Тюрфінґ
Тюрфінґ (давньосканд. Tyrfingr — «Палаючий») — чарівний меч згідно германо-скандинавської міфології, згадка про який міститься в скандинавській «Сазі про Хервера», складеній у XIII столітті шляхом обробки набагато більш давнього матеріалу. Володарем чарівного меча був конунг Сіргламі з Гардарики. Його меч був найгострішим зі всіх та сяяв як промінь сонця. Чарівний меч викували гноми. Тюрфінґ ніколи не повертався в піхви, поки він не обагриться кров'ю, як і інший легендарний скандинавський меч, Дайнслейф.[1]
У сагах також вказано, що «не було жодної живої істоти, яка б дожила до наступного дня, уражена мечем». Удар від нього неможливо було відбити і він не зупинявся, поки не потрапляв в землю, і та людина, що брала його в бій, здобувала перемогу, якщо билася ним. Цей меч відомий у всіх стародавніх сагах.
Згодом, Сіргламі подарував свій меч Арнгріму, в знак подяки за вірність. В ході битви між Арнгрімом та Хьяльмаром, Хьяльмар, поранений, сказав:
Поранив мені серце
клинок Ангантюра,
гострий кінчик меча,
загартований в отруті.
У «Ворожбі Хервьор» розповідається про те, як діва-войовниця Хервьор, донька Ангантюра отримала на могилі батька «дивовижний меч Тюрфінґ», викуваний гномами для конунга Гардаріки Сіргламі:«…Пробудись, Аргантюр, тебе будить Хервьор, єдина донька, Ваша зі Свавой; віддай із кургану гострий свій меч, що для Сігргламі гноми зкували…».[2]
Батько передрікає смерть роду Хервьор, аргуменутючи, що жіночі руки не зможуть втримати меча, та зазначає, що Тюрфінґ проклятий. Після повернення на батьківщину, Хервьор народжує сина, який згодом їде у міфічні землі.[3]
Чарівний меч згадується у розповіді про Хейдрека, що замахнувся ним на Одіна, однак Одін обернувся в сокола і полетв. Хейдрек вдарив йому услід та відтяв пір'я з його хвоста, тому сокіл з тих пір короткохвостий.[4]
Як пояснюється в словнику Vigfusson-Cleasby, це ім'я меча походить від слова tyrfi («смолиста ялина»), тому що меч палав як смолисте дерево.
Схожу легенду можна зустріти у японській культурі, адже самураї вірили, що катани знаменитого мечника і коваля Мурамаси, що жив приблизно в XVI столітті, теж не можна заховати, поки він не покуштує крові, хоч би і крові власника.
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Гербер, Хелен (5 вересня 2017). Мифы Северной Европы (рос.). Litres. ISBN 5457027562. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018.
- ↑ ДЖЕРЕЛА ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ “ВІКІНГИ НА РУСІ ДО 882 РОКУ”. Львівський медієвістичний клуб (uk-UA) . 2 березня 2017. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 9 березня 2018.
- ↑ Сванидзе, Аделаида (27 листопада 2014). Викинги — люди саги: жизнь и нравы (рос.). Новое Литературное Обозрение. ISBN 9785444803462. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018.
- ↑ Stridmann, Tim. Сага о Хервёр и Хейдреке — Саги о древних временах — Тексты — Северная Слава. norse.ulver.com (рос.). Архів оригіналу за 5 листопада 2017. Процитовано 9 березня 2018.