Морнос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Морнос
38°22′28″ пн. ш. 21°51′12″ сх. д. / 38.37444444447177716° пн. ш. 21.85333333336077999° сх. д. / 38.37444444447177716; 21.85333333336077999
Витік
• координати 38°46′54″ пн. ш. 22°16′31″ сх. д. / 38.78184700002777419° пн. ш. 22.27545300002777751° сх. д. / 38.78184700002777419; 22.27545300002777751
Гирло Коринфська затока
• координати 38°22′28″ пн. ш. 21°51′11″ сх. д. / 38.37445100002777565° пн. ш. 21.85317600002777993° сх. д. / 38.37445100002777565; 21.85317600002777993
Країни:  Греція
Регіон Центральна Греція
Довжина 70 км
Водойми в руслі Lake Mornosd
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Морнос (грец. Μόρνος) — річка в Греції. Довжина 70 кілометрів. Витік знаходиться на південному схилі Ети. Протікає на південь між Вардусією, Етою, Гьоною і горами Лідорікіона (Όρη Λιδωρικίου). Поряд з ущелиною Лідорікіона повертає на захід, по вузькій долині протікає на південний захід, а потім повертає на південь і впадає в Коринфську затока поблизу кордону з затокою Патраїкосом, на схід від Нафпакта. Гирло утворює невелику ділянку з постійними наносами мулу. Площа водозбору 1180 квадратних кілометрів.

На річці існує однойменне водосховище. У травні 1969 року розпочато будівництво земляної греблі в 7 кілометрах на захід від Лідорікіона, завершене в 1979 році. У 1981 році водосховище було заповнено. Гребля є однією з найбільших в Європі. Об'єм водосховища 17 кубічних кілометрів[1].

У давнину гора була відома як Гілеф[2] або Ілеф[3] (Ύλαιθος).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ταμιευτήρας Μόρνου (PDF) (гр.). ΕΥΔΑΠ. Архів оригіналу (PDF) за 21 липня 2021. Процитовано 13 квітня 2018.
  2. Любкер Ф. Τείχιον // Реальный словарь классических древностей / под ред. членов Общества классической филологии и педагогики Ф. Гельбке, Л. Георгиевского, Ф. Зелинского, В. Канского, М. Куторги и П. Никитина. — СПб., 1885.(нім.)(рос.)
  3. Любкер Ф. Locris // Реальный словарь классических древностей / под ред. членов Общества классической филологии и педагогики Ф. Гельбке, Л. Георгиевского, Ф. Зелинского, В. Канского, М. Куторги и П. Никитина. — СПб., 1885.(нім.)(рос.)