Бджолоїдка зелена
| Бджолоїдка зелена | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Merops persicus Pallas, 1773 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Бджолоїдка зелена[1], або щурка зелена (Merops persicus) — вид птахів роду Бджолоїдка (Merops) родини Бджолоїдкові (Meropidae).
Довгий час бджолоїдку зелену, поширену в Євразії, відносили до політипного виду Merops superciliosus (sensu lato) — птаха, поширеного в Африці на південь від Сахари. Тому в літературі радянської доби та у виданнях недавнього часу бджолоїдку зелену називають науковою назвою Merops superciliosus (напр., Птахи фауни України, 2002[2]), хоча в дійсності це окремий вид Merops persicus.
Цей вид нерідко розглядають як дуже близький до щурки філіппінської (Merops philippinus) зі Східної Азії, та щурки оливкової (Merops superciliosus) з Африки, з якими довгий час його вважали одним й тим самим видом (конспецифічним)[3].
В межах виду розрізняють два підвиди:
- Merops persicus persicus — гніздиться в Азії, зимує у Східній та Південній Африці
- Merops persicus chrysocercus — гніздиться в північній Африці, зимує в Західній Африці.
«Зеленою» називають також такі види бджолоїдок:
- Merops orientalis — «зелена» англійською мовою (англ. — «The Green Bee-eater» = зелена)
- Merops viridis — «зелена» в назві латиною (англ. — «Blue-throated Bee-eater» = синьогорла)
- Merops persicus — «зелена» за назвою у визначнику птахів України.
_in_Tirunelveli.jpg)
Маса тіла: близько 60 г, довжина тіла: 27-31 см, розмах крил: 46-49 см.
Оперення дорослого самця зелене, яскраве; лоб білий; через око проходить чорна смуга, по боках якої блакитний відтінок; підборіддя жовте; горло іржасто-руде; верх крил із бурим відтінком, спід — рудий; центральні стернові пера видовжені, загострені; дзьоб чорний; ноги червонувато-бурі.
Доросла самиця забарвлена менш яскраво; центральні стернові пера коротші.
Молодий птах подібний до дорослої самиці, але оперення з бурувато-вохристим відтінком; центральні стернові пера не видовжені.
Відмінності від схожих видів: від бджолоїдки золотистої (Merops apiaster) відрізняється майже суцільно зеленим забарвленням, а дорослий птах — також довшими центральними стерновими перами. У зелених щурок жовте забарвлення горла і зелекнувате грудей мають поступовий перехід, а у золотистих між ними є доволі чітка темна межа.
Варто пам'ятати, що молоді золотисті щурки мають також зеленкувате забарвлення з бурими надкрилами, яке надалі на череві синіє а поверх крил - стає яскраво-рудим і жовтим. У зеленої щурки крила зверху зелені.
Загалом є широкоареальним видом з високою чисельністю в місцях оселення. Найпотужніші популяції відомі в дельті Нілу, в країнах Близького Сходу, на Арабському півострові, у Закавказзі, Середній Азії, і Ірані, Афганістані, Казахстані.
Найближчі до України знахідки відомі з Північного Кавказу та з Нижньої Волги.
Мапа з ареалом Merops persicus на сайті МСОП: >>> [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Цей вид зустрічається як рідкісний бродячий (вагрантний) вид на територіях, що лежать на північ від його основного гніздового ареалу, при цьому більшість особин-бродяг відмічено в Італії та Греції.
Зимують в Африці (див. карту на сайті МСОП >>> [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.]).
В Україні щурка зелена — рідкісний залітний птах, відомих тільки з території східних областей України, в межах степової смуги. Надає перевагу відкритим сухим місцевостям.
.jpg)
Гніздяться колоніями. Риють нори в урвищах, берегах річок, кар'єрах.
Політ швидкий і легкий. Звуки: крик «крі-крі-крі», який нагадує крик бджолоїдки золотистої, але нижчий за тональністю і різкіший.
- Бутьев В. Т., Зубков Н. И., Иванчев В. П. и др. Род: Щурки (Merops Linnaeus, 1758) [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.] // Птицы России и сопредельных регионов. — М.: КМК, 2005. — Т. 6. — С. 242–267.
- Бучко В. В., Скільський І. В., Школьний І. С. (1996): Авіафауністичні знахідки в Чернівецькій області. — Беркут. — Том 5 (2). — С. 201.
- Воинственский М. А. (1960): Птицы степной полосы Европейской части СССР (современное состояние орнитофауны и ее происхождение). — Киев: АН УССР. — 1-292 c.
- Гудина А. Н. (2008): Редкие и малоизученные птицы Восточной Украины. — Запорожье: Днепровский металлург, 2008. — Т. 2 (Charadriiformes — Piciformes). — 1-192 c.
- Загороднюк І. Зелена бджолоїдка (Merops persicus) в Україні [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.] // Беркут. — 2013. — Том 22, вип. 1. — С. 61-64.
- Рустамов А. К. (2005): Зеленая щурка. — Птицы России и сопредельных регионов. — М.: КМК. — 258–267.
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. − К., 2002. − 416 с.
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Анотований список українських наукових назв птахів фауни України (з характеристикою статусу видів). — Видання третє, доповнене. — Київ-Львів, 2007. — 111 с. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- BirdLife International 2012. Merops persicus. In: IUCN 2013 [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Downloaded on 22 August 2013.
- Blue-cheeked Bee-eater. Azerbajjan. Merops persicus / Колонія зелених щурок в Аггельському національному парку (Азербайджан) — відео[недоступне посилання з жовтня 2019]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Фесенко Г., Бокотей А. Птахи фауни України. — Київ, 2002, с. 234–235.
- ↑ Докладніше див. Сайт МСОП.
- ↑ IUCN: Aves > Coraciiformes > Meropidae Merops persicus Blue-cheeked Bee-eater. Архів оригіналу за 21 жовтня 2013. Процитовано 22 серпня 2013.