Симфонія № 41 (Моцарт)
Симфонія №41 В.А. Моцарта, до мажор (K. 551) завершена 10 жовтня 1788.[1] і є останньою симфонією композитора. Цю симфонію називають також Юпітер (Jupiter), однак ця назва не є авторською, вперше вона з'явилася у фортепіанному перекладенні Дж. П. Селмона. На думку Дж. Ґрува ця симфонія є «найвеличнішим оркестровим твором, що передував Французькій революції»[2].
Зміст |
Створення і виконання [ред.]
41-а симфонія є останньою з трьох симфоній, які Моцарт написав протягом літа 1788 року. Паралельно Моцарт писав фортепіанні тріо мі мажор та до мажор, Сонату для фортепіано №16 та Сонатіну для скрипки.
Достеменно невідомо, чи була виконана цясимфонія за життя композитора. Згідно з О.Е.Дойчем, у цей час Моцарт готував серію "Канцертів у Казино" в новому казіно в Шпіґельґлассе, однак не можна точно встановити, чи відбулася ця серія концертів, чи, можливо, Моцарт втратив до неї інтерес.[1]
Структура [ред.]
Симфонія складається з чотирьох частин:
- Allegro vivace, 4/4
- Andante cantabile, 3/4
- Menuetto: Allegretto - Trio, 3/4
- Molto allegro, 2/2
Склад оркестру - флейта, 2 гобої, 2 фаготи, 2 валторни, 2 труби, літаври, група струнних. Особливістю цієї симфонії є те, що весь її розвиток веде до монументального фіналу, що вінчає симфонію, як величний купол вінчає грандіозний собор.
Перша частина [ред.]
Перша частина написана у сонатній формі і містить три контрастні теми, що мають самостійне мелодійне значення: теми головної, побічної й заключної партій. Сама тема головної партії (що нерідко буває в Моцарта) містить у собі яскравий внутрішній контраст, вона складається із двох елементів:
Ця ж тема лежить в основі сполучної партії, особливо її другий елемент, що одержує секвенційний розвиток. Побічна партія написана у домінантовій тональності (соль мажор) - вона легка і рухлива:
У процесі подальшого викладу побічної партії в неї вклинюється другий елемент головної партії, завдяки чому створюється єдність між контрастними головною й побічною партіями.
Заключна партія будується на самостійному тематичному матеріалі. Стверджуючи домінантову (соль-мажорну) тональність, вона завершує експозицію:
![[icon]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Wiki_letter_w_cropped.svg){kind=small} |
Цей розділ потребує розширення. (вересень 2009) |
Родзинкою цієї симфонії є 5-голосне фугато, в якому проводяться 5 основних тем симфонії в кінці четвертої частини. Основною темою фіналу є тема, що являє собою перші чотири ноти з Меси Missa Pange lingua Жоскена Депре:
Примітки [ред.]
Література [ред.]
- Deutsch, Otto Erich (1965) Mozart: A Documentary Biography. Stanford: Stanford University Press.
- George Grove Mozart's Symphony in C (The Jupiter) // The Musical Times. — Т. Vol. 47. — (January 1906) (No. 755) С. pp. 27–31. DOI:10.2307/904183.
Посилання [ред.]
- Sinfonie in C KV 551: Ноти і аналіз (нім.) на сайті Neue Mozart-Ausgabe
- Symphony No. 41: Ноти на сайті International Music Score Library Project.
- Performance Audio--David Bernard conducting the Park Avenue Chamber Symphony
- Wolfgang Amadeus Mozart - Symphony No.41, KV 551 "Jupiter", with notes by Elizabeth Schwarm Glesner
- Jupiter in the Age of Enlightenment, Program Notes on Symphony No. 41 by Ron Drummond
- детальний музикознавчий аналіз симфонії(рос.)
