Іслам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Іслам

   
Islam

Історія ісламу
Фундації Ісламу

Єдинобожність • Символ віри
Молитва • Піст
Благодійність
Паломництво до Мекки
Основні представники

Мухаммад • Пророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка
Книги і закони

Коран • Сунна • Хадис
Мазхаб • Шаріат • Іджтихад
Течії ісламу

Сунізм • Шиїзм • Суфізм • Ваххабізм
Ісмаїлізм • Друзи • Алавіти• Салафія
Хариджизм
Ісламська культура
Теологія • Джихад

Панісламізм • Умма
Свята • Жінка
Ісламська література • Ісламська наука • Ісламська архітектура

Цей шаблон: переглянути • обговорити • редагувати
Карта поширення ісламу за країнами. Зелений колір — сунніти, синій — шиїти.

Іслам (الإسلام) — одне з трьох (нарівні з християнством та буддизмом) світових віросповідань, тобто його прихильники живуть по всьому світу, майже на всіх континентах і в більшості країн.

Людей, що сповідують іслам називають мусульманами. В українській мові збереглася також застаріла форма басурманин — запозичена через тюркські мови.

Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що значним чином впливає і на міжнародну політику.

Зміст

[ред.] Походження слова

Іслам у дослівному перекладі з арабської означає смиренність — тобто життя у злагоді з миром (світом), життя у мирі з Всевишнім, покірність його волі. Слово в арабській мові має корінь слм — однокореневі слова:

салам — світ, мир,

салім — мирний, умиротворений,

саліма - бути умиротвореним,

муслім — мусліман - той хто змирився зі світом, покорився Всевишньому (Богу, Аллаху).

Тут також доречно згадати старовинне мусульманське привітання - Салам алейкум або ассаламу алайкум, яке дослівно перекладається Мир Вам!

Виникнення та поширення мусульманської релігії пов'язане з життям та діяльністю пророка Мугаммада. За уявленнями мусульман Мухаммад - посланець Всевишнього, через якого людям було передано текст Корану (з араб. "кор'ан" - "читання").

Іслам виник на початку VII століття на Аравійському півострові.

Засновник ісламу - пророк Мугаммад приблизно з 610 р. закликав у своїх проповідях вірити лише в одного Бога (Аллаха) і бути покірним його волі.

Основні джерела ісламу: Коран - священна книга мусульман, в якій зафіксовані ідеї та принципи віровчення Мугаммада; Сунна - зібрання текстів («хадісів»), які містять висловлювання пророка Мугаммада щодо норм права, звичаїв, правил поведінки.

Основне кредо ісламу (шахада): «Немає нікого гідного поклоніння, крім Бога, і Мугаммад - пророк його». Аллаг - у перекладі з арабської позначає "цей Бог", це також є одним з Його імен, яких взагалі є 99. Такі як Милостивий, Милосердний, Той, що Дає, Забирає, Вибачає, Карає і так далі. Основні напрями в ісламі: ортодоксальний - сунізм і опозиційний - шиїзм.

[ред.] Основні догмати та культові особливості ісламу

  1. Всевишній один (ла іллахі ілла ллахі - немає вищого за Всевишнього, немає бога крім Всевишнього)
  2. Мухаммед - пророк, посланий Всевишнім (ва мухаммаду расулу ллахі - і Мухаммед посланий Всевишнім)
  3. Доля кожного мусульманина вирішена на небесах.
  4. Віра в рай та пекло.
  5. Визнання священної книги Коран.

Кожен мусульманин, якщо він здоровий, не має боргів і має достатньо коштів для мандрівки, хоча б один раз у житті повинен виконати Хадж - паломництво у Мекку до мечеті Аль-Харам, де знаходиться святилище Кааба. Це один із основних п'яти обов'язків мусульман. Чотири інших - сповідання віри, молитва, піст і діяння на користь бідних. Кожен мусульманин повинен молитися п'ять разів на день, тримати піст у місяць Рамадан (вдень утримуватися від їжі та не пити). ____________________________________________________________________________________

Іслам (арабська: Аудіо الإسلام; al-'islāmфайл )- монотеістична Авраамічна релігія походить від навчання Мухаммеду, арабського релігійного і політичного діяча 7-го сторіччя. Термін Іслам має на увазі "підпорядкування", або повну віддачу себе Богу (Арабська: الله, Allāh).[1]Прихильники ісламу відомі, як мусульмани, маючи на увазі "той хто представляє Бога ".[2][3] Зараз кількість мусульман між 1,1 мільярдами і 1,8 мільярдами, роблячи іслам, другою світовою релігією після християнства.[4]

Мусульмани вважають, що Бог зробив одкровення в Корані Мухаммеду, Бог навернув пророка, і беруть до уваги Коран і сунна (слова і справи Мухаммеду) як фундаментальні джерела ісламу.[5]Вони не розцінюють Мухаммеда як засновника нової релігії, але як реставратор оригінальної монотеїстичної віри Авраамаа, Мойсея, Ісуса, і інших пророків. Мусульманська традиція вважає, що євреї і християни спотворили одкровення, Бог надав цим пророкам змінений текст, вводячи різновид брехні.[6]

Іслам включає багато релігійних фундацій. Загалом потрібно, щоб прихильники виконували П'ять фундацій ісламу, які є п'ятьма обов'язками, які об'єднують мусульман в суспільстві.[7] На додаток до П'яти фундацій, ісламський закон розвинув традицію управлінь, які торкаються фактично всіх аспектів життя і суспільства. Ця традиція містить в собі все від практичних питань від регламентації їжі і банківської справи до джихаду.[8]

Майже всі мусульмани належать до однієї з двох головних течій, Сунізму і Шиїзму. Єресь розвивалася наприкінці 7-го сторіччя, через розбіжності в керівництві ісламського суспільства в релігійних і політичних питаннях. На сьогодення в світі приблизно 85 % сунітів і 15 % - шиїтів. Іслам - домінуюча релігія на Близькому Сході, також як і в деяких місцевостях в Африці і Азії. Велика ісламська громада є в Китаї, на Балканському півострові у Східній Європі і Росії. Є також великі ісламські громади серед іммігрантів в інших частинах світу, як наприклад у Західній Європі. Близько 20 % мусульман живуть у країнах арабського світу.[9]

[ред.] Етимологія і значення

Слово іслам, походить від трибуквеного кореневого с-л-м. походячи від арабського дієслова Аслама, який має значення "згоджуватися, підкорятися або відмовлятися." Тому, іслам має на увазі згоду і підпорядкування Богові, і віруючі повинні продемонструвати це поклоняючись йому, слідуючи за його командами, і відмовою від політеїзму. Слово отримує ряд значень в Корані. У деяких віршах (аятах) з якості ісламу, внутрішнє засудження підкреслюється: "Кожного Бог бажає вести, Він розширює свої груди до ісламу."[10]Інші вірші з'єднують іслам і арабський термін дін (зазвичай перекладається як "релігія"): "Сьогодні, я удосконалив вашу релігію (Дін) для вас; Я завершили Своє благословення вас; Я схвалив іслам для вашої релігії."[11] Інші описують іслам як позов повернення до Великого Бога, аніж тільки усне підтвердження віри.[12]

[ред.] Статті про віру

Згідно Корану всі мусульмани мають вірити в Бога, його одкровення, в янголів, в їх посланців, і в "Страшний суд".[13] Є інші віри, які відрізняються від сунізму і шиїзму — специфічні секти. Сунізм звертається до предвизначення,[14]шиїзм звертається до божественного правосуддя. Унікальне в шиїзмі - доктрина Імамату, або політичне і духовне керівництво імамів..[15]

Мусульмани вважають, що Бог одкровення його завершальне повідомлення гуманності передав ісламському пророку Мухаммеду через янгола Гавриїла. Для них, Мухаммед був пророком фіналом Божого одкровення і Коран - одкровення, які він отримав більш ніж двох десятиліть..[16]

У ісламі, пророки - чоловіки, вибрані Богом, щоб бути його посланцями. Мусульмани вважають, що пророки є люди і не божественні, хоча деякі можуть зробити чудеса, щоб довести свою правду. Вважається, що мусульманські пророки є найбільш досконалим всього людського, і - унікальні отримувачі божественного одкровення — кожен безпосередньо від Бога або через янголів. Коран згадує імена численних особистостей, що розглядаються як пророки в ісламі, зокрема Адам, Нух, Авраам, Мойсей і Ісус.[17] Ісламська теологія твердить, що всі посланці Бога, починаючи з Адама, проповідували повідомлення через ісламське месіанство волю Бога. Іслам описується в Корані як "відвічна природа, на якій Бог створив людство",[18] і Коран стверджує, що власне ім'я Мусульманин надав Авраам[19]

Як історичне явище, іслам відбувся в Аравії на початку 7-го сторіччя.[20]

Ісламські тексти зображають іудаїзм і християнство як традиціні наступники вчення Авраама. Коран звертається до євреїв і християн "Люди Книги" (ahl al-kitāb), і відрізняє їх від політеїстів. Мусульмани вважають, що частини заздалегідь виявлених священних писань, Таурат (Тора) і Індшил (Євангеліє), спотворені— кожен в обговоренні тексту.[6]

[ред.] Бог

Докладніше у статті: Аллах

Фундаментальне богословське поняття ісламу - тавгід— віра, що є тільки один Бог. Арабський термін для Бога - Аллах; більшість дослідників вважають, що був отриманий від скорочення слів Ал- () і ілах( божество, чоловіча форма), маючи на увазі "Бога", але інші простежують за його походженням до арамейської мови Алаха.[21]

Перший з П'яти фундацій ісламу, тавгід виражений Шахада (свідчення), яке оголошує, що немає ніякого бога крім Аллаха, і що Мухаммед - посланник Бога. У традиційній ісламській теології, Бог вище всього розуміння; очікується, що мусульмани не виразно представляють собі Бога, але поклонятимуться і обожнюватимуть його як захисника. Хоча мусульмани вважають, що Ісус був пророком, але вони відкидають християнську доктрину Трійці, порівнюючи це з політеїзмом. У ісламській теології, Ісус був тільки людиною і не сином Бога. [22] Бог описується в розділі (сура) Корану, як "Бог, Один і Тільки; Бог, Вічний, Абсолютний; Він ні рождений, Він ні породжений; І немає нічого подібно до однинності Його."[23]

[ред.] Коран

Докладніше у статті: Коран
перша сура в рукопису Корана Гаттат Азіза Ефенді

Мусульмани вважають, що Коран є буквальним словом Бога; він є центральним релігійним текстом ісламу.[24]

Мусульмани вважають, що вірші Корану були повідомлені Мухаммеду Аллахом через янгола Гавриїла в багатьох випадках між 610 і його смертю 6 липня 632. Коран записали соратники (Сахаби) Мухаммеда, поки він був живий, хоча головний метод передачі був усний. І склав в часі Абу Бекр, перший халіф, і був стандартизований в часі Усманом, третім халіфом. Коран в його фактичній формі загалом розглядається академічними дослідниками, записаний зі слів, Мухаммеда, тому пошук варіантів в Західній академії не знайшов ніяких відмінностей над великим значенням слів і історично дискусія над вмістом Корану ніколи не ставала головним пунктом. [25]

Коран ділиться на 114 сур, або розділів, які об'єднані, містять 6,236 аятів або віршів. Хронологічно раніші сури, винайдені в Мецці, перш за все стурбовані етичними і духовними темами. Пізніші Меддинські сури здебільшого обговорюють соціальні і моральні проблеми, доречні для ісламського суспільства..[26] Коран більш стурбований моральним кодексом, ніж законна інструкція, і вважається "Записником ісламських принципів і значень" [27] Ісламські адвокати консультуються с записами життя Мухаммеда, що наповнюють Коран, так і допомагають з його тулмаченням. Наука коментаря Корану і тлумачення відома, як тафсир.[28]

Слово Коран має значення "декламація". Коли мусульмани говорять абстрактно про "Коран", вони зазвичай мають на увазі священне писання, яке декламується арабською мовою замість надрукованої роботи або будь-якого перекладу. Для мусульман, Коран досконалий тільки, в оригінальній арабській мові; переклади обов'язково недостатні із-за відмінностей мови, помилковості перекладачів, і неможливості збереження оригінального інспірованого стилю. Переклади тому розцінюються тільки як коментарі Корану, або "інтерпретацію його значення", не як Коран безпосередньо..[29]

[ред.] Янголи

Віра в янголів критична для віри ісламу. Арабське слово для янголів (малак) має на увазі "посланника", подібно до його аналогу в івриті (малакх) і грецької (ангелос). Згідно з Кораном, янголи не володіють свободою волі, і поклоняються Богу в досконалій покорі.[30] Обов'язки янголів включають передачу одкровень від Бога, прославлення Бога, записання кожній дії персон, і заберання духу персон під час смерті. Вони також піклуються особистими інтересами людей. Коран описує янголів як "посланників з двома, або трьома, або чотирьма (парами): Він [Бог] додає Створенню, оскільки Він задовольняє."[31]

[ред.] Мухаммед

Докладніше у статті: Мухаммед

Мухаммед (c. 570 – 6 липня 632) був арабським релігійним, політичним, і військовим лідером, який заснував ісламську релігію як історичне явище. Мусульмани розглядають його не як творця нової релігії, але як реставратора оригінальної, непідкупної монотеїстської віри Адама, Авраама та інші. В ісламській традиції, Мухаммед розглядається як витримка і найбільший серед ісламських пророків — як чоловік найбільш досконалий, володар всіх чеснот..[32] Протягом останніх 23 років його життя, починаючи з віку 40, Мухаммед оголошував одержані одкровення від Бога. Зміст цих одкровень, відомий як Коран, записан його учнями.[33]

МечетьМасджид ал-Набауї в Медині на могилі Мухаммеда

Спочатку, Мухаммед проповідуває до людей Мекки, і благає їх полишити політеїзм, розбещеність. Хоча дехто сприйняв іслам, Мухаммед і його послідовники зазнали переслідування з боку влади Мекки. Після 13 років проповідування, Мухаммед і мусульмани зробили хіджру (переселення) до Медини в 622.

За час життя Мухаммеда в Медині відбулось декілька битв: 624 — битва при Бадрі між мекканцями (Абу Суф'ян) і мусульманами, яка скінчилась перемогою мусульман. В 625 - битва при Ухуді, керманич мекканців Абу Суф'ян разбиває загін Мухаммеда. Пророк поранений. Конфлікт з єврейським кланом у Медині, що протидіял мусульманам і закликав до їх вигнання, поневолення або смерті привів до битви при Хайбарі і єврейський анклав був підкорений. В той же час, мекканці були відрізані від маршрутів торгівлі, оскільки Мухаммед взяв під свій контроль навколишні племена пустелі..[34] У 629 Мухаммед зробив майже безкровне Завоювання Мекки, і в рік його смерті — 632, він керував всією Аравією.[35]

В ісламі норма по прикладу життя Мухаммеда зветься Сунна. Цей приклад зберігається в традиціях, відомих, як Хадис ("повідомляє"), який перераховує його слова, його дії, і його особисті характеристики. Класичний ісламський адвокат Мухаммед ібн Ідріс аш-Шафі (помер у 820) зробив наголос на важливості Сунн в законах шаріату і заохочував, мусульман наслідувати дії Мухаммеда в їх щоденному житті. Сунни є основою до керівництва інтерпретації Корану.[36]

[ред.] Воскресіння і Страшний суд

Віра в день Воскресіння, кійама також основний для мусульман. Вони вважають, що час кійама зумовлюється Богом але невідомо до чоловіка. Випробування і страждання, на передодні і протягом кійами описуються в Корані і хадисі, а також в коментарях ісламських дослідників. Коран наголошує на воскресінні після смерті, що зломало уяву про смерть в до ісламської Аравії. Коран стверджує, що воскресіння буде завершено збором людства, на суд Божий.[37]

Коран має список декількох гріхів, які можуть привести особу до пекла, як наприклад невір'я, лихварство і нечесність. Мусульмани розглядають рай (рай в ісламі) як місце радості і блаженства, Коран має опис його особливостей і фізичних задоволень по прибуттю. Є також посилання до більшого спілкування з Богом (ридван).[38]Містичні традиції в ісламі розміщують ці високі захоплення в контексті несамовитого усвідомлення Бога.[39]

[ред.] Передвизначення

Відповідно до ісламської віри в предвизначення, Бог має повне знання і управляє всім що відбувається. Це пояснюється у віршах Корану як наприклад "Говорять: Нічого не трапиться до нас окрім того, що наказав Аллах для нас: Він - наш захисник"[40]

Для мусульман, все в світі, що відбувається, добре або зле, все передбачено і нічого не може трапитися, окрім того що вирішується Богом. В ісламській теології, божественне попереднє відзначення не пропонує відсутність обурення Бога проти зла, тому, будь-яке зло, яке відбувається, кінчається надалі відплатою, і люди можливо, не можуть це побачити. Згідно ісламським богословам, хоча події зумовлені, чоловік володіє свободою волі в цьому, він має здатність, щоб вибрати між злом і добром, і тому відповідальний за свої дії. Згідно ісламській традиції, наказом Бога все це записується в "аль-Лавх аль-Мафхуз".[41]

Ші'а, має значення "Божественне правосуддя" (Адалах). Ця доктрина, спочатку розвинена мутазілітами, підкреслює важливість внутрішнього стану людини і відповідальність за його власні дії. У контрасті, сунни підкреслюють роль індивідуальної свободи волі в контексті створення Бога і передбаченні всіх речей.[42]

[ред.] Обов'язки і вчинки

[ред.] П'ять стовпів ісламу

Основне кредо (Шахада) ісламу, написане на настінній тарілці в Great Mosque of Xi'an, Китай
Ритуали Хадж (паломництво) включає обхід сім раз навколо Кааба у Мецці.

П'ять стовпів ісламу (арабська: اركان الدين;) - п'ять фундаментальних засад сунітського ісламу. Мусульмани-шиїти послуговуються вісьмома пунктами, що сутнісно співпадають з п'ятьма стовпами.[43] Це:

  • Шахада є основним принципом ісламу: "(

[Ашхаду] Аль-ля Іллаха Иль-ла Аллах , уа [Ашхаду] анна Мухаммаду расулю Аллах) або "[Свідчу що] нема Бога крім Аллаха , і [свідчу що] Мухаммед посланник його". Цей заповіт - фундація для всієї віри і практикується в ісламі (хоча технічно шиїти не вважають, що шахада є окремою фундацією, тільки вірою). Мусульмани повинні повторювати шахада в молитві, і потрібно, щоб немусульмани, охочі перейти в іслам, декламували цей вислів.[44]

  • Салят або ритуальна молитва, яка повинна виконуватися п'ять разів на день. (Проте, шиїтам дозволяється один раз опівдні з молитвою після обіду, і увечері з нічними молитвами). Кожен салят робиться, у напрямку до Кааба, що є у Мецці. Салят має сенс сконцентрування розуму на Бозі, і вважається особистим спілкуванням з ним, приносячи подяку і поклоніння. Салят обов'язковий, але гнучкість дозволяється залежно від обставин. У багатьох ісламських країнах, нагадування,Азан (дзвонять до молитви), - передача йде публічно від місцевих мечетей у відповідний час. Молитви декламуються і складаються з віршів з Корану на арабській мові.[45]
  • Закят — або милостиня. Ця практика надання милостині заснована на накопиченому багатстві, і обов'язкова для всіх мусульман, які можуть надати її. Виправлена частина витрачається, щоб допомогти бідному або такому, що має потребу, а також, щоб допомогти розповсюдженню ісламу. Зякат вважається релігійним зобов'язанням (в протилежність добродійності добровільної дії), тому що їх багатство вважається як "довіра від щедрості Богів". Коран і хадис також пропонують мусульманам надати навіть більше, — акт надання милостині добровільної дії (садака). Багато шиїтів платять додатковий податок у формі податку хумс, який, вони вважають, є окремою ритуальною практикою.[46]
  • Саум. Мусульмани не повинні їсти або пити від світанку до сутенків протягом місяця, і повинні бути уважними від інших гріхів. Пост - заохочує відчуття близькості до Бога, і протягом нього мусульмани повинні принести свою подяку і залежність від нього, викупають їх минулі гріхи, і думають про тих, що мають потребу. Саум не обов'язковий для декількох груп для кого це невчасний тягар. Для інших гнучкість дозволяється залежно від обставин.[47]
  • * Хадж паломництво в місяць -хіджжа в місті Мекка. Кожен фізично здоровий мусульманин, повинен зробити паломництво до Мекки щонайменше один раз у його житті. Коли паломник - близько десяти кілометрів з Мекки, він повинен одягнути одяг Іхрам, який складається з двох білих цілісних листів. Ритуали Хаджу включають обхід сім разів навколо Кааба, торкаючись Чорного каменя, семиразовий біг між холмами Сафа і Марва , і символічне побиття камінням диявола в Mіні. Паломник, або хаджа, шанується суспільством, хоча ісламські викладачі говорять, що Хадж повинен бути виразом відданості Богу замість засобу, щоб придбати соціальне положення.[48]

На додаток до податку хумс, шиїти мають ще три додаткові фундації ісламу. Перший є газават, який також важливий для сунітів, але не розглядається як фундація. Друга є Амр-Біл-Маруф, "Наказ, щоб зробити добре", який закликає кожного мусульманина прожити добродійне життя і заохочувати інших робити те ж саме. Третя є Нахі-Аніл-Мункар, "Напуття, щоб утриматись від зла", яка говорить мусульманам утримуватися від злих дій і також заохочувати, щоб інші зробили те ж,.[49]

[ред.] Закон

Докладніше у статтях: Шаріат та Фік

Шаріат (буквально: "шлях, що приводить до води") - ісламський закон, сформований традиційною ісламською ученістю. В ісламі, шаріат - богословський вираз, "складає систему обов'язків, які виконує мусульманин завдяки його релігійній вірі".[50]

Ісламські закони перекривають всі аспекти життя, від державних питань, управління і міжнародних відносин, до проблем щоденного життя. Коран визначає худуд як покарання за п'ять специфічних злочинів: незаконий зв'язок, наклеп на незаконий зв'язок, споживання алкоголю, крадіжка, і грабіж на великий дорозі. Коран і Сунни також містять закони про спадкоємство, шлюб, і покарання за пошкодження і вбивства, також як і правила для посту, добродійністі і молитви. Проте, ці розпорядження і заборни, вельмі широкі, так їх застосування на практиці змінюється. Ісламські дослідники детально розробили систему законів на підставі цих правил і їх інтерпретацій.[51]

Фік, або "юриспруденція", визначається як знання практичних правил релігії. Ісламські адвокати використовують кодекс усул Аль-фік ("законна теорія", або "принципи юриспруденції"). Згідно ісламській законній теорії, закон має чотири фундації, які є найважливішимі: коран, сунна (дії і розмови Мухаммеду), згода ісламських адвокатів (іджма), і аналогічне судження (кіяс). Для ранніх ісламсьських адвокатів, теорія була менш важлива, ніж прагматичний додаток закону. У 9-м сторіччі, адвокат аш-Шафі забезпечив теоретичну основу для ісламського закону записов принципів юриспруденції (зокрема чотирьох фундацій) в його книзі ар-Рісалах.[52]

[ред.] Релігія і держава

Ісламський закон не розрізняє між «питання церкви» і «державні питання»; улема функціонує як для адвокатів, так і для богословів. На практиці, ісламські правителі часто обходили шаріатські суди з паралельною системою так званих «Судів Образи», над яким вони мали особистий контроль. Оскільки ісламський світ вступив в контакт із Західними світськими цінностями, ісламські суспільства відповіли в різних спосіб. Туреччина є світська держава з часу реформ Ататюрка. В контрасті, Іранська Революція 1979 замінена більш світським режимом ісламської республіки під проводом Аятоли Хомейні.[53]

[ред.] Етикет і харчування

Багато методів містяться в категорії адаб, або ісламський етикет. Це включає вітання інших "Ас-Салям-Алейкум" ("мир вам"), кажучи басмала ("в ім'я Аллаха") перед їжею, і використовуючи тільки праву руку для їжі і пиття. Ісламська гігієна турбується переважно особистою чистотою і здоров'ям, як наприклад обрізання чоловічої плоті. Ісламський ритуали поховання включайте вислів Салят Аль-Джаназах ("поховальна молитва") над омитим і закутаним трупом, що ховають в могилі. Мусульмани, подібно до євреїв, обмежуються в їжі, заборонені харчі включають свинину, кров, мертвечину, і алкоголь. Все м'ясо повинне бути від травоїдних тварини зарізаниним в ім'я Аллаха мусульманином, євреєм, або християнином. Харчі, дозволені мусульман, відомі як халяль.[54]

[ред.] Джихад

Джихад має сенс "намагання або боротьба", і розглядається як "шоста фундація ісламу" меншистю ісламського світу.[55]. Залежно від об'єкту, що є ворогом, дияволом, джихад має різний сенс.[56] Джихад, коли використовується без будь-якого визначника розуміється в його військовому аспекті.[57][58] Джихад також вживається до людей прагнучих досягти релігійного і морального вдосконалення..[59] Деякі ісламські керманичі, особливо серед шиїтів і суфіїв, розрізняють "Великий джихад", який має відношення до духовного вдосконалення себе, і "Малий джихад", в значенні — війна.[60]

В межах ісламського законодавства, джихад зазвичай має на увазі військову напругу проти не мусульманських військ в захисті або наступі ісламської держави, остання мета, якої, - встановити повну перевагу ісламу. Джихад, як форма війни, дозволена в ісламському законі, використовується проти держав, які відмовляються перейти до ісламу або підкоритися повноваженням ісламу.[61][62] Більшість мусульман сьогодні вживають джихад, тільки в сенсі захисна війна: наступальний джихад включає сенс боротьби, яка змушує ісламські суспільства підкоритися ісламському законодавству.[63]

В більшості випадків і для більшості мусульман, газават - колективний обов'язок (фард кіфайа): його виконання одними звільняє інших. Тільки, у тих хто має повноваження, особливо монарх (імам),може газават стати індивідуальним обов'язком. Для решти частини простого народу, це трапляється тільки під час загальної мобілізації.[61] Для більшості шиїтів, наступальний газават може тільки бути оголошений імамом ісламського суспільства, першим його оглосив Мухаммед аль-Магді у 868 році від Р.Х.[64]

[ред.] Історія

Докладніше у статтях: Історія Ісламу та Поширення ісламу

[ред.] Посилання

  1. ↑ http://www.usc.edu/dept/MSA/notislam/misconceptions.html#HEADING1
  2. ↑ L. Gardet; J. Jomier "Islam". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  3. ↑ Lane's lexicon. Процитовано 2007-07-03.
  4. ↑ Major Religions of the World—Ranked by Number of Adherents (HTML). Процитовано 2007-07-03.
  5. ↑ See:
  6. ↑ а б See:
    • Accad (2003): According to Ibn Taymiya, although only some Muslims accept the textual veracity of the entire Bible, most Muslims will grant the veracity of most of it.
    • Esposito (1998), pp.6,12
    • Esposito (2002b), pp.4–5
    • F. E. Peters (2003), p.9
    • F. Buhl; A. T. Welch "Muhammad". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
    • Hava Lazarus-Yafeh "Tahrif". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  7. ↑ Esposito (2002b), p.17
  8. ↑ See:
    • Esposito (2002b), pp.111,112,118
    • "Shari'ah". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  9. ↑ See:
    • Esposito (2002b), p.21
    • Esposito (2004), pp.2,43
  10. ↑ Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
  11. ↑ Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
  12. ↑ See:
  13. ↑ Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
  14. ↑ Шаблон:Muslim
  15. ↑ See:
    • Farah (2003), p.109
    • Momen (1987), p.176
  16. ↑ Esposito (2004), pp.17,18,21
  17. ↑ See:
    • Momem (1987), p.176
    • "Islam". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-20. 
  18. ↑ Шаблон:Cite quran
  19. ↑ See:
  20. ↑ "Islam", Encyclopedia of Religion
  21. ↑ See:
    • "Islam and Christianity", Encyclopedia of Christianity (2001): Arabic-speaking Christians and Jews also refer to God as Allāh.
    • L. Gardet "Allah". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  22. ↑ David Thomas "Tathlith, Trinity". Encyclopaedia of the Qur'an Online. Retrieved on 2007-05-11. 
    Contrary to Muslim understanding, some scholars have suggested that the Qur'an only opposes certain deviant forms of Trinitarian belief.
  23. ↑ See:
    • Шаблон:Cite quran
    • Esposito (2002b), pp.74–76
    • Esposito (2004), p.22
    • Griffith (2006), p.248
    • D. Gimaret "Allah, Tawhid". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  24. ↑ "Qur'an". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-17. 
  25. ↑ See:
    • William Montgomery Watt in The Cambridge History of Islam, p.32
    • Richard Bell, William Montgomery Watt, Introduction to the Qur'an, p.51
    • F. E. Peters (1991), pp.3–5: "Few have failed to be convinced that … the Quran is … the words of Muhammad, perhaps even dictated by him after their recitation."
  26. ↑ See:
    • "Islam". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-17. 
    • "Qur'an". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-17. 
  27. ↑ Esposito (2004), p.79
  28. ↑ See:
    • Esposito (2004), pp.79–81
    • "Tafsir". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-17. 
  29. ↑ See:
    • Teece (2003), pp.12,13
    • C. Turner (2006), p.42
    • "Qur'an". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
    The word Qur'an was invented and first used in the Qur'an itself. There are two different theories about this term and its formation.
  30. ↑ Шаблон:Cite quran, Шаблон:Cite quran
  31. ↑ See:
    • Gisela Webb "Angel". Encyclopaedia of the Qur'an Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  32. ↑ See:
    • Esposito (1998), p.12
    • Esposito (2002b), pp.4–5
    • F. E. Peters (2003), p.9
    • "Muhammad". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-17. 
  33. ↑ See:
  34. ↑ See:* F.E.Peters(2003), pp.78,79,194
    • Lapidus (2002), pp.23–28
  35. ↑ F. Buhl; A. T. Welch "Muhammad". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  36. ↑ See:
    • Encyclopedia of Islam and the Muslim World (2003), p.666
    • J. Robson "Hadith". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
    • D. W. Brown "Sunna". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  37. ↑ See:
    • "Resurrection", The New Encyclopedia of Islam (2003)
    • "Avicenna". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
    Ibn Sīnā, Abū ʿAlī al-Ḥusayn b. ʿAbd Allāh b. Sīnā is known in the West as "Avicenna".
    • L. Gardet "Qiyama". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  38. ↑ Шаблон:Cite quran
  39. ↑ See:
    • Smith (2006), p.89; Encyclopedia of Islam and Muslim World, p.565
    • "Heaven", The Columbia Encyclopedia (2000)
    • Asma Afsaruddin "Garden". Encyclopaedia of the Qur'an Online. Retrieved on 2007-05-08. 
    • "Paradise". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  40. ↑ See:
    • Шаблон:Cite quran
    • D. Cohen-Mor (2001), p.4: "The idea of predestination is reinforced by the frequent mention of events 'being written' or 'being in a book' before they happen: 'Say: "Nothing will happen to us except what Allah has decreed for us…" ' "
    • Ahmet T. Karamustafa "Fate". Encyclopaedia of the Qur'an Online. Retrieved on 2007-05-02. 
    The verb qadara literally means "to measure, to determine". Here it is used to mean that "God measures and orders his creation".
  41. ↑ See:
    • Farah (2003), pp.119–122
    • Patton (1900), p.130
  42. ↑ Momen (1987), pp.177,178
  43. ↑ See:
    • Momem (1987), p.178
    • "Pillars of Islam". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  44. ↑ See:
    • Farah (1994), p.135
    • Momen (1987), p.178
    • "Islam", Encyclopedia of Religious Rites, Rituals, and Festivals(2004)
  45. ↑ See:
    • Esposito (2002b), pp.18,19
    • Hedáyetullah (2006), pp.53–55
    • Kobeisy (2004), pp.22–34
    • Momen (1987), p.178
  46. ↑ See:
    • "Zakat". Encyclopaedia of the Qur'an Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  47. ↑ See:
  48. ↑ See:
    • Farah (1994), pp.145–147
    • Goldschmidt (2005), p.48
    • "Hajj". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  49. ↑ Momen (1987), p.180
  50. ↑ "Shari'ah". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  51. ↑ See:
    • Menski (2006), p.290
    • B. Carra de Vaux; J. Schacht, A.M. Goichon "Hadd". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
    • N. Calder; M. B. Hooker "Sharia". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  52. ↑ Weiss (2002), pp.xvii,162
  53. ↑ See:
    • Esposito (2004), p.84
    • Lapidus (2002), pp.502-507,845
    • Lewis (2003), p.100
  54. ↑ See:
  55. ↑ Esposito (2003), p.93
  56. ↑ Firestone (1999) pp. 17-18
  57. ↑ Reuven Firestone (1999), The Meaning of Jihād, p. 17-18
  58. ↑ Britannica Encyclopedia, Jihad
  59. ↑ See:
    • Brockopp (2003) pp. 99–100
    • Esposito (2003), p.93
    • "jihad". Encyclopaedia Britannica Online. Retrieved on 2007-06-13. 
  60. ↑ See:
    • Firestone (1999) p.17
    • "Djihad", Encyclopedia of Islam Online.
  61. ↑ а б "Djihād". Encyclopaedia of Islam Online. Retrieved on 2007-05-02. 
  62. ↑ Шаблон:Цитуйте енциклопедію
  63. ↑ Knowing the Enemy: Jihadist Ideology and the War on Terror, Mary R. Habeck, Yale University Press, p.108-109, 118
  64. ↑ cf. Sachedina (1998) p. 105 and 106

[ред.] Джерела

  • Accad Martin (2003). «The Gospels in the Muslim Discourse of the Ninth to the Fourteenth Centuries: An Exegetical Inventorial Table (Part I)». Islam and Christian-Muslim Relations 14 (1). ISSN 0959-6410.
  • Adil, Hajjah Amina. Muhammad: The Messenger of Islam (2002), Islamic Supreme Council of America. ISBN 978-1-930409-11-8.
  • Ahmed, Akbar. Islam Today: A Short Introduction to the Muslim World, вид. 2.00 (1999), I. B. Tauris. ISBN 978-1-86064-257-9.
  • Brockopp, Jonathan E.. Islamic Ethics of Life: abortion, war and euthanasia (2003), University of South Carolina press. ISBN 1-57003-471-0.
  • Cohen-Mor, Dalya. A Matter of Fate: The Concept of Fate in the Arab World as Reflected in Modern Arabic Literature (2001), Oxford University Press. ISBN 0-19-513398-6.
  • Curtis, Patricia A.. A Guide to Food Laws and Regulations (2005), Blackwell Publishing Professional. ISBN 978-0-8138-1946-4.
  • Eglash, Ron. African Fractals: Modern Computing and Indigenous Design (1999), Rutgers University Press. ISBN 0-8135-2614-0.
  • Ernst, Carl. Following Muhammad: Rethinking Islam in the Contemporary World (2004), University of North Carolina Press. ISBN 0-8078-5577-4.
  • Esposito, John. Islam and Democracy (1996), Oxford University Press. ISBN 0-19-510816-7.
  • Esposito, John. Islam: The Straight Path, вид. 3rd (1998), Oxford University Press. ISBN 978-0-19-511234-4.
  • Esposito, John. Muslims on the Americanization Path? (2000a), Oxford University Press. ISBN 0-19-513526-1.
  • Esposito, John. Oxford History of Islam (2000b), Oxford University Press. 978-0195107999.
  • Esposito, John. Unholy War: Terror in the Name of Islam (2002a), Oxford University Press. ISBN 978-0-19-516886-0.
  • Esposito, John. What Everyone Needs to Know about Islam (2002b), Oxford University Press. ISBN 0-19-515713-3.
  • Esposito, John. The Oxford Dictionary of Islam (2003), Oxford University Press. ISBN 0-19-512558-4.
  • Esposito, John. Islam: The Straight Path, вид. 3rd Rev Upd (2004), Oxford University Press. ISBN 978-0-19-518266-8.
  • Farah, Caesar. Islam: Beliefs and Observances, вид. 5th (1994), Barron's Educational Series. ISBN 978-0-8120-1853-0.
  • Farah, Caesar. Islam: Beliefs and Observances, вид. 7th (2003), Barron's Educational Series. ISBN 978-0764122266.
  • Firestone, Reuven. Jihad: The Origin of Holy War in Islam (1999), Oxford University Press. ISBN 0-19-512580-0.
  • Friedmann, Yohanan. Tolerance and Coercion in Islam: Interfaith Relations in the Muslim Tradition (2003), Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-02699-4.
  • Ghamidi, Javed. Mizan (2001), Dar al-Ishraq. Шаблон:OCLC.
  • Goldschmidt, Jr., Arthur. A Concise History of the Middle East, вид. 8th (2005), Westview Press. ISBN 978-0-8133-4275-7.
  • Griffith, Ruth Marie. Women and Religion in the African Diaspora: Knowledge, Power, and Performance (2006), Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-8370-9.
  • Hawting, G. R.. The First Dynasty of Islam: The Umayyad Caliphate AD 661–750 (2000), Routledge. ISBN 0-415-24073-5.
  • Hedayetullah, Muhammad. Dynamics of Islam: An Exposition (2006), Trafford Publishing. ISBN 978-1-55369-842-5.
  • Holt, P. M.. Cambridge History of Islam, Vol. 1 (1977a), Cambridge University Press. ISBN 0-521-29136-4.
  • Holt, P. M.. Cambridge History of Islam, Vol. 2 (1977b), Cambridge University Press. ISBN 0-521-29137-2.
  • Hourani, Albert. A History of the Arab Peoples (2003), Belknap Press; Revised edition. ISBN 978-0-674-01017-8.
  • Humphreys, Stephen. Between Memory and Desire (2005), University of California Press. ISBN 0-520-24691-8.
  • Kobeisy, Ahmed Nezar. Counseling American Muslims: Understanding the Faith and Helping the People (2004), Praeger Publishers. ISBN 978-0-313-32472-7.
  • Koprulu, Mehmed Fuad. The Origins of the Ottoman Empire (1992), SUNY Press. ISBN 0-7914-0819-1.
  • Kramer, Martin. Shi'Ism, Resistance, and Revolution (1987), Westview Press. ISBN 978-0-8133-0453-3.
  • Kugle, Scott Alan. Rebel Between Spirit And Law: Ahmad Zarruq, Sainthood, And Authority in Islam (2006), Indiana University Press. ISBN 0-253-34711-4.
  • Lapidus, Ira. A History of Islamic Societies, вид. 2nd (2002), Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-77933-3.
  • Lewis, Bernard. The Jews of Islam (1984), Routledge & Kegan Paul. ISBN 0-7102-0462-0.
  • Lewis, Bernard. The Arabs in History (1993), Oxford University Press. ISBN 0-19-285258-2.
  • Lewis, Bernard. The Middle East (1997), Scribner. ISBN 978-0-684-83280-7.
  • Lewis, Bernard. Islam in History: Ideas, People, and Events in the Middle East, вид. 2nd (2001), Open Court. ISBN 978-0-8126-9518-2.
  • Lewis, Bernard. What Went Wrong?: The Clash Between Islam and Modernity in the Middle East, вид. Reprint (2003), Harper Perennial. ISBN 978-0-06-051605-5.
  • Lewis, Bernard. The Crisis of Islam: Holy War and Unholy Terror (2004), Random House, Inc., New York. ISBN 978-0-8129-6785-2.
  • Madelung, Wilferd. The Succession to Muhammad: A Study of the Early Caliphate (1996), Cambridge University Press. ISBN 0-521-64696-0.
  • Malik, Jamal. Sufism in the West (2006), Routledge. ISBN 0-415-27408-7.
  • Menski, Werner F.. Comparative Law in a Global Context: The Legal Systems of Asia and Africa (2006), Cambridge University Press. ISBN 0-521-85859-3.
  • Mohammad Noor (1985). «The Doctrine of Jihad: An Introduction». Journal of Law and Religion 3 (2).
  • Momen, Moojan. An Introduction to Shi`i Islam: The History and Doctrines of Twelver Shi`ism (1987), Yale University Press. ISBN 978-0-300-03531-5.
  • Nasr, Seyed Muhammad. Our Religions: The Seven World Religions Introduced by Preeminent Scholars from Each Tradition (Chapter 7) (1994), HarperCollins. ISBN 0-06-067700-7.
  • Novak David (February 1999). «The Mind of Maimonides». First Things.
  • Parrinder, Geoffrey. World Religions: From Ancient History to the Present (1971), Hamlyn Publishing Group Limited. ISBN 0-87196-129-6.
  • Patton Walter M. (April 1900). «The Doctrine of Freedom in the Korân». The American Journal of Semitic Languages and Literatures 16 (3). ISBN 90-04-10314-7.
  • Peters F. E. (1991). «The Quest for Historical Muhammad». International Journal of Middle East Studies.
  • Peters, F. E.. Islam: A Guide for Jews and Christians (2003), Princeton University Press. ISBN 0-691-11553-2.
  • Peters, Rudolph. Jihad in Medieval and Modern Islam (1977), Brill Academic Publishers. ISBN 90-04-04854-5.
  • Rippin, Andrew. Muslims: Their Religious Beliefs and Practices, вид. 2nd (2001), Routledge. ISBN 978-0-415-21781-1.
  • Ruthven, Malise. Fundamentalism: The Search for Meaning (2005), Oxford University Press. ISBN 0-19-280606-8.
  • Sahas, Daniel J.. John of Damascus on Islam: The Heresy of the Ishmaelites (1997), Brill Academic Publishers. ISBN 978-90-04-03495-2.
  • Sachedina, Abdulaziz. The Just Ruler in Shi'ite Islam: The Comprehensive Authority of the Jurist in Imamite Jurisprudence (1998), Oxford University Press US. ISBN 0-19-511915-0.
  • Seibert Robert F. (1994). «Review: Islam and the West: The Making of an Image (Norman Daniel)». Review of Religious Research 36 (1).
  • Sells, Michael Anthony. The New Crusades: Constructing the Muslim Enemy (2003), Columbia University Press. ISBN 0-231-12667-0.
  • Smith, Jane I.. The Islamic Understanding of Death and Resurrection (2006), Oxford University Press. ISBN 978-0-19-515649-2.
  • Stillman, Norman. The Jews of Arab Lands: A History and Source Book (1979), Jewish Publication Society of America. ISBN 1-82760-198-1.
  • Tabatabae, Sayyid Mohammad Hosayn. Shi'ite Islam (1979), Suny press. ISBN 0-87395-272-3.
  • Tabatabae, Sayyid Mohammad Hosayn. Islamic teachings: An Overview and a Glance at the Life of the Holy Prophet of Islam (2002), Green Gold. ISBN 0-922817-00-6.
  • Teece, Geoff. Religion in Focus: Islam (2003), Franklin Watts Ltd. ISBN 978-0-7496-4796-4.
  • Tolan, John V.. Saracens: Islam in the Medieval European Imagination (2002), Columbia University Press.
  • Trimingham, John Spencer. The Sufi Orders in Islam (1998), Oxford University Press. ISBN 0-19-512058-2.
  • Tritton, Arthur S.. The Caliphs and their Non-Muslim Subjects: A Critical Study of the Covenant of Umar (1970), Frank Cass Publisher. ISBN 0-7146-1996-5.
  • Turner, Colin. Islam: the Basics (2006), Routledge (UK). ISBN 0-415-34106-X.
  • Turner, Bryan S.. Weber and Islam (1998), Routledge (UK). ISBN 0-415-17458-9.
  • Waines, David. An Introduction to Islam (2003), Cambridge University Press. ISBN 0-521-53906-4.
  • Warraq, Ibn. The Quest for Historical Muhammad (2000), Prometheus. ISBN 978-1-57392-787-1.
  • Warraq, Ibn. Leaving Islam: Apostates Speak Out (2003), Prometheus. ISBN 1-59102-068-9.
  • Watt, W. Montgomery. The Formative Period of Islamic Thought (1973), University Press Edinburgh. ISBN 0-85-224254-X.
  • Watt, W. Montgomery. Muhammad: Prophet and Statesman, вид. New (1974), Oxford University Press. ISBN 0-19-881078-4.
  • Weiss, Bernard G.. Studies in Islamic Legal Theory (2002), Brill Academic publishers. ISBN 90-04-12066-1.
  • Williams, John Alden. The Word of Islam (1994), University of Texas Press. ISBN 0-292-79076-7.
  • Williams, Mary E.. The Middle East (2000), Greenhaven Pr. ISBN 0-7377-0133-1.
  • Arberry, A. J.. The Koran Interpreted: A Translation, вид. 1st (1996), Touchstone. ISBN 978-0-684-82507-6.
  • Hawting, Gerald R.. The First Dynasty of Islam: The Umayyard Caliphate AD 661–750 (2000), Routledge. ISBN 0-415-24072-7.
  • Khan, Muhammad Muhsin. Noble Quran, вид. 1st (1999), Dar-us-Salam Publications. ISBN 978-9960-740-79-9.
  • Kramer (ed.), Martin. The Jewish Discovery of Islam: Studies in Honor of Bernard Lewis (1999), Syracuse University. ISBN 978-965-224-040-8.
  • Kuban, Dogan. Muslim Religious Architecture (1974), Brill Academic Publishers. ISBN 90-04-03813-2.
  • Lewis, Bernard. Islam in History: Ideas, People, and Events in the Middle East (1993), Open Court. ISBN 978-0-8126-9217-4.
  • Lewis, Bernard. Islam and the West (1994), Oxford University Press. ISBN 978-0-19-509061-1.
  • Lewis, Bernard. Cultures in Conflict: Christians, Muslims, and Jews in the Age of Discovery (1996), Oxford University Press. ISBN 978-0-19-510283-3.
  • Mubarkpuri, Saifur-Rahman. The Sealed Nectar: Biography of the Prophet (2002), Dar-us-Salam Publications. ISBN 978-1-59144-071-0.
  • Najeebabadi, Akbar Shah. History of Islam (2001), Dar-us-Salam Publications. ISBN 978-1-59144-034-5.
  • Nigosian, S. A.. Islam: Its History, Teaching, and Practices, вид. New Edition (2004), Indiana University Press. ISBN 978-0-253-21627-4.
  • Rahman, Fazlur. Islam, вид. 2nd (1979), University of Chicago Press. ISBN 0-226-70281-2.
  • Walker, Benjamin. Foundations of Islam: The Making of a World Faith (1998), Peter Owen Publishers. ISBN 978-0-7206-1038-3.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%BC
Особисті інструменти
Іншими мовами