Симфонія № 41 (Моцарт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Симфонія №41 В.А. Моцарта, до мажор (K. 551) завершена 10 жовтня 1788.[1] і є останньою симфонією композитора. Цю симфонію називають також Юпітер (Jupiter), однак ця назва не є авторською, вперше вона з'явилася у фортепіанному перекладенні Дж. П. Селмона. На думку Дж. Ґрува ця симфонія є «найвеличнішим оркестровим твором, що передував Французькій революції»[2].

Створення і виконання[ред.ред. код]

41-а симфонія є останньою з трьох симфоній, які Моцарт написав протягом літа 1788 року. Паралельно Моцарт писав фортепіанні тріо мі мажор та до мажор, Сонату для фортепіано №16 та Сонатіну для скрипки.

Достеменно невідомо, чи була виконана ця симфонія за життя композитора. Згідно з О.Е.Дойчем, у цей час Моцарт готував серію "Канцертів у Казино" в новому казіно в Шпіґельґлассе, однак не можна точно встановити, чи відбулася ця серія концертів, чи, можливо, Моцарт втратив до неї інтерес.[1]

Структура[ред.ред. код]

Симфонія складається з чотирьох частин:

  1. Allegro vivace, 4/4
  2. Andante cantabile, 3/4
  3. Menuetto: Allegretto - Trio, 3/4
  4. Molto allegro, 2/2

Склад оркестру - флейта, 2 гобої, 2 фаготи, 2 валторни, 2 труби, літаври, група струнних. Особливістю цієї симфонії є те, що весь її розвиток веде до монументального фіналу, що вінчає симфонію, як величний купол вінчає грандіозний собор.

Перша частина[ред.ред. код]

Перша частина написана у сонатній формі і містить три контрастні теми, що мають самостійне мелодійне значення: теми головної, побічної й заключної партій. Сама тема головної партії (що нерідко буває в Моцарта) містить у собі яскравий внутрішній контраст, вона складається із двох елементів:

головна партія

Ця ж тема лежить в основі сполучної партії, особливо її другий елемент, що одержує секвенційний розвиток. Побічна партія написана у домінантовій тональності (соль мажор) - вона легка і рухлива:

побічна партія

У процесі подальшого викладу побічної партії в неї вклинюється другий елемент головної партії, завдяки чому створюється єдність між контрастними головною й побічною партіями.

Заключна партія будується на самостійному тематичному матеріалі. Стверджуючи домінантову (соль-мажорну) тональність, вона завершує експозицію:

Родзинкою цієї симфонії є 5-голосне фугато, в якому проводяться 5 основних тем симфонії в кінці четвертої частини. Основною темою фіналу є тема, що являє собою перші чотири ноти з Меси Missa Pange lingua Жоскена Депре:

MozartJupiterFinaleTheme.PNG

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Deutsch 1965, 320
  2. Grove 1906

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]