Романтизм

Теодор Жеріко, Пліт Медузи, 1819, Лувр.

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.

Виникнення

Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму було закладено німецьким філософом Фрідріхом Шеллінгом. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Романтизм співіснував з пізнім класицизмом, академізмом. Мав впливи на сучасні йому -

• живопис
• гравюру
• архітектуру
• музику
• літературу

Живопис, головні представники

Франсуа Рюд. Виступ добровольців на захист батьківщини ( Марсельєза ),1833 р. Триумфальна арка, Париж.

Свобода, що веде народ, 1830, Лувр, Париж.

Найбільш послідовні позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там гостро, боляче відчувався розрив між гуманістичним ідеалом та жорстокою дійсністю країни, що вела безкінечні війни, страждала від нівелювання особистості і практичного винищення молодого покоління у військових авантюрах Наполеона, розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності перспектив стабільності. Романтизм Франції ( на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині-спротиву « Пліт Медузи» та Ежен Делакруа - в картинах « Свобода, що веде народ» та «Винищення греків турками на Хіосі» ( « Різанина на Хіосі»). Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Марсельєза» на Тріумфальній арці в Парижі ( скульптор - Франсуа Рюд).

Лише з часом патріотична складова французького романтизму зійшла на нівець, а митці перейшли на позиції індивідуального спротиву брутальній буржуазній дійсності (Ежен Делакруа, Альфред Мюссе, Жорж Санд, Стендаль, Віктор Гюго, в Британії - Джордж Гордон Байрон та ін. )

Дещо хворобливі форми мав романтизм Британії, де відомі представники романтизму зосередились на відтворенні фантастичних чи фантасмагоричних картин розпаленої свідомості (Вільям Тернер, Генрі Фюзелі, Вільям Блейк, частково Джон Костебл).

Серед європейських митців романтизму -

• Ан-Луї Жироде де Русі-Тріозон
• Ежен Делакруа, живопис і літографії
• Теодор Жеріко
• Антуан Жан Гро
• Франсіско Гойя, пізні твори
• Орест Кіпренський
• Айвазовський Іван Костянтинович
• Джон Констебл
• Вільям Тернер
• Вільям Блейк
• Каспар Давід Фрідріх
• Отто Рунге
• Карл Шпіцвег

• 

  Каспар Давід Фрідріх,Мандрівник над морем туману, 1818, полотно, олія, Кюнстхол Гамбурга

• 

  І.К.Айвазовський, Шторм, 1854 р.

• 

  Генрі Фюзелі, Нічний кошмар, 1781, Детройт, Інститут мистецтв

• 

  Орест Кіпренський, портрет Євграфа Давидова, 1809 р. Російський музей

Романтизм в графіці

• 

  Е. Делакруа, Гамлет і примара убитого батька, 1843 р.літографія

• 

  Орест Кіпренський, Чаплиц Юхим Гнатович, 1813 р.

• 

  Генрі Фюзелі,Відчай художника перед величчю мистецтва античності, 1779 р. Цюріх, Швейцарія

• 

  Джон Констебл, Дощова злива на узбережжі Брайтону, 1827 р.Королівська академія мистецтв, Лондон

• 

  Гойя. Передчуття небачених катастроф, аркуш № 1, «Лихоліття війни»

• 

  Гойя. Французи гвалтують іспанських жінок, аркуш № 11, «Лихоліття війни»

• 

  Гойя. Яка мужність,аркуш № 7, «Лихоліття війни»

• 

  Гойя. Сон розуму породжує чудовиська, серія «Капрічос»

Романтизм в музиці

• Нікколо Паганіні
• Фредерік Шопен
• Ференц Ліст
• Гектор Берліоз
• Ріхард Вагнер

Нерівномірність розвитку

Худ. Ан-Луї Жироде, « Придушення французами повстання в Каїрі 26 жовтня 1798 р.», 1810 р. Версаль.

Дослідження романтизму виявили нерівномірність розвитку різних видів мистецтва. Значними були і національні розбіжності стилю. Не існувало також єдиного центру романтизму, як це було в Римі - визнаному центрі бароко Європи 17 століття. А відомі митці романтизму живуть як в столичних містах ( Париж, Лондон ), так і в країнах, що не були значними мистецькими осередками на той час ( Російська імперія, США, Бельгія, Угорщина, Польща ).

Беручи до уваги літературу, то її поділяли на такі етапи та течії:

1.Ранній романтизм (кінець XVIII - початок XIXст.) Першу хвилю утворили наполеонівські війни та період Реставрації. В Ангії це творчість поетів Дж.Г.Байрона, Персі Буші Шеллі,Дж. Кітса,Вальтера Скотта, у Німеччині - майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана і лірика Генріха Гейне. Риси притаманні цьому періоду - це універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті, тісний зв'язок з філософією, тяжіння до символу й міфу як найбільш адекватних форм художнього вираження, розлад з дійсністю.

2.Зрілий романтизм (20-40 р.р.XIXст.) Друга хвиля розпочалася після Липневої революції у Франції та після повстання у Польщі. Найкращі твори в цей час пишуть у Франції - Віктор Гюго, Ж. Санд, Олександр Дюма; у Польщі - Адам Міцкевич, Юліум Словацький; в Угорщині - Шандор Петефі. У цей період романтизм широко охоплює живопис, музику, театр.

3.Пізній романтизм (після революції 1848р.). В цей період романтизм набуває якостей демонізму.

Течії романтизму:

- Народно-фольклорна (початок XIXст.)- течія, орієнтована на фольклор та народнопоетичне мислення. Представники цієї течії збирали народну поезію й черпали з неї мотиви,знаходили в ній архетипи своєї творчості. Їх приваблювала простота поетичного вислову,мелодійність народної поезії.

- "Байронічна" (представники: Дж.Байрон, Г.Гейне, А.Міцкевич, О.Пушкін, М.Лермонтов та ін.). Завершене втілення течія отримала саме у творчості Байрона, тому і дістала таку назву. Набула особливостей розчарування і меланхолії, депресії, "світової скорботи". Ці "негативні емоції" стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів.

- Гротескно-фантастична або "гофманівська"( за іменем найвідомішого представника А.Гофмана). Основна риса цієї течії - перенесення романтичної фантасмогорії до сфери повсякденного життя, тобто побуту, їх переплетіння, внаслідок чого убога сучасність постала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні.

- Утопічна течія. Набула значного розвитку у літературі 30-40-х р. XIXст.,представниками якої були: Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне. Вона ніби була протиставленням для "Байронічної" течії, оскільки проповідувала оптимістичний погляд на життя, його перспективи, переносила акцент з критики на ствердження позитивних тенденції і цінностей життя .

У Франції кращі досягнення зроблені в живопису та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі - Фредеріка Шопена ( 1810-1849 ).

Романтизм в Німеччині мав досягнення у філософії і, частково, в живопису, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особи наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнанностю смерті чи Бога ( меланхолійні портрети Отто Рунге, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Шпіцвега ). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія - не в реальності» - проголосив Тік в «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що може пройти життя, а особа так і не дочекається «полум'я майбутнього» до Тіка так і не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» - нездатні на активні дії особи.

Романтизм в Російській імперії мав обмежений характер і найбільш виявив себе в живопису Ореста Кипренського, в портретах Брюллова Карла Павловича та в літературі. Почесне і унікальне місце в літературі доби посів Лермонтов Михайло Юрійович, в творах якого яскраве відтворення знайшли і богоборчеські, і патріотичні, і осудливо-бунтарські позиції автора ( «Прощай, немытая Россия», «Люблю отчизну я, но странною любовью!», «Нет, я не Байрон, я - другой ». )

Два кращі представники романтизму в мистецтві щойно виборовшої державність Бельгії - Луї Галле в живопису та Шарль Де Костер в літературі. Через звертання до героїчного минулого Фландрії 17 століття обидва закликали сучасників до партіотичного служіння новоствореній країні, до пам'яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що потонув в дріб'язких проблемах індивідуалізму.

Гойя. Вони йдуть вперед, не знаючи шляху, аркуш № 70,«Лихоліття війни»

Пам'ять про минуле взагалі відігравала значну роль в настановах романтизму. Відмова від стилістики класицизму вимагала створення нової стилістики. Однак, її створено не було, а в живопису почав домінувати бурхливий, нестримний рух персонажів , що нагадував призабуте бароко.

В архітектурі романтизм відбився в значній зацікавленості готикою. Показовою стали кампанія реставрації готичних споруд Віоле ле Дюком, перебудова в готичній стилістиці колишніх барокових соборів ( реготизація ). В добу романтизму іде своїм корінням стиль неоготика, що охопив декілька європейських країн і США, докотившись до початку 20 століття, коли в Європі вже пройшла зміна декількох історичних стилів.

Пам'ять про минуле відігравала значну роль в настановах романтизму, але й ставлення до минулого було різним. Нещодані війни і Європі і авантюри Наполеона викликали значну хвилю негативізму і розчарування. Постулат «Минуле було величним і прекрасним» підпав під ніщивну критику. «Мені соромно брати участь в суспільному житті » - казав персонаж роману Сенанкура «Оберман», і йому наслідувала більшість. Саме ця більшість була так вдарена небезпеками реальності, що втратила здібність жити без відчаю, образ та страху. Панівні настрої доби і відбило мистецтво романтизму.

В Україні

Детальніше у статті Український романтизм

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» О. Павловського і збірка М. Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи — романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.

Див. також

• Музика епохи романтизму

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• Дорошкевич О. 20 — 40-і роки в укр. літературі. І — II. К. 1922 — 24;
• Шамрай А. До початків романтизму, ж. Україна, X — XI. К. 1929;
• Харківська школа романтиків. Вступна ст., ред. і примітки А. Шамрая. І — III. X. 1930;
• Шамрай А. Харківські поети 30 — 40 років XIX ст.; харківська школа романтиків. X. 1930;
• Чижевський Д. Романтика. ЕУ 1. Мюнхен — НьюЙорк 1949;
• Чижевський Д. Іст. укр. літератури від початків до доби реалізму. Нью-Йорк 1956;
• Čiževski D. On Romanticism in Slavic Literature. s'-Ґравенгаґе 1957;
• Коцюбинська М. Поетика Шевченка і укр. романтизм. Зб. шостої наук. Шевченківської конференції. К. 1958;
• Волинський П. Теоретична боротьба в укр. літературі (перша половина XIX ст.). К. 1959;
• Нудьга Г. Два поети-романтики. Віктор Забіла — Михайло Петренко. Поезії. К. 1960;
• Матеріали до вивчення укр. літератури. Т. II. К. 1961;
• Пириходько П. Шевченко й укр. романтизм 30 — 50 pp. XIX ст. К. 1963;
• Шевельов Ю. З іст. укр. романтизму.
• Orbis Scriptus; Dmitrij Tschizevskij zum 70 Geburtstag. Мюнхен 1966;
• Волинський П. Укр. романтизм у зв'язку з розвитком романтизму в слов. літературах. К. 1963;
• Письм. Зах. України 30 — 50-их pp. XIX ст. К. 1965;
• Кирчів Р. Україніка в польських альманахах доби романтизму. К. 1965;
• Іст. укр. літератури у восьми тт. Т. II. К. 1967;
• Крижанівський С. і Ротач П. Визначний представник укр. романтизму. Левко Боровиковський: Повне зібрання творів. К. 1967;
• Укр. поети-романтики 20 — 40-их pp. XIX в. Із ст. І. Айзенштока, 1968;
• Вопросы романтизма в советском литературоведении. Библиографический указатель. 1856 — 1968. Ред. Н. Гуляев. Казань 1970;
• Luckyj G.S.N. Between Gogol' and Ševčenko. Мюнхен 1971;
• Амвросій Могила — Іеремія Галка: Поезії. Із ст. С. Крижанівського. К. 1972;
• Олександр Афанасьєв-Чужбинський: поезії. Із ст. М. Гнатюка. К. 1972;
• Польский романтизм и восточнославянские литературы. М. 1973.

Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити. Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це!. Це повідомлення варто замінити точнішим.