Перегляд вихідного коду сторінки Історія Кролевця

Історія [[Кролевець|Кролевця]] починається з першої половини XVII століття. Його виникнення тісно пов'язане з [[Російсько-польські війни#17 століття|польсько-московською війною 1609 -1618 рр.]] на [[Сіверщина|Сіверщині]]. Головні завдання, що постали перед містом, відображені в його [[Герб Кролевця|гербі]], який в основних рисах зберігся до нашого часу: меч у руках [[Архангел Михаїл|архистратига Михаїла]] символізує захист польського  кордону від [[Московське царство|Московського царства]], а терези&nbsp;— вказують на розвиток торгівлі в [http://www.krolrda.gov.ua/vidomosti/rajon/history/gerb_mista_k/ місті] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140512221031/http://www.krolrda.gov.ua/vidomosti/rajon/history/gerb_mista_k/ |date=12 травня 2014 }}. За більш ніж 400&nbsp;років історії Кролевець, за винятком короткого періоду після заснування міста та протягом 1796-1803&nbsp;років, завжди був центром адміністративно-територіальних одиниць ([[Кролевецька сотня|Кролевецької сотні]], [[Кролевецький повіт|Кролевецького повіту]] та [[Кролевецький район|Кролевецького району]]). Досить важливим для історії Кролевця було його розташування на шляху з Києва до Москви, а також надання йому [[Магдебурзьке право|магдебурзького права]] польським королем Владиславом IV Вазою у 1644 році. Але той факт, що знаменитий Хрестовоздвиженський ярмарок в 1872 році був останнім, у тих великих масштабах попередніх років, а московські купці вже у 1873 році створюють Новоолександрівський ярмарок у Ромнах<ref>{{Cite book|title=История города Кролевца|last=Гурьев|first=Александр|year=|publisher=— Кролевец: Типография А. Ш. Левина, 1914. — С. 29|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref> зумовив те, що місто втратило своє торговельне значення.

== Передісторія ==
У археологічному плані територія Кролевця вивчена недостатньо, але вже проведені дослідження дозволяють зробити певні висновки про поселення, що існували в його межах. За результатами археологічних розкопок 2000 року в Кролевці було виявлено рештки двох давньоруських поселень<ref>{{Cite web |url=http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |title=Карась Анатолій. З історії Сумщини. — Київ: Аверс, 2006. — С. 13—14 |accessdate=3 травня 2014 |archive-date=24 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf }}</ref>. Перше — датується ХІІ — початком ХІІІ століття і розташоване у південно-східному мікрорайоні Козин (Богокут). Друге поселення розташоване на північно-західній околиці Кролевця в мікрорайоні Подолове і має багатошарову структуру. Його найдавніший шар відноситься до доби [[енеоліт]]у — [[Бронзова доба#Рання бронзова доба|ранньої бронзи]] та відноситься дослідниками до [[Культура ямково-гребінцевої кераміки|культури ямково-гребінцевої кераміки]]. У пізніших шарах знайдено житло [[Колочинська культура|колочинської культури]], датоване серединою — другою половиною V століття, фрагменти посуду [[Волинцівська культура|волинцівської]] та [[Роменська культура|роменської]] культур, а також велику кількість уламків давньоруського посуду ХІІ століття <ref>Белінська Л, Звагельський В., Карась А. Звіт про Археологічні дослідження м. Кролевець 2000 рік. - Суми. 2001</ref>. Новий культурний шар на північно-західній околиці Кролевця з'являється на початку XVII століття, коли, згідно з писемними джерелами, тут виникає село Подолове. Зв'язку між поселенням давньоруського та [[Ранній новий період|ранньомодерного]] періодів на території Подолова археологами не виявлено.

У XIX столітті було висунуто гіпотезу про те, що в часи [[Київська Русь|Київської Русі]] на місці Кролевця розташовувалося літописне місто Зартий (або Заритий), яке під 1159 роком двічі згадується у [[Іпатіївський літопис|Іпатіївському літописі]]:
{{цитата|Того ж року ходив [[Ізяслав III Давидович|Ізяслав [Давидович]] до] [[Путивль|Путивля]] на [[Олег Святославич (князь сіверський)|Олега на Святославича]] і стояв три дні коло города. Та, не досягнувши нічого, вернувся він до [города] [[Білопілля|Вира]], звідки ото він і прийшов був. Та коли він прийшов до Вира, то виревці заперлися од нього і не пустили його до себе. Він тоді, звідти вернувшись, пішов у [город] Зартий і, перебувши тут, пішов назад, вернувшись у Вир… [Пізніше] В городі ж [Вирі] заперся був із княгинею [[Іван Берладник|Іван Ростиславич]], а сам Ізяслав [Давидович] пішов був у поле. І, постоявши тут, рушили вони [ [[Святослав-Микола Ольгович|Святослав Ольгович]] і [[Володимир Андрійович (князь волинський)|Володимир Андрійович]]] до [города] Заритого. А тут попаливши і багато лиха вчинивши, вернулися вони до себе<ref>{{Cite web |url=http://izbornyk.org.ua/litop/lit18.htm |title=Літопис руський / Пер. з давньорус. Леоніда Махновця. — К.: Дніпро, 1989. — С. 277—278 |accessdate=27 квітня 2014 |archive-date=3 лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140203203149/http://izbornyk.org.ua/litop/lit18.htm }}</ref>.}}
За однією із гіпотез, назва «Зартий» могла вказувати на місцевість «за [[Реть|Реттю]]<nowiki/>», [[Філарет (Гумілевський)|Філарет]] Гумілевський припускав, що місто Зартий розташовувалося біля пізнішого села Подолове, яке нині є мікрорайоном Кролевця<ref>Филарет. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн.&nbsp;5.&nbsp;— Чернигов: Земская типография, 1874.&nbsp;— С.&nbsp;403—404</ref>. Проте, на початку ХХ століття місцевий історик  Олександр Гур’єв, писав: «на питання про те, чи було це місто [Зартий] на місці нинішнього Кролевця, дослідники дають заперечну відповідь»<ref>{{Cite web |url=http://www.scribd.com/doc/222468315/Гурьев-Александр-История-города-Кролевца-Кролевец-Типография-А-Ш-Левина-1914-35-с-Huryev-Aleksandr-History-of-Krolevets-City-1914-35-pag |title=Гурьев Александр. История города Кролевца. — Кролевец: Типография А. Ш. Левина, 1914. — С. 5 |accessdate=7 травня 2014 |archive-date=12 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140512172156/http://www.scribd.com/doc/222468315/Гурьев-Александр-История-города-Кролевца-Кролевец-Типография-А-Ш-Левина-1914-35-с-Huryev-Aleksandr-History-of-Krolevets-City-1914-35-pag }}</ref>. В. Б. Звагельський теж це підтверджує, вказуючи на найбільш вірогіднішу версію Ю. Моргунова, що городище у селі Миколаївка Буринського району й було залишком літописного Зартия <ref>{{Cite web|url=http://shron1.chtyvo.org.ua/Zvahelskyi_Viktor/Litopysni_mista_Sumschyny.pdf|title=Літописні міста Сумщини /з нашої давнини/. Нарис.|last=Звагельський|first=Віктор|date=|website=|publisher=Суми: Видавництво «Слобожанщина», 1994 — С.40|language=|accessdate=|archive-date=13 липня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180713154822/http://shron1.chtyvo.org.ua/Zvahelskyi_Viktor/Litopysni_mista_Sumschyny.pdf}}</ref>.  Археологічні розкопки 2000 року також підтвердили негативний висновок Гур'єва: у центрі міста взагалі не виявлено слідів постійного проживання людей до XVII століття<ref name="krolrda.gov.ua">{{Cite web |url=http://www.krolrda.gov.ua/vidomosti/rajon/history/istor_mista_krolev/ |title=Бєлінська Лариса, Звагельський Віктор. Рання історія міста Кролевець |accessdate=4 травня 2014 |archive-date=5 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140505033940/http://www.krolrda.gov.ua/vidomosti/rajon/history/istor_mista_krolev/ }}</ref>, а знайдені давньоруські поселення в мікрорайонах Козин і Подолове, на відміну від літописного Зартого, не були [[Городище (археологія)|городищами]]<ref>{{Cite web |url=http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |title=Карась Анатолій. З історії Сумщини. — Київ: Аверс, 2006. — С. 11 |accessdate=3 травня 2014 |archive-date=24 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf }}</ref>.

Археологічні та літописні відомості вказують на те, що територія Кролевеччини була частиною племінного об'єднання [[Сіверяни|сіверян]]. Після [[Київська Русь#Занепад|занепаду Київської Русі]] вона входила до складу [[Чернігівське князівство|Чернігівського князівства]]. У межах останнього в [[Любецький з'їзд 1097|1097 році]] виділилося удільне [[Сіверське князівство]]<ref>{{Cite book|title=История Северской земли до половины XIV столетия|last=Голубовский|first=Петр|year=|publisher=- Киев, 1881. - С.100|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>, до якого увійшла й теперішня Кролевеччина. Князівство було [[Монгольська навала на Русь#Розгром Русі|спустошене монголами]] в 1239 році<ref>{{Cite book|title=История Северской земли до половины XIV столетия.|last=Голубовский|first=Петр|year=|publisher=- Киев, 1881. - С.193|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>, після чого запустіло. Якщо землі на південь від [[Сейм (річка)|Сейму]] майже збезлюдніли аж до XVII століття, то північніше, де згодом постав Кролевець, де-не-де траплялися дрібні лісові поселення<ref>{{Cite web |url=http://www.scribd.com/doc/222468315/Гурьев-Александр-История-города-Кролевца-Кролевец-Типография-А-Ш-Левина-1914-35-с-Huryev-Aleksandr-History-of-Krolevets-City-1914-35-pag |title=Гурьев Александр. История города Кролевца. — Кролевец: Типография А. Ш. Левина, 1914. — С. 3-4 |accessdate=7 травня 2014 |archive-date=12 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140512172156/http://www.scribd.com/doc/222468315/Гурьев-Александр-История-города-Кролевца-Кролевец-Типография-А-Ш-Левина-1914-35-с-Huryev-Aleksandr-History-of-Krolevets-City-1914-35-pag }}</ref>. Увійшовши до складу [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] в 1355 році<ref>{{Cite book|title=История Северской земли до половины XIV столетия.|last=Голубовский|first=Петр|year=|publisher=- Киев, 1881. - С. 201|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>, Сіверщина в 1500 році окуповується військами  [[Московське царство|Московського царства]] в результаті державної зради новгород-сіверського князя [[Шем'ячичі|Василя Івановича Шем'ячича]]. Після цього почалася історія [[Московсько-литовська війна (1534—1537)|московсько-литовських]], а згодом і [[Польсько-московська війна (1609—1618)|польсько-московських]] воєн за Сіверщину, яка в свою чергу тісно пов'язана із заснуванням Кролевця.

== Заснування ==

=== Народний переказ ===

Про народний переказ заснування Кролевця вперше згадує Мойсей Любарський у 1862 році<ref>Любарский Моисей. Историко-статистический очерк уездного города Кролевца Черниговской губернии&nbsp;// У кн.: Памятная книжка Черниговской губернии: Издание Черниговского губернского статистического комитета.&nbsp;— Чернигов, 1862.&nbsp;— С.174</ref>. Згідно з переказом, один із польських королів звів земляне укріплення, назване «Королівським замком». Від нього утворилася назва Кролевця.

Детальніше зміст легенди переказує Олександр Гур'єв, додаючи, що польський король, відірвався від своєї свити під час полювання та натрапив на дикого кабана. Його врятувала  варта, яка вчасно відшукала свого монарха. На місці події король наказав звести земляні укріплення, назвавши їх «Крулевським замком», звідси й пішла назва. Підтвердженням даного переказу О. Гур'єв вважав назву однієї із частин міста&nbsp;— «Замковище», а також незначні залишки колишніх укріплень<ref>{{Cite web |url=http://www.scribd.com/doc/222468315/Гурьев-Александр-История-города-Кролевца-Кролевец-Типография-А-Ш-Левина-1914-35-с-Huryev-Aleksandr-History-of-Krolevets-City-1914-35-pag |title=Гурьев Александр. История города Кролевца. — Кролевец: Типография А. Ш. Левина, 1914. — С. 6-7 |accessdate=7 травня 2014 |archive-date=12 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140512172156/http://www.scribd.com/doc/222468315/Гурьев-Александр-История-города-Кролевца-Кролевец-Типография-А-Ш-Левина-1914-35-с-Huryev-Aleksandr-History-of-Krolevets-City-1914-35-pag }}</ref>.

Про зв'язок легенди з реальними історичними подіями свідчить назва міста (пов'язана з польським королем і юридично затверджена одним із них), наявність незавершених фортифікаційних споруд, про які йдеться в багатьох джерелах XVII-XIX століть<ref>[https://archive.org/details/8SCSUP9445NOR En rejse til Rusland under tsar Peter dagbogsoptegnelser af viceadmiral Just Juel, dansk gesandt i Rusland 1709-1711.&nbsp;— København: Gyldendal (F Hegel), 1893.&nbsp;— с.&nbsp;383—384]</ref><ref>Присяжні книги 1654 року. Білоцерківський та Ніжинський полки (упорядники: Юрій Мицик, Марина Кравець).&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— С.292</ref>, назва місцевості («Замковище») та висока імовірність перебування двох або трьох монархів Речі Посполитої в околицях міста. О. Гур'єв зазначає, що поблизу Кролевця міг бути [[Сигізмунд III Ваза|Сиґізмунд ІІІ]] Ваза (який правив у 1587-1632 рр.)<ref>{{Cite web |url=http://www.scribd.com/doc/222468315/Гурьев-Александр-История-города-Кролевца-Кролевец-Типография-А-Ш-Левина-1914-35-с-Huryev-Aleksandr-History-of-Krolevets-City-1914-35-pag |title=Гурьев Александр. История города Кролевца. — Кролевец: Типография А. Ш. Левина, 1914. — С. 8 |accessdate=7 травня 2014 |archive-date=12 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140512172156/http://www.scribd.com/doc/222468315/Гурьев-Александр-История-города-Кролевца-Кролевец-Типография-А-Ш-Левина-1914-35-с-Huryev-Aleksandr-History-of-Krolevets-City-1914-35-pag }}</ref>. Його син [[Владислав IV Ваза]], поки не зійшов на престол Речі Посполитої, але отримав Сіверщину в особисту адміністрацію за заслуги у [[Польсько-московська війна 1617—1618|війні проти Московського царства]]<ref>{{Cite web |url=http://history.org.ua/LiberUA/978-966-340-262-8/978-966-340-262-8.pdf |title=Кулаковський Петро. Чернігівське князівство (1619-1633 роки) / У кн.: Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини: Матеріали науково-практичної конференції). — Ніжин: «Аспект-Поліграф», 2007. — С.26 |accessdate=26 лютого 2019 |archive-date=26 лютого 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190226192523/http://history.org.ua/LiberUA/978-966-340-262-8/978-966-340-262-8.pdf }}</ref>. Достеменно відомим є факт тижневого перебування в місті брата Владислава IV і його наступника [[Ян II Казимир|Яна ІІ Казимира]] в січні 1664 року<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/velichko/vel22.htm |title=Величко Самійло. Літопис. Т.2. — К.: Дніпро, 1991. — Розділ 5, Рік 1664 |accessdate=6 травня 2014 |archive-date=6 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140506102225/http://litopys.org.ua/velichko/vel22.htm }}</ref>. Однак на той час Кролевець уже більше 25 років мав назву, і тому, цей король міг бути причетним хіба тільки до полювання, яке згадується в переказі.

Скоріш за все Кролевець був названий на честь Владислава IV Вази. Чи пов'язана назва з перебуванням короля в околицях міста&nbsp;— поки невідомо. Існує гіпотеза, що таку назву було дано через втрату Річчю Посполитою іншого міста, Кенігсберга&nbsp;— [[Калінінград|Кролевця Прусського]]<ref>{{Cite web |url=http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |title=Карась Анатолій. З історії Сумщини. — Київ: Аверс, 2006. — С. 17-18 |accessdate=3 травня 2014 |archive-date=24 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf }}</ref>.

=== Дискусія про дату заснування ===

Для історії вік Кролевця досить невеликий, але дискусія щодо дати його заснування ускладнюється малою кількістю опрацьованих історичних джерел про регіон у XVII столітті та друкарськими помилками в перших опублікованих дослідженнях.

[[Файл:Coin of Ukraine Krolevets A.jpg|left|150px|thumb|Ювілейна монета присвячена 400-річчю міста (аверс)]]
[[Файл:Coin of Ukraine Krolevets R.jpg|left|150px|thumb|Ювілейна монета присвячена 400-річчю міста (реверс)]]
Офіційно датою заснування міста вважається 1601 рік<ref>[http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=21.10.2013&rf7571=29176 Офіційний портал Верховної Ради України]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>. Саме до 400-річчя Кролевця [[Національний Банк України]] випустив [[400 років Кролевцю|ювілейну монету в 2001 році]]<ref>{{Cite web |url=http://www.bank.gov.ua/control/uk/currentmoney/cmcoin/details;jsessionid=EA03ABEF049A6B04527902929B54A029?coin_id=214 |title=Офіційний сайт Національного Банку України |accessdate=8 травня 2014 |archive-date=8 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140508075620/http://www.bank.gov.ua/control/uk/currentmoney/cmcoin/details;jsessionid=EA03ABEF049A6B04527902929B54A029?coin_id=214 }}</ref>. Попри юридичне визнання, історики вважають гіпотезу про 1601 рік необґрунтованою і навіть результатом друкарської помилки<ref name="ukrainica.org.ua">{{Cite web |url=http://ukrainica.org.ua/ukr/projects/misto_i_chas/korinnya_mista/korinnya-inshikh-mist/129-115/402-402 |title=Карась Анатолій. Дата заснування міста Кролевець |accessdate=11 березня 2015 |archive-date=2 квітня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150402100550/http://ukrainica.org.ua/ukr/projects/misto_i_chas/korinnya_mista/korinnya-inshikh-mist/129-115/402-402 }}</ref>. Ця дата наводиться у «Короткому описі Новгород-Сіверського намісництва» (1787 р.) [[Шафонський Опанас Филимонович|Опанаса Шафонського]]<ref>{{Cite web|url=http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/93425/29-Kovalenko.pdf?sequence=1|title=Краткое топографическое описание Новгородского Северского наместничества 1787 года (підготовка до друку і передмова О. Коваленка та І. Петреченко). Сіверянський літопис. 1995. № 5. С. 153.|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=|archive-date=14 квітня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220414073640/http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/93425/29-Kovalenko.pdf?sequence=1}}</ref>, в якій на одне речення припадають відразу дві історичні помилки: «Початок свій [місто] отримало 1601 року, а 1646 року король польський Ян Казимир наказав вибудувати в ньому фортецю і назвав його Кролевцем»<ref>Шафонский Афанасий. Краткое топографическое описание Новгород Северского наместничества, 1787 года //&nbsp;—Черниговские губернские ведомости.&nbsp;— 1851.&nbsp;— № 46.&nbsp;— С.392</ref>. Оскільки [[Ян II Казимир|Ян ІІ Казимир]] у 1646 році ще не був королем, бо правив у 1648-1688 рр., а Кролевець ще в 1638 році згадувався в документах під своєю власною назвою, правдивість інших досліджень О. Шафонського також під питанням. Хоча він не обґрунтовував свою тезу жодними посиланнями на першоджерела, проте, 1601 рік пішов і в пізніші публікації інших дослідників таких як М. Домонтович<ref>{{Cite book|title=Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Черниговская губерния.|last=Домонтович|first=М.|year=|publisher=СПб, 1865. С. 612|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref> та В. Семенов<ref>{{Cite book|title=РОССИЯ. Полное географическое описание нашего Отечества.Настольная и дорожная книга для русских людей. Том VII. Малороссия (Харьковская, Полтавская и Черниговская губернии).|last=Семенов|first=В.|year=|publisher=СПб. Издательство: А. Ф. Девриен, 1903. С. 342|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Також є фактом те, що до початку [[Польсько-московська війна 1609—1618|польсько-московської війни 1609–1618]] років територія Кролевця перебувала під владою [[Московське царство|Московського царства]], а до Речі Посполитої відійшла лише в 1618 році за умовами [[Деулінське перемир'я|Деулінського перемир’я]].

У середині ХІХ століття з’являється альтернативна дата&nbsp;— 1608 рік<ref>Город Кролевец //&nbsp;Черниговские епархиальные известия.&nbsp;— 1868.&nbsp;— № 21.&nbsp;— С.953</ref>, яку повторює «Історико-статистичний опис Чернігівської єпархії»<ref>Филарет. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн.5.&nbsp;— Чернигов: Земская типография, 1874.&nbsp;— С.333</ref>. Проте, ця версія також не супроводжується деталями та посиланнями на першоджерела. Історик [[Лазаревський Олександр Матвійович|Олександр Лазаревський]] відносить заснування Кролевця до періоду після 1618 року, коли поляки під керівництвом [[Владислав IV Ваза|королевича Владислава]] створювали лінію оборонних укріплень для захисту нового кордону&nbsp;— так званий «Путивльський рубіж»<ref>Лазаревский Александр. Описание старой Малороссии: Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Т.ІІ.&nbsp;— Киев, 1893.&nbsp;— С.377–378</ref>. Близько 1625 року заново заселяються [[Ніжин]], [[Борзна]], [[Конотоп]], [[Батурин]]<ref>{{Cite web |url=http://shron.chtyvo.org.ua/Buzun_Oleh/Dohetmanskyi_Baturyn.pdf |title=Бузун Олег. Догетьманський Батурин // Пам'ять століть. – 2009. – №3–4. – С.33. |accessdate=9 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140512231900/http://shron.chtyvo.org.ua/Buzun_Oleh/Dohetmanskyi_Baturyn.pdf |archivedate=12 травня 2014 |deadurl=yes }}</ref>. Так само могли б з’явитися поселенці і на місці Кролевця, від яких залишилися монети часів [[Сигізмунд III Ваза|Сиґізмунда ІІІ]], знайдені в 1889 році на Замковищі<ref>[[Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського|ІР НБУВ]].&nbsp;— Ф.1.&nbsp;— №8175.&nbsp;— Арк.100.</ref>. 

До іншого часу, а саме в період між 1633 і 1636 роками&nbsp;— відносить заснування Кролевця Петро Кулаковський<ref>{{Cite web|title=Петро Кулаковський - Тека авторів|url=http://chtyvo.org.ua/authors/Kulakovskyi_Petro/|website=Чтиво|accessdate=2020-06-10|archive-date=20 вересня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200920042657/https://chtyvo.org.ua/authors/Kulakovskyi_Petro/}}</ref>, обґрунтовуючи свою думку послідовністю польської колонізації Сіверщини, яка просувалася з двох центрів: [[Ніжин]]а на півдні (під проводом Щасного Вишля) та [[Новгород-Сіверський|Новгород-Сіверська]] на півночі (під проводом Єжи Понентовського)<ref>Петро Кулаковський. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648).&nbsp;— Київ: «Темпора», 2006.</ref>.

Попри велику кількість варіантів, всі гіпотези про заснування Кролевця сходяться на тому, що місто виникло не раніше 1600 року і не пізніше 1638 року. Перша дата зумовлена тим, що у центрі міста перші залишки господарської діяльності, що знайшли археологи, з’являються лише в XVII столітті<ref name="krolrda.gov.ua" />. Друга &nbsp;—  пов'язана з першою документальною згадкою Кролевця в [[універсал]]і [[Яків Острянин|Якова Острянина]], датованому 20 березня 1638 року ([[Юліанський календар|за старим стилем]]): {{цитата|Не спеціфикуемъ ретельне тутъ того, что они, Ляхи, сіхъ недавніхъ временъ почавши, отъ літъ пяти, или шести (давнійшиі бо іхъ всі збродні и злиі учинки занехавши), аки не-Христіяне вамъ, православнимъ Христіянамъ, виброіли и учинили, а именно въ городахъ и повітахъ: […] въ Ніжинскомъ, Борзенскомъ, Прилуцкомъ, Варвинскомъ, Сребрянскомъ, Красноколядинскомъ, Конотопскомъ, Любецкомъ, Березинскомъ, Менскомъ, Сосницкомъ, Коропскомъ и Кролевецкомъ […] и во всіхъ инихъ, где тілько іхъ небачная и милости (на) народъ Християнский неимущая зоставала и зостаетъ консистенція.<ref>Кулиш Пантелеймон. Записки о Южной Руси. Т.ІІ.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1857.&nbsp;— С.295</ref>|3=|4=}}

Універсал Якова Острянина  свідчить, що до 1638 року Кролевець уже отримав свою назву і став центром волості (повітів у [[Чернігівське воєводство|Чернігівському воєводстві]] було лише два: [[Чернігівське воєводство#Повіти|Чернігівський і Новгород-Сіверський]],&nbsp;тому в універсалі йде мова про дрібніші адміністративні одиниці воєводства&nbsp;— [[Волость|волості]]). Та місто ще не набуло стратегічного значення, оскільки відсутнє на «Спеціальній карті України» [[Ґійом Левассер де Боплан|Ґійома Боплана]]<ref>{{Cite web |url=http://boplan.pereplut.net/map/2_bigest.html |title=Спеціальна карта України Ґійома Левасера де Боплана |accessdate=8 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160305020521/http://boplan.pereplut.net/map/2_bigest.html |archivedate=5 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref>, укладеній у першій половині XVII століття. Це підтверджують і спогади старожилів села [[Озаричі (Конотопський район)|Озаричі]], записані у той час, про те, що в часи до [[Хмельниччина|Хмельниччини]] жителі навколишніх сіл, зокрема [[Кролевець#Місцевості міста|Подолова]], були парафіянами церкви в селі [[Спаське (Кролевецький район)|Спаському]], а торгувати їздили до [[Новгород-Сіверський|Новгорода-Сіверського]] та [[Путивль|Путивля]], бо  «<nowiki/>[[Батурин]]а, Кролевця і [[Глухів|Глухова]] тоді ще не було»<ref>Рассказ старожилов о населении юго-восточной части Черниговской губернии в первой половине XVII века&nbsp;// У кн.: Записки Черниговского губернского статистического комитета. Кн.1.&nbsp;— Чернигов, 1866.&nbsp;— С.252-253</ref>.

=== Заселення ===
Про початкове заселення Кролевця історичних джерел досліджено мало, оскільки воно припало на період, коли Сіверщина була спірною територією, на яку претендувала як Річ Посполита так і Московське царство. Загроза постійної війни відштовхувало населення до втечі з вже існуючих поселень. Подальшу  активну колонізацію регіону другої половини 1620-х років перервала [[Смоленська війна]] 1632–1634 років, під час якої територія Сіверщини була теж  втягнута у військові конфлікти двох держав <ref>{{Cite web |url=http://putivl-1000.net/vidannja/rol-i-znachennja-putivlja-v-smolenskij-vijni-1632-1634-rr.php |title=Кулаковський Петро. Роль i значення Путивля в Смоленській війні 1632–1634 років |accessdate=9 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140226093037/http://putivl-1000.net/vidannja/rol-i-znachennja-putivlja-v-smolenskij-vijni-1632-1634-rr.php |archivedate=26 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref>. Після укладення [[Поляновський мир 1634|Поляновського миру]] та підтвердження приналежності регіону до Речі Посполитої, відбувається швидке формування [[Чернігівське воєводство|Чернігівського воєводства]] та вживаються заходи по зміцненню його обороноздатності: засновуються нові міста, створюються сприятливі податкові умови для господарської діяльності, будуються фортифікаційні споруди.

Заснування міст відбувалося шляхом осаджування. Землевласник, отримавши угіддя в дар від [[Королі Польщі|польського короля]] разом зі своїми підлеглими організовано закладав нове поселення часто на місці старих городищ, зруйнованих під час попередніх воєн. Завдяки такому осаджуванню виник і Кролевець, проте існують розбіжності щодо імені його осадника. Різні першоджерела вказують або на Щасного Вишля або на Єжи Понентовського<ref>{{Cite book|title=Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648).|last=Кулаковський|first=Петро|year=|publisher=Київ: «Темпора», 2006. С. 308|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Перший був королівським [[ротмістр]]ом, який за службу у [[Польсько-московська війна (1609—1618)|польсько-московській війні 1609–1618]] років отримав земельні володіння на здобутій поляками Чернігово-Сіверщині, а також обійняв посади ніжинського війта і новгород-сіверського капітана. Вишель своїм коштом здійснював активну колонізацію Сіверщини в другій половині 1630-х років, за успіхи в якій отримував додаткові землі. Натомість пік колонізаційної активності Єжи Понентовського, який відзначився у придушенні [[Повстання Острянина|козацького повстання 1638 року]], припадає на другу половину 1630 – початок 1640-х років<ref name="franko.lviv.ua">{{Cite web |url=http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um6/Dokumenty/1-KULAKOVSKYI%20Petro.htm |title=Кулаковський Петро. Інструкція сеймику Чернігівського воєводства 1646 року. Прим.5. |accessdate=9 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150924015320/http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um6/Dokumenty/1-KULAKOVSKYI%20Petro.htm |archivedate=24 вересня 2015 |deadurl=yes }}</ref>. Осаджування Кролевця приписується Вишлеві одним польським офіцером у листі, написаному з Кролевця в березні 1664 року<ref>{{Cite web |url=http://books.google.com/books?id=q4tKAAAAcAAJ&printsec=frontcover&hl=uk#v=onepage&q&f=false |title=Broel-Plater, Włodzimierz Stanisław . Zbiór pamiętników do dziejów polskich. Tom 4. – Warszawa, 1859. — S.157. |accessdate=9 травня 2014 |archive-date=7 липня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140707071454/http://books.google.com/books?id=q4tKAAAAcAAJ&printsec=frontcover&hl=uk#v=onepage&q&f=false }}</ref>, проте, на Єжи Понентовського вказує королівська грамота 1650 року про передачу «слободи Кролевець… на ґрунтах Подолівських» ротмістрові [[Ян Фридерик Сапєга|Янові Сапєзі]]<ref name="franko.lviv.ua"/><ref>[[Головний архів давніх актів|AGAD]]. [[Коронна метрика|Metryka Koronna]], ks.191, k.380.</ref>, а також королівська грамота про надання магдебурзького права Кролевцю в 1644 році<ref>Корпус магдебурзьких грамот українським містам: два проекти видань 20–40-х років ХХ століття.&nbsp;— К.: «Прайм», 2000.&nbsp;— С.69</ref>. Кролевець могли осаджували двічі через розорення, що принесла із собою [[Смоленська війна]]. Спочатку це міг зробити Щасний Вишель до її початку, а після неї&nbsp;— Єжи Понентовський.

Заселення Кролевця відбувалося двома хвилями: перша припала на період до ''[[Національно-визвольна війна 1648-1657|Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького]]'', а друга&nbsp;— під час та після неї. У першій — більшу частину поселенців складали вихідці з білоруських земель [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]], які прибували з півночі через Новгород-Сіверський завдяки зусиллям Єжи Понентовського. Друга хвиля мала стихійний характер і йшла переважно з Правобережжя, починаючи з перших років [[Хмельниччина|Хмельниччини]] і до кінця [[Руїна|Руїни]]. Більшість населення прибула з [[Волинь|Волині]], [[Острог]]а та [[Житомир]]а за гетьманування [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]<ref>[[Філарет (Гумілевський)|Филарет]]. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн.5.&nbsp;— Чернигов: Земская типография, 1874.&nbsp;— С.333.</ref>.

=== Магдебурзьке право ===

У 1644 році король Речі Посполитої Владислав IV Ваза видав Кролевцю грамоту, яка гарантувала самоврядування на основі [[Магдебурзьке право|Магдебурзького права]]. Вона була адресована не громаді міста, а приватній особі&nbsp;— представнику [[Чернігівське воєводство|Чернігівського воєводства]]. Цю функцію в 1643–1644 роках виконував Єжи Понентовський<ref name="franko.lviv.ua"/><ref>{{Cite web |url=http://clio.lnu.edu.ua/Vipusk_44_files/11.pdf |title=Вінниченко, Олексій. Депутати коронного трибуналу 1632–1647 років // Вісник Львівського університету. Серія «Історія». — 2009. — Вип.44. — С.317. |accessdate=10 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140512221554/http://clio.lnu.edu.ua/Vipusk_44_files/11.pdf |archivedate=12 травня 2014 |deadurl=yes }}</ref>. Документ дозволяв землевласникові, {{цитата|перед Річчю Посполитою мужу заслуженому, на прохання його за нинішнього обов'язку депутатського з воєводства Чернігівського під час сейму на ґрунті своєму Подолівському… в воєводстві Чернігівському, а повіті Новгородському місто осадити і назвати його від титулу королівського [''Кролевець'']<ref>[[Російський державний архів давніх актів|РГАДА]].&nbsp;— Ф.79.&nbsp;— Оп.3.&nbsp;— Спр.73.&nbsp;— Арк.1.</ref>.}}
Метою було зміцнення кордону, тому на містян покладався обов'язок дбати про спокій у прикордонні, як і у випадку інших міст, наділених магдебурзьким правом за клопотанням приватних осіб-державців<ref>{{Cite web |url=http://www.history.univ.kiev.ua/ethnology/journal/ethnic_history_19/19_8.pdf |title=Кісіль, Іван. Поширення Магдебурзького права містам Лівобережної України (кінець XVI – перша половина XVII століття) // Етнічна історія народів Європи. — 2005. — Вип.19. — С.53. |accessdate=10 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140512222421/http://www.history.univ.kiev.ua/ethnology/journal/ethnic_history_19/19_8.pdf |archivedate=12 травня 2014 |deadurl=yes }}</ref>. Разом із магдебурзьким правом місту була надана печатка з [[Герб Кролевця#Історія герба|гербом]]. На овальній печатці зображувався [[архангел Михаїл|архистратиг Михаїл]] із терезами в лівій руці та мечем у правій, які символізували дві головні функції міста: торгівлю і захист кордону від Московського царства. Під ногами в архангела &nbsp;—  звитий вузлом змій. Навколо печатки &nbsp;— латиномовний напис: «SIGILLVM CIVITATIS REGII. SANCTE MICHAEL ORA PRO NOBIS», тобто «Печатка міста королівського [Кролевця]. Святий Михайле, молися за нас»<ref name="Ситий, Ігор. Герб міста">{{Cite web |url=http://www.krolrda.gov.ua/vidomosti/rajon/history/gerb_mista_k/ |title=Ситий, Ігор. Герб міста. |accessdate=10 травня 2014 |archive-date=12 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140512221031/http://www.krolrda.gov.ua/vidomosti/rajon/history/gerb_mista_k/ }}</ref>. У середині XVIII століття печатка була єдиним доказом привілеїв міста<ref>[[Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського|ІР НБУВ]].&nbsp;— Ф.1.&nbsp;— №54606.&nbsp;— Арк.374.</ref>, бо королівську грамоту, скоріш за все, було втрачено раніше.

[[Файл:Krolevec city coa XVI.gif|thumb|250px|ліворуч|Герб Кролевця в XVII столітті]]
Завдяки королівській грамоті громада міста ставала суб'єктом самоврядування, яке здійснювалося виборними посадовцями: [[війт]]ом і двома [[бурмістр]]ами. Крім того, міській владі надавалася судова та фінансова автономія, виділялися муніципальні угіддя, створювалися податкові пільги для ремесел і торгівлі та передавалися права зі збору деяких податків. На відміну від більших міст Лівобережжя, Кролевець отримав обмежене самоврядування. Зокрема керівним органом міста був не [[магістрат]], а [[Ратуша#Суспільна інституція|ратуша]], яка мала менші повноваження. Система самоврядування в місті не встигла укріпитися до появи козацької адміністрації, тому постійно втрачала повноваження на користь [[Сотенний устрій|сотенного уряду]]. Після зміни польської влади на московську, міста з магдебурзьким правом намагалися отримати підтвердження своїх самоврядних прав від нового керівництва. Документи які б понижували статус Кролевця, поки невідомі для загалу. Міська влада продовжувала користуватися початковими символами, а саме печаткою з титулом польського короля та написом латиною<ref name="Ситий, Ігор. Герб міста"/>. Початі фортифікаційні споруди пізніше занепали і не були завершені. Проте завдяки такій обставині Кролевцю вдалося уникнути розміщення [[Росіяни в Україні#Друга половина 17 століття — 18 століття|московської залоги]] протягом XVII століття, але наприкінці XVIII століття це призвело до тимчасового пониження статусу міста до рівня [[посад]]у&nbsp;— торговельно-ремісничого поселення, яке не могло виконувати адміністративно-управлінських функцій. Джерела доходів кролевецької ратуші станом на 1723 рік:
#	орендна плата купців за винаймання міських комор під час ярмарків (близько 210 [[Злотий#Історія злотого#Часи I Речі Посполитої|золотих]]);
#	почоповий збір із [[Корчма|шинків]] під час ярмарків (близько 40 [[Талер#Використання в різних країнах|талярів]]);
#	[[покуховне|покуховний збір]] із шинків та [[Посполиті|посполитих]] (рубль з [[Діжка#Класифікація кухов|кухви]], а з кадки&nbsp;— гривня) поза ярмарками;
#	ківшовий збір під час торгів;
#	міра з ратушного млина.

При цьому податками не обкладалися шинки панів, а доходи з вагового та відеркового зборів, а також від воскобійні віддавалися церквам. Коштом своїх доходів ратуша утримувала службовців і виконувала корпоративні повинності кролевецького [[Міщанство|міщанства]] (постачала порох і свинець [[Кролевецька сотня|Кролевецькій сотні]], худобу&nbsp;— [[Ніжинський полк|ніжинському полковнику]] тощо)<ref>[[Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського|ІР НБУВ]].&nbsp;— Ф.1.&nbsp;— №54610.&nbsp;— Арк.394–394зв.</ref>. У XVIII столітті спектр компетенцій ратуші звужувався на користь сотенного правління, в якому провідну роль відігравала [[Козацька старшина#Реєстрове козацтво|козацька старшина]]. Занепад самоврядування був тимчасово зупинений внаслідок утворення кролевецького магістрату (1782–1797 рр.) на базі ратуші. Проте, після того, як ратуша отримала статус нижньої ланки виконавчої вертикалі, тенденції руйнації самоврядування продовжились.

== Доба самоврядування (1644-1831) ==

=== Сотенний центр (1650-1782) ===
Процеси, приведені в рух вибухом [[Хмельниччина|Хмельниччини]], докорінно змінили роль та функції Кролевця в економічних і військово-політичних відносинах Східної Європи. Місто, яке лежало на прикордонні двох великих країн і засновувалося для розвитку торгівлі між ними та оборони кордону, через двадцять років переміститься в тилову зону [[Московське царство|Московського царства]]. Воно втримає за собою торговельну роль, але замість оборони кордону переорієнтується на підтримання комунікацій (пошти й транспорту) із новим південним та західним прикордонням Московського царства та на господарське забезпечення гетьманського двору. Як наслідок, зростатиме роль централізованої державної адміністрації, а міське самоврядування занепадатиме.

==== Десятиліття зростання (1648–1658) ====
На 1648 рік у місті ще тривала розбудова господарської та адміністративної інфраструктури. На початку 1640-х місцевий поміщик Миколай Маковський заклав млин на [[Свидня (річка)|р.Свидні]] під Кролевцем. До міста завезли будівельний матеріал і почали зводити укріплення. Тоді ж було збудовано дерев'яну церкву св. Миколи Чудотворця та започатковано великий ярмарок, який мав міжнародне значення.

Через несформованість місто не було готовим до [[Хмельниччина|національно-визвольної війни]], тому самостійної участі в подіях 1648 року не брало. В цей час шляхта [[Чернігівське воєводство#Повіти|Новгород-Сіверського повіту]] зібрала військо і призначила Єжи Понентовського його полковником. Однак новопризначений полковник не зумів заручитися підтримкою [[севськ]]ого воєводи Московського царства, а самотужки не наважився протистояти козакам<ref name="franko.lviv.ua"/>. Витіснення загонів шляхти з Лівобережжя та наплив біженців із Правобережжя, який збільшив частку козацького елементу в населенні міста, дали змогу вже в 1649 році організувати загін у складі [[Чернігівський полк|Чернігівського полку]], який у травні вирушив на з’єднання з силами Богдана Хмельницького в Київ, так що в місті залишилися тільки «найстаріші та наймолодші»<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.ІІІ (1638–1657).&nbsp;— Санкт-Петербург: В типографии П.А.Кулиша, 1861.&nbsp;— Дополнения к третьему тому актов для истории Южной и Западной России. Документ №56.&nbsp;— С.58.</ref>. Кролевчани ще не становили окремої військової частини, тому Кролевеччина не входила до складу Козацької держави, визнаної [[Зборівський договір|Зборівською угодою]]. Цього ж року під [[Облога Збаража|Збаражем]] загинув [[державець]] Кролевця Єжи Понентовський<ref name="franko.lviv.ua"/>, розв’язавши руки прокозацьким групам міста, але, напевно, позбавивши місто магдебурзької грамоти, яку тримав у своєму архіві.

Починаючи з 1650 року в місті формується козацька адміністрація та структура [[Кролевецька сотня|сотенного центру]]. Її очолює місцева еліта з-поміж колишньої дрібної шляхти та духівництва, зокрема поміщик Миколай Маковський, котрий обіймає посаду міського отамана, та виходець зі священицької родини Федір Іванович Попович, котрий стає [[сотник]]ом. У цей час (5 липня 1650 року) у далекій [[Варшава|Варшаві]] король Ян Казимир по смерті Єжи Понентовського та його дружини Катерини Вишневської формально передає Кролевець із належними до нього угіддями ротмістрові [[Ян Фридерик Сапєга|Янові Сапєзі]]<ref>AGAD. [[Коронна метрика|Metryka Koronna]] 191, k.379v-380v.</ref>, майбутньому коронному писареві, хоча реальної сили це рішення не мало.

За відсутності воєнних дій Сіверщина в часи Богдана Хмельницького із театру війни перетворюється на затишну гавань для біженців із Правобереження. Кролевець зростав чисельно. В 1654 році в місті присягу склали 92 [[Городові козаки|козаки]], 6 [[Козацька старшина#Реєстрове козацтво|козацьких старшин]] і 175 [[Міщанство|міщан]] (загалом 273 особи). До присяги приводили тільки чоловіків-голів господарств, тож загальна кількість населення сягала близько 2000 осіб. Таким чином, за десять років користування магдебурзьким правом Кролевець у чисельному плані набагато перевершив давніші поселення місцевості&nbsp;— села [[Тулиголове (Кролевецький район)|Тулиголів]], [[Алтинівка]], [[Кролевець#Місцевості міста|Подолів]] і [[Шевченкове (Глухівський район)|Чорториї]],&nbsp;— і вже набув своєї характерної особливості&nbsp;— кількісного переважання вільних міщан над козаками.

Демографічне зростання змушує відкрити в місті ще одну церковну [[Парафія|парафію]] та збудувати в центрі дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка згадується вже в 1655 році. В цей час у Кролевці вже існує школа при Миколаївській церкві. А в 1660 році ремісники міста засновують перший [[цех]]&nbsp;— кравців і кушнірів<ref>Ситий, Ігор. Кролевецькі кравці та кушніри&nbsp;// Сіверянський літопис.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №4.&nbsp;— С.29.</ref>,&nbsp;— якому сотенний та міський уряд видав протекціоністський лист<ref>Ситий, Ігор. Кролевецькі кравці та кушніри // Сіверянський літопис.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №4.&nbsp;— С.31.</ref>.

==== В епіцентрі протистояння між [[Гетьманщина|Військом Запорозьким]] та [[Московське царство|Московським царством]] (1658-1669) ====

Жваве зростання міста переривається загостренням відносин між Військом Запорозьким та Московським царством протягом 1658–1668 років. Спершу довкола міста починаються діяти заслані групи [[Мартин Пушкар|Мартина Пушкаря]], який підняв [[Повстання Пушкаря і Барабаша|промосковське повстання]] проти гетьмана [[Іван Виговський|Івана Виговського]]. В радянському викладі історії Кролевця підкреслювалося, що козаки міста нібито підтримали повстанців і виступили проти пропольської орієнтації гетьмана<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.&nbsp;— С.324</ref>. Проте першоджерело, на якому базується це твердження, говорить лише про те, що Мартин Пушкар відправив своїх людей до [[Глухів|Глухова]] та Кролевця і що вони вчинили багато грабежів<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.IV (1657–1659).&nbsp;— Санкт-Петербург: В типографии П.А.Кулиша, 1863.&nbsp;— С.120.</ref>. Для заспокоєння ситуації гетьман відрядив у бік московського кордону загін із 700 козаків, який 31 серпня 1658 року пройшов через Кролевець<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.IV (1657–1659).&nbsp;— Санкт-Петербург: В типографии П.А.Кулиша, 1863.&nbsp;— С.139.</ref>. Наступного року московський цар вдався до військових дій для дестабілізації ситуації в Війську Запорозькому, що призвело до [[Конотопська битва|Конотопської битви]] 29 червня 1659 року. Вторгнення московських військ супроводжувалося грабежем і руйнуванням міст Сіверщини. Не уник такої долі і Кролевець, тому в березні 1660 року ніжинський полковник [[Золотаренко Василь|Василь Золотаренко]] інструктував своїх послів до Москви просити в царя «[[Слобода|слободи]]» (податкових пільг) для Кролевця через спустошеність військами<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.V (1659–1665).&nbsp;— Санкт-Петербург: В типографии Эдуарда Праца, 1867.&nbsp;— С.14.</ref>.

[[Файл:JSapieha.JPG|200px|праворуч|thumb|[[Ян Фридерик Сапєга|Ян Сапєга]]&nbsp;— останній польський державець Кролевця]]
Негативний перший досвід контакту з московськими військами позначився на поведінці міста під час походу правобережного гетьмана [[Павло Тетеря|Павла Тетері]] [[Оборона Глухова (1664)|на Лівобережжя в 1664 році]] разом із польськими військами під проводом короля Яна Казимира. Ці події збереглися в пам'яті кролевчан під назвою «ляхівщина». Коли польсько-козацькі війська, наступаючи з [[Остер|Остра]] на Глухів, підійшли до Кролевця, місто 23 січня добровільно здалося королеві<ref>{{Cite web |url=http://books.google.com/books?id=q4tKAAAAcAAJ&printsec=frontcover&hl=uk#v=onepage&q&f=false |title=Broel-Plater, Włodzimierz Stanisław . Zbiór pamiętników do dziejów polskich. Tom  4. — Warszawa, 1859. — S.141. |accessdate=9 травня 2014 |archive-date=7 липня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140707071454/http://books.google.com/books?id=q4tKAAAAcAAJ&printsec=frontcover&hl=uk#v=onepage&q&f=false }}</ref>. Ян Казимир простояв у Кролевці тиждень, «радячись зі своїми сенаторами про наступний воєнний похід»<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/velichko/vel22.htm |title=Величко, Самійло. Літопис. Т.2. — К.: Дніпро, 1991. — Розділ 5, Рік 1664 |accessdate=6 травня 2014 |archive-date=6 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140506102225/http://litopys.org.ua/velichko/vel22.htm }}</ref>. У ці дні містяни востаннє зіткнулися зі своїм польським державцем, адже із королем перебував коронний писар [[Ян Фридерик Сапєга|Ян Сапєга]]. Останній, за словами очевидця, поводився з містом «як зі своїм власним…, брав, що заманеться»<ref name="books.google.com">{{Cite web |url=http://books.google.com/books?id=q4tKAAAAcAAJ&printsec=frontcover&hl=uk#v=onepage&q&f=false |title=Broel-Plater, Włodzimierz Stanisław. Zbiór pamiętników do dziejów polskich. Tom 4. — Warszawa, 1859. — S.157. |accessdate=9 травня 2014 |archive-date=7 липня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140707071454/http://books.google.com/books?id=q4tKAAAAcAAJ&printsec=frontcover&hl=uk#v=onepage&q&f=false }}</ref>. В результаті місто, прагнучи позбутися поляків і запобігти помсті з боку гетьмана Брюховецького, надіслало останньому звістку про вихід основних сил поляків у напрямку Глухова, запросивши його напасти на польську залогу в складі однієї хоругви. Повністю перебивши польську залогу, козаки Брюховецького захопили посланця з королівськими грошима, котрий саме перебував у Кролевці<ref name="books.google.com"/>, тим самим ще більше ускладнивши скрутне становище королівського війська під Глуховом.

Війна 1664 року завдала шкоди містові, тож не дивно, що Кролевець перелічений у списку спустошених міст, поданому канцелярією Брюховецького московському цареві в грудні 1665 року<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т. VI (1663–1668).&nbsp;— Санкт-Петербург: В типографии Эдуарда Праца, 1869.&nbsp;— С.19.</ref>. Проте ніяких пільг місто не отримало. Мало того, воно не потрапило в перелік міст, яким [[Московські статті (1665)|Московські статті 1665 року]] підтверджували магдебурзьке право. Подальші промосковські дії гетьмана Брюховецького підірвали його авторитет на Лівобережжі, зокрема в Кролевці, який неприхильно ставився до посилення позицій московської влади. Не дивно, що в 1666 році серед містян знайшли відгук «прелесні листи» правобережного гетьмана [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]], який закликав об'єднати обидва береги Дніпра та звільнитися від влади московського царя. За повідомленням московських інформаторів, через ці листи населення Кролевця перебувало «в великом сумнении и в шатости»<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.VI (1663–1668).&nbsp;— Санкт-Петербург: В типографии Эдуарда Праца, 1869.&nbsp;— С.128.</ref>. Такі настрої прорвалися в січні 1668 року, коли Іван Брюховецький розірвав відносини з Московським царством і пішов на союз із [[Кримське ханство|Кримським ханством]] і правобережним гетьманом. Кролевчани охоче підтримали дії гетьмана: масово вписалися в козаки, відмовилися платити податки та надавати вози і харчі царським гінцям, а самих гінців перехоплювали й обшукували<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.VII (1657–1663, 1668–1669).&nbsp;— Санкт-Петербург: Типография В.В.Пратц, 1872.&nbsp;— С.22, 28.</ref>. Невдовзі на Сіверщину рушили московські війська [[Ромодановський Григорій Григорович|Григорія Ромодановського]], які вчинили безпрецедентне розорення Кролевця. Лідерів повстання в Кролевці захопили й відправили в заслання до [[Архангельськ]]а. Масштаби руйнувань були такими, що коли новий гетьман [[Дем'ян Многогрішний]] підписував із Москвою [[Глухівські статті]], то окремим пунктом домігся податкових пільг для розорених міст, зокрема Кролевець отримав максимально довге звільнення від податків&nbsp;— на дев'ять років. Також, за домовленістю між гетьманом і Москвою, навесні 1669 року із заслання в Архангельську було повернуто чотирнадцятьох лідерів антимосковського повстання в Кролевці<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Т.VIII (1668–1669, 1648–1657).&nbsp;— Санкт-Петербург: Типография В.В.Пратц, 1873.&nbsp;— С.158.</ref>.

Після 1669 року епіцентр військових протистоянь переміщується з Лівобережжя на Правобережжя. Місто не припинило боротьби проти московської влади, зокрема кролевчанин Кіндрат Данилів створив загін, який брав участь у [[Повстання Степана Разіна|антицарському повстанні Степана Разіна]]. В 1670&nbsp;році його схопили царські війська і відправили до Москви, де після відрубування рук і ніг повісили<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.&nbsp;— С.325.</ref>. Проте основні зусилля населення після 1669 року зосередилися на господарській відбудові.

==== Відбудова і спокій (1669–1708) ====
За гетьманування [[Дем'ян Многогрішний|Дем'яна Многогрішного]], [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] та [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] ситуація на Сіверщині заспокоюється і життя регіону повертається в мирне русло. Завдяки стабільності продовжують прибувати переселенці з Правобережжя, але їх потік слабшає через появу міждержавного кордону на Дніпрі після [[Вічний мир 1686|Вічного миру 1686 року]]. Демографічне й економічне відновлення Кролевця після спустошень московськими військами відбувається здебільшого за рахунок населення прилеглих територій. До 1690-х років місто вже не тільки повернуло демографічні показники 1657 року, а й перевершило їх, як свідчить відкриття третьої церковної парафії&nbsp;— [[Покровська церква (Кролевець)|Покровської]]&nbsp;— в аграрному передмісті Кошуківка. На початку XVIII століття виділяється четверта парафія&nbsp;— Спасо-Преображенська&nbsp;— в ремісничому передмісті Довгалівка. Подвоєння кількості парафій свідчить про подвоєння населення між 1657 і 1720 роками.

Для сприяння розвитку ремесел кролевецький уряд у 1671 році видав лист на самоуправління вже другому [[Цехи|цехові]]&nbsp;— слюсарському, ковальському, котлярському й гончарському. В місті продовжує розвиватися ярмарок, який щорічно відбувався у вересні і притягував купців із Московського царства, Речі Посполитої та Пруссії. Важливим чинником розвитку міста в цей період стало його віднесення до особливої категорії адміністративно-територіальних одиниць Гетьманщини&nbsp;— так званих «засеймських» сотень Ніжинського полку. Ці сотні&nbsp;— [[Воронізька сотня|Воронізька]], [[Глухівська сотня|Глухівська]], [[Коропська сотня|Коропська]], [[Кролевецька сотня|Кролевецька]], [[Новомлинська сотня|Новомлинська]] та [[Ямпільська сотня|Ямпільська]]&nbsp;— підпорядковувалися безпосередньо гетьманові в Батурині (потім – у Глухові), а не ніжинському полковникові, і виконували функції з обслуговування центральної адміністрації Гетьманщини: забезпечення варти центральних установ та охорони посадових осіб, постачання дворів посадовців харчами та робочою силою, надання коней та харчів проїжджим посадовцям і гінцям. У зв'язку з цим кролевчан менше залучали до участі у військових кампаніях, ніж жителів інших сотень. Зокрема в [[Чигиринські походи|Чигиринських походах]] сотня втратила лише шість козаків&nbsp;— небагато порівняно з [[Конотопська сотня|Конотопською сотнею]], яка недорахувалася 78 козаків<ref>[[Центральний державний історичний архів України, м. Київ|ЦДІАК України]].&nbsp;— Ф. КМФ-7.&nbsp;— Оп. 3.&nbsp;— Спр. 352.&nbsp;— Арк. 10зв-11.</ref>.

==== Під тягарем воєн (1708–1739) ====
Нові скрутні часи для Кролевця почалися в 1708 році, коли в Гетьманщині розгорнулася [[Північна війна в Україні|війна між козацько-шведськими військами та армією Петра І]]. Перебуваючи в самісінькому епіцентрі подій (з’єднання військ Івана Мазепи з Карлом ХІІ відбулося в сусідньому Коропі, а шлях на Батурин, взятий Александром Меншиковим 2 листопада 1708 року, лежав через Кролевець), місто, втім, уникло знищення. Проте насилля, приниження та грабіж з боку московських військ стали для нього звичним явищем. Через місто постійно їздили царські посланці та військові частини, які зверхньо ставилися не тільки до пересічних жителів, а й до козацької старшини. Неодноразово траплялися випадки побиття й словесних образ на адресу сотника, сотенного отамана та інших козацьких і міщанських старшин. Ще гіршим було життя для звичайних міщан і козаків, особливо після розквартирування в Кролевці московської військової частини, утримання якої стало ще одним із обов'язків міста на додаток до постачання харчів, возів, коней і волів гінцям.

В 1718 році в місті розміщувався полк Єропкіна, солдати якого постійно грабували місцеве населення&nbsp;— як міщан, так і козаків та старшин. Потерпаючи від такого беззаконня, кролевецька ратуша уклала 8-сторінковий реєстр грабежів, вчинених солдатами в місті за один лише рік, сподіваючись, що гетьман допоможе їм звільнитися від цього тягаря. Проте ситуація не змінилася. В 1721 році в Кролевці дислокувалися солдати полку Івана Бельцера в загальній кількості 5 офіцерів і 56 рядових. Це означало, що вони та їхні коні перебували на повному утриманні місцевого населення, яке й без того бідувало через інші повинності. Кролевчани неодноразово подавали сотнику скарги на дії московських солдат, які їх били та відбирали що-завгодно, але командир частини капітан Усов з сотником не рахувався. Звернення міського уряду до гетьмана також не мали успіху, оскільки гетьманська адміністрація не мала влади над фактично окупаційними військами.

Ще гіршим життя в місті стало після великої пожежі, яка сталася в серпні 1727 року, та наступної, яка вчинилася 5 вересня 1731 року ([[Юліанський календар|за ст.ст.]]). В результаті обох пожеж вигоріла центральна частина міста та деякі передмістя, постраждали три з чотирьох церков міста, загинули люди. Відновлення після цих руйнувань зайняло багато часу: лише в 1749 році було збудовано новий кам'яний собор Різдва Богородиці на місці згорілого дерев'яного. На відбудову Миколаївської церкви знайдуться кошти лише в 1751 році, а [[Покровська церква (Кролевець)|Покровська церква]] отримає нове приміщення аж 1782 року.

На перешкоді відбудові міста стали економічні злигодні другої половини 1730-х років, коли російський уряд розпочав [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|війну з Османською імперією]]. Майже все незаможне здорове чоловіче населення міста в той чи той спосіб було залучене до воєнних дій або тилової роботи. Кролевецький уряд на вимогу [[Правління гетьманського уряду]] та російських воєначальників мусив постійно відправляти партії возів для армії, в населення безоплатно забирали волів (обіцяючи повернути або відшкодувати вартість пізніше), а велику кількість чоловіків відправили погоничами волів до тилових служб армії. В місті істотно зросла частка вдів, а населення почало тікати в села або на Слобожанщину. Козаки, намагаючись уникнути відправлення в армію, яке означало би повне розорення для їхніх господарств, продавали за безцінь землю, яку охоче скуповувала козацька старшина.

==== Утвердження поміщицького суспільства (1739–1782) ====
[[File:Population pyramid of Krolevets 1763.jpg|thumb|400px|Статево-вікова піраміда населення м. Кролевець за даними сповідних розписів 1763 року]]
Занепадом ремісництва і дрібного козацтва скористалася козацька старшина, яка скупила сільськогосподарські угіддя під час [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|війни 1735–1739 років]]. Найбільшого успіху в цій справі досягнув кролевецький сотник Григорій Огієвський, який на цілих тридцять років (кінець 1730-х – кінець 1760-х років) став своєрідним царьком у Кролевці. Довкола Кролевця зростали земельні володіння посадовців центральної адміністрації Гетьманщини та російських дворян. Багато рядових містян залишилося без засобів прожиття після лихоліть 1708–1739 років, тож мусили йти в [[підсусідки]] до місцевих поміщиків, тим самим потрапляючи в особисту залежність від них, яка з часом мала тенденцію переростати в [[Кріпацтво#Історія кріпацтва в Україні#Гетьманщина|кріпацтво]]. Міщани-ремісники зберігають за собою свободу, однак їхня роль у вирішенні місцевих справ занепадає. Порушується система виборності посадових осіб у міському самоврядуванні, а війтом міста на цілих п'ятнадцять років (1766–1780) стає представник козацького старшинського роду Петро Бутович. Наскільки фінансово ослабло міщанство видно з того, що кролевецькі церкви були відбудовані коштом місцевих поміщиків.

Протягом цього періоду місто 7 серпня 1744 році ([[Юліанський календар|за ст.ст.]]) відвідала імператриця [[Єлизавета Петрівна]], прямуючи до Києва. У зв'язку з цим візитом в місті відремонтували центральний тракт та будинки. Проте занепалі органи самоврядування не могли дати ради пожежам у місті, які ще двічі&nbsp;— в 1751 та 1775 роках&nbsp;— спричиняли великі розорення, зводячи нанівець зусилля з благоустрою.

=== Повітовий центр (1782-1831) ===

{{Historical populations
|shading=on
|1763|3846
|1770|4265
|1786<ref>[[Державний архів Чернігівської області|ДАЧО]].&nbsp;— Ф.712 «Новгород-Сіверська духовна консисторія».&nbsp;— Оп.1.&nbsp;— Спр.255 «Рапорти духовних правлінь про парафіян, які сповідалися й причастилися в парафіяльних церквах».&nbsp;— Арк.92&nbsp;зв.</ref>|4915
|1790|4626
|1805|4908
|1808|4447
|1838<ref>[[Державний архів Чернігівської області|ДАЧО]].&nbsp;— Ф.128 «Канцелярія чернігівського цивільного губернатора».&nbsp;— Оп.6.&nbsp;— Спр.15 «Рапорт і відомість, надіслані з Кролевецької міської поліції, про населення і промисловість м.&nbsp;Кролевець».&nbsp;— Арк.2</ref>|5714
|1846<ref>Военно-статистическое обозрение Российской империи. Том ХІІ. Часть 2. Черниговская губерния.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1851.&nbsp;— С.154</ref>|6126
|1855|6888
|1858|7234
|1859<ref>Списки населенных мест Российской империи. Т.XLVIII. Черниговская губерния.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1866.&nbsp;— С.XXIII</ref>|7312
|1860|7209
|1862|7273
|1869|8099
|1883|8261
|1885|9190
|1886|9188
|1888|12504
|1889|12706
|1890|12835
|1891|13188
|1893|12878
|1894|12877
|1895|12879
|1899|14025
|1900|14479
|1902|14933
|1903|14970
|1904|15005
|1905|15199
|1906|15193
|1910|16737
|1911|16856
|1912|16950
|1913|16450
|1914|16611
|1917|14246
|1920|11693
}}

В 1781–1782 роках на території Гетьманщини російський уряд провів адміністративно-територіальну реформу, в результаті якої Кролевець, згідно з указами від 16 і 18 вересня 1781 року [[Кролевецький повіт (Новгород-Сіверське намісництво)|став центром повіту]], який охоплював кілька колишніх сотень. У місті було закрито [[Ратуша#Суспільна інституція|ратушу]], а її функції здебільшого передано [[магістрат]]у, яким керували виборні особи: міський голова, два [[бургомістр]]и та чотири [[ратман]]и. Через [[Виборчий ценз|цензові обмеження]] в 1790 році право голосу на виборах до магістрату мали лише 70 із приблизно 4600 жителів міста, з яких більше половини були [[Міщанство|міщанами]], тобто підлягали юрисдикції цього органу<ref>ЦДІАК.&nbsp;— Ф.207.&nbsp;— Оп.3.&nbsp;— Спр.622.&nbsp;— Арк.35–38.</ref>. Магістрат мав юрисдикцію лише над міщанськими справами, тоді як дворяни, колишня старшина та кріпаки користувалися окремими становими органами для керування своїми справами. Станова система судової та адміністративної влади посилювала юридичне розшаруваня населення в місті. Колишня козацька старшина, зокрема Огієвські, Калиновські, Зубахи-Огінські, інтегрується в [[Дворяни#Дворянство у Російській імперії|російське дворянство]] і стає частиною служилого [[Суспільний стан|стану]], який отримує монополію на чиновницькі посади. Дрібніші козацькі роди, зокрема Стожки, Макаренки, Кобизькі та Заїки,&nbsp;— також спробували довести своє дворянство, однак на початок ХІХ століття їхні зусилля зазнали невдачі.

В Кролевці відновилося демографічне зростання. З близько 4 тисяч у середині 1760-х років його населення збільшується до 5 тисяч на початку ХІХ століття та майже до 6 тисяч у 1850 році. На зламі XVIII століття стається подія, яка надовго змінить демографічне обличчя міста та позначиться на його внутрішньому житті&nbsp;— поява єврейської громади. Для Кролевця представники неукраїнських етнічних груп були звичною річчю. Ще в XVII–XVIII століття у місті мешкали поодинокі турки, серби, греки, поляки, молдовани, євреї та московити. Але це були невеликі вкраплення серед загальної української маси населення. Коли в 1804 році через місто їхав до Києва призначений митрополитом росіянин Серапіон (Александровський), він не розумів української мови кролевчан<ref>Терновский Ф.А. Серапион, митрополит Киевский&nbsp;// Киевская старина.&nbsp;— 1883.&nbsp;— Т.VII.&nbsp;— С.109.</ref>. Однак чисельно вагома громада іншої етнічності була новим явищем для міста. Якщо близько 1800 року в усьому Глухівському повіті (частиною якого був Кролевець) нараховувалося 20 євреїв, то в 1816 році лише в Кролевці мешкало вже понад 300, а в 1834-му&nbsp;— понад 400. Як і деінде в Україні, кролевецькі євреї займалися переважно ремеслом і торгівлею.

Важливу роль у житті міста продовжували відігравати ярмарки, зокрема вересневий. Завдяки йому значна частина жителів міста здобувала засоби прожиття, здаючи житло на період ярмарку гостям міста, а також збуваючи свій крам. Близько 1800 року на ярмарок з'їжджалися купецтво: {{цитата|греки, вірмени, євреїв і волохи, а також із Санкт-Петербурга, Москви, Тули, Калуги, Орла, Курська, Глухова, Ніжина, Стародуба, Києва, з різних польських міст, із Кизляра та Молдавії; з німецькими і різними європейськими товарами: шовковими, вовняними, хутряними, бакалійними, коріньковими, шкіряними, залізними й паперовими, з напоями, шампанським, бургонським, кіпрським, волоським і французьким винами, горілками: французькою вейновою та іншими<ref>Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку ХІХ століття.&nbsp;— К.: «Наукова думка», 1997.&nbsp;— С.108.</ref>.}}
Хоч доходи від ярмарку поповнювали місцевий бюджет, Кролевець залишався містом із дерев'яною забудовою. Навіть державні установи містилися в будинках із дерева. Деякі з них, а також купецькі комори погоріли під час чергових пожеж у центрі 1804, 1811 та 1817 років, але на житлові квартали вогонь не перекинувся. Попри чималі доходи від ярмарку, які, до того ж, у першій половині ХІХ століття постійно зростали, місцева еліта, в якій уже повністю домінувало віддалене від виробничої діяльності дворянство, не скористалася можливостями, щоб поліпшити інфраструктуру міста та заохотити його промисловий розвиток. Як наслідок, починає даватися взнаки перенаселеність та брак зайнятості. В 1850-ті роки близько 230 [[Економічно активне населення|економічно активних]] чоловіків-кролевчан отримували паспорти на виїзд, щоб працювати сезонними робітниками в інших місцях<ref>Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Черниговская губерния.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1865.&nbsp;— С.614.</ref>. Існування ярмарку перетворилося на своєрідну форму «[[Прокляття ресурсів|ресурсного прокляття]]» для Кролевця.

Поступово роль самоврядних органів міста зводиться нанівень, аж поки їх [[Магдебурзьке право#Скасування Магдебурзького права|остаточно не ліквідовує]] імператор [[Микола I (російський імператор)|Ніколай І]] у 1831 році, повністю підпорядковувавши місцеве життя централізованій державній бюрократії.

== Під владою дворян (1831-1917) ==
Друга половина ХІХ і початок ХХ століття для Кролевця характеризуються відстороненням непривілейованих груп населення (козаків, міщан і селян) від адміністративного й політичного життя, монополізованого дворянством, стиранням соціально-економічних відмінностей між козаками та міщанами, демографічним тиском, занепадом старої економічної основи доходів населення (ярмарку та сільського господарства) та падінням довіри до монархії та церкви.

У зв'язку зі [[Магдебурзьке право#Скасування Магдебурзького права|скасуванням міського самоврядування]] влада на місцях повністю переходить до рук державних чиновників, якими ставали лише дворяни або купці. Саме ці дві групи повністю визначали економічний розвиток міста. Після 1864 року завдяки [[Земська реформа|земській реформі]] міщани та козаки також отримали доступ до ухвалення рішень, але він був мізерним, тим паче, що [[земство]] мало вузькі повноваження, які поширювалися лише на питання благоустрою, освіти та здоров'я населення.

Неефективність чиновницького управління загострювалася невпинним демографічним зростанням. З менш ніж 6000 осіб у 1830 році населення міста зростає більш ніж у два з половиною рази до 16611 осіб у 1914 році (частково за рахунок поглинення сусідніх сіл). До певною міри таке зростання було наслідком діяльності земства з поліпшення здоров'я населення, зокрема боротьби з епідемічними хворобами. До земської реформи місто регулярно прокочувалися епідемії, які забирали життя багатьох дорослих та дітей. У 1848 році Кролевець постраждав від [[Холера#Епідемії холери в Україні|холери]], в 1859-1863 роках місто зазнало чималих втрат від [[Кір|кору]] та [[Натуральна віспа|віспи]], а в 1872 році великої шкоди знову завдала холера. В багатьох випадках вимирали цілі родини. Висока [[дитяча смертність]], характерна для доіндустріальних суспільств, також робила внесок у стримування демографічного зростання. Діяльність земства істотно поліпшила медичне обслуговування населення, однак через вузькі рамки компетенції цього органу не могла розв'язати вислідних економічних проблем&nbsp;— забезпечення зайнятості додаткового населення.

В ХІХ столітті стрімко занепадає дохідність економічної бази Кролевця&nbsp;— сільського господарства, ремесел та [[Ярмарок|ярмарку]]. У 1780 році доходи населення забезпечувалися [[Спиртова промисловість|винокурінням]] і сільським господарством<ref>Опис Новгородсіверського намісництва (1779–1781).&nbsp;— К.: Всеукраїнська академія наук. Археографічна комісія, 1931.&nbsp;— С.363.</ref>, а також здаванням в оренду житла та комор під час ярмарку. Поширеність винокуріння зумовлювалася високими витратами на транспортування надлишкового збіжжя до ринків збуту, від яких Кролевеччина та Чернігівщина загалом лежали далеко, тоді як спирт дозволяв отримати більший зиск із збіжжя, яке використовувалося для його виробництва. Поширення в ХІХ столітті промислових методів виробництва значно дешевшого спирту підірвало конкурентоздатність винокурного промислу кролевчан і позбавило їх відповідних доходів. Ще більшим ударом для міста стало переведення вересневого ярмарку в [[Ромни]], яке сталося в 1873 році. В пік розквіту ярмарку, який припав на середину ХІХ століття, на нього з'їжджалися більше тисячі гостей<ref>Аксаков, Иван. Исследование о торговле на украинских ярмарках.&nbsp;— Санкт-Петербург: В типографии Императорской Академии Наук, 1858.&nbsp;— С.141.</ref>, які потребували житла та комор для зберігання товарів. Крім оренди, кролевецькі ремісники отримували дохід, збуваючи на ярмарку свої вироби.

В другій половині ХІХ століття новим джерелом доходів для кролевчан стає [[Ткацтво|ткацький промисел]], зокрема ткання рушників, які скуповувалися для продажу заможними купцями, зокрема скупниками Єрмієм Риндіним і його сином Іваном. На останніх працювало близько 1800 ткачів міста<ref name="ReferenceA">Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.&nbsp;— С.326.</ref>, заробітки яких від цієї низькопродуктивної ручної праці були низькими&nbsp;— близько 30 копійок за день інтенсивної праці. Через відсутність перспектив багато кролевчан на межі ХІХ–ХХ століть виїхали на поселення на Далекий Схід, заснувавши в 1896 році в [[Приморський край|Приморському краї]] село під назвою Кролевець<ref>{{Cite web |url=http://old.pgpb.ru/cd/terra/artem/art_05.htm |title=История и современное состояние города Артема |accessdate=16 травня 2014 |archive-date=17 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140517123327/http://old.pgpb.ru/cd/terra/artem/art_05.htm }}</ref>. Наявні промислові підприємства міста: горілчаний завод, паровий млин, круподерня, шкіряний завод і друкарня,&nbsp;— забезпечували мізерну кількість робочих місць  порівняно зі зрослою кількістю населення міста. Чоловіче населення наймалося працювати на заводах [[Шостка|Шостки]], [[Конотоп]]а, Києва, Санкт-Петербурга та Москви<ref name="ReferenceA"/>.

Демографічний тиск, активізація революційних та реакційних партій і економічний застій міста розхитували соціальний порядок у Кролевці. Після [[Революція 1905—1907#Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 року|Жовтневого маніфесту 1905 року]] в Кролевці відбувся масштабний єврейський [[погром]], спровокований [[Чорносотенці|чорносотенними організаціями]] та поліцією. В 1897 році в місті мешкало 1815 євреїв, які становили 17,5 % населення міста, будучи другою за чисельністю етнічною групою після українців, яких налічувалося 8328 осіб (80&nbsp;%) і значно перевищуючи наступну за чисельністю групу&nbsp;— росіян (208 осіб, тобто 2&nbsp;%). Співжиття двох головних етнічних груп було «мирним і дружнім» до погрому<ref>Марголин, Арнольд. В полосе ликвидации: Очерки, речи, касационные жалобы.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1911.&nbsp;— С.134.</ref>, а те, що він відбувся, до того ж в один день із більш ніж сотнею погромів у інших містах України (22 жовтня за [[Старий стиль|ст.ст.]]), було наслідком підбурювальної діяльності реакційних організацій та поліції, які залучали до участі в безладах безробітних молодиків&nbsp;— так само, як у пізнішому феномені «[[Тітушки|тітушок]]». До відповідальності було притягнуто 77 осіб, які нищили житло і майно євреїв за сигналом церковних дзвонів. Від імені позивачів&nbsp;— постраждалих євреїв&nbsp;— на судовому процесі в Кролевці виступав відомий юрист і правозахисник початку ХХ століття [[Марголін Арнольд Давидович|Арнольд Марголін]]&nbsp;— майбутній заступник міністра закордонних справ [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]]<ref>Марголин, Арнольд. В полосе ликвидации: Очерки, речи, касационные жалобы.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1911.&nbsp;— С.125–139.</ref>.

На цьому неспокій не закінчився. 12 грудня 1905 року (за [[Старий стиль|ст.ст.]]) натовп 150–200 селян навколишніх сіл, підбурений прибулими з Росії професійними революційними агітаторами, вирушив на повітову в'язницю під червоним прапором, вимагаючи звільнення політичних в'язнів. Демонстрантів, із-поміж яких хтось зробив постріл, розігнав прибулий загін козаків.

Економічна стагнація на тлі демографічного зростання тривала в місті до початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. За роки війни населення Кролевця скоротилося більш ніж на 2000 осіб до 14&nbsp;246 осіб.

== Революція і Громадянська війна (1917-1919) ==
В роки Революції та Громадянської війни Кролевець сильно постраждав від червоного та білого терору. Розташований близько до кордону з Росією, він легко ставав жертвою агресії з півночі. Важливим фактором більшовицької активності в Кролевці була наявність серед більшовицького активу кролевчанина Василя Роменця, котрий у 1917–1918 роках був головним комісаром Чорноморського флоту. Вперше [[Радянсько-українська війна#Перша війна#Наступ більшовиків|більшовики здобули владу в місті 14 січня 1918 року]]. Однак у кінці березня відступили і перейшли до підпільної роботи під [[Контроль австро-німецьких військ над територією України в 1918|наступом австро-німецьких військ]], із якими [[Українська Народна Республіка]] уклала [[Берестейський мир|угоду]]. Після [[Антигетьманське повстання 1918|падіння Гетьманату]] до міста 18 листопада того самого року вступили війська [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]]. Більшовики, скориставшись нестабільністю в Україні, [[Радянсько-українська війна#Друга війна#Початок війни|пішли в наступ]] і 13 січня 1919 року знову захопили Кролевець<ref name="ReferenceB">Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.&nbsp;— С.328.</ref>. Містом прокочується перша хвиля [[Червоний терор#Масштаби терору|більшовицького терору]]. Невдовзі після захоплення міста Кролевецький революційний комітет для залякування політичних опонентів постановив розстріляти найвпливовіших дворян міста. Постанову виконали вночі, роздягнувши на морозі і розстрілявши сімох осіб, зокрема повітового військового начальника, земського інспектора шкіл, міського голову, суддю, купця, лихваря й адвоката<ref>{{Cite web |url=http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |title=Карась, Анатолій. З історії Сумщини. — Київ: Аверс, 2006. — С.35–36. |accessdate=3 травня 2014 |archive-date=24 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf }}</ref>. У вересні 1919 року в більшовиків [[Добровольча армія#Добровольча армія в Україні|місто відбиває Добровольча армія]], яка влаштовує [[Білий терор|свій терор]]: за кілька місяців страчує на шибеницях, поставлених у міському парку, близько 280 осіб. 12 листопада 1919 року 9-та кавалерійська дивізія остаточно повертає більшовицьку владу в місто<ref name="ReferenceB"/>.

Загалом через події 1917–1919 років населення міста зменшилося на 2,5 тисячі осіб, опустившись у 1920 році до 11&nbsp;693 осіб&nbsp;— десь на рівень 1888 року. За весь період воєнного лихоліття 1914–1919 років кількість жителів скоротилася майже на 5 тисяч осіб: з 16&nbsp;611 у 1914-му до 11&nbsp;693 осіб у 1920-му роках. Повернутися до показника 1914 року Кролевець зможе лише через півстоліття протягом 1960-х років. Якщо за п'ятдесят років, що передували [[Перша світова війна|Першій світовій війні]], населення міста зросло майже на 10 тисяч, то через п'ятдесят років після її початку воно було таким самим, як у 1914 році.

Найбільше від Червоної та Білої армій постраждали євреї, частка яких у населенні міста зменшилася майже на 3&nbsp;% порівняно з 1897 роком. Меншою мірою зменшилася частка українців&nbsp;— лише на 0,5&nbsp;%. Натомість частка росіян  зросла на 3,5&nbsp;% досягнувши 5,4&nbsp;%.

== Кролевець за радянської влади (1919-1991) ==

=== Міжвоєнні десятиліття (1919-1941) ===
[[File:Nativity of the Theotokos church in Krolevets (3).jpg|thumb|350px|ліворуч|Собор Різдва Богородиці у стані руйнації (8-9&nbsp;серпня 1932&nbsp;року).]]
[[File:Nativity of the Theotokos church in Krolevets (4).jpg|thumb|350px|ліворуч|Насип зерна і сцена Будинку оборони в соборі Різдва Богородиці (8-9&nbsp;серпня 1932&nbsp;року).]]
Протягом перших років після закінчення Громадянської війни життя в місті не покращується. Націоналізовані промислові підприємства Кролевця відновлюють роботу повільно, державні органи в примусовий спосіб змушують населення здавати гроші на потреби Червоної армії та в рамках пропагандистської кампанії реквізують збіжжя для допомоги [[Голод на Поволжі 1921—1922|голодному населенню Поволжя]], хоча самі кролевчани недоїдали. Темпи економічної відбудови пришвидшуються в роки [[Нова економічна політика|НЕПу]], завдяки чому в 1929 році в місті створюється [[артіль]] «Метал», на якій працювало близько тисячі робітників. Іншим великим працедавцем міста протягом 1930-х років стає артіль художньо-декоративного ткацтва «Відродження», в якій працювало 1072 ткачі<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.&nbsp;— С.330.</ref>.

Водночас у місті розкручується маховик репресій. Жителів передмість [[Колективізація у СРСР|примусово заганяють у колгоспи]], змушуючи здавати знаряддя праці та худобу і відбираючи землю. У 1929-1930 роках створюються [[колгосп]]и «Зірка» та імені [[Чубар Влас Якович|Чубаря]]. Жителі міста в розпачі відпускали своїх коней на волю із антирадянськими записками, щоб не здавати їх у колгосп<ref>Сірик, Грицько. Факти і події для майбутньої історії Сіверщини.&nbsp;— Торонто, 1975.&nbsp;— С.186.</ref>. Однак [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомор 1932-1933 років]] остаточно зламав опір кролевецьких господарів. Велика кількість населення померла в 1932-1933 роках, особливо діти. За свідченнями сучасників у місті скрізь лежали трупи померлих з голоду<ref>{{Cite web |url=http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |title=Карась, Анатолій. З історії Сумщини. – Київ: Аверс, 2006. – С. 59–69. |accessdate=3 травня 2014 |archive-date=24 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf }}</ref>. Масштаби смертності перевищували тисячу осіб: за 1926-1933 роки населення Кролевця, попри традиційно високу народжуваність, зменшилося на 1305 осіб (10&nbsp;%). Зламані цим злочином влади, господарі-одноосібники остаточно здалися, створивши в 1933 році ще два колгоспи&nbsp;— імені [[П'ятирічки в СРСР#Друга п'ятирічка|2-ї п'ятирічки]] та імені [[Максим Горький|Горького]]. Всупереч пропаганді з новозаснованої в Кролевці газети «Колгоспне село», місто занепадало й деіндустріалізувалося, його економіка трималася переважно на примусовій низькопродуктивній і важкій ручній праці. За описом очевидця: {{цитата|від березня 1933 до 1941 року Королевець перетворився в мовчазне, безлюдне, обдерте місто. Огорожі, ворота, хвіртки міщани попалили на огрівання. Дерев’яні крамниці на ярмарковій площі зникли, сама площа і міський сад заріс бур'яном і реп'яхами, у 1940 році навіть парашутна вежа, що нагадувала шибеницю, була вже напівзруйнована<ref>Сірик, Грицько. Факти і події для майбутньої історії Сіверщини.&nbsp;— Торонто, 1975.&nbsp;— С.190.</ref>.}}

Нова хвиля репресій у Кролевці прокотилася під час [[Великий терор#Масовий терор|Великого терору]] в СРСР. У 1938 році в місті сфабрикували справу про терористичну групу націоналістів-контрреволюціонерів. Без суду шістьох чоловіків (переважно інтелігентів) було розстріляно 23 травня<ref>{{Cite web |url=http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |title=Карась, Анатолій. З історії Сумщини. — Київ: Аверс, 2006. — С.70–74. |accessdate=3 травня 2014 |archive-date=24 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf }}</ref>. Велику кількість колгоспників, службовців і робітників влада репресувала за індивідуальними справами. Всього в [[Кролевецький район|Кролевецькому районі]] в 1929-1933&nbsp;роках було репресовано 222 осіб, а в 1937-1939&nbsp;роках&nbsp;— ще 164. Із усіх репресованих за 1929-1955&nbsp;роки 96-х було розстріляно, а 86-х засуджено до 10 років [[ГУЛАГ|таборів]]<ref>{{Cite web |url=http://www.reabit.org.ua/files/store/Symu.2.pdf |title=Реабілітовані історією. Сумська область. Кн.2. — Суми: ВВП «Мрія-1», 2013. — С.730. |accessdate=17 травня 2014 |archive-date=24 вересня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150924085811/http://www.reabit.org.ua/files/store/Symu.2.pdf }}</ref>.

Одночасно радянська влада розривала зв'язок міста з минулим. У процесі боротьби з церквою в місті ще в 1920-х роках закрили всі шість церков. Близько 1933 року було розібрано дерев'яні [[Покровська церква (Кролевець)|Покровську]] та Варваринську церкви, після чого дійшла черга до найвизначнішої пам'ятки Кролевця&nbsp;— монументального собору Різдва Богородиці. Спершу в ньому влаштували Будинок оборони, а 1934-1935 роках зруйнували. В 1936 році настала черга Миколаївської, яка стояла в місті з перших десятиліть його існування, та Георгіївської церков. Вціліла лише Спасо-Преображенська, з якої збили купол, а в приміщенні розмістили маслозавод<ref>Карась, Анатолій. З історії м. Кролевець.&nbsp;— Суми: ВВП «Мрія», 1995.&nbsp;— С.16.</ref>.

<center>
<gallery caption="Статево-вікові піраміди населення Кролевця" widths="250px" heights="250px">>
File:Population pyramid of Krolevets 1897.jpg|За даними 1897 року
File:Population pyramid of Krolevets 1926.jpg|За даними 1926 року
File:Population pyramid of Krolevets 1939.jpg|За даними 1939 року
</gallery>
</center>

Після катастрофічної смертності 1932-1933 років (особливо серед дітей) в Кролевці протягом 1933-1939 років відновлюється додатній приріст населення. За ці шість років кількість кролевчан зростає на 2320 осіб&nbsp;— як за рахунок [[Природний приріст|природного приросту]], так і [[Урбанізаційні процеси в Україні#Перша половина XX ст.|втечі селян і хуторян у міста]]. Падіння [[Народжуваність|народжуваності]] та зростання [[Дитяча смертність|дитячої смертності]] у 1914-1919 та 1932-1933 роках залишили помітний слід на статево-віковій структурі населення.

=== Війна і гітлерівська окупація (1941-1943) ===
[[Файл:Братська могила жертв фашизму (скульптура).jpg|thumb|right|250px|Братська могила жертв нацизму]]
Бойові дії [[Друга світова війна|Другої світової війни]] прийшли в Кролевець 3 вересня 1941 року, але перше бомбардування і перші жертви сталися значно раніше&nbsp;— ще 18 липня<ref>[http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf Карась, Анатолій. З історії Сумщини.&nbsp;— Київ: Аверс, 2006.&nbsp;— С.81] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |date=24 січня 2021 }}; [http://media.sm.gov.ua/images/docs/kniga_pamyati/kniga_skorbot2.pdf Книга скорботи України. Сумська область. Кн.1. Суми: ВВП «Мрія-1», 2003.&nbsp;— С.396].</ref>. В серпні-вересні Кролевець ще кілька разів бомбардувала німецька авіація. Захоплення Кролевця [[Вермахт]]ом відбулося в рамках завершальної стадії [[Битва за Київ (1941)|Битви за Київ]]. На момент наближення лінії фронту до міста Червона армія продовжувала панічно відступати. Органи влади заздалегідь евакуювалися, а довкола міста в лісах юрмилися групи часто беззбройних червоноармійців, які не мали зв'язку з командуванням і не знали, що робити: здаватися в полон, розходитися по домівках чи шукати свої частини<ref>Сірик, Грицько. Факти і події для майбутньої історії Сіверщини.&nbsp;— Торонто, 1975.&nbsp;— С.160–165.</ref>. Місто захищала [[66-та гвардійська механізована дивізія|293-тя стрілецька дивізія]] та 28-й механізований полк НКВС у складі [[40-ва армія (СРСР)|40-ї армії]]<ref>{{Cite web |url=http://militera.lib.ru/h/isaev_av5/02.html |title=Исаев, Алексей. Котлы 41-го. История ВОВ, которую мы не знали. — М.: Яуза, 2005. |accessdate=17 травня 2014 |archive-date=9 травня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130509071333/http://militera.lib.ru/h/isaev_av5/02.html }}</ref>. Німецькі війська розпочали наступ на Кролевець зранку 3 вересня. Це була бойова група оберста Ґюнтера фон Мантойфеля, яка складалася з 1-го та 2-го мотострілецьких батальйонів 3-го моторизованого стрілецького полку, який входив до складу [[3-тя танкова дивізія (Третій Рейх)|3-ї танкової дивізії]] генерал-лейтенанта [[Вальтер Модель|Вальтера Моделя]] [[24-й моторизований корпус (Третій Рейх)|XXIV моторизованого корпусу]] [[2-га танкова армія (Третій Рейх)|2-ї танкової групи]] [[Гайнц Вільгельм Гудеріан|Гайнца Ґудеріана]]<ref>Armored Bears: the German 3rd Panzer Division in World War II. Vol.1, Mechanicsburg, PA: Stackpole Books, 2012, p.217-218.</ref>. Солдати Мантойфеля стрімко захопили залізничний міст через [[Реть|р.Реть]] у районі Подолова, але зіткнулися з танками 28-го механізованого полку НКВС на вулицях села. Поки тривав бій, інша частина групи Мантойфеля перетнула притоку Реті [[Ретик (річка)|Ретик]] на північний схід від Кролевця біля [[Ретик|однойменного села]] і також пішла в наступ на місто. Коли стемніло, Мантойфель завдав одночасного удару з двох боків і за півгодини до півночі, не зустрівши серйозного опору, увійшов у Кролевець<ref>{{Cite web |url=http://www.proza.ru/2010/01/06/667 |title=Макаров, Григорий. Кампания 1941 года. Глава 116. |accessdate=17 травня 2014 |archive-date=18 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140518024658/http://www.proza.ru/2010/01/06/667 }}</ref>. Уночі 2-й батальйон зачистив місто від залишків Червоної армії, і Кролевець рівно на два роки перейшов під німецький контроль&nbsp;— до 2 вересня 1943 року.

З перших днів німецької окупації і до 14 вересня в місті розміщувався командний пункт танкової групи генерал-полковника [[Гайнц Вільгельм Гудеріан|Ґудеріана]]<ref>{{Cite web |url=http://www.lib.ru/MEMUARY/GERM/guderian.txt |title=Гудериан, Гейнц. Воспоминания солдата. — Смоленск: «Русич», 1999. — С.290, 294. |accessdate=17 травня 2014 |archive-date=13 квітня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140413144954/http://www.lib.ru/MEMUARY/GERM/guderian.txt }}</ref>, після чого командувач 2-ї танкової армії перебрався до [[Конотоп]]а. Оскільки протягом періоду німецької окупації Сіверщина залишалася в безпосередній тиловій зоні [[Вермахт]]у, на ній не було впроваджено цивільну адміністрацію і вона не ввійшла до складу [[Райхскомісаріат Україна|Райхскомісаріату Україна]], а веденням адміністративних справ займалася [[Військова адміністрація (Третій Райх)|військова адміністрація]]. Хоча в Червоній армії панував безлад, радянські цивільні органи встигли ретельно підготуватися до відступу: на Кролевеччині було залишено підпільних працівників [[Радянські партизани|НКВС для ведення підривної діяльності]], в лісах створено склади зброї, схованки та мінні поля<ref>Сірик, Грицько. Факти і події для майбутньої історії Сіверщини.&nbsp;— Торонто, 1975.&nbsp;— С.158–159.</ref>. Завдяки цій підготовчій роботі Кролевецький партизанський загін зміг досить швидко розпочати дії проти німецької адміністрації. В лютому 1942 року він увійшов до складу [[Ковпак Сидір Артемович#Друга світова війна|партизанського з'єднання Сидора Ковпака]] і брав участь у всіх його рейдах<ref name="ReferenceC">Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.&nbsp;— С.331.</ref>. Залишені для підривної діяльності працівники [[Народний комісаріат внутрішніх справ|НКВС]] мали розгалужену агентуру серед [[Допоміжна поліція|допоміжної поліції]] та інших низових ланок адміністрації, що їх німці набирали з-поміж місцевого населення. Використовуючи ці можливості, вони нерідко провокували і самі здійснювали каральні дії німців, щоб [[Радянський партизанський рух на території України у часи Другої світової війни#Злочини проти місцевого населення|підсилювати їх ворожнечу з місцевим населенням]]<ref>Сірик, Грицько. Факти і події для майбутньої історії Сіверщини.&nbsp;— Торонто, 1975.&nbsp;— С.165–169.</ref>.

Життям міста керувала Кролевецька ортскомендатура, а також новостворений орган самоврядування&nbsp;— магістрат на чолі з бургомістром. В місті впровадили [[Комендантська година|комендантську годину]] з 18:00 до 05:00. Школи припинили роботу, а натомість у їхніх приміщеннях були створені шпиталі для поранених солдат. У Кролевці та районі розгорнувся терор проти цивільного населення, інколи спровокований радянськими підривниками. Зокрема 3 листопада 1941 року гітлерівці розстріляли 73 євреїв у Гайовому яру&nbsp;— тому самому місці, де, ймовірно, проводили розстріли більшовики в 1919 році. Повторний розстріл євреїв відбувся 24 листопада.

Під час німецької окупації в місті продовжувала працювали ткацька артіль, але обслуговувала переважно потреби місцевого населення, якому через знищення промисловості країни бракувало елементарних побутових речей<ref>{{Cite web |url=http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |title=Карась, Анатолій. З історії Сумщини. — Київ: Аверс, 2006. — С.80–88. |accessdate=3 травня 2014 |archive-date=24 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf }}</ref>.

У серпні 1943 року Червона армія наблизилася до Кролевця. Збираючись відступати, гітлерівці спалили промислові споруди, знищили залізничну станцію і вивезли цінні речі та сировину. 2 вересня в рамках [[Чернігівсько-Прип'ятська операція|Чернігівсько-Прип'ятської операції]] частини [[60-та армія (СРСР)#Друге формування|60-ї армії]] генерал-лейтенанта [[Черняховський Іван Данилович|Івана Черняховського]] та 8-ї мотострілецької бригади [[9-й танковий корпус (СРСР)|9-го танкового корпусу]] взяли місто. До повернення органів влади містом керував комендант підполковник Яковлєв. Першим наказом військова влада розпорядилася відновити роботу промислових підприємств. 6 вересня 1943 року гітлерівська авіація востаннє здійснила наліт і бомбардування міста, в результаті якого були знищені деякі промислові об'єкти і загинули 8 осіб<ref>{{Cite web |url=http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf |title=Карась, Анатолій. З історії Сумщини. — Київ: Аверс, 2006. — С.85. |accessdate=3 травня 2014 |archive-date=24 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210124153032/http://krolevets.com/books/Karas_2006_Z_istoriyi_Sumshchyny_(www.krolevets.com).pdf }}</ref>.

За роки війни Кролевець зазнав великих людських і матеріальних втрат. У лавах Червоної армії воювало 1263&nbsp;кролевчан. 810&nbsp;кролевчан загинули на фронті<ref name="ReferenceC"/>, 119&nbsp;— в окупації<ref>[http://media.sm.gov.ua/images/docs/kniga_pamyati/kniga_skorbot2.pdf Книга скорботи України. Сумська область. Кн.1.&nbsp;— Суми: ВВП «Мрія-1», 2003.&nbsp;— С.396.]</ref>, 563&nbsp;були вивезені в Німеччину [[Остарбайтери|остарбайтерами]]<ref>[http://media.sm.gov.ua/images/docs/kniga_pamyati/kniga_skorbot2.pdf Книга скорботи України. Сумська область. Кн.1.&nbsp;— Суми: ВВП «Мрія-1», 2003.&nbsp;— С.395–396.]</ref>. Від бомбардувань були знищені 143 будинки в місті, а їх мешканці на довгі роки відбудови залишилися без власного даху над головою. Ще 35 жителів району були заарештовані НКВС і відправлені до [[ГУЛАГ|таборів]] протягом 1945–1955 років за різними політичними статтями, але насамперед&nbsp;— за співпрацю з гітлерівською владою під час перебування на окупованій території<ref>{{Cite web |url=http://www.reabit.org.ua/files/store/Symu.2.pdf |title=Реабілітовані історією. Сумська область. Кн.2. — Суми: ВВП «Мрія-1», 2013. — С.209–260, 730. |accessdate=17 травня 2014 |archive-date=24 вересня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150924085811/http://www.reabit.org.ua/files/store/Symu.2.pdf }}</ref>.

=== Повоєнний період (1943-1991) ===

{{Historical populations
|shading=on
|[[Перепис населення СРСР 1926|1926]]|12580
|1933|11275
|1939|13595
|[[Перепис населення УРСР 1959|1959]]|13996
|1970|18307
|1979|23804
|[[Перепис населення УРСР 1989|1989]]|25962
|[[Всеукраїнський перепис населення 2001 року|2001]]|25183
|2005|24358
|2009|24121
|2010|24019
|2011<ref name="ukrstat.gov.ua">{{Cite web |url=http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/06_13/sb_nnas_2012.zip |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. — К.: Державна служба статистики України, 2013. — С. 93 |accessdate=28 травня 2014 |archive-date=15 листопада 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20181115124447/http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/06_13/sb_nnas_2012.zip }}</ref>|23810
|2012<ref name="ukrstat.gov.ua"/>|23667
|2013<ref name="ukrstat.gov.ua"/>|23574
|2014<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2014/zb/06/zb_nas_13.zip |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року. — К.: Державна служба статистики України, 2014. — С. 91 |accessdate=1 липня 2014 |archive-date=30 листопада 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201130130629/http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2014/zb/06/zb_nas_13.zip }}</ref>|23507
|2015<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2015/zb/06/zb_nas_14.zip |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2015 року. — К.: Державна служба статистики України, 2015. — С. 90 |accessdate=28 червня 2015 |archive-date=19 серпня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160819101801/http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2015/zb/06/zb_nas_14.zip }}</ref>|23404
|2016<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2016/zb/06_1/zb_chnnu2016pdf_.zip |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2016 року. — К.: Державна служба статистики України, 2016. — С. 66 |accessdate=20 серпня 2016 |archive-date=15 листопада 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20181115124359/http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2016/zb/06_1/zb_chnnu2016pdf_.zip }}</ref>|23313
|2017<ref>{{Cite web |url=http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2017/zb_chnn_0117.pdf |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2017 року. — К.: Державна служба статистики України, 2017. — С. 63 |accessdate=18 липня 2017 |archive-date=25 лютого 2022 |archive-url=https://web.archive.org/web/20220225235715/http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2017/zb_chnn_0117.pdf }}</ref>|23227
|2018<ref>{{Cite web |url=http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2018/zb_chnn2018.pdf |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року. — К.: Державна служба статистики України, 2018. — С. 63 |accessdate=27 травня 2019 |archive-date=31 березня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200331134631/http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2018/zb_chnn2018.pdf }}</ref>|23125
|2019<ref>{{Cite web |url=http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2019/zb_chnn2019.pdf |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2019 року. — К.: Державна служба статистики України, 2019. — С. 63 |accessdate=2 січня 2021 |archive-date=26 червня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190626071443/http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2019/zb_chnn2019.pdf }}</ref>|22907
|2020<ref>{{Cite web |url=http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2020/zb_chuselnist%202019.pdf |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2020 року. — К.: Державна служба статистики України, 2020. — С. 63 |accessdate=2 січня 2021 |archive-date=22 червня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200622091030/http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2020/zb_chuselnist%202019.pdf }}</ref>|22665
|2021<ref>{{Cite web |url=https://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2021/zb/05/zb_chuselnist%202021.pdf |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2021 року. — К.: Державна служба статистики України, 2021. — С. 38 |accessdate=1 травня 2023 }}</ref>|22437
|2022<ref>{{Cite web |url=https://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_Сhuselnist.pdf |title=Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 року. — К.: Державна служба статистики України, 2022. — С. 38 |accessdate=1 травня 2023 |archive-date=2020-06-22 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200622091030/http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2020/zb_chuselnist%202019.pdf }}</ref>|22111
}}

Повоєнний період в історії Кролевця характеризується інтенсивним демографічним зростанням та не менш інтенсивною індустріалізацією. Довкола міста діяло невелике українське підпілля, зокрема бойові групи УПА, з якими НКВС довелося боротися аж до 1948 року. Особливо повстанський рух активізувався під час [[Голодомор в Україні 1946—1947|голодомору 1946–1947 років]]<ref>{{Cite web |url=http://daso.sumy.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=141&Itemid=81 |title=Іванущенко, Геннадій. Підпілля ОУН-УПА на Сумщині: Деталізація подій через призму документів спецслужб. |accessdate=18 травня 2014 |archive-date=22 лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140222194436/http://daso.sumy.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=141&Itemid=81 }}</ref>. Деякі історики вважають, що діяльність таких підпільних груп на Сумщині перешкодила органам радянської влади в повному обсязі реалізувати на території області заходи, які призвели до масштабної смертності 1946–1947 років. Тому неприродна смертність тут була нижчою, ніж у інших областях Лівобережжя<ref>{{Cite web |url=http://oun-upa.org.ua/articles/ivanuschenko.html |title=Іванущенко, Геннадій. На Сумщині УПА воювала до 1948 року. |accessdate=18 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20121029070728/http://www.oun-upa.org.ua/articles/ivanuschenko.html |archivedate=29 жовтня 2012 |deadurl=yes }}</ref>.

Першочерговим завданням радянської влади було відновлення сільськогосподарського виробництва та промисловості для постачання Червоної армії, яка ще півтора року вела бої на заході. Основний тягар цього завдання ліг на плечі жінок, адже через воєнну смертність чоловіків ще в 1959 році кількість жінок у Кролевці більш ніж на 2 тисячі (15&nbsp;%) перевищувала кількість чоловіків. Більшість роботи, зокрема такі працемісткі й важкі процеси як збір урожаю, виконувалася ними вручну, оскільки передвоєнна техніка була або евакуйована або знищена під час відступу та бойових дій. Попри такі тяжкі умови в місті дуже швидко починають роботу старі підприємства і з'являються нові. Вже в 1944 році стали до ладу маслозавод, млин, друкарня, райхарчокомбінат, а також артілі цеглярів, торфодобувна, бондарів і шевців<ref name="ReferenceC"/>. На виконання воєнних замовлень працювала відновлена артіль «Метал». Частину робітників міста влада відправила на відбудову шахт Донбасу<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.&nbsp;— С.331–332.</ref>.

З 1950-х років починає поліпшуватися соціальна інфраструктура та обслуговування населення. Споруджується водогін<ref>{{Cite web |url=http://issuu.com/history.sumy/docs/krolevechina/65?e=3773362%2F7434660 |title=Сереженко, Олена. Слідами невивчених архівів // У кн.: Кролевеччина від давнини до сьогодення: Матеріали четвертої науково-практичної конференції. – Кролевець, 2013. – С. 64. |accessdate=19 травня 2022 |archive-date=4 листопада 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20161104080034/https://issuu.com/history.sumy/docs/krolevechina/65?e=3773362%2F7434660 }}</ref>, відновлюється і розширюється робота лікарні, поліклініки, пологового будинку, шкіл, технікуму художніх промислів<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.&nbsp;— С.332.</ref>. На початку 1960-х років кількість населення нарешті відновлюється до передреволюційного рівня. Місто електрифікується. Пришвидшується індустріалізація: на нових державних підприємствах – арматурному заводі, фабриці художнього ткацтва, заводі будматеріалів, торфопідприємстві, ремонтному заводі, багетній фабриці та консервному заводі,&nbsp;— працює дедалі більша частка трудових ресурсів міста. Протягом 1960–1970-х років у Кролевці виростають багатоквартирні житлові будинки. В 1971&nbsp;році відкривається [[Кролевецький краєзнавчий музей|Музей історії м.&nbsp;Кролевець]].

Інтенсивними темпами відбувається демографічне зростання. За 1959–1989 роки чисельність населення майже подвоюється. Якщо в 1959 році в місті мешкало 13&nbsp;996 осіб, то в 1989&nbsp;— 25&nbsp;962 особи. Свого історичного демографічного піку місто досягає в 1991 році (бл. 26&nbsp;500 мешканців), після чого починається демографічний спад, пов'язаний зі структурними економічними трансформаціями та закономірностями репродуктивної поведінки населення індустріальних суспільств.

== Період незалежності України ==
Роки незалежності України супроводжуються в Кролевці демографічним спадом, початок якого припав на рік розпаду СРСР. З 1989 року чисельність населення міста зменшилася на 2388 осіб до 23&nbsp;574 осіб станом на 1 січня 2013 року (згідно з даними поточного обліку населення). В середньому населення скорочувалося на 100 осіб щороку. Паралельно з цим у зв'язку з структурними економічними перетвореннями, пов'язаними з переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки, різко зменшується кількість робочих місць і закриваються державні підприємства, тож кролевчани дедалі більшою мірою вдаються до самозайнятості та індивідуальної підприємницької діяльності. Завдяки демократизації політичного життя в місті з'являються осередки політичних партій.

У 2000 році в місті відбудовано дзвіницю та баню Спасо-Преображенської церкви&nbsp;— єдиної вцілілої православної культової споруди міста.

У 2002 році в Кролевці розпочинає роботу соціально-гуманітарний факультет [[Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка|Глухівського державного педагогічного університету]], який у 2010 році був перейменований на факультет педагогіки і психології.

== Див. також ==
* [[Кролевецька сотня]]
* [[Кролевецький повіт]]
* [[Кролевецька протопопія]]
* [[Покровська церква (Кролевець)]]
* [[Кролевецький район]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

[[Категорія:Кролевець]]
[[Категорія:Історія Конотопського району]]
[[Категорія:Історія міст Сумської області|Кролевець]]