Хрестові походи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Готфрід Бульйонський, французький лицар, голова першого хрестового походу
Хрестові походи
1-й хрестовий похід
Селянський хрестовий похід
Німецький хрестовий похід
Норвезький хрестовий похід
Хрестовий похід 1101
2-й хрестовий похід
3-й хрестовий похід
4-й хрестовий похід
Альбігойський хрестовий похід
Дитячі хрестові походи
5-й хрестовий похід
6-й хрестовий похід
7-й хрестовий похід
Хрестові походи пастушків
8-й хрестовий похід
9-й хрестовий похід
Александрійський хрестовий похід (1365)
Північні хрестові походи
Хрестові походи проти гуситів
Хрестовий похід на Варну

Хресто́ві похо́ди — військово-релігійні походи західно-європейського лицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі від «невірних». В них брали участь феодали, міщани, селяни, купці, навіть діти.

Облога Антіохії хрестоносцями. Французька мініатюра 15 ст.

Протягом майже двох століть, починаючи з 1096 до 1291, європейські християни здійснювали походи до Святої Землі, де воювали за Гроб Господній. Благословляв їх на битви Папа Римський.

Історичні обставини[ред.ред. код]

Ситуація на Близькому Сході[ред.ред. код]

Свята Земля важлива для Християнства тому, що вона є місцем народження Ісуса Христа, його діяльності, розп'яття, смерті та Воскресіння; християни вважають його Мессією або Спасителем. Наприкінці 4-го сторіччя імператор Костянтин Великий засновує Візантійську імперію і Свята Земля стає переважно християнською.[1][2]

Мусульмани з'явилися на Святій Землі після завоювання арабами Сирії в 7 ст.. Армії мусульман все більше посилювали тиск на Візантійську імперію. Ще однією обставиною, що вплинула на відношення Заходу сталася в 1009 р., коли халіф фатимідів аль -Хакім бі-АмАр Алах наказав зруйнувати Храм Гробу Господнього. В 1039 р. його наступник після отримання великої суми дозволив візантійцям відбудувати її. .[3] Паломників впускали до Святої Землі до і після відбудування храму, але іноді їх захоплювали і деяких священиків вбивали. Мусульманські завойовники з часом зрозуміли, що Єрусалим багатіє від золота паломників; після цього факти переслідування припинилися.[4] Однак, репутація Сельджуків сильно постраждала і в Європі поширювалися ненависть до них.[5]

Ситуація в Західній Європі[ред.ред. код]

Малюнок 15 ст.. Папа Урбан II у Клермонтському собору читає проповідь про необхідність повернення Святої Землі

Витоки Хрестових походів сягають подій раннього Середньовіччя в Західній Європі і в погіршенні становища Візантійської імперії на сході, що спричинило нову хвилю візантійсько-сельджукських війн. Падіння Імперії Карлонгів в кінці 9-го ст. і стабілізування кордонів в Європі після християнізації вікінгів , мадярів і слов'ян сприяли появі великої кількості озброєних воїнів, які вбивали одне одного і тероризували місцеве населення. Церква намагалася стримувати насильство, інколи це вдавалося, але треновані воїни всеодно шукали вихід для своєї агресії.

В 1063 р. Олександр II (папа) благословив християн на відвоювання Іспанії, а також гарантував тим хто загине відпущення всіх гріхів. Проханнями візантійських імператорів, яким загрожували сельджуки, почали цікавитися. Прохання приходило від імператора Михайла VII Папі Римському Григорію VII в 1074 р і в 1095 р. від імператора Олексій I Комнін Папі Римському Урбану II .

Ще 1074 року — папа Григорій VII виступив із закликом розпочати на сході війну проти сельджуків. Він навіть збирався особисто очолити військо й вирушити з ним за море, однак, втягнувшись у виснажливу боротьбу за інвеституру з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV, не встиг здійснити свої грандіозні плани.

Средньвовічна картина: Петро Пустинник веде лицарів, солдат і жінок на Єрусалим під час першого хрестового походу

1095 року — на Клермонському соборі Римський Папа Урбан ІІ закликав воїнів-християн здійснювати похід у Святу Землю, щоб відвоювати Гроб Господній і захистити паломників та звільнити Палестину.

Селяни-паломники[ред.ред. код]

Перший ешелон хрестоносців склали селяни й бідні городяни. Заклик Папи знайшов у них досить гарячий відгук. З вигуками «Deus vuet» (латиною «Господня воля») тисячі хрестоносців вирушили у тривалий похід на Схід. Найпершими рушили на Єрусалим юрми погано озброєних простолюдинів під керівництвом Петра Ам'єнського (на прізвисько Пустельник) та Вальтера Незаможного (Вальтер Голяк).

Зазнавши на шляху втрат, 1096 року вони дістались Константинополя і загинули в першому ж бою під Анатолією.

Хрестові походи[ред.ред. код]

Перший хрестовий похід[ред.ред. код]

Вперше до походу на Церковному соборі у Клермоні 1095 року закликав Папа Римський Урбан II.

Весною 1096 року, не дочекавшись лицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини і Італії. Вони були погано озброєні та недосвічені у військовій справі. У першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію знищили турки. Тільки десята частина врятувалася втечею.

Весною 1097 року в столиці Візантії зосередилися загони лицарів-хрестоносців. Головну роль в Першому Хрестовому поході грали феодали Південної Франції — граф Раймонд Тулузький, граф Роберт Фландрський, син нормандського герцога Вільгельма (завойовника Англії) Роберт, єпископ Адемар. У поході також брали участь граф Готфрід Бульйонський — герцог Нижньої Лотарингії, його брати Болдуін і Євстафій, граф Гуго Вермандуаський — син французького короля Генріха I і граф Боемунд Тарентський.

Лицарі під проводом досвіченого нормана Боемунда Тарентського зібралися восени 1097 року та наступного року захопили Нікею, Едессу, а пізніше Кілікію і Єрусалим (1099). Вони заснували Єрусалимське королівство, а також Антіохійське князівство, Едесське і Триполійське графства. Крім того, тут були організовані чернечо-лицарські ордени іоанітів, тамплієрів і Тевтонський орден.

Облога Єрусалима[ред.ред. код]

Євреї і мусульмани билися разом, щоб захистити місто від франків. Проте їхня оборона виявилася невдалою і 15 червня 1099 року хрестоносці проникли до міста. Вони продовжували вбивства єврейських і мусульманських мешканців, що вижили, підпалювали мечеті і руйнували місто.[6]. Відстороненність, відчуженність і страх, що відчували франки на чужині, пояснює їх жорстокість, включаючи канібалізм, що був зафіксований під час облоги Марата в 1098 році.[7] В результаті Першого хрестового походу були створені численні малі держави хрестоносців, серед яких виділялося Єрусалимське королівство.В цьому королівстві приблизно 120,000 франків(переважно франкомовних західних християн) керували 350,000 мусульман, євреїв і місцевих християн східного обряду, які залишилися після арабської окупації 638 року.

Хрестоносці також намагалися взяти під контроль Тір, але були переможені мусульманами. Мешканці Тіру попросили Захір аль-Дін Атабека, правителя Дамаску, допомоги у захисті свого міста від франків з обіцянкою здати місто йому. Коли франки були переможені, мешканці Тіру не здали місто, а Захір аль-Дін коротко сказав:

Те, що я зробив, я зробив заради Бога і мусульман, а не через бажання золота і королівства.[8]

Після взяття Єрусалиму хрестоносці створили чотири держави: Єрусалимське королівство, Князівство Антіохії, Графство Тріполі і Графство Едесса. Спочатку мусульмани не становили загрози для держав хрестоносців через внутрішні конфлікти, але згодом вони об'єдналися навколо Імад аль-Дін Зенгі.Він розпочав з захоплення Едесси у 1144 році. Це було перше місто, покорене хрестоносцями, та перше місто, відвойоване мусульманами. Це змусило Папу Римського оголосити Другий хрестовий похід.

Другий хрестовий похід[ред.ред. код]

Використовуючи ідеї священної війни проти невірних («джихаду»), мосульський емір Імад ад-Дін Зенгі 1137 року розгромив війська графства Тріполі і почав загрожувати захопленням прикордонних держав королівства, зокрема Едесського графства. Його тодішній правитель — Жослен І де Куртене (1118–1131) не мав достатньо військ, щоб захистити свої землі та місто. Провівши розвідку, 1144 року Зенгі розпочав облогу Едесси. Облога міста тривала 28 днів і Едесса була захоплена 25 грудня 1144 року. Антіохійський князь Раймунд де Пуатьє (1099–1149) не лише відмовився допомогти в біді своєму сусідові, але під різними приводами затримував загони, які йшли на допомогу Жослену.

Успіх джихаду становив загрозу існуванню всіх держав хрестоносців. Після смерті свого батька Зенгі Махмуд Нур ад-Дін (Нуреддін) (1146–1179) об'єднав сирійських емірів на боротьбу проти хрестоносців, також використовуючи гасла джихаду.

Третій хрестовий похід[ред.ред. код]

Близький Схід в 1190.

В 1187 р. султан Саладин (Салах ад Дин) розбив хрестоносців і захопив Єрусалим. Відбивати святе місто у третьому поході вирушили зі своїми військами король Франції Філіп II Август, король Німеччини Фрідріх I Барбаросса і король Англії Річард I Левине Серце.

У березні 1190 року війська Фрідріха I Барбаросса переправилися в Азію, рушили на південний-схід і, після страшних втрат, пробилися через усю Малу Азію, але несподівано після переходу через Тавр імператор потонув у річці Салефе. Частина його війська розійшлася, багато загинули, інших герцог Швабії Фрідріх VI привів в Антіохію, а потім до Акри. У січні 1191 р. він помер від морової виразки. Навесні прибули французький король Філіп II Август, англійський король (Річард I Левине Серце) і герцог Леопольд Австрійський. По дорозі Річард I Левине Серце переміг імператора Кіпру, Ісака Комніна, який змушений був здатися. Його заточили в сірійський замок, де тримали майже до самої смерті, а Кіпр потрапив під владу хрестоносців. Облога Акри йшла погано внаслідок розбрату між французьким і англійським королями, а також між Гі де Лузіньяном і маркграфом Конрадом Монферратським, який заявив по смерті дружини Гі претензії на єрусалимську корону й одружився на Ізабеллі Єрусалимській, сестрі й спадкоємниці померлої Сибілли. Тільки 12 липня 1191 року Акра здалася після майже дворічної облоги. Конрад і Гі примирилися вже після узяття Акри; перший був визнаний спадкоємцем Гі й одержав Тір, Бейрут і Сідон. Незабаром після цього відплив на батьківщину Філіп II із частиною французьких лицарів, але Гуго Бургундський, Генріх Шампанський і багато інших знатних хрестоносців залишилися в Сирії. Після взяття Акри хрестоносці діяли в'яло й не наважилися рішуче напасти на Єрусалим, хоча й робили слабкі спроби. Нарешті, у вересні 1192 р., було укладене перемир'я із Саладином: Єрусалим залишився у владі мусульман, християнам було дозволено відвідувати святе місто. Після цього Річард відплив у Європу.

Обставиною, що трохи полегшила положення хрестоносців, була смерть Саладина в березні 1193 р., розділ його володінь між його численними синами стало джерелом міжусобиць серед мусульман. Незабаром висунувся брат Саладина, Аль-Малік, який завоював Єгипет, південну Сирію, Месопотамію й прийняв титул султана. Після невдачі третього хрестового походу у Святу Землю став збиратися імператор Генріх VI, що прийняв хрест у травні 1195 року, але він помер у вересні 1197 року. Деякі загони хрестоносців, що відправилися раніше, все-таки прибули в Акру. Трохи раніше імператора вмер Генріх Шампанський, який був одружений на вдові Конрада Монферратского і тому носив єрусалимську корону. Королем обраний був тепер Аморі II (брат Гі де Лузиньяна), що одружився на вдові Генріха. Тим часом воєнні дії в Сирії йшли невдало, значна частина хрестоносців повернулася на батьківщину. В цей час німецьке госпітальне братство св. Марії, засноване під час 3- го хрестового походу, було перетворено в тевтонський духовно-лицарський орден.

Саладин та Річард підписали мирну угоду щодо розділу Святої Землі включно з Єрусалимом. Хрестоносці заснували Друге Королівство зі столицею в Аккрі (зараз Акко). Проте фактично єдиним успіхом походу було завоювання Кіпру, який згодом був проданий тамплієрам.

Четвертий хрестовий похід[ред.ред. код]

Хрестоносці штурмують Константинополь (Ежен Делакруа, 1840). Найвідомішою подією Четвертого хрестового походу стало пограбування православного Константинополя

Четвертий хрестовий похід був організований не проти турків-мусульман, а проти православної Візантійської імперії. Результатом четвертого походу (1202-1204) були узурпація влади імператора у Константинополі та заснування Латинської імперії. На початку XIII ст. стало зрозумілим, що вирішальне значення для долі Святої Землі має Єгипет, султан якого постійно загрожував володінням хрестоносців. Папа Інокентій III почав готуватися до нового хрестового походу, однак до Єгипту хрестоносці так і не дійшли.

Щоб потрапити в Єгипет, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий флот, із проханням переправити їхні війська. Дож Енріко Дандоло — голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 p., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді Дож запропонував відкласти плату за умови, що хрестоносці допоможуть йому знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу згодилися. У листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Інокентій III відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться.

Проте дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника — християнського Константинополя. Приводом до війни стало бажання сина імператора Ісаака II Ангела відібрати у дядька Олексія престол, який він захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом.

Влітку 1203 р. хрестоносці розпочали облогу Константинополя. Невдовзі вони захопили місто і повернули престол Ісааку II. Далі належало розрахуватися з «визволителями», але в імператорській скарбниці не знайшлося такої кількості грошей. Коли їх почали силою стягувати з населення, вибухнуло повстання, у результаті якого новим імператором проголосили ворога хрестоносців Олексія Дуку. Він спробував захистити місто від «визволителів». Хрестоносці почали новий штурм Константинополя, 13 квітня взяли місто і по-варварськи його пограбували, вбивши тисячі мешканців.

Після перемоги хрестоносці поділили між собою землі імперії. Латиняни (так називали хрестоносців візантійці) заснували на руїнах імперії свої володіння, що їх на Заході називали Латинською Романією, а історики згодом назвали Латинською імперією. Про продовження походу, ясна річ, вже не йшлося.

Решта походів[ред.ред. код]

У 1212 році окремо був організований похід дітей, що як безгрішні мали відвоювати Єрусалим. До Палестини з Франції та Німеччини відправилося загалом близько 50 000 дітей. Похід закінчився ганебно. Діти частково не витримали труднощів походу, а частково були продані в рабство.

Відбулося ще чотири хрестові походи — усі невдалі (12171221, 12281229, 12481254, 1270). А 1291 року Палестина була завойована султаном Єгипту.

На Першому та Другому Ліонському соборі за ініціативи Папи Римського активно обговорювалось питання організації Дев'ятого хрестового походу проти монголо-татар. На І Ліонському соборі був присутній митрополит Київський (Архієпископ Руський) Петро Акерович, що розповів про татарську навалу та закликав європейських князів до організації походу. За рішенням Собору до Києва та Золотої орди було відправлено посольство Плано Карпіні.

На другому Ліонському соборі було знову піднято питання щодо організації хрестового походу проти монголо-татар. Проте розмови щодо Дев'ятого хрестового походу, незважаючи на всі зусилля папи Григорія X, не втілилися в життя. Похід передбачалося здійснити проти Золотої Орди в союзі з ільханідом Абаком, представник якого на соборі в знак серйозності намірів хана прийняв хрещення.

Підсумки і значення хрестових походів[ред.ред. код]

Хрестові походи як військові експедиції з метою визволення Святої Землі зазнали краху. Вони спричинили значні людські втрати як серед населення країн Сходу, так і серед самих учасників. Під час походів було знищено багато пам'яток культури, бібліотек, палаців. У результаті Четвертого Хрестового походу було зруйновано Константинополь — центр східної християнської культури. Хрестові походи спричинилися до погіршення відносин між Європою і країнами Сходу, християнським та ісламським світами.

Проте епоха хрестових походів для Європи не минула безслідно. Значно пожвавилася торгівля на Середземному морі. Особливо помітну перевагу отримали італійські міста-держави — Венеція, Генуя, Піза, до яких перейшла першість у торгівлі з країнами Сходу. Візантія, як торговельний суперник італійських міст-держав, після Четвертого Хрестового походу перестала ним бути.

Хрестові походи сприяли ознайомленню європейців з новими рільницькими рослинами і започаткуванню їх вирощування в Європі. Саме тоді потрапили в Європу рис, гречка, лимони, абрикоси, кавуни. Хрестоносці познайомилися з виробництвом цукру, шовкових тканин і скляних дзеркал, запозичили зі Сходу голубину пошту і вітряки. Знайомство зі Сходом вплинуло і на побут європейців. Лицарі засвоїли східні манери, придворну ввічливість, почали стежити за своїм тілом та обличчям. Саме відтоді на Заході призвичаїлися мити руки перед їжею, приймати ванни і митись у гарячих лазнях. У лицарських замках з'явилася нова захоплююча гра—шахи.

В Західній Європі посилився потяг до вишуканих страв, солодких вин, прянощів. У моду ввійшли гарний одяг, предмети східного побуту, ковдри, рідкісні речі, коштовна зброя. Щоб купувати все це, потрібні були кошти, і феодали почали частіше вимагати від залежних селян платити їм податки грішми, а не давати продуктами, як раніше. Відтак у Європі пожвавилася торгівля, руйнувалося старе натуральне господарство.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Shaye I.D. Cohen. «Legitimization Under Constantine». PBS. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-08-11. 
  2. «HISTORY: Foreign Domination»
  3. Denys Pringle «Architecture in Latin East» in The Oxford History of the Crusades ed. Jonathan Riley-Smith (New York:Oxford University Press,1999) 157
  4. Madden, p. 5
  5. Madden, p. 8
  6. Trumpbour, John. «Crusades.» In The Oxford Encyclopedia of the Islamic World. , edited by John L. Esposito. Oxford Islamic Studies Online, http://www.oxfordislamicstudies.com/article (accessed February 17, 2008).
  7. «Les Croisades, origines et consequences», p.62, Claude Lebedel, ISBN 2-7373-4136-1
  8. The Damascus Chronicle of the Crusades, Extracted and translated from the chronicle of Ibn Al-Qalanisi, translated by H.A.R. Gibb (London: Luzac & Co., 1932).

Джерела[ред.ред. код]

  • Atwood, Christopher P. (2004). The Encyclopedia of Mongolia and the Mongol Empire. Facts on File, Inc. ISBN 0-8160-4671-9.
  • Carl Erdmann The Origin of the Idea of Crusade, trans. M. W. Baldwin & Walter Goffart, in English (Princeton, 1977). Original work in German, Die Enstehung des Kreuzzugsgedanken, Forschungen zur Kirchen- und Geistesgeschichte 6 (Stuttgart, 1935).

Посилання[ред.ред. код]