Узень — Актау (газопровід)
Узень — Актау — газопровід на південному заході Казахстану, який забезпечує подачу ресурсу споживачам Мангистауської області.
У 1960-х роках на півострові Мангишлак почалась розробка нафтових родовищ, дві групи яких виявили в районах Новий Узень (наразі Жанаозен) та Жетибай. При цьому отримували значні обсяги попутного газу, котрий вирішили використати на потреби промисловості в районі Актау, де в 1969-му почалось продукування азотних та фосфорних добрив[1] (на той час це виробництво відносилось до Прикаспійського гірничо-металургійного комбінату, орієнтованого на видобуток урану). Окрім хімкобінату споживачами блакитного палива стали підприємства електроенергетики (Актауська ТЕЦ-1, Актауська ТЕЦ-2).
В 1968-му став до ладу газопровід Узень — Актау довжиною 150 км[2] та діаметром 530 мм[3], а в 1971-му до Актау проклали газопровід від Жетибаю[4].
В 1975-му через Узень пройшла третя черга магістральної системи «Середня Азія — Центр» (САЦ-3), що починалась південніше на туркменських родовищах Прикаспію. За потреби ресурс із САЦ-3 міг подаватись у газопровід на Актау.[5]
У 1981-му для нарощування поставок між Узенем та Актау проклали ще одну нитку діаметром 720 мм[6], при цьому проектна пропускна здатність системи досягнула 3,6 млрд м3 на рік. З іншої сторони, в 1980-х почала роботу ТЕС Актау.
Оскільки попутний газ містить значну кількість гомологів метану, вирішили організувати їх вилучення з продукції мангишлацьких родовищ. Як наслідок, у середині 1970-х в Узені почався запуск Казахського газопереробного заводу (один з продукованих ним компонентів — етан — надалі транспортувався по етанопроводу до все того ж Актау для використання піролізним виробництвом). Ресурс із Жетибайської групи родовищ також подали для переробки на Казахський ГПЗ, для чого між Жетибаєм та Узенем проклали ще одну нитку. У випадку аварій на нитках, що обслуговували напрямок Узень — Актау, її могли реверсувати для забезпечення безперебійності поставок на актауські виробництва. Втім, 1992-го року через поганий технічний стан нитку Жетибай — Узень вивели з експлуатації.
Станом на середину 2000-х років на трасі Жанаозен — Актау знаходилась в експлуатації нитка діаметром 720 мм. При цьому в 2008-му між Жетибаєм та Жанаозеном спорудили нову ділянку довжиною 60 км та діаметром 530 мм. Відновлення цієї резервної схеми дозволило здійснювати капітальний ремонт газопроводу на Актау без зупинки подачі ресурсу споживачам.[7]
Також можливо відзначити, що хоча після розпаду СРСР використання САЦ-3 у проектному режимі припинилось, проте з 2014-го по реверсованій ділянці Бейнеу — Жанаозен подається блакитне паливо із казахської газотранспортної системи.
В 2010-х роках у Актау з'явився новий значний споживач блакитного палива — ТЕЦ заводу добрив.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Lada.KZ. АО «КазАзот» празднует 50-летие. Новости Актау и Мангистауской области - ЛАДА.kz. Процитовано 11 січня 2021.
- ↑ О Региональной программе Мангистауской области "Питьевые воды" на 2003-2010 годы - ИПС "Әділет". adilet.zan.kz. Процитовано 11 січня 2021.
- ↑ Об утверждении Программы развития газовой отрасли Республики Казахстан на 2004-2010 годы - ИПС "Әділет". adilet.zan.kz. Процитовано 11 січня 2021.
- ↑ Ɇ. ɍ. ɇɍɊɋɍɅɌȺɇ ɊȺɁȼɂɌɂȿɇȿɎɌəɇɈɃɉɊɈɆɕɒɅȿɇɇɈɋɌɂ ȼɁȺɉȺȾɇɈɆɄȺɁȺɏɋɌȺɇȿȼ 50–80-ɏȽɈȾȺɏɏɏȼȿɄȺ (PDF).
- ↑ Lada.KZ. АО «КазТрансГаз Айма?» реанимирует газовую систему Мангистауской области. Новости Актау и Мангистауской области - ЛАДА.kz. Процитовано 11 січня 2021.
- ↑ «КазТрансГаз» дошел до Европы. exclusive.kz. Процитовано 11 січня 2021.
- ↑ Администратор. НЕФТЬ. www.panoramakz.com (ru-ru) . Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 11 січня 2021.