Безбородько Клеопатра Іллівна
| Безбородько Клеопатра Іллівна | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Клеопатра Іллівна Безбородько |
| Народилася | 16 грудня 1791 |
| Померла |
20 грудня 1840 (49 років) Санкт-Петербург |
| Поховання | Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург) |
| Батько | Ілля Андрійович Безбородько |
| Мати | Q123188545? |
| Брати, сестри | Кушелєва Любов Іллівна |
| У шлюбі з | Aleksandr Lobanov-Rostovskyd |
Княгиня Клеопатра Іллівна Безбородько, в шлюбі Лобанова-Ростовська (нар. 16 грудня[1] 1791 — пом. 20 грудня 1840[2]) — фрейліна двору (1809), друга спадкоємиця величезного статку братів Безбородьків, дружина Олександра Яковича Лобанова-Ростовського.
Життєпис[ред. | ред. код]
Молодша донька малоросійського дворянина, графа Іллі Андрійовича (1756—1815) від шлюбу з Ганною Іванівною Ширай (1766—1824). Виросла у Санкт-Петербурзі в розкішному батьківському домі на Поштамтській вулиці. У 1799 р. разом із старшою сестрою успадкувала багатства дядька князя Олександра Безбородька. Починаючи з 1809 стала виїжджати у світ й була пожалувана у фрейліни.
Графиню Безбородько вважали не такою красунею, як її старшу сестру; вона була досить смаглявою, але мала стрункий стан і була сміливою наїзницею. Характером частково була схожа на батька, великого оригінала, трохи грубої, але доброї людини. Вважалася найбагатшою нареченою Російської імперії і тому до неї сваталося багато женихів.
Серед них були граф Олександр Апраксин, князь Голіцин і хоробрий артилерійський офіцер В. Г. Костенецький, який був особливо наполегливим. Одного разу, незважаючи на те, що йому було відмовлено навіть відвідувати будинок, приїхав у дім графа Безбородька, відштовхнув швейцара, увійшов і порозумівся з Клеопатрою Іллівною. Отримавши від неї відмову, він хотів насильно її відвезти, запевняючи, що дуже в неї закоханий[3]. Князь Г. С. Волконський мріяв одружити з графинею Безбородько свого сина, князя Микиту Григоровича[4].
Нарешті до неї посватався князь Олександр Якович Лобанов-Ростовський (1788—1866) і отримав згоду графа Безбородька за посередництвом свого батька малоросійського генерал-губернатора. В листопаді 1811 року відбулося весілля. Шлюб спочатку здавався дуже щасливим, подружжя жило відкрито і пишно у власному будинку на Адміралтейському проспекті. Але згодом вони посварилися і розлучилися зовсім. Причиною розриву стала пристрасть князя Лобанова-Ростовського до колекціонування і гри в карти. Одного разу в Києві він програв багато грошей і отриманий ним у посаг за Клеопатрою Безбородько Подільський маєток. Клеопатра не пробачила чоловікові його марнотратства, і вони роз'їхалися без формального розлучення. Їх єдина дочка Ганна (27.06.1813—15.11.1813) померла в дитинстві і похована на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври.
Всю свою турботу Безбородько перенесла на двох племінників, Олександра і Григорія, відданих їй адміралом Г. Г. Кушелєвим після смерті дружини. За відгуками сучасників, вона була «відмінна душа і серцем прекрасна», готова поділитися з бідними останнім. Була обрана почесною членкинею Жіночого Патріотичного суспільства (1817) і попечителькою Василівської приватної школи (1820). При всій своїй доброті вела дуже марнотратне життя і наприкінці 1820-х завела себе у великі борги. Справи її дійшли до такого стану, що для його вирішення була заснована особлива Комісія. К. Я. Булгаков писав братові в лютому 1827 року[5]:
Княгиня Лобанова, уроджена Безбородько, оголосила себе неспроможною на вісім мільйонів і всі свої маєтки залишила кредиторам, і село, і будинок. Їй до 500 тисяч доходу. Бідні кредитори! Втратять, звичайно, не так-то багато, але замучаться, поки розпродають 8 або 9 тисяч душ, і будинок.
До кінця життя княгиня зійшла зі світської сцени і проживала в заміському маєтку Полюстрово. За словами барона Модеста Корфа, «вона вела безпутне і навіть розпусне життя, маючи всі смаки чоловіка і нічого жіночного, жила між собаками, мисливськими приладами і була міцно віддана пияцтву». За кілька днів до смерті вона встигла помиритися з чоловіком, який повернувся із-за кордону, тому запрошення на похорон розсилалися від його імені[6].
Померла від водянки 20 грудня 1840 року. Після відспівування архієпископом Венедиктом в Смольному соборі була похована на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври[7][8].
Генеалогія[ред. | ред. код]
 Генеалогічне древо (дерево предків і нащадків) |
|---|
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Продолжение путевых записок по многим российским губерниям / Статского советника Г. Геракова. — Петроград: в типографии Н. Греча, 1830. — С. 161.
- ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д. 311. Метрические книги Смольного собора.
- ↑ Записки А. В. Кочубея. Семейная хроника. — СПб., 1890.— 314 с.
- ↑ Архив декабриста С. Г. Волконского. Т. 1 : До Сибири / под ред. С. М. Волконского, Б. Л. Модзалевского. — Петроград, 1918. — 527 с.
- ↑ Письма К. Булгакова к брату // Русский Архив. 1903. Вып. 5—8. — С. 554.
- ↑ М. А. Корф. Дневник за 1840 год.— М.: Квадрига, 2017. — С. 187.
- ↑ К. И. Лобанова-Ростовская. Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 6 квітня 2020.
- ↑ Великий князь Николай Михайлович. Петербургский некрополь / Сост. В. Саитов. В 4-х т. — СПб., 1912—1913. — Т.2. — С. 680.
Література[ред. | ред. код]
- Русские портреты XVIII—XIX столетий. Изд. Вел. Кн. Николая Михайловича. СПб. 1906. Т. 4. вып 3. № 58.
|
