Італійська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Італійська мова
italiano
Поширеність італійської мови:    Мова більшості    Мова меншості
Поширеність італійської мови:
   Мова більшості
   Мова меншості
Поширена в: Італія, Швейцарія, Мальта, Ватикан, Сан-Марино, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Лівія, Ерітрея та ін.
Місце: 19-20
Класифікація: Індо-європейська

  Італійська група
    Романська
      Італо-західна
        Італо-далматинська
          Італійська

Офіційний статус
Державна: Італія Італія

Швейцарія Швейцарія
Flag of the Vatican City.svg Ватикан
Flag of San Marino.svgСан-Марино
Flag of the Sovereign Military Order of Malta.svgМальтійський орден
Хорватія Хорватія

Словенія Словенія

Flag of Europe.svg Європейський Союз

Регулює: Accademia della Crusca
Коди мови
ISO 639-1 it
ISO 639-2 ita
SIL ita

Італійська мова (італ. italiano Аудіо прослухатиопис файлу) — мова романської групи індоєвропейської сім'ї. Офіційна мова Італії, Ватикану (поряд з латиною), Сан-Марино, Швейцарії (поряд з німецькою, французькою і швейцарською ретороманською). Писемність на основі латинського алфавіту.

Історія[ред.ред. код]

Творець літературної італійської мови Данте

Італійська мова походить безпосередньо від живої розмовної латинської мови. Особливість її походження у порівнянні із іншими романськими мовами полягає в тому, що вона виникла на території римської метрополії, де латина ще задовго до утворення Римської імперії поширилась по всьому Апеннінському півострові, витіснивши зрештою мови інших його мешканців.

В Італії довше, ніж у інших романських країнах, латинська мова слугувала мовою офіційних паперів. Цим можна пояснити факт, що існування італійської мови, що оформилась після розпаду Римської імперії, було задокументовано досить пізно. Перші тексти датують другою половиною 10 сторіччя (960963 роки) і вони становлять фрази на одному з італійських діалектів, що були частиною юридичних показів, складених латинською мовою. Літературні пам'ятки із різних районів Італії з'являються лише у 12 сторіччі. В 13 ст. посеред літературних творів, написаних на різних місцевих діалектах, виділяється поезія Сицилійської школи. Поети цієї школи намагались зблизити окремі місцеві діалекти і на їх основі створити літературну мову.

В 11—12 століттях швидко розвиваються міста на півночі Італії. До кінця 13 ст. посеред інших міст виділяється Флоренція, яка стає культурним та економічним центром. Це було причиною посилення флорентійського діалекту, який на той час був найпоширенішим діалектом північної Італії. Посиленню ролі флорентійського діалекту як основи літературної мови сприяла творчість великого італійського поета Данте Аліґ'єрі (12651321). Славнозвісні послідовники Данте — Франческо Петрарка (13041374) і Джованні Боккаччо (13131375) утвердили авторитет флорентійського діалекту як основи літературної мови країни. Великими зусиллями граматистів, серед яких особлива роль належить П'єтро Бембо, на початку 16 ст. була уніфікована морфологічна система італійської мови, котра збереглась до наших часів.

Статус італійської мови у світі:
   Офіційна мова
   Мова щоденного спілкування
   Італійські меншини

Важливим етапом в історії італійської мови було створення у Флоренції академії Круска, котра в 1612 році опублікувала перший великий словник італійської мови.[1]

Суспільний та економічний розвиток, розквіт літератури та мистецтва у 17 столітті викликає необхідність створення єдиної для всієї Італії літературної мови. Найвагоміший внесок у справу уніфікації та оновлення літературної італійської мови вніс Алессандро Мандзоні (17851873), який закликав до мовної єдності італійської нації та і своєю творчістю підтвердив тосканський, флорентійський характер італійської мови.

У результаті перемоги у боротьбі за національну незалежність, котра завершилась об'єднанням всіх земель Італії, італійська літературна мова стала мовою національною.

Класифікація[ред.ред. код]

Італійська мова разом із двома італо-датматинськими мовами, сицилійською та вже мертвою далматинською, формує частину італо-західної групи романських мов, котрі є підгрупою італійських мов індоєвропейської мовної сім'ї.

Лінгвістична характеристика[ред.ред. код]

 Будова італійської мови досить типова для романської мовної сім'ї. Від нових романських мов її відрізняє фонологічне збереження протиставлення по довготі приголосних. В лексиці, окрім базового латинського фонду, є багато пізніх, «книжних» запозичень.

Італійська абетка[ред.ред. код]

Італійський алфавіт (alfabeto)
Буква Вимова Назва
A a [a] (а) a
B b [b] (б) bi
С с [k], [ʧ] (к, ч) ci
D d [d] (д) di
E e [e], [ɛ] (е) e
F f [f] (ф) effe
G g [g], [ʤ] (г, дж/ж) gi
H h не читають acca
I i [i], [j] (і, й, ь) i
L l [l] (ль) elle
M m [m] (м) emme
N n [n] (н) enne
O o [o], [ɔ] (о) o
P p [p] (п) pi
Q q [k]
лише у буквосполученніqu [kw]
cu
R r [r] (р) erre
S s [s], [z] (с, з) esse
T t [t] (т) ti
U u [u], [w] (у) u
V v [v] (в) vi, vu
Z z [ʦ], [ʣ] (ц, дз/ѕ) zeta
Для запису слів іншомовного походження використовують
J j [j] (й) i lungo
K k [k] (к) cappa
X x [ks] (кс) ics
W w [v] (в, у) vu doppia
Y y [i] (и, й) ipsilon, i greca

Італійська мова використовує латинську абетку із додатковими діакритиками (надрядковими). В італійському алфавіті 26 букв, 5 з яких є неактивні, тобто використовуються лише у словах іншомовного походження., іноземних прізвищах, назвах тощо.

Основні правила читання букв та буквосполучень[ред.ред. код]

І. a, b, f, m, o, p, r, u, v,e вимовляють так само, як і українські
а, б, ф, м, о, п, р, у, в,e.
ІІ. 

1. с перед а, o, u та приголосними вимовляють як українське к:
  cáro   [каро]   дорогий
2. c перед е, і вимовляють як ч:
 cérto  [черто] звісно
3. Подвійне с перед а, о, u вимовляють як кк, а перед е,і як чч:
 la múcca [ла мукка] корова
4. Буквосполучення сі перед a, o, u = ч (букву і не читають, ia читається як я):
 la pronúncia [пронунчя] вимова
5. Буквосполучення ch перед е, і читають як к:
 ché [ке] що

III. d перед е,і не пом'якшується, як в українському слові діти, а вимовляється твердо, як у слові дим:

 dentro [дентро] всередині

IV. 

1. g перед a, o, u та перед приголосними вимовляють як українське ґ:
 la gallína [ла ґалліна] курка
2. g перед е, і = злите дж:
 gentíle [джентіле] ввічливий
3. Подвійне g перед а,о, u вимовляють як гг, а перед е,і як дж:
 léggo [леґґо] я читаю
4. Буквосполучення gi перед a, o, u вимовляють як дж (букву i не вимовляють):
 giá [джа] вже
5. Буквосполучення gh перед e,i читають як ґ:
 la ghirlánda [ла ґірланда] гірлянда
6. Буквосполучення gn читають як нь:
 ógni [оньї] кожен
7. Буквосполучення gl завжди вживається із буквою i та вимовляється як ль:
 égli [ельї] він

V. Буква h не має свого звукового значення. Вона використовується лише у диграфах ch, gh, (і sch) та для розрізненнях омонімічних слів.

 ho [о] я маю

VI.

1. Буква і позначає звук і:
а) коли на неї падає наголос:
 і́o [іо] я
б) якщо входить в склад префікса:
 riarmáre [ріармаре] переозброювати
2. і перед наголошеним голосним звуком, котрий складає з ним один дифтонг, вимовляють як й:
 iéri [йері] вчора

VII. l вимовляють твердіше, ніж українське л у слові біль, але м'якше, ніж у слові вал:

 la távola [ла тавола] стіл
Приклад тексту італійською мовою

VIII. n перед c [к] і g [ґ] утворює носовий звук:

 lúngo [лунго] довгий

IX. 

1. s вимовляють як:
a) як українське с:
  [сі] так
б) як українське з перед дзвінкими приголосними b, d, g, l, m, n, r, v та між голосними:
 lo sbáglio [ло збальйо]  помилка
 la cása [ла каза]  будинок
2. sc перед a, o, u вимовляють як ск:
 la scála [ла скала]  драбина
3. sc перед e, i вимовляють як м'який звук ш:
 uscire [ушіре]  вийти

X. q вживається лише у дифтонгу qu та читається як к:

 il quádro [іль куадро] картина[2]

Морфологія[ред.ред. код]

Синтаксис[ред.ред. код]

Лексика[ред.ред. код]

Діалекти[ред.ред. код]

Посеред всіх мов романської групи італійська мова виділяється своєю діалектичною роздрібненістю. Численні діалекти італійської мови можна розділити на три групи: північні, центральні та південні.

Діалектична географія італійської мови

Північні:

  • галло-італійські діалекти
    • ломбардський
    • п'ємонтський
    • генуезький
    • емільянський
  • венеціанські діалекти

Центральні:

  • тосканський
  • умбрійський
  • діалект Північного Лаціо
  • діалект області Марке

Південні:

  • неаполітанський
  • абруцський
  • калабрійський
  • апулійський
  • група сицилійських діалектів

Таке різноманіття діалектів, частина з яких має свою окрему літературу, можна пояснити розмаїтістю населення древньої Італії, умовами романізації Апеннінського півострова та столітньою політичною роздрібненістю країни.

Приклад[ред.ред. код]

«Заповіт» Т. Г. Шевченка італійською мовою (переклад Євгена Крацевича)

IL TESTAMENTO
Se io muoio, mi interrin
Sull'alta collina
Fra la steppa della mia
Bella Ucraina.
Che si vedano i campi,
Il Dniepr con le rive,
Che si oda il muggito
Del fiume stizzito.
Quando porterà il fiume
Al mare azzurro
Il sangue nero, nemico,
Il sangue impuro,
Lascerò allor la tomba
Ed andrò a Dio
Per pregare… Prima di ciò
Non conosco Dio.
Sepoltomi, insorgete,
Le caten rompete,
Che il sangue dei nemici
Spruzzi la libertà.
Nella vostra gran famiglia
Nuova, liberata
Vorrei esser ricordato
Con parola grata.

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

Виноски[ред.ред. код]

  1. Итальянский язык: Учебник для І курса ин-тов и фак. иностр. яз. 2-е изд. испр. и доп. М.: Высш. шк. 1991. — 350 с.
  2. Добровольская Ю. А.  Приктический курс итальянского языыка. — М.:Цитадель, 2001. — 496 с.

Посилання[ред.ред. код]


Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.