Любаш (гора)

Любаш Любаш
42°45′21″ пн. ш. 22°45′14″ сх. д.
Країна	Болгарія
Тип	гора
Висота	1398 м
Любаш Любаш (Болгарія)

Любаш (зустрічається варіант Любата) — гора в Західній Болгарії, в фізикогеографічній області Країште, Перницької області, частина Руйсько-Верілського гірського хребта.

Гора є частиною Руйсько-Верілського гірського хребта, схили якої на південному сході доходять до Брезницької котловини. На півночі і північному сході долина річки Ябланиця (права притока Єрми) відокремлює гору від гір Стража і Завальська, а на заході долина річки Светля (права притока Струми) від Єрулської гори. На південному сході сідловиною заввишки 830 метрів з'єднанується з Чорною горою.

З північного заходу на південний схід її довжина становить близько 15 км, а ширина - до 7 км. Хребет гори не безперервний, помітно виступають куполоподібні вершини, найвища з яких — пік Любаш (Момін Двор, Плешивець, 1398,8 м), що піднімається на її північній частині. На півдні її висота поступово зменшується і закінчується короткими і низькими хребтами. Гора складається з вапняку, який на поверхні дуже ізрезаний карстами. На півночі , із заходу на схід, знаходиться водорозділ головного вододілу Болгарії між Чорним та Егейським морями. Переважаючими ґрунтами є коричневі та світло-коричневі лісові. Деякі її схили зарослі листяними лісами, а між лісовими масивами - великі пасовища.

На горі та її схилах 12 сіл: Баниште, Бегуновці, Брезнишкі-Ізвор, Гигинці, Долішня Секирня, Кошарево, Кривонос, Лялинці, Ребро, Рижавець, Садовик, Станьовці.

По північно-східному підніжжі, протяжністю 2,9 км, проходить ділянка дороги другого класу № 63 мережі державної дороги Перник - Брезник - Тран - КПП "Стрезимирівці".

Топографічна карта

• Аркуш карти K-34-46. Масштаб: 1 : 100 000. (рос.) Зазначити дату випуску/стану місцевості.
• Аркуш карти K- Радомир. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1978 р. (болг.)

Зовнішні посилання

• Підйом на гору Любаш [Архівовано 2 квітня 2019 у Wayback Machine.]

Джерела

• Николай Мичев (1980). Географски речник на България. София: Наука и изкуство. с. 295. (болг.)