Перегляд вихідного коду сторінки Армія Української Народної Республіки

{{Otheruses|Гайдамаки (значення)}}
{{Картка військового підрозділу
| назва                 = Армія Української Народної Республіки
| зображення            = Coat of Arms of UNR-1.svg
| підпис                = Герб Української Народної Республіки
| дати                  = [[січень]] [[1918]]&nbsp;— [[квітень]] [[1918]];<br/>[[листопад]] [[1918]]&nbsp;— [[листопад]] [[1920]]
| країна                = {{UNR}}
| належність            = [[Наддніпрянська армія УНР]], [[Запорізька група армії УНР]], <br/>[[Січові Стрільці]], <br/>[[Галицька армія]]
| вид                   = [[сухопутні війська]]
| тип                   =
| роль                  =
| розмір                = від 15 до 300 тисяч<ref>[Дорошенко Д. "Історія України 1917—1923&nbsp;рр. Т. 2, К.: Темпора, 2002.&nbsp;— С. 194.]</ref><ref>[Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році // Україна. 1919 рік.&nbsp;— К.: Темпора, 2004.&nbsp;— С. 72.]</ref><ref>''Дмитро Шурхало'' ([[Радіо Свобода]]), [http://milnavigator.com.ua/чому-фінляндія-100-років-тому-зуміла-від/ Чому Фінляндія 100 років тому зуміла відстояти свою незалежність, а Україна&nbsp;— ні?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180123073154/http://milnavigator.com.ua/чому-фінляндія-100-років-тому-зуміла-від/ |date=23 січня 2018 }} // Військовий навігатор України, 07.12.2017</ref> осіб
| командна_структура    = [[Український генеральний військовий штаб]]
| гарнізон              =
| гарнізон_назва        =
| прізвисько            =
| заступник             =
| гасло                 = ''«Слава Україні!»''
| штандарт              = <!-- або | кольори = -->
| штандарт_назва        = <!-- або | кольори_назва = -->
| марш                  =
| талісман              =
| оснащення             =
| оснащення_назва       =
| битви                 = [[українсько-польські війни]], <br/>[[українсько-більшовицька війна 1917—1921|українсько-більшовицькі війни]],<br/> [[радянсько-польська війна]]
| битви_назва           = Конфлікти
| річниці               = [[лютий]] [[1917]]
| нагороди                   =
| почесні_найменування       =
| почесні_найменування_назва =
| розпущено             =
| льотні_години         =
| вебсайт              =
<!-- Командувачі -->
| командувач1           =
| командувач1_назва     =
| командувач2           =
| командувач2_назва     =
| командувач3           =
| командувач3_назва     =
| командувач4           =
| командувач4_назва     =
| визначні_командувачі  = [[Прісовський Костянтин Адамович|Костянтин&nbsp;Прісовський]], [[Скоропадський Павло Петрович|Павло&nbsp;Скоропадський]], [[Симон&nbsp;Петлюра]], [[Петро&nbsp;Болбочан]], [[Сливинський Олександр Володимирович|Олександр&nbsp;Сливинський]], [[Петрів Всеволод Миколайович|Всеволод&nbsp;Петрів]], [[Греків Олександр Петрович|Олександр&nbsp;Греків]], [[Коновалець Євген Михайлович|Євген&nbsp;Коновалець]], [[Сальський Володимир Петрович|Володимир&nbsp;Сальський]], [[Удовиченко Олександр Іванович|Олександр&nbsp;Удовиченко]], [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Михайло&nbsp;Павленко]], [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрій&nbsp;Тютюнник]]
<!-- Знаки розрізнення -->
| знак_розрізнення       =
| знак_розрізнення_назва =
| знак_розрізнення2       =
| знак_розрізнення3       =
| знак_розрізнення4       =
| знак_розрізнення2_назва =
| знак_розрізнення3_назва =
| знак_розрізнення4_назва =
| місцева_назва         =
| розмір_зображення     = 300x300пкс
| альт                  =
| країни                =
| спеціалізація         =
| поточний_командувач   =
| знак_розрізнення5       =
| знак_розрізнення5_назва =
}}

{{Історія української армії}}
'''Армія Української Народної Республіки''' (''у [[Радянська пропаганда|радянській]] та [[Російська пропаганда|російській пропаганді]] відома як «'''петлюрівці'''»''{{efn|За часів Радянського Союзу комуністичною пропагандою в масовій свідомості закорінювалось, що поняття «петлюрівці», як і «петлюрівщина» та власне «Петлюра», є ворожим, шовіністичним, буржуазним та антибільшовицьким явищем.}})&nbsp;— у період [[Українська революція|з лютого 1917 по квітень 1918 року]]&nbsp;— збройні формування [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], створені на основі [[Українізація військових частин російської армії в 1917 році|українізованих]] частин [[Російська імператорська армія|Російської армії]], українізованих частин [[Збройні сили Австро-Угорщини|австро-угорської армії]] («[[Українські січові стрільці|українських січових стрільців]]» та інших), формувань з військовополонених українців ([[Синьожупанники| Німеччини]] та [[Сірожупанники|Австро-Угорщини]]), колишніх військовополонених галичан і буковинців ([[Січові Стрільці|«січових стрільців»]]) та загонів добровольців&nbsp;— «[[Гайдамацький курінь|гайдамаків]]», «[[Вільне козацтво|вільного козацтва]]» та інших; з [[Радянсько-українська війна (1917—1921)|жовтня 1918 по листопад 1920 року]]&nbsp;— регулярна армія [[Директорія Української Народної Республіки|Української Народної Республіки]].

== Передумови виникнення (лютий—травень 1917) ==

=== Російський фронт Першої світової війни на території України ===
Вже три роки тривала [[Перша світова війна]], яка безперервно велася на українських землях і спричинила величезні матеріальні втрати та людські жертви. Третина [[Російська імператорська армія|російської армії]] (25 корпусів) знаходилась в Україні. По її території пролягав один з найбільших фронтів&nbsp;— [[Південно-Західний фронт (Російська імперія)|Південно-Західний]], що простягався на 615&nbsp;км. На 1 квітня 1917 року Південно-Західний фронт ([[Особлива армія (Російська імперія)|Особлива]], [[7-ма армія (Російська імперія)|7-ма]], [[8-ма армія (Російська імперія)|8-ма]] і [[11-та армія (Російська імперія)|11-та]] армії) нараховував 2315 тисяч солдат і офіцерів, а з тиловими закладами і установами 3265 тисяч, з яких 1,2 мільйона осіб були українцями.

У 1916 році був створений [[Румунський фронт]], частина якого також дислокувалася на українських теренах ([[4-та армія (Російська імперія)|4-та]], [[6-та армія (Російська імперія)|6-та]] і [[9-та армія (Російська імперія)|9-та]] армії, а з 25 червня 1917 року передислокована 8-ма). Він нараховував 1007 тисяч, а з тиловими 1500 тисяч солдат і офіцерів, 30 відсотків з яких були українцями.

У прифронтових і найближчих тилових містах знаходилось 44 [[гарнізон]]и, в яких нараховувалось 452,5 тисяч солдат і офіцерів. З них у [[Київська губернія|Київській губернії]] 7 гарнізонів чисельністю 120 тисяч, у [[Волинська губернія|Волинській]] 11 гарнізонів чисельністю 65,5 тисяч, у [[Подільська губернія|Подільській]] 15 гарнізонів чисельністю 88 тисяч, у [[Херсонська губернія|Херсонській]] 5 гарнізонів чисельністю 145 тисяч, і в [[Бессарабська губернія|Бессарабській]] 6 гарнізонів чисельністю 55 тисяч осіб.

[[Файл:Ukr_army1.jpg|thumb|300px|Вояк [[УНР]] <br/>([[Синьожупанники|синьожупанник]])]]

=== Український рух у російській армії після Лютневої революції 1917 ===
{{main|Українізація військових частин російської армії в 1917 році}}
[[Лютнева революція|Революційні процеси лютого 1917 року]] викликали політизацію російської армії. У березні—квітні 1917 року у тилових і фронтових частинах, за підтримки революційного російського уряду, створюються українські військові комітети&nbsp;— виборні армійські органи національного типу. Вояцтво у своїй масі захоплювалося ідеєю власної державності і виявило бажання зі зброєю в руках захищати незалежність України. Зростання українського військового руху вимагало створення єдиного керівного центру. Такий центр сформувався у Києві. Провідна роль у ньому належала колишньому основоположникові Революційної Української партії, поручикові [[Міхновський Микола Іванович|Миколі Міхновському]], що служив [[адвокат]]ом при київському окружному суді. Він належав до «[[Братство самостійників|Братства самостійників]]». Разом зі своїми прихильниками і однодумцями [[Степаненко Аркадій Степанович|Аркадієм Степаненком]], Ю. Ганом, [[Павленко Віктор Олексійович (військовик)|Віктором Павленком]], [[Отамановський Валентин Дмитрович|Валентином Отамановським]], [[Євтимович Варфоломій Пимонович|Варфоломієм Євтимовичем]] вони виступили на той час за негайне формування національної регулярної армії.

9 ([[22 березня]]) 1917 у Києві за ініціативою [[Міхновський Микола Іванович|Миколи Міхновського]] відбулися перші збори українських офіцерів і солдатів російської армії, які звернулися до [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового уряду]] з домаганнями національно-територіальної автономії України і проголосили себе Тимчасовою Українською Військовою Радою.

16 ([[29 березня]]) 1917 року на нараді військових київського [[гарнізон]]у було створено першу військову організацію&nbsp;— [[Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка]]. Головним завданням організації визначалось «згуртування всіх вояків-українців до негайної організації національної армії, яко могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна й помислити про здобуття повної волі України». На засіданні клубу ухвалено приступити до створення національної армії, розпочати формування українських добровільних полків і першому з них присвоїти назву&nbsp;— [[1-й український полк імені Богдана Хмельницького|1-й Український козацький ім. гетьмана Б. Хмельницького полк]]. Одночасно з військовим клубом було утворено Український Військовий Організаційний Комітет, що мав безпосередньо займатись формуванням національних збройних сил.

[[Файл:Polubotkivtsi.jpg|thumb|ліворуч|280px|Українізовані війська у Києві, [[1917]].]]
[[10 квітня]] 1917 року у Києві відбулося віче українських солдатів-фронтовиків, яке ухвалило вимагати від Тимчасового уряду створення української армії в складі російської, виділення на фронті солдатів-українців в окремі військові частини, формування у тилу полків, для яких [[військовий статут|статутною]] мовою була б [[українська мова|українська]]. Російські та українські революціонери-демократи, що прийшли до влади, вважали (з огляду на наявний героїзм та патріотизм солдатів-малоросів), що такі заходи піднімуть боєздатність армії та приведуть до перемоги «російської зброї» на фронтах першої світової війни.

У квітні 1917 року у [[Мінськ]]у утворилася Українська Фронтова Рада для військ [[Західний фронт (Російська імперія)|Західного фронту]] на чолі з [[Петлюра Симон Васильович|Симоном Петлюрою]].

У травні 1917 року, незважаючи на опір російського командування, було сформовано [[1-й український полк імені Богдана Хмельницького|1-й Український полк імені гетьмана Богдана Хмельницького]] чисельністю 3200 вояків, командиром якого призначено сотника Д. Путника-Гребенюка, згодом&nbsp;— підполковника [[Капкан Юрій (Георгій) Євгенович|Юрія Капкана]]. Визначну роль у створенні української армії, а разом з тим&nbsp;— розвалу російської імператорської армії, відіграли Всеукраїнські військові з'їзди 1917 року. У травні 1917 року на [[I Всеукраїнський військовий з'їзд|першому Всеукраїнському військовому з'їзді]] було утворено [[Український генеральний військовий комітет|Український Генеральний Військовий Комітет]], який мав здійснювати керівництво усім українським військовим рухом. Водночас зі створенням українських військових організацій і формуванням добровольних полків проходив процес українізації тих фронтових частин російської армії, що складалася переважно з українців. У царській армії на початку першої світової війни було мобілізовано понад 4 мільйони [[українці]]в, які в міру поширення українського національного руху почали вимагати від російського командування виділення їх в окремі військові частини.

== Збройні формування УНР у 1917 році. Оборона Києва ==
[[Файл:Grushevskiy parad.jpg|thumb|left|300px|Голова [[Центральна Рада|Центральної Ради]] [[Михайло Грушевський]] на військовому параді в Києві, [[1917]]&nbsp;р.]]
В серпні 1917 українізований 34-й армійський корпус російської армії під командуванням генерала [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] був перейменований російським командуванням у [[1-й український корпус|1-й Український Корпус]], а у вересні&nbsp;— з 6-го російського [[Корпус (армія)|армійського корпусу]] сформовано [[2-й Січовий Запорізький корпус|2-й Січовий Запорізький Корпус]] (командувач генерал Мандрика). На початку листопада 1917 офіцери та солдати українського походження російського піхотного Фінляндського полку, що знаходився в Україні, створили формування «[[Гайдамацький курінь]]» під командуванням сотника Пустовіта. Взимку 1917—1918 деякі з цих частин брали участь в боях проти більшовицьких військ на Лівобережній Україні і під час оборони Києва.

Проте значна частина українізованих російських військ (16&nbsp;дивізій), які не були вчасно зняті з фронту урядом УНР, були роззброєні більшовиками або самодемобілізувалися, оскільки [[Українська Центральна Рада|Центральна Рада]] на той час відкинула необхідність створення української регулярної армії, обстоюючи принцип формування збройних сил на міліційній основі. Внаслідок цього, а також під впливом більшовицької агітації, українізовані частини регулярної російської армії саморозпустилися.

У листопаді 1917 комендант київської воєнної округи полковник В.&nbsp;Павленко поклав початок створенню добровольчої української гвардії, сформувавши у Києві дві [[Сердюцька дивізія (1918)|сердюцькі дивізії]]. Наприкінці 1917 з полонених галичан у Києві був створений Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, незабаром перейменований в Курінь Січових Стрільців (з березня 1918&nbsp;— полк). Ще в квітні 1917 розпочався процес утворення воєнізованих формувань Вільного Козацтва, які наприкінці 1917&nbsp;— початку 1918 вели успішну боротьбу проти українських червоногвардійських загонів.

[[Файл:Voyaky unr.jpg|thumb|230px|Січові стрільці (київські) слухають кобзаря [[Митяй Антін Огійович|Антона Митяя]]]]
В листопаді 1917 для управління всіма збройними силами України було сформовано [[Український генеральний військовий штаб]]. 18 грудня генеральним секретарем військових справ став [[Порш Микола Володимирович|Микола Порш]]. У цей час відбувалася стихійна демобілізація, солдати після кількох років в окопах масово покидали фронт. 26 грудня на засіданні Генерального Секретаріату Порш доповідав: «Армія з кожним днем розвалюється. Військові частини зменшуються, як більшовицькі, так і українські»<ref name="a.z.">{{Cite web |url=http://proletar-ukr.blogspot.com/2016/01/1917-1918-1.html |title=Військові сили більшовиків та Української Центральної Ради у війні грудня 1917 — березня 1918 рр. Частина 1. Стара чи нова армія? |accessdate=6 жовтня 2017 |archive-date=7 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171007070111/http://proletar-ukr.blogspot.com/2016/01/1917-1918-1.html }}</ref>. За цих умов опора на українізовані частини старої імперської армії ставала неможливою й виникала потреба у створенні нової армії. {{OldStyleDate|16|січня|1918|3}} [[Мала Рада]] прийняла закон «Про народну армію», який регламентував основні засади створення української армії на основі народної міліції, випередивши ленінський Декрет про створення [[Червона армія|РСЧА]], який був виданий лише через 12 днів<ref name="a.z." />. Наприкінці січня&nbsp;— початку лютого 1918 на підступах до Києва розгорнулися запеклі бої з наступаючими більшовицькими військами під командуванням [[Муравйов Михайло Артемович|Михайла Муравйова]], які рвалися до міста. Столицю України обороняли Гайдамацький Кіш Слобідської України, Курінь Січових Стрільців, Помічний Студентський Курінь, курінь Вільного Козацтва, [[полк імені Костя Гордієнка]], Окремий Чорноморський Курінь, Залізничний Курінь, Автопанцирний дивізіон та інші невеликі військові загони. Залишивши Київ, всі українські частини крім Гайдамацького Коша в р-ні містечка Ігнатівці були об'єднані в Окремий Запорізький загін під командуванням генерала [[Прісовський Костянтин Адамович|Костянтина Присовського]], чим було покладено початок формуванню регулярної армії.

== Наступ союзних військ на Київ, Лівобережну Україну та Крим (1918 рік) ==
[[Файл:Pic_U_N_UNR_Army_(March_1918).jpg‎|thumb|left|300px]]

Після укладення [[Берестейський мир|Берестейського миру]], 27 лютого 1918 збройні формування УНР разом з німецькими та австро-угорськими військами розпочали наступ на Київ. В боях брали участь і сформовані у німецьких та австрійських таборах з полонених українців дивізія Синьожупанників і Козацько-Стрілецька дивізія (дивізія Сірожупанників).

В ході боїв Окремий Запорізький Корпус перейменовано у Запорізьку дивізію, а з кінці березня&nbsp;— у Запорізький Корпус. 2-3 березня 1918 місто було звільнено українськими військами, і [[7 березня]] 1918 до столиці повернувся уряд УНР. Розвиваючи успішний наступ на Лівобережній Україні, українські частини [[9 квітня]] 1918 визволили Полтаву, а [[19 квітня]]&nbsp;— Харків.

До кінця квітня 1918 вся територія України була звільнена від більшовиків. [[13 квітня]] 1918 за наказом [[Міністр оборони|військового міністра]] [[Жуківський Олександр Тимофійович|Олександра Жуковського]] [[Кримська група Армії УНР]] під командуванням [[Болбочан Петро Федорович|Петра Болбочана]], долаючи запеклий опір ворога, розгорнула наступ на [[Крим]]. [[22 квітня]] 1918 республіканські війська зайняли [[Джанкой]], а незабаром [[Сімферополь]] і [[Бахчисарай]]. Проте подальший наступ українських військ було зупиненно на вимогу німецького командування.

У період [[Українська Держава|Гетьманату]] німецько-австрійське командування в Україні перешкоджало формуванню українських військових частин, демобілізувало Синьожупанників та зменшило дивізію [[Сірожупанники|Сірожупанників]], роззброїло полк Січових Стрільців. У складі української армії залишився Запорізький Корпус, перейменований в Окрему Запорізьку дивізію: Запорізький і Чорноморський Коші. В липні 1918 було сформовано [[Сердюцька дивізія (1918)|Сердюцьку дивізію]].

=== Структура армії [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]] станом на весну 1918&nbsp;року ===
{{seealso|Українська Галицька армія|Збройні сили Української Держави}}

[[Файл:Ukrainian-bluecoats-1918.jpg|thumb|right|275px|[[Синьожупанники|Перша Українська (синьожупанна) дивізія]].]]

== Склад армії УНР на осінь 1918 року ==
[[Файл:Січові Стрільці.jpg|thumb|left|250px|Січові Стрільці, 1918&nbsp;р.]]
[[Файл:MOZHNIAKIVKA.jpg|thumb|230px|Поховання вояків Запорозького корпусу армії УНР у селі [[Можняківка]] [[Луганська область|Луганської області]], що захищали державний кордон [[Українська Держава|Української Держави]] у червні-жовтні 1918&nbsp;р.]]
У [[березень|березні]]—[[квітень|квітні]] [[1918]] року армія налічувала близько 15&nbsp;тисяч вояків, 60&nbsp;[[гармата|гармат]], 250&nbsp;[[кулемет]]ів. У&nbsp;[[листопад]]і 1918 під час протигетьманського повстання військо [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії УНР]] уже складалося з Окремого Загону Січових Стрільців, Запорізького корпусу, окремих частин Сірої та Сердюцької дивізій та повстанських загонів. Начальником Генеральної булави ([[штаб]]у) Армії УНР був призначений [[полковник]] [[Сливинський Олександр Володимирович|Олександр Сливинський]], першим [[генерал-квартирмейстер]]ом (оперативні справи)&nbsp;— генерал [[Дроздовський Левко Антонович|Левко Дроздовський]], другим (організаційні справи)&nbsp;— генерал [[Какурін Микола Євгенович|Микола Какурін]].

Чисельний склад цієї армії сягав до 100 тисяч, але після невдалої п'ятимісячної війни з радянською Росією лишилося тільки 30 тисяч, оскільки значна частина військ перейшла на бік [[Українська РСР|радянського уряду України]], поповнивши [[Українська радянська армія|Українську радянську армію]].

В грудні 1918 було сформовано 4 армійські групи&nbsp;— Лівобережну (командувач&nbsp;— [[отаман]] [[Болбочан Петро Федорович|Петро Болбочан]]), Північну Правобережну (отаман&nbsp;— [[Оскілко Володимир Пантелеймонович|Володимир Оскілко]]), Південну Правобережну (генерал —[[Греків Олександр Петрович|Олександр Греків]]) і Дністрянську.

== Відступ з Лівобережної України та з Києва (1919 рік) ==
Найбільшу небезпеку становив лівобережний фронт, де з початку грудня 1918 наступали війська під командуванням [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|Володимира Антонова-Овсієнка]]. [[5 лютого]] 1919 частини Армії УНР після триденних боїв залишили Київ. В березні-квітні 1919 Наддніпрянська Армія, ведучи важкі оборонні бої, відступила спочатку на Правобережну Україну, а на початку травня&nbsp;— на Волинь і Поділля.

[[Файл:Ukrainian-brigade-1919.jpg|thumb|275px|Звільнені із сербського полону галичани присягають на вірність Україні та Українському війську, 3 серпня 1919 року.]]
В травні 1919 року армія була реорганізована: з 11-ти дивізій створено п'ять самостійних груп:
* [[Січові Стрільці|Січових Стрільців]] (командир&nbsp;— [[полковник]] [[Коновалець Євген Михайлович|Євген Коновалець]])&nbsp;— 4,7 тисяч;
* [[Запорізька група армії УНР|Запорізька]] (полковник [[Сальський Володимир Петрович|Володимир Сальський]])&nbsp;— 3 тисячі;
* [[Волинська група Дієвої армії УНР|Волинська]] ([[генерал]] [[Петрів Всеволод Миколайович|Всеволод Петрів]])&nbsp;— 4 тисячі;
* [[3-тя Залізна стрілецька дивізія Армії УНР|дивізія полковника Удовиченка]] (полковник [[Удовиченко Олександр Іванович|Олександр Удовиченко]])&nbsp;— 1,2 тисячі;
* група отамана [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрія Тютюнника]]&nbsp;— 3,5 тисячі.
До складу Армії УНР входили також повстанське формування «Запорізька Січ» отамана [[Божко Юхим|Юхима Божка]] (1 тисяча) та інші повстанські загони.
* [[Вільна Україна (бронепоїзд)|Бронепотяг «Вільна Україна»]]
* [[Хортиця (бронепоїзд)|Панцерний потяг «Хортиця»]]
* [[Палій (бронепоїзд)|Бронепотяг «Палій»]]
* [[Отаман Мельник (бронепоїзд)|Бронепотяг «Отаман Мельник»]]

== Перший Зимовий похід (1919—1920 роки) та перше інтернування поляками ==
{{main|Перший Зимовий похід}}
[[Файл:Учасники Першого зимового походу.jpg|міні|праворуч|400пкс|Учасники Першого Зимового походу 1919—1920 років]]
На початку червня 1919 Дієва Армія, провівши ряд наступальних операцій проти більшовицьких військ, визволила південно-східне Поділля і вийшла на лінію [[Старокостянтинів]]-Проскурів (тепер [[Хмельницький]])&nbsp;— [[Кам'янець-Подільський]]. Таким чином було створено плацдарм для відступу [[Українська галицька армія|Української Галицької Армії]], яка під тиском польських військ 16-18 липня 1919 була змушена залишити територію [[Західноукраїнська Народна Республіка|Західноукраїнської Народної Республіки]] і перейти р. Збруч. В липні на початку серпня 1919 перед походом на [[Київ]] та [[Одеса|Одесу]] Армія УНР нараховувала 35 тис. козаків і старшин, 177 гармат, 533 кулемети, 9 бронепоїздів, 26 літаків.

Під час [[Перший зимовий похід|Першого зимового походу Армії УНР]] у 1919—1920 роках у складі бойової групи було близько 10 тисяч вояків, з них лише 2680 були у стройових частинах, решта вояків були хворими на тиф або пораненими. Після прориву польсько-радянського фронту армія УНР нараховувала 397 старшин та 5950 козаків. У жовтні 1920 року кількість вояків в Армії УНР становила 23 тисячі.

== Склад армії УНР на липень 1920 року ==
[[Файл:Armia Ukraińska - Schemat Dywizji Strzeleckiej - 701-007-004-127.jpg|міні|праворуч|400пкс|Структура піхотної дивізії УНР]]
[[Файл:Armia Ukraińska - Schemat Dywizji Konnej - 701-007-004-121.jpg|міні|праворуч|400пкс|Структура кінної дивізії УНР]]
12-31 травня 1920 року провадилася мобілізація в Могилівському, Ямпільському та частині Ново-Ушицького повіту&nbsp;— до Дієвої армії УНР. На 1 червня вона нараховувала 955 старшин та 8180 козаків.<ref>{{Cite web |url=http://www.history.org.ua/?hrono |title=Інститут історії України (12 травня) |accessdate=12 травня 2013 |archive-date=29 червня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160629080207/http://www.history.org.ua/?hrono }}</ref>
* [[Запорізька група армії УНР|1-ша Запорізька стрілецька дивізія]]
* [[2-га Волинська стрілецька дивізія Армії УНР|2-га Волинська стрілецька дивізія]]
* [[3-тя Залізна стрілецька дивізія Армії УНР|3-тя Залізна стрілецька дивізія]]
* [[4-та Київська стрілецька дивізія Армії УНР|4-та Київська стрілецька дивізія]]
* [[5-та Херсонська стрілецька дивізія Армії УНР|5-та Херсонська стрілецька дивізія]]
* [[Шоста січова стрілецька дивізія|6-та Січова стрілецька дивізія]]
* [[Окрема кінна дивізія]]
* [[Кармелюк (бронепоїзд)|Бронепотяг «Кармелюк»]]
* [[Чорноморець (бронепоїзд)|Бронепотяг «Чорноморець»]]

== Друге інтернування поляками. Кінець існування армії УНР ==
[[Файл:Ukraiński cmentarz wojskowy +.JPG|thumb|left|180px|[[Козацька могила (Александрув-Куявський)|Козацька могила в Александрові-Куявському]]&nbsp;— поховання 17 вояків Дієвої Армії УНР]]
[[Файл:Petlurowcy groby na cmentarzu prawosławnym.JPG|thumb|right|180px|Православний цвинтар у Варшаві, могили українських військових часів УНР]]
[[Файл:Братська могила воїнів армії УНР, м.Костопіль, вул. Грушевського, біля церкви.jpg|thumb|right|180px|Братська могила 29-ти вояків Армії УНР м. [[Костопіль]]]]
У листопаді 1920 року після тяжких боїв з [[Червона армія|Червоною армією]] вона перейшла [[Збруч]] і була інтернована польською владою.

[[1924]] року Армія УНР припинила існування як організована збройна сила. Інтерновані вояки поступово перейшли на становище політичних емігрантів. У подальшому вони влилися до складу українських національно-патріотичних організацій (див. [[Українська військова організація|УВО]], [[Організація українських націоналістів|ОУН]]).

== Вояки УНР в умовах після другого інтернування ==
Після укладення між поляками та більшовиками Ризького миру ([[1921]]) українському війську довелось відходити на захід і, після перетину річки Збруч, його було [[інтернування|інтерновано]] у таборах Польщі. За таких умов українське командування зберегло структуру війська, серед вояків культивувались ідеї збройного визволення України. Армія спромоглася створити умови для повноцінного суспільно-політичного та культурного життя.

[[Файл:Интернированные в польских лагерях морские пехотинцы УНР, 1920 г.jpg|thumb|left|350px|Група вояків армії УНР, інтернованих в польських таборах, серед них морські піхотинці, 1919-20 р.]]

У таборах для інтернованих розпочалась реорганізація армії. Зберігаючи штаби та управління, армія мала стати підґрунтям для майбутнього свого розгортання на теренах України.

Задля підтримання бойових духу та навичок було створено спільну юнацьку школу, академічні курси при Генеральному штабі Армії УНР.

Армія [[Українська Народна Республіка|УНР]] споруджала храми, де православні капелани українською мовою несли Слово Боже. Для підготовки нових капеланів було засновано Псалтирські курси. Їх було відкрито за дозволом Варшавського митрополита Юрія та міністра народної освіти професора [[Іларіон (Огієнко)|Івана Огієнка]]. Керівником курсів було призначено митрофорного протоієрея отця [[Павло Пащевський|Павла Пащевського]], опікуном&nbsp;— генерала [[Загродський Олександр Олександрович|Олександера Загродського]].

У [[Ланьцут (табір військовополонених)|Ланцуті]] ветерани Армії УНР створили військовий факультет при Українському народному університеті, який очолив генерал [[Юнаків Микола Леонтійович|Микола Юнаків]]. Окрім вищезгаданих військових навчальних закладів загальноармійського значення, при кожній інтернованій дивізії було засновано повторні старшинські і підстаршинські курси з усіх родів військ. Лише протягом 1921, коли практично все українське інтерноване вояцтво перебувало у таборах, курси старшин успішно закінчило майже 1000 вояків, а підстаршинські курси&nbsp;— понад 1200.

Таборовики заснували власну друкарню, де випускали мілітаристський часопис «Військовий вісник» і літературний журнал «Наша зоря». У цих виданнях працювали Євген Маланюк, Остап Луцький, Варфоломій Євтимович, Микола Шаповал тощо. Кожен табір Армії УНР видавав свій часопис. Найпотужнішими з них стали: «Залізний стрілець» (Каліш), «Запорозька думка» (Пикуличі, Вадовиці), «Наша Зоря» (Ланцут, Каліш), «Нове життя» (Александрів Куявський, [[Щипйорно]]), «[[Український сурмач]]» (Каліш, [[Щипйорно]]).

Також в умовах інтернування армія заснувала власний «театр за колючим дротом». Вистави театру були як платними, де за вхід платили пожертву, так і безкоштовними. Всі виручені від продажу квитків гроші керівники театру спрямовували на придбання костюмів, гриму, перук та облаштування декорацій. У репертуарі переважали п'єси українських драматургів: «Бурлака», «Паливода», «Мартин Боруля» Івана Карпенко-Карого; «Назар Стодоля», «Невільник» Тараса Шевченка; «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького. Режисером аматорського театру був козак Олександр Сосницький. Як і у війську, театрали подавали рапорти про кожен день своєї діяльності. Так, лише з червня по липень 1921 року таборовий театр у Каліші дав 10 вистав, провів 41 репетицію тривалістю 89 годин. Театральні вистави відвідало 8110 глядачів. Загалом за два літні місяці театр заробив 35 645 марок.

Через постійні переходи, бої та тиф, вояки Армії УНР у перші роки перебування на інтернуванні помирали в таборах. Тож у таборах інтернування перебувало чимало сиріт. За ними наглядали спеціально створені опікунські комітети. Вдови загиблих вояків отримували матеріальну допомогу. На підтримку інтернованих вояків українська діаспора по всьому світі збирала пожертви. Лише українські студенти Чехословаччини у 1922-му зібрали суму понад 350 тис. марок для потреб вояків [[3-тя Залізна стрілецька дивізія Армії УНР|3-ї Залізної дивізії]]. Для розподілу допомоги була створена спеціальна військова комісія, яка спрямувала кошти до найнужденніших: вдів, сиріт, скалічених, хворих.

У різних таборах активно діяли українська гімназія імені Стешенка, дитячі садочки з українською мовою виховання, працювала студентська громада, мистецька студія на чолі з художниками Зіновієм Подушком та Олексою Стовбуненком, діяла низка товариств, зокрема Товариство захисту української мови, Союз українок-емігранток, товариство «Агроном», спортивні команди.

=== Другий зимовий похід (жовтень-листопад 1921 року) ===
{{main|Другий зимовий похід}}
[[Файл:Ukrainian military rank 1918-1920.jpg|400px|міні|Рангові відзнаки української армії: 1) Армія [[Українська Держава|Української Держави]] 1918&nbsp;р.; 2) Армія [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] 1919—1920; 3) Армія УНР 1920&nbsp;р. (ескіз [[Битинський Микола Аверкійович|Миколи Битинського]]). [[Музей Української революції 1917—1921 років|Музей УНР]]]]
1921 року [[Збройні сили Української Держави|Армія УНР]] дислокувалася у трьох таборах: [[Каліш]], [[Щипйорно]] і [[Стшалково|Стржалково (Стшалково)]]. Загальна її кількість становила 17 464 вояки. У січні 1921 року створено [[Повстансько-партизанський штаб УНР|партизансько-повстанський штаб]] при Головній команді військ УНР, який очолив генерал [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрко Тютюнник]]. Штаб координував дії повстанських загонів в Україні.

У другій половині жовтня 1921 року з таборів інтернованих осіб у Каліші, Вадовицях та з Александрова-Куявського перевезено у Волинські ліси понад 1200 вояків. Їх розміщено у лісах на північ від міста Рівного. Незабаром приїхала бриґада добровольців з колишньої 6-ї дивізії Армії УНР під командою Р. Сушка, а вслід за тим і численний штаб генерала Юрка Тютюнника. Почалася організація [[Повстанська армія УНР|Повстанчої Армії]], зокрема її головної частини&nbsp;— Волинської групи.

Усі три групи перейшли радянський кордон у різних місцях. Перші відомості про перехід кордону українськими військами командування правобережного угруповання Червоної армії отримало з Києва опівдні 28 жовтня. У листопаді 1921 року вони здійснили рейд на Правобережну Україну трьома групами (1,5 тисячі вояків)&nbsp;— [[Бессарабська повстанська група|Бессарабською]], [[Подільська повстанська група|Подільською]] та [[Волинська повстанська група|Волинською]], сформованими з добровольців та інтернованих вояків Армії УНР. [[Другий зимовий похід]] частин Армії УНР завершився невдачею і став останньою спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-21.

=== Військові частини під час Другої світової війни ===
{{main|Українська народно-революційна армія}}
[[Файл:Отаман_Тарас_Бульба-Боровець.jpg|міні|ліворуч|200пкс|[[Тарас Бульба-Боровець]]]]
[[20 червня]] [[1940]] року за наказом [[Список лідерів України#Українська Народна Республіка у вигнанні (1921%E2%80%931992)##Президент|Президента УНР]] в екзилі [[Лівицький Андрій Миколайович|Андрія Лівицького]] [[Тарас Бульба-Боровець|Бульба-Боровець]] мав сформувати та очолити повстанську армію в Україні [[Українська народно-революційна армія|УПА «Поліська Січ»]]. У ніч [[1 серпня]] [[1940]] перетинає радянський кордон для виконання наказу. Там зайнявся підготовкою кадрів для майбутньої армії. Станом на 1941 рік чисельність [[Українська народно-революційна армія|УПА «Поліська Січ»]] сягала 10 000 бійців. У серпні 1941 року загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли у містечко [[Олевськ]] і утворили там [[Олевська республіка|Олевську Республіку]]. У загонів [[Українська повстанська армія|УПА]] під проводом Отамана Тараса Бульби-Боровця та стався конфлікт з [[ОУНР|Бандерівціями]]. [[Бандерівці]] вважали, що керівництво повинна здійснювати ОУН(б), а Бульба-Боровець&nbsp;— [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі]].<ref>Бульба-Боровець Т. Армія без держави: слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади.— Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1981.</ref>

== Чисельність ==
[[Файл:NBUV Vernadskogo 2015 40.JPG|thumb|«Український козак» друкований орган армії УНР]]
На початку [[1917]] року із 6 798 000 особового складу діючої Російської імператорської армії і 2 260 000, які перебували у запасних частинах, українці становили 3 500 000. Загалом чисельність особового складу частин, у яких була завершена українізація, становила близько 440 000, із них 240 000 дислокувалося в Україні.

Зміна чисельності Армії УНР за період 1917—1921 роки:<ref>{{Cite web |url=http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/21418/1/19-101-107.pdf |title=БОЙОВІ ДІЇ ДІЄВОЇ АРМІЇ УНР НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ У СІЧНІ 1919 р. (НА ПРИКЛАДІ УДАРНОЇ ГРУПИ РОМАНА СУШКА |accessdate=17 грудня 2016 |archive-date=20 грудня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20161220164727/http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/21418/1/19-101-107.pdf }}</ref><ref>[http://www.memory.gov.ua/news/voini-istoriya-ukrainskogo-viiska-ukrainska-narodna-respublika «ВОЇНИ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА»: УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА]</ref><ref>{{Cite web |url=http://esu.com.ua/search_articles.php?id=43271 |title=А́РМІЯ УКРАЇ́НСЬКОЇ НАРО́ДНОЇ РЕСПУ́БЛІКИ |accessdate=16 травня 2017 |archive-date=25 березня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170325023913/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=43271 }}</ref>

* Грудень 1917 року&nbsp;— 100,000 чол.
* Лютий 1918 року&nbsp;— 10,000 чол.
* Березень 1918 року&nbsp;— 15,000 чол.
* Квітень 1918 року&nbsp;— 20,000 чол.
* Травень 1918 року&nbsp;— 56,000 чол.
* Листопад 1918 року&nbsp;— 65,000 чол.
* Грудень 1918 року&nbsp;— 105,000 чол.
* Лютий 1919 року&nbsp;— 30,000 чол.
* Квітень 1919 року&nbsp;— 15,000 чол.
* Липень 1919 року&nbsp;— 35,000 чол.
* Квітень 1920 року&nbsp;— 13,000 чол.
* Жовтень 1920 року&nbsp;— 23,000 чол.
* Жовтень 1921 року&nbsp;— 17,464 чол.
* Листопад 1921 року&nbsp;— 1,500 чол.

== Озброєння ==
{{main|Озброєння армії УНР}}

В основному [[військова техніка]], що використовувалась в [[Радянсько-українська війна (1917—1921)|Українсько-більшовицькій війні]], була «спадком» від російської армії. На жаль, в умовах порушеного війною господарства промислове виробництво «української» зброї і військової техніки майже припинилося. Тому використовувалося все, що мало бодай якусь цінність. Пізніше вдалося придбати й дещо з озброєння [[австрія|австрійської]] та [[німеччина|німецької]] армій. Завдяки технічним частинам при війську забезпечувались ремонт і підтримання всіх технічних засобів у бойовому стані.<ref>{{Cite web |url=http://www.chota.plast.org.ua/aviohistoriZM.htm |title=Техніка і зброя доби визвольних змагань |accessdate=13 вересня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071114223232/http://www.chota.plast.org.ua/aviohistoriZM.htm |archivedate=14 листопада 2007 |deadurl=yes }}</ref>

=== Авіація ===
[[Файл:1-aviazagin.jpg|міні|праворуч|300пкс|'''Старшини 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону.''' Стоять зліва направо: ''сотник О. Жаховський, сотник Берестовенко (?), ад'ютант 1-го Запорізького кінно-гайдамацького полку ім. К. Гордієнка сотник Гончарів, сотник В. Гвоздів, командир кінного дивізіону Чорних Запорожців сотник Римський-Корсаков, командир загону сотник О. Єгоров, поручик С. Чистоклєтов, сотник В. Олексієв'']][[16 грудня]] [[1917]] року із добровольців, які належали до різних частин старої російської армії та заявили про своє бажання служити у військах [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]], у [[Київ|Києві]], при 5-му авіаційному парку розпочалося формування 1-го Українського авіаційного загону. Командиром цього підрозділу було призначено члена Центральної Ради, відомого льотчика&nbsp;— георгіївського кавалера Олександра Наконечного. Крім нього до загону належали три військових льотчики: штаб-ротмістр О. Єгоров, підпоручик В. Чудновський, прапорщик П. Качан, а також п'ять льотчиків-дозорців: штабс-капітан Ф. Кудря, поручики І. Морей де Моран, М. Поготовко, підпоручик Веревський та прапорщик В. Чечет.<ref>[[ЦДАВОУ]].&nbsp;— Ф. 4588.&nbsp;— Оп.1&nbsp;— Спр.1.&nbsp;— С.9, 14</ref>
{{main|Повітряний флот УНР}}

[[Файл:Anade - aviation of UPR.jpg|міні|праворуч|300пкс|Анатра Анаде, Аеродром Пост-Волинський, Київ, березень-квітень 1918&nbsp;р.<ref>{{Cite web |url=http://www.national.org.ua/library/sztyk.html |title=Архівована копія |accessdate=5 жовтня 2018 |archive-date=19 березня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190319150938/http://www.national.org.ua/library/sztyk.html }}</ref>]]

Армією УНР було захоплено до 330 російських літальних апаратів (на [[1917]] рік). Але використовувались не всі, на [[січень]] 1917 року в реєстрах управління української авіації числилось 188 літаків різних типів. Восени [[1918]] року у вказаних підрозділах нараховувалось вже майже 400—500 літаків різних типів, в тому числі і важких [[бомбардувальник]]ів (для порівняння, [[Червона армія]] мала в цей період 349 літаків<ref>{{Cite web |url=http://www.chota.plast.org.ua/aviohistoriPA.htm |title=Історія української авіації |accessdate=14 вересня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140224004402/http://www.chota.plast.org.ua/aviohistoriPA.htm |archivedate=24 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref>).

З 1918 року в повітряних баталіях з більшовиками також використовувались придбані літаки [[Франція|французького]], [[Австро-Угорщина|австро-угорського]], [[німеччина|німецького]] виробництва, крім літаків використовували зв'язкові [[аеростат]]и.

Надалі кількість українських літаків зменшувалась (26 літаків в [[серпень|серпні]] [[1919]] року; 3 літаки в [[листопад]]і [[1920]] року).<ref>{{Cite web |url=http://www.lib.ua-ru.net/inode/40190.html |title=ВПС УНР |accessdate=14 вересня 2010 |archive-date=4 грудня 2008 |archive-url=https://web.archive.org/web/20081204095250/http://www.lib.ua-ru.net/inode/40190.html }}</ref>

При перших бойових діях з [[більшовизм|більшовиками]], була змінена символіка російських [[літак]]ів. Поверх російських [[кокарда|кокард]] наносили українські у вигляді жовтого і синього кіл або стилізованих чорних [[тризуб]]ів на [[Крило літака|крилах]], хоча часів [[Українська Держава|Гетьманату]] означення бойової техніки здебільшого лишалося російським. У Збройних Силах [[Західноукраїнська Народна Республіка|Західноукраїнської Народної Республіки]] і [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]] часів [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] вже чітко виявлялося намагання стандартизувати військове означення, хоч почасти й далі зберігалися між ними деякі відмінності.

В [[Українська галицька армія|Українській Галицькій Армії]] за основу бралися барви національного прапора, проте розміщення кольорів на кокардах, які наносили на колишні російські, австро-угорські й німецькі літаки, було прямо протилежним. Якщо в першому випадку це пояснюється тим, що жовтий колір залишається яскравим, коли лягає на білу основу, то у другому&nbsp;— на темнішому тлі камуфляжу чи підоснови вони краще читалися. У Наддніпрянській Армії УНР більше використовувався герб Тризуб. Він міг бути звичайним або стилізованим.

=== Автомобільні та бронеавтомобільні війська ===
Вантажні та легкові [[Автомобіль|автомобілі]] й [[броньовик]]и широко використовувалися українською армією в боротьбі проти більшовиків, денікінців та поляків. Одні призначалися для технічної підтримки військ, інші&nbsp;— для бойової. Машини фарбували в стандартні захисні кольори і в абсолютній більшості не позначали якимись розпізнавальними знаками. Лише шість автопанцерників корпусу [[Січові Стрільці|«січових стрільців»]] мали власні назви: «Черник», «Петлюра», «Дмитро» (два), «Бориславець» (два).<ref>{{Cite web |url=http://www.irekw.internetdsl.pl/zolpetlurypart2.html |title=Армія УНР |accessdate=22 грудня 2018 |archive-date=1 січня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190101085544/http://www.irekw.internetdsl.pl/zolpetlurypart2.html }}</ref>

{| class="standard"
|+ Стан бронедівізіонов Української Держави на 29 квітня 1918 року
!Підрозділ
!Дислокація
!Кількість бронеавтомобілів
!Примітки
|-
|1 бронедівізіон
|Житомир
|2
|всі несправні
|-
|2 бронедівізіон
|Вінниця
|3
|всі несправні
|-
|3 бронедівізіон
|Одеса
|3
|всі несправні
|-
|4 бронедівізіон
|Київ
|6
|2 бронеавтомобіля справні. 4&nbsp;— несправні
|-
|5 бронедівізіон
|Чернігів
|6
|Стан бронеавтомобілів невідомий
|-
|6 бронедівізіон
|Полтава
|2
|всі несправні
|-
|7 бронедівізіон
|Харків
|6
|всі несправні
|-
|8 бронедівізіон
|Катеринослав
|3
|всі несправні
|-
|}
<gallery mode="packed" heights="150px">
Файл:Копия Chernyk Fedir 1918 Patsyrnk USS v Sykhovi.tif| Січові стрільці біля панцерника «Федір Черник», осінь 1918 року
Файл:Gajdamackij kish-2.jpg| Гайдамаки біля панцерника «Швидкий», 1918 рік
Файл:Панцерник Гайдамака.jpg|панцерник Гайдамака
</gallery>

=== Артилерія ===
[[Файл:СС київські.jpg|міні|250x250пкс|гармаші Січових стрільців (київських) Армії УНР]]
Артилерія являла собою найкращу бойову формацію української армії (особливо [[Українська галицька армія|УГА]]). Чисельно артилерійський парк УНР та гетьманату перевищував 1500 гармат різного типу.<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znmm/2008_15/R1/Tkachuk.pdf П.&nbsp;П.&nbsp;Ткачук. Проблеми відродження національної артилерії в період української революції 1917 року]</ref> Основною гарматою була [[76-мм дивізійна гармата зразка 1902 року]]. Добрий вишкіл і досвід особового складу разом з досконалими зразками тогочасної зброї сприяли проведенню вдалих військових операцій. На озброєнні в галичан були [[гармата|гармати]] колишньої австрійської, у військах УНР&nbsp;— російської армій. Пізніше, коли УГА перейшла за [[Збруч]], усі гармати австрійського зразка замінили на російські. Такою українська артилерія проіснувала до останнього свого бою. Те саме було і зі стрілецькою зброєю. Одною з найкращих артилерійських частин в армії УНР, під командуванням [[Генерал-хорунжий|генерала-хорунжого]] [[Алмазів Олекса Дмитрович|Олекси Алмазіва]], була [[Алмазівці|Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України.]]

'''Відомі артилерійські командири:'''
* [[Дашкевич Роман Іванович|Роман Дашкевич]]&nbsp;— [[генерал-хорунжий]] Армії [[Українська Народна Республіка|УНР]].
* [[Алмазів Олекса Дмитрович|Олекса Алмазів]]&nbsp;— [[генерал-хорунжий]] Армії [[Українська Народна Республіка|УНР]].
* [[Русіян Михайло Тимофійович|Михайло Русіян]]&nbsp;— полковник Армії [[Українська Народна Республіка|УНР]].
* [[Копестинський Іван Григорович]]&nbsp;— [[генерал-хорунжий]] Армії [[Українська Народна Республіка|УНР]].

'''Підрозділи артилерії:'''

* [[Алмазівці|Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України.]]
* [[Артилерія Катеринославського Коша Дієвої армії УНР]]
* [[Холмська артилерійська бригада Дієвої армії УНР]]
* [[3-тя Гарматна бригада, 3-ї Стрілецької дивізії УНР]]

=== Бронепотяги ===
{{multiple image
| width = 250
| image1 = Vilna Ukraina (armoured train) 1.jpg
| caption1 = «Вільна Україна»&nbsp;— панцерний потяг Української галицької армії. 1919&nbsp;р.
| image2 = Khortytsia (armoured train).jpg
| caption2 = Панцерний потяг І-ї Бригади [[Українські січові стрільці|УСС]] «Хортиця», ст. Тальне, вересень 1919.
| image3 = Січовий стрілець.jpg
| caption3 = [[Січовий Стрілець (бронепотяг)|«Січовий Стрілець»]]&nbsp;— панцерний потяг УНР, 1918.
}}
{{main|Бронепотяги УНР і УГА}}
Як один із засобів забезпечення тактичної і стратегічної переваги над ворогом використовували тоді [[Панцерний потяг|панцерні потяги]]. Спершу це були імпровізовані твердині&nbsp;— звичайні потяги, підсилені конструкціями з дерев'яних брусів, мішків з піском тощо, озброєні польовими гарматами й скорострілами. Згодом з'явилися справжні фортеці з опанцерованими вагонами та паротягами, такі як [[Вільна Україна (бронепоїзд)|«Вільна Україна»]], [[Хортиця (бронепоїзд)|«Хортиця»]], [[Кармелюк (бронепоїзд)|«Кармелюк»]], [[Січовий Стрілець (бронепоїзд)|«Січовий Стрілець»]], [[Запорожець (бронепоїзд)|«Запорожець»]].

== Присяга ==
[[Файл:Складання присяги козаками Армії УНР.jpg|міні|right|Складання присяги козаками Армії УНР в місті Кам'янець-Подільський, 1919 рік]]
[[Файл:Присяга_вояків_армії_УНР.jpg|альт=|ліворуч|міні|Присяга]]
Текст присяги було затверджено 12 березня 1919 року:<ref>{{Cite web |url=http://www.ucrainarma.org/doc/prysiaha-vijsk-unr.html |title=Присяга військ Української Народної Республіки |accessdate=13 грудня 2014 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305075333/http://www.ucrainarma.org/doc/prysiaha-vijsk-unr.html }}</ref>
{{Цитата курсив|Клянусь честью громадянина Української Народньої Республіки і торжественно присягаю Всемогущому Богу вірно Українській Народній Республіці служити, слухняно повинуватися її верховній владі Діректорії, правительству і народній армії. Присягаю поважати і захищати накази і всякі препоручення їх по службі, точно їх виконувати супроти всякого ворога Української Народньої Республіки та трудящого люду, хто-б цей ворог не був і де тільки воля Верховної Республіканської влади буде вимагать: на воді, на суші, у воздусі, в день і ніч, в боях, наступах, в сутичках і всякого роду предприємствах, словом на кожному місці, у всяку пору і в кожнім випадку хоробро і мужньо до останньої краплі крові боротися. Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в якому разі не кидати, з ворогом ні в які, навіть найменші, порозуміння, не входити, завжди поводитись так, як цього військові закони та честь воїна&nbsp;— лицаря вимагають, в цей спосіб і честь жити і честь умерти. В цьому мені, Святий Боже, моя любов до України Рідньої та народу, допоможи.}}

== Вшанування пам'яті ==
На честь збройного формування у 2015 році у [[Бровари|Броварах]] назвали ''вулицю Армії УНР''.<ref>Рішення від 25.12.2015 №&nbsp;52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [http://brovary-rada.gov.ua/rіshennya-mіskoї-radi-vіd-25122015%E2%84%9652-04-07pro-pereimenuvannya-vulits-ta-provulkіv-m-brovari] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160125200232/http://brovary-rada.gov.ua/rіshennya-mіskoї-radi-vіd-25122015%E2%84%9652-04-07pro-pereimenuvannya-vulits-ta-provulkіv-m-brovari|date=2016-01-25}}, [http://docs.brovary.org/p31935/25.12.2015/52-04-07] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160127114902/http://docs.brovary.org/p31935/25.12.2015/52-04-07|date=27 січня 2016}}. [[Броварська міська рада]]. 28.12.2015</ref> Також у місті [[Фастів]] є вулиця Героїв Армії УНР.

У місті [[Коростень]] є вулиця Вояків УНР.

== Див. також ==
* [[Нагороди УНР]]
* [[Військові звання УНР]]
* [[Радянсько-українська війна (1917—1921)]]
* [[Головний Отаман військ і флоту УНР|Головний отаман військ і Флоту УНР]]
* [[Еміграція військовиків армії УНР та УГА]]
* [[Інтерновані формування армії Української Народної Республіки]]
* [[Список загиблих за незалежність Української держави в 1917 - 1921 рр. воїнів українських збройних сил]]

== Виноски ==
{{notelist}}

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела та література ==
* ''А.&nbsp;О.&nbsp;Буравченков''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Zbroyni_syly_Ukr_derzh_1918 Збройні Сили Української Держави 1918] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160806133532/http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Zbroyni_syly_Ukr_derzh_1918 |date=6 серпня 2016 }} // {{ЕІУ|3|311}}
* [[Доценко Олександр|Доценко О.]] Зимовий Похід (6.12.1919-6.5.1920).— [http://diasporiana.org.ua/istoriya/7992-dotsenko-o-zimoviy-pohid-6-12-1919-6-5-1920/ Варшава, 1932.— 398 с. (Праці Українського Наукового Інституту т. 13)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160202202819/http://diasporiana.org.ua/istoriya/7992-dotsenko-o-zimoviy-pohid-6-12-1919-6-5-1920/ |date=2 лютого 2016 }}
* ''Громенко С.'' [http://www.memory.gov.ua/ebook/zabuta-peremoga-krimska-operatsiya-petra-bolbochana-1918-roku Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180801003808/http://www.memory.gov.ua/ebook/zabuta-peremoga-krimska-operatsiya-petra-bolbochana-1918-roku |date=1 серпня 2018 }}.&nbsp;— К. : К. І. С., 2018.&nbsp;— 266 с., іл.&nbsp;— ISBN 978-617-684-204-0.
* [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Омелянович-Павленко М.]] Спогади командарма (1917—1920): Документально-художнє видання / Упоряд.: М. Ковальчук.— К.: Темпора, 2007.— 608 с: іл. ISBN 966-8201-24-8
* [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Омелянович-Павленко М.]] На Україні 1919: Переговори й війна з російською добровольчою армією.— Прага: Накладом Комітету «Stilus», 1940.— 97 с.
* Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— ISBN 966-00-0632-2
: Т. 1 : А—В.— 2003.— 688 с.: іл.— ISBN 966-00-0734-5
* [[Стефанів Зенон|Стефанів З.]] Українські збройні сили в 1917—1921&nbsp;рр.: Воєнно-історичний нарис. Коломия, 1935;
* Історія українського війська. Львів, 1992;
* [[Удовиченко Олександр Іванович|Удовиченко&nbsp;О.&nbsp;І.]] Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил, 1917—1921. К., 1995.
* Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі й Румунії (1921—1924&nbsp;рр.).&nbsp;— Київ-Філядельфія, 1997.&nbsp;— 187 с. <nowiki>http://elibrary.kubg.edu.ua/19901/</nowiki> {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170808035550/http://elibrary.kubg.edu.ua/19901/ |date=8 серпня 2017 }}
* {{Тинченко.ОК армії УНР}}
* [[Тинченко Ярослав Юрійович|Тинченко Я.]] Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II: Наукове видання.— К.: Темпора, 2011.— 424 с: іл. ISBN 978-617-569-041-3
* [[Тинченко Ярослав Юрійович|Тинченко Я.]] Герої Українського неба: науково-популярне видання.&nbsp;— К.: Темпора, 2010.&nbsp;— 200 с: іл. ISBN 978-966-8201-94-3

== Відео ==
* [http://www.youtube.com/watch?v=pWo6HYk8eTU Парад Вільних Козаків, 30.12.1917] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150215092551/https://www.youtube.com/watch?v=pWo6HYk8eTU |date=15 лютого 2015 }}
* [http://www.youtube.com/watch?v=q55anvfhDG4 Лубенський сердюцький кінно-козачий полк, 1918&nbsp;р.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140923041106/http://www.youtube.com/watch?v=q55anvfhDG4 |date=23 вересня 2014 }}
* [http://www.youtube.com/watch?v=O4TmEy9XbIg Українська армія, 1918] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140617100953/http://www.youtube.com/watch?v=O4TmEy9XbIg |date=17 червня 2014 }}

== Посилання ==
* [http://www.irekw.internetdsl.pl/formacjearmiiunr.pdf Формування з'єднань Армії УНР у Польщі в 1920 р] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160305201405/http://www.irekw.internetdsl.pl/formacjearmiiunr.pdf |date=5 березня 2016 }}
* [http://unknownwar.info/media/40123988/Rosiyanyn%20Skandynav%20v%20Ukr%20Rev.doc Своєї честі не віддав нікому] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130626070931/http://unknownwar.info/media/40123988/Rosiyanyn%20Skandynav%20v%20Ukr%20Rev.doc |date=26 червня 2013 }}
* [http://www.irekw.internetdsl.pl/zolpetlurypart2.html Збройні сили Директорії та другій напад більшовицької Московщини на Україну] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190101085544/http://www.irekw.internetdsl.pl/zolpetlurypart2.html |date=1 січня 2019 }}
* [http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/07/3/44853/ Козак Армії УНР. Одяг і зброя] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171014182609/http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/07/3/44853/ |date=14 жовтня 2017 }}
* [http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Armia/2009_652/18.pdf Бронепотяги в Армії УНР. (листопад 1918&nbsp;— листопад 1920&nbsp;р.)]
* [http://exlibris.org.ua/buk/r01.html Буковинський курінь Дієвої армії УНР] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071020110557/http://exlibris.org.ua/buk/ |date=20 жовтня 2007 }}
* [http://tyzhden.ua/History/40121 Павло Подобєд. У польському полоні // Український тиждень.&nbsp;— 22 січня 2012] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120125031555/http://tyzhden.ua/History/40121 |date=25 січня 2012 }}
* [http://warhistory.ukrlife.org/1_3_07_4.htm Військо Центральної Ради: злочинна недбалість чи поріг можливого? «Воєнна історія» #1-3 (31-33) за 2007 рік ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141202035449/http://warhistory.ukrlife.org/1_3_07_4.htm |date=2 грудня 2014 }}
* [http://tyzhden.ua/Publication/3718 Рядовий українізованого 5-го авіаційного парку // Український тиждень] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150525160429/http://tyzhden.ua/Publication/3718 |date=25 травня 2015 }}
* [http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/09/28/95309/ Хто зібрав для Петлюри «петлюрівців»? Отаман і його армія] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121001010623/http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/09/28/95309/ |date=1 жовтня 2012 }}
* ''Дмитро Адаменко'', [http://tyzhden.ua/Publication/3734 Сотник авіації, осінь 1918 року] // ''Український тиждень'', 5 грудня 2008 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111216061547/http://tyzhden.ua/Publication/3734 |date=16 грудня 2011 }}
* {{cite web |url=http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/07/3/44853/#0 |title=Козак Армії УНР. Одяг і зброя |author= |date= |website=http://www.istpravda.com.ua/ |publisher=[[Історична правда]] |accessdate=14 жовтня 2017 |archive-date=14 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171014182609/http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/07/3/44853/ }}

{{-}}{{УНР}}
{{Армія УНР}}
{{Бронепотяги УНР}}
{{Армія Української Держави}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Армія УНР| ]]
[[Категорія:Українська Народна Республіка]]
[[Категорія:Історія Збройних сил України]]
[[Категорія:Сухопутні війська Збройних Сил України]]
[[Категорія:Армія]]
[[Категорія:Засновані в Україні 1917]]
[[Категорія:Військові формування, засновані 1917]]