Гульєльмо Ґонзаґа
| Гульєльмо Ґонзаґа | |
|---|---|
 | |
| Народився |
4 квітня 1538[3] Мантуя, Провінція Мантуя, Ломбардія |
| Помер |
14 серпня 1587[1][2] (49 років) Гоїто, Провінція Мантуя, Ломбардія |
| Поховання | Basilica Palatina di Santa Barbarad |
| Діяльність | політик, композитор |
| Знання мов | італійська[4] |
| Титул | Duke of Mantuad і герцог |
| Посада | marquis of Montferratd і Duke of Montferrid |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Гонзага (рід) |
| Батько | Federico II Gonzaga, Duke of Mantuad |
| Мати | Маргарита Монферратська |
| Брати, сестри | Federico Gonzagad, Louis Gonzagad і Francesco III Gonzaga, Duke of Mantuad |
| У шлюбі з | Eleonore of Austria, Duchess Consort of Mantuad |
| Діти | Вінченцо I Гонзага, Margherita Gonzaga, Duchess of Ferrarad і Anna Juliana Gonzagad |
 | |
Гульєльмо Ґонзаґа (італ. Guglielmo Gonzaga; 24 квітня 1538 — 14 серпня 1587) — 3-й герцог Мантуї в 1550—1587 роках, 1-й герцог Монферрата в 1574—1587 роках. За його панування герцогський двір в Мантуї став одним з найвишуканіших, заможних і престижних у Європі.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з Дому Ґонзаґа. Другий син Федеріко II, герцога Мантуї, і Маргарити Палеолог, маркграфині Монферрата. Народився 1538 року в Мантуї. 1550 року після смерті старшого брата Франческо III на полюванні успадкував герцогство Мантуанське і маркграфство Монферратське.
За Като-Камбрезьким мирним договором 1559 року, що завершив Італійські війни, був підтверджений його титул маркіза Монферрата.
1561 року пошлюбив Елеонору Австрійську, доньку імператора Фердинанда I Габсбурга. Внаслідок інтриг його стрийка кардинала Ерколе Ґонзаґа, стосунки герцога Гульєльмо з папою римським Пієм IV погіршилися. У 1569 році в маркграфстві відбулося повстання з вимогою автономії, але герцог жорстко покарав ворохобників в Казале. У 1574 році статус маркграфства Монферрата був підвищений до герцогства.
Гульєльмо протегував художникам, музикантам, зокрема Джованні П'єрлуїджі да Палестрині та Ж'яш де Верту. Сам колекціонував твори мистецтва. Реформував і зміцнив армію. Зміг зберегти незалежність своїх володінь. Збільшив сільськогосподарське і промислове виробництво, домігся підвищення торгового обороту Мантуї.
У 1571 році герцог відвідав Венецію, де уклав угоду про взаємну екстрадицію злочинців. 1573 року отримав імперське маркграфство Гаццуоло. 1574 року в Мануї зустрічав Генріха Валуа, що втік з Речі Посполитої, щоби стати королем Франції. 1575 року домігся важливої поступки від імператора Максиміліана II, який дозволив Дому Ґонзаґа змінити герб — положення орлів змінилося, їх голови стали дивитися один на одного. 1576 року його брат Людовико висунув претензії на частину спадщини, але 1578 року Гульєльмо отримав підтримку з боку іспанського королівського двору.
У 1586 році в Феррарі, під час весілля його дочки Маргарити і Альфонсо II д'Есте, домігся звільнення з в'язниці поета Торквато Тассо, якого запросив до свого двору.[5]
На його замовлення були побудовані базиліка Санта Барбара і заміські резиденції в Марміроло і Гойти.
Помер в 1587 році в Гойти, залишивши у скарбниці 1 млн золотих скудо. Був похований в базиліці Санта-Барбара. Спадкував син Вінченцо I.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Елеонора, донька Фердинанда І[6]
Діти:
- Вінченцо (1562—1612), герцог Мантуї і Монферрата
- Маргарита (1564—1618), дружина Альфонсо II д'Есте, герцога Феррари;
- Анна Катерина (1566—1621), дружина ерцгерцога Фердинанда II Габсбурга, правителя Передньої Австрії і Тироля
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
- ↑ http://www.treccani.it/enciclopedia/guglielmo-gonzaga-duca-di-mantova-e-del-monferrato_(Dizionario_Biografico)/
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Bridges, Thomas W. (2001). Trofeo [De Troffeis], Ruggier. Grove Music Online. doi:10.1093/gmo/9781561592630.article.28411. ISBN 978-1-56159-263-0.
- ↑ Parrott, 1997, с. 22.
Джерела[ред. | ред. код]
- Giuseppe Amadei;Ercolano Marani (a cura di), I Gonzaga a Mantova, Milano, 1975. ISBN non esistente.
- Iain Fenlon, Music and Patronage in Sixteenth-Century Mantua, Cambridge University Press, 1980. ISBN 0-521-22905-7.