Друкарська фарба
Друкарська фарба — гетерогенна колоїдна система, що складається з високодисперсних частинок пігментів (лакових пігментів), рівномірно розподілених і стабілізованих у рідкій фазі в'яжуючої речовини.[1]
Вимоги до друкарської фарби[ред. | ред. код]
Сучасна друкарська фарба повинна мати такі властивості: міцність до стирання, високу швидкість закріплення на папері, високу в'язкість і низьку липкість, відсутність відмарювання у стосі, стабільність фарби у друкарській машині. Поєднання цих властивостей має суперечливий характер і вимагає вирішення певних труднощів при її виготовленні. [2]
Склад друкарських фарб[ред. | ред. код]
Основними компонентами фарб є пігмент та в'яжучі речовини. Також можуть додаватися наповнювачі, підфарбовувачі та різні допоміжні речовини .
Пігменти призначені для забезпечення оптичних характеристик фарб, також можуть змінювати їх фізико-хімічні властивості.
В'яжучі речовини надають фарбі друкарських властивостей, зокрема здатність розкочуватися у тонкий рівномірний шар, наноситися на друкарську форму, переходити на папір або інший матеріал і закріплюватися на ньому.
Наповнювачі (сульфат барію, гідроксид алюмінію та інші) повніше виявляють колір пігменту, покращують друкарські властивості і дають змогу знизити вартість фарби.
Підфарбовувачі (інтенсивно-сині, фіолетові пігменти, малорозчинні барвники) підвищують насиченість кольору і покращують відтінок фарби на відбитку.
Допоміжні речовини використовуються для коректування окремих показників фарби, наприклад, спеціальні пасти, що регулюють липкість фарби; сикативи чи антиоксиданти, які, відповідно, прискорюють чи сповільнюють процес плівкоутворення.[2]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Словник сучасних поліграфічних термінів: книга редактора / укладач В.І.Шпак. — К. : ДП«Експрес-об’ява», 2019. — С. 35. — ISBN 978-617-7389-10-0.
- ↑ а б Конспект лекцій з курсу „Вступ до спеціальності” для студентів напряму підготовки 6.051501 „Видавничо-поліграфічна справа” всіх форм навчання / Упоряд. Ткаченко В. П., Гур’єва Н.С . Попов О.В. — Харків : ХНУРЕ, 2011. — С. 118-120.