Греція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Грецька Республіка Ελληνική Δημοκρατία
Прапор Герб
Девіз: "Ελευθερία ή Θάνατος" (Воля або смерть)
Гімн: "Ύμνος εις την Ελευθερίαν" Гімн про волю
Столиця (та найбільше місто)	Афіни
Офіційні мови	Новогрецька
Державний устрій
- Президент Греції	Каролос Папуліас
- Прем'єр-міністр Греції	Костас Караманліс
Незалежність	від Османської імперії
- проголошена	25 березня 1821
- визнана	3 лютого 1830
Вступ до ЄС	1 січня 1981
Площа
- Загалом	131,990 км² (70)
- Води (%)	0,86%
Населення
- перепис 2001 р.	11,216,708[1]
- Щільність	84 чол,/км² (88-ме)
ВВП (ПКС)	2008 р., оцінка
- Повний	$342,540 млрд (34-те)
- На душу населення	$30,661 (28-ме)
Валюта	Євро (EUR)
Часовий пояс	EET (UTC+2)
- Літній час	EEST (UTC+3)
Домен Інтернет	.gr
Телефонний код	+30

Греція (грец. Ελλάδα), офіційна назва Грецька Республіка (грец. Ελληνική Δημοκρατία — європейська держава, розташована на півдні Балканського півострова. На півночі межує з Албанією, республікою Македонія та Болгарією, на сході — з Туреччиною. Південні береги омиваються Середземним морем, західні — Іонічним, східні — Егейським.

Столиця — Афіни (грец. Αθήνα), одне з найдавніших міст світу та одночасно одна з наймолодих столиць в Європі, цього статусу місто набуло лише 1834 р. після подій Грецької національно-визвольної війни 19 ст. Нині у столиці мешкає близько 35% всього населення країни, разом з Піреєм нараховується близько 3,5 млн. жителів. Це гамірне і темпераментне місто. Контрасти грецької столиці лише підкреслюють її чарівність. Стовпотворіння в центрі контрастує з майже сільським виглядом передмістя. У місті немов зустрілися дві культури. Сучасні Афіни — це пульсуюча єдність протилежностей грецького і малоазійського способу життя.

Салоніки (грец. Θεσσαλονίκη) — столиця грецької провінції Македонія, друге за значенням та величиною місто Греції, розташоване на березі затоки Термаїкос. Впродовж багатьох століть Салоніки залишались важливим культурним та головним релігійним центром Еллади. Сьогодні це також потужний економічний та освітній центр країни. Щороку місто проводить одну з найбільших в світі Міжнародних виставок, а Фессалонікійський університет Аристотеля є найбільшим вищим навчальним закладом Греції.

Зміст 1 Географія 2 Історія 3 Політика 4 Економіка 5 Адміністративний устрій 6 Демографія 7 Культура 7.1 Грецька мова 7.2 Філософія 7.3 Театр 7.4 Архітектура 7.5 Музика 8 Релігія 9 Державні символи 9.1 Національні свята 10 Примітки 11 Посилання

[ред.] Географія

Докладніше у статтях: Природа Греції, Геологія Греції, Гідрогеологія Греції, Сейсмічність Греції

Греція складається з материкової (області Аттика, Пелопоннес, Центральна Греція, Фессалія, Епір, Македонія та Фракія) та острівної частин, загальною площею 131 990 км². На островах мешкає близько 20% всього населення Греції, їх більше 20 тисяч, проте населених — менше 200. Найбільшими островамии Греції є Крит, Керкіра та Родос. Протяжність кордонів Греції — 1 166 км, з них довжина берегової лінії — 14 880 км (це десятий показник в світі). Територію країни омивають Егейське, Іонічне, а південь острова Крит — Лівійське море.

Невелика група Іонічних островів утворює ланцюжок, що обмежує Грецію із заходу. Егейські острови навпаки численні. Деякі з них об'єднані в архіпелаги, як наприклад, групи островів на північному сході Егейського моря — Споради, Кіклади і Додеканес. Інші розташовуються ізольовано, наприклад, острів Крит. Кікладський архіпелаг складається з 39 островів, з яких тільки 24 заселені.

Споради, розташовані вздовж східного узбережжя материкової Греції та Евбеї, характеризуються достовірно острівним колоритом і зберігають незайманими народні традиції. Група Додеканеських островів нараховує 12 великих і безліч дрібних островів, кожний зі своїми особливостями і відмітними ознаками. Нарешті в Саронічській затоці, яка з'єднує узбережжя Аттики і Пелопоннеса, розташовується ще одна група невеликих островів Аргосароніка.

Чотири п'ятих території країни займають гори та пагорби, через що Греція вважається найбільш гористою країною Європи. Гора Олімп із піком Мітікос висотою 2 917 м є найвищою в Греції. Завдяки легендарному пантеону давньогрецьких олімпійських богів вона сьогодні є одним з найпопулярніших маршрутів як для альпіністів, так і для туристів.

Західна Греція містить низку озер та болот, переважно в області гірського пасма Піндос. Останнє є продовженням гірської системи Динарських Альп і сягає максимальної висоти 2 637 м — вершина Смолікас. Динарські Альпи продовжується через центральний Пелопоннес, перетинає острови Кітіра та Антикітіра, Егейське море та закінчується на острові Крит. Взагалі острови Егейського моря є піками підводного продовження гірської системи. Сам Піндос характеризується викокими, крутими вершинами, також тут широко розвинені карстові ландшафти.

На північному сході Греції розташований інший гірський масив — Родопі, який в межах країни займає всю територію периферії Східна Македонія та Фракія. Ця область вкрита густими правдавніми лісами. Знаменитий ліс Дадіа в адміністративному відношенні відноситься до ному Еврос, що на крайньому північному сході країни. Просторі рівнини розташовані головним чином у періферіях Фессалія, Центральна Македонія та Фракія. До них приурочені основні сільськогосподарські регіони Греції.

[ред.] Історія

Докладніше у статті: Історія Греції

Греція вважається колискою західної цивілізації. Близько 3 тисяч років до н.е. на острові Крит виникла високорозвинена мінойська цивілізація, культура якої згодом поширилась і на материк. За нею слідувала крито-мікенська, або егейська культура. Пізніше виникали славетні давньогрецькі поліси, а також античні міста Північного Причорномор'я, Італії, Малої Азії. Культура надзвичайного рівня розвитку ширилась усім середземноморським регіоном, що знайшло відображення в архітектурі, театрі, науці та звичайно філософії. Поліси Афіни та Спарта відіграли провідну роль у перемозі над Персією, втім самі пізніше були затьмарені Фівами, а згодом Македонським царством. Останнє під проводом Філліппа ІІ Македонського та його сина Александра Великого досягло надзвичайної могутності, яка була провісницею початку епохи еллінізму. Остання тривала до 146 р. н.е., коли Еллада опинилась в залежності від Римської імперії.

Подальший взаємовплив еллінської та римської культур формалізувався у культурі Візантійської імперії, створеної 330 р. навколо Константинополя. Він залишався основним культурним центром впродовж тисячі років, до свого падіння під натиском Османської імперії 30 жовтня 1453 р. Напочатку османської доби представники грецької інтелігенції мігрували у країни Західної Європи, де відіграли важливу роль у західноєвропейському Відродженні. Тим не менше система османських міллетів через ізоляцію допомагала православним грекам зберігати свої традиції впродовж 4 століть, сприяла їх згуртованості на основі релігії, яка відіграва важливу роль у формуванні сучасної грецької ідентичності.

Свою незалежність від Османської імперії Греція здобула 1830 р. після національно-визвольної війни 1821—1829 рр. Першим президентом незалежної Греції став Іоанн Каподистрія. Проте Великі держави вирішили її долю — встановили монархію та запросили на грецький престол неповнолітнього Оттона Баварського з династії Віттельсбахів. Повстання 1843 р. змусило короля Оотона надати Конституцію та заснувати представницькі Національні збори. Проте 1863 р. Оттон був повалений, а на грецький престол запросили датського принца Вільгельма, який прийняв ім'я короля Георга І. На честь його коронації Великобританія подарувала Греції Іонічні острови. 1877 року за ініціативою Харілаоса Трикупіса, найбільш яскравої фігури грецької політики того часу, король був позбавлений права впливати на Національні збори шляхом висунення вотуму недовіри прем'єр-міністру країни.

Після завершення Балканських воєн 1912—1913 рр. Греція змогла значно розшири свої території. У наступні роки політична боротьба між королем Костянтином I та харизматичним прем'єр-міністром Елефтеріосом Венізелосом розколола грецьке суспільство напередодні Першої світової війни. Після завершення Першої світової Греція вступила у війну з Туреччиною на чолі з Мустафою Кемалем. Ця війна призвела до масового обміну населенням між двома країнами в рамках підписаного 24 липня 1923 Лозаннського мирного договору.

28 жовтня 1940 року фашистська Італія зажадала від нейтральної Греції надати плацдарм для розміщення своїх сил, на що прем'єр-міністр Іоанніс Метаксас відмовив категоричним Ні (грец. Όχι), розуміючи, що тепер війна для Греції стає невідворотньою. Хоча німецькі війська були виведені з території країни тільки радянською армією 1944 р., з 1942 р. Греція святкує 28 жовтня як загальнонаціональне свято — День Охі.

У громадянській війні 1946 року, комуністична партія Греції зазнали поразки. 1949 року у Греції відновлено монархію, яка була остаточно скасована після військового перевороту «чорних полковників», підтримуваних Сполученими Штатами Америки, 21 квітня 1967 року. Режим полковників виявився абсолютно безпорадним, коли 20 липня 1974 р. Туреччина напала на Кіпр. Після повалення військової хунти 1975 р. було прийнято нову Конституцію, в країну з Парижа повернувся попередній прем'єр-міністр Константінос Караманліс, а за результатами всенародного референдуму монархію було скасовано і Греція врешті стала парламентською республікою. На противагу Новій демократії Караманліса Андреас Папандреу заснував ПАСОК, ці партії і нині залишаються найбільш потужними в країні.

1980 р. Греція повторно приєдналась до військового блоку НАТО (1974 р. вона вийшла з нього на знак протесту проти окупації Північного Кіпру). Членом Євросоюзу Греція стала 1 січня 1981 р. У питанні Республіки Македонія Греція і досі залишається непохитною у своєму рішенні не визнавати республіку через існуючі спроби останньої заявити свої права на грецьку область Македонію.

У грудні 2008 року в Афінах спалахнули масові заворушення, які швидко охопили всю Грецію та сколихнули всю Європу. Причиною заворушень було давно наростаюче невдоволення економічним становищем, яке значно ускладнювалось у зв'язку із Всесвітньою економічною кризою 2008 року. Приводом до розгортання масових акцій протесту, що нерідко переростали у погроми та безлад, стало вбивство 6 грудня 16-річного підлітка патрульним афінської поліції.

[ред.] Політика

Докладніше у статтях: Конституція Греції 1975, Президент Греції, Прем'єр-міністр Греції, Грецький парламент

За державним устроєм Греція є парламентською республікою. Главою держави є Президент, який обирається парламентом на п'ятирічний термін. ^[2] Чинна Конституція Греції була приянйта п'ятим скликанням Грецького парламенту 1975 р. після падіння режиму військової хунти 1967—1974 років. Двічі положення Конституції переглядались 1986 та 2001 року. Конституцією Греції, що складається зі 120 статей, передбачено поділ влади на виконавчу, законодавчу та судову гілки і надано широкі гарантії (змінами 2001 року), громадянських свобод та соціальних прав.^[3]

Виконавча влада здійснюється Президентом Республіки та урядом. Поправками до Конституції, внесеними 1986 року обов'язки та права Президента були значно обмежені. Зараз влада Президента є номінальною, він здебільшого виконує функції представництва держави на міжнародній арені. Президентом Греції нині є Каролос Папульяс, обраний 12 березня 2005 р.

Повнота політичної влади в Греції належить прем'єр-міністру країни. Прем'єр-міністром Греції, тобто головою уряду, стає лідер політичної партії, що перемогла на парламентських виборах. Так, прем'єр-міністром республіки 10 березня 2004 був обраний лідер «Нової демократії» Костас Караманліс. Офіційно кандидатуру прем'єр-міністра подає Президент Республіки та формально затверджує, також Президент призначає на посади на звільняє від обов'язків членів Кабінету Міністрів Греції.^[2]

Законодавча влада здійснюється Грецьким праламентом, який складається з 300 депутатів. Парламентські вибори проводяться кожні чотири роки, але Президент Республіки має право розпустити парламент раніше закінчення терміну дії парламенту за пропозицією Кабінету Міністрів, якщо таке рішення пов'язане з національним питанням виняткової важливості. Усі постанови, які приймає парламент, має підписати Президент Республіки, аби вони набрали чинності.

Судова влада є незалежною від виконавчої та законодавчої влади і складається з трьох верховних судів: Касаційного суду (грец. Άρειος Πάγος — ареопаг), Державної ради (грец. Συμβούλιο της Επικρατείας) і Палати аудиторів (грец. Ελεγκτικό Συνέδριο). До судової системи держави також входять громадські суди, які розглядають цивільні та кримінальні справи, та адміністративні суди, судді які вирішують суперечки між громадянами та адміністративними органами Греції.

Членство в міжнародних організаціях: ООН, ЄС, ОБСЄ, НАТО, Міждержавна організація економічного співробітництва і розвитку, Організація чорноморського економічного співробітництва.

[ред.] Економіка

Докладніше у статтях: Економіка Греції, Корисні копалини Греції, Історія освоєння мінеральних ресурсів Греції, Гірнича промисловість Греції

Після Другої світової війни, Греція пережила Грецьке економічне диво. Темпи приросту ВВП у середньому складав 7% в період між 1950 і 1973 роками. З тих пір Греція здійснила ряд структурних та фінансових реформ, отримуючи при цьому значну фінансову підтриму Європейського союзу. У 2001 році Греція доєдналась до Єврозони. Щорічний приріст ВВП перевищив відповідний рівень більшості її партнерів по ЄС.^[4] У сучасній економіці Греції сфера послуг складає найбільшу частку та є найбільш важливим та водночас швидкозростаючим сектором економіки, за яким слідують промисловість та сільське господарство. Індустрія туризму є одним з основних джерел валютних надходжень і приносить Греції понад 15% ВВП^[5] і роботу 16,5% від загальної кількості зайнятого населення.

Греція є провідним інвестором в економіки майже усіх її балканських. Національний банк Греції в 2006 році придбав 46% акцій турецького Фінансбанку та 99,44% акцій сербського Vojvođanska Bank. На державний сектор Греції припадає близько 40% ВВП, однак уряд вживає усіх заходів по подальшому зниженню його частки. У промиловому секторі переважають високі технології виробництва обладнання, особливо телекомунікацій. До інших важливих галузей належать текстильна, хімічна промисловість, будівельних матеріалів, машинобудування, транспортного обладнання та електричних приладів. 10% ВВП приносить Греції будівництво, тим паче, що нещодавно цей сектор переживав бум у зв'язку з Афінською Олімпіадою 2004 року. Сільське господарство складає нині лише 7% ВВП.

Трудові резерви Греції становлять 4,9 мільйона осіб, це є другим показником показником серед країн ОЕСР, після Південної Кореї.^[6] За даними університету Гронінгена, у період 1995—2005 Греція стала країною з найбільшим відношенням робота/час серед інших європейських країн: греки працювали в середньому 1 900 годин на рік, друге місце посіли іспанці — 1 800 годин а рік.^[7] У 2007 році середній працівник у Греції зробляв близько 20 доларів на годину. Іммігранти становлять майже одну п'яту частину робочої сили в Греції, вони зайняті здебільшого в сільському господарстві та будівництві.

За купівельною спроможністю населення Греція посідає 28-ме місце в світі. За індексом розвитку людського потенціалу 2006 року Греція посідала 18 місце у світі. За даними Міжнародного валютного фонду, середній доход на душу населення у 2008 році склав у доларах США — 30 661 за рік^[8], цей показник можна порівняти із Німеччиною, Францією та Італією, він приблизно дорівнює середньому по ЄС.

[ред.] Адміністративний устрій

Докладніше у статті: Номи Греції

Адміністративно Греція поділяється на 13 периферій, 9 з них розташовані на материковій частині, решта 3 — острівні. У сою чергу периферії поділяється на 50 номів. Крім того, ном Аттика включає 4 префектури: Афіни, Східна Аттика, Пірей та Західна Аттика. Номи у свою чергу діляться на діми (муніципалітети).

Карта Греції	Номер	Периферії	Столиця	Площа, км2	Населення
	1	Аттика	Афіни	3 808	3 761 810
	2	Центральна Греція	Ламія	15 549	605 329
	3	Центральна Македонія	Салоніки	18 811	1 871 952
	4	Крит	Іракліон	8 259	601 131
	5	Східна Македонія та Фракія	Комотіні	14 157	611 067
	6	Епір	Яніна	9 203	353 820
	7	Іонічні острови	Керкіра	2 307	212 984
	8	Північні Егейські острови	Мітіліні	3 836	206 121
	9	Пелопоннес	Каламата	15 490	638 942
	10	Південні Егейські острови	Ермуполіс	5 286	302 686
	11	Фессалія	Лариса	14 037	753 888
	12	Західна Греція	Патри	11 350	740 506
	13	Західна Македонія	Козані	9 451	301 522
	-	Айон Орос (автономія)	Карієс	390	2 262

[ред.] Демографія

За даними Євростату, на липень 2007 року населення Греції становило 10 706 290 осіб^[9], чоловіків 49,49 %, жінок 50,51 %. Середній вік складає — 41,2 роки, для чоловіків — 40 років, для жінок — 42,3 роки. Співвідношення статей за віком наступне: при нарожденні — 1,06 чол./жін.; до 15 років — 1.063 чол./жін.; від 15 до 64 років: 0.998 чол./жін.; 65 років і старше: 0.783 чол./жін.; все населення: 0.962 чол./жін. (2007).

Народжуваність — 9,62 малюків на 1000 мешканців (2007), щорічний прирост населення у 2007 році склав 0.163%. Рівень смертності складає 10,33 на 1000 осіб, рівень дитячої смертності відповідно — 5,34 на 1000 осіб.^[9] Розповсюдженість ВІЛ/СНІД серед дорослих на 2001 рік становила 0,2%. Осіб, що живуть з позитивним статусом ВІЛ/СНІД в Греції нараховується до 9%, смертність від ВІЛ/СНІД — менше 100 осіб на рік. Для порівняння в Україні темп поширення ВІЛ/СНІД на 2006 рік становив 10,6%, а абсолютна смертність склала 2 420 за 2006 рік.^[10]

Греки є стрімко старіючою нацією: за даними Євростату частка населення віком старше 75 років до 2050 року збільшиться з 19% до 31%.^[11] Середня тривалість життя: чоловіків — 74,6 років, жінок — 79,4 років. Сьогодні кількість працюючих в країні на 1 пенсіонера становить 4 особи, прогнозується зниження кількості трудящих до 2 осіб.

У містах проживає 58,8 %, у приміських зонах 12,8 %. Густота населення — 82,9 мешканців на км². Найбільш густо населеними містами Греції на 2007 рік були: Афіни, Салоніки, Пірей, Патри, Іракліон, Лариса та Волос.

Більш ніж 95% жителів країни — греки, інші найбільші етнічні групи: турки, албанці, вірмени. За кордоном мешкає понад 4 млн. греків, з них понад 2 млн. в Америці.^[12]

[ред.] Культура

Докладніше у статтях:  Антична культура, Давньогрецька міфологія

Культура Греції розвивалась протягом багатьох тисяч років, від мікенської та мінойської цивілізацій, які породили класичну Грецію. Вона розвивалась через вплив Римської імперії та її спадкоємиці східної Візантійської імперії. Значний вплив на грецьку культуру справила Османська імперія за близько 4 століття панування. Проте саме Грецькій війні за незалежність 1821—1829 рр. приписується провідна роль у відродженні та піднесенні національної грецької культури на сучасному етапі.

[ред.] Грецька мова

Докладніше у статті: Грецька мова

Грецька мова є однію з найдавніших серед сучасних мов світу. Нею користуються вже понад 4 000 років, а грецька писемність існує вже 3 000 років. Сьогодні грецька мова є основою словника будь-якої індоєвропейської мови, більшість базових понять наукової лексики також має частково грецьке походження. Сучасна ж грецька мова — дімотіка — південно-грецький діалект, адаптований в якості стандартного варіанту мови. Він значно відрізняється від катаревуси, яка, по суті, була штучно створена на основі давньогрецького койне і насаджувалась за ініціативою Адамантіоса Кораіса, грецького письменника просвітителя та активного громадського діяча доби національно-визвольного руху 19 століття.

Греція завжди була відносно однорідною країною у лінгвістичному відношенні. Напочатку ж 20 ст. відбувся греко-турецький обмін населенням, який ще більше посилив процес асиміляції етнічних меншин. Нині ж грецькою як першою, або навіть єдиною, мовою користується близько 99% населення країни.^[9]

[ред.] Філософія

Західна філософська традиція зародилась у Стародавній Греції ще в 6 столітті до н.е. Перших давньогрецьких філософів прийнято називати «досократиками», більшість їх робіт не збереглись навіть фрагментарно. Серед довократиків окреме місце займають сім античних мудреців. Одни з них Фалес Мілетський, з часів Аристотеля вважається першим філософом Греції, належав до, так званої, мілетської школи. За нею слідувала школа елатів, яка займалась філософією буття.

Класичний період грецької філософії традиційно асоціюють із Сократом, Платоном та Аристотелем. У цю добу Афіни стають центром грецької філософії. Сократ першим замислюється над людською особистістю, Платон засновує академію та створює філософію як логіко-етичну систему, а Аристотель — науку філософію як вчення про реально існуючий світ.

Серед інших визначних філософських шкіл, що пізніше виникали в Греції слід відзначити: стоїцизм, епікурейство, скептицизм та неоплатонізм.

[ред.] Театр

У Греції вперше театр як вид мистецтва став одним із чинників суспільного розвитку, поширюючи в народі релігійні та соціально-етичні поняття і об'єднуючи тим самим різноманітні верстви населення міст і сіл. Від самого початку і досить довго театр служив найбільш урочистим способом вшанування олімпійського бога Діоніса. Оскільки релігія була тісно пов'язана із державним життям, сценічні ігри, що складали частину Діонісових свят, були предметом турбот держави. Для грецького театру геніальними поетами були творені зразки драми, що мали грандіозний вплив на більш пізню римську та новоєвропейську драму. Деякі з цих зразків із незначними змінами присутні у репертуарі сучасного Національного театру Греції.

Стародавні греки були першими, хто почав зводити спеціальні споруди, пристосовані для драматичних вистав.^[13] Найдавнішим театром у світі вважається Театр Діоніса, побудований на одному зі схилів Афінського акрополя. Основні принципи облаштування давньогрецьких театрів послужили взірцем для римського та навіть сучасного театру.

[ред.] Архітектура

В умовах демократії Стародавньої Греції вперше створюється цілісне середовище міст-держав — полісів. Розвивається система регулярного планування міста, з прямокутною сіткою вулиць та головною площею — агорою — центром торгівлі і громадського життя. Був розроблений тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього просторового ядра — перистиль.^[14]

Культовим та архітектурно-композиційним центром давньогрецького міста був акрополь із храм, присвяченим божеству, покровителю міста. Класично завершеним типом храму став периптер. Найяскравішим його прикладом вважається головний храм Афінського акрополя — Парфенон. Невпинний розвиток громадського життя давньогрецького поліса породив такі типи споруд, як театр, стадіон та ін. Так в Афінах зявились Театр Діоніса, а пізніше Одеон Ірода Аттичного, унікальний мармуровий стадіон Панатінаїкос.

На основі естетичного осмислення стійко-балкової конструкції у Стародавній Греції створюється ордерна система архітектурної композиції, в якій гармонійно поєднались висока художність архітектурних форм з досконалістю конструкцій та матеріалу.

[ред.] Музика

Народна музика Греції подібна до музики іншсусідніх балих канських країн: Болгарії, Сербії, Македонії. У них часто простежуються схожі ритми та емоційне забарвлення пісень. Рембетика — грецька народна пісня — сформувалася на початку 20 століття, коли після малоазіайської катастрофи в Грецію прибули тисячі біженців. Цими піснями вони розповідали про своє нелегке життя. Нині рембетику вивчають у багатьох університетах Європи.^[15]

На сучасній популярній грецькій музиці відчувається великий вплив Заходу. Проте і в ній нерідко простежуються традиційні для Греції мелодії бузукі. У багатьох країнах, наприклад, Фінляндії, Швеції, Австралії, США, не просто теоретично вивчають музику бузукі, але й існують цілі колективи, що професійно виконують її. Іноді на початку і часто в середині пісень чути окремі музичні фрази різних інструментів в стилі імпровізації — таксімі. Це свого роду введення в атмосферу пісні, що задає її тему.^[15]

Сучасна Греція подарувала світові чимало композиторів. Це в першу чергу Мікіс Теодоракіс, відомий тим, що відкрив усьому світові сіртакі. Також близькі до напрямку New Age всесвітньо відомі Вангеліс та Янніс Хрисомалліс. Оперна співачка Марія Каллас по праву вважається феноменом музичного світу. Серед сучасних оперних співаків Греції виділяється Маріос Франгуліс.

Грецька виконавиця популярної музики Єлена Папарізу з піснею «Number One» посіла перше місце на пісенному конкурсі Євробачення 2005 — вперше для Греції. Серед популярних поп-співаків також можна виділити Сакіса Руваса, Міхаліса Хатзіянніса, Деспіну Олімпіу, Костаса Мартакіса, Анну Віссі, Гіоргоса Мазонакіса, Деспіну Ванді.

[ред.] Релігія

Докладніше у статтях: Грецька православна церква, Елладська православна церква, Афон, Метеора

Конституція Греції визнає православ'я як переважаючу релігію в країні, одночасно гарантуючи свободу віросповідання для всіх. Уряд Греції не веде офіційну статистику про релігійну приналежність своїх громадян. За оцінками Державного департаменту 98% громадян, які ідентифікують себе як православних.^[16] За даними соціологічного дослідження Євростату на 2005 рів, 81% греків відповіли, що вірять в Бога, це є третім показником серед країн-членів ЄС, поступаючись тільки Мальті та Кіпру.

Домінуючою є Грецька православна церква, її головою є архієпископ Ієронім ІІ, резиденція якого знаходиться в Афінах. Одночасно православні церкви монастирської держави на Святій горі Афон, а також церкви Додеканеських островів та Кріту підпорядковуються безпосередньо Вселенському патріарху, чия резиденція знаходиться у Константинополі (Стамбулі).

Нечисленні мешканці деяких островів Егейського моря, що колись належали Венеціанській республіці, сповідують католицизм. У Фракії та на острові Родос крім греків живуть турки-мусульмани (1,3%). Юдаїзм існує в Греції впродовж більше 2 000 років. Сефарди колись складали численну общину у місті Салоніки, проте Голокост змогли пережити не більше 5 500 чоловік. Община протестантів нараховує в країні близько 3 000 осіб. Існує й нетрадиційна релігійна течія грецького неоязичництва, її прибічників нараховується не більше 2 000 осіб.

[ред.] Державні символи

Докладніше у статтях Прапор Греції, Герб Греції, Гімн Греції

Державний прапор — 9 біло-блакитних смуг із хрестом — відповідає 9 складам в національному гаслі: «Свобода або смерть». Перший національний прапор був започаткований у 1821 р. генералом Олександром Іпсіланті — червоний з білим хрестом. З 1833 р. червоний колір був замінений блакитним.

Державний герб — блакитний щит з білим хрестом в обрамленні двох оливкових гілок.

Гімн Греції з 1860 р. — славетний «Гімн про волю», написаний фундатором новогрецької поезії Діонісіосом Соломосом в 1823 р. і складається з 158 рядків.

[ред.] Національні свята

День незалежності Еллади святкується 25 березня. Цього дня 1821 р. розпочалась Грецька національно-визвольна війна проти османського панування.

• 1 січня — Новий рік
• 6 січня — Водохреща
• 8 січня — Гінайкратія
• 28 січня — Апокрієс
• 4 квітня (2010 року) — Пасха
• 19 травня — День пам'яті геноциду греків у Малій Азії
• 21 травня — Піровассія
• 23 червня — Мідсаммер
• 15 серпня — Успіння Богородиці
• 26 жовтня — День Святого Димитрия Солунського
• 28 жовтня — День Охі
• 17 листопада — Політехніо — студентське свято
• 6 грудня — День Святого Миколи Чудотворца
• 25 грудня — Різдво

[ред.] Примітки

[ред.] Посилання

• Країнознавство — Греція
• Греки України
• Донецьке товариство греків
• Харківське міське товариство греків «Геліос»

п • о • р Адміністративний поділ Греції Аттика Афіни · Західна Аттика · Пірей · Східна Аттика Центральна Греція Беотія · Евбея · Евританія · Фокіда · Фтіотида Центральна Македонія Іматія · Кілкіс · Пієрія · Пелла · Салоніки · Серре · Халкідіки Крит Іракліон · Ласітіон · Ретимно · Ханья Східна Македонія та Фракія Драма · Еврос · Кавала · Ксанті · Родопі Епір Арта · Превеза · Теспротія · Яніна Іонічні острови Закінф · Керкіра · Кефалінія · Лефкас Північні Егейські острови Лесбос · Самос · Хіос Пелопонес Арголіда · Аркадія · Коринфія · Лаконія · Мессинія Південні Егейські острови Додеканес · Кіклади Фессалія Кардиця · Лариса · Магнісія · Трикала Західна Греція Ахея · Еліда · Етолія і Акарнанія Західна Македонія Гревена · Касторія · Козані · Флорина Айон-Орос Айон-Орос

п • о • р Країни Європи
Держави	Австрія · Азербайджан1 · Албанія · Андорра · Бельгія · Білорусь · Болгарія · Боснія і Герцеговина · Ватикан · Велика Британія · Вірменія2 · Греція1 · Грузія1 · Данія · Естонія · Ірландія · Ісландія · Іспанія1 · Італія · Казахстан1 · Кіпр2 · Латвія · Литва · Ліхтенштейн · Люксембург · Македонія · Мальта · Молдова · Монако · Нідерланди · Німеччина · Норвегія · Польща · Португалія · Росія1 · Румунія · Сан-Марино · Сербія · Словаччина · Словенія · Туреччина5 · Угорщина · Україна · Фінляндія · Франція · Хорватія · Чехія · Чорногорія · Швейцарія · Швеція
Залежні території	Азорські острови2 · Акротірі і Декелія2 · Аландські острови · Гернсі · Гібралтар · Джерсі · Мен · Мадейра2 · Свальбард · Фарерські острови · Ян-Маєн
Невизнані республіки	Абхазія4 · Нагірний Карабах2 · Південна Осетія4 · Північний Кіпр2,3 · Придністров'я
Територія під контролем ООН	Косово
Примітки	1 Частково розташована на іншому континенті   2 Цілком на іншому континенті, але пов'язується з Європою.   3 Визнана лише Туреччиною. 4 Визнані лише Росією та Нікарагуа. 5 Практично повністю на іншому континенті.