Корінь (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лек­сичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і споріднених словах.

Корінь — це центральна частина сло­ва, яка є неподільною частиною споріднених слів, що утворюють словотвірне гніздо.

Корінь може збігати­ся з основою слова: день; зіставляється з іншими — некореневими морфемами.

Афікси при­єднуються до коренів у певній послідовності, набу­ваючи своїх значень тільки в його контексті. Проміжними між коренями та афіксами є афіксоїди. Під впливом афіксів оточення кореня можуть варію­ватися.

Класифікація коренів[ред.ред. код]

Корені, що вільно сполучаються з різними словотвірчими афіксами і можуть вжива­тися без них, називають вільними (біг, біг-ун, біг-ати). Корені, які використовують тільки в по­єднанні з суфіксами і префіксами, називають зв'язаними (в-зу-ття, в-зу-ти, роз-зу-ти). Зв'яза­ні корені з'являються внаслідок спрощення мор­фем, будови слів, лексичних запозичень.

Є корені живі, які легко виділяють у структурі слова (пис-ати, за-пис) та історичні, або етимологічні, що вста­новлюються у слові на основі етимологічного аналізу (зод-ч-ий, му-х-а).

Корінь в українській мові[ред.ред. код]

В українській мові близько 15 000 коренів[1]. Більшість з них об'єднує від двох (мензурка, мензурковий; ментор, ментор­ський) до кількох десятків (-біл-, -чит-) або й сотень (-вод-, -нес-, -ход-) слів. Понад 5 000 коренів засвідчено одним словом (антилопа, бабуїн, гібон). Це переважно запозичення.

Найчастіше корені поєднується з афіксами, хоча є й кореневі безафіксні слова, яких в українській мові близько 500. Це службові частини мови: прийменники (над, під), сполучники (і, але), частки (би, ж), невідмінювані іменники (кенгуру), прикметники (хакі) та прислівники (там, тут).

Понад половина коренів української мови зазнає морфонологічних змін (у них чергуються голосні й приголосні, випадають і вставляються окремі фонеми). Корені від­мінюваних іменників і прикметників здебіль­шого закінчуються приголосним, дієслів — голос­ним і приголосним.

Див. також[ред.ред. код]

Однокореневі слова

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] – 2-ге вид., випр. і доп.– К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.