Перегляд вихідного коду сторінки Неоплатонізм

[[Файл:Porphyry and Plotinus.jpg|міні|200пкс|[[Порфірій]] і [[Плотін]]. Ілюстрація до середньовічного рукопису.]]
'''Неоплатоні́зм'''&nbsp;— [[ідеалізм|ідеалістичний]] напрям [[антична філософія|античної філософії]] III-VI ст., що з'єднує і систематизує елементи [[філософія|філософії]] [[Платон]]а, [[Аристотель|Аристотеля]] та східної філософії. Найвідомішим і значним виразником ідей неоплатонізму є [[Плотін]]. Ідеалістична теорія ідей [[Платон]]а прийняла в неоплатонізмі форму вчення про [[Еманація (філософія)|еманації]] (випромінювання) матеріального світу з духовного першоджерела.

== Концепція ==
Розбудова [[Римська імперія|Римської імперії]] супроводжувалася дуже сильними змінами у свідомості людей того часу. Посилювалося тяжіння до суто релігійного способу самоусвідомлення. Це відобразилося на філософії [[3 століття|III]]—[[4 століття|IV ст.]]&nbsp;н.&nbsp;е., яка дедалі більше набувала рис [[теософія|теософського]] вчення.

Неоплатонізм виник в античній філософії як остання спроба синтезувати уявлення про [[Космос]] та [[людина|людину]] в одне вчення, переважно на підставах [[платон]]івської філософської традиції. [[Плотін]], [[Порфирій (філософ)|Порфирій]], [[Прокл]]&nbsp;— найвідоміші представники цього завершального в античній філософії напряму думки.
[[Файл:Emanation.png|міні|200пкс|ліворуч|[[Еманація]]. Джерело світла, що поширюється в темряві.]]
Неоплатоніки конструювали вчення про [[ієрархія|ієрархічність]] будови [[дійсність|Дійсності]]. Основою [[буття]] є [[бог|божественне]] (але безособове, на відміну від прийнятого у [[християнство|християнстві]]) «Єдине» як остання підстава існування будь-якого буття. Все інше існує, як і Єдине, вічно, тому питання про походження всього замінюється в неоплатонізмі питанням про залежність одного буття від іншого. В цьому розумінні «Єдине» шляхом поступового послаблення в низхідному порядку обумовлює «[[розум]]», потім «[[душа|душу]]», «Космос», «[[матерія (філософія)|матерію]]» (під якою, як і у [[Платон]]а, розуміється небуття). Чуттєвий світ у неоплатоніків&nbsp;— це єдність ідей розуму, душі та матерії. Цей світ протяжний, тривалий, неістинний. Душа людини неречовинна, безтілесна, вона пов'язана не тільки з тілом, а й з божественною душею. Мета земного [[життя]]&nbsp;— звільнення від тілесності, чуттєвості через вдосконалення морального життя і наступного після смерті злиття з божеством. Саме в неоплатонізмі вперше проводиться ідея тріадичного, низхідного розвитку будь-якого предмета, навіть [[Бог]]а. Це перебування в собі&nbsp;— вихід з себе&nbsp;— повернення в себе. Найбільш детально цю ідею опрацював Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.

Ідеї неоплатонізму про існування ідеального світу, про втілення ідеї в матерію, про [[безсмертя душі]], про [[пантеїзм|пантеїстичний]] зв'язок божественного та світського не загинули разом з розпадом античного суспільства. Вони мали значний вплив на християнську теософію [[Середньовіччя]] ([[Пліфон]]) та на філософію доби [[Відродження]] і [[Новий час|Нового часу]].

== Періодизація ==
Античний неоплатонізм існував у вигляді ряду шкіл, які були орієнтовані на тлумачення діалогів [[Платон]]а і систематизацію його вчення.
=== II-III ст. ===

Науковий період. Він відрізняється спекулятивно-теоретичним характером, переважно реконструюванням основної [[Тріада (філософія)|тріади]] [[Платон]]а. До цього періоду належить:

* [[Рим]]ська школа. Відомі представники: [[Амелій]], [[Аммоній Саккас]], [[Плотін]], [[Порфирій]]. Школу засновує [[Аммоній Саккас]], який письмового викладу свого вчення не залишив. З [[244]] року учень [[Аммоній Саккас|Аммонію]], перший систематизатор неоплатонізму [[Плотін]] продовжує діяльність в [[Рим]]і. З [[270]] року подальшу розробку неоплатонізму продовжує учень Плотіна- [[Порфирій]].

=== III-IV ст. ===

Богословський період, спроба об'єднати всі існуючі давні культи і обґрунтувати [[політеїзм]]. Неоплатонізм цього періоду ставить головним завданням практичну [[містика|містику]], [[теургія|теургію]] і [[мантика|мантику]]; систематизує [[Антична міфологія|античну міфологію]], більшу увагу звертаючи на релігійно-магічну практику; виясняє сутність і методи пророцтва, знахарства, [[оракул]]ів, [[містерія|містерій]], [[астрологія|астрології]], екстатичного сходження в надчуттєвий світ. До цього періоду відносяться:

* [[Сирія|Сирійська]] школа; відомі представники: Дексіпп, [[Сопатр]], Теодор Асінській, [[Ямвліх]]. Школу засновує [[Ямвліх]], учень [[Порфірій|Порфірія]], він вперше вводить в неоплатонізм практику [[теургія|теургії]]. Він провів [[реформа|реформу]] коментаря, яка вплинула на всю подальшу традицію неоплатонізму, тому виділяють доямвліховській і послеямвліховській неоплатонізм.

* [[Пергам]]ська школа; відомі представники Євсевій з Мінда, [[Євстафій Каппадокійський]], [[Евфразій]], [[Максим Ефеський]], Пріск з Епіра, Саллюстій, [[Флавій Клавдій Юліан|Юліан Відступник]], Хрисанф з Сард, [[Едесій Каппадокійський|Едесій]]. Школу засновує [[Едесій Каппадокійський|Едесій]], учень [[Ямвліх|Ямвліха]]. Пергамська школа продовжувала лінію Сирійської школи, приділяючи велику увагу [[міфологія|міфології]] і [[теургія|теургії]].

=== IV-VI ст. ===

[[Схоластика|Схоластичний]], коментаторський період, спроба реставрації та систематизації всієї стародавньої філософії. До цього періоду відносяться:

* [[Афіни|Афінська]] школа; відомі представники: [[Домнін (філософ)|Домнін]], [[Ісидор Александрійський]], Марін Неаполітанський, [[Плутарх Афінський]], Пріскіан Лідійський, [[Прокл Діадох]], [[Сімплікій]], [[Сіріан]]. Школу засновує [[Плутарх Афінський]]. До [[Плутарх Афінський|Плутарха Афінського]] [[Академія Платона|Платонівська Академія]] не відчувала особливого впливу неоплатонізму. [[Плутарх Афінський|Плутарх]] написав коментарі до деяких діалогів [[Платон]]а і до [[трактат]]у [[Аристотель|Аристотеля]] «Про душу». Його наступник [[Сіріан]]а визначив коло авторитетних для неоплатонізму текстів: [[Платон]] і [[Піфагореїзм|піфагорійці]], [[Гомер]], [[Орфізм|орфічна]] література і «[[Халдейські оракули]]». За філософією [[Аристотель|Аристотеля]] [[Сіріан]] затвердив статус введення до філософії [[Платон]]а.

* [[Александрія|Александрійська]] школа; відомі представники: [[Гієрокл Александрійський]], [[Аммоній Гермій]], [[Асклепій Тралльській]], [[Геліодор Александрійський]], [[Гермій Александрійський]], [[Давід Анахт]], [[Іоанн Філопон]], [[Немесій]], [[Олімпіодор Молодший]], [[Стефан Візантійський]], [[Едесій Каппадокійський]], [[Гіпатія]] і [[Синезій]]. Вважається, що школу заснував [[Гермій Александрійський]]. [[Александрійська школа]] розділяла в цілому вчення Афінської школи, прагнула узгодити вчення [[Платон]]а і [[Аристотель|Аристотеля]]. Багато олександрійців навчалися у афінських філософів: у [[Плутарх Афінський|Плутарха]] — [[Гієрокл Александрійський|Гіерокл]], [[Гермій Александрійський]] — у [[Сіріан]]а, [[Аммоній Гермій|Аммоній]] — у [[Прокл]]а. Однак, основним предметом вивчення поступово ставав [[Аристотель]]. Його коментаторами були [[Іоанн Філопон]], [[Давід Анахт]], [[Стефан Візантійський]].

Деякі дослідники вважають,що александрійці [[Гіпатія]] і [[Синезій]] не належали до перерахованих основних шкіл неоплатонізму. <ref>Философский энциклопедический словарь/ Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичёв и др. — 2-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1989, 414 </ref>

== Галерея філософів-неоплатоників ==
{{center|
<gallery perrow="4" widths="150px" heights="150px">
Файл:Plotinus.jpg|[[Плотін]]
Файл:Iamblichus.jpg|[[Ямвліх]]
Файл:Hypatia portrait.png|[[Гіпатія]]
| [[Флавій Клавдій Юліан|Юліан Відступник]]
Файл:Porphyry.jpg|[[Порфірій]]
Файл:
Файл:
Файл:
Файл:
</gallery>
}}

==Див. також==
* [[Платонізм]]
== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
{{commonscat|Neoplatonists}}
* Асмус В.&nbsp;Ф.&nbsp;Античная философия.&nbsp;— М., «Высшая школа», 1976, с. 525&nbsp;— 526. {{ref-ru}}
* Философский словарь. Под редакцией И.Т. Фролова. - М., издательство политической литературы, 1980, с.244 - 245. {{ref-ru}}
* Философский энциклопедический словарь/ Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичёв и др. — 2-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1989 {{ref-ru}}
==Література==
* ''О. Сирцова''. Неоплатонізм  // {{ФЕС|сторінки=421}}

{{НК}}
{{Філософія}}
{{Філософські теми}}

[[Категорія:Давньогрецька філософія]]
[[Категорія:Неоплатонізм]]
[[Категорія:Герметизм]]