Кохання, що не сміє вимовити своє ім'я
Кохання, що не сміє вимовити своє ім'я (англ. The love that dare not speak its name) — фраза з вірша Лорда Альфреда Дуґласа «Два кохання» (англ. Two Loves), що був опублікований у 1894 році. Ця фраза згадувалася на судовому процесі Оскара Уайльда щодо «соромітської непристойності» і часто розцінювалась як евфемізм до слова гомосексуальність (хоча, Уайльд заперечував це)..[1]
Вайлд так тлумачив цю фразу:
…це така велика прихильність старшого чоловіка до молодшого… В цьому немає нічого неприродного. Кохання це інтелектуальне і воно часто трапляється між старшим і молодшим чоловіком, коли старший має інтелект, а молодший — всі веселощі, сподівання та чарівність життя перед собою[2][3].
Деякі автори говорили, що ця фраза посилається на педерастію, радше аніж на чоловічу гомосексуальність взагалі.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ The love that dare not speak its name. phrases.org.uk. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
- ↑ Testimony of Oscar Wilde. law2.umkc.edu. Архів оригіналу за 29 січня 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
- ↑ See also Ellmann (1988:435)
- ↑ The Importance of Being Earnest. eBookEden.com. 1946. с. 8. Архів оригіналу за 3 жовтня 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
Under cross examination Wilde presented an eloquent defense of pederasty