Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІГУМЕН

ІГУМЕН (від грец. ήγούμενος— який веде, йде попереду) — 1) сан ченця, наступний після ієродиякона та ієромонаха; 2) у правосл. церкві (див. Православ’я) настоятель монастиря, голова Духовного собору («собору старців») — керівничого органу у великих чол. монастирях. (У жін. монастирях — ігуменя.) Як правило, І. призначалися чи обиралися на рік (як на Афоні), або й пожиттєво з найавторитетніших членів братії. І. керує всіма сферами діяльності монастиря: забезпечує організацію богослужінь і чернечого послуху; здійснює контроль над дотриманням норм монастирського статуту, вирішує екон. та кадрові питання, забезпечує збереження монастирських звичаїв і традицій тощо.

У давнину «ігуменом», на відміну від настоятеля монастирів 1—2 класів (архімандрит), називали настоятеля будь-якого ін. монастиря. І. при богослужіннях одягався у звичайну чернечу мантію та набедренник, а архімандрит — у мантію із «скрижалями», мав наперсний хрест, палицю й митру. Первісно І. призначали засновники монастирів (св. Антоній Печерський поставив першим ігуменом Києво-Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра) св. Варлаама), пізніше їх обирала монастирська братія (у катол. церкві — капитула), передаючи право на затвердження засновникові монастиря або єпископові, часом князеві чи гетьманові. Пізніше, особливо після підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові І. переважно призначалися вищою церк. владою.

Література

• Макарий (Булгаков). История Русской Церкви, кн. 2. М., 1994;
• Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Українське монашество. К., 2004;
• Його ж. Свята Почаївська лавра. К., 2005.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: Ю.А. Мицик.; url: http://history.org.ua/?termin=Igumen; том: 3