Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІВАНИЧУК Роман Іванович

ІВАНИЧУК Роман Іванович (н. 27.05.1929) — письменник, публіцист, педагог, громад. та культ. діяч. Чл. Спілки письменників СРСР (1960), чл. Спілки письменників України (1991). Н. в с. Трач (нині село Косівського р-ну Івано-Франк. обл.) в родині сільс. вчителя. Закінчив Коломийську г-зію. Продовжив навчання на філол. ф-ті Львів. ун-ту, з 2-го курсу був виключений як «індивідуаліст» і «прихований ворог народу». З 1949 — служба в лавах Радянської армії. Закінчив Львів. ун-т (1957). Викладав укр. мову й літ. в школах с. Щирець (нині с-ще міськ. типу Пустомитівського р-ну Львів. обл.) та м. Львів. Пройшов військ.-журналістське стажування на Далекому Сх. (1961) та в Серед. Азії (1973). 1963—90 працював у редакції ж. «Жовтень» (від 1990 — «Дзвін»); завідував від. прози. Друкувався у львів. і респ. періодиці. Депутат від УРСР на 15-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (1980), нар. депутат ВР України 1-го скликання. 1988—96 очолював львів. орг-цію Т-ва укр. мови ім. Т.Шевченка (від 1991 — т-во «Просвіта»); відновив у Львові вид-во «Червона калина». Від 1994 — проф. укр. літ. Львів. ун-ту. Автор багатьох збірок новел: «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів», «Під склепінням храму» (обидві — 1961) та ін.; повістей: «Місто» (1977), «Сьоме небо» (1985), «Ренегат» (1994), «Євангеліє від Томи» (1995), «Смерть Юди» (1997); спогадів: «Благослови, душе моя, Господа!» (1993), «Мандрівки близькі і далекі» (1996). Один із лідерів укр. істор. романістики, автор романів «Мальви» (1968), «Черлене вино» (1977), «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), «Шрами на скалі» (1987), «Журавлиний крик» (1968, опубл. 1988), «Вода з каменю» (1982), «Четвертий вимір» (1984), «Бо війна війною» (1991), «Орда» (1992), «Саксаул у пісках» (2000). Майже всі тв. І. присвячені або темам патріотизму та служіння рідній землі, або темам зради інтересів народу, ренегатства, яничарства. Твори І. перекладено рос., англ., болг., нім., польс., румун., словац., угор., франц. та ін. мовами.

Лауреат премії ім. А.Головка (1979), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1985), премії Фонду Антоновичів (1996), за філос. повість «Смерть Юди» — премії ж. «Кур’єр Кривбасу» (1997). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «За заслуги» 3-го ст. (1998).

Твори

Твори, т. 1–3. К., 1988; Чистий метал людського слова. К., 1991; Орда. Псалом. Львів, 1992; Яничари. Львів, 1992; Благослови, душе моя, Господа... Щоденникові записи, спогади і роздуми. Львів, 1993; Нарис історії «Просвіти». Львів–Краків–Париж, 1993 [у співавт.]; Дороги вольні і невольні: Спогади. К., 1996; Смерть Юди: Триптих повістей. Львів, 1997; Дороги вольні і невольні: Спогади та медитації. Львів, 1999; Рев оленів нарозвидні. Львів, 1999.

Література

• Романенчук Б. Літературна Коломия. В кн.: Коломия та Коломийщина. Філядельфія, 1988;
• Слабошпицький М. Роман Іваничук. К., 1989; Роман Іваничук – людина року. «ЛУ», 1993, 18 берез.; Виступ Романа Федоріва (на врученні премії Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів). «Сучасність», 1996, № 12;
• Антонюк Н. Іваничук Роман Іванович. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 5. Львів, 1998;
• Герман В. Справжній письменник – факел Божий на шляху до вершин людського духа. «Слово Просвіти», 1998, № 10; На небі – Бог, на землі – Україна (Бесіду з Р.Іваничуком записала Л.Голота). Там само;
• Ібраєв Б. «Я зрісся з Пегасом, як Кентавр». «Робітнича газета», 1999, 10 черв.;
• Комаринець О. Alma Mater у 50-х роках. В кн.: Українська філологія: школи, постаті, проблеми, ч. 1. Львів, 1999;
• Слабошпицький М. Домінанта: Романові Іваничуку – 70. «ЛУ», 1999, 10 черв.; Хто є хто в Україні. К., 1999; Хто є хто в українських мас-медіа… К., 1999.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: Г.П. Герасимова.; url: http://history.org.ua/?termin=Ivanychuk_R; том: 3