Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Нахімов Павло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

НАХІМОВ (Нахимов, Нахимів) Павло Степанович (05.07(23.06). 1802—12.07(30.06).1855) — військ. діяч Російської імперії, адмірал (1855). З роду слобідсько-укр. шляхтичів Охтирського полку, правнук сотника Манойла Нахимова. Н. в с. Городок Вяземського пов. Смоленської губ. Син відставного майора Степана Михайловича Нахимова та його дружини Тодосії (Федосії) Іванівни, котрі там успадкували поміщицькі землі.

1815 вступив до Мор. кадетського корпусу в Санкт-Петербурзі, того самого року став гардемарином. 1818 склав іспит на офіцера,  був  номінований  мічманом у 15-літньому віці, після чого 3 роки служив на  Балтиці та 1 рік на Білому морі. 1822—25 на 44-гарматному вітрильнику «Крейсер» під кормилом М.Лазарєва здійснив навколосвітнє плавання (1823 підвищений до лейтенанта). 1826 на новому 74-гарматному лінійному кораблі «Азов» у рос. загоні перейшов з   Архангельського порту до Кронштадта, 1827 звідти навкруг Європи  — в Середземномор’я. Тоді за доблесть у Наворинській битві (при грец. узбережжі) Л.Гейденом представлений до чину капітан-лейтенанта.

Учасник російсько-турецької війни 1828—1829. Від 27 (15) серпня 1828 командував конфіскованим осман. 20-гарматним корветом, перейменованим на «Наварин», навесні 1830 доправив судно до Кронштадта, після чого залишався на Балт. морі. 1832 недобудованим отримавши під свою руку 44-гарматний фрегат «Паллада» зробив його зразковим.

1834 переведений на Чорне море, прийняв 84-гарматний корабель «Силистрия» та 41-й флотський екіпаж, займався спорудженням і оснащенням цього лінкора в Миколаєві, 17 (5) жовтня привів судно до Севастопольського порту. Від того — капітан 2-го рангу, 1837 — 1-го рангу, 1838—39 лікувався у Берліні (нині столиця ФРН); на курорті Карлсбад (нині місто Карлові Вари в Чехії). Від 1840 — у чорномор. походах. 1845 — контр-адмірал із порядкуванням бригадою 10 кораблів, від 1846 — експедиціями, націленими на боротьбу з кавказ. горцями, 1849 — молодший флагман 2-ї практичної ескадри. 1851 перевозив війська із Севастополя до Одеси. Сприяв діяльності Мор. б-ки як її старший директор-засновник.

1852 очолив флотську д-зію та 2-гу ескадру. Став віце-адміралом. На початку осені 1853 34-ма суднами передислокував із Криму на Кавказьке узбережжя піх. д-зію з артилерією та обозом. Герой Кримської війни 1853—1856. 23 (11) листопада, маючи під прапором 3 кораблі, розшукав і блокував у Синопі (Туреччина) 7 ворожих фрегатів, 3 корвети, 2 пароплави з транспортами. Дочекався підмоги й, розташувавшись на флагмані «Императрица Мария», 6-ма лінійними кораблями та 2-ма фрегатами 30 (18) листопада 1853 розгромив синопські наземні батареї та скупчені в тамтешній бухті плавзасоби (утік звідти лишень єдиний пароплав), захопив у полон віце-адмірала Осман-пашу.

Один з організаторів Севастопольської оборони 1854—1855, Н. здійснив затоплення роззброєних вітрильних суден для загороди мор. підступів до міста. Від 12 грудня (30 листопада) 1854 виконував обов’язки пом. начальника гарнізону (генерал-ад’ютанта Д.Остен-Сакена).

Від 2 березня (18 лютого) 1855 — нач. гарнізону, від 9 березня (25 лютого) — командир Севастопольського порту, військовий губернатор м. Севастополь. 8 квітня (27 березня) 1855 удостоєний звання повного адмірала. Зажив неабиякої поваги, виняткової популярності (моряки за відчайдушну сміливість називали його «Нахименко-безшабашний», солдати — «батьком». Не зважав на власні рани.

Нагороджений орденами св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го (1825), 3-го (1842) та 2-го (1853) ступенів, св. Георгія 4-го (1827) та 2-го Великого хреста (1853) класів, св. Анни 2-го (1830), 2-го з оздобленням імператорською короною (1837) та 1-го (1852) ступенів, св. Станіслава 1-го класу (1850), Білого орла (1855), англ., франц., грец. (1835). Головував у похідній кавалерській думі ордену св. Георгія.

Смертельно поранений на Корніловському бастіоні (див.  Малахов курган) 10 липня (28 червня) 1855. П. у шпиталі на Пн. стороні Севастополя. Похований 13 (1) липня 1855 на місці закладеного 1854 Володимирського собору.

У СРСР від 1943 функціонували Нахімовські військово-мор. уч-ща — середні спец. школи для підготовки до вищих навч. закладів ВМС (нині є в Санкт-Петербурзі), 1944 встановлено Нахімова орден та медаль Нахімова. На севастопольській площі Нахімова 1959 відкрито новий пам’ятник Н. (на постаменті колишнього, який був протягом 1898—1928). Крім того, монумент Н. розміщено на території Академії ВМС України, що 2009 перейняла його ім’я у свого попередника — Севастопольського військово-морського ін-ту ім. П.Нахімова.

Література[ред. код]

  • Шестаков И.А. Обзор действий на Черном море от приготовлений к настоящей войне до Синопского сражения включительно. «Морской сборник», 1855, № 2; Падшие защитники Севастополя Корнилов, Истомин, Нахимов. Б/м, 1856;
  • Берг Н.В. Записки об осаде Севастополя, т. 1—2. М., 1858; Материалы для истории Крымской войны и обороны  Севастополя, вып. 1. СПб., 1871;
  • Дубровин Н.Ф. Трехсот-сорока-девяти-дневная защита Севастополя. СПб., 1872;
  • Богданович М.И. Восточная война 1853—1856 годов, т. 1—4. СПб., 1876;
  • Дубровин Н.Ф. Восточная война 1853—1856 гг.: Сочинение М.И. Богдановича. «Военный сборник», 1877, № 1—4; Общий морской список, ч. 7. СПб., 1893;
  • Асланбегов А.Б. Адмирал Павел Степанович Нахимов. СПб., 1898;
  • Богданович Е.В. 18 ноября 1898 г.: Синоп—Севастополь. СПб., 1898;
  • Дубровин Н.Ф. История Крымской войны и обороны Севастополя, т. 1—3. СПб., 1900;
  • Белавенец П.И. Адмирал Павел Степанович Нахимов. Севастополь, 1902;
  • Лихачев Д. Очерк действий Черноморского флота в 1853—1854 годах. «Военный сборник», 1902, № 3—4;
  • Зайончковский А.М. Синопское сражение и Черноморский флот осенью 1853 года. «Военный сборник», 1903, № 11;
  • Колчак В.И. Война и плен: 1853—1856 гг. СПб., 1904; Адмирал Нахимов. М.—Л., 1945;
  • Мазунин Н.П. Адмирал П.С. Нахимов. М., 1952; Адмирал Нахимов: Статьи и очерки. М., 1954; П.С. Нахимов: Документы и материалы. М., 1954;
  • Поликарпов В.Д. О месте рождения адмирала П.С. Нахимова. «Вопросы истории», 1955, № 12;
  • Тарле Є.В. Нахімов. К., 1955;
  • Тарле Е.В. Сочинения, т. 8—9. М., 1959;
  • Поликарпов В.Д. Павел Степанович Нахимов. М., 1960;
  • Дукельский В. Генерал-«тамиздатчик». «Родина», 1995, № 3—4;
  • Березовский Н.Ю. и др. Российский императорский флот: 1696—1917. М., 1996;
  • Алтабаева Е.Б., Коваленко В.В. Потомству в пример. Симферополь, 1999;
  • Скрицкий Н.В. Великий русский флотоводец (о П.С. Нахимове). «Морской сборник», 2001, № 4—6; 2002, № 1—3;
  • Зайончковский А.М. Восточная война, 1853—1856, т. 2. СПб., 2002; Черноморский флот России. Симферополь, 2002;
  • Доценко В.Д. Мифы и легенды Российского флота. СПб., 2003;
  • Золотарев В.А., Козлов И.А. Три столетия Российского флота, XIX — начало XX века. М.—СПб., 2003;
  • Строгонов А.А. Севастополь в лицах за 150 лет (1770—1920). Севастополь, 2003;
  • Чертопруд С.В. Российские адмиралы. М., 2004;
  • Скрицкий Н.В. Русские адмиралы — герои Синопа. М., 2006.

Джерела[ред. код]

Автор: П.Г. Усенко.; url: http://history.org.ua/?termin=Nakhimov_P; том: 7

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Нахімов_Павло&oldid=36333461