У-18

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У-18
Тип штурмова гармата
Схема: казематна, моторно-трансмісійне відділення по заду. бойове та керування спереду
Історія використання
На озброєнні не експлуатувалася
Оператори СРСР
Історія виробництва
Розробник КБ-3 заводу № 8
НКВ
Виробник СРСР
Виготовлення 1942 р
Характеристики
Довжина корпуса 6750 мм
Ширина 3250 мм
Обслуга 6
Калібр 152.4-мм МЛ-20С зраз. 1943 р.
тип: нарізна гаубиця гармата
Дальність вогню
Ефективна макс. 17,2 км
Броня Лоб: 75, верх: 75/20°, середина: 40
Борт: 75
Корма: 60 (циліндрична)
Днище: 30 мм
Башта: маска гармати: 100 (циліндрична)
Двигун V-подібний, 12-циліндровий дизельний рідинного охолодження
600 к.с.
Підвіска індивідуальна торсіонна

У-18 — радянська важка самохідна артилерійська установка часів Німецько-радянської війни .

Історія створення[ред. | ред. код]

15 квітня 1942 року відбулося засідання пленуму Артилерійського комітету ГАУ КА, присвячене подальшому розвитку самохідної артилерії. На засіданні були затверджені вимоги на самохідну установку, яка повинна була стати заміною «винищувачу ДОтів» 212. Уралмаш в складі Л. І. Горлицького, Н. В. Куріна, Г. Н. Рибіна і К. Н. Ільїна та КБ-3 Машинобудівний завод імені М. І. Калініна на чолі з Ф. Ф. Петровим, була спроектована САУ У-18 на базі КВ-7, оснащена 152,4-мм гаубицею ЗІК-20 (МЛ-20С).

Прототипи: У-19; СУ-152[ред. | ред. код]

На замовлення ГАУ довелося поспішно виконувати проект У-19, встановити на шасі танка КВ 203,2-мм гаубицю зр. 1931 р. Б-4 масою 12,7 тонн. Розміри САУ виявилися значними, а бойова маса склала 66 тон. Через перевищене навантаження на ходову частину і низьку маневреність роботи по У-19 були згорнуті.

У-18 почали допрацьовувати на Челябінському Кіровському заводі за вказівкою заступника танкової промисловості Ж. Я. Котіна. САУ оснастили гарматою: 152-мм гаубиця-гармата зразка 1937 року (МЛ-20), а потім на шасі КВ-1с. САУ отримала заводську назву КВ-14. 14 лютого 1943 року, після успішних випробувань, постановою ДКО КВ-14 (об'єкт 236) був прийнятий на озброєння і запущений в серійне виробництво під індексом СУ-152 .

Опис конструкції[ред. | ред. код]

Двигун[ред. | ред. код]

В якості силової установки в САУ У-18 передбачалося використовувати дизельний чотиритактний V-подібний дванадцятициліндровий двигун В-2К, який на виході міг забезпечити потужність в 600 кінських сил.

Трансмісія[ред. | ред. код]

Трансмісія важкої самохідно-артилерійської установки У-18 складалася з наступних основних вузлів і агрегатів:

  • багатодискового головного фрикціону, який працював за принципом сухого тертя «сталь по феродо»;
  • п'ятиступінчатою коробкою передач тракторного типу;
  • двох багатодискових бортових фрикціонів, що працюють за принципом тертя «сталь по сталі»;
  • двох бортових планетарних редукторів;
  • плаваючих гальм стрічкового типу.

Підвіска[ред. | ред. код]

Підвіска в У-18 за своїм типом класифікується як торсіонна індивідуальна при внутрішній амортизації по кожному з 6 штампованих опорних двоскатних катків малого діаметра застосовано по кожному борту. По кожному опорному котку на проти нього до броньового корпусу шляхом зварювання кріпилися обмежувачі ходу балансирів підвіски. Провідне колесо, оснащене зйомними зубчастими вінцями з цівочним зачепленням, застосовано по кожному борту розташовувалося позаду, а напрямні лінивці - попереду. Верхня гілка гусениці спиралася на три малих литих котки, що підтримують та не гумувались бандажами.

Кожен гусеничний ланцюг збирався з 86-90 литих траків одногребневого типу з шириною в 700 і кроком в 160 міліметрів.

Озброєння[ред. | ред. код]

Гармата[ред. | ред. код]

Гармата ЗИС-20 (МЛ-20С) 152,4-мм гармата гаубиця. Радянська гаубиця-гармата періоду Другої світової війни. Серійно випускалася з 1937 по 1946 рік і донині стоїть на озброєнні багатьох країнах світу. Також цією гарматою озброювали ІСУ-152 .

Технічні характеристики гармати[ред. | ред. код]

Параметр Значення
Калібр, мм 152,4
Скорострільність, пострілів / хв 3-4
Прицільна дальність, м: до 17 230
Довжина ствола, мм 4240

Снаряди[ред. | ред. код]

Для даної гармати доступні наступні снаряди:

  • БР-540 - бронебійний гостроголовий каморний снаряд.
  • БР-540Б - бронебійний тупоголовий каморний снаряд.
  • БП-540 - кумулятивний снаряд. Присутній тільки на ІСУ-152
  • ОФ-540 - уламково-фугасний снаряд.

Технічні характеристики снарядів[ред. | ред. код]

С

наряд

Тип Маса, кг Початкова швидкість, м / с Затримка зривника, м Чутливість зривника, мм Маса вибухової речовини, г Кут зустрічі, при якому ймовірність рикошету 100% Кут зустрічі, при якому ймовірність рикошету 50% Кут зустрічі, при якому ймовірність рикошету 0%
БР-540 БС 49 600 1.2 15 480 25 30 43
БР-540Б БС 49 600 1.2 15 660 19 27 42
БП-540 КС 28 680 - 0.1 3840 17 21 28
ОФ-540 ОФС 44 655 - 0.01 5900 9 10 11
Назва снаряда Бронепробиваемость, мм на відстані, м (по нормалі) Бронепробиваемость, мм на відстані, м (кут атаки 30 °)
10 100 500 1000 1500 2000 10 100 500 1000 1500 2000
БР-540 167 165 152 137 124 111 60 59 55 49 44 40
БР-540Б 150 148 142 135 128 122 61 61 58 55 52 50
БП-540 250 250 250 250 250 250 124 124 124 124 124 124
ОФ-540 74 74 74 74 74 74 74 74 74 74 74 74

Застосування[ред. | ред. код]

У березні 1942 року був побудований макет. Дослідних зразків не випускалося, в бойових діях участі не брала.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Солянкин А. Г., Павлов М. В., Павлов І. В., Желтов І. Г. Радянські важкі самохідні артилерійські установки 1941-1945 рр. - М .: Експрінт, 2005. - 48 с. - ISBN 5-94038-079-4 . Свірін М. Н. Самохідки Сталіна. Історія радянської САУ 1919-1945. - М .: Яуза, Ексмо, 2008. - 384 с. - (Війна і ми. Радянські танки). -10 000 прим. - ISBN 978-5-699-20527-1, ББК 68.513 С24.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=У-18&oldid=38520722