Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЄРОШЕНКО Василь Якович

ЄРОШЕНКО Василь Якович (12. 01.1890(31.12.1889)—23.12.1952) — письменник, педагог, етнограф, філософ, музикант. Н. в с. Обухівка (нині село Бєлгородської обл., РФ). В дитинстві осліп. Закінчив Моск. шк.-інтернат для сліпих дітей (1908). Продовжив навчання в Королів. коледжі для сліпих, закінчив Академію музики для сліпих у Лондоні (Велика Британія; 1912). 1907—12 працю-вав в оркестрі сліпих, їздив із концертами по великих містах Російської імперії. 1914—23 жив, навч. і працював у Японії, Таїланді, Бірмі, Індії, Китаї. 1917 — дир. школи сліпих у м. Маулмейн. Викладав есперанто в Шанхайському (від 1921) та Пекінському (від 1922) ун-тах. 1923—24 подорожував Європою. 1923 на 15-му Міжнар. конгресі есперантистів у Нюрнберзі (Німеччина) одержав 1-шу премію за читання власного вірша «Віщування циганки».

Від 1924 — викладач Комуніст. ун-ту трудящих Сходу. Водночас брав активну участь в організації навчання сліпих. 1929 вирушив на Чукотку (істор. регіон на пн. сх. сучасної РФ). Вивчав побут та фольклор чукчів, писав оповідання, казки, вірші. 1927—32 працював у Центр. управлінні Всерос. т-ва сліпих. 1934—45 жив у Туркменії. Працював директором першого в республіці дитячого будинку-інтернату для сліпих. 1934 розробив туркменську абетку для сліпих. 1945—48 викладав англійську мову для незрячих у Москві. Від 1950 — викладач іноз. мови в школі для незрячих у Ташкенті.

Писав япон., есперанто й рос. мовами.

У літ. спадщині поєднано європ. романтизм і сх. символізм. У 1920-х рр. в Японії видано 3 збірки Є.: «Пісні досвітньої зорі», «Останнє зітхання» і «Заради людства». 1959 та 1961 двічі перевидавалися 3-томні збірки його творів.

Збирав та друкував бірманські легенди. 1923 окремим виданням вийшла п’єса Є. «Рожеві хмарки», перекладена на китайську мову.

П. у с. Обухівка.

Твори

Повне зібрання творів Єрошенка, т. 1–3. Токіо, 1959 (япон. мовою); Казки. Шанхай, 1922 (китайс. мовою); Стогін самітньої душі. Шанхай, 1923 (мовою есперанто); Сердце орла. Белгород, 1962; Квітка справедливості. К., 1969; Избранное. М., 1977; Химерний кіт. «Україна», 1989, № 50.

Література

• Белоусов Р.С. Судьба писателя. «Восточный альманах», 1962, вып. 5; Лу Синь. Утиная комедия. В кн.: Лу Синь. Повести. Рассказы. М., 1971; Гордієнко-Андріанова Н.М. Запалив я у серці вогонь… К., 1977;
• Ващишина М.В. Мій вогонь – то любов до людей. «Жовтень», 1978, № 4;
• Харьковский А.С. Человек, увидевший мир. М., 1978; Гордієнко-Андріанова Н.М Він бачив серцеМ. «Україна», 1989, № 50;
• Безносик А. Шамбала по-українськи: Такою бачив її незрячий. «Україна молода», 2003, 14 січня.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: І.І. Винниченко.; url: http://history.org.ua/?termin=Eroshenko_V; том: 3