад також вживається до людей прагнучих досягти релігійного і морального вдосконалення..[65] Деякі ісламські керманичі, особливо серед шиїтів і суфіїв, розрізняють «Великий джихад», який має відношення до духовного вдосконалення себе, і «Малий джихад», в значенні — війна.[66]
В межах ісламського законодавства, джихад зазвичай має на увазі військову напругу проти не мусульманських військ в захисті або наступі ісламської держави, остання мета, якої, — встановити повну перевагу ісламу. Джихад, як форма війни, дозволена в ісламському законі, використовується проти держав, які відмовляються перейти до ісламу або підкоритися повноваженням ісламу.[67][68] Більшість мусульман сьогодні вживають джихад, тільки в сенсі захисна війна: наступальний джихад включає сенс боротьби, яка змушує ісламські суспільства підкоритися ісламському законодавству.[69]
В більшості випадків і для більшості мусульман, газават — колективний обов'язок (фард кіфайа): його виконання одними звільняє інших. Тільки, у тих хто має повноваження, особливо монарх (імам), може газават стати індивідуальним обов'язком. Для решти частини простого народу, це трапляється тільки під час загальної мобілізації.[67] Для більшості шиїтів, наступальний газават може тільки бути оголошений імамом ісламського суспільства, першим його оглосив Мухаммед аль-Магді у 868 році від Р. Х.[70]
[ред.] Історія
[ред.] Частовживані словосполучення і привітання
- Ассаламу алейкум! — Мир вам!
- Ваалейкум уссалам! — І вам мир!
- Іншалла! — Якщо захоче Всевишній! Якщо буде воля Всевишнього!
- Машалла! — Чудово! Саме те, чого хоче Всевишній!
- Ассаламу алейкум ва рахматуллахі ва баракатуху! — мир вам і милість Всевишнього і його благословіння!
[ред.] Примітки
- ↑ http://www.usc.edu/dept/MSA/notislam/misconceptions.html#HEADING1
- ↑ L. Gardet; J. Jomier. «Islam». Encyclopaedia of Islam Online. </noinclude>
- ↑ «Lane's lexicon». http://www.studyquran.org/LaneLexicon/Volume4/00000137.pdf. Процитовано 2007-07-03.
- ↑ «Major Religions of the World—Ranked by Number of Adherents» (HTML). http://www.adherents.com/Religions_By_Adherents.html#Islam. Процитовано 2007-07-03.
- ↑ See:
- Esposito (1996), p.41
- Ghamidi (2001): Sources of Islam
- ↑ а б See:
- Accad (2003): According to Ibn Taymiya, although only some Muslims accept the textual veracity of the entire Bible, most Muslims will grant the veracity of most of it.
- Esposito (1998), pp.6,12
- Esposito (2002b), pp.4-5
- F. E. Peters (2003), p.9
- F. Buhl; A. T. Welch. «Muhammad». Encyclopaedia of Islam Online.
- Hava Lazarus-Yafeh. «Tahrif». Encyclopaedia of Islam Online.
- ↑ Esposito (2002b), p.17
- ↑ See:
- Esposito (2002b), pp.111,112,118
- «Shari'ah». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ See:
- Esposito (2002b), p.21
- Esposito (2004), pp.2,43
- ↑ Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
- ↑ Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
- L. Gardet; J. Jomier. «Islam». Encyclopaedia of Islam Online.
- ↑ Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
- ↑ Шаблон:Muslim
- ↑ See:
- Farah (2003), p.109
- Momen (1987), p.176
- ↑ Esposito (2004), pp.17,18,21
- ↑ See:
- Momem (1987), p.176
- «Islam». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ Шаблон:Cite quran
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran
- «Islam», Encyclopedia of Religion
- ↑ «Islam», Encyclopedia of Religion
- ↑ See:
- «Islam and Christianity», Encyclopedia of Christianity (2001): Arabic-speaking Christians and Jews also refer to God as Allāh.
- L. Gardet. «Allah». Encyclopaedia of Islam Online.
- ↑ David Thomas. «Tathlith, Trinity». Encyclopaedia of the Qur'an Online. </noinclude>: Contrary to Muslim understanding, some scholars have suggested that the Qur'an only opposes certain deviant forms of Trinitarian belief.
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran
- Esposito (2002b), pp.74-76
- Esposito (2004), p.22
- Griffith (2006), p.248
- D. Gimaret. «Allah, Tawhid». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ «Qur'an». Encyclopaedia Britannica Online. </noinclude>
- ↑ See:
- William Montgomery Watt in The Cambridge History of Islam, p.32
- Richard Bell, William Montgomery Watt, Introduction to the Qur'an, p.51
- F. E. Peters (1991), pp.3-5: «Few have failed to be convinced that … the Quran is … the words of Muhammad, perhaps even dictated by him after their recitation.»
- ↑ See:
- «Islam». Encyclopaedia Britannica Online.
- «Qur'an». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ Esposito (2004), p.79
- ↑ See:
- Esposito (2004), pp.79-81
- «Tafsir». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ See:
- Teece (2003), pp.12,13
- C. Turner (2006), p.42
- «Qur'an». Encyclopaedia of Islam Online.
- ↑ Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran
- Esposito (2002b), pp.26-28
- W. Madelung. «Malā'ika». Encyclopaedia of Islam Online.
- Gisela Webb. «Angel». Encyclopaedia of the Qur'an Online.
- ↑ See:
- Esposito (1998), p.12
- Esposito (2002b), pp.4-5
- F. E. Peters (2003), p.9
- «Muhammad». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran
- F. Buhl; A. T. Welch. «Muhammad». Encyclopaedia of Islam Online.
- ↑ See:* F.E.Peters(2003), pp.78,79,194
- Lapidus (2002), pp.23-28
- ↑ F. Buhl; A. T. Welch. «Muhammad». Encyclopaedia of Islam Online. </noinclude>
- ↑ See:
- Encyclopedia of Islam and the Muslim World (2003), p.666
- J. Robson. «Hadith». Encyclopaedia of Islam Online.
- D. W. Brown. «Sunna». Encyclopaedia of Islam Online.
- ↑ See:
- «Resurrection», The New Encyclopedia of Islam (2003)
- «Avicenna». Encyclopaedia of Islam Online.
- L. Gardet. «Qiyama». Encyclopaedia of Islam Online.
- ↑ Шаблон:Cite quran
- ↑ See:
- Smith (2006), p.89; Encyclopedia of Islam and Muslim World, p.565
- «Heaven», The Columbia Encyclopedia (2000)
- Asma Afsaruddin. «Garden». Encyclopaedia of the Qur'an Online.
- «Paradise». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran
- D. Cohen-Mor (2001), p.4: „The idea of predestination is reinforced by the frequent mention of events 'being written' or 'being in a book' before they happen: 'Say: «Nothing will happen to us except what Allah has decreed for us…» ' “
- Ahmet T. Karamustafa. «Fate». Encyclopaedia of the Qur'an Online.
- ↑ See:
- Farah (2003), pp.119-122
- Patton (1900), p.130
- ↑ Momen (1987), pp.177,178
- ↑ See:
- Momem (1987), p.178
- «Pillars of Islam». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ See:
- Farah (1994), p.135
- Momen (1987), p.178
- «Islam», Encyclopedia of Religious Rites, Rituals, and Festivals(2004)
- ↑ See:
- Esposito (2002b), pp.18,19
- Hedáyetullah (2006), pp.53-55
- Kobeisy (2004), pp.22-34
- Momen (1987), p.178
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran
- Esposito (2004), p.90
- Momen (1987), p.179
- «Zakat». Encyclopaedia Britannica Online.
- «Zakat». Encyclopaedia of the Qur'an Online.
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran
- Esposito (2004), pp.90,91
- «Islam». Encyclopaedia Britannica Online.
- «For whom fasting is mandatory». Compendium of Muslim Texts. USC-MSA. http://www.usc.edu/dept/MSA/fundamentals/pillars/fasting/tajuddin/fast_21.html#HEADING20. Процитовано 2007-04-18.
- ↑ See:
- Farah (1994), pp.145-147
- Goldschmidt (2005), p.48
- «Hajj». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ Momen (1987), p.180
- ↑ «Shari'ah». Encyclopaedia Britannica Online. </noinclude>
- ↑ See:
- Menski (2006), p.290
- B. Carra de Vaux; J. Schacht, A.M. Goichon. «Hadd». Encyclopaedia of Islam Online.
- N. Calder; M. B. Hooker. «Sharia». Encyclopaedia of Islam Online.
- ↑ Weiss (2002), pp.xvii,162
- ↑ See:
- Esposito (2004), p.84
- Lapidus (2002), pp.502-507,845
- Lewis (2003), p.100
- ↑ Qur'an and Science, Encyclopedia of the Qur'an
- ↑ Toshihiko Izutsu (1964). God and Man in the Koran. Weltansckauung. Tokyo.
- ↑ Situating Arabic Science: Locality versus Essence (AI Sabra)
- ↑ Robert Briffault (1928). The Making of Humanity, p. 190—202. G. Allen & Unwin Ltd.
- ↑ Ahmad, I. A. (June 3, 2002), The Rise and Fall of Islamic Science: The Calendar as a Case Study
- ↑ C. A. Qadir (1990), Philosophy and Science in the lslumic World, Routledge, London)
- ↑ See:
- Шаблон:Cite quran
- Curtis (2005), p.164
- Esposito (2002b), p.111
- Ghamidi (2001): Customs and Behavioral Laws
- Ghamidi (2001): The Dietary Laws
- Ghamidi (2001): Various types of the prayer
- Ersilia Francesca. «Slaughter». Encyclopaedia of the Qur'an Online.
- ↑ Esposito (2003), p.93
- ↑ Firestone (1999) pp. 17-18
- ↑ Reuven Firestone (1999), The Meaning of Jihād, p. 17-18
- ↑ Britannica Encyclopedia, Jihad
- ↑ See:
- Brockopp (2003) pp. 99-100
- Esposito (2003), p.93
- «jihad». Encyclopaedia Britannica Online.
- ↑ See:
- Firestone (1999) p.17
- «Djihad», Encyclopedia of Islam Online.
- ↑ а б «Djihād». Encyclopaedia of Islam Online. </noinclude>
- ↑ Шаблон:Цитуйте енциклопедію
- ↑ Knowing the Enemy: Jihadist Ideology and the War on Terror, Mary R. Habeck, Yale University Press, p.108-109, 118
- ↑ cf. Sachedina (1998) p. 105 and 106
[ред.] Посилання
- Духовне управління мусульман України. Офіційний сайт (рос.)
- Сайт «Іслам для всіх» (рос.)
- Всеукраїнська Асоціація Громадських Організацій "АЛЬРАІД" (рос.) (англ.) (араб.)
- Словник ісламських релігійних термінів (укр.)
- Іcламська україномовна бібліотека (укр.)
- Фарид ад-дин Аттар. Рассказы о святых
[ред.] Джерела
- Accad Martin. The Gospels in the Muslim Discourse of the Ninth to the Fourteenth Centuries: An Exegetical Inventorial Table (Part I)// Islam and Christian-Muslim Relations. — 14. — (2003) (1). ISSN 0959-6410.
Adil, Hajjah Amina Muhammad: The Messenger of Islam. — Islamic Supreme Council of America, 2002. ISBN 978-1-930409-11-8.
Ahmed, Akbar Islam Today: A Short Introduction to the Muslim World 2.00. — I. B. Tauris, 1999. ISBN 978-1-86064-257-9.
Brockopp, Jonathan E. Islamic Ethics of Life: abortion, war and euthanasia. — University of South Carolina press, 2003. ISBN 1-57003-471-0.
Cohen-Mor, Dalya A Matter of Fate: The Concept of Fate in the Arab World as Reflected in Modern Arabic Literature. — Oxford University Press, 2001. ISBN 0-19-513398-6.
Curtis, Patricia A. A Guide to Food Laws and Regulations. — Blackwell Publishing Professional, 2005. ISBN 978-0-8138-1946-4.
Eglash, Ron African Fractals: Modern Computing and Indigenous Design. — Rutgers University Press, 1999. ISBN 0-8135-2614-0.
Ernst, Carl Following Muhammad: Rethinking Islam in the Contemporary World. — University of North Carolina Press, 2004. ISBN 0-8078-5577-4.
Esposito, John Islam and Democracy. — Oxford University Press, 1996. ISBN 0-19-510816-7.
Esposito, John Islam: The Straight Path 3rd. — Oxford University Press, 1998. ISBN 978-0-19-511234-4.
Esposito, John Muslims on the Americanization Path?. — Oxford University Press, 2000a. ISBN 0-19-513526-1.
Esposito, John Oxford History of Islam. — Oxford University Press, 2000b. 978-0195107999.
Esposito, John Unholy War: Terror in the Name of Islam. — Oxford University Press, 2002a. ISBN 978-0-19-516886-0.
Esposito, John What Everyone Needs to Know about Islam. — Oxford University Press, 2002b. ISBN 0-19-515713-3.
Esposito, John The Oxford Dictionary of Islam. — Oxford University Press, 2003. ISBN 0-19-512558-4.
Esposito, John Islam: The Straight Path 3rd Rev Upd. — Oxford University Press, 2004. ISBN 978-0-19-518266-8.
Farah, Caesar Islam: Beliefs and Observances 5th. — Barron's Educational Series, 1994. ISBN 978-0-8120-1853-0.
Farah, Caesar Islam: Beliefs and Observances 7th. — Barron's Educational Series, 2003. ISBN 978-0764122266.
Firestone, Reuven Jihad: The Origin of Holy War in Islam. — Oxford University Press, 1999. ISBN 0-19-512580-0.
Friedmann, Yohanan Tolerance and Coercion in Islam: Interfaith Relations in the Muslim Tradition. — Cambridge University Press, 2003. ISBN 978-0-521-02699-4.
Ghamidi, Javed Mizan. — Dar al-Ishraq, 2001. Шаблон:OCLC.
Goldschmidt, Jr., Arthur A Concise History of the Middle East 8th. — Westview Press, 2005. ISBN 978-0-8133-4275-7.
Griffith, Ruth Marie Women and Religion in the African Diaspora: Knowledge, Power, and Performance. — Johns Hopkins University Press, 2006. ISBN 0-8018-8370-9.
Hawting, G. R. The First Dynasty of Islam: The Umayyad Caliphate AD 661–750. — Routledge, 2000. ISBN 0-415-24073-5.
Hedayetullah, Muhammad Dynamics of Islam: An Exposition. — Trafford Publishing, 2006. ISBN 978-1-55369-842-5.
Holt, P. M. Cambridge History of Islam, Vol. 1. — Cambridge University Press, 1977a. ISBN 0-521-29136-4.
Holt, P. M. Cambridge History of Islam, Vol. 2. — Cambridge University Press, 1977b. ISBN 0-521-29137-2.
Hourani, Albert A History of the Arab Peoples. — Belknap Press; Revised edition, 2003. ISBN 978-0-674-01017-8.
Humphreys, Stephen Between Memory and Desire. — University of California Press, 2005. ISBN 0-520-24691-8.
Kobeisy, Ahmed Nezar Counseling American Muslims: Understanding the Faith and Helping the People. — Praeger Publishers, 2004. ISBN 978-0-313-32472-7.
Koprulu, Mehmed Fuad The Origins of the Ottoman Empire. — SUNY Press, 1992. ISBN 0-7914-0819-1.
Kramer, Martin Shi'Ism, Resistance, and Revolution. — Westview Press, 1987. ISBN 978-0-8133-0453-3.
Kugle, Scott Alan Rebel Between Spirit And Law: Ahmad Zarruq, Sainthood, And Authority in Islam. — Indiana University Press, 2006. ISBN 0-253-34711-4.
Lapidus, Ira A History of Islamic Societies 2nd. — Cambridge University Press, 2002. ISBN 978-0-521-77933-3.
Lewis, Bernard The Jews of Islam. — Routledge & Kegan Paul, 1984. ISBN 0-7102-0462-0.
Lewis, Bernard The Arabs in History. — Oxford University Press, 1993. ISBN 0-19-285258-2.
Lewis, Bernard The Middle East. — Scribner, 1997. ISBN 978-0-684-83280-7.
Lewis, Bernard Islam in History: Ideas, People, and Events in the Middle East 2nd. — Open Court, 2001. ISBN 978-0-8126-9518-2.
Lewis, Bernard What Went Wrong?: The Clash Between Islam and Modernity in the Middle East Reprint. — Harper Perennial, 2003. ISBN 978-0-06-051605-5.
Lewis, Bernard The Crisis of Islam: Holy War and Unholy Terror. — Random House, Inc., New York, 2004. ISBN 978-0-8129-6785-2.
Madelung, Wilferd The Succession to Muhammad: A Study of the Early Caliphate. — Cambridge University Press, 1996. ISBN 0-521-64696-0.
Malik, Jamal Sufism in the West. — Routledge, 2006. ISBN 0-415-27408-7.
Menski, Werner F. Comparative Law in a Global Context: The Legal Systems of Asia and Africa. — Cambridge University Press, 2006. ISBN 0-521-85859-3.
- Mohammad Noor. The Doctrine of Jihad: An Introduction// Journal of Law and Religion. — 3. — (1985) (2).
Momen, Moojan An Introduction to Shi`i Islam: The History and Doctrines of Twelver Shi`ism. — Yale University Press, 1987. ISBN 978-0-300-03531-5.
Nasr, Seyed Muhammad Our Religions: The Seven World Religions Introduced by Preeminent Scholars from Each Tradition (Chapter 7). — HarperCollins, 1994. ISBN 0-06-067700-7.
- Novak David. The Mind of Maimonides// First Things. — (February 1999).
Parrinder, Geoffrey World Religions: From Ancient History to the Present. — Hamlyn Publishing Group Limited, 1971. ISBN 0-87196-129-6.
- Patton Walter M.. The Doctrine of Freedom in the Korân// The American Journal of Semitic Languages and Literatures. — 16. — (April 1900) (3). ISBN 90-04-10314-7.
- Peters F. E.. The Quest for Historical Muhammad// International Journal of Middle East Studies. — (1991).
Peters, F. E. Islam: A Guide for Jews and Christians. — Princeton University Press, 2003. ISBN 0-691-11553-2.
Peters, Rudolph Jihad in Medieval and Modern Islam. — Brill Academic Publishers, 1977. ISBN 90-04-04854-5.
Rippin, Andrew Muslims: Their Religious Beliefs and Practices 2nd. — Routledge, 2001. ISBN 978-0-415-21781-1.
Ruthven, Malise Fundamentalism: The Search for Meaning. — Oxford University Press, 2005. ISBN 0-19-280606-8.
Sahas, Daniel J. John of Damascus on Islam: The Heresy of the Ishmaelites. — Brill Academic Publishers, 1997. ISBN 978-90-04-03495-2.
Sachedina, Abdulaziz The Just Ruler in Shi'ite Islam: The Comprehensive Authority of the Jurist in Imamite Jurisprudence. — Oxford University Press US, 1998. ISBN 0-19-511915-0.
- Seibert Robert F.. Review: Islam and the West: The Making of an Image (Norman Daniel)// Review of Religious Research. — 36. — (1994) (1).
Sells, Michael Anthony The New Crusades: Constructing the Muslim Enemy. — Columbia University Press, 2003. ISBN 0-231-12667-0.
Smith, Jane I. The Islamic Understanding of Death and Resurrection. — Oxford University Press, 2006. ISBN 978-0-19-515649-2.
Stillman, Norman The Jews of Arab Lands: A History and Source Book. — Philadelphia : Jewish Publication Society of America, 1979. ISBN 1-82760-198-1.
Tabatabae, Sayyid Mohammad Hosayn Shi'ite Islam. — Suny press, 1979. ISBN 0-87395-272-3.
Tabatabae, Sayyid Mohammad Hosayn Islamic teachings: An Overview and a Glance at the Life of the Holy Prophet of Islam. — Green Gold, 2002. ISBN 0-922817-00-6.
Teece, Geoff Religion in Focus: Islam. — Franklin Watts Ltd, 2003. ISBN 978-0-7496-4796-4.
Tolan, John V. Saracens: Islam in the Medieval European Imagination. — Columbia University Press, 2002.
Trimingham, John Spencer The Sufi Orders in Islam. — Oxford University Press, 1998. ISBN 0-19-512058-2.
Tritton, Arthur S. The Caliphs and their Non-Muslim Subjects: A Critical Study of the Covenant of Umar. — London : Frank Cass Publisher, 1970. ISBN 0-7146-1996-5.
Turner, Colin Islam: the Basics. — Routledge (UK), 2006. ISBN 0-415-34106-X.
Turner, Bryan S. Weber and Islam. — Routledge (UK), 1998. ISBN 0-415-17458-9.
Waines, David An Introduction to Islam. — Cambridge University Press, 2003. ISBN 0-521-53906-4.
Warraq, Ibn The Quest for Historical Muhammad. — Prometheus, 2000. ISBN 978-1-57392-787-1.
Warraq, Ibn Leaving Islam: Apostates Speak Out. — Prometheus, 2003. ISBN 1-59102-068-9.
Watt, W. Montgomery The Formative Period of Islamic Thought. — University Press Edinburgh, 1973. ISBN 0-85-224254-X.
Watt, W. Montgomery Muhammad: Prophet and Statesman New. — Oxford University Press, 1974. ISBN 0-19-881078-4.
Weiss, Bernard G. Studies in Islamic Legal Theory. — Boston : Brill Academic publishers, 2002. ISBN 90-04-12066-1.
Williams, John Alden The Word of Islam. — University of Texas Press, 1994. ISBN 0-292-79076-7.
Williams, Mary E. The Middle East. — Greenhaven Pr, 2000. ISBN 0-7377-0133-1.
Arberry, A. J. The Koran Interpreted: A Translation 1st. — Touchstone, 1996. ISBN 978-0-684-82507-6.
Hawting, Gerald R. The First Dynasty of Islam: The Umayyard Caliphate AD 661–750. — Routledge, 2000. ISBN 0-415-24072-7.
Khan, Muhammad Muhsin Noble Quran 1st. — Dar-us-Salam Publications, 1999. ISBN 978-9960-740-79-9.
Kramer (ed.), Martin The Jewish Discovery of Islam: Studies in Honor of Bernard Lewis. — Syracuse University, 1999. ISBN 978-965-224-040-8.
Kuban, Dogan Muslim Religious Architecture. — Brill Academic Publishers, 1974. ISBN 90-04-03813-2.
Lewis, Bernard Islam in History: Ideas, People, and Events in the Middle East. — Open Court, 1993. ISBN 978-0-8126-9217-4.
Lewis, Bernard Islam and the West. — Oxford University Press, 1994. ISBN 978-0-19-509061-1.
Lewis, Bernard Cultures in Conflict: Christians, Muslims, and Jews in the Age of Discovery. — Oxford University Press, 1996. ISBN 978-0-19-510283-3.
Mubarkpuri, Saifur-Rahman The Sealed Nectar: Biography of the Prophet. — Dar-us-Salam Publications, 2002. ISBN 978-1-59144-071-0.
Najeebabadi, Akbar Shah History of Islam. — Dar-us-Salam Publications, 2001. ISBN 978-1-59144-034-5.
Nigosian, S. A. Islam: Its History, Teaching, and Practices New Edition. — Indiana University Press, 2004. ISBN 978-0-253-21627-4.
Rahman, Fazlur Islam 2nd. — University of Chicago Press, 1979. ISBN 0-226-70281-2.
Walker, Benjamin Foundations of Islam: The Making of a World Faith. — Peter Owen Publishers, 1998. ISBN 978-0-7206-1038-3.
- University of Southern California Compendium of Muslim Texts
- Encyclopedia of Islam (Overview of World Religions)
- Unit on Islam from the NITLE Arab Culture and Civilization Online Resource
- Islam, article at Enyclopaedia Britannica Online
- Islam in Western Europe, the United Kingdom, Germany and South Asia
- Іслам, каталог посилань Open Directory Project
- Islam (Bookshelf) at Project Gutenberg
- Quranic auido downloadable or streamable by different reciters
- Kur'an audio (recordings of many Qur'an recitals)
- Qur'an audio and reading material in numerous languages
- BBC Islam Focus
- Islamic Art at the Los Angeles County Museum of Art
- Muslim Heritage (Foundation for Science Technology and Civilisation, UK)
- Islamic Architecture (IAORG) illustrated descriptions and reviews of a large number of mosques, palaces, and monuments.
- http://naub.org.ua/wp-content/uploads/2009/04/ukrainian-translations-of-the-meanings-of-the-glorious-quran-problems-and-prospects.pdf
- http://kitap.net.ru/religion.php
- Ирмияева Т.Ю. История мусульманского мира от Халифата до Блистательной Порты
- Переклад Святого Корану російською мовою, виконаний правовірною Валерією Пороховою
- Дослідження сучасного ісламу.
[ред.] Татари-липки (мусульмани середньовічної Русі і Великого Князівства Литовського)
- http://www.pravapis.org/art_kitab1.asp
- http://www.nn.by/2001/18/15.htm
- http://www.ng.by/ru/issues?art_id=22584&is_pril=1
- Татари-липки
- Білоруська арабська абетка
- Кітаби