Вибрана стаття
Ура́н — сьома від Сонця велика планета Сонячної системи, належить до планет-гігантів. Діаметр Урана в 4 рази, а його маса — в 14,5 раза більші за земні, що робить його третьою за діаметром та четвертою за масою планетою Сонячної системи. Уран став першою планетою, відкритою у Новий час і за допомогою телескопа. Про відкриття Урана англійський астроном Вільям Гершель повідомив 13 березня 1781 року, тим самим уперше з часів античності розширивши межі Сонячної системи. Планета названа ім'ям античного божества Урана, уособлення неба та піднебесного простору. На відміну від інших газових гігантів — Сатурна та Юпітера, що складаються переважно з водню і гелію — у надрах Урана та схожого з ним Нептуна відсутній металічний водень. Проте в них є багато високотемпературних модифікацій льоду — з цієї причини фахівці виділили ці дві планети в окрему категорію «крижаних гігантів». Зокрема, надра Урана складаються здебільшого з льодів і гірських порід. Основу атмосфери Урана складають водень і гелій. Крім того, в ній виявлені сліди метану та інших вуглеводнів, а також хмари з льоду, твердого аміаку та водню. Уран має найхолоднішу планетарну атмосферу у Сонячній системі з мінімальною температурою 49 К (–224 °C). Вважається, що Уран має складну шарувату структуру хмар, де водяна пара складає нижній шар, а метан — верхній. Як і інші газові гіганти Сонячної системи, Уран має систему кілець та магнітосферу. Крім того, навколо нього обертаються 27 супутників. Орієнтація Урана в просторі відрізняється від інших планет Сонячної системи — його вісь обертання лежить ніби на боці відносно площини обертання навколо Сонця. Унаслідок цього планета буває оберненою до Сонця то північним полюсом, то південним, то екватором, то середніми широтами. У 1986 році американський космічний апарат «Вояджер-2» передав на Землю знімки Урана, які він зробив, пролітаючи на відстані 81 500 кілометрів від планети.
Добра стаття
«Кіевская старина» («Київська минувшина») — щомісячний багатопрофільний історико-етнографічний та літературний часопис в Україні. Видавався у Києві російською і українською (в російській транслітерації з 1905 року, в українській з 1906 року) мовами впродовж 1882–1906 років. Заснований з ініціативи київської Старої громади для висвітлення досягнень у галузях історичної науки, визначення напрямів дослідницьких пошуків, поширення історичних знань. За тематичним і хронологічним діапазонами охоплення історичної проблематики не мав аналогів у фаховій періодиці України. Видавався за кошти від пожертвувань громадівців та меценатів, а також за рахунок передплати. Навколо видання згуртувалися відомі представники тогочасної української історичної думки, етнографи, літератори, мовознавці, письменники. У 1907 року журнал продовжив друк під назвою «Україна» і видавався переважно українською мовою. За версією низки дослідників «Україна» був самостійним виданням. Спроби реанімувати «Киевскую старовину» в УРСР у 1970-х роках зазнали невдачі (1972 року вдалося видрукувати 2 номери). 1992 року видання журналу під назвою «Київська старовина» поновлено. Усього вийшло 94 томів журналу. Опубліковано 6405 робіт різного об’єму та жанру. Архів редакції журналу зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського у фонді 112.
Вибране зображення
Вибраний список
_female_(8348866507).jpg)
У фауні Європи відомо понад 40 видів богомолів (за різними оцінками від 35 до 41), яких відносять до 8 родин та 17 родів. Найпоширенішим видом є богомол звичайний, найбагатшою родиною є Amelidae, а родом — Ameles. Видовий склад богомолів небагатий, у помірній зоні трапляється переважно богомол звичайний, більшим є різноманіття на узбережжі Середземного моря та його островів. 8 видів зустрічаються лише на Канарських островах (причому 7 — їхні ендеміки), без них число видів ледве перевищує 30.
Низка видів є рідкісними, занесеними до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи або до природоохоронних переліків окремих країн. Вимерлими вважаються види Pseudoyersinia brevipennis та Ameles fasciipennis. Багато видів родини Amelidae поширені локально та знаходяться під загрозою через господарську діяльність людини.
Фауна богомолів Європи вивчена достатньо добре, у XXI столітті описаний лише один вид Ameles paradecolor, тому відкриття нових видів для науки в регіоні малоймовірне. Проте для низки родів, зокрема Ameles, Pseudoyersinia, Rivetina, можливі коливання кількості видів через перегляд таксономічних відносин між популяціями. Також через потепління клімату змінюються ареали видів, відбувається розселення європейських богомолів до неохоплених ними раніше територій, а також вселення нових видів з Північної Африки та Азії.
