Head Hunters
Head Hunters | |
|---|---|
 | |
| Студійний альбом | |
| Виконавець | Herbie Hancock |
| Дата випуску | 26 жовтня 1973 |
| Записаний | September 1973 |
| Жанр | |
| Тривалість | 41:52 |
| Студія звукозапису |
Wally Heider Studios Different Fur Trading Co. San Francisco, California |
| Лейбл | Columbia |
| Продюсер |
|
| Професійні огляди | |
|---|---|
| Оцінки оглядів | |
| Джерело | Рейтинг |
| AllMusic |  [2]
|
| Down Beat | [3]
|
| Jazzwise | [4]
|
| The Penguin Guide to Jazz Recordings | [5]
|
| Pitchfork | 10/10[1] |
| Q |  [6]
|
| The Rolling Stone Album Guide |  [7]
|
| The Rolling Stone Jazz Record Guide | [8]
|
| Tom Hull | B+[9] |
| Zagat Survey | [10]
|
Head Hunters — дванадцятий студійний альбом американського джазорвого піаніста Гербі Генкока, випущений 26 жовтня 1973 року лейблом Columbia Records. Альбом мав успіх серед фанківської та рок- аудиторії та сприяв популяризації джаз-фанк- ф'южн. Він досяг 13-го місця в Billboard 200 і став першим джазовим альбомом, який продано накладом понад мільйон примірників.[11]
Head Hunters послідували за серією експериментальних альбомів Генкока: Mwandishi, Crossings і Sextant, виданими між 1971 і 1973 роками, часом, коли Хенкок шукав новиї напрямів.
Для нового альбому Хенкок зібрав нову групу, «Headhunters», залишивши з попередньої команди лише Бенні Мопена. Генкок сам обробляв усі партії синтезатора (раніше ділився цими обов'язками з Патріком Глісоном), і вирішив взагалі не використовувати гітару, віддаючи перевагу клавінету — одному з визначальних інструментів у цьому альбомі. У новій групі була ритм-секція, орієнтована на ритм і блюз, у складі Пола Джексона (бас) і Харві Мейсона (барабани), а орієнтація на фанкорву стилістику робила альбом привабливішим для ширшої аудиторії.
З чотирьох композицій альбому три були новими, натомість "Watermelon Man " взята з його першого альбому Takin 'Off (1962), і перероблена, зокрема шляхом додавання африканської перкусії.
Head Hunters став першим джазовим альбомом, який продали понад мільйон примірників.[12] У 2005 році альбом посів 498 місце у книжковій версії списку 500 найбільших альбомів усіх часів журналу Rolling Stone . Незважаючи на те, що він не був включений в оригінальну онлайн-версію списку 2003 року Rolling Stone, а також у редакцію 2012 року, він зайняв номер 254 під час перезавантаження списку 2020 року.[13] Head Hunters став ключовим випуском у кар'єрі Хенкока і став натхненням не лише для джазових музикантів, а й для фанку, соул-музики, джазового фанку та хіп-хопу. Бібліотека Конгресу додала його до Національного реєстру звукозаписів, який збирає «культурно, історично чи естетично важливі» звукозаписи 20 століття.[14]
Трек-лист[ред. | ред. код]
| Сторона 1 | |||
|---|---|---|---|
| # | Назва | Автор | Тривалість |
| 1. | «Chameleon» | Hancock, Jackson, Mason, Maupin | 15:41 |
| 2. | «Watermelon Man» | Hancock; arranged by Mason | 6:29 |
| Сторона 2 | |||
|---|---|---|---|
| # | Назва | Автор | Тривалість |
| 3. | «Sly» | Hancock | 10:15 |
| 4. | «Vein Melter» | Hancock | 9:09 |
Виконавці[ред. | ред. код]
- Гербі Генкок — родес-піано, клавінет, синтезатор ARP Odyssey, ARP Soloist
- Бенні Мопін — тенор-саксофон, саксофон-сопрано, сакселло, басовий кларнет, альт-флейта
- Пол Джексон — бас-гітара, марімбула
- Харві Мейсон — барабани
- Білл Саммерс — перкусія
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Larson, Jeremy D. (5 квітня 2020). Herbie Hancock: Head Hunters Album Review. Pitchfork. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 5 квітня 2020.
- ↑ а б Erlewine, Stephen Thomas. Review: Head Hunters. AllMusic. Retrieved on January 7, 2010.
- ↑ Columnist. «Review: Head Hunters [Архівовано 2009-06-04 у Wayback Machine.]». Down Beat: January 17, 1974.
- ↑ Herbie Hancock – Headhunters ★★★★★. Jazzwise (англ.). 22 липня 2019. Архів оригіналу за 10 червня 2021. Процитовано 10 червня 2021.
- ↑ Cook, Richard; Morton, Brian (2008). The Penguin Guide to Jazz Recordings (вид. 9th). Penguin. с. 642. ISBN 978-0-141-03401-0.
- ↑ Q. London: 100. February 2000.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неназвною переіодикою (посилання) - ↑ Hoard, Christian (ed.) «Review: Head Hunters [Архівовано 10 червня 2021 у Wayback Machine.]». Rolling Stone. 361. November 2, 2004.
- ↑ Swenson, J., ред. (1985). The Rolling Stone Jazz Record Guide. USA: Random House/Rolling Stone. с. 94. ISBN 0-394-72643-X.
- ↑ Tom Hull: Grade List: Herbie Hancock. Tom Hull. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 12 серпня 2020.
- ↑ Review: Head Hunters. Zagat Survey. 2003. Архів оригіналу за 10 червня 2021. Процитовано 10 червня 2021 — через superseventies.com.
- ↑ Herbie Hancock: Too good to be true. The Independent (англ.). 29 жовтня 2006. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
- ↑ Herbie Hancock: Too good to be true. The Independent (англ.). 29 жовтня 2006. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
- ↑ The 500 Greatest Albums of All Time - Rolling Stone. Архів оригіналу за 10 червня 2021. Процитовано 10 червня 2021.
- ↑ 'Head Hunters' Found A New Direction In Jazz. NPR.org. Архів оригіналу за 1 травня 2020. Процитовано 10 березня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Head Hunters [Архівовано 8 травня 2021 у Wayback Machine.] на Discogs
- A Crossover Artist Who Feels None the Worse for the Trip [Архівовано 7 квітня 2022 у Wayback Machine.] — Billboard
- 101 Albums That Changed Popular Music: Head Hunters [Архівовано 26 червня 2014 у Wayback Machine.]