Санкт-Петербург

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Ленінград» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
місто Санкт-Петербург
Coat of Arms of Saint Petersburg (2003).png
Герб Санкт-Петербурга
Spb collage.JPG
Розташування міста Санкт-Петербург
Розташування міста Санкт-Петербург
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Санкт-Петербург
Основні дані
Час заснування: 1703
Населення 5 028 000 (2013)
Площа 1439 км²[1]
Густота населення 3383 осіб/км²
Поштові індекси 190000-199406
Телефонний код +7-812
Географічні координати: 59°57′00″ пн. ш. 30°19′00″ сх. д. / 59.95° пн. ш. 30.316666666667° сх. д. / 59.95; 30.316666666667Координати: 59°57′00″ пн. ш. 30°19′00″ сх. д. / 59.95° пн. ш. 30.316666666667° сх. д. / 59.95; 30.316666666667{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний теґ на сторінку
Водойма Нева
Міста-побратими 90 міст, серед яких Севастополь, Київ, Одеса, Миколаїв, Харків і Львів
Влада
Веб-сторінка www.st-petersburg.ru
Голова адміністрації Георгій Полтавченко
Маріїнський палац, центр міста

Санкт-Петербу́рг (рос. Санкт-Петербург; 18 серпня 1914 — 26 січня 1924 — Петрогра́д, 26 січня 1924 — 6 вересня 1991 — Ленінгра́д, рос. Ленинград) — місто федерального значення у України, суб'єкт України, адміністративний центр Північно-Західного федерального округу та Ленінградської області.[2] Санкт-Петербург — найважливіший після Москви економічний, промисловий, науковий та культурний центр, великий транспортний вузол північного заходу держави.

Заснований у 1703 році, Санкт-Петербург з 1712 по 1918 рік був столицею Російської імперії (за винятком часу правління Петра II, коли статус столиці ненадовго повернувся до Москви) і резиденцією Російських імператорів. За час свого імперського статусу місто стало одним з найкрасивіших міст світу.

Санкт-Петербург — друге після Москви за величиною місто Російської Федерації. Місто з адміністративно підлеглими територіями займає площу 1439 км². Санкт-Петербург — четверте місто в Європі за чисельністю населення після Стамбула, Москви та Лондона — його населення становить 4 953 219 осіб (2012[3]). Санкт-Петербург є найпівнічнішим містом із населенням понад 1 млн осіб.

З 2008 року в Санкт-Петербурзі міститься Конституційний суд Російської Федерації. Санкт-Петербург — важливий економічний, науковий і культурний центр Росії, великий транспортний вузол. Історичний центр Санкт-Петербурга та пов'язані з ним комплекси пам'яток входять до списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО[4]; це один з найважливіших у країні центрів туризму. Серед найбільш значущих культурно-туристичних об'єктів — Ермітаж, Маріїнський театр, Російська національна бібліотека, Російський музей, Петропавлівська фортеця, Ісаакіївський собор тощо[5].

Зміст

Географія[ред.ред. код]

Санкт-Петербург є найпівнічнішим з міст світу з населенням понад мільйон чоловік. Він розташований на північному заході Російської Федерації, в межах Приневської низовини, на прилеглому до гирла річки Неви узбережжі Невської губи Фінської затоки і на численних островах Невської дельти. Висота міста над рівнем моря: для центральних районів — 1—5 м, периферійних районів (північ) — 5—30 м, периферійних районів (південь і південний захід) — 5—22 м. Найвище місце в межах міста — район Красного Села (70—110 м) з Горіховою горою (176 м).

Площа власне міської території становить 605,8 км² (з районами, включеними в міську межу в 1998 р., — 1431 км²).

Водойми[ред.ред. код]

Загальна протяжність всіх водойм на території Санкт-Петербурга досягає 282 км, а їх водна поверхня становить близько 7% усієї площі міста. За час існування Санкт-Петербурга гідрологічна мережа міста зазнала істотних змін. Будівництво міста в низькому болотистому місці потребувало спорудження каналів і ставків для осушення. Викопана при цьому земля використовувалася для підвищення поверхні. В кінці XIX століття дельта Неви складалася з 48 річок і каналів, що утворювали 101 острів. З плином часу (в міру будівництва міста) багато водойм втрачали своє первісне значення, забруднювалися і засипалися. У XX столітті в результаті засипки каналів, проток і рукавів число островів скоротилася до 42.

Основна водна магістраль міста — річка Нева, яка впадає в Невську губу Фінської затоки, що належить до Балтійського моря. Найбільші рукави дельти: Велика і Мала Нева, Велика, Середня і Мала Невки, Фонтанка, Мойка, Єкатерінгофка, Крестовка, Карпівка, Жданівка, Смоленка, Пряжка, Кронверкська протока; канали — Морський канал , Обвідний канал, канал Грибоєдова, Крюков канал. Основні притоки Неви в межах міста: зліва — Іжора, Славянка, Мурзінка, праворуч — Охта, Чорна річка. Найбільші острови в дельті Неви: Васильєвський, Петроградський, Крестовский, Декабристів; найбільший острів у Фінській затоці — Котлін[6]. Через водні об'єкти міста перекинуто близько 800 мостів (не враховуючи мостів на територіях промислових підприємств), у тому числі 218 пішохідних та 22 розвідних. Серед них частина розташована у колишніх передмістях Санкт-Петербурга: в Кронштадті — 5, Пушкіні — 54, Петергофі — 51, Павловську — 16, Ломоносові — 7 мостів. Найдовший міст — Великий Обухівський (вантовий) міст через Неву (повна довжина мостового переходу — 2824 м), найширший міст — Синій міст на річці Мойці (99,5 м)[1].

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Петербурга — помірний, перехідний від помірно-континентального до помірно-морського. Такий тип клімату з теплим літом і незвично помірною для такої географічної широти зимою пояснюється впливом Гольфстріму та атмосферною циркуляцією, характерною для Ленінградської області. Це обумовлено порівняно невеликою кількістю сонячного тепла, що надходить на земну поверхню і в атмосферу[7].

Сумарний приплив сонячної радіації тут в 1,5 рази менший, ніж в Південній Україні, і вдвічі менший, як у Середній Азії. За рік в Санкт-Петербурзі буває в середньому 62 сонячних дні. Тому протягом більшої частини року переважають дні з похмурою погодою та розсіяним освітленням[7]. Тривалість дня в Санкт-Петербурзі змінюється від 5 годин 51 хвилини 22 грудня до 18 годин 50 хвилин 22 червня. У місті спостерігаються так звані Білі ночі (починаються 25-26 травня і закінчуються 16-17 липня), коли сонце опускається за горизонт не більше ніж на 9° і вечірні сутінки практично зливаються з ранковими. Загалом, тривалість білих ночей — понад 50 днів[8].

Річна амплітуда сум прямої сонячної радіації на горизонтальну поверхню при ясному небі від 25 МДж/м ² в грудні до 686 МДж/м ² в червні. Хмарність зменшує в середньому за рік прихід сумарної сонячної радіації на 21%, а прямої сонячної радіації — на 60%. Середньорічна сумарна радіація становить 3156 МДж/м²[9].

Для міста характерна часта зміна повітряних мас, зумовлена ​​значною мірою циклонічною діяльністю. Влітку переважають західні і північно-західні вітри, взимку — західні і південно-західні[7]. Петербурзькі метеостанції фіксують різноманітні відомості про погоду ще з 1722 року. Найвища температура, зафіксована в Санкт-Петербурзі за весь період спостережень, — +37,1 °C у 2010 році[10], а найнижча −35,9 °C у 1883 році[11].

Клімат Санкт-Петербурга (норма 1981–2010, рекорди за весь період спостережень — з 1881 року)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 8,6 10,2 14,9 25,3 30,9 34,6 35,3 37,1 30,4 21,0 12,3 10,9 37,1
Середній максимум, °C −3,1 −3 2,0 9,3 16,0 20,0 23,0 20,8 15,0 8,6 2,0 −1,5 9,1
Середня температура, °C −5,5 −5,8 −1,3 5,1 11,3 15,7 18,8 16,9 11,6 6,2 0,1 −3,7 5,8
Середній мінімум, °C −8 −8,5 −4,2 1,5 7,0 11,7 15,0 13,5 8,8 4,0 −1,8 −6,1 2,7
Абсолютний мінімум, °C −35,9 −35,2 −29,9 −21,8 −6,6 0,1 4,9 1,3 −3,1 −12,9 −22,2 −34,4 −35,9
Норма опадів, мм 44 33 37 31 46 71 79 83 64 67 56 51 662
Температура води, °C 0 0 0 0 0 1 1 7 7 9 14 5 18 0 17 4 12 9 7 4 2 1 0 3 6 9
Кількість дощових днів 9 7 10 13 15 17 17 17 20 20 16 10 171
Джерело: «Климат Санкт-Петербурга». Погода и климат. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-12-21. 

Екологія[ред.ред. код]

Основними проблемами екології Санкт-Петербурга є забруднення води, повітря і ґрунтів, а також великий шум, спричинений високою інтенсивністю міського транспорту.

Високий рівень забруднення атмосферного повітря спостерігається передусім поблизу великих автомагістралей і промислових зон. В місті діє 21 автоматична станція моніторингу атмосферного повітря. У 2009 році викиди в атмосферу становили 625 300 тонн. Порівняно з попереднім роком, кількість викидів збільшилася — транспорту на 1%, від стаціонарних джерел — на 9,8%. Щільність викиду на душу населення становить 135,9 кг на рік, на одиницю площі 434,5 т на км². 91,9% всіх викидів дає транспорт[12].

Санкт-Петербург займає п'яте місце найшумніших мегаполісів світу, середній показник шуму в місті вищий за норму і становить 60 децибелів. Зони, де рівень звуку перевищує норму на 10-15 децибел, розташовані поряд з головними міськими проспектами — Московським, Стачек, Ліговському, Невським, кільцевою автодорогою, залізницею, включають також мікрорайони поруч з промзонами і частина південного заходу, яка примикає до аеропорту Пулково[13].

Інша проблема міста — часті повені. Значна частина території Санкт-Петербурга (острови дельти Неви, широка смуга між Фінською затокою і лінією Балтійської залізниці, лівобережжя до Фонтанки та ін) розташована на висотах, що не перевищують 1,2-3 м над рівнем моря. Ці райони міста схильні до небезпеки повеней, пов'язаних головно з вітровим нагоном вод в східній частині Фінської затоки. Катастрофічними повені були 7 (19) листопада 1824 (підйом рівня вод вище ординара на 4,21 м) і 23 вересня 1924 (3,69 м). У момент повені 1924 було затоплено близько 70 км² території міста. За трьохсотрічну історію Петербурга було зареєстровано, за різними джерелами, близько 300 повеней[1]. Остання небезпечна повінь (вода піднялася до 187 см від Кронштадтського футштока) була 16 листопада 2010 року, дуже небезпечна (220 см) — 10 січня 2007[14].

Рекреаційні зони та природоохоронні території[ред.ред. код]

Зелені насадження Санкт-Петербурга і передмість разом з водною поверхнею займають близько 40% міської території (за даними 2002 року). До 2000 року на 1 жителя міста припадало близько 65 м² насаджень. Загальна площа зелених насаджень перевищує 31 000 га, в тому числі 68 парків, 166 садів, 730 скверів, 232 бульвару, 750 озеленених вулиць[15]. Парки міста розташовані в різних ландшафтних умовах: на нижній і верхній терасах узбережжя Фінської затоки (парки Стрельни, Петергофа й Ломоносова), моренній рівнині (парки міста Пушкіна), камових пагорбах (Шуваловський парк, Осикова Роща). Основу ряду парків становлять природні ліси, котрі досі зберегли свій породний склад (Сосновка, Удєльний парк). Багато парків, створені у післявоєнні роки, розбиті на території, де деревна рослинність фактично була відсутня (Московський парк Перемоги, Приморський парк Перемоги)[16]. На околицях міста збереглися лісові масиви, що залишилися від підзони південної тайги: Юнтоловська лісова дача, лісові острівці вздовж річок Великої Охти, Ржевки, Жерновки, Таллінського шосе, між річкою Невою і залізницею на Москву[17].

Palace-p1030731.jpg
Казанский собор.jpg
Big Obukhovsky Bridge-2.jpg
Park Pobedy SPB 2.jpg
Єкатерининський парк в Царському Селі Казанський собор Великий Обухівський (вантовий) міст через Неву Московський парк Перемоги

У Санкт-Петербурзі є 7 територій з особливим природоохоронним статусом: 3 державних природних заказника («Юнтоловський», «Гладишевського», «Північне узбережжя Невської губи») і чотири пам'ятки природи («Дудергофські висоти», «Комаровський берег», «Стрельнінський берег», «Парк Сергіївка»). Згідно з генеральним планом розвитку Санкт-Петербурга планується поява ще п'яти заказників і двох пам'яток природи[12].

Уряд[ред.ред. код]

Адміністративно-територіальний устрій[ред.ред. код]

Санкт-Петербург ділиться на 18 районів:
Адміністративний поділ
Санкт-Петербурга

  1. Адміралтейський
  2. Василеостровський
  3. Виборзький
  4. Калінінський
  5. Кіровський
  6. Колпінський
  7. Червоногвардійський
  8. Красносєльський
  9. Кронштадтський

  1. Курортний
  2. Московський
  3. Невський
  4. Петроградський
  5. Петродворцовий
  6. Приморський
  7. Пушкінський
  8. Фрунзенський
  9. Центральний
В межах районів розташовані 111 внутрішньоміських муніципальних утворень: 81 муніципальний округ (деяким з них присвоєні назви, деякі називаються за номерами), 9 міст (Зеленогорськ, Колпіно, Красне Село, Кронштадт, Ломоносов, Павловськ, Петергоф, Пушкін, Сестрорецьк) і 21 селище[18].

Органи влади[ред.ред. код]

Державна влада в місті здійснюється на підставі Статуту міста, який був прийнятий Законодавчими зборами 14 січня 1998 року. Вищою посадовою особою міста є губернатор, якого призначають Законодавчі збори за пропозицією Президента Російської Федерації на термін 5 років. З серпня 2011 року губернатор міста Георгій Полтавченко. Виконавчу владу в місті здійснює Уряд, який очолює губернатором, і інші виконавчі органи державної влади Санкт-Петербурга, що разом утворюють систему виконавчих органів державної влади міста — Адміністрацію Санкт-Петербурга. Уряд міста розміщується в будівлі Смольного інституту.

Законодавчу владу в місті здійснюють Законодавчі збори, що складається з 50 депутатів, котрі обираються жителями міста за пропорційною системою терміном на 5 років. У 2011 році сформовано Законодавчі збори п'ятого скликання, де присутні 5 фракцій: «Єдина Росія» (20 місць), «Справедлива Росія» (12), КПРФ (7), «Яблуко» (6) і ЛДПР (5). Головою Законодавчих зборів є В'ячеслав Макаров (з грудня 2011 року). Законодавчі збори розташовані у Маріїнському палаці. Для організації та здійснення контролю за виконанням бюджету міста, витрачанням коштів позабюджетних фондів створюється Контрольно-рахункова палата Санкт-Петербурга. Судову владу здійснюють статутний і мирові судді[19].

Бюджет[ред.ред. код]

В останні кілька років бюджетні доходи міста ростуть швидкими темпами; не в останню чергу це пов'язано з перереєстрацією в Санкт-Петербурзі ряду найбільших платників податків — в основному державних компаній. Зокрема, тепер у місті зареєстровано такі великі державні та приватні компанії, як «Совкомфлот», «Газпром нафта», «Сибур Холдинг», «Поліметал» та інші.

До числа основних дохідних джерел бюджету Санкт-Петербурга належать: податок на прибуток організацій і податок на доходи фізичних осіб (66%), акцизи (3,5%), податок на майно організацій (5,6%), доходи від використання майна, яке перебуває у державній та муніципальній власності (6,0%). Основні статті витрат: розвиток дорожньо-транспортної інфраструктури (23%, в тому числі: будівництво, реконструкція та утримання доріг, дотації на роботу пасажирського транспорту, розвиток петербурзького метрополітену), охорона здоров'я (14%), освіта (12%), будівництво житла та утримання житлового фонду (9%), підтримка інвалідів та пенсіонерів (8%), підтримка сімей, які мають дітей (8%), розвиток комунально-інженерної інфраструктури (7%), благоустрій (3%), культура (3%). Державний борг Санкт-Петербурга на 1 січня 2011 року становив 6,61 млрд рублів[20]. У зв'язку зі зміною федерального законодавства стосовно оподаткуванню в травні 2012 року бюджет був секвестрованим зі зменшенням доходів до обсягу 378,9 мільярда рублів, витрати — 430,4 мільярда рублів, дефіцит бюджету — 51,5 мільярда рублів[21].

Виконання бюджету Санкт-Петербурга, млн руб.[22]
2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 план 2013 план
Дохід 75 734 87 337 116 125 215 220 278 055 339 059 315 597 347 443 399 502 386 980 380 828
Витрати 76 720 91 762 133 875 183 380 259 302 355 844 322 254 358 567 404 032 418 351 405 880
Дефіцит/профіцит — 986 — 4 425 — 17 750 + 31 840 + 18 753 — 16 786 — 6 658 — 11 125 — 4 530 — 31 371 — 25 052

Зовнішні зв'язки[ред.ред. код]

Консульство Чехії в Санкт-Петербурзі

Місто має великі зовнішні зв'язки. У місті періодично проводяться дні культури інших міст і країн. На 2011 рік у Санкт-Петербурга було 79 міст-побратимів.

У Санкт-Петербурзі розташовані: Генеральні консульства 34 країн світу, 3 почесних Генеральних консульства, 19 Почесних консульств; представництва міжнародних організацій: Міжпарламентська асамблея держав-учасниць СНД, представництво Європейського банку реконструкції та розвитку, філія Євразійського банку розвитку, Міжпарламентська асамблея Євразійського економічного співтовариства; представництва 28 суб'єктів Російської Федерації; зареєстровано 17 національно-культурних автономій, 51 національно-культурне об'єднання, 20 земляцтв[23].

Міська символіка[ред.ред. код]

Офіційна символіка[ред.ред. код]

Історичний герб Санкт-Петербурга, затверджений у 1730 році, підтверджений у 1780 році, доповнений в 1857 році, ніколи не відмінявся і знову введений у вживання у 1991 році, є найстарішим і основним офіційним символом Санкт-Петербурга. Сучасний прапор міста прийнятий 8 червня 1992[24] внесений до Державного геральдичного реєстру Російської Федерації з присвоєнням реєстраційного номера 49. На гербі і прапорі Санкт-Петербурга зображені: скіпетр як символ столиці та імператорської влади, морський якір як символ морського порту і річковий якір як символ річкового порту. Прообразом послужив герб Ватикану, як міста Святого Петра. Прапор Санкт-Петербурга — офіційний символ суб'єкта Російської Федерації, що позначає його конституційно-правовий статус, єдність жителів Санкт-Петербурга, культурне надбання Санкт-Петербурга. Прийнятий 8 червня 1992 року, через дев'ять місяців після виходу відповідного рішення[24][25].

Гімн Санкт-Петербурга є одним із символів міста (музика — «Гімн Великому місту» з балету «Мідний вершник» Рейнгольда Глієра, в редакції Григорія Корчмара, слова — Олега Чупрова). Повністю був затверджений 13 травня 2003[25].

Згідно зі статтею 7 Статуту Санкт-Петербурга, історичними символами міста є кораблик на шпилі Адміралтейства, Мідний вершник, ангел на шпилі Петропавлівського собору. Згідно зі статею 8 Статуту Санкт-Петербурга, петербурзькою традицією є полуденний гарматний постріл сигнальної зброї з бастіону Наришкіна Петропавлівської фортеці[19].

Свята та пам'ятні дні[ред.ред. код]

Окрім загальноросійських і міжнародних свят, в Санкт-Петербурзі відзначаються міські свята та пам'ятні дати[26]:

Історія назви міста[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Заснування і розбудова міста у 18 столітті[ред.ред. код]

Мапа міста, 1776 рік

Санкт-Петербург заснований 1703 року Петром I поруч зі шведським містом Нієн (швед. Nyen); названий на честь небесного покровителя московського царя — святого Петра. Перша збудована будівля — Петропавлівська фортеця на Заячому острові — була збудована як фортеця під час Північної війни. Якщо шведи обрали для свого поселення та фортеці Нієншанц (швед. Nyenskans, фін. Nevanlinna) місце в дельті Неви, яке не затоплюється навіть під час катастрофічних повеней, то Петро I цю обставина, очевидно через незнання, до уваги не взяв.

У 17121918 роках Петербург — столиця Російської Імперії (за винятком часу правління Петра II, коли статус столиці ненадовго повернувся до Москви) і резиденція Російських імператорів.

У 1719 році в Санкт-Петербурзі був відкритий перший в Росії публічний музей — Кунсткамера, в 1724 заснована Петербурзька Академія наук, перша російська газета також почала випускатися тут.

19 століття[ред.ред. код]

У Санкт-Петербурзі відбулося грудневе повстання 1825 року. У 1837 була відкрита перша російська залізниця Санкт-Петербург — Царське село (нині місто Пушкін).

Місто трьох російських революцій[ред.ред. код]

18 (31) серпня 1914 року прийняте друге в історії міста офіційне ім'я — Петроград у зв'язку зі вступом Росії до Першої світової війни як «патріотичніше» замість «німецької» назви Санкт-Петербург. Раніше воно зустрічалося як в поетичній мові (Є. А. Баратинський, О. С. Пушкін), так і в найменуваннях деяких установ (Старообрядницька єпархія Петрограду).

У Санкт-Петербурзі почались революція 1905 — 07, Лютнева революція 1917, Жовтнева революція 1917.

Радянський період[ред.ред. код]

26 січня 1924 року II Всесоюзний З'їзд Рад СРСР задовольнив прохання Петросовета і перейменував своєю ухвалою Петроград на Ленінград. Місто було назване в честь В. І. Леніна, російського революціонера, організатора і учасника Жовтневої революції 1917, що став засновником і першим керівником Радянської держави (Російська Республіка, РРФСР, СРСР).

1 серпня 1927 року місто увійшло до складу і стало центром знов створеної Ленінградської області. У грудні 1931 Ленінград був виведений зі складу області і перетворений в місто республіканського підпорядкування.

В роки Другої Світової війни місто витримало 29-місячну блокаду нацистських військ.

Пострадянський період[ред.ред. код]

Постарадянський період ознаменувався певною дерадянізацією і відновленням історично-культурних традицій міста. У 1991 році, за результатами референдуму, 54% мешканців міста висловилися за повернення історичної назви міста Санкт-Петербург. 6 вересня 1991 указом Президії Верховної Ради РРФСР воно було повернуто[28], 21 квітня 1992 внесено у Конституцію РФ[29]. У 19912007 роках було встановлено багато пам'ятників, відреставровано і відновлено Костянтинівський палац, храм Спаса на Крові та багато інших. Вперше 25 травня 1991, після довгої перерви, церковна служба пройшла в Казанському соборі. На початку 1990-их років зі здобуттям незалежності України пожвавилось українське культурно-громадське життя в Петербурзі.

26 червня 1991 Анатолія Собчака обрали першим і останнім мером Петербурга, 13 березня 1996 виконавчу владу передали Адміністрації Санкт-Петербурга, яку формує губернатор Санкт-Петербурга, посаду ж мера була скасована. 31 серпня 2011 року губернатором Санкт-Петербурга став Георгій Полтавченко[30].

З 1997 року в Санкт-Петербурзі проводиться щорічний економічний саміт Росії та країн СНД — Петербурзький міжнародний економічний форум — важливий міжнародний економічний і політичний захід, що отримало неофіційну назву «Російський Давос». З 2006 року форум поміняв формат, ставши заходом за участю керівників найбільших російських і іноземних компаній, глав держав і політичних лідерів, голів уряду, віце-прем'єрів, міністрів, губернаторів (у 2012 році: більше 4 тисяч осіб з більш ніж 60 країн)[31]. З 15 по 17 липня 2006 року в Костянтинівському палаці в Стрельні відбувся саміт «Великої вісімки»[32].

Населення[ред.ред. код]

Населення Санкт-Петербурга
з 1725 до 2010 р.
Рік Населення, ос.
1725 75 000
1750 150 000
1800 300 000
1846 336 000
1852 485 000
1858 520 100
1864 539 100
1867 667 000
1873 842 900
1881 876 600
1886 928 600
1891 1 035 400
1897 1 264 900
1901 1 439 400
1908 1 678 000
1910 1 962 000
1915 2 318 600
1920 2 000 000
1926 1 616 100
1936 2 739 800
Рік Населення, ос.
1939 3 191 300
1944 2 559 000
1959 2 888 000
1970 3 512 974
1979 4 072 528
1988*[33] 5 000 000
1989[34] ***4 990 749
1990[35] **5 002 000
2002[36][37] ***4 661 219
2005[35][38] **4 600 000
2007 **4 571 184
2008[39] **4 568 047
2009[40] **4 581 854
2010 **4 600 310
2011[41] **4 868 520

* Наявне населення. За переписом 1989 року чисельність постійного населення
складала 4990,7 тис., а наявного — 5023,5 тис.[42]
**На 1 січня ***Переписи — на 12 січня 1989 і 9 жовтня 2002

За даними Петростата, на 1 січня 2012 року населення міста становило 4 951 600 осіб, а 22 вересня знову перевищило 5 мільйонів. З початку 1990-х по 2007 рік спостерігалася стійка депопуляція: у 1990 році населення міста становило понад 5 млн осіб, в 2007 — 4 571 184. З 2008 року знову спостерігається приріст населення (+0,3% у 2008 році і +0,4% у 2009 році), проте, головно завдяки перевазі міграційному приросту над природним спадом. У підсумку з 2002 року по 2010 рік приріст населення становив трохи більше 4% (з 4661,2 до 4879,6 тис.)[43]. За даними Росстату на 2010 рік показник народжуваності становив 12,0 проміле, показник смертності — 14,2 проміле[5]. За результатами Всеросійського перепису 2010 року чисельність населення становила 4879566 осіб, з них чоловіків — 45,6%, жінок — 54,4% (тобто на 1000 чоловіків припадає 1194 жінки). Перше місце серед районів міста за чисельністю населення займає Приморський район: 507 200 мешканців[43]. Очікувана тривалість життя петербурзців в 2007 році становила 64 роки у чоловіків і 75 років у жінок (ці показники на один рік перевищують показники 2006 року). Станом на 2008 рік, 1,1 млн з 4 млн 571 тисяч загального населення міста були пенсіонерами (з них 55% — інваліди). У цей час у місті проживало 139 000 жителів у віці від 80 до 90 років, 13,4 тис. жителів від 90 років і старше і 188 жителів старші 100 років[44].

За Всеросійським переписом населення 2010 року в Санкт-Петербурзі проживають представники більше 200 національностей і народностей: росіяни — 3 909 тис. (92,5% від усього населення, яке вказало свою національність) , українці — 64 тисячі (1,52%), білоруси — 38 тисяч (0,9%), татари — 31 тисяча (0,73%), євреї — 24 тисячі (0,57%), узбеки — 20,3 тисячі (0,48%), вірмени — 20 тисяч (0,47%), азербайджанці — 17,7 тисячі (0,36%), таджики — 12,1 тисячі (0,29%), грузини — 8,3 тисячі (0,2%), молдавани — 7,2 тисячі (0,17%), казахи — 3,4 тисячі (0,08%), фіни — 2,6 тисячі (0,06%)[45]. 31,7% від населення міста старшого за 15 років мають вищу або незакінчену вищу освіту, 26,7% — середню спеціальну освіту, 13,8% — середню загальну освіту, 2287 осіб (0,06%) — неписьменні[46]. Рівень зареєстрованого безробіття на кінець грудня 2011 року становив 1,9% від економічно активного населення. Середня номінальна заробітна плата, нарахована за грудень 2011 року, становила 41 653 рублів (115,4% до рівня грудня 2010 року)[47]. Розмір прожиткового мінімуму в розрахунку на душу населення на IV квартал 2011 року, встановленого постановою Уряду Санкт-Петербурга від 14.03.2012 року, становив 6220,6 рублів[48].

Злочинність[ред.ред. код]

У 2011 році рівень злочинності в Санкт-Петербурзі становив 1218 зареєстрованих злочинів на 100 тисяч жителів (122 місце серед міст Росії), зниження в порівнянні з 2010 роком на 13,6%. Розкриваність злочинів становила 53,2% і її частка в останні роки знижується. Спостерігалося зростання злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків (на 29,3%). Кількість тяжких та особливо тяжких злочинів знижується, їх частка в загальній кількості зареєстрованих злочинів становила 41,7%. Питома частка злочинів економічної спрямованості у загальній чисельності зареєстрованих злочинів становила 6,9%. Знижується рівень „вуличної“ злочинності, де переважають майнові злочини, крадіжки, грабежі (67,5%), при цьому зростає частка злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків (12,9%). Зменшується частка крадіжок з осель і об'єктів різних форм власності (37,9% від загальної кількості злочинів у місті). У 2011 році в Санкт-Петербурзі відбулося 7451 ДТП, в яких були потерпілі (більше на 1% в порівнянні з 2010 роком), при цьому кількість загиблих зросла на 18,1%. У структурі адміністративних правопорушень: 71% — порушення у сфері благоустрою; 17% — порушення правил торгівлі; 12% — порушення закону про тишу. За результатами опитувань мешканців міста зберігається загальна незадовільна оцінка роботи правоохоронних органів[49][50][51].

На території Санкт-Петербурга 4 слідчих ізолятори (в тому числі знамениті „Хрести“), 4 виправні колонії і 1 виховна колонія (Колпіно)[52].

Релігія[ред.ред. код]

У Санкт-Петербурзі 268 конфесій і релігійних об'єднань: Російської православної церкви — 131 громада, Старообрядницької церкви, Вірменської Апостольської церкви — 2 парафії, Римо-Католицької церкви — 7 парафій, Євангелічно-Лютеранської церкви — 19 громад, мусульманських — 3 громади, буддійських — 5 об'єднань, юдейських — 9 об'єднань, Євангельських християн-баптистів — 13 громад, Церкви адвентистів сьомого дня — 6 парафій, П'ятидесятників — 23 об'єднання та інші. 229 культових споруд перебувають у власності або відомстві релігійних об'єднань[53].

Alexander Nevskij Kloster 4.JPG
Mešita v Sankt-Petěrburgu (3).jpg
PeterburgskayaSinagoga 29688.jpg
The Buddhistic Temple in St. Petersburg.jpg
Троїцький собор
Александро-Невської лаври
Соборна і кафедральна мечеть Велика Хоральна синагога Буддійський храм «Дацан Гунзечойней»

Господарство[ред.ред. код]

Санкт-Петербург — один з найважливіших економічних центрів Російської Федерації. Валовий регіональний продукт (ВРП) міста у 2011 році, за оцінкою Комітету економічного розвитку, промислової політики і торгівлі Санкт-Петербурга, становив 1,927 трлн рублів (у 2010 році — 1,662 руб.). Основними видами економічної діяльності є (у дужках — частка у ВРП за 2010 рік): виробнича промисловість (24,1%), оптова та роздрібна торгівля (18,7%), операції з нерухомим майном (18,2%), транспорт і зв'язок (9,9%), будівництво (7,8%), інші види діяльності (21,3%)[47]. Фінансовий ринок міста є другим за величиною регіональним фінансовим ринком Росії. У місті діють Санкт-Петербурзька валютна біржа, Товарна біржа „Санкт-Петербург“, Фондова біржа „Санкт-Петербург“, Санкт-Петербурзька Ф'ючерсна біржа, Нафтова біржа „Санкт-Петербург“[5]. У місті зареєстровано 42 комерційних банки (найбільші з них: ВТБ, банк „Санкт-Петербург“, „Росія“, КІТ Фінанс, Балтінвестбанк, Міжнародний банк Санкт-Петербурга) і близько 100 філій банків інших регіонів, більше 400 фінансових і брокерських компаній[54].

Промисловість[ред.ред. код]

Основу промисловості становлять понад 700 великих і середніх підприємств, також більше 20 тисяч малих підприємств. У 2011 році обсяг відвантаженої продукції промисловістю міста сягнув 1 965,9 мільярда рублів, що на 34,5% перевищило показники попереднього року. У структурі відвантаженої продукції 48% займає виробництво коксу та нафтопродуктів, 22% — продукція машинобудування (транспортні засоби, машини, різні види устаткування), 13% — харчові продукти, напої та тютюн, 6% — продукція металургії та готові металеві вироби[47].

Основа промисловості Санкт-Петербурга — важка індустрія. У місті працюють такі суднобудівні підприємства, як „Адміралтейські верфі“ (кораблі для ВМФ, танкери, підводні човни), „Балтійський завод“ (судна для Морфлоту, криголами), „Північна верф“ (судна для ВМФ і Морфлоту), машинобудування — „Ленінградський металічний завод“ (парові, газові і гідравлічні турбіни), „Електросила“ (електромашини, генератори), завод „Електропульт“ (електрична апаратура), „Севкабель“ (силові кабелі, мідний прокат), „Кіровський завод“ (трактори, металопродукція, сільськогосподарська техніка), „Арсенал“ (космічні супутники, артилерійські установки, компресорні станції), „Іжорські заводи“ (прокатне обладнання, спеціальне обладнання, атомні реактори), „Ленінець“ (обладнання для авіації та озброєння, радіоелектронне устаткування), „Світлана“ (рентгенівські трубки, радіоелектронна апаратура, комплектуючі), ЛОМО (оптичні прилади) і інші. Розвинене транспортне машинобудування: „Вагонмаш“ (пасажирські вагони для залізниць і електровагони для метрополітену), Петербурзький трамвайно-механічний завод, автомобільні заводи компаній Ford, Toyota, General Motors, Scania, Nissan і Hyundai Motor. Значний обсяг промислового виробництва формується підприємствами галузі виробництва озброєнь[55]. У місті розвинена чорна (Іжорський трубний завод компанії „Северсталь“) і кольорова металургія („Червоний Виборжец“), хімічна, легка, поліграфічна промисловість.

Серед найбільших підприємств харчової промисловості: „Балтика“ (пиво, безалкогольні напої, мінеральні води), „Пивоварня Хейнекен“ (пиво), „Пивоварний завод імені Степана Разіна“, „Хлібний дім“ (хлібобулочні, борошняні та кондитерські вироби), „Кондитерська фабрика імені Н. К. Крупської“ (цукерки і шоколад), Парнас-М (ковбасні вироби, м'ясні консерви і напівфабрикати), Ленінградський комбінат хлібопродуктів ім. С. М. Кірова (крупа, борошно, хлібобулочні та кондитерські вироби), „Петмол“ (молочні продукти), „Полюстрово“ (мінеральна вода), „Бритіш Американ Тобакко-СПб“, „Петро“ (тютюнові вироби), м'ясокомбінати, підприємства з виробництва кондитерських виробів, рибної продукції та багато інших[55].

Kirovsky.JPG
Streets Sankt-Peterburg sent2011 3934.jpg
Finland Station, St. Petersburg, Russia.jpg
Saint Petersburg 2009 tourist pictures 0268.JPG
Кіровський завод Північна прохідна
Адміралтейських верфів
Фінляндський вокзал.
Пам’ятник В.І.Леніну
Туристичний катер
на річці Мойці

Споживчий ринок[ред.ред. код]

Оборот роздрібної торгівлі у 2011 році становив 765,4 млрд рублів, що на 3,6% більше, ніж у попередньому році. У структурі обороту харчові продукти (включаючи напої та тютюнові вироби) у 2011 році склали 38%, непродовольчі товари — 62%. У 2011 році населенню було надано платних послуг на 295,1 мільярда рублів[47]. Споживчий ринок Санкт-Петербурга забезпечує роботою п'яту частину зайнятого в міському господарстві населення і становить п'яту частину валового внутрішнього регіонального продукту. Він включає в себе близько 15 900 підприємств роздрібної торгівлі (у тому числі продовольчі товари повсякденного попиту населенню реалізують більше 6,5 тисяч підприємств торгівлі), 6800 — громадського харчування, більше 8,5 тисяч — побутового обслуговування. У місті діють 171 комплекс дрібнороздрібної торгівлі, 22 ринки (з них 16 спеціалізованих на реалізації сільгосппродукції). У Санкт-Петербурзі представлені торгові мережі: міжнародні (METRO, Ашан, Real, Prisma, Супер Сіва), федеральні (X5 Retail Group, О'Кей, Лента, Діксі-V-mart, Вікторія-Квартал, Патерсон, Сьомий Континент, Магніт), міжрегіональні (7Я сім'я, Норма, Норман), місцеві (Полушка, Находка, Питерское, MaxMix, Сезон, Нетто, Смарт, Лэнд, Риомаг, Диета 18, Пловдив, Центральные булочные, Гастроном 811) та інші[56][57].

Санкт-Петербург є ​​одним з міст, що визначають розвиток медіапростору країни, для друкованого ринку Північної столиці характерні високі кількісні та якісні показники. У Санкт-Петербурзі випускається більше 100 газет (разовий тираж близько 10 мільйонів екземплярів) і 150-ти журналів (понад 7 мільйонів екземплярів). Приблизний річний обсяг реалізації періодичної друкованої продукції в місті — 185 мільйонів екземплярів: 132 мільйони екземплярів — реалізація в роздріб і 53 мільйонів екземплярів — за передплатою[58]. У Санкт-Петербурзі розташований головний офіс федерального телевізійного „П'ятого каналу“. Крім того, в місті працюють регіональні телеканали „100ТВ“, „Санкт-Петербург“[59]. Є також ряд регіональних телестудій: Ленінградська обласна телекомпанія, НТВ-Петербург, СТС-Петербург, ТНТ-Петербург.

Будівельна галузь[ред.ред. код]

Санкт-Петербург 0 один з лідерів Росії у будівництві. В 2011 році в місті було виконано будівельних робіт на суму 335,7 млрд рублів, введено в експлуатацію 2705,7 м² житла[47]. У 2011 році обсяг інвестицій в основний капітал склав 293,6 мільярда рублів, у тому числі іноземних 6,121 мільярда $ (71,5% обсягу прийшло в виробництво), основні інвестиції прийшли з Великобританії (17% загального обсягу), Південної Кореї (9 , 5%), Кіпру (9,3%), Китаю (8,8%) Німеччини (6,8%), Австрії (5,1%) і Казахстану (4,9%)[47]. Інвестиційні рейтинги Санкт-Петербурга: у Moody's Investors Service — BBB стабільний (з 2011 року), Standard & Poor's — BBB стабільний (з 2009 року), Fitch Ratings — BBB стабільний (з січня 2012 року). Найбільшими країнами-контрагентами в Санкт-Петербурзі є Китай, Нідерланди, Німеччина, Італія, Фінляндія, США. Найбільшими інвестиційними проектами міста до 2015 року є: будівництво Західного швидкісного діаметра, розвиток аеропорту Пулково, будівництво морського пасажирського терміналу та освоєння територій в західній частині Васильєвського острова, будівництво комплексу „Балтійська перлина“, реконструкція територій Апраксиного двору і Нової Голландії, будівництво комплексу „Невська ратуша“, розвиток Ново-Адміралтейського острова, будівництво другої сцени Маріїнського театру і футбольного стадіону на Крестовському острові, будівництво Південно-Західної ТЕЦ, будівництво об'єктів в промислових зонах „Іжорські заводи“ і „Металлострой“[5].

Туризм[ред.ред. код]

Готель „Асторія“
Готель „Прибалтийская“

Істотну роль в економіці міста грає туристичний бізнес, пов'язаний з прийомом гостей з Росії та зарубіжних країн, а також пов'язана з цим економічна активність у сфері обслуговування. У 2005 році Санкт-Петербург відвідали близько 2,18 млн іноземних туристів. Всього, з урахуванням російських туристів, місто в 2005 році відвідало близько 4,5 млн осіб[60]. У місті працює багато великих та малих готелів (у тому числі готелі „Гранд Готель Європа“, „Гранд Готель Емеральд“, „Асторія“, „Корінтія Невський Палас Готель“, „Прибалтійська“, „Пулковська“, „Санкт-Петербург“, „Москва“, „Росія“, „Октябрська“, „АЗИМУТ Готель Санкт-Петербург“ тощо), пансіонів. Здача квартир і кімнат приїжджим і туристам є важливим джерелом доходу для багатьох петербуржців. Адміністрація Петербурга підтримує і розвиває туристичний бізнес в Санкт-Петербурзі. Міська влада збирається витратити на рекламу Петербурга 150 мільйонів рублів. Крім того, близько 45 мільйонів рублів Петербург витратить на розміщення зовнішньої реклами в європейських столицях і Токіо. Ще 45 мільйонів заплановано виділити на участь у міжнародних виставках та організацію презентацій[61]

Комунальне господарство[ред.ред. код]

Водопостачанням та аерацією міста займається підприємство ГУП „Водоканал Санкт-Петербурга“. Основним джерелом водопостачання Санкт-Петербурга і передмість є річка Нева. З неї забирається більше 96% води, яка проходить обробку на 5 найбільших водопровідних станціях: Головна водопровідна станція, Північна водопровідна станція, Південна водопровідна станція, Волковська водопровідна станція, Водопровідні очисні споруди міста Колпіно. З 26 червня 2009 Санкт-Петербург став першим мегаполісом, в якому вся питна вода проходить обробку ультрафіолетом і який повністю відмовився від використання рідкого хлору для знезараження води. У місті 21 каналізаційна очисна споруда, найбільші з них: Центральна станція аерації, Північна станція аерації і Південно-Західні очисні споруди, працюють три заводи спалювання осаду стічних вод. Стічна вода в Петербурзі очищають з 1979 року. До кінця 2008 року Петербург очищає 91,7% стічних вод. До 2015 року 98% стічних вод міста буде проходити очищення (у 2010 році — 93%)[62][63]. Забір води з природних водних об'єктів у 2009 році становив 1267,7 млн м³ (96% від попереднього року), скинуто стічних вод 1233,3 млн м³ (в тому числі без очищення 178,6 млн м³), дощових вод 219,6 млн м³ (в тому числі без очищення 92,4 млн м³). Скидання в 2009 році зменшилося на 80,1 мільйонів м³ порівняно з попереднім роком завдяки переключення випусків у колектори, з наступною передачею стоків на очисні споруди[64].

В системі теплопостачання Санкт-Петербурга працюють 8 ТЕЦ „ТГК-1“, 3 відомчих ТЕЦ, 377 котелень „ПЕК СПб“, 48 котелень „Лентеплоснаб“, 140 котелень „Петербургтеплоенерго“, 28 котелень „Петербургенергосбит“, 179 відомчих котелень. Протяжність теплових мереж становить більше 6000 км. На території міста розташовуються 118 високовольтних підстанцій сумарною потужністю більше 15 тисяч мегават. Основним видом котельно-пічного палива в міському господарстві є природний газ (частка якого становить 94%), решту становлять мазут і вугілля. Найбільш великі тепло- і енергогенеруючі підприємства міста належать „ТГК-1“: Центральна ТЕЦ, Правобережна ТЕЦ № 5, Виборзька ТЕЦ № 17, Північна ТЕЦ № 21, Першотравнева ТЕЦ № 14, Південна ТЕЦ № 22, Автовська ТЕЦ № 15[65].

Транспорт[ред.ред. код]

Санкт-Петербург — великий транспортний вузол північного заходу Росії і другий в країні після Москви. В місті сходяться ряд важливих залізничних і автомобільних магістралей, є великі морські та річкові порти; аеропорт Пулково.

У Санкт-Петербурзі функціонує метро з 1955 року. Воно є найглибшим у світі за середньою глибиною залягання станцій. Також це метро є 12-им за завантаженістю в світі.

Автомобільний транспорт[ред.ред. код]

Санкт-Петербург — важливий осередок автомобільних перевезень, розташований на перетині транспортних шляхів, що з'єднують Скандинавію і Європу, центральні райони Росії і країни Балтії. Автомобільні магістралі зв'язують Петербург з Москвою і фінським кордоном (траса М10 „Скандинавія“), з естонським кордоном (траса М11 „Нарва“), з Мурманськом (траса М18 „Кола“), з Псковом і білоруським кордоном (траса М20) та іншими.

Серйозну проблему для міських жителів являють автомобільні затори.

Для зниження завантаженості міських автомагістралей транзитним транспортом реалізується проект будівництва Петербурзької кільцевої автодороги (КАД). Почато будівництво Західного швидкісного діаметру, проектується нова переправа під Невою — Орловський тунель, плануються й інші внутрішні міські швидкісні дороги, тунелі та мости.

Водний транспорт[ред.ред. код]

Державне підприємства „Адміністрація морського порту Санкт-Петербург“ займається організацією судноплавства на території цілої низки портів, розташованих на території Санкт-Петербургу в східній частині Фінської затоки Балтійського моря:

  • Великий порт Санкт-Петербург (включає 5 басейнів: Східний, Барочний, Пасажирський, рейд Лісового молу і Вугільну Гавань; Василеостровский вантажний порт)
  • Кронштадтський порт
  • Ломоносовський порт

Порт Санкт-Петербург сполучений з морем Морським каналом протяжністю 27 миль і відкритий для заходження суден круглий рік. На західному краю Васильївського острова розташований пасажирський Морський вокзал.

Істотна доля перевезень водним транспортом припадає на річкові перевезення Невою, що зв'язує місто з Ладозьким озером і є кінцевим відрізком Волго-балтійського водного шляху. Розвинене мале судноплавство річками і каналами.

Освіта, наука і культура[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

На січень 2012 року у системі дошкільної освіти було 1054 дитячих садків і ясел. Практично всі вони, за винятком одиничних приватних закладів, перебувають на балансі муніципалітету. У місті 690 загальноосвітніх установ (з них 609 шкіл, у тому числі 135 з поглибленим вивченням певних предметів, 72 гімназії, 45 ліцеїв, 21 вечірня школа; 40 корекційних шкіл; 8 шкіл-інтернатів; 19 спецшкіл), 58 закладів додаткової освіти дітей, 48 установ початкової та середньої професійної освіти. Серед них відзначимо Академію російського балету ім. А. Я. Ваганової, Санкт-Петербурзький музичний коледж імені М. П. Мусоргського, з військових закладів — відомі Санкт-Петербурзьке суворовське військове училище, Нахімовське військово-морське училище , Військово-космічний Петра Великого кадетський корпус, Морський кадетський корпус та інші[5].

У місті 56 державних і 45 приватних вищих навчальних заклади[47], серед яких найвідоміші: Санкт-Петербурзький державний університет, Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет, Санкт-Петербурзький державний інженерно-економічний університет, Санкт-Петербурзький державний медичний університет імені академіка І. П. Павлова, Санкт-Петербурзький державний морський технічний університет , Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет, Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет, Санкт-Петербурзький державний університет сервісу та економіки, Санкт-Петербурзький державний університет телекомунікацій імені проф. М. А. Бонч-Бруєвича, Санкт-Петербурзький державний університет економіки і фінансів, Санкт-Петербурзький державний гірничий інститут, Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики та інші. У місті функціонує також цілий ряд військових вищих навчальних закладів: Військово-космічна академія імені А. Ф. Можайського, Військово-медична академія імені С. М. Кірова, Михайлівська військова артилерійська академія, Санкт-Петербурзький військово-морський інститут, Військовий інженерно-технічний університет, Санкт-Петербурзьке вище військове училище радіоелектроніки та інші[5].

Наука[ред.ред. код]

Санкт-Петербург — один з найбільших науково-освітніх центрів Росії, в якому розташовані більше 10% наукового потенціалу країни: це більше 350 наукових організацій (у тому числі 70 організацій Академії наук РФ та інших державних академій), в яких працюють 170 тисяч наукових співробітників, у тому числі 9 тисяч докторів наук і 26 тисяч кандидатів наук. За кількістю зайнятих у науково-освітній сфері у складі загальної чисельності населення міста, Санкт-Петербург займає друге місце в Російській Федерації. У місті розташовані Санкт-Петербурзький науковий центр Російської академії наук, який об'єднує понад 60 академічних інститутів та інших науково-дослідних установ; численні науково-дослідні інститути[5]. На південній околиці міста розташовується „Головна (Пулковська) астрономічна обсерваторія Російської академії наук“.

Культура[ред.ред. код]

Санкт-Петербург є культурним центром світового значення, часто його називають „Культурною столицею“. У місті 8464 об'єкти культурної спадщини (пам'ятки історії та культури), в тому числі 4213 об'єктів культурної спадщини федерального значення, що становить майже 10% всіх пам'яток, що охороняються державою на території Російської Федерації. У Санкт-Петербурзі працюють: понад 200 музеїв та їх філій (у тому числі Ермітаж (близько трьох мільйонів творів мистецтва і пам'яток світової культури), Російський музей (найбільший музей російського мистецтва), Центральний військово-морський музей, музей Академії мистецтв Росії, музей міської скульптури, музей історії Санкт-Петербурга, музей антропології і етнографії імені Петра Великого (Кунсткамера), палацово-паркові музеї-заповідники Петергофа, Оранієнбаума, Царського Села, Павловська, Арт-центр „Пушкінська, 10“, музей сучасного мистецтва Ерарта, Всеросійський музей О. С. Пушкіна, музей оборони і блокади Ленінграда і інші); виставковий комплекс Ленекспо; більше 70 театрів (в тому числі Маріїнський театр, Александрінський театр, Михайлівський театр, Великий драматичний театр імені Г. А. Товстоногова, Санкт-Петербурзький академічний театр комедії імені М. П. Акімова, Малий драматичний (Театр Європи), Санкт-Петербурзький академічний театр імені Лєнсовета, „Балтійський дім“, Академічний драматичний театр імені В. Ф. Коміссаржевської, театр клоунади „Лицедії“, Великий Санкт-Петербурзький державний цирк та багато інших); 1100 бібліотек (найбільші серед них Російська національна бібліотека (Публічна), Бібліотека Російської академії наук, Президентська бібліотека імені Б. М. Єльцина); більш 50 культурно-дозвіллєвих закладів; більше 50 кінотеатрів[5]. У Санкт-Петербурзі кілька творчих вишів: Санкт-Петербурзька консерваторія імені Римського-Корсакова, Санкт-Петербурзька академія театрального мистецтва, Санкт-Петербурзький інститут живопису, скульптури та архітектури імені Рєпіна, Санкт-Петербурзька художньо-промислова академія імені Штігліца, Санкт-Петербурзьке художнє училище імені Реріха. У місті діють близько 10 кіностудій, серед них найстаріші: „Ленфільм“, „Леннаукфільм“[66].

У 2011 році в Санкт-Петербурзі проходило майже 1000 виставок, більше 120 прем'єр, майже 300 фестивалів[5], серед них: міжнародний фестиваль балету „Маріїнський“, міжнародний фестиваль мистецтв „Зірки білих ночей“, міжнародний зимовий фестиваль „Площа мистецтв“, міжнародний фестиваль балету „Dance Open“, міжнародний музичний фестиваль „Палаци Санкт-Петербурга“, міжнародний фестиваль джазу „Свінг білої ночі“, міжнародний фестиваль мистецтв „Від авангарду до наших днів“, міжнародний кінофестиваль „фестиваль Фестивалів“, міжнародний фестиваль байкерів в Ольгине, міжнародний театральний фестиваль» Балтійський будинок"[67]. З 1981 до початку 1990-х років у Ленінграді діяв Ленінградський рок-клуб, що поклав початок легалізації рок-колективів міста. В організації клубу брали участь групи «Пікнік», «Акваріум», «Зоопарк», «Міфи», а пізніше брали участь у його роботі групи «АукцЫон», «Кіно», «Аліса», «Поп-механіка», «ДДТ», «Нуль» та багато інших[68][69]. Нині у місті діє клуб-музей Віктора Цоя «Камчатка», могила співака на Богословському кладовищі є місцем паломництва його шанувальників[70].

Могила Тараса Шевченка на Смоленському цвинтарі.
59°58′01″ пн. ш. 30°18′23″ сх. д. / 59.966933° пн. ш. 30.306387° сх. д. / 59.966933; 30.306387

У місті є музей-квартира Тараса Шевченка (Університетська наб., 17). В однойменному сквері йому споруджено пам'ятник. На Смоленському цвинтарі знаходиться могила першого поховання Тараса Шевченка.[71]

Архітектура[ред.ред. код]

Дворцова площа із Зимовим палацом

У 1990 році історичний центр Санкт-Петербурга і палацово-паркові ансамблі передмість були включені в списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Під охороною держави в Санкт-Петербурзі близько 8 тисяч пам'яток архітектури[72][73]. У 2005 році прийнята Петербурзька стратегія збереження культурної спадщини[74]. Величний вигляд Санкт-Петербурга визначають архітектурні ансамблі, строгі прямі вулиці, просторі площі, сади і парки, річки і численні канали, набережні, мости, візерунчасті огорожі, монументальні і декоративні скульптури. Архітектурні ансамблі XVIII — XX століття, зокрема: Петропавлівська фортеця, Олександро-Невська лавра, Смольний інститут, Палацова площа з Зимовим палацом, Адміралтейство, Невський проспект, Стрілка Василівського острова з будівлею Біржі, Сенатська площа з пам'ятником Петру I, вулиця зодчого Россі і площа Островського, площа Мистецтв, Ісакіївська площа і, сформована у другій половині XX століття, площа Повстання.

З перших днів свого існування місто стало викликом традиційному уявленню про місто з багатовіковою історією, що росте і розвивається повільно[75]. Петро I задумував місто за зразком Венеції і Амстердама: замість вулиць, мощених каменем, Санкт-Петербург повинна була покрити мережа каналів, по яких жителі перебиралися б на легких судах. Хоча мрії Петра не судилося збутися цілком, саме зарубіжний досвід ліг в основу подальшої забудови. Автором першого Генерального плану міста 1716 року був італійський архітектор Доменіко Трезини: прямі перпендикулярні вулиці, широкі «прошпекти» стали характерною рисою нової столиці. Таке планування чітко прослідковується на прикладі Василівського острова і «тризуба»: Адміралтейство — Невський проспект, Горохова вулиця, Вознесенський проспект. Майже вся забудова центральної частини міста з'явилася пізніше, але геометрично задані площі та вулиці визначили вигляд міста до наших днів. Вирішальну роль у цьому відіграв Петро I, адже він особисто вибрав місце Невського проспекту, Адміралтейства, Петропавлівської фортеці, ввів жорстку містобудівну дисципліну[75]. Всі будівлі в Санкт-Петербурзі за указом Петра мали будуватися з каменю (одночасно з цим у всіх інших містах Росії було заборонено використовувати камінь в якості основного будівельного матеріалу). В ті часи набув поширення стиль петровського бароко, представниками якого є італійці Д. Трезини, Джованні Марія Фонтана, Ніколо Мікетті, француз Жан-Батист Леблон, німці Андреас Шлютер, Георг Йоганн Маттарнові, російський Михайло Земцов. У місті збереглося кілька будівель, побудованих в цьому стилі: Петропавлівська фортеця з Петропавловським собором, Літній палац, Кунсткамера, Будівля Дванадцяти колегій, Меншиковський палац. У середині XVIII століття став переважати стиль єлизаветинського бароко, представленого архітекторами Франческо Бартоломео Растреллі (Зимовий палац, Смольний монастир, Великий Петергофський палац у Петергофі, Великий Катерининський палац в Царському Селі) та Сава Чевакинським (Нікольський морський собор)[76].

У 1844 році імператор Микола I видав указ про заборону будувати цивільні будівлі в місті вище карниза Зимового палацу[77]. З другої половини XVIII століття в архітектурі міста став переважати класицизм. Основні архітектори цього стилю: Василь Баженов (Михайлівський замок), Жан-Батист Валлен-Деламот (будівля Академії мистецтв, Великий гостинний двір), Антоніо Рінальди (Мармуровий палац), Іван Старов (Таврійський палац, Троїцький собор Олександро-Невської лаври), Джакомо Кваренгі (Будівля Смольного інституту, Олександрівський палац в Царському Селі), Чарлз Камерон (Павловський палац); та більш пізнього (з початку XIX століття) його різновиду, стилю російського ампіру: Андрій Вороніхін (Казанський собор), Андріян Захаров (Головне адміралтейство), Жан Тома де Томон (Стрілка Василівського острова), Карл Россі (Михайлівський палац, будівля Головного штабу, Александрінський театр, будівля Сенату і Синоду), Василь Стасов (Спасо-Преображенський собор, Троїце-Ізмайлівський собор), Огюст Монферран (Ісаакіївський собор). У середині XIX століття в архітектурі стала переважати еклектика: Андрій Штакеншнейдер (Маріїнський палац, палац Білосольських-Білозерських), Олександр Брюллов (Лютеранська церква Святих Петра і Павла), Костянтин Тон (будівля Московського вокзалу), Альфред Парланд (храм Спаса на Крові). З середини століття починається спорудження нових набережних і мостів, йде велике будівництво прибуткових будинків. Саме в цей період формуються Ливарний, Володимирський і Заміський проспекти[76].


На початку XX століття в місті з'являються будівлі в стилі модерну, серед них Будинок компанії «Зінгер», Єлисеєвський магазин, готель «Асторія», Вітебський вокзал. Відтак прийшов стиль неокласицизму («Будинок з вежами» на площі Льва Толстого), що змінився з 1920-х років конструктивізмом (Палац культури імені О. М. Горького, Великий будинок на Ливарному проспекті) і сталінським ампіром (ансамблі Московської площі, Московського проспекту, проспекту Страйків, площі Калініна, станції першої черги Ленінградського метрополітену). З 1923 року починається житлове будівництво в нових районах за принципом комплексної забудови (житлові масиви). З початку 1960-х років почалося масове зведення «хрущовок», а з 1970-х років «будинків-кораблів». У той же час з'являються будівлі, побудовані за індивідуальними проектами: Палац спорту «Ювілейний», ансамбль площі Перемоги, готель «Прибалтійський», спортивно-концертний комплекс ім. В. І. Леніна, будівля аеропорту «Пулково»[76].

Ряд нових будівельних проектів, які активно підтримують міською адміністрацією та зацікавленими фірмами (наприклад, «Охта-центр», раніше носив назву «Газпром-сіті»), реконструкції існуючих архітектурних комплексів («Нова Голландія»), наростаючий обсяг зносу будівель фонової забудови центру (в тому числі і виявлених пам'яток історії та архітектури) і поява в центрі нових будівель, що розривають ансамблі і спотворюють вид, викликають заперечення у громадськості і професійних організацій. Все частіше звучать думки, що такі дії можуть зруйнувати унікальну міське середовище петербурзького центру. Ці явища викликають також заклопотаність Всесвітнього фонду охорони пам'яток і UNESCO.

Петербург в творах мистецтва[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Клінічна інфекційна лікарня ім. С. П. Боткіна

Більшість закладів охорони здоров'я Санкт-Петербурга входять в систему Міністерства охорони здоров'я Російської Федерації і діляться на три групи: ті, що підпорядковуються Комітету з охорони здоров'я Санкт-Петербурга, федеральні установи МОЗ РФ і установи Ленінградської області в межах міста. Комітет з охорони здоров'я Уряду Санкт-Петербурга є виконавчим органом державної влади з проведення міської політики в сфері охорони здоров'я. Крім установ, які входять в систему МОЗ РФ, в Санкт-Петербурзі розташовані установи охорони здоров'я інших відомств, а також недержавні установи[78].

У Санкт-Петербурзі 106 амбулаторно-поліклінічних закладів, 33 стоматологічних поліклініки, 44 диспансери різного профілю, 83 стаціонарних лікувальних установи, 24 лікарні, 57 станцій швидкої допомоги. Серед них: Військово-медична академія імені С. М. Кірова, Олександрівська лікарня, госпіталь ветеранів війн, міські психіатричні лікарні імені Кащенка, імені Святого Миколи Чудотворця, клінічна інфекційна лікарня імені Боткіна, НДІ грипу, НДІ акушерства і гінекології імені Отта, дитяча лікарня імені Раухфуса, дитяча клінічна лікарня імені Філатова та інші. З 2005 року в місті реалізується Національний пріоритетний проект «Здоров'я», що передбачає модернізацію системи міської охорони здоров'я[5].

Спорт[ред.ред. код]

Стадіон «Петровський»

У Санкт-Петербурзі розвинений як аматорський, так і професійний спорт. У місті 13 стадіонів з трибунами більше 1500 місць, 1649 спортивних зали, 10 палаців спорту, 17 критих об'єктів зі штучним льодом, 118 басейнів, велотрек, 18 лижних баз, 11 веслувальних баз і каналів. Серед них стадіон «Петровський», палац спорту «Ювілейний», Льодовий палац, Зимовий стадіон, Спортивно-концертний комплекс «Петербурзький», плавальний басейн СКА[5]. З 2007 року на заході Крестовського острова будується новий футбольний стадіон місткістю 69 тисяч глядачів[79]. Важливим центром спортивної культури є Національний державний університет фізичної культури, спорту і здоров'я імені П. Ф. Лесгафта.

У місті базуються професійні клуби:

На Літніх Олімпійських іграх 1980 року в Ленінграді на стадіоні імені Кірова пройшло декілька матчів футболу.

Видатні особи, пов'язані з Санкт-Петербургом[ред.ред. код]

Петропавлівська фортеця взимку
Петропавлівська фортеця, двір, Будинок коменданта фортеці.

Народились у місті[ред.ред. код]

Проживали[ред.ред. код]

З Петербургом пов'язані життя та діяльність українських гетьманів Павла Полуботка, Петра Дорошенка, Кирила Розумовського, Данила Апостола, письменників Григорія Скороводи, Івана Котляревського, Тараса Шевченко, С. Гулака-Артемовського, Павла Гребінки, Миколи Костомарова, композиторів П. Ніщинського, М. Вербицького, А. Чужбинського, В. Боровиковського, художника Івана Сошенка та інших.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Ленинград: Энциклопедический справочник. — Москва; Ленинград: Большая советская энциклопедия, 1957. — 808 с.
  • (рос.) Ленинград. Историко-географический атлас. — М.: Главное управление геодезии и картографии при Совете министров СССР, 1981.
  • (рос.) Санкт-Петербург: Энциклопедия. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2006.
  • (рос.) Топонимическая энциклопедия Санкт-Петербурга. — СПб.: Информационно-издательское агентство ЛИК, 2002.
  • (рос.) Музыкальный Петербург: Энциклопедический словарь / Российский ин-т истории искусств / А. Л. Порфирьева (отв.ред.), Ж. В. Князева (сост.). — СПб. : Композитор, 1996.
  • (рос.) Крюковских А. П. Санкт-Петербург. Памятники искусства: худож.-ист. очерк — СПб. : Паритет, 2004. — 461с.
  • (рос.) Анисимов Е. В., Балашов Е. М., Ваксер А. З., Ганелин Р. Ш., Дзенискевич А. Р. Санкт-Петербург: 300 лет истории / РАН; Санкт-Петербургский ин-т истории / В. М. Ковальчук (отв.ред.). — СПб: Наука, 2003. — 759с.
  • (рос.) Столпянский П. Н.. Петербург: Как возник, основался и рос Санкт-Питербурх / Независимая гуманитарная академия. — СПб. : НеГа, 1995. — 382с.
  • (рос.) Санкт-Петербург в зеркале социологии / Владимир Вячеславович Козловский (гл.ред.ред.кол.). — СПб. : Социологическое общество им. М. М. Ковалевского, 2003. — 482с.
  • (рос.) Энциклопедия для детей / Т. Доп. : Российские столицы. Москва и Санкт- Петербург. — М. : Аванта+, 2002–445 с.
  • Український Некрополь Санкт-Петербурга / Т. М. Лебединська, П. М. Тарасенко. — К. : Стилос, 2007. — 136 с.
  • Українці та Петербург: журнал / ред. В. Косенко
  • Шелест Володимир. Ідеологічна боротьба між Москвою та Петербургом-Ленінградом і її відображення у літературі / перед. Н. Полонська-Василенко. — Мюнхен, 1974. — 66 с.
  • Кантор В. К. Санкт-Петербург: Российская империя против российского хаоса: к проблеме имперского сознания в России. — М. : РОССПЭН, 2008. — 543с.
  • (рос.) Москва — Петербург: Pro et contra. Диалог культур в истории национального самосознания: Антология / Северо- Западное отделение Российской академии образования; Русский Христианский гуманитарный ин-т / Д. К. Бурлака (отв.ред.), К. Г. Исупов (сост.,вступ.ст.,коммент.,библиогр.). — СПб. : Изд-во Русского Христианского гуманитарного ин-та, 2000. — 712с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в «Петербург в цифрах». Официальный портал администрации СПб. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  2. «Закон Ленинградской области от 27 октября 1994 г. N 6-ОЗ». lenobl.ru. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-09-17. 
  3. «Росстат. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2011 года, на 1 января 2012 года и в среднем за 2011 год». 2011-03-23. Архів оригіналу за 2012-05-19. Процитовано 2011-03-28. 
  4. «Historic Centre of Saint Petersburg and Related Groups of Monuments» (en). ЮНЕСКО. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  5. а б в г д е ж и к л м «Справочная информация. «Паспорт Санкт-Петербурга»». Комитет по внешним связям Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 2012-11-19. Процитовано 2011-10-21. 
  6. Ленинград: Историко-географический атлас. — М.: Главное управление геодезии и картографии при Совете министров СССР, 1981. — С. 59.
  7. а б в Даринский А. В. География Ленинграда. — Л.: Лениздат, 1982. — С. 21—29.
  8. «Климат, погода в Санкт-Петербурге». petrohol.ru. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-09-17. 
  9. Санкт-Петербург: Энциклопедия. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2006. — С. 371—372.
  10. «Погода в Санкт-Петербурге в августе 2010». pogoda.ru.net. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-09-17. 
  11. Книга рекордов Петербурга. Всё самое-самое в истории и жизни города. Редактор-составитель Дмирий Шерих. — СПб.: Иванов и Лещинский, 1995. С.8—9.
  12. а б Под редакцией Д. А. Голубева, Н. Д. Сорокина. Доклад об экологической ситуации в Санкт-Петербурге ООО «Сезам-принт» (2011).
  13. Денис Аксёнов (12 декабря 2007). «Мы живём в 60 децибелах». mr7.ru. Архів оригіналу за 2010-09-14. Процитовано 2010-09-19. 
  14. «Климат, погода в Санкт-Петербурге». Все о реке Неве: мосты, притоки, наводнения... Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-26. 
  15. Санкт-Петербург: Энциклопедия. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2006. — С. 296—297.
  16. Санкт-Петербург: Энциклопедия. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2006. — С. 643.
  17. Даринский А. В. География Ленинграда. — Л.: Лениздат, 1982. — С. 46—47.
  18. Санкт-Петербурга «О территориальном устройстве Санкт-Петербурга» (с изменениями на 13 июля 2011 года) «О территориальном устройстве Санкт-Петербурга». gov.spb.ru. Процитовано 2011-08-12. 
  19. а б «Устав Санкт-Петербурга (с изменениями на 13 июля 2011 года)». Официальный портал администрации СПб. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  20. «О бюджете Санкт-Петербурга на 2012 год и на плановый период 2013 и 2014 годов». Администрация Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  21. «Депутаты Петербурга утвердили во II чтении поправки в горбюджет на 2012 год». Информационное агентство РИА «Новости» — Северо-Запад. Архів оригіналу за 2012-05-19. Процитовано 2012-05-18. 
  22. «Законы о бюджете Санкт-Петербурга». Комитет финансов Санкт-Петербурга (Россия). Архів оригіналу за 2012-10-14. Процитовано 2012-09-18. 
  23. «Консульские учреждения, аккредитованные в Санкт-Петербурге на 04.04.2011». Комитет по внешним связям Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  24. а б «Решение Ленинградского городского совета народных депутатов от 06.09.1991 № 270 «О введении официальных символов Санкт-Петербурга и возвращении исторических названий»». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  25. а б «Закон Санкт Петербурга от 13.05.2003 № 165-23 «О детальном описании официальных символов Санкт-Петербурга и порядке их использования»». Официальный портал администрации СПб. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  26. «Закон Санкт-Петербурга от 12.10.2005 N 555-78 «О праздниках и памятных датах в Санкт-Петербурге» (в редакции 2010 года)». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2012-09-04. 
  27. «День реставратора» (російською). «Союз реставраторов Санкт-Петербурга». 2006-07-02. Архів оригіналу за 2012-10-14. Процитовано 2012-10-02. 
  28. «Указ Президиума ВС РСФСР от 06.09.91 № 1643-I О возвращении городу Ленинграду его исторического названия Санкт-Петербург». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  29. «Закон РФ от 21 апреля 1992 г. N 2708-I «Об изменениях и дополнениях Конституции (Основного Закона) Российской Советской Федеративной Социалистической Республики»». Сайт конституции Российской Федерации. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  30. «Георгий Полтавченко вступил в должность губернатора Санкт-Петербурга». REGNUM. Архів оригіналу за 2012-08-04. Процитовано 2012-07-17. 
  31. «Петербургский международный экономический форум». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  32. «Большая «энергетическая игра»». Киевский ТелеграфЪ. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  33. День рождения пятимиллионного жителя Ленинграда
  34. Данные Всесоюзной переписи населения СССР 1989 года
  35. а б Росстат. население субъектов РФ на 1 января
  36. «Всероссийская перепись населения 9.10.2002. Субъекты РФ» (xls). Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-03-11. 
  37. Или собственно город Санкт-Петербург — 4 159 635 человек
  38. Или собственно город Санкт-Петербург — 4 239 751
  39. Оценка численности постоянного населения субъектов федерации
  40. Оценка численности постоянного населения субъектов федерации
  41. Росстат — оцінка чисельності населення станом на 01.01.2011
  42. Население (обзорная статья) :: Энциклопедия Санкт-Петербурга
  43. а б «Информационные материалы об окончательных итогах Всероссийской переписи населения 2010 года». Федеральная служба государственной статистики. Архів оригіналу за 2012-03-01. Процитовано 2012-02-29. 
  44. «В Санкт-Петербурге на год выросла продолжительность жизни». regnum.ru. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-09-17. 
  45. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.9D.D0.B0.D1.86._.D1.81.D0.BE.D1.81.D1.82.D0.B0.D0.B2_.D0.9F.D0.B5.D1.82.D0.B5.D1.80.D0.B1.D1.83.D1.80.D0.B3.D0.B0 не вказаний текст
  46. «Том 4 — «Национальный состав и владение языками, гражданство»». Сайт «Всероссийская перепись населения 2002 года». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  47. а б в г д е ж «Итоги социально-экономического развития санкт-петербурга за 2011 год». Архів оригіналу за 2012-11-19. Процитовано 2012-11-14. 
  48. «Величина прожиточного минимума за IV квартал 2011 года». Официальный портал Администрации Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 2012-04-28. Процитовано 2012-04-17. 
  49. «Рейтинг самых криминальных городов России». Mail.Ru. Архів оригіналу за 2012-06-17. Процитовано 2012-06-05. 
  50. «Динамика уровня экономического и социального развития Санкт-Петербургав январе 2012года». Архів оригіналу за 2012-06-17. Процитовано 2012-06-05. 
  51. «Правопорядок и общественная безопасность в районах Санкт-Петербурга. Аналитическая справка по итогам 9-ти месяцев 2011 года». Архів оригіналу за 2012-06-17. Процитовано 2012-06-05. 
  52. «Учреждения, подведомственные УФСИН России по г. Санкт-Петербургу и Ленинградской области». Федеральная служба исполнения наказаний России. Архів оригіналу за 2012-11-19. Процитовано 2012-11-14. 
  53. «Петербург в цифрах. Религия». Официальный портал Администрации Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  54. «Банки: Все города: все банки региона Санкт-Петербург». Банки.ру. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  55. а б «Перечень крупнейших промышленных предприятий Санкт-Петербурга». Комитет по внешним связям Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  56. «Потребительский рынок Санкт-Петербурга продолжил свой рост». ИМА-ПРЕСС - Информационное агентство. Архів оригіналу за 2012-02-10. Процитовано 2012-02-09. 
  57. «Исследование "Сети магазинов Санкт-Петербурга. Потребительский рынок и торговля FMCG». RemChel.ru. Архів оригіналу за 2012-02-10. Процитовано 2012-02-09. 
  58. «Печатные СМИ Санкт-Петербурга». Лениздат.ру. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-15. 
  59. Павел Горошков. «Сколько жители Петербурга переплатили за телеканал Смольного». Деловой Петербург. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-15. 
  60. Маркетинг подкачал. Ведомости, № 55 (1829), 29 марта 2007
  61. „О существовании Петербурга знают 15—20% населения земного шара (вице-президент РСТ С. Корнеев)“ интервью вице-президента „Эхо Москвы в Петербурге“ 1 августа 2007 года
  62. «ГУП «Водоканал Санкт-Петербурга»». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  63. «В ближайшие два года Петербург будет очищать почти 100 % сточных вод». РИА «Новости». Архів оригіналу за 2011-08-21. 
  64. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.93.D1.80.D0.B8.D0.BD.D0.BF.D0.B8.D1.81_2 не вказаний текст
  65. «Комитет по энергетике и инженерному обеспечению. Количественные показатели». Официальный портал Администрации Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  66. «Шоу-бизнес. Киностудии, кинокомпании». Телинфо-СПб. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  67. «Программа культурных мероприятий на 2011 год». Администрация Санкт-Петербурга. 21.10.2011. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  68. «История Советской рок-музыки. Ленинградский рок-клуб». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  69. «30 лет Ленинградскому рок-клубу: история закончилась?». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  70. «ЦОЙ Виктор Робертович (1962-1990)». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-26. 
  71. http://ukrainianplaces.com/taxonomy/term/2037
  72. «Был город золотой… В музейном центре Санкт-Петербурга могут появиться серые небоскрёбы.». Новые Известия. 16 марта 2005 года. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  73. «Результаты поиска памятников архитектуры для СПб». Памятники истории и культуры (объекты культурного наследия) народов Российской Федерации. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  74. «Постановление от 1 ноября 2005 года N 1681. О Петербургской стратегии сохранения культурного наследия». Официальный портал администрации СПб. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  75. а б А. Гутнов, В. Глазычев. {{{Заголовок}}}. — 200000 прим. — ISBN 5-235-00487-6.
  76. а б в Алешина Л. С. Ленинград и окрестности. Справочник-путеводитель. — М.: Искусство, 1986. — С.V—XVI
  77. «Зимний дворец». Прогулки по Санкт-Петербургу. Процитовано 2011-11-14. 
  78. «Медицинский Петербург». medline.ru. Архів оригіналу за 2012-10-14. Процитовано 2012-09-25. 
  79. «Строительство футбольного стадиона на Крестовском острове». Проекты Петербурга. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-10-21. 
  80. а б Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 281 с. ISBN 966-8201-26-4

Посилання[ред.ред. код]