Тимчасова педагогічна школа
| Тичасова педагогічна школа | ||||
|---|---|---|---|---|
Основні дані
| ||||
| Засновано | 1861 | |||
| Засновник | Ф. Вороний | |||
| Ліквідовано | 1864 | |||
| Сфера | педагогічна освіта | |||
| Розташування | м. Київ | |||
| Країна | Російська Імперія | |||
| Тип | навчальний заклад | |||
Тимчасова педагогічна школа — освітня організація, яка мала на меті підготовку вчителів початкових шкіл, що виникла в Києві за ініціативою Ф. Вороного та за підтримки інспектора освіти Київського учбового округу М. Тулова в травні-серпні 1861 року.[1]
Історія становлення організації[ред. | ред. код]
Ідея відновлення Педагогічної школи, ініціатором якої виступав Ф. Вороний існувала ще з 1860 року. Його підтримало багато впливових освітніх діячів, таких як Юзефович Михайло Володимирович, Тулов Михайло Андрійович ітд. Однак, необхідність існування такої прояснилася після закриття недільних шкіл у квітні 1861 року. На цей момент продовжували відкриватися початкові школи, здебільшого з ініціативи окремих постатей. Тому існувала необхідність установи, яка б могла готувати педагогів для цих шкіл. Не варто забувати про те, що ці педагоги мали б навчати дітей українською мовою. Така ініціатива не була б можливою, якби російський уряд не прагнув би нівелювати польський національних дух на Правобережній частини України. На утворення шкіл в Київський, Волинській та Подільській губернії уряд виділив близько 10 тис. рублів[2]. Стосовно педагогічного складу Тимчасової Педагогічної школи, то вирішили зупинитися на найбільш здібних студентах університету св. Володимира, які вже мали досвід викладанні у недільних школах ти вчителів місцевих гімназій. Платні вони за це не отримували, працювали на волонтерських засадах, а гроші, що були виділені на їхню заробітню платню, йшли на учнів, як засіб стимулювання. Серед їхнього числа опинився і Драгоманов Михайло Петрович, який там викладав російську історію. За його словами, за перших пів року було випущено 19 учителів та ще 36 продовжували навчатися, а за перший рік було підготовано вчителів для 45 Київських та 5 подільських губерній. Також Драгоманов відзначав те, що Тимчасова педагогічна школа у 1962-63 роках уособлювала в собі комітет, що займався справами заснування перших російських народних шкіл на Правобережній Україні.[3]
Видавнича діяльність[ред. | ред. код]
На організацію було покладено завдання підготовки підручників для початкових шкіл, як передбачали навчання українською мовою з підготовкою до навчання російською мовою. Міністерство на видавництво виділило близько 500 руб[1]. На ці гроші було випущено перше видання «Байок» Глібов Леонід Іванович. Займалися виданням й іншої літератури. Наприклад, за ініціативи Костомаров Микола Іванович, громадівці вдали брошуру «Дещо про світ Божий». Працювали і над читанкою, але після закриття школив с робота зійшла нанівець Однак, не довго російський уряд дозволяв впроваджувати українську мову в навчальний процес. Після Польське повстання (1863-1864), дії імперської влади стали більш шовіністичними. Того ж року був опублікований «славнозвісний» Валуєвський циркуляр, що заборонив публікацію підручників, педагогічних та наукових видань тощо. Тому написання й публікація підручників призупинилася, що правда, «Байки» Глібов Леонід Іванович можна було увести до програми, як художня література.
Церква та Тимчасова педагогічна школа[ред. | ред. код]
Питання шкіл у суспільстві стояло дуже гостро. Адже вже досить довгий період часу навчання — це привілей духовенства. Духовенство за це могло отримувати гроші, деякі навіть використовували учнів як робочу силу. Тому не дивно, що проти Тимчасової педагогічної школи з боку духовенства велася активна боротьба. Велася ціла дискусія з питання того, чи варто передавати народні школи під керівництво муніципалітету чи залишити при церквах. У сторону школи сипалися різноманітні закиди, педагогів звинувачували в сепаратизмі та нігілізму. Церкву ж представляли як вірного оборонця держави від революційних настроїв. Зрештою це привело до того, що у 1863 року студентів, що викладали у Тимчасовій педагогічні школі — звільнили, навіть попри те, що вони вже у цей час могли бути повноціними вчителями в гімназіях, а у 1864 року організацію було розпущено. За словами М. П. Драгоманова: «…Діло науковій народній школі на Україні по меншій мірі завмерло»[2]. А також, завмер процес українізації, адже: «…ніколи не може бути жива наукова школа на Україні без української мови»[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Борисенко, В. (2010). М.П. Драгоманов і «Тимчасова педагогічна школа» в Києві у 60-х роках ХІХ ст (укр.). Процитовано 28 травня 2023.
- ↑ а б в Драгоманов М. Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії (1877). irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 28 травня 2023.
- ↑ Diasporiana Електронна бібліотека | Драгоманов М. Народні Школи на Україні серед життя і письменства в Росії. diasporiana.org.ua. Процитовано 28 травня 2023.
Література[ред. | ред. код]
- Науково-педагогічна та громадська діяльність М. Драгоманова у Києві (1859—1875 рр.) — Леся Сосюра — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 28 травня 2023.
- Матеріали перших Міжнародних драгомановських читань: 30 вересня–2 жовтня 2003 р. / Укл. Г. І. Волинка, В. П. Сергієнко, Л. Л. Макаренко. — К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2003. — Випуск 1. — 274 с.
- Іванова Л. Г., Іванченко Р. П. Громадівський рух 60-х рр. ХІХ ст. в Україні: проблеми, ідеологія. — К., 1999. — С. 64.
- Борисенко В. Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60 — 90-х роках ХІХ ст. — К., 1980.- С. 67
- Драгоманов М. П. Антракт з історії українофільства (1863—1872) // Вибрані праці -Т. І.-Кн.2.-С.266-267.