Перегляд вихідного коду сторінки Тібесті

{{Значення|Тібесті (значення)}}
{{Гора}}
'''Гори Тібесті'''&nbsp;— група згаслих вулканів, що формують гірський масив у центральній [[Сахара|Сахарі]] на півночі [[Чад]]у. Північні схили розташовані на півдні [[Лівія|Лівії]]. Гори&nbsp;— найбільше і найвище пасмо у Сахарі.

[[Клімат]] Тібесті суттєво вологіший, ніж у безводній навколишній пустелі. Річна кількість опадів у деяких з найвищих областей гір оцінюється в 120 мм .

Гори відомі наскельними розписами печер, здебільшого датованих 5-м тисячоліттям до н.&nbsp;е. 3-м тисячоліттям до н.&nbsp;е., і гейзерами гарячими джерелами навколо [[Собором]]у.

Найвища вершина&nbsp;— [[Емі-Куссі]], лежить на півдні на висоті 3415&nbsp;м та є найвищою точкою як в Чаді, так і в Сахарі. {{нп|Бікку-Бітті|||Bikku Bitti}}, найвища вершина Лівії, розташована на півночі хребта. Центральна третина Тібесті має вулканічне походження і складається з п'яти вулканів, увінчаних великими кратерами: Емі-Куссі, {{нп|Тарсо-Тун|||Tarso Toon}}, [[Тарсо-Вун]], {{нп|Тарсо-Єга|||Tarso Yega}} та {{нп|Туссіде|||Toussidé}}. Основні потоки лави сформували величезні плоскогір'я, що перекривають палеозойський пісковик. Вулканічна активність була результатом діяльності континентальної гарячої точки, яка виникла під час [[олігоцен]]у та діяльність тривала до голоцену, створюючи фумароли, гарячі джерела, грязьові басейни та відкладення [[Кристалічна сода|натрону]] та [[сірка|сірки]]. Ерозія сформувала вулканічні шпилі та вирізала розгалужену мережу каньйонів, через які протікають річки, що мають нерегулярні водотоки, які швидко втрачаються у пісках пустелі.

Тібесті, що означає «місце, де живуть горці», є домівкою народу [[тубу]]. Тубу живуть переважно вздовж [[ваді]], у рідкісних [[оаза]]х, де ростуть пальми та деякі зернові. Вони використовують воду, яка збирається в [[гельта]]х, запас якої сильно варіюється року до року та від десятиліття до десятиліття. Плато використовуються для випасу худоби взимку та збору зерна влітку. Температури високі, хоча нижче ніж в оточуючій пустелі. Тубу, вперше з'явилися на нагір'ї в 5 столітті до Р. Х., пристосувалися до цих умов і перетворили хребет на велику природну фортецю.

== Географія ==
Нагір'я має 380&nbsp;км завдовжки та 350&nbsp;км завширшки{{sfn|Bosworth|2012}} та площу 100 000 км².{{sfn|Gourgaud and Vincent|2004|p=261}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=609}} Має обрис великого трикутника зі сторонами 400 км{{sfn|Roure|1939|p=1}} і вершинами, що знаходяться на півдні, північному заході та північному сході плато у центрі Сахари{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=610}}{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=1}}, що робить його найбільшим гірським масивом пустелі{{sfn|Baldur|2018|p=9}}.

=== Топографія ===
Найвищою вершиною в горах Тібесті, а також найвищою точкою в Чаді та пустелі Сахара є вулкан Емі-Куссі (3415 м), розташований на південному кінці хребта.{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=1}} Інші видатні вершини&nbsp;— Пік Туссіде (3296 м) і Ехі-Тімі (3012 м) на його західному краю, Тарсо-Єга (2972 м), Тарсо-Т'єроко (2925 м), Ехі-Мусгу (2849 м), Тарсо-Вун (2845-м), Ехі-Сунні (2820 м) та Ехі-Йей (2774 м) біля центру нагір'я.{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=615–616}} Мускорбе (3376 м)&nbsp;— пік, який відзначається своєю висотою в північно-східній частині гірського масиву.{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=615–616}} Неподалік, з іншого боку кордону, знаходиться Бікку-Бітті (2267 м), найвища точка Лівії. Середня висота гір Тібесті становить близько 2000&nbsp;м; 60&nbsp;% його площі перевищує 1500&nbsp;м над рівнем моря{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=1}}

Нагір'я має у своєму складі п'ять [[Щитовий вулкан|щитових вулканів]], діаметр яких може досягати 80&nbsp;км, з широкими базами та найкрутішими вершинами, увінчаними великими кратерами: Емі-Куссі; Тарсу-Тун (2 575 м); Тарсо-Вун; Тарсо-Єга; і Тарсо-Туссіде, який завершується однойменним піком{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=609, 615–616, 620–621}} Тарсо-Єга має найбільший кратер діаметром 20&nbsp;км і глибиною приблизно 300&nbsp;м, тоді як у Тарсо-Вун найглибший кратер глибиною приблизно 1000&nbsp;м і діаметр 12&nbsp;— 13&nbsp;км. .{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=615–616, 622}} Вони доповнені чотирма великими [[Лавовий купол|лавовими купольними]] комплексами, заввишки 1300—2000&nbsp;м та шириною в кілька км, всі вони розташовані в центральній частині гірського масиву: Тарсо-Тєроко; Ехі-Йей; Ехі-Мусгу; Тарсо-Абекі, що здіймається на 2 691&nbsp;м над рівнем моря.{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=615–616}} Зараз ці вулканічні комплекси вважаються неактивними, але за даними [[Смітсонівська установа|Смітсонівського інституту]] були активними під час [[голоцен]]у.{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=619}} Тарсо-Туссіде&nbsp;— діючий вулкан, що викидав лаву протягом останніх двох тисячоліть. Гази, що виходять із [[Фумарола|фумаролів]] на Туссіде, видно, коли випаровування низьке. Кратер вулкана {{нп|Тру-о-Натрон|||Trou au Natron}} має діаметр 8&nbsp;км та глибину 768 м{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=615–616}}{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}. На північно-західній стороні Тарсо-Вун знаходиться геотермальне поле {{нп|Собором|||Soborom Hot Springs}}, що містить грязьові басейни та фумароли, що видають на гора [[сірчана кислота|сірчану кислоту]]. Виходи [[сірка|сірки]] та [[залізо|заліза]] забарвили ґрунт у яскраві кольори.{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}} Фумароли також присутні в гарячих джерелах Її-Єрра на Емі-Куссі{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}} {{нп|Тарсо-То|||Tarso Toh}} був активним вулканом у ранньому голоцені.{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=619}} Вулканічний район гір Тібесті повністю розташований у Чаді; він займає близько третини загальної площі гір Тібесті{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=611, 614}}

Інша частина гір Тібесті складається з вулканічних плато (''тарсос'' на мові тедага), розташованих на висоті 1200—2800&nbsp;м, а також лавових полів і відкладень {{нп|вулканічні викиди|викидів||Ejecta}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=609, 615–616}}. Плато більші та численніші на сході: {{нп|Тарсо-Емі-Чі|||Tarso Emi Chi}} (7700 км)², Тарсо-Аозі (6500 км²), {{нп|Тарсо-Ахон|||Tarso Ahon}} (3000 км²) на північ від Емі-Куссі та Тарсо-Мохі (1200 км²) . У центрі знаходиться Тарсо-Урарі (700 км²). На заході, в околицях Тарсо-Туссіде, розташовані невеликі плато Тарсо-То (490 км²) та Тарсо-Тамертіу (98 км²){{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=615–616}}. Плато усипані [[Нек|вулканічними шпилями]] і розділені каньйонами, утвореними [[ваді]].{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=1–2, 18–20}}{{sfn|''Grande Encyclopédie''|1979|p=2262}} Південні, південно-західні та східні схили гірського хребта мають пологий підйом, тоді як північний схил хребта&nbsp;— скеля, що виходить на величезну [[Пустельна бруківка|пустельну бруківку]] Лівійської пустелі, відому як ''Serir Tibesti''{{sfn|Chapelle|1982|p=67}}

=== Гідрологія ===
[[Файл:Tibesti tributaries.jpg|thumb|Супутниковий знімок Тібесті [[ваді]]]]
П'ять річок у північній половині гір Тібесті протікають до Лівії, тоді як південна половина належить [[Безстічна область|внутрішнього сточища]] [[Чад (озеро)|озера Чад]]. Але жодна з річок не тече на великі відстані, оскільки вода випаровується у пустелі або просочується в землю, де підземні річки можуть текти на великі відстані підземними [[Водоносний горизонт|водоносними шарами]]{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=1–2}}

Ваді в Тібесті називаються еннерисами. Вода походить від штормів, які періодично лютують над горами. Їх потужність вельми мінлива.{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=1–3}} Наприклад, у найбільшому ваді, Бардаге (або Еннері-Зумері у верхній частині течії), що розташоване на півночі нагір'я, зафіксовано в 1954&nbsp;р. витрату 425 м³/с, проте протягом наступних дев'ять років ваді зазнало чотири роки повної посухи, чотири роки витрати менше 5 м³/с і один рік, коли було виміряно три різні швидкості потоку: 4, 9 і 32 м³/с.{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=1–2}} Ця мінливість частково пов'язана з нерегулярністю мусону, який може приносити опади з південного заходу до 20 градусів північної широти, але у деякі роки може не досягати цієї широти.{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=1–3}}{{sfn|''Grande Encyclopédie''|1979|p=2263}}

[[Файл:GueltaCamels.jpg|thumb|left|Гвельта на плато [[Еннеді]], за 500&nbsp;км на південний схід від Тібесті]]

Дві інші великі річки прорізають гори: Еннері-Єбіге тече на північ, доки русло її річки не зникає на плато Сарір-Тібесті, тоді як Еннері-Туауль зливається з Еннері-Ке що тече на південь, утворюючи Еннері-Міскі, яка потім зникає на рівнинах {{нп|Борку (географічний регіон)|Борку||Borkou}}<!-- Проблема вікіфікації: Сторінка [[:en:Borkou]] (→ [[:en:Borkou (region of Chad)#History]]) перекладена як [[Борку]], хоча хотіли [[Борку (географічний регіон)]] (SashkoR0B0T)-->. Їх басейни розділені [[вододіл]]ом заввишки 1800&nbsp;м, що проходить від Тарсо-Тєроко на заході до Тарсо-Мохі на сході{{sfn|Roure|1939|p=1}}{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=2}}. Еннері-Тіїтінга&nbsp;— найдовше ваді нагір'я, що протікає приблизно 400&nbsp;км на південь, утворюється на заході хребта і тече до западини [[Боделе]], разом з Еннері-Міскі, Еннері Кором та Еннері-Ауей{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=18}} ''Enneri Douanré'' також тече на південь. Еннері-Торку та Еннері-Офундуї текуть на півночі плато; Еннері-Урі, Еннері-Бінем та Еннері-Модіунга&nbsp;— на сході; Еннері-Йо, Еннері-Мамар, Еннері-Тао, Еннері-Вуду і Еннері-Дуз&nbsp;— на заході{{sfn|Getty Doby|2007|p=8}}. Кілька річок радіально протікають на південних схилах Емі-Куссі, перш ніж просочуватися в піски Борку, а потім знову виходять на денну поверхню за 400&nbsp;км на південь від вершини, після [[ескарп]]у біля плато [[Еннеді]]{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=18–19}}

На дні багатьох каньйонів розташовані гельти, заболочені території, які накопичують воду переважно під час штормів{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=3, 18}}. Вода поповнюється кілька разів на рік під час повені, а рівень солоності низький.{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=18}} ''Mare de Zoui''&nbsp;— невелика постійна водойма, що знаходиться на висоті 600&nbsp;м над рівнем моря, розташована у північній частині гір у ваді Еннері-Бардаге, за 10&nbsp;км на схід від [[Бардаї]]. Забезпечується джерелами вище за течією ваді, під час сильних дощів вона розливається і виливається на невеликі заболочені території.{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=18–19}}

Гарячі джерела Ї-Єра розташовані на південному схилі Емі-Куссі<ref name=gvp1>{{cite gvp |name=Emi Koussi|vn=225021|access-date=7 вересня 2020}}</ref>, на висоті приблизно 850 м<ref name=gvp2>{{cite gvp |title=Emi Koussi: Synonyms and Subfeatures |vn=225021|vtab=Subfeatures|access-date=7 вересня 2020}}</ref>. Вода виходить із джерел при температурі 37° C. Десяток гарячих джерел також знаходяться на геотермальному полі Собором на північно-західній стороні Тарсу-Вун, де вода виходить при температурі від 22&nbsp;— 88° C. {{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=1}}

=== Геологія ===
[[Файл:Tarso Toh.jpg|thumb|Супутникове зображення вулканічного поля на Тарсо-То, яке включає 150 [[Шлаковий конус вулкана|конусів вулканічного шлаку]], два [[маар]]и та декілька {{нп|лавовий канал|каналів базальтової лави||Lava channel}}<ref name=gvp4>{{cite gvp |title=Tarso Tôh |vn=225009|access-date=20 березня 2021}}</ref>]]

Гори Тібесті&nbsp;— велика територія {{нп|тектонічного підняття|тектонічне підняття||Tectonic uplift}}, яке, згідно з сучасною теорією, виникло в результаті діяльності мантійного [[плюм]]у{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=611}}{{sfn|Pegram et al.|1976|p=127}} в [[африканська плита|африканському кратоні]], товщина якого становить близько 130—140&nbsp;км.{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=616, 619}} Це тектонічне підняття могло супроводжуватися відкриттям і подальшим закриттям [[Рифтова зона|рифтової зони]] через [[Субдукція|субдукцію]]{{sfn|El Makkrouf|1988|p=964}}{{sfn|Suayah|2006|p=563}}. Центр Тібесті складається зі [[сланець|сланцю]], [[базальт]]у та [[діорит]]у [[Едіакарій|едіакарського]] періоду. Вони перекриті палеозойським [[пісковик]]ом{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=1}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=611, 616}}, тоді як вершини складаються з [[вулканічна порода|вулканічних порід]]{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=611}}

Активність континентальної [[Гаряча точка (геологія)|гарячої точки]] розпочалася ще в [[олігоцен]]і, хоча базальт цієї області датується переважно від [[міоцен]]у до [[Ранній плейстоцен|нижнього плейстоцену]]{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=1}}{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=609, 616}} і, місцями, до голоцену{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=619}}. Через порівняно повільний рух Африканської плити&nbsp;— від 0 до 20&nbsp;мм на рік, починаючи з олігоцену{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=620}}, немає зв'язку між віком вулканів та їх розмірами, географічним розподілом або розташуванням, на відміну від гарячих точок, таких як підводних хребтів [[Гавайсько-Імператорський хребет|Гавайсько-Імператорського]] та [[Острови Кука|Кука]]-[[острови Острал|Острал]].{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=619}} Це явище спостерігається також на [[Вулканізм на Марсі|марсіанських вулканах]], зокрема [[Гора Елізій]].{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=621}} Вулканічна активність створила формації [[Траповий магматизм|трапових базальтів]], що тягнуться на десятки кілометрів та мають до 300&nbsp;м завтовшки. {{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}} Система регіональних розломів, хоча частково прикрито вулканічним продуктом, має дві чіткі орієнтації: {{sfn|''Grande Encyclopédie''|1979|p=2262}} NNE-SSW, яке може бути продовженням [[Камерунська лінія|Камерунської лінії]], {{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=611}}{{sfn|Leenhardt|2000|p=170}}{{sfn|Ceuleneer et al.|2006|p=87}}{{sfn|Kochemasov|2007|p=67}} та NNW-SSE, що може бути продовженням [[Велика рифтова долина|Великої рифтової долини]]; [4] але зв'язок між цими системами розломів остаточно не доведений..{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=620}} У нещодавній геологічний час вулкани вивергали [[дацит]], [[ріоліт]] та [[ігнімбрит]]{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=611, 617–619}}{{sfn|El Makkrouf|1988|p=951}}, а також [[трахіт]] і {{нп|трахіандезит|||Trachyandesite}}<ref name=gvp1 /><ref name=gvp3>{{cite gvp |title=Tarso Toussidé |vn=225010|access-date=12 лютого 2021}}</ref>. Ця тенденція до виробництва в'язких лав може бути ознакою зменшення діяльності мантійного плюму.{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=619}}


=== Геоморфологія ===
[[Файл:Tibesti.gif|thumb|left|Анімація, що показує фази вулканічної активності в горах Тібесті]]
Вулканічна діяльність у Тібесті проходила у декілька етапів{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=617–619}}. На першому етапі підняття та розширення докембрійського [[Фундамент (геологія)|підмурівку]] відбулося в центральній частині. Першою структурою, що була сформована&nbsp;— Тарсо-Абекі, за ним&nbsp;— Тарсо-Тамертіу, Тарсо-Т'єроко, Тарсо-Єга, Тарсо-Тун та Ехі-Йей. Породи що були вивержені під час цієї ранньої вулканічної діяльності був повністю перекриті пізнішими виверженнями{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=617–619}}. У другій фазі вулканічна активність рухалася на північ і схід, утворюючи Тарсо-Урарі, а також Емі-Куссі на південному сході.{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=617–619}} Під час третьої фази, були утворені Тарсо-Єги, Тарсо-Тун, Тарсо-Т'єроко та Ехі-Йей; руйнація цих структур сформувала перші кальдери. Під час цієї фази також утворилися лавові куполи Бунай та Тарсо-Вун. На сході потоки лави утворювали великі плато Тарсо-Емі-Чі, Тарсо-Ахон і Тарсо-Тун. Емі-Куссі збільшився у висоту.{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=617–619}} Четверта фаза&nbsp;— формування Тарсо-Туссіде та потоків лави в Тарсо-Тхо на заході, обвал кальдери на вершині Тарсо-Вун та пов'язаних з ним викидів у центрі, а також зниження викидів лави на сході, за винятком Емі-Куссі, що продовжувала зростати. Кінець цієї фази збігся з початком голоцену{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=617–619}}. Вулкан Йірріґе викидав пірокластичний ігнімбрит до 50&nbsp;км у всіх напрямках, заповнюючи долини.{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}} На п'ятій фазі вулканічна активність стала набагато локалізованішою, і виверження лави продовжувало слабшати. Кальдери було утворено на вершинах Тарсо-Туссіде та Емі-Куссі, з'явилися лавові куполи Ехі-Соссо та Ехі-Мусгу{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=617–619}}. Нарешті, на шостій фазі було утворено Пік Туссіде поряд з новими потоками лави, включаючи Тімі на північному схилі Тарсо-Туссіде. Ще не зазнавши ерозії, ці потоки лави мають темний, молодий вигляд{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=617–619}}

Кратери Тру-оу-Натрон та Дун-Кідімі були утворені недавно. Лавові потоки, незначні пірокластичні відкладення та поява невеликих шлакових конусів, а також утворення кратера Ера-Кохор є найновішими вулканічними формаціями на Емі-Куссі{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|pp=617–619}}. На початок ХХІ сторіччя є повідомлення про вулканічну активність у різних частинах масиву, включаючи гарячі джерела на геотермальному полі Собором та фумароли на Тарсу-Вун, Ї-Єрра біля Емі-Куссі та Піку Туссіде {{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=1}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=619}}. Родовища карбонату натрію в кратерах Тру-о-Натрон та Ера-Кохор відображають останні події, як і формування вулканічних центрів на дні Тру-о-Натрон{{sfn|Beauvilain|1996|pp=15–20}}{{sfn|Permenter and Oppenheimer|2007|p=619}}

Вивчення [[Річкова тераса|річкових терас]] виявило великозернистий пісок та гравій, що чергуються з терасами мулу, глини та дрібного піску. Це чергування підкреслює неодноразові зміни домінуючих річкових чи вітрових моделей у долинах Тібесті протягом [[Четвертинний період|четвертинного періоду]]. Фази ерозії та сентиментації вказують на клімат, що чергується між сухими та вологими умовами, останній з яких сприяв густій рослинності в Тібесті, яка, ймовірно, була набагато різноманітнішою, ніж та, що існує сьогодні (за винятком трав){{sfn|Hagedorn|1997|pp=267–273}}. Крім того, відкриття кальцифікованих [[харофіти|харофіт]] (особливо сімейства Characeae) та скам'янілостей [[Черевоногі|черевоногих]] молюсків у Тру-о-Натрон вказує на наявність озера глибиною не менше 300&nbsp;м протягом [[піздній плейстоцен|пізнього плейстоцену]]{{sfn|Soulié-Märsche et al.|2010|pp=334–335}}. Ці явища пов'язані з різними змінами клімату, особливо під час останнього льодовикового максимуму, який збільшив кількість опадів та зменшив випаровування через нижчі температури{{sfn|Maley|2000|p=125}}. З плато Тібесті надходила значна кількість води до палеоозера Чад до V тисячоліття до Р. Х..{{sfn|Tourte|2005|p=11}}

=== Клімат ===
Клімат Тібесті значно менш посушливий, ніж у навколишній пустелі Сахара, але кількість опадів сильно змінюється з року в рік.{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=2–3}} Дійсно, у Тібесті, інтервали може між штормами можуть сягати сім-вісім років. На півдні нагір'я ці зміни значною мірою зумовлені коливаннями [[Внутрішньотропічна зона конвергенції|зони міжтропічної конвергенції]] (ITCZ), яка стабільно рухається на північ до Північного Чаду з листопада до серпня, супроводжуючись вологим [[мусон]]ним повітрям. Зазвичай ITCZ відбиває [[харматан]], сухий пасатний вітер, що дме на південний захід від пустелі Сахара і приносить дощі на південь Тібесті{{sfn|''Grande Encyclopédie''|1979|p=2263}}. Проте іноді фронт повертає задки, ще не досягнувши Тібесті, що призводить до одного або декількох років посухи. На півночі Тібесті, де мусон мало впливає, шторми викликані [[Депресія (фізика)|сахаро-суданськими погодними системами]]. Наприклад, між 1957 і 1968 роками в Бардаї випадало в середньому 12&nbsp;мм опадів щороку, хоча деякі роки були сухими, а інші&nbsp;— 60&nbsp;мм опадів{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=3}}. Загалом, на нагір'ї випадає трохи менше 20&nbsp;мм опадів на рік.{{sfn|''Grande Encyclopédie''|1979|p=2263}}{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=18}} Однак на висотах вище 2000&nbsp;м середня кількість опадів перевищує 100—150 ммна рік. Коли дощі збігаються з низькими температурами, вони можуть випадати як сніг{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=3}} Це відбувається в середньому раз на сім років{{sfn|Messerli|1973|p=A140}}

Середня максимальна температура становить 30° C на нижчих висотах та 20° C на високогір'ї. Середня мінімальна температура становить 12° C в долинах, але лише 9° C на більшості плато, і вона може опуститися до 0° C на найвищих вершинах взимку.<ref name=globalspecies>
{{cite web |title=Climate Data for Latitude 21.25 Longitude 17.75 |publisher=Global Species |date=28 липня 2011 |url=http://www.globalspecies.org/weather_stations/climate/396/223 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170323034821/http://www.globalspecies.org/weather_stations/climate/396/223 |archive-date=23 березня 2017 |url-status=dead<!--The URL is not technically dead but it has been replaced by a different page-->}}</ref> Найнижчі температури -10° C (14 ° F) не рідкість. Бардаї, розташований на висоті 1020&nbsp;м над рівнем моря, має середні температури 4,6&nbsp;— 23,7° C взимку, 14,4&nbsp;— 34° C навесні, і влітку 19,4&nbsp;— 36,7° C.{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=3}}

=== Флора і фауна ===
Як і острів, оточений океаном, екологія гір Тібесті відрізняється від екології навколишньої пустелі{{sfn|Mies and Lösch|1995|p=192}}&nbsp;— гори належать до біому [[гірські посушливі ліси Тібесті-Джебель-Увейнат]], що займають площу 82000 км²<ref name=wwf>{{WWF ecoregion|name=Tibesti-Jebel Uweinat montane xeric woodlands|id=pa1331}}</ref>

==== Флора ====
[[Файл:Acacia laeta ms 2460.jpg|thumb|''[[Senegalia laeta]]'' в [[Буркіна-Фасо]]]]

Флора в Тібесті&nbsp;— Сахаромонтан, що має у своєму складі [[середземномор'я|середземноморську]], [[сахара|сахарську]], [[сахель]]ську та [[Афромонтанський регіон|афромонтанську]] рослинність. Рівень біорізноманіття та ендемізму набагато вищий у Тібесті, ніж у горах [[Аїр (плоскогір'я)|Аїр]] або Еннеді,{{sfn|Giazzi|1996|p=179}} хоча покриття рослинністю сильно залежить від опадів.{{sfn|White|1998|pp=243–244}} Ряд оазисів лежить уздовж ваді, таких як Еннері-Єбіге, які практично не досліджені{{sfn|White|1998|pp=243–244}}. Ці оази, численніші на півночі та заході нагір'я, порослі рідкісними [[акація|акацією]], [[інжир]]ом, [[пальма]]ми та [[тамариск]]ами{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=18–20}}. Більшість гуельт покриті [[Водні рослини|макрофітами]]&nbsp;— ''[[Cyperus laevigatus]]'' та ''[[Equisetum ramosissimum]]''{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=18–20}}, і мохоподібними&nbsp;— ''[[Oxyrrhynchium speciosum]]'' та ''[[Bryum]]''{{sfn|Schultze-Motel|1969|pp=218–219}}. Біля цих водних басейнів росте ''[[Acacia nilotica]]''{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=18–20}}. Сахарський мирт (''[[Myrtus nivelii]]'') та олеандр (''[[Nerium oleander]]'') ростуть на висотах 1500—2300&nbsp;м на заході нагір'я, тоді як нільський тамариск (''[[Tamarix nilotica]]'') росте на цих висотах на півночі{{sfn|White|1998|pp=243–244}} Нижче за течією, де течія повільніша, а русло річки глибше, є густі зарості ательського тамариску (''[[Tamarix aphylla]]'') та араку (''[[Salvadora persica]]''){{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=18–20}}{{sfn|Getty Doby|2007|p=11}}

Навколо краю Тібесті, де каньйони виходять з нагір'я, зустрічаються ''[[Hyphaene thebaica]]''{{sfn|Getty Doby|2007|p=11}}{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=19}}. На берегах Маре-де-Жуї можна зустріти щільні зарості очерету (''[[Phragmites australis]]'' та ''[[Typha capensis]]''), поряд з ''[[Scirpoides holoschoenus]]'', ''[[Juncus maritimus]]'', ''[[Juncus bufonius]]'' та ''[[Equisetum ramosissimum]]'', в той час як ''[[Potamogeton]]'' росте у відкритій воді. Проте озеро не було ретельно вивчене{{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|pp=18–19}}{{sfn|White|1998|pp=243–244}}. На півдні та південному заході нагір'я на висотах 1600—2300&nbsp;м у ваді зустрічаються деревні породи, характерні для Сахеля: ''[[Balanites aegyptiaca]]'', ''[[Cordia sinensis]]'', ''[[Ficus ingens]]'', ''[[Ficus sycomorus]]'', ''[[Ficus salicifolia]]'' та ''[[Senegalia laeta]]''. ''[[Chrysopogon plumulosus]]''&nbsp;— найпоширеніша трава в цьому районі. Рослини що частіше зустрічаються у Середземномор'ї: ''[[Globularia alypum]]'', ''[[Lavandula pubescens]]'', ''[[Abutilon fruticosum]]'' та ''[[Rhynchosia minima]]''.{{sfn|White|1998|pp=243–244}}{{sfn|Getty Doby|2007|p=11}} На цих висотах навколо ваді зустрічається ''[[Plagiochasma rupestre]]'', а також мохи з родів ''[[Fissidens]]'', ''[[Gymnostomum]]'' і ''[[Timmiella]]''{{sfn|Schultze-Motel|1969|pp=218–219}}

Сахаромонтанні луки знаходяться на схилах, плато і верхніх ділянках ваді на висотах 1800—2700&nbsp;м. У них переважають ''[[Stipagrostis obtusa]]'', ''[[Aristida caerulescens]]'' та ''[[Eragrostis papposa]]''. Чагарники, представлені ''[[Anabasis articulata]]'', ''[[Fagonia flamandii]]'' та ''[[Zilla spinosa]]''. На захищених верхніх схилах Емі-Куссі можна зустріти ендеміка ''[[Eragrostis kohorica]]''.{{sfn|White|1998|pp=243–244}}

Рослинність вище 2600&nbsp;м складається з карликових чагарників, які, як правило, мають висоту 20&nbsp;— 60&nbsp;см і не перевищують одного метра. Чагарник складається з видів ''[[Pentzia monodiana]]'', ''[[Artemisia tilhoana]]'' та ''[[Ephedra tilhoana]]''. На найвищих точках Тібесті можна знати ''[[Erica arborea]]'' у вологих щілинах, тоді як 24 різні види моху забезпечують грунт для дерев.{{sfn|White|1998|pp=243–244}} Навколо фумаролів ростуть також різні роди мохів: ''[[Fissidens]]'', ''[[Campylopus]]'', ''[[Gymnostomum]]'' та ''[[Trichostomum]]''.{{sfn|Schultze-Motel|1969|pp=218–219}}. Лишайники, хоч і рідкісні в сухому кліматі Тібесті, також ростуть на цих висотах: ''[[Xanthoparmelia conspersa]]'', ''[[Fulgensia fulgens]]'', ''[[Aspicilia]]'' та ''[[Squamarina crassa]]''.{{sfn|Mies and Lösch|1995|p=196}}{{sfn|Kappen|1973|p=311}}.

==== Фауна ====
Серед [[бикові|бикових]] варто відзначити: ''[[Addax nasomaculatus]]'', ''[[Gazella dorcas]]'', ''[[Gazella leptoceros]]'' та ''[[Ammotragus lervia]]'', (найбільша популяція у світі)<ref name=wwf />{{sfn|Beudels|2008}}{{sfn|Baseline Study|2009|p=13}}. Гризуни: ''[[Acomys]]'', ''[[Sekeetamys calurus]]'' та ''[[Dipodillus campestris]]''. Котові: ''[[Felis lybica]]'' та ''[[Acinonyx jubatus]]'', а також кілька видів [[пес|псових]]: ''[[Canis aureus]]'', ''[[Vulpes zerda]]'' та ''[[Vulpes rueppellii]]''.<ref name=wwf />{{sfn|Camps-fabrer|1999}} Також можна зустріти смугасту гієну (''[[Hyaena hyaena]]'') ''[[Lepus capensis]]'' та ''[[Procavia capensis]]''<ref name=wwf /> Популяція африканської дикої собаки (''[[Lycaon pictus]]'') зараз винищена{{sfn|Ginsberg and Macdonald|1990|pp=17–18}}. Кажани: ''[[Rhinopoma cystops]]'', ''[[Nycteris thebaica]]'' та ''[[Asellia tridens]]''{{sfn|Benda et al.|2014|pp=10, 34, 126}}

Рептилії та земноводні, навпаки, рідкісні. Змії: ''[[Platyceps rhodorachis]]'' та ''[[Myriopholis macrorhyncha]]''..<ref name=wwf /> Ящірки: ''[[Agama impalearis]]'', ''[[Tarentola annularis]]'' та ''[[Uromastyx dispar]]''<ref name=wwf />{{sfn|Geniez|2011|p=27}}{{sfn|Animals Committee|2006|p=69}}. Земноводні: ''[[Rana]]'' та ''[[Bufo]]''{{sfn|Salvador|1996|p=1}}.

Багато птахів можна зустріти в Тібесті, оскільки вони гніздяться або знаходять прихисток в оазах під час міграцій: ''[[Pterocles coronatus]]'', ''[[Ammomanes cincturus]]'', ''[[Oenanthe melanura]]'', ''[[Ammomanes deserti]]'', ''[[Passer simplex]]'', ''[[Argya fulva]]'', ''[[Alaemon alaudipes]]'', ''[[Pterocles lichtensteinii]]'', ''[[Ptyonoprogne obsoleta]]'', ''[[Bucanetes githagineus]]'' та ''[[Oenanthe leucopyga]]''<ref>{{cite web |title=Tibesti Massif |url=http://datazone.birdlife.org/site/factsheet/tibesti-massif-iba-chad |publisher=[[BirdLife International]] |access-date=15 лютого 2021 |archive-date=19 червня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200619163426/http://datazone.birdlife.org/site/factsheet/tibesti-massif-iba-chad }}</ref>

Риби (''[[Clarias gariepinus]]'', ''[[Enteromius apleurogramma]]'', ''[[Labeo tibestii]]'' та ''[[Coptodon zillii]]'') зустрічаються у деяких ваді, збираючись у гельтах під час посухи. {{sfn|Hughes, Hughes and Bernacsek|1992|p=18}}

== Джерела ==
* [http://www.tibesti.org Tibesti] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220123013209/http://www.tibesti.org/ |date=23 січня 2022 }}
* [http://www.peakware.com/areas.html?a=385 Information on climbing, with map] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080214220335/http://www.peakware.com/areas.html?a=385 |date=14 лютого 2008 }}
* [https://web.archive.org/web/20050904140316/http://volcano.und.nodak.edu/vwdocs/volc_images/img_tibesti.html Information about the mountains, with images]
* [http://www.worldwildlife.org/wildworld/profiles/terrestrial/pa/pa1331_full.html WWF report on the Tibesti region] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20060615125039/http://www.worldwildlife.org/wildworld/profiles/terrestrial/pa/pa1331_full.html |date=15 червня 2006 }}
* [http://www.trekearth.com/gallery/Africa/Chad/North/Borkou-Ennedi-Tibesti/ Photo gallery] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170929191848/http://www.trekearth.com/gallery/Africa/Chad/North/Borkou-Ennedi-Tibesti/ |date=29 вересня 2017 }}
* [http://www.birdlife.org/datazone/sites/?action=SitHTMDetails.asp&sid=6889&m=0 Bird life in the Tibesti Mountains] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070929100215/http://www.birdlife.org/datazone/sites/?action=SitHTMDetails.asp&sid=6889&m=0 |date=29 вересня 2007 }}
* [https://web.archive.org/web/20081204143931/http://tchadmonpays.free.fr/cartes.php3 Photo gallery]
* [http://www.tlc-exped.net/R18Ber.html Travel page with photos (in German)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200809115439/http://www.tlc-exped.net/R18Ber.html |date=9 серпня 2020 }}

== Посилання ==
* {{УСЕ-4|[http://slovopedia.org.ua/29/53410/21937.html Тибесті]}}

== Примітки ==
{{reflist|2}}

{{нк}}
{{Головні геологічні формації Африки}}

[[Категорія:Гори Африки]]
[[Категорія:Географія Чаду]]
[[Категорія:Географія Лівії]]
[[Категорія:Неактивні вулкани]]
[[Категорія:Вулкани-тритисячники]]