Вибрана стаття
Ура́н — сьома від Сонця велика планета Сонячної системи, належить до планет-гігантів. Діаметр Урана в 4 рази, а його маса — в 14,5 раза більші за земні, що робить його третьою за діаметром та четвертою за масою планетою Сонячної системи. Уран став першою планетою, відкритою у Новий час і за допомогою телескопа. Про відкриття Урана англійський астроном Вільям Гершель повідомив 13 березня 1781 року, тим самим уперше з часів античності розширивши межі Сонячної системи. Планета названа ім'ям античного божества Урана, уособлення неба та піднебесного простору. На відміну від інших газових гігантів — Сатурна та Юпітера, що складаються переважно з водню і гелію — у надрах Урана та схожого з ним Нептуна відсутній металічний водень. Проте в них є багато високотемпературних модифікацій льоду — з цієї причини фахівці виділили ці дві планети в окрему категорію «крижаних гігантів». Зокрема, надра Урана складаються здебільшого з льодів і гірських порід. Основу атмосфери Урана складають водень і гелій. Крім того, в ній виявлені сліди метану та інших вуглеводнів, а також хмари з льоду, твердого аміаку та водню. Уран має найхолоднішу планетарну атмосферу у Сонячній системі з мінімальною температурою 49 К (–224 °C). Вважається, що Уран має складну шарувату структуру хмар, де водяна пара складає нижній шар, а метан — верхній. Як і інші газові гіганти Сонячної системи, Уран має систему кілець та магнітосферу. Крім того, навколо нього обертаються 27 супутників. Орієнтація Урана в просторі відрізняється від інших планет Сонячної системи — його вісь обертання лежить ніби на боці відносно площини обертання навколо Сонця. Унаслідок цього планета буває оберненою до Сонця то північним полюсом, то південним, то екватором, то середніми широтами. У 1986 році американський космічний апарат «Вояджер-2» передав на Землю знімки Урана, які він зробив, пролітаючи на відстані 81 500 кілометрів від планети.
Добра стаття
Гепа́рд струнки́й, гепа́рд або па́рдус (Acinonyx jubatus) — єдиний сучасний вид роду гепард (Acinonyx) із родини котових (Felinae). Згідно з генетичними дослідженнями, найближчим сучасним родичем гепарда є пума. Гепард — найшвидший наземний ссавець, він здатний досягати швидкостей, за різними джерелами, від 80 до 112 км/год. Приручених гепардів у минулому використовували для полювання на антилоп, у тому числі їх тримали й руські князі. Гепард має кілька пристосувань для швидкості, зокрема: легка будова, довгі тонкі ноги, довгий хвіст, невсувні кігті. Довжина тіла від носа до хвоста становить 112–150 см, довжина хвоста 60–80 см, висота в плечах 67–94 см, маса 21–72 кг; наявний статевий диморфізм — самці більші й важчі. Голова невелика, округла, з двома примітними чорними смугами під очима. Шерсть, як правило, від темно-коричневого до кремово-білого або блідо-бурого кольору і здебільшого вкрита рівномірно розташованими суцільними чорними плямами.
Історичний ареал гепарда охоплював майже всю Африку (оминаючи густі ліси) і південь Азії від Середземного моря до півдня Казахстану й до більшої частини Індії. Тепер в Азії гепард зберігся лише в пустельному центральному Ірані, а в Африці його ареал сильно фрагментований і чисельність виду незначна. Його середовищем проживання є сухі ліси, чагарники, трав'янисті місцевості, пустелі. Гепард активний удень, найбільше — вранці й увечері. Полює переважно на копитних середніх і великих розмірів. Із соціальної точки зору популяція гепардів поділяється на такі категорії: матір з дітьми, поодинока самиця, кочівний поодинокий самець, територіальна коаліція самців. Певного сезону розмноження немає. Після майже тримісячної вагітності народжується як правило, від трьох до п'яти дитинчат; дитинчата гепардів дуже вразливі до хижацтва іншими великими хижими тваринами, такими як гієни, пантера плямиста, лев. Типова тривалість життя в природі становить 6 років, у неволі в середньому 17 років.
Вибране зображення
Вибраний список
_female_(8348866507).jpg)
У фауні Європи відомо понад 40 видів богомолів (за різними оцінками від 35 до 41), яких відносять до 8 родин та 17 родів. Найпоширенішим видом є богомол звичайний, найбагатшою родиною є Amelidae, а родом — Ameles. Видовий склад богомолів небагатий, у помірній зоні трапляється переважно богомол звичайний, більшим є різноманіття на узбережжі Середземного моря та його островів. 8 видів зустрічаються лише на Канарських островах (причому 7 — їхні ендеміки), без них число видів ледве перевищує 30.
Низка видів є рідкісними, занесеними до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи або до природоохоронних переліків окремих країн. Вимерлими вважаються види Pseudoyersinia brevipennis та Ameles fasciipennis. Багато видів родини Amelidae поширені локально та знаходяться під загрозою через господарську діяльність людини.
Фауна богомолів Європи вивчена достатньо добре, у XXI столітті описаний лише один вид Ameles paradecolor, тому відкриття нових видів для науки в регіоні малоймовірне. Проте для низки родів, зокрема Ameles, Pseudoyersinia, Rivetina, можливі коливання кількості видів через перегляд таксономічних відносин між популяціями. Також через потепління клімату змінюються ареали видів, відбувається розселення європейських богомолів до неохоплених ними раніше територій, а також вселення нових видів з Північної Африки та Азії.
