Rolling Stone

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Журнал «Роллінґ Стоун»
Rolling Stone
Тематика музика, поп-культура
Періодичність виходу 2 рази на місяць
Мова англійська
Країна видання: США
Рік заснування: 1967
Джон Леннон на обкладинці першого номера журналу. 9 листопада 1967 року

«Rolling Stone» (укр. Роллінґ Стоун) — американський журнал, присвячений музиці й поп-культурі. Виходить два рази на місяць. Наклад — біля півтора мільйонів примірників. Випуски Rolling Stone, як правило, включають в себе музичні та кіно рецензії, історії і фотографії знаменитостей, інформацію про нових артистів, поради в області моди і статті про політику. Сьогодні журнал має кілька міжнародних версій, зокрема з 2004 — російську.

Історія[ред.ред. код]

Був заснований в Сан-Франциско в 1967 році Дженном Веннером, який дотепер залишається редактором і видавцем, і музичним критиком Ральфом Глісоном. Для того, аби підняти журнал Дженн Веннер позичив 7,5 тис. дол. у своєї сім'ї, а також у родини своєї майбутньої дружини. Перший випуск вийшов 9 листопада 1967 року, журнал мав газетний формат, відкиваюча статя була присвячена Монтерейському поп-фестивалю. Купити журнал можна було за 35 центів.

У першому випуску Веннер пояснив вибір назви журналу, відсилаючись до популярної у 1950-х пісні "Rollin' Stone", записаної Мадді Вотерсом, рок-групи The Rolling Stones та та хіта Боба Ділана "Like a Roling Stoune". Також у пешому виданні Веннер писав, що журнал Rolling Stone "це журнал не про музику, а про безліч речей та настроїв, що включає в себе музика".

Спочатку аудиторією журналу вважалося покоління хіппі, однак видання швидко завоювало репутацію респектабельного журналу про сучасну музичну індустрію. Журнал зумів дистанціюватися від типових андеграундних газет того часу, берчи за основу роботи більш традиційні журналістські стандарти й уникаючи радикальньої політики андеграундної преси. Наприкінці кожного випуску було адресоване читачам запрошення надсилати свої статті в редакцію; з таких листів почалася кар'єра багатьох впливових музичних журналістів, таких як Кемерон Кроу, Лестер Бенгс, Джо Кляйн, Патті Сміт та ін.

Піком популярності Rolling Stone прийнято вважати 1970-ті роки, коли між музикантами розгорнулося неофіційне змагання за влучення на обкладинку журналу. У ці роки видання багато в чому визначало музичні смаки американської публіки. Наприклад, коли Елтон Джон зізнався на сторінках журналу у своїй нестандартній сексуальній орієнтації, цифри продажів його записів упали в рази. Стверджується, що скептичне відношення журналістів Rolling Stone до важкого металу загальмувало ріст популярності цього напрямку в США.

Також у 1970-х журнал відмітився своїми політчиними репортажами, особливо роботою гонзо-журналіста Хантера Томпсона (Hunter S. Thompson), що вів політичний розділ журналу. Свою найвідомішу роботу "Страх і огида в Лас-Вегасі" Томпсон вперше опублікував саме на сторінках Rolling Stone. Історія божевільноїподорожі в Лас-Вегас репортера Рауля Дюка і його адвоката Доктора Гонзо «на пошуки Американської Мрії», що супроводжувалася споживанням всіляких наркотичних засобів. Роман був розділений і випущений у двох номерах журналу з ілюстраціями художника Ральфа Стедмана. Пізніше роман був виданий як самостійна книга. В 1998 році роман був повністю екранізований режисером Террі Гілліамом під назвою «Страх і ненависть у Лас-Вегасі» (англ. Fear and Loathing in Las-Vegas), головні ролі у фільмі виконали Джонні Депп і Бенісіо дель Торо.

Саме в цей час журнал публікував деякі зі своїх найвідоміших історій, в тому числі одіссею викрадення Патті Херст.

В 1977 році редакція журналу переїхала в Нью-Йорк, що вважався центром новомодних тенденцій у музиці. Редакція звернулася до панк-культури, з'явилася програмна стаття Чарльза М. Янга «Рок хворий і живе в Лондоні» (англ. Rock Is Sick And Living In London) про The Sex Pistols і британський панк-рок в цілому (листопад 1977 року). Попри це, до середини 1980-х для багатьох спостерігачів стало очевидно, що журнал не поспіває за швидким розвитком цих тенденцій. Зокрема, поза увагою журналістів Rolling Stone протягом довгого часу залишалися хіп-хоп і грандж. У другій половині 1980-х журнал змістив акценти, взявши фокус на те, щоб бути в основному журналом "розважальним". Музика була як і раніше домінуючою темою, але все ширше  висвітлювалися теми знаменитостей на телебаченні, зірок кіно і поп-культури. Журнал також ініціював щорічний  "Гарячий список" ("Hot Issue"), що створюється й донині.

У спробі завоювати підліткову аудиторію в 1990-ті роки журнал став багато писати про молодих зірок голлівудського кіно й на інші теми, що мають до музики вельми опосередковане відношення. Така спроба «осучаснити» видання викликала гостру полеміку серед його вірних шанувальників. В той же час Rolling Stone продовжує публікувати великі ексклюзивні інтерв'ю з провідними музикантами післявоєнного часу — такими, як Боб Ділан і Джоні Мітчелл.

В останні роки журнал відновив свою традицію змішаного контенту, в тому числі глибоких політичних історій. Він також розширив зміст включивши висвітлення фінансових і банківських проблем. В результаті журнал збільшив свою циркуляцію та його журналісти запрошуються в якості експертів для  телевізійних програм. У 2002 році на основі масштабного опитування найавторитетніших музикантів і критиків вони опублікували свій список 500 найкращих альбомів всіх часів, а у 2004 — список 500 найкращих пісень всіх часів.

Після декількох років втрати уваги читацької аудиторії, відбувся значних сплеск інтересу і актуальності, повязаний з роботою двох молодих журналістів наприкінці 2000-х років: Майкла Гастінгса (Michael Hastings) і Метта Тайббі (Matt Taibbi). У 2005 році Дана Леслі Філдс (Dana Leslie Fields), колишній видавець журналу Rolling Stone, яка працювала у журналі протягом 17 років, стала першим призером в Журнальному Залі слави.

У травні 2006 року Rolling Stone надрукував свій 1000-й випуск. Його успіх протягом десятиліть був пов'язаний зі здатністю адаптуватися до постійно мінливого музичного, політичного та культурного клімату.

Друкований формат журналу пройшов через кілька змін. Перші публікації в 1967-72, були складені форматом бульварної газети, один колір  тексту і один колір "підсвічування", який змінювався в кожному видпуску. З 1973  видання перейшло на чотириколірний друк, з іншим форматом. У 1979 році з'явився штрих-код. У 1980 році журнал став глянцевим,  великого формату (10"×12"). Станом на 30 жовтня 2008 року Rolling Stone стає меншим, стандартного журнального формату.

Обкладинки[ред.ред. код]

Деякі артисти прикрашали обкладинки журналу Rolling Stone безліч разів, деякі з цих фотографій стали знаковими. Наприклад, учасники The Beatles з'явилися на обкладинці понад тридцять разів, іноді всією групою, іноді поодинці.

У першу десятку персон, що потрапили на обкладинку журналу, входять наступні:

Скандали[ред.ред. код]

Відомі розслідування[ред.ред. код]

У 2009 році Тайбі розпочав різку серії гучних репортажів на тему фінансової кризи. Він грандіозно описав Голдман Сакс як "великого Пекельного вампіра."

Rolling Stone викликав полеміку в Білому домі опублікувавши в липневому номері статтю журналіста Майкла Гастінгса, під назвою "Runaway General",  з  критикою генерала Стенлі А. Маккрістала, командувача Міжнародними силами сприяння безпеці та збройними силами США і Афганістану, про віце-президента Джо Байдена та інших членів адміністрації Білого дому. Маккрістал пішов у відставку зі свого поста незабаром після його заяви стали публічними.

У 2010 році Тайбі задокументував незаконні і шахрайські дій з боку банків у підкупі судів після подорожі в Джексонвіллі, штат Флорида, сидячи в на слуханнях в залі суду. Його стаття, "Вторгнення будинкових злодіїв", також задокументувала спроби суддів залякати домовласників.

У січні 2012 року журнал подав ексклюзивні уривки з книги Гастінгса незадовго до публікації. Книга "Оператори: дика і страшна внутрішня історія війни Америки в Афганістані", дала набагато більш широкий погляд на Маккрістала і культуру старших американських військових, і як вони втягувалися в цю війну. Це було  описано як п'яний, повний сексу список проступків найвідоміших вбивць Америки.  Книга досягла списку бестселерів Amazon в перші 48 годин після релізу, і  отримала в цілому сприятливі відгуки. Салон Гленн Грінвальд охарактеризував її як "чудову", "хоробру" і "повчальну."

Звинувачення в підтримці тероризму[ред.ред. код]

В серпні 2013  стаття Rolling Stone про Джохара Царнаєва (Dzhokhar Tsarnaev) викликала гостру критику, що журнал "ідеалізує тероризм", і ця публікація є "ляпасом в обличчя великого міста Бостон". Інтернет-публікація статті супроводжувалася короткою редакційною припискою, в якій говорилося, що історія "входить в традиції журналістики та відповідає давній прихильність журналу Rolling Stone до серйозних і вдумливих освітленнь найважливіших політичних і культурних проблем сьогодення". Спірна фотографія на обкладинці, яку використав Rolling Stone, раніше була розміщені на першій сторінці New York Times  5 травня 2013 року.

У відповідь на протести, новоанглійські компанії CVS Pharmacy і Tedeschi Food Shops заборонили в своїх магазинах продаж журналу. Крім того, відмовились продавати цей випуск Walgreens, Rite-Aid, Roche Bros., Kmart, H-E-B, Walmart,  7-Eleven, Hy-Vee,  Rutter's Farm, United Supermarkets, Cumberland Farms, Market Basket, Shaw's and Stop & Shop. Бостонський мер Томас Меніно (Thomas Menino) направив лист в Rolling Stone, видавцю Дженну Веннеру, називаючи обкладинку "непродуманою, в кращому випадку, ... підтверджуючою меседж про те, що знищення дає популярність вбивцям та їх «справам»". Меніно також пише, що "Відповідати вам гнівно - підгодовувати вашу очевидну ринкову стратегію", а також про те, що Веннер міг би написати про вцілілих або людей, які прийшли, щоб допомогти після вибуху. На закінчення, Meніно пише: "Уцілілі в Бостонському марафоні заслуговують в Rolling Stone титульної історії на обкладинці, хоча я більше не відчуваю, що Rolling Stone заслуговує їх."

Неперевірені факти[ред.ред. код]

5 грудня 2014, керуючий редактор Вілл Дана вибачився за опубліковануісторію про нібито групове згвалтування в кампусі Вірджинського університету. Окремі запити з боку Пхі Kappa Псі (Phi Kappa Psi,), братства, обвинуваченого Rolling Stone в допущенні згвалтування, та Washington Post, показали основні помилки і неточності в репортажі. Історія репортера Сабріни Ерделі (Sabrina Erdely) була об'єктом сильної критику в ЗМІ. Washington Post і Boston Herald випустили звернення, що співробітники журналу, які мали стосунок до публікації цієї історії, мають бути звільнені. Rolling Stone згодом опублікував три вибачення за цю статтю. Дехто допускає, що судовий позов проти журналу особами, обвинувачуваними в згвалтуванні, також міг на це вплинути.

Міжнароді видання журналу[ред.ред. код]

  • Аргентина - Видається видавництвом Publirevistas SA з квітня 1998.
  • Австралія - ​​Видається з 1969 року як додаток до журналу Go-Set. Повноцінно видається з 1972 року і публікувався Next Media Pty Ltd в Сіднеї до 2008 року. Зараз видається видавництвом ACP Magazines.
  • Бразилія - ​​У Бразилії видається з жовтня 2006 року компанією Spring Comunicações.
  • Німеччина - Видається в Німеччині з 1994 року видавництвом Axel Springer AG.
  • Індія - Запущено в березні 2008 видавництвом журналу Man's World.
  • Індонезія - Видається з червня 2005 видавництвом JHP Media.
  • Іспанія - Видається видавництвом PROGRESA в Мадриді, з 1999 року.
  • Італія - ​​Видається в Італії з листопада 2003, спочатку видавництвом IXO Publishing, після видавництвом Editrice Quadratum.
  • Китай - Rolling Stone ліцензований компанією One Media Group в Гонг Конгу і видається за підтримки компанії China Record Corporation.
  • Колумбія - Видається в Боготі, Еквадорі, Перу, Панамі і Венесуелі.
  • Мексика - Видається компанією Prisa Internacional з 2002 року.
  • Росія - Видається видавництвом МП Раша з 2004 року. У грудні 2013 було оголошено про тимчасове припинення випуску журналу. Онлайн версія: rollingstone.ru
  • Туреччина - Видається з червня 2006 видавництвом GD Gazete Dergi.
  • Франція - Запущено в тираж з 2002 року і перезапущено в травні 2008 року по ліцензії видавничої групи 1633SA.
  • Чилі - Видавалося Edu Comunicaciones аж до травня 2003 року. Публікується El Mercurio, з січня 2006 року.
  • Японія - Видавництво запущено з березня 2007 року. Веб-сайт: rollingstonejapan.com.

Офіційний сайт[ред.ред. код]

Веб-сайт Rolling Stone пропонує вибрані статті, огляди, блоги, MP3, та інші цікавинки, такі як  пошуку вільних енциклопедичних статей про артистів, з зображеннями, а іноді й звукові уривки їх робіт. Статті і замітки іноді перероблені  з опублікованих версій. Є також вибрані архіви політичних та культурницьких статтей. Сайт  свого часу мав великий форум. До кінця 1990-х років форум на сайті перетворився на процвітаючу спільноту з великим числом постійних членів та учасників по всьому світу. Сайт стикнувся з численними інтернет-тролями і хакерами, які вчинили суттєвий погром форуму. Rolling Stone раптово видалив форум в травні 2004 року. Rolling Stone почав нову, набагато більш обмежену сторінку співтовариства  на їхньому сайті в кінці 2005, й видалив її знову в 2006 році. Rolling Stone також має сторінку на MySpace, Facebook, і Twitter. У березні 2008 року сайт Rolling Stone почав новий форум розділ ще раз, потім видалити його, у квітні 2010.

19 квітня 2010 року сайт був оновлений й опубліковано повні архіви Rolling Stone. Архів вперше був запущений на платній основі, але перейшов у вільне користування. 

Література[ред.ред. код]

  • The Rolling Stone Encyclopedia of Rock & Roll. — New York: Fireside, 2005. — ISBN 0-7432-9201-4.
  • The New Rolling Stone Album Guide. — New York: Simon & Schuster, 2004. — ISBN 0-7432-0169-8.
  • Miller Jim The Rolling Stone Illustrated History of Rock & Roll. — New York: Random House,1980. — ISBN 0-394-51322-3.
  • Rolling Stone Cover to Cover – the First 40 Years: Searchable Digital Archive-Every Page, Every Issue. — Renton,WA: Bondi Digital Pub, 2007. — ISBN 978-0-9795261-0-7.
  • Swenson John The Rolling Stone Jazz Record Guide. — New York: Rolling Stone, 1985. — ISBN 0-394-72643-X.
  • Wenner J Rolling Stone. 1,000 Covers: A History of the Most Influential Magazine in Pop Culture. — New York: Abrams, 2006. — ISBN 978-0-8109-5865-4.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. French, Alex. "The Very First Issues of 19 Famous Magazines". Mental Floss. Retrieved August 12, 2013.
  2. Freedman, Samuel G. (2002). "Literary 'Rolling Stone' sells out to male titillation".USA Today. Retrieved February 12, 2009.
  3. Rolling Stone ends large format after 4 decades, by Anick Jesdanun, The Associated Press, New York, Life, Tue, October 14, 2008
  4. Jon Boone in Kabul (June 24, 2010). "Rolling Stone man who brought down Stanley McChrystal – Journalist Michael Hastings reveals how he got to write article that was praised by troops and led to US general's sacking". London: The Guardian. RetrievedAugust 18, 2011.
  5. "Michael Hastings on war journalists". Salon.com. January 6, 2012. RetrievedJanuary 9, 2012.
  6. "Matt Taibbi and Yves Smith on the Follies of Big Banks and Government".BillMoyers.com. Retrieved December 6, 2014.
  7. "Federated Rolling Stone search for 'wiki'". Rollingstone.com. Retrieved June 20,2012.
  8. "Rolling Stone's 'The Bomber' Issue Banned By CVS, Tedeschi Foods". The Huffington Post. July 17, 2013.
  9. "Some stores won't sell new issue of 'Rolling Stone'". CW 56 Boston. RetrievedJuly 17, 2013.


Журнал Це незавершена стаття про журнали.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.