Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІСИДОР

ІСИДОР (р.н. невід. — 1462) — київ. митрополит (1437). Перед тим — ігумен одного з монастирів у Константинополі. Грек за  походженням. Уродженець м. Фессалоніки (нині м. Салоніки, Греція). Учасник Флорентійського собору (див. Флорентійська церковна унія 1439), де виступав як прихильник унії катол. та правосл. церков, укладеної 1439. 1440 повернувся до Києва, де отримав від місц. кн. Олелька Володимировича підтвердження прав, якими користувалися на тер. митрополичої єпархії його попередники. Навесні 1441 прибув до Москви з дружнім посланням від папи Євгенія IV. Невдовзі восени 1441 змушений був тікати з Москви в Литву, згодом в Рим (через неприйняття вел. кн. моск. Василієм II Васильовичем унії та визнання київ. кн. Олельком 1451 моск. митрополита Йони), де отримав від рим. папи єпархію, а 1458 — сан константиноп. патріарха (на той час номінальний).

Біографію І. в пізнішій літ. традиції перекручено: його перетворено не лише на вигнанця, а й на мученика, вбитого на Русі (за однією з легенд його нібито втопили в Дніпрі).

Література

• Бучинський Б. Студії з історії церковної унії: I. Ісидорова унія. «ЗНТШ», 1908, т. 85, 86;
• Пирлинг О. Россия и папский престол, кн. 1. Русский и Флорентийский соборник. М., 1912;
• Рамм Б.Я. Папство и Русь в X–XV вв. М.–Л., 1959;
• Ваврик М. Кардинал Ісидор. В кн.: Матеріяли до історії української церкви. Мюнхен–Рим–Париж, 1969: (Наукові записки УВУ 1969, т. 9–10);
• Лурье Я.С. Исидор. В кн.: Словарь книжников и книжности Древней Руси, вып. 2, ч. 1. Л., 1988;
• Пелешенко Ю. Київський митрополит Ісидор і доля Флорентійської унії в Україні. «Київська старовина», 2000, № 2.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: О.В. Русина.; url: http://history.org.ua/?termin=Isydor; том: 3