Українська: Раніше, за свідченнями місцевих жителів, місцина, на якій проживав пан Ланшин М. І. з родиною, мала назву Ланжівка, від прізвища господарів. По іншу сторону тодішнього ставка знаходилася Вараківка, володіння панів Вараковських. Місцеві говорять, що Ланшини мали більші статки, ніж Вараковські. Наразі колишні Ланжівка, Вараківка та Потоцьківка є складовими частинками сучасного села Ганно – Миколаївка.

Зі свідчень старожилів відомо, що Ланшині були вправними господарями на своїх землях. Інформаційні жерела дають знати, що в обробітку угідь Ланшини застосовували сівозміну. Отже, основним напрямком господарювання родини було землеробство, тваринництво - утримували свою конюшню. Вони мали свій маєток, згодом побудували школу. Кажуть, що приміщення школи було збудоване з рожевої цегли, на якій був відтиск логотипу пана. Цю цеглу виготовляли у обійсті господарів. Будівля мала три високі ганки. Навколо школи був великий садок, у якому росли вишні, груші, яблуні. Поряд був ставок. Відомо, що згодом будівлю переобладнали у лікарню(пологове відділення), яка функціонувала до 1970-х років.

В полі над ставком проти села Ганно – Миколаївка зберігся надгробок з рожевого граніту, що залишився від поховання Ланшиних. За свідченнями старожилів доля цього надгробку досить цікава. Справа в тому, що жителі села неодноразово його перетягували, ховаючи від небезпек. У вихорі революційних подій панський маєток був знищений, і з невідомих нам причин, можливо від ненависті до панів, плиту перемістили в інше місце, в балку. Під час Другої світової війни надгробки з кладовища військові перетягли у балку та зробили з них переправу для танків. Є інформація, що поховання неодноразово розкопували «чорні археологи», шукаючи там скарби, але нічого не знаходили окрім людських кісток. Але якось, після сильної зливи, місцевий житель натрапив там на золоту каблучку з коштовним червоним каменем, за процедурою здав до державної установи та отримав за знахідку 25% від її вартості. Нині плита знаходиться там, де їй належить, на старому кладовищі. Про те, що це територія поховань свідчить рів та горбочки, що залишилися від могил.