Шебелинка — Київ (газотранспортний коридор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Газотранспортний коридор Шебелинка — Київ — система трубопроводів, що транспортує природний газ від шебелинського газопровідного вузла у північно-західному напрямку до столиці України. Включає газопроводи «Шебелинка-Полтава-Київ», «Єфремівка-Диканька-Київ», «Шебелинка-Диканька-Київ».

Історія[ред. | ред. код]

Перший газ Шебелинського родовища був поданий до столиці України у 1960 році за допомогою обвідної схеми: трубопровід Шебелинка-Брянськ під'єднали до газогону Дашава-Київ-Брянськ-Москва, створивши в останньому на ділянці Брянськ-Київ реверсний рух. Проте вже реалізовувався проект прямої подачі газу зі сходу до Києва — газопровід Шебелинка-Полтава-Київ. Об'єкт з діаметром труб 700 мм довжиною 478 км[1] ввели в експлуатацію у 1961 році.

Через певний час для збільшення обсягів транспортування спорудили ряд компресорних станцій — Диканську (1966 р.), Лубенську (1967 р.)[2], Яготинську (1968 р.).

Завдяки тому, що траса проходила поблизу нафтогазоносних районів Харківської та Полтавської областей, до трубопроводу по мірі освоєння під'єднували інші родовища, як то Кегичівське, Зачепилівське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське.[3] Проте вже для видачі продукції з Єфремівського родовища (третє за величиною в Україні) у 1968 році почали спорудження нового газопроводу в тому ж коридорі — Єфремівка — Диканька — Київ діаметром 1020 мм. Він був введений в експлуатацію у 1970 році, що дозволило організувати постачання блакитного палива далі до Західної України та на експорт через газопровід «Київ — Західний кордон України І». У тому ж році до коридору Шебелинка — Київ під'єднали Західно-Хрестищенське газоконденсатне родовище (друге за величиною в Україні). Нарешті, у 1973 році для нарощування поставок ввели в експлуатацію газопровід Шебелинка — Диканька — Київ діаметром 1220 мм та протяжністю 550 км. Це зокрема дозволило запустити трубопровід «Київ — Західний кордон України ІІ».

Для обслуговування нових потужностей провели розширення компресорних станцій, спорудивши другі черги на Диканській, Яготинській (1974 р.) та Лубенській (1975 р.). У 1987 році на Лубенській станції ввели ІІІ чергу.

До компресорної станції Диканська приєднується споруджений у 1984 році газопровід Єлець - Курськ – Диканька, а відходить введений в експлуатацію у 1960-х роках Диканька — Кременчук — Кривий Ріг.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Станом на 2015 рік компресорні станції газотранспортного коридору Шебелинка — Київ обладнані наступним чином:

  • КС Диканська — 7 установок ГПА-Ц-6.3С;
  • КС Лубенська — 12 установок ГТ-760-6;
  • КС Яготинська — 12 установок ГТ-760-6.[4]

Крім того, на маршруті Шебелинка — Київ діють два підземних сховища газу — Солохівське (Полтавська область) та Кегичівське (Харківська область).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. УМГ \"Київтрансгаз\". utg.ua. Процитовано 2016-12-13. 
  2. Хронологія історичного розвитку. utg.ua. Процитовано 2016-12-13. 
  3. Хронологія історичного розвитку. utg.ua. Процитовано 2016-12-13. 
  4. Дисертація Назаренко І.В. 

Джерела[ред. | ред. код]