Київська митрополія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Софія Київська — головний храм історичної Київської митрополії. Сьогодні використовується лише як музей.

Київська митрополія — церковна провінція Константинопольського Патріархату з центром у місті Київ, що утворилася у 988 році в результаті хрещення Русі Володимиром Святославичем.

У 1458 році, через повстання у Москві Московської митрополії, Константинопольський Патріархат сформував нову Київську митрополію, що перебувала поза впливом московських ієрархів та князів.

У 1596 році рішенням церковних властей Русі Київська митрополія була перепорядкована Папі Римському після прийняття Берестейської унії.

1620 року єрусалимський патріарх Феофан, на прохання гетьмана України Петра Сагайдачного, висвятив для Київської православної митрополії митрополита Йова Борецького та нових єпископів, що поклало початок існуванню двох Київських митрополій — греко-католицької і православної. 1633 року Константинопольський Патріархат офіційно відновив Київську митрополію.

1685 року православна Київська митрополія (фактично тільки Київська та Чернігівська єпархії) була перепорядкована Московському патріархату.

1919 року, окремо від Київської митрополії Московського патріархату була утворена Київська митрополія УАПЦ.

Від часу свого заснування Київська митрополія служила колискою українського християнства для православних і католиків.

Історія[ред.ред. код]

Точна дата заснування Київської митрополії та імена перших митрополитів залишаються невідомими. Вважається, що за часів Володимира Великого Київська церква була незалежною від Константинопольського патріархату. За однією з версій, першим ієрархом був Михаїл Київський. Однак ряд дослідників дотримуються думки, що ним був Леон чи Леонтій (1004) або єпископ Настас Корсунянин. Першим Київським митрополитом, про якого згадують історичні джерела, став сучасник Ярослава Мудрого грек Феопемп (1037-1048).

Духовна влада Київської митрополії поширювалася на всі єпархії, що були утворені на землях Київської Русі. Напередодні монголо-татарської навали їх було 16:

Протягом домонгольського періоду були відомі 22 київських митрополити. Більшість з них були греками, яких надсилали константинопольські патріархи. Вихідцями з земель Русі були митрополит Іларіон (1051-1062), Єфрем (1089-1097)[1], Климентій Смолятич та Кирило II (1233-1236).[1]

Київська митрополія користувалася автономією у складі Константинопольської Патріархії. Після руйнування Києва Володимиро-Суздальськи князем Андрієм Боголюбським, коли було знищено та пограбовано багато церков та монастирів, значення Києва, як духовного центру підупадає. Київські митрополити починають селитися у північних князів.

Після взяття Києва монголо-татарами київські митрополити остаточно обрали місцем свого перебування Володимир на Клязьмі на окраїні північно-східної Русі. Це призвело до послаблення їхнього зв'язку з історично-культурним ядром держави та змусило галицько-волинських монархів розпочати процес утворення окремої Галицької митрополії.

В 1415 століттях на українські та білоруські землі у складі Великого князівства Литовського поширювалась духовна влада митрополитів, які, перебуваючи у Москві, продовжували вживати титул «митрополит Київський і всієї Русі». Їх намагалися використати у своїх політичних цілях московські князі. Це призвело до утворення Литовсько-руської митрополії.

У 1448 році Собор московських єпископів, без згоди Константинопольського патріархату, поставив на митрополита «Київського» - єпископа Рязанського Іону. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви.

Після Флорентійської унії, ще до падіння Константинополя 1453 року, Московська церква, що перебувала в юрисдикції Константинопольської патріархії в складі Київської митрополії, відокремилася. Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що мав титул «Київського і всія Русі». Наступник його на кафедрі іменується вже Московський і всія Русі. Московська митрополія перебувала в стані невизнаної — до перетворення її в Московську патріархію в 1589 році, тобто 141 рік.

Після фактичного відокремлення Московської митрополії, 1458 року на митрополита Київського, Галицького та всієї Руси було висвячено Григорія ІІ. Таким чином, Константинопольський патріарх надав Київській митрополії новий канонічний статус. Литовська митрополія припинила своє існування, увійшовши до складу Київської. Хоча, досить довгий час столицею митрополитів був Новгородок, а згодом – Вільно.

До Київської митрополії увійшли: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемиська, Галицька та Холмська. Деякий час Київського митрополита визнавав своїм зверхником й Новгородський ієрарх.

Київські митрополити другої половини 15 століття були прихильниками Флорентійської унії 1439 про об’єднання католицької та православної церков і підтримували зв’язки з Римськими Папами. Згодом ці відносини були перервані через втручання Константинополя і Москви, і Київська митрополія вступила в період глибокої кризи. Прагнення об’єднання з апостольським престолом було реалізовано в Берестейській унії 1596 року, укладеної київським митрополитом Михайло Рогоза і скріпленою булою Папи Римського Климента VIII.

З 1596 до 1620 року у Києві існувала діяла лише унійна Київська митрополія. У 17 столітті Київськими унійними митрополитами були Михайло Рогоза (1596-99), Потій Іпатій (1599-1614), Велямин Рутський (1614-37), Рафаїл Корсак (1637-42), Антін (Селява) (1642-55), Гавриїл Коленда (1655-74), Кипріян Жоховський (1674-93), Лев Слюбич-Залевський (1694-1708).

На початку 17 століття до складу Київської унійної митрополії входили 9 єпархій:

  • Київська,
  • Полоцька,
  • Смоленська,
  • Турово-Пинська,
  • Берестейсько-Володимирська,
  • Холмсько-Белзька,
  • Перемисько-Самбірсько-Сяноцька (перейшла на унію 1692),
  • Львівсько-Галицько-Кам’янецька (перейшла на унію 1700),
  • Луцько-Острозька (перейшла на унію 1702).

Після церковного собору в Ужгороді 1646 року частина православного духовенства на Закарпатті також прийняла унію з Римом, але вийшла з-під юридикції митрополита Київської митрополії: 24 квітня 1646 року в каплиці Ужгородського замку: з ініціативи єпископа-василіянина Василя Тарасовича (галичанина), 63 священики засвідчили єдність із Католицькою Церквою (укладена Ужгородська унія). 1663 рік — визначено умови, на яких Мукачівська єпархія може бути включена до Київської митрополії. Однак через спротив вдови Ференца Ракоція ІІ, Мукачівська єпархія підпорядковується угорському Ягерському єпископу.

У 18 столітті головними завданнями унійних Київських митрополитів була оборона прав церкви від латинських впливів та польської і російської влади. Тоді ж українська церква починає відігравати дедалі активнішу роль у справі українського національного відродження. Особливо важливе значення в оформленні церковно-обрядового, духовного та культурного обличчя церкви мав Замойський синод (1720). З 1708 до 1838 було одинадцять Київських католицьких митрополитів, дев’ять з яких носили титул Київських митрополитів, а два останні вважалися папськими легатами для з’єднання з Римом вірних у межах Російської імперії. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) Київська унійна митрополія була поділена на три частини: в межах Речі Посполитої залишилися єпархії Київська, Володимирсько-Берестейська, Луцька, Пинська і частина Холмської; до Росії відйшла єпархія Полоцька, а до Австрії - Львівська, Перемиська і частини Кам’янецької, Луцької та Холмської єпархії.

Внаслідок другого і третього поділів Речі Посполитої (1793, 1795) із переходом більшої частини українських і білоруських земель до складу Російської імперії почалися постійні переслідування унійної церкви, що закінчилися у 1839 її ліквідацією. Натомість унійна церква продовжувала існувати лише в межах Австрійської імперії, де 1774 року з ініціативи імператриці Марії Терезії отримала назву Греко-католицької. 1808 року була відновлена Галицька митрополія. Київськими греко-католицькими митрополитами 18 першої пол. 19 ст. були Ю. Винницький (1708-13), Л. Кішка (1714-28), А. Шептицький (1728-46), І. Гребницький (1748-62), П. Володкович, Л. Шептицький (1778-79; був адміністратором митрополії з 1768). Я. Смогожевський(1780-88), Т. Ростоцький (1788-1805), Г. Лісовський (1806–1814), Г. Коханович (1814), Й. Булгак (1814–1838).

Після Берестейської унії 1596 права та привілеї Київської метрополії були передані польським королем та Великим князем Руським Сигізмундом III Вазою Київській унійній митрополії.

У 1620 завдяки вимогам українського козацтва на чолі з гетьманом П. Сагайдачним в Україні було створено нову православну ієрархію. Київським митрополитом став Іов Борецький (1620-31). Православна Київська митрополія була визнана урядом Речі Посполитої у 1632 році. Православними Київськими митрополитами 17 ст. були Ісая Копинський (1631-33), Петро Могила (1633-47), Сильвестр Косів (1647-57), Діонісій Балабан (1657-63), Й. Тукальський-Нелюбович (1663-75). У 1675-85 містоблюстителем митрополичої Київської кафедри був чернігівський архієпископ Л. Баранович. У 1685 митрополитом став Гедеон Святополк-Четвертинський (1685-90), який прийняв посвяту в Москві з рук Патріарха Йоакима, склав присягу на вірність і підпорядкував православну Київську митрополію Московській Патріархії. З 1688 було заборонено вживати титул “Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі”. У 1721 згідно з “Духовним Регламентом” Київська митрополія була формально ліквідована як автономна церковна область і стала звичайною єпархією Московського Патріархату. В 1722-43 у Київських митрополитів було відібрано митрополичий титул, і вони залишалися тільки архієпископами. За Катерини ІІ у 1770 з титулу “митрополит Київський, Галицький і Малої Росії” було вилучено слова “і Малої Росії”. Якщо у 18 ст. більшість Київських архієпископів були за походженням українцями, то у 19 ст. - переважно росіянами.

Після утворення в 1919 р. УАПЦ і затвердження її самостійності Всеукраїнським церковним собором у 1921р. її глава іменувався “митрополит Київський і всієї України”. Цей титул носили митрополити Василь Липківський (1921–1927) та Микола Борецький (1927–1930). Внаслідок ліквідації радянською владою УАПЦ українська Київська митрополія припинила існування.

У 1942-1944 роках на теренах України діяла Українська Автокефальна Православна Церква, як архієпархія Польської православної церкви.

Під радянською окупацією Українська церква піддавалася жорстоким репресіям, але продовжувала існувати в умовах підпілля.

До сьогодні лише Українська греко-католицька церква зберегла безперервну спадкоємність від Київської митрополії Х століття.

Київські митрополити[ред.ред. код]

Див. Київські митрополити

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б невідомо чи був затверджений патріархом

Джерела та література[ред.ред. код]