Морфема

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Морфема — найменша частина слова, що має певне значення (за визначенням американського лінгвіста Леонарда Блумфілда, 1933). Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем.

Вивченням морфем займається наука морфеміка.

Морфи й аломорфи[ред.ред. код]

Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони:

  1. мають те саме значення
  2. наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування,
  3. замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення.

Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції неможливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

Класифікація морфем[ред.ред. код]

Корені та афікси[ред.ред. код]

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

Класифікація афіксів[ред.ред. код]

Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найпоширеніші в мовах світу два типи афіксів — префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня.

Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів).

В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення.

Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх.

Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t — «хвалений»). Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go) . Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).

Література[ред.ред. код]

  1. (рос.) Реформатский А. А. Введение в языкознание.
  2. (рос.) Современный русский язык (под ред. В. А. Белошапковой)
  3. (укр.) Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. — К., 1998.


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.